Іграшка Президента

Саме так напівсерйозно і напівіронічно одночасно у політичних і фінансових колах говорять про Олега Дубину - нинішнього першого віце-прем'єра уряду.

Вперше широкої популярності Олег Вікторович ковтнув у січні 2001 року, коли завдяки відставці енергетичного віце-прем'єра у кабінеті Ющенка Юлії Тимошенко він зайняв її пост, додавши і кураторство над всією промисловістю України.

Більше уваги особистості Дубини почали приділяти після того, як його стали пророкувати на вакантне після Ющенка місце прем'єра. Але тоді не склалося... Але справжнім центром уваги Олег Вікторович став у зв'язку з чутками про те, що в Адміністрації Президента розроблено план про його спадкоємність верховної влади, яка повинна перейти до нього або за "російським" сценарієм, або на чергових президентських виборах.

Спочатку цим чуткам належної уваги ніхто не приділяв. Адміністрація Президента в один з відчайдушних моментів своєї творчості кидалася з крайності у крайність і розробляла навіть такий екзотичний варіант, як призначення наступником нинішнього президента його дружину Людмилу Миколаївну. Під це навіть "забацали" таку партію як "Жінки за майбутнє". Але, відсіваючи лушпиння і фантасмагорії, все більш і більш реальним залишався тільки один план - Дубину в Україну. Але що знаємо ми про цього вірогідного "спадкоємця" кучминого режиму, крім того, що свою політичну кар'єру він почав в уряді Ющенка?

Більш вузькі фахівці знали до того про Дубину те, що, перейшовши з Дніпровського меткомбінату на Алчевський МК, добився на новому місці високих економічних показників. А очоливши пізніше найбільше підприємство в Україні - Криворізький гірничо-металургійний комбінат - Олег Вікторович взагалі здійснив певне економічне чудо, яке можна порівняти хіба що з феноменом Лі Якоки. Тому ніби і довірив йому Президент керувати всією вітчизняною промисловістю.

Після такого призначення "Инвестгазета" написала, що особистість нового прем'єр-міністра вельми загадкова, а у довіднику "Хто є хто в Україні" йому приділено всього три рядки.

І дійсно - якщо подивитися трудову біографію Олега Вікторовича, то можна помітити, що починалася вона стандартно - металургійний інститут, агломератчик Дніпровського МК, майстер зміни, начальник зміни. Потім викладацька робота. Знову завод - майстер, старший майстер, інженер. Потім наступає звичайний для ініціативної людини похід у комерцію - помічник директора СП, заступник генерального директора АТ "Інтермонтаж", розташованого у Дніпродзержинську на вулиці Медичній, 2.

А ось далі дійсно відбувається щось загадкове. З високого поста на підприємстві, яке досягає успіху, Олег Вікторович повертається на рідний Дніпровський металургійний завод усього-на-всього начальником бюро. З точки зору перспектив кар'єрного росту ця посада - ніяка. Але не для Дубини. Пролітаючи одразу через декілька службових сходинок підряд Олег Вікторович всього за два роки стає (у 1998 році) заступником генерального директора Дніпровського меткомбінату з економіки. І це притому, що економічну освіту він отримає пізніше.

Але все це виглядає дивним тільки зовні. Чутки стверджують, що випадковості або везіння тут не було зовсім. Молодий перспективний висуванець був помічений раніше відомим бізнесменом Віктором Пінчуком, який і керував просуванням Дубини по службі, як своєї довіреної особи. І на всіх посадах Олег Вікторович не стільки виконував службові обов'язки, скільки був очима і вухами патрона на підприємстві. Слід думати, що ця роль йому вдалася повністю, оскільки нагородою стала безмежна довіра першого зятя країни і зближення з сім'єю цивільного тестя Пінчука.

І коли постало питання про те, кого призначити своїм представником на Алчевський меткомбінат, великий пакет акцій якого придбала імперія Пінчука, питання вже не стояло - тільки Дубину. Правда у Луганській області, де знаходиться Алчевськ, Пінчуку довелося зіткнутися з традиційно сильним у тих краях "донецьким кланом". Але компроміс все ж був знайдений - меткомбінат очолив донецький ставленик Валерій Сахно, а його замом став Олег Вікторович.

