Пов'язані географією
Понеділок, 25 березня 2002, 17:18
Реальною Америкою для України, як і для інших країн СНД, залишається Росія
Найважливішою зовнішньополітичною подією березня для Росії є вибори на Україні. Москва це всіляко підкреслює, озвучивши навіть список українських партій, яким симпатизує Росія: пропрезидентський блок "За єдину Україну", компартія України, соціал-демократи. Противники також означені - праві Віктора Ющенка.
Розрахунок Москви правильний. Звичайно, хтось волатиме про втручання у внутрішні справи, але для більшості виборців і української еліти важливіші не ці крики, а думка Москви. І, безумовно, ця думка зіграє величезну роль. Проте, всі підрахунки вже сьогодні твердо показують, що саме три дружні Москві сили разом наберуть більшість місць в Раді. Правда, жодного єдиного блоку вони, звичайно ж, не створять, навпаки, і далі безпощадно воюватимуть один з одним. Але, принаймні, по відношенню до Росії усі вони до певної міри зберігатимуть лояльність.
Цікаво, звичайно, що праволіберальне керівництво Росії підтримує українських лівих проти українських праволібералів. До речі, така ж ситуація і у відносинах з багатьма іншими країнами СНД. Але пояснюється це просто – синдромом 1991 року, якого не можна позбутися. Тоді буржуазні партії в окраїнних республіках СРСР писалися через дефіс: буржуазно-націоналістичні. Правильно писалися: це були партії антирадянські по усьому фронту. Тобто вони в однаковій мірі виступали і проти радянської соціально-економічної системи, і проти власне єдиної держави СРСР, за національну незалежність.
Саме цей останній пункт їхньої програми був найбільш зрозумілий, за ним стояла історія і кров різноманітних лісових братів, бандерівців, басмачів та інших дашнаків. Що таке лібералізм, ані виборці цих партій, ані самі їхні лідери не знали і знати не бажали, а ось що таке руйнування Імперії знали (а головне - відчували) дуже добре. Почуття це було душевно-шлункове: тут зливалися національні образи і свята віра в те, що ось перестанемо годувати Москву - і забенкетуємо на просторі! Приблизно так само мріяли мешканці Росії, що ось перестанемо годувати чорних - і забенкетуємо аналогічно!
Життя показало, хто був правий (або, точніше, менше неправий). Якщо порівняти рівень життя в республіках СРСР та СНД, то видно, що співвідношення різко змінилося. Громадяни РРФСР жили традиційно бідніше за мешканців Закавказзя або житниці України, а уже з нашою маленькою євро-Прибалтикою і порівнювати було не варто. Відомо, що після розпаду СРСР все перевернулося: як би бідно ми в Росії не жили, але, звичайно ж, наш рівень життя куди вищий, ніж в Грузії (не треба про страшне), та й на Україні.
Тож Росія від розпаду СРСР втратила менше, ніж інші республіки. Воно й недивно: СРСР чи не СРСР, але нафта, газ, алмази, ліс, алюміній - все це залишилося у нас! Такі вже географія з геологією. Та ж географія диктує і інший закон: периферійні країни за будь-якого ступеня політичної самостійності, за будь-яких відносин з Росією просто приречені жити за рахунок транзиту газу, нафти, металу з Росії на Захід і промтоварів - з Заходу до Росії.
Так живе і братня Білорусія, і одвічно насторожена Прибалтика, і складна (загадкова слов'янська душа!) Україна. І експорт їхній (так само як й інших країн СНД) йде в основному в Росію, тобто їхні долари, нікуди не подінешся, "друкуються" в Росії. До речі, це стосується також і багатьох країн колишнього соцтабору, скажімо, Польщі. Те, що географія зв'язала, те жодним політикам не розв'язати.
У повній мірі це стосується і всіх політичних партій країн СНД.
Звичайно, ліві партії, які насправді зовсім не ліві в європейському значенні слова, а просто партії радянських фундаменталістів, партії "старих пісень про головне", природно, виступають за зміцнення зв'язків з Росією. Те, що Росія капіталістична, їхнього виборця абсолютно не хвилює, він цієї тонкості не знає, не розуміє, головне - з Росією! Але і праві партії, які по всьому простору СНД залишилися не стільки буржуазними, скільки націоналістичними, реально нічого протиставити відносинам з Росією не можуть.
Гарна Америка у снах. А Росія - поряд. Звісно, Ющенко налаштований проамериканськи. Та ось незадача - Америка-то налаштована не проющенківськи. Не пов'язана Америка з Україною економічно - хоч лусни! Не вміють прихильники Ющенка говорити "по-американському", а ось по-російськи вміють всі! Ніколи не прийматимуть в Америці жодного українського президента, не кажучи уже про міністра або артиста, так, на тому рівні, на якому його прийматимуть в Москві.
Так що хто б ні лідирував в Раді - Ющенко, Симоненко або ще хтось, ані географія, ані економіка, ані культура України від цього не зміняться. А поки вони не змінилися, не зміниться і головне: реальною Америкою для України (як і для інших країн СНД) залишається Росія.
