Комунікація в Інтернеті: взаєморозуміння і статус
П'ятниця, 9 листопада 2001, 15:52
Ветха фраза "щастя - це коли тебе розуміють" викликає у пам'яті чорно-білі фільми про підлітків, що переймаються муками самовизначення, і вчителях, які обов'язково "самі вчаться чомусь" у цих підлітків; щось зворушливе, але і вульгарне внаслідок розтиражованості цього загальновизнаного прозріння. Разом з тим, навряд чи можна знайти людину, яка хоч би у якийсь період свого життя не цінила більш усього взаємне розуміння, що досягається (а частіше - що не досягається) у процесі комунікації.
Цікаве питання: чи тільки кількісні зміни вніс у цей процес Інтернет? Якщо ці зміни не вичерпуються збільшенням потенційних контактів пересічного громадянина, що отримав доступ до Мережі, то що якісно нове може надати йому Інтернет і як це нове співвідноситься з досягненням взаєморозуміння?
Взаєморозуміння, найтіснішим образом пов'язане з процесом комунікації, може мати на увазі не просто ідентичне розуміння якогось мовного вираження, але і згоду з приводу моральності думки і відносно деяких явищ у світі при умові взаємної прозорості намірів. Мета процесу взаєморозуміння - досягнення згоди, що визначається "інтерсуб'єктивною спільністю взаємного розуміння, розділеного знання, обопільної довіри і нормативної відповідності учасників комунікації один одному".
Очевидно, повна згода - це утопія. У процесі комунікації, націленому безпосередньо на досягнення взаєморозуміння, сторони, що спілкуються, рано чи пізно з'ясують ступінь відчуження один від одного. Вони можуть бути абсолютно щирими, не відчувати ніякого зовнішнього тиску, що унеможливлює непідроблену згоду, але з плином часу за умови продовження комунікації вони дійдуть до тієї точки, коли їх відмінності набудуть принципового характеру.
Це межа у зближенні цих двох людей. Розуміючи і приймаючи позицію іншої людини, віддаючи їй данину поваги відмовою від спроб змінити цю позицію, ми тим самим визначаємо ступінь її відчуження від нас. Чим цей ступінь менший, тим, по ідеї, ближча нам людина.
На визначення ступеню відчуження впливає апріорно певне положення суб'єктів комунікації стосовно один одного. Таке положення одного суб'єкта комунікації відносно іншого (або, що частіше, інших) може бути умовно назване статусом.
У ході комунікації між суб'єктами комунікації складаються деякі стосунки, які також служать формуванню статусу, що впливає на їх подальшу комунікацію.
Інтернет як комунікативне середовище цікавий тим, що у ньому утворюються комунікативні області, в яких відсутній який-небудь попередній статус суб'єктів. У такій області, технічно влаштованій як чат, форум або гостьова книга, стикаються особи, що не мають одна про одну ніякого початкового уявлення. А отже, у них менше бар'єрів для взаєморозуміння.
Статус в онлайновому середовищі може привноситися ззовні, тобто з оффлайнового життя. Це відбувається природним шляхом у тих випадках, коли Інтернет сприймається лише як засіб для полегшення звичайної, повсякденної комунікації шляхом використання його технічних засобів.
Так, скажемо, у діловій переписці, що ведеться електронною поштою, статус кожного з кореспондентів практично не відрізняється від того, який йому приписаний у "реалі". Та ж ситуація у наукових конференціях, що проводяться у Мережі. Можна також привести як приклад онлайнові зустрічі особ, відомих у реальності, зі своєю аудиторією - читачами, слухачами, глядачами.
З іншого боку, Інтернет як ніяке інше середовище привертає до проявів ігрових моментів у комунікації, коли її учасник створює власний образ безпосередньо в онлайні, практично не спираючись на повсякденне життя. В областях ігрової комунікації прагнення деяких суб'єктів принести у Мережу свій оффлайновий статус виглядає недоречним і навіть смішним. Натякати тут на свої "реальні" (на противагу мережевим) заслуги - поганий тон. У цих областях поступово з'являються свої, незалежні від оффлайна статуси.
Формування і подальша трансформація статусу у Мережі має свої характерні особливості внаслідок специфіки самого середовища. Передусім, статус, сформований в онлайні, як правило, більш чіткий, ніж оффлайновий статус, що зумовлюється декількома причинами. Статус учасника мережевої комунікації, так би мовити, менш відчутний, оскільки не підкріплений невербальною інформацією - зовнішнім виглядом співрозмовника, його жестами, манерами, тембром голосу і так далі.
