Дебати як дієслово. Що робити?
Середа, 23 січня 2002, 16:39
Проект закону про обов'язкові телевізійні дебати поляризував український політикум
Як уже писала "УМ", заснований в Україні відомим американським фінансистом Джорджем Соросом, Міжнародний фонд "Відродження" ще восени минулого року оприлюднив свій намір підтримати низку заходів, спрямованих на забезпечення прозорості виборів-2002 до Верховної Ради. Передбачалося, зокрема, стимулювати зацікавленість вітчизняних телекомпаній у проведенні відкритих теледебатів за участю політичних діячів, які балотуються в парламент.
Але, попри активну участь телевізійників у конкурсі на кращий проект організації дебатів, визначити потенційних користувачів відповідним грантом не вдалося. Оскільки, за словами представників фонду, жодна телекомпанія не змогла тоді гарантувати рівний доступ до теледебатів усім без винятку політичним силам України. Приміром, була помічена явна упередженість телевізійних керівників щодо блоків Юлії Тимошенко та Олександра Мороза. Тоді як, на думку організаторів конкурсу, "виборці повинні чути не коментарі, а пряму мову кандидатів в депутати, тобто вони повинні чути теледебати".
Згодом слово "теледебати" зазвучало знову. Цього разу - з вуст опозиційно налаштованих депутатів Верховної Ради, зокрема фракції "Батьківщина", які винесли на розгляд колег проект закону про обов'язкові теле- й радіодебати перед усіма виборами. Останній викликав неоднозначну реакцію з боку державних мужів і спричинив дискусію навколо питань: чи потрібен такий закон Україні взагалі? Про що свідчить у цьому контексті досвід інших держав? У чому полягають недоліки та чесноти згаданого законопроекту? Чи готове наше суспільство до сприйняття теледебатів? Відтак "УМ" подає ключові моменти "дебатів навколо дебатів" та репрезентує полярні погляди на цю проблему.
Сторінками законопроекту
Прийнятий парламентом у першому читанні закон про теледебати передбачає, що всі телевізійні та радіомовні ЗМІ зобов`язані організовувати та транслювати передвиборчі дебати, залучаючи лідерів усіх партій (блоків), що беруть участь у виборах по багатомандатному виборчому округу, та кандидатів у народні депутати, котрі балотуються по одномандатному округу. Дебати проводяться в обов`язковому порядку всіма телерадіоорганізаціями, незалежно від форм власності, що володіють ліцензією на право користування загальнонаціональними каналами мовлення; теледебати між кандидатами-мажоритарниками проводяться в обов`язковому порядку відповідними регіональними телерадіоорганізаціями незалежно від форми власності.
Організація та проведення теледебатів, їх фінансове, кадрове та матеріально-технічне забезпечення відбувається за рахунок телерадіоорганізацій. Ще одна умова підтриманого більшістю нардепів законопроекту від опозиції - безперервний прямий ефір. В одних теледебатах одночасно можуть брати участь не більше двох партій (блоків), представлених своїми лідерами, у принципових розмовах між кандидатами-мажоритарниками - не більше чотирьох кандидатів у депутати за цим округом.
Аргумент "за": теледебати заповнюватимуть інформаційний вакуум
Як засвідчує керівник Фонду "Демократичні ініціативи" Ірина Бекешкіна, "попри стереотипні уявлення про українського виборця як істоту, що орієнтується у своєму виборі на лідерів, телерекламу або ще якесь казна що, насправді виборець хотів би зробити раціональний вибір." В опитуванні, проведеному Фондом "Демократичні ініціативи" спільно з фірмою "Социс", серед чинників вибору партії першість має "програма, ідеї, пропозиції партії" (це виділили 32 відсотка опитаних).
Водночас кожен другий респондент не зміг вказати жодну партію, щодо якої він напевне знає, які ідеї та погляди ця партія обстоює. Серед проблем, найбільш значущих для виборців, перше місце посідають проблеми економічні. І знову-таки, економічні пропозиції суб`єктів виборчого процесу є невідомими переважній більшості громадян: дві третини учасників опитування не змогли вказати жодної партії, з чиєю економічною програмою вони були хоча б якоюсь мірою ознайомлені. "Отже, - робить висновок пані Бекешкіна, - можна констатувати, що виборці не володіють тією інформацією, яка їм потрібна для усвідомленого вибору".
