Українські соціал-демократи (олігархічні) зазнають поразки. Чотири причини падіння Медведчука
Понеділок, 17 грудня 2001, 15:16
13 грудня 234 членів українського парламенту проголосували за відставку заступника голови Верховної Ради Віктора Медведчука, який також є головою значущої, але непопулярної олігархічної політичної партії - Соціал-демократичної партії України (об'єднаної).
Медведчук став відомим ще в радянські часи, коли сприяв відправленню в табір найвідомішого українського поета-дисидента Василя Стуса, де той помер в 1986 році. Протягом 90-х Медведчук метеоритом підноситься до слави, і знедавна почав зазирати на посаду президента.
150 підписів, необхідних для початку процедури відклику, зібрали фракції обох Рухів (36 членів), "Реформи-Конгрес" (14), "Батьківщина" Юлії Тимошенко (25), "Солідарність" (21) і нещодавно створена "Едність" (15), якою керує популярний київський мер Олександр Омельченка. Інші голоси поступили від соціалістів і комуністів, фракції яких нараховують 130 осіб. Вони звинувачують Медведчука в тому, що в минулому місяці був прийнятий Земельний Кодекс.
До "занепаду" Медведчука привели чотири причини. По-перше, партія Омельченка "Єдність" не любить СДПУ(О), оскільки членам останньої належить багато прибуткових місць Києва, враховуючи футбольний клуб "Динамо" (Київ). Суперниця СДПУ(О) - Партія Регіонів вже підтримала попередній варіант законопроекту про оподаткування трансферів футболістів, на яких есдеки заробили чимало коштів. Крім того, Омельченко просто терпіти не може Григорія Суркіса, союзника Медведчука та президента "Динамо" (Київ) і Федерації футбола України, який був суперником київського мера під час жорсткої виборчої кампанії 2000 року. Омельченко, як відомо, президент Федерації хокею України.
По-друге, СДПУ (О) побоюється, що, як і на виборах 1998 року, їй не вдасться набрати мінімальні 4 відсотки, щоб забезпечити місця в парламенті кандидатам, які йдуть за партійними списками. За офіційними даними партія подолала чотирьохвідсотковий бар'єр, але згідно з іншими джерелами до "загального заліку" есдеків були додані голоси Аграрної партії, яка в парламент не потрапила. Така ж ситуація склалася на виборах 1998 року з Народно-демократичною партією.
Саме тому СДПУ(О) надто потребує голосів, зібраних в російськомовних регіонах країни. Головний плацдарм -Західна та Центральна Україна - вже не видаються есдекам особливо надійними. Соціал-демократи мали намір "заробити" на "мовному питанні", зібравши 140 тисяч підписів під вимогою ухвалити новий закон "Про мову", який покликаний замінити закон від 1989 року. У новому законі російська мова отримала б статус офіційної мови, в той час як українська залишилася державним. Ніхто не розуміє, чим відрізняються одна від одної "офіційна" і "державна" мови. Вперше це розрізнення було використане Кучмою під час виборчої кампанії 1994 року, але потім було відправлено на полицю.
30 листопада в Раді почалося обговорення нового закону, що дозволило націонал-демократам звинуватити Медведчука в тому, що саме він поставив це питання лише за три місяці до виборів. Голова ВР Іван Плющ висловлювався проти початку дебатів з "мовного питання" напередодні виборів.
По-третє, існує підозра, що саме СДПУ (О) стоїть за майором держбезпеки Миколою Мельниченком, чиї плівки з підслуханими розмовами в кабінеті Кучми привели до скандалу "Кучмагейт". Ходять чутки, що в середині 2000 року СДПУ(О) запропонувала Кучмі передати владу Медведчукові, так само як вчинів колишній президент Росії Борис Єльцин відносно Володимира Путіна. Кучма відмовився.
Крім того, соціал-демократи були дуже незадоволені присутністю Тимошенко в уряді Ющенка. Есдеки побоювалися, що Тимошенко, яка разом з колишнім прем'єр-міністром Павлом Лазаренком заробила багато грошей на енергетичних операціях всередині країни, знає, як прикрити це джерело неправедного збагачення олігархів.
Мельниченко завжди добре говорив про Марчука, свого колишнього шефа та керівника СБУ, на його плівках немає розмов Кучми з Медведчуком, Суркісом і Марчуком.
І останнє. Інші олігархічні партії не могли б відмовитися від голосування про недовіру Медведчуку без згоди адміністрації президента.
"Падіння" Медведчука, яке благословив Кучма, дозволить блоку "За єдину Україну" стати основною прокучмівською силою в українській політиці. Керує "За ЄдУ" голова адміністрації президента Володимир Литвин, вірний друг і єдиний член команди Кучми зразка 1994 року, що дожив до цього часу. Блок складають п'ять партій влади: "Регіони України" (Донбас), "Трудова Україна" (Дніпропетровськ), Народно-демократична партія (Харків і Південна Україна), Аграрна партія (Галичина і Волинь), а також Союз (Партія - УП) промисловців і підприємців прем'єра Анатолія Кінаха. Кожна з них у виборчій кампанії може розраховувати на адміністративний ресурс в регіонах і організаціях, які вони контролюють.
Зліт та падіння СДПУ(О) характерні для української політики, оскільки у партій олігархів не буває ідеології, і живуть вони тільки завдяки примхам можновладців. І хоч олігархи та можновладці потребують один одного, один одному вони не довіряють.