До того моменту АМК трусило, і його економічні показники були плачевні. Керівництву комбінату довелося заново створювати схеми роботи і наполегливо, із загрозою для власного життя, впроваджувати їх у життя. Але влітку 1998 року вдарив грім - тогочасний прем'єр Пустовойтенко, супроводжуючи набором невтішних епітетів, відправив гендиректора АМК Валерія Сахна у відставку. Ніби за те, що той відмовився підписувати зобов'язання з погашення заборгованості перед бюджетом під час "ув'язнення" директорів у Палаці "Україна". (Зараз вже важко уявити, але був і такий епізод у трудовій біографії країни - взяття урядом під варту керівників сотень підприємств. Тепер такого немає, але ефект діє і до сьогодні.)

Тоді Олег Вікторович відкрито засудив зняття свого начальника з посади, хоч і зайняв його місце. А всі, хто спостерігав за цим, розцінили дії Пустовойтенка як самодурство, а позицію Дубини як чесність і благородство.

Може, так воно і було. Якби не одна обставина. Відразу слідом за цим Алчевський меткомбінат почав набирати оберти, його робота стала стабільною і високорентабельною, а прибуток підприємства досяг небувалих для нього розмірів. Сам Дубина, оцінюючи досягнення, визнав, що база успіхів була закладена колишнім керівництвом. У зв'язку з цим, усунення Сахна виглядає швидше як найвище розпорядження, виконане прем'єром, про виведення Вікторовича на нову більш високу орбіту. Ту саму, яку успішно підготував для нього Валерій Сахно і його донецькі партнери.

До речі, більше Дубина ніколи не згадував про те, що лаври спасителя АМК належать не йому. Надалі він не дозволяв собі жодного висловлювання, яке не працювало б на його імідж успішного топ-менеджера.

З цим іміджем успішного керівника підприємства Олег Вікторович і прийшов в уряд Ющенка. Указ про його призначення був підписаний Кучмою буквально за годину після представлення прем'єром документа на підпис. Випадок унікальний в українській практиці призначень кандидатур.

Тоді ж в одній з аналітичних статей Міжнародний інститут порівняльного аналізу писав про Дубину: "... відразу ж кидається в очі його непідготовленість до роботи у Кабміні. Він не є ані аналітиком, ані професіоналом (умови для формування урядів у демократичних країнах). Олег - просто зручна людина для "арбітра нації", і, можливо, навіть найменше зло для голови виконавчої гілки влади... Тому залишається тільки процитувати "аполітичну людину з чистими руками" Олега Дубину: "Треба знайти раціональні питання, і намагатися їх вирішити... І все інше... не знаю, треба розібратися, дайте хоч би тиждень".

Але перед цим призначенням в уряд була в Олега Вікторовича "зоряна година" у його топ-менеджерській діяльності - керівництво гігантом української промисловості - комбінатом "Криворіжсталь", яке він очолив 2 грудня 1999 року. Ось як він розповідав про це сам в інтерв'ю тижневику "Дзеркало тижня": "Прийнявши "Криворіжсталь", я підрахував: у заводу десь 1 млрд 700 млн грн. кредитів (Так в інтерв'ю. Хоч у тому ж тексті зустрічається й інша цифра - 1 млрд 300 млн грн. - І.К.). Пам'ятаючи середню вартість однієї тонни металу і виконавши нескладний розподіл на 12 місяців, прийшов до невтішного висновку. Грубо кажучи, 50% своїх продукції комбінат повинен протягом року віддавати і при цьому нічого не завозити - працювати з повітря. Природно, це нереально. Так з'явилася наша програма-мінімум, головною метою якою було збільшення обсягів виробництва, технологічне вдосконалення і поліпшення структури основних фондів, зниження витрат на виробництво за рахунок жорстких витратних норм сировини і матеріалів..." і т. д. і т. п. І далі: "Словом, потрібно було докорінно переглянути і тактику, і стратегію життєдіяльності "Криворіжсталі".

Результат всіх цих дій Дубини виявився приголомшуючим - маючи у 1999 році боргів більш ніж на 1 мільярд гривень, 2000 рік "Криворіжсталь" закінчила з балансовим прибутком у 1,15 млрд грн. і зовсім без боргів.