Необхідність та важливість подібної інформації засвідчує ставлення електорату до ідеї проведення теледебатів. Серед засобів, за допомогою яких громадяни України обиратимуть, кому з учасників передвиборчих перегонів віддати свій голос, на першому місці - можливість "стежити за дебатами партій у засобах масової інформації". Основним джерелом, з якого виборці хотіли б отримувати дані про хід виборчої кампанії, є телебачення -таку відповідь дали 62 відсотка респондентів серед усіх залучених до опитування і 80 відсотків серед тих, хто має твердий намір йти на вибори. Інтерес до теледебатів надзвичайно великий: 35 відсотків учасників опитування дивитимуться такі передачі регулярно, ще 36 - якщо в цей час по телебаченню не буде інших цікавих передач. Серед тих, хто обов`язково прийде 31 березня на виборчі дільниці, цей показник значно вищий: відповідно - 55 і 32 відсотка.
Водночас деякі експерти не впевнені в тому, чи здатен український виборець і політикум адекватно поставитися до ідеї теледебатів. Так, на думку Наталії Петрової, юриста організації IREX-ProMedia, "в нашому суспільстві, яке є дуже юним в плані демократичних цінностей і традицій, немає культури політичних дебатів. Якщо кожен із партійних лідерів приходитиме на телебачення і розповідати про свою програму, то це ще не означатиме, що відбулися дебати. В моєму уявленні дебати - це коли одна партія уважно ознайомилась з програмою іншої партії, поцікавилася планами конкурентів і відтак будує свою участь у дебатах на опонуванні ним, доводячи хибність чужих методів і переваги власних. Надавати ж ефір для того, аби кожен розказав, яка в нього програма, є просто нераціональним використанням частотних ресурсів".
На відміну від пані Петрової, опитаний "УМ" лідер Народного руху України, Геннадій Удовенко не сумнівається в політичній зрілості співвітчизників, необхідній для того, аби перейняти краще з досвіду демократичних країн і започаткувати теледебати: "Нам знову говорять, що ми до чогось не готові. Спочатку український народ був не готовий до пропорційної системи виборів, тепер - до теледебатів". Насправді це далеко не так, переконаний Генадій Йосипович.
Аргумент "за": теледебати - шлях до прозорості виборів
На цьому твердженні наполягає ряд опозиційно налаштованих до влади політиків. Важливість теледебатів для рівноправного, незаангажованого, вичерпного представлення своїх програм різними політичними силами неодноразово підкреслювалася однією з "жертв" та ініціаторів - Юлією Тимошенко. Відкриті дебати, переконана вона, будуть найефективнішим способом розкрити справжню суть партійного лідера, закріпити або зруйнувати навіюваний виборцю образ політика.
"Нам як ніколи потрібна пряма політична дискусія, якої сьогодні немає, - говорить голова Соціалістичної партії Олександр Мороз. - Жоден телеканал не дає змогу висловити думку, яка відрізнялася б від офіційно прийнятої та процензурованої. Тому закон про теледебати, безумовно, є надзвичайно необхідним, оскільки на нього покладається завдання створювати для усіх учасників виборчої кампанії однакові умови. Умови не для ще більш дошкульної боротьби між собою, а для інформування виборця стосовно позицій, які насправді займає та чи інша політична сила. Наразі цього немає, і це надзвичайно шкодить державі".
"У нормальних демократичних державах окремий закон про теледебати не потрібен, - зауважує в розмові з кореспондентом "України молодої" один із лідерів фракції Компартії у Верховній Раді Георгій Крючков. - Там усі виховані в традиціях, які передбачають створення рівних можливостей для громадян, в тому числі і для кандидатів у парламент". Натомість в Україні, яка потерпає від "брутального знущання над усіма невгодними владі", неможливо обійтися без законодавчо оформленого механізма забезпечення гласності під час виборчої кампанії. Аби виборці могли зробити свідомий вибір, вони повинні отримувати збалансовану інформацію від партій-конкурентів щодо їхньої політичної програми, переконаний Крючков, який саме в законопроекті про теледебати і бачить першу спробу наближення до суспільства рівних прав і можливостей.