__________________
NB. Про те, що доводиться вислуховувати пересічному виборцю, хто аплодував Тимошенко, скільки харків'ян зустрічали Литвина, хто за соціонічним типом Ющенко, за що зняли Кальченка, хто носить прізвисько "виборчих" клоунів - про все це читайте у новому розділі "Української правди" ВИБОРИ 2002
Найважливішою зовнішньополітичною подією березня для Росії є вибори на Україні. Москва це всіляко підкреслює, озвучивши навіть список українських партій, яким симпатизує Росія: пропрезидентський блок "За єдину Україну", компартія України, соціал-демократи. Противники також означені - праві Віктора Ющенка.
Розрахунок Москви правильний. Звичайно, хтось волатиме про втручання у внутрішні справи, але для більшості виборців і української еліти важливіші не ці крики, а думка Москви. І, безумовно, ця думка зіграє величезну роль. Проте, всі підрахунки вже сьогодні твердо показують, що саме три дружні Москві сили разом наберуть більшість місць в Раді. Правда, жодного єдиного блоку вони, звичайно ж, не створять, навпаки, і далі безпощадно воюватимуть один з одним. Але, принаймні, по відношенню до Росії усі вони до певної міри зберігатимуть лояльність.
Цікаво, звичайно, що праволіберальне керівництво Росії підтримує українських лівих проти українських праволібералів. До речі, така ж ситуація і у відносинах з багатьма іншими країнами СНД. Але пояснюється це просто – синдромом 1991 року, якого не можна позбутися. Тоді буржуазні партії в окраїнних республіках СРСР писалися через дефіс: буржуазно-націоналістичні. Правильно писалися: це були партії антирадянські по усьому фронту. Тобто вони в однаковій мірі виступали і проти радянської соціально-економічної системи, і проти власне єдиної держави СРСР, за національну незалежність.
Саме цей останній пункт їхньої програми був найбільш зрозумілий, за ним стояла історія і кров різноманітних лісових братів, бандерівців, басмачів та інших дашнаків. Що таке лібералізм, ані виборці цих партій, ані самі їхні лідери не знали і знати не бажали, а ось що таке руйнування Імперії знали (а головне - відчували) дуже добре. Почуття це було душевно-шлункове: тут зливалися національні образи і свята віра в те, що ось перестанемо годувати Москву - і забенкетуємо на просторі! Приблизно так само мріяли мешканці Росії, що ось перестанемо годувати чорних - і забенкетуємо аналогічно!
Життя показало, хто був правий (або, точніше, менше неправий). Якщо порівняти рівень життя в республіках СРСР та СНД, то видно, що співвідношення різко змінилося. Громадяни РРФСР жили традиційно бідніше за мешканців Закавказзя або житниці України, а уже з нашою маленькою євро-Прибалтикою і порівнювати було не варто. Відомо, що після розпаду СРСР все перевернулося: як би бідно ми в Росії не жили, але, звичайно ж, наш рівень життя куди вищий, ніж в Грузії (не треба про страшне), та й на Україні.
Тож Росія від розпаду СРСР втратила менше, ніж інші республіки. Воно й недивно: СРСР чи не СРСР, але нафта, газ, алмази, ліс, алюміній - все це залишилося у нас! Такі вже географія з геологією. Та ж географія диктує і інший закон: периферійні країни за будь-якого ступеня політичної самостійності, за будь-яких відносин з Росією просто приречені жити за рахунок транзиту газу, нафти, металу з Росії на Захід і промтоварів - з Заходу до Росії.
Так живе і братня Білорусія, і одвічно насторожена Прибалтика, і складна (загадкова слов'янська душа!) Україна. І експорт їхній (так само як й інших країн СНД) йде в основному в Росію, тобто їхні долари, нікуди не подінешся, "друкуються" в Росії. До речі, це стосується також і багатьох країн колишнього соцтабору, скажімо, Польщі. Те, що географія зв'язала, те жодним політикам не розв'язати.
У повній мірі це стосується і всіх політичних партій країн СНД.
Звичайно, ліві партії, які насправді зовсім не ліві в європейському значенні слова, а просто партії радянських фундаменталістів, партії "старих пісень про головне", природно, виступають за зміцнення зв'язків з Росією. Те, що Росія капіталістична, їхнього виборця абсолютно не хвилює, він цієї тонкості не знає, не розуміє, головне - з Росією! Але і праві партії, які по всьому простору СНД залишилися не стільки буржуазними, скільки націоналістичними, реально нічого протиставити відносинам з Росією не можуть.
Гарна Америка у снах. А Росія - поряд. Звісно, Ющенко налаштований проамериканськи. Та ось незадача - Америка-то налаштована не проющенківськи. Не пов'язана Америка з Україною економічно - хоч лусни! Не вміють прихильники Ющенка говорити "по-американському", а ось по-російськи вміють всі! Ніколи не прийматимуть в Америці жодного українського президента, не кажучи уже про міністра або артиста, так, на тому рівні, на якому його прийматимуть в Москві.
Так що хто б ні лідирував в Раді - Ющенко, Симоненко або ще хтось, ані географія, ані економіка, ані культура України від цього не зміняться. А поки вони не змінилися, не зміниться і головне: реальною Америкою для України (як і для інших країн СНД) залишається Росія.
__________________
NB. Про те, що доводиться вислуховувати пересічному виборцю, хто аплодував Тимошенко, скільки харків'ян зустрічали Литвина, хто за соціонічним типом Ющенко, за що зняли Кальченка, хто носить прізвисько "виборчих" клоунів - про все це читайте у новому розділі "Української правди" ВИБОРИ 2002