Як же вдалося Олегу Вікторовичу реалізувати ту саму програму-мінімум і "переглянути і тактику, і стратегію життєдіяльності"? А дуже просто. Він сам же дає відповідь все у тому ж інтерв'ю "Дзеркалу тижня": "... з 1 млрд 300 млн грн. боргів, які він (комбінат - І.К.) мав до мого приходу на комбінат, можна вирватися, що ми успішно і робимо, ТІЛЬКИ ПІД ПИЛЬНИМ НАГЛЯДОМ ЛЕОНІДА ДАНИЛОВИЧА. КОМБІНАТ ЗНАХОДИТЬСЯ ПІД ОСОБИСТИМ КОНТРОЛЕМ ПРЕЗИДЕНТА (виділено мною - І.К.), я зустрічаюся з ним двічі на місяць".

Ось, загалом, і весь нехитрий секрет топ-менеджмента від Дубини. А більш детально цей секрет можна пояснити всього одним прикладом, аналогів якому насправді безліч. Але внаслідок певних обставин не всі погоджуються говорити на таку делікатну тему.

Отже. "Криворіжсталь" брала у банку "Слов'янський" кредити. На дуже велику суму. Брала і не віддавала. Фірма "Ірбіс" з відстрочкою виплати отримала на "Криворіжсталі" велику партію металу. Далі відбулася законна і логічна операція - банк "Слов'янський" переуступив право вимоги "Ірбісу", а той у свою чергу зробив оплату металу шляхом взаємозаліку. Після цього до одного з співвласників банку Фельдмана з'явився особисто генеральний директор "Криворіжсталі" Дубина і запропонував тому, щоб банк відкликав свою переуступку права вимоги, мотивуючи це тим, що "Ірбіс" повинен розрахуватися з комбінатом "живими" грошима. На питання Фельдмана, а коли ж у такому випадку комбінат має намір погашати вже прострочені кредити, Олег Вікторович нічого виразного не сказав, указавши, що якщо з його вимогою не погодяться, то, мовляв, він "завтра снідає з "татом"... Тоді Фельдман поставив питання: "А хто твій "тато"? А дізнавшись, висловив щось невтішне з цього приводу. І де тепер той Фельдман, і де той банк "Слов'янський"? І де ті кредити, які він видав? Їх, звичайно ж, йому "пробачили".

Треба визнати, що інші банки були розумнішими за "слов'ян" і погоджувалися, а тому точно такі ж договори анулювали. А "Криворіжсталь" внаслідок такого топ-менеджменту одужала як від шокової дози антибіотика. Відтоді і з'явилася в Олега Вікторовича ненависть до всіх схем взаємозаліків, яку він продовжує демонструвати і у Кабінеті міністрів.

До речі, уважно вивчивши порівняльні показники роботи "Криворіжсталі" у 1999 і у 2000 роках так і неможливо зрозуміти, яким чином у комбінату зникла вся кредиторська заборгованість, і вийшов такий балансовий прибуток. Адже, як прогнозував сам Дубина, 50% всього зробленого за борги не віддавалося, та й не з повітря весь цей час працювало підприємство. А ось, вийшло.

Результати, досягнуті "Криворіжсталлю" під пильним керівництвом Олега Вікторовича вразили і того, хто особливо опікався їх досягненням - Леоніда Кучму. І тому Президент власним Указом виключив підприємство з планів приватизації на 2001 рік, позбавивши тим самим бюджет як мінімум 2-х мільярдів гривень. Мотив був сумнопереконливим - мовляв, чого приватизувати прибуткові підприємства, вони нам і самим потрібні.

Але тут позначився ще один чинник. Незадовго до цього указу у парламенті тривала запекла дискусія про особливості приватизації іншого гіганта - Маріупольського меткомбінату імені Ілліча. Керівництво цього підприємства завжди не дуже мирно співіснувало з "донецьким кланом" і не хотіло інтегруватися в його структури. А план приватизації ММК ім. Ілліча на 2000 рік давав усі підстави вважати, що держпакет акцій куплять ніхто інші як "донецькі", і тоді самостійності підприємства прийшов би кінець. Тому іллічівці зі свого боку і донеччани зі свого почали масовану лобістську роботу у Верховній Раді. Перші відстоювали необхідність "особливих умов приватизації" для цього унікального підприємства, щоб контроль над ним залишився у трудового колективу. Другі - наполягали на принципі рівноправність для всіх. Чия б позиція отримала гору у результаті, тепер сказати складно, оскільки у найнапруженіший момент дискусії у справу втрутився головний Лобіст. І справа була вирішена на користь "іллічівців".

Тоді ж один з високопоставлених керівників ММК ім. Ілліча з жалем констатував, що ціною "особливості приватизації" підприємства стало те, що "довелося лягти під Кучму".