Аргумент "за": теледебати визнані в усіх демократичних країнах
Чимало позитивних сторін (на рівні, однак, із недоліками) вбачає в прийнятті закону про теледебати і Генадій Удовенко - навіть неопозиціонер. На його думку, Україні потрібно якнайшвидше наближатися до європейських стандартів, серед яких, наприклад, має місце і традиція влаштовувати політичні телезмагання між представниками тих чи інших політичних течій напередодні виборів до вищих державних органів. "З сорока років моєї дипломатичної діяльності двадцять я провів в країнах передової демократії - Сполучених Штатах, Швейцарії. Там є загальноприйнятим, коли політики зустрічаються, дискутують, представляють різні погляди, думки. Теледебати в таких країнах - звичайна норма".
Матеріали на підтвердження того, що теледебати є одним з найважливіших та найефективніших і водночас одним з найбільш звичних, усталених важелів забезпечення відкритих виборів в країнах "старої" демократії, зібрані і опрацьовані експертами Лабораторії законодавчих ініціатив.
У цих матеріалах, зокрема, йдеться про те, що "дебати між представниками політичних партій, кандидатами на високі державні посади, проведені на телебаченні або радіо, - одна з найкращих форм популярізації їхніх програмних положень, знайомства електорату з політиками". Тоді як в Україні "особливості національної передвиборчої кампанії змушують зацікавлені сторони робити справді титанічні зусилля, щоб хоч якось забезпечити собі право на появу в теле- і радіоефірі".
Як зазначають фахівці Лабораторії законодавчих ініціатив, досвід демократичних країн охоплює як мінімальне регулювання діяльності ЗМІ у виборчий період (таким шляхом пішли Штати), так і закріплення певних "правил гри", встановлення - як правило, не державою, а асоціаціями мас-медійників - своєрідних "кодексів поведінки", зважаючи на вимоги передвиборчої кампанії в країні (до подібної практики тяжіють країни Західної Європи).
Треба відзначити, що до поля зору зарубіжного законодавця при визначенні ним певних норм роботи ЗМІ у виборчий період, потрапляють нечисельні питання, як-то: порядок розподілу ефірного часу або друкованої площі між політичними партіями та кандидатами, дозвіл або заборона політичної реклами, порядок оскарження та спростування недостовірної інформації.
Питання організації та проведення дебатів у зарубіжному законодавстві регулюються спеціальним чином досить рідко. Частіше регулюючими нормами виступають традиції, які склалися в суспільстві, та усталені правила поведінки самих мовців. Унормуванню, як правило, підлягає тривалість дебатів. Закріплюється також загальна вимога щодо рівних можливостей участі в дебатах усіх учасників передвиборчих перегонів.
Ця вимога, однак, стосується виключно державних та суспільних ЗМІ. Приватні медіа мають право запрошувати учасників дебатів, керуючись власним комерційним або іншим інтересом.
Аргумент "проти": закон зазіхає на приватну власність
Чимало критиків законопроекту про теледебати залишились незадоволеними його нормою щодо обов`язковості проведення теледебатів телекомпаніями усіх форм власності. Дане положення лідер парламентської фракції СДПУ(о) Олександр Зінченко розцінив як "порушення Конституції, яка захищає всі форми власності", а директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін - як "фактичне зазіхання на приватну власність". Оскільки, на думку Соскіна, цим законом вказують "приватним власникам, як себе поводити і як вибудовувати діяльність свого підприємтва. А телекомпанія - це таке ж підприємство, як будь-яке інше, і створюється воно для того, аби отримувати прибуток".
Аргумент "проти": закон порушує права і свободи громадян України
Порушує в тій частині, якою зобов`язує учасників виборчого процесу брати участь в теледебатах. Стосовно цього положення законопроекту існує висновок, зроблений певними експертами з Великої Британії і поширений Незалежною асоціацією телерадіомовників. Ідеться, зокрема, про те, що "примус кандидатів брати участь у дебатах є порушенням їхнього права обирати, коли і як висловлювати свої погляди.