Разом з тим, вищезазначена мізерність онлайнового середовища, що проявляється у нестачі соціальних реплік, підвищує увагу до власне вербальної інформації. Увага до слів співрозмовника і можливість постійного доступу до них у поєднанні з відносною анонімністю фігурантів природним чином сприяє включенню критичного мислення у комунікативному процесі і, як наслідок, зміні статусу, що вже склався.
Ті ж особливості онлайнового середовища дозволяють по-новому поглянути на особу, знайому у "реалі" і на її активність, проявлену в Інтернеті. Відкидаючи атрибути оффлайнового статусу і зосередившись на вербальних репліках індивідуума, що фіксуються, можна з більшою часткою імовірності зрозуміти міру структурованості його світогляду, його комунікативні установки і багато чого іншого.
Зокрема, можна з'ясувати, що саме є критерієм успішної комунікації для людини: отриманий в її процесі статус чи взаєморозуміння з співрозмовниками. Часто ці комунікативні цілі суперечать один одному, оскільки придбання і підтримка статусу ускладнює взаєморозуміння між двома суб'єктами.
Суб'єкт з високим статусом тримається за свій авторитет і може навіть уникати нових комунікацій через страх не виправдати сподівань, втратити особу у перестрілці з критичним і в'їдливим співрозмовником. З іншого боку, відвертості і щирості інших учасників комунікації у спілкуванні з "високостатусною" персоною можуть перешкодити почуття, схожі на соромливість, гордість, небажання нав'язуватися.
Таким чином, комунікація в Інтернеті при майже повній відсутності невербальної інформації може, проте, надати багаті можливості для того, щоб краще пізнати співрозмовника, і забезпечувати навіть адекватнішу оцінку ступеню взаємного відчуження суб'єктів, ніж при комунікації тет-а-тет.
Менша стійкість, а іноді й повна відсутність статусу, що віддаляє учасників комунікації один від одного і зменшує імовірність згоди, роблять Мережу привабливим середовищем спілкування для тих, хто прагне взаєморозуміння. З іншого боку, потяг до отримання статусу може грати таку ж важливу роль в онлайновій комунікації, як і в оффлайновій.
І тому особливо важлива неоднорідність Інтернету, що робить можливою як комунікацію, що має на меті досягнення взаєморозуміння, так і спілкування, спрямоване на самоствердження в онлайновому середовищі.
Цікаве питання: чи тільки кількісні зміни вніс у цей процес Інтернет? Якщо ці зміни не вичерпуються збільшенням потенційних контактів пересічного громадянина, що отримав доступ до Мережі, то що якісно нове може надати йому Інтернет і як це нове співвідноситься з досягненням взаєморозуміння?
Взаєморозуміння, найтіснішим образом пов'язане з процесом комунікації, може мати на увазі не просто ідентичне розуміння якогось мовного вираження, але і згоду з приводу моральності думки і відносно деяких явищ у світі при умові взаємної прозорості намірів. Мета процесу взаєморозуміння - досягнення згоди, що визначається "інтерсуб'єктивною спільністю взаємного розуміння, розділеного знання, обопільної довіри і нормативної відповідності учасників комунікації один одному".
Очевидно, повна згода - це утопія. У процесі комунікації, націленому безпосередньо на досягнення взаєморозуміння, сторони, що спілкуються, рано чи пізно з'ясують ступінь відчуження один від одного. Вони можуть бути абсолютно щирими, не відчувати ніякого зовнішнього тиску, що унеможливлює непідроблену згоду, але з плином часу за умови продовження комунікації вони дійдуть до тієї точки, коли їх відмінності набудуть принципового характеру.
Це межа у зближенні цих двох людей. Розуміючи і приймаючи позицію іншої людини, віддаючи їй данину поваги відмовою від спроб змінити цю позицію, ми тим самим визначаємо ступінь її відчуження від нас. Чим цей ступінь менший, тим, по ідеї, ближча нам людина.
На визначення ступеню відчуження впливає апріорно певне положення суб'єктів комунікації стосовно один одного. Таке положення одного суб'єкта комунікації відносно іншого (або, що частіше, інших) може бути умовно назване статусом.
У ході комунікації між суб'єктами комунікації складаються деякі стосунки, які також служать формуванню статусу, що впливає на їх подальшу комунікацію.