Враховуючи досвід маріупольців, з "Криворіжсталлю", з ініціативи того ж Олега Дубини, вчинили ще простіше. Не чекаючи суперечок про приватизацію підприємства, Кучму його просто "поклав" під себе. Мотивувалося все так само - "інакше скуплять донецькі". І тепер у Леоніда Даниловича на цих двох металургійних гігантах ЛІГВО, на якому він годується і нагулює офшорне сальце. Так воно і зручно - ніхто чужий сюди не загляне, державних кредитів хоч відбавляй. Так і всі ризики не за свій рахунок, а за рахунок держави. Доглядає ж за всім цим господарством ніхто інший, як Олег Вікторович Дубина - людина перевірена і вірна до мозку кісток.

А що кинулося в очі аналітикам на початку урядової кар'єри Дубини те, що той не є ані аналітиком, ані політиком - але це можна виправити. Адже з самого моменту призначення свого протеже, Леонід Данилович не відправляється в жодну більш-менш значущу поїздку і не веде економічних переговорів без Дубини, ігноруючи і Ющенка, і Єханурова, і Кінаха. Тим самим він передає Олегу Вікторовичу свій "безцінний" досвід управління державою.

І досвід цей Дубині ох як потрібен. Адже, очевидно, саме йому уготоване зобов'язання забезпечити спокійну старість патрону. Стати таким собі гарантом Гаранта.

А про те, що такий план існує, говорить багато що. Насамперед те, що такий досвідчений закулісний гравець як Литвин вже передчуваючи, що наступна Адміністрація -"не його", поспішив перебратися у парламентське крісло. По-друге, сам Олег Вікторович до такої ж перспективи для себе поставився вельми негативно, розраховуючи і далі працювати в обезголовленому уряді (Кінах вже пакує свої речі у Кабміні).

Залишається тільки з'ясувати, який з варіантів буде задіяний. Або ж Дубину призначать прем'єром (а це питання для Кучми вже вирішене), і буде він прем'єрствувати до закінчення терміну повноважень нинішнього Президента, щоб потім з висот свого прем'єрства перебратися у більш високе крісло, або ж підхопить булаву вже до кінця цього року.

На користь першого варіанту говорить хоч би те, що Олег Вікторович поки не дуже знайомий зі специфікою роботи президентом, і йому потрібен деякий час для того, щоб освоїтися на вершині влади. Та й через два роки рейтинг у його основного конкурента Ющенка буде нижчий, ніж зараз, а значить шансів на перемогу більше. З іншого боку, найближчим часом уряд буде вимушений піти на ряд непопулярних економічних заходів, у тому числі і на девальвацію гривні. А це навряд чи хто з співгромадян уряду Дубини забуде.

І що ще негативно в очікуванні чергових президентських виборів, так це те, що за Кучмою вже тягнеться цілий шлейф обвинувачень у здійсненні цілого ряду злочинів. Безсумнівно, найближчим часом з'являться і нові. І все це похмурим відблиском ляже і на найближчого соратника Леоніда Даниловича Дубину, якщо той довго буде чекати закінчення своєї прем'єріади.

Так що більш розумним виглядає варіант того, що на початку осені у Леоніда Даниловича зі здоров'ям стане зовсім погано. Адміністрація Президента вже не раз запускала чутки про важку хворобу Президента, перевіряючи реакцію на подібну перспективу. Так що народ вже підготовлений і все прийме і зрозуміє правильно. Тоді і карти в руки прем'єру Дубині ляжуть на виконання обов'язків "батька нації".

Чинник Ющенка з його високим рейтингом навряд чи стане великою перешкодою на шляху Дубини до президентського крісла. Адже адміністративна машина вже відбудована, налагоджена і свою ефективність продемонструвала вже на яких виборах підряд. Крім того, і в оточенні Віктора Андрійовича знайдеться немало адептів Дубини, що розраховують на те, що малодосвідчений і податливий висуванець Кучми буде вимушений йти на поступки не тільки своїм прихильникам, але й опонентам.

Керуючись приблизно тими ж мотивами, в 1964 році на місце відставленого Хрущова Політбюро ЦК КПСС призначило Леоніда Ілліча Брежнєва. Що потім було з країною багато хто, напевно, пам'ятає й досі. Та й інша аналогія тут доречна - чотири рази по чотири Герой Радянського Союзу Леонід Брежнєв й "іграшка президента" Олег Дубина родом з одного міста - з Дніпродзержинська.