По-перше, є загальновизнаним фактом, що право на свободу слова включає також право вибору, як використовувати це право - у тому числі й можливість не висловлювати свою думку (міжнародний прецедент: рішення Європейського суду по справі "Джеймс Янг проти Великої Британії", 1989).
По-друге, слід пам`ятати, що більшість кандидатів та партій не потребують примусу для виступів на телебаченні або радіо. У їхніх же власних інтересах здобувати якнайбільший резонанс. Якщо вони цього не хочуть, вони відчують, що їхні шанси на обрання зменшуються. Цього самого факту достатньо для заохочення кандидатів до публічних виступів на телебаченні".
Аргумент "проти": надто жорсткі санкції для ЗМІ
Законопроект про теледебати передбачає невиправдано жорсткі санкції для "неслухняних" телекомпаній, які відмовлятимуться надавати свій ефірний час для проведення теледебатів. Таку позицію обстоює, зокрема, згадана вище Наталія Петрова, юрист IREX-ProMedia. Вона вбачає у цій нормі "дуже небезпечну колізію: закон вводить санкцію, неспівмірну з "провиною" телекомпанії, яка ухиляється від матеріально-технічного забезпечення теледебатів.
Національній раді з питань телебачення і радіомовлення, згідно з законопроектом, надається право протягом трьох днів, тобто майже негайно, відібрати ліцензію у телекомпанії і не повертати її назад. По суті, це суперечить цілій низці законів, закрема, закону про статус Нацради, закону про телебачення і радіомовлення і, зрештою, Конституції.
Наділення Нацради правом раз і назавжди вирішувати долю каналу за відсутності у нього можливості оскаржити це рішення в суді не узгоджується з тими принципами, які Україна проголосила і за якими має жити, а також із взятими на себе міжнародними зобов`язаннями нашої держави.
Президентське вето
Як відомо, Леонід Кучма наклав вето на закон про теледебати. Це змусило його авторів переглянути деякі положення і взяти до уваги зауваження Президента, "аби остаточно не втратити можливість потрапити в ефір", як сказала Юлія Тимошенко.
Вона повідомила, що після доопрацювання цього документу в ньому зникла норма про обов`язковість організації теледебатів на приватних каналах, про обов`язкову участь в дебатах керівників блоків або партій, про позбавлення ліцензії телекомпанії за відмову надавати свій ефірний час. "Законопроект став слабший, - зауважує Тимошенко. - Але навіть те, що в ньому залишилося, зокрема, положення про проведення дебатів на державному каналі УТ-1 і норма, що стосується добровільної участі в них політичних діячів - це теж велика перемога (в тому випадку, звичайно, якщо закон буде підписано)".
Чи буде закон підписано, чи навпаки - вдруге заветовано, чи є шанси у парламентарів подолати президентське вето, покаже, можливо, наступна - остання перед виборами - сесія чинної Верховної Ради, оскільки наразі депутати розійшлися на нетривалі канікули, не встигнувши повернутися до болючого законопроекту.
Післямова
Навіть найбільші прихильники Закону про теледебати визнають його недоліки. Георгій Крючков погоджується з тим, що в законопроекті доцільно було б закласти дещо інші норми щодо коштів, якими покриваються витрати на проведення дебатів. Генадій Удовенко наполягає на тому, що людину неприпустимо змушувати брати участь у тому чи іншому заході. Олександр Мороз зауважує, що закон варто було б таки прийняти, а всі його огріхи - виправляти в робочому порядку.
Говорячи про некоректність багатьох положень закопроекту, Сергій Рахманін на сторінках газети "Дзеркало тижня", ставить запитання: чи усвідомлюють опозиційні політики марність проведеної ними законотворчої роботи? Чи не була проявлена ними ініціатива щодо даного законопроекту намаганням зайвий раз з`явитися в центрі громадської уваги?
Відповідаючи на це запитання, журналіст зазначає: "Щоб виступити суддею, варто опинитися в шкірі Тимошенко чи Мороза, одне згадування імен яких загрожує власникам телеканалів серйозними неприємностями. А про те, щоб на метрових каналах з'явилися ролики очолюваних ними партій і передвиборчих блоків, навіть не говорю...У країні неписаних законів багато хто приречений винаходити нові форми виведення свободи слова в неволі..."