Інтернет як комунікативне середовище цікавий тим, що у ньому утворюються комунікативні області, в яких відсутній який-небудь попередній статус суб'єктів. У такій області, технічно влаштованій як чат, форум або гостьова книга, стикаються особи, що не мають одна про одну ніякого початкового уявлення. А отже, у них менше бар'єрів для взаєморозуміння.
Статус в онлайновому середовищі може привноситися ззовні, тобто з оффлайнового життя. Це відбувається природним шляхом у тих випадках, коли Інтернет сприймається лише як засіб для полегшення звичайної, повсякденної комунікації шляхом використання його технічних засобів.
Так, скажемо, у діловій переписці, що ведеться електронною поштою, статус кожного з кореспондентів практично не відрізняється від того, який йому приписаний у "реалі". Та ж ситуація у наукових конференціях, що проводяться у Мережі. Можна також привести як приклад онлайнові зустрічі особ, відомих у реальності, зі своєю аудиторією - читачами, слухачами, глядачами.
З іншого боку, Інтернет як ніяке інше середовище привертає до проявів ігрових моментів у комунікації, коли її учасник створює власний образ безпосередньо в онлайні, практично не спираючись на повсякденне життя. В областях ігрової комунікації прагнення деяких суб'єктів принести у Мережу свій оффлайновий статус виглядає недоречним і навіть смішним. Натякати тут на свої "реальні" (на противагу мережевим) заслуги - поганий тон. У цих областях поступово з'являються свої, незалежні від оффлайна статуси.
Формування і подальша трансформація статусу у Мережі має свої характерні особливості внаслідок специфіки самого середовища. Передусім, статус, сформований в онлайні, як правило, більш чіткий, ніж оффлайновий статус, що зумовлюється декількома причинами. Статус учасника мережевої комунікації, так би мовити, менш відчутний, оскільки не підкріплений невербальною інформацією - зовнішнім виглядом співрозмовника, його жестами, манерами, тембром голосу і так далі.
Разом з тим, вищезазначена мізерність онлайнового середовища, що проявляється у нестачі соціальних реплік, підвищує увагу до власне вербальної інформації. Увага до слів співрозмовника і можливість постійного доступу до них у поєднанні з відносною анонімністю фігурантів природним чином сприяє включенню критичного мислення у комунікативному процесі і, як наслідок, зміні статусу, що вже склався.
Ті ж особливості онлайнового середовища дозволяють по-новому поглянути на особу, знайому у "реалі" і на її активність, проявлену в Інтернеті. Відкидаючи атрибути оффлайнового статусу і зосередившись на вербальних репліках індивідуума, що фіксуються, можна з більшою часткою імовірності зрозуміти міру структурованості його світогляду, його комунікативні установки і багато чого іншого.
Зокрема, можна з'ясувати, що саме є критерієм успішної комунікації для людини: отриманий в її процесі статус чи взаєморозуміння з співрозмовниками. Часто ці комунікативні цілі суперечать один одному, оскільки придбання і підтримка статусу ускладнює взаєморозуміння між двома суб'єктами.
Суб'єкт з високим статусом тримається за свій авторитет і може навіть уникати нових комунікацій через страх не виправдати сподівань, втратити особу у перестрілці з критичним і в'їдливим співрозмовником. З іншого боку, відвертості і щирості інших учасників комунікації у спілкуванні з "високостатусною" персоною можуть перешкодити почуття, схожі на соромливість, гордість, небажання нав'язуватися.
Таким чином, комунікація в Інтернеті при майже повній відсутності невербальної інформації може, проте, надати багаті можливості для того, щоб краще пізнати співрозмовника, і забезпечувати навіть адекватнішу оцінку ступеню взаємного відчуження суб'єктів, ніж при комунікації тет-а-тет.
Менша стійкість, а іноді й повна відсутність статусу, що віддаляє учасників комунікації один від одного і зменшує імовірність згоди, роблять Мережу привабливим середовищем спілкування для тих, хто прагне взаєморозуміння. З іншого боку, потяг до отримання статусу може грати таку ж важливу роль в онлайновій комунікації, як і в оффлайновій.
І тому особливо важлива неоднорідність Інтернету, що робить можливою як комунікацію, що має на меті досягнення взаєморозуміння, так і спілкування, спрямоване на самоствердження в онлайновому середовищі.