Автор: Тарас Кузьо – дослідник Центру російських та східноєвропейських студій, Університет Торонто.
Медведчук став відомим ще в радянські часи, коли сприяв відправленню в табір найвідомішого українського поета-дисидента Василя Стуса, де той помер в 1986 році. Протягом 90-х Медведчук метеоритом підноситься до слави, і знедавна почав зазирати на посаду президента.
150 підписів, необхідних для початку процедури відклику, зібрали фракції обох Рухів (36 членів), "Реформи-Конгрес" (14), "Батьківщина" Юлії Тимошенко (25), "Солідарність" (21) і нещодавно створена "Едність" (15), якою керує популярний київський мер Олександр Омельченка. Інші голоси поступили від соціалістів і комуністів, фракції яких нараховують 130 осіб. Вони звинувачують Медведчука в тому, що в минулому місяці був прийнятий Земельний Кодекс.
До "занепаду" Медведчука привели чотири причини. По-перше, партія Омельченка "Єдність" не любить СДПУ(О), оскільки членам останньої належить багато прибуткових місць Києва, враховуючи футбольний клуб "Динамо" (Київ). Суперниця СДПУ(О) - Партія Регіонів вже підтримала попередній варіант законопроекту про оподаткування трансферів футболістів, на яких есдеки заробили чимало коштів. Крім того, Омельченко просто терпіти не може Григорія Суркіса, союзника Медведчука та президента "Динамо" (Київ) і Федерації футбола України, який був суперником київського мера під час жорсткої виборчої кампанії 2000 року. Омельченко, як відомо, президент Федерації хокею України.
По-друге, СДПУ (О) побоюється, що, як і на виборах 1998 року, їй не вдасться набрати мінімальні 4 відсотки, щоб забезпечити місця в парламенті кандидатам, які йдуть за партійними списками. За офіційними даними партія подолала чотирьохвідсотковий бар'єр, але згідно з іншими джерелами до "загального заліку" есдеків були додані голоси Аграрної партії, яка в парламент не потрапила. Така ж ситуація склалася на виборах 1998 року з Народно-демократичною партією.
Саме тому СДПУ(О) надто потребує голосів, зібраних в російськомовних регіонах країни. Головний плацдарм -Західна та Центральна Україна - вже не видаються есдекам особливо надійними. Соціал-демократи мали намір "заробити" на "мовному питанні", зібравши 140 тисяч підписів під вимогою ухвалити новий закон "Про мову", який покликаний замінити закон від 1989 року. У новому законі російська мова отримала б статус офіційної мови, в той час як українська залишилася державним. Ніхто не розуміє, чим відрізняються одна від одної "офіційна" і "державна" мови. Вперше це розрізнення було використане Кучмою під час виборчої кампанії 1994 року, але потім було відправлено на полицю.
30 листопада в Раді почалося обговорення нового закону, що дозволило націонал-демократам звинуватити Медведчука в тому, що саме він поставив це питання лише за три місяці до виборів. Голова ВР Іван Плющ висловлювався проти початку дебатів з "мовного питання" напередодні виборів.
По-третє, існує підозра, що саме СДПУ (О) стоїть за майором держбезпеки Миколою Мельниченком, чиї плівки з підслуханими розмовами в кабінеті Кучми привели до скандалу "Кучмагейт". Ходять чутки, що в середині 2000 року СДПУ(О) запропонувала Кучмі передати владу Медведчукові, так само як вчинів колишній президент Росії Борис Єльцин відносно Володимира Путіна. Кучма відмовився.
Крім того, соціал-демократи були дуже незадоволені присутністю Тимошенко в уряді Ющенка. Есдеки побоювалися, що Тимошенко, яка разом з колишнім прем'єр-міністром Павлом Лазаренком заробила багато грошей на енергетичних операціях всередині країни, знає, як прикрити це джерело неправедного збагачення олігархів.
Мельниченко завжди добре говорив про Марчука, свого колишнього шефа та керівника СБУ, на його плівках немає розмов Кучми з Медведчуком, Суркісом і Марчуком.
І останнє. Інші олігархічні партії не могли б відмовитися від голосування про недовіру Медведчуку без згоди адміністрації президента.
"Падіння" Медведчука, яке благословив Кучма, дозволить блоку "За єдину Україну" стати основною прокучмівською силою в українській політиці. Керує "За ЄдУ" голова адміністрації президента Володимир Литвин, вірний друг і єдиний член команди Кучми зразка 1994 року, що дожив до цього часу. Блок складають п'ять партій влади: "Регіони України" (Донбас), "Трудова Україна" (Дніпропетровськ), Народно-демократична партія (Харків і Південна Україна), Аграрна партія (Галичина і Волинь), а також Союз (Партія - УП) промисловців і підприємців прем'єра Анатолія Кінаха. Кожна з них у виборчій кампанії може розраховувати на адміністративний ресурс в регіонах і організаціях, які вони контролюють.
Зліт та падіння СДПУ(О) характерні для української політики, оскільки у партій олігархів не буває ідеології, і живуть вони тільки завдяки примхам можновладців. І хоч олігархи та можновладці потребують один одного, один одному вони не довіряють.
Автор: Тарас Кузьо – дослідник Центру російських та східноєвропейських студій, Університет Торонто.