Як уже писала "УМ", заснований в Україні відомим американським фінансистом Джорджем Соросом, Міжнародний фонд "Відродження" ще восени минулого року оприлюднив свій намір підтримати низку заходів, спрямованих на забезпечення прозорості виборів-2002 до Верховної Ради. Передбачалося, зокрема, стимулювати зацікавленість вітчизняних телекомпаній у проведенні відкритих теледебатів за участю політичних діячів, які балотуються в парламент.
Але, попри активну участь телевізійників у конкурсі на кращий проект організації дебатів, визначити потенційних користувачів відповідним грантом не вдалося. Оскільки, за словами представників фонду, жодна телекомпанія не змогла тоді гарантувати рівний доступ до теледебатів усім без винятку політичним силам України. Приміром, була помічена явна упередженість телевізійних керівників щодо блоків Юлії Тимошенко та Олександра Мороза. Тоді як, на думку організаторів конкурсу, "виборці повинні чути не коментарі, а пряму мову кандидатів в депутати, тобто вони повинні чути теледебати".
Згодом слово "теледебати" зазвучало знову. Цього разу - з вуст опозиційно налаштованих депутатів Верховної Ради, зокрема фракції "Батьківщина", які винесли на розгляд колег проект закону про обов'язкові теле- й радіодебати перед усіма виборами. Останній викликав неоднозначну реакцію з боку державних мужів і спричинив дискусію навколо питань: чи потрібен такий закон Україні взагалі? Про що свідчить у цьому контексті досвід інших держав? У чому полягають недоліки та чесноти згаданого законопроекту? Чи готове наше суспільство до сприйняття теледебатів? Відтак "УМ" подає ключові моменти "дебатів навколо дебатів" та репрезентує полярні погляди на цю проблему.
Сторінками законопроекту
Прийнятий парламентом у першому читанні закон про теледебати передбачає, що всі телевізійні та радіомовні ЗМІ зобов`язані організовувати та транслювати передвиборчі дебати, залучаючи лідерів усіх партій (блоків), що беруть участь у виборах по багатомандатному виборчому округу, та кандидатів у народні депутати, котрі балотуються по одномандатному округу. Дебати проводяться в обов`язковому порядку всіма телерадіоорганізаціями, незалежно від форм власності, що володіють ліцензією на право користування загальнонаціональними каналами мовлення; теледебати між кандидатами-мажоритарниками проводяться в обов`язковому порядку відповідними регіональними телерадіоорганізаціями незалежно від форми власності.
Організація та проведення теледебатів, їх фінансове, кадрове та матеріально-технічне забезпечення відбувається за рахунок телерадіоорганізацій. Ще одна умова підтриманого більшістю нардепів законопроекту від опозиції - безперервний прямий ефір. В одних теледебатах одночасно можуть брати участь не більше двох партій (блоків), представлених своїми лідерами, у принципових розмовах між кандидатами-мажоритарниками - не більше чотирьох кандидатів у депутати за цим округом.
Аргумент "за": теледебати заповнюватимуть інформаційний вакуум
Як засвідчує керівник Фонду "Демократичні ініціативи" Ірина Бекешкіна, "попри стереотипні уявлення про українського виборця як істоту, що орієнтується у своєму виборі на лідерів, телерекламу або ще якесь казна що, насправді виборець хотів би зробити раціональний вибір." В опитуванні, проведеному Фондом "Демократичні ініціативи" спільно з фірмою "Социс", серед чинників вибору партії першість має "програма, ідеї, пропозиції партії" (це виділили 32 відсотка опитаних).
Водночас кожен другий респондент не зміг вказати жодну партію, щодо якої він напевне знає, які ідеї та погляди ця партія обстоює. Серед проблем, найбільш значущих для виборців, перше місце посідають проблеми економічні. І знову-таки, економічні пропозиції суб`єктів виборчого процесу є невідомими переважній більшості громадян: дві третини учасників опитування не змогли вказати жодної партії, з чиєю економічною програмою вони були хоча б якоюсь мірою ознайомлені. "Отже, - робить висновок пані Бекешкіна, - можна констатувати, що виборці не володіють тією інформацією, яка їм потрібна для усвідомленого вибору".
Необхідність та важливість подібної інформації засвідчує ставлення електорату до ідеї проведення теледебатів. Серед засобів, за допомогою яких громадяни України обиратимуть, кому з учасників передвиборчих перегонів віддати свій голос, на першому місці - можливість "стежити за дебатами партій у засобах масової інформації". Основним джерелом, з якого виборці хотіли б отримувати дані про хід виборчої кампанії, є телебачення -таку відповідь дали 62 відсотка респондентів серед усіх залучених до опитування і 80 відсотків серед тих, хто має твердий намір йти на вибори. Інтерес до теледебатів надзвичайно великий: 35 відсотків учасників опитування дивитимуться такі передачі регулярно, ще 36 - якщо в цей час по телебаченню не буде інших цікавих передач. Серед тих, хто обов`язково прийде 31 березня на виборчі дільниці, цей показник значно вищий: відповідно - 55 і 32 відсотка.
Водночас деякі експерти не впевнені в тому, чи здатен український виборець і політикум адекватно поставитися до ідеї теледебатів. Так, на думку Наталії Петрової, юриста організації IREX-ProMedia, "в нашому суспільстві, яке є дуже юним в плані демократичних цінностей і традицій, немає культури політичних дебатів. Якщо кожен із партійних лідерів приходитиме на телебачення і розповідати про свою програму, то це ще не означатиме, що відбулися дебати. В моєму уявленні дебати - це коли одна партія уважно ознайомилась з програмою іншої партії, поцікавилася планами конкурентів і відтак будує свою участь у дебатах на опонуванні ним, доводячи хибність чужих методів і переваги власних. Надавати ж ефір для того, аби кожен розказав, яка в нього програма, є просто нераціональним використанням частотних ресурсів".
На відміну від пані Петрової, опитаний "УМ" лідер Народного руху України, Геннадій Удовенко не сумнівається в політичній зрілості співвітчизників, необхідній для того, аби перейняти краще з досвіду демократичних країн і започаткувати теледебати: "Нам знову говорять, що ми до чогось не готові. Спочатку український народ був не готовий до пропорційної системи виборів, тепер - до теледебатів". Насправді це далеко не так, переконаний Генадій Йосипович.
Аргумент "за": теледебати - шлях до прозорості виборів
На цьому твердженні наполягає ряд опозиційно налаштованих до влади політиків. Важливість теледебатів для рівноправного, незаангажованого, вичерпного представлення своїх програм різними політичними силами неодноразово підкреслювалася однією з "жертв" та ініціаторів - Юлією Тимошенко. Відкриті дебати, переконана вона, будуть найефективнішим способом розкрити справжню суть партійного лідера, закріпити або зруйнувати навіюваний виборцю образ політика.
"Нам як ніколи потрібна пряма політична дискусія, якої сьогодні немає, - говорить голова Соціалістичної партії Олександр Мороз. - Жоден телеканал не дає змогу висловити думку, яка відрізнялася б від офіційно прийнятої та процензурованої. Тому закон про теледебати, безумовно, є надзвичайно необхідним, оскільки на нього покладається завдання створювати для усіх учасників виборчої кампанії однакові умови. Умови не для ще більш дошкульної боротьби між собою, а для інформування виборця стосовно позицій, які насправді займає та чи інша політична сила. Наразі цього немає, і це надзвичайно шкодить державі".
"У нормальних демократичних державах окремий закон про теледебати не потрібен, - зауважує в розмові з кореспондентом "України молодої" один із лідерів фракції Компартії у Верховній Раді Георгій Крючков. - Там усі виховані в традиціях, які передбачають створення рівних можливостей для громадян, в тому числі і для кандидатів у парламент". Натомість в Україні, яка потерпає від "брутального знущання над усіма невгодними владі", неможливо обійтися без законодавчо оформленого механізма забезпечення гласності під час виборчої кампанії. Аби виборці могли зробити свідомий вибір, вони повинні отримувати збалансовану інформацію від партій-конкурентів щодо їхньої політичної програми, переконаний Крючков, який саме в законопроекті про теледебати і бачить першу спробу наближення до суспільства рівних прав і можливостей.
Аргумент "за": теледебати визнані в усіх демократичних країнах
Чимало позитивних сторін (на рівні, однак, із недоліками) вбачає в прийнятті закону про теледебати і Генадій Удовенко - навіть неопозиціонер. На його думку, Україні потрібно якнайшвидше наближатися до європейських стандартів, серед яких, наприклад, має місце і традиція влаштовувати політичні телезмагання між представниками тих чи інших політичних течій напередодні виборів до вищих державних органів. "З сорока років моєї дипломатичної діяльності двадцять я провів в країнах передової демократії - Сполучених Штатах, Швейцарії. Там є загальноприйнятим, коли політики зустрічаються, дискутують, представляють різні погляди, думки. Теледебати в таких країнах - звичайна норма".
Матеріали на підтвердження того, що теледебати є одним з найважливіших та найефективніших і водночас одним з найбільш звичних, усталених важелів забезпечення відкритих виборів в країнах "старої" демократії, зібрані і опрацьовані експертами Лабораторії законодавчих ініціатив.
У цих матеріалах, зокрема, йдеться про те, що "дебати між представниками політичних партій, кандидатами на високі державні посади, проведені на телебаченні або радіо, - одна з найкращих форм популярізації їхніх програмних положень, знайомства електорату з політиками". Тоді як в Україні "особливості національної передвиборчої кампанії змушують зацікавлені сторони робити справді титанічні зусилля, щоб хоч якось забезпечити собі право на появу в теле- і радіоефірі".
Як зазначають фахівці Лабораторії законодавчих ініціатив, досвід демократичних країн охоплює як мінімальне регулювання діяльності ЗМІ у виборчий період (таким шляхом пішли Штати), так і закріплення певних "правил гри", встановлення - як правило, не державою, а асоціаціями мас-медійників - своєрідних "кодексів поведінки", зважаючи на вимоги передвиборчої кампанії в країні (до подібної практики тяжіють країни Західної Європи).
Треба відзначити, що до поля зору зарубіжного законодавця при визначенні ним певних норм роботи ЗМІ у виборчий період, потрапляють нечисельні питання, як-то: порядок розподілу ефірного часу або друкованої площі між політичними партіями та кандидатами, дозвіл або заборона політичної реклами, порядок оскарження та спростування недостовірної інформації.
Питання організації та проведення дебатів у зарубіжному законодавстві регулюються спеціальним чином досить рідко. Частіше регулюючими нормами виступають традиції, які склалися в суспільстві, та усталені правила поведінки самих мовців. Унормуванню, як правило, підлягає тривалість дебатів. Закріплюється також загальна вимога щодо рівних можливостей участі в дебатах усіх учасників передвиборчих перегонів.
Ця вимога, однак, стосується виключно державних та суспільних ЗМІ. Приватні медіа мають право запрошувати учасників дебатів, керуючись власним комерційним або іншим інтересом.
Аргумент "проти": закон зазіхає на приватну власність
Чимало критиків законопроекту про теледебати залишились незадоволеними його нормою щодо обов`язковості проведення теледебатів телекомпаніями усіх форм власності. Дане положення лідер парламентської фракції СДПУ(о) Олександр Зінченко розцінив як "порушення Конституції, яка захищає всі форми власності", а директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін - як "фактичне зазіхання на приватну власність". Оскільки, на думку Соскіна, цим законом вказують "приватним власникам, як себе поводити і як вибудовувати діяльність свого підприємтва. А телекомпанія - це таке ж підприємство, як будь-яке інше, і створюється воно для того, аби отримувати прибуток".
Аргумент "проти": закон порушує права і свободи громадян України
Порушує в тій частині, якою зобов`язує учасників виборчого процесу брати участь в теледебатах. Стосовно цього положення законопроекту існує висновок, зроблений певними експертами з Великої Британії і поширений Незалежною асоціацією телерадіомовників. Ідеться, зокрема, про те, що "примус кандидатів брати участь у дебатах є порушенням їхнього права обирати, коли і як висловлювати свої погляди.
По-перше, є загальновизнаним фактом, що право на свободу слова включає також право вибору, як використовувати це право - у тому числі й можливість не висловлювати свою думку (міжнародний прецедент: рішення Європейського суду по справі "Джеймс Янг проти Великої Британії", 1989).
По-друге, слід пам`ятати, що більшість кандидатів та партій не потребують примусу для виступів на телебаченні або радіо. У їхніх же власних інтересах здобувати якнайбільший резонанс. Якщо вони цього не хочуть, вони відчують, що їхні шанси на обрання зменшуються. Цього самого факту достатньо для заохочення кандидатів до публічних виступів на телебаченні".
Аргумент "проти": надто жорсткі санкції для ЗМІ
Законопроект про теледебати передбачає невиправдано жорсткі санкції для "неслухняних" телекомпаній, які відмовлятимуться надавати свій ефірний час для проведення теледебатів. Таку позицію обстоює, зокрема, згадана вище Наталія Петрова, юрист IREX-ProMedia. Вона вбачає у цій нормі "дуже небезпечну колізію: закон вводить санкцію, неспівмірну з "провиною" телекомпанії, яка ухиляється від матеріально-технічного забезпечення теледебатів.
Національній раді з питань телебачення і радіомовлення, згідно з законопроектом, надається право протягом трьох днів, тобто майже негайно, відібрати ліцензію у телекомпанії і не повертати її назад. По суті, це суперечить цілій низці законів, закрема, закону про статус Нацради, закону про телебачення і радіомовлення і, зрештою, Конституції.
Наділення Нацради правом раз і назавжди вирішувати долю каналу за відсутності у нього можливості оскаржити це рішення в суді не узгоджується з тими принципами, які Україна проголосила і за якими має жити, а також із взятими на себе міжнародними зобов`язаннями нашої держави.
Президентське вето
Як відомо, Леонід Кучма наклав вето на закон про теледебати. Це змусило його авторів переглянути деякі положення і взяти до уваги зауваження Президента, "аби остаточно не втратити можливість потрапити в ефір", як сказала Юлія Тимошенко.
Вона повідомила, що після доопрацювання цього документу в ньому зникла норма про обов`язковість організації теледебатів на приватних каналах, про обов`язкову участь в дебатах керівників блоків або партій, про позбавлення ліцензії телекомпанії за відмову надавати свій ефірний час. "Законопроект став слабший, - зауважує Тимошенко. - Але навіть те, що в ньому залишилося, зокрема, положення про проведення дебатів на державному каналі УТ-1 і норма, що стосується добровільної участі в них політичних діячів - це теж велика перемога (в тому випадку, звичайно, якщо закон буде підписано)".
Чи буде закон підписано, чи навпаки - вдруге заветовано, чи є шанси у парламентарів подолати президентське вето, покаже, можливо, наступна - остання перед виборами - сесія чинної Верховної Ради, оскільки наразі депутати розійшлися на нетривалі канікули, не встигнувши повернутися до болючого законопроекту.
Післямова
Навіть найбільші прихильники Закону про теледебати визнають його недоліки. Георгій Крючков погоджується з тим, що в законопроекті доцільно було б закласти дещо інші норми щодо коштів, якими покриваються витрати на проведення дебатів. Генадій Удовенко наполягає на тому, що людину неприпустимо змушувати брати участь у тому чи іншому заході. Олександр Мороз зауважує, що закон варто було б таки прийняти, а всі його огріхи - виправляти в робочому порядку.
Говорячи про некоректність багатьох положень закопроекту, Сергій Рахманін на сторінках газети "Дзеркало тижня", ставить запитання: чи усвідомлюють опозиційні політики марність проведеної ними законотворчої роботи? Чи не була проявлена ними ініціатива щодо даного законопроекту намаганням зайвий раз з`явитися в центрі громадської уваги?
Відповідаючи на це запитання, журналіст зазначає: "Щоб виступити суддею, варто опинитися в шкірі Тимошенко чи Мороза, одне згадування імен яких загрожує власникам телеканалів серйозними неприємностями. А про те, щоб на метрових каналах з'явилися ролики очолюваних ними партій і передвиборчих блоків, навіть не говорю...У країні неписаних законів багато хто приречений винаходити нові форми виведення свободи слова в неволі..."
