Піар кісток не ломить
Середа, 31 липня 2002, 12:00
Реальність не встигає за коментарями.
Станіслав Лец
Новий генеральний прокурор Святослав Піскун привів із собою команду, яка дистанціюється від спадщини Михайла Потебенька, і намагається створити більш ліберальний і енергійний імідж ГПУ, вільний від політичних впливів. Разом із тим, реформа проходить під патронатом президента України.
Свіжі віяння проникають у всі сфери відомства. Йде заміна не тільки керівництва і колегії. Ротації зазнає вся структура центрального апарату, - слідчі, наближені до відставних заступників Потебенька, співробітники допоміжних підрозділів.
Зміни відбуваються під прикриттям своєрідного апаратного піару, яким підкреслюється безповоротність і невідворотність того, що відбувається. На коридорному рівні першою демонстрацією нової мітли стало відкриття в прокуратурі буфету. Аскетичний Потебенько у свій час буфет закрив, і ось тепер цю драконівську міру урочисто відмінили.
На політичному рівні Піскун зробив ряд гучних заяв стосовно розкриття резонансних карних справ, і передусім вбивства Георгія Гонгадзе. Час покаже, якими будуть реальні досягнення ГПУ, але безумовно, що нове керівництво посилено працює над своїм публічним образом. Проте, знаючи про діяльність Святослава Михайловича в податковій адміністрації, його підлеглі не сумніваються, що і конкретні результати скоро прийдуть. За ким слідкувати, а за ким стежити? - запитують перспективні слідчі.
За ким НЕ стежити, стає очевидно з секретного указу, зовсім недавно підписаного президентом Леонідом Кучмою, який фактично вводить прокурорів в номенклатуру виконавчої влади. УП вже писала про підготовку цього шедевру законодавчої думки, який, певно, з причин секретності забули погодити з Конституцією.
Згідно з документом всі призначення прокурорів, починаючи з районного рівня, узгоджуються з адміністрацією президента. Слів немає, адміністрацією керують люди чесні і принципові (в цьому випадку повністю покладаємося на оцінки телеканалів, що належать цим людям ), але ж АП - це орган підконтрольний прокуратурі. Якось незвично для європейської держави, що узгодження кандидатур слідчих проходить в тих же кабінетах, які ці самі слідчі зобов'язані перевіряти. Закритий для суспільного обговорення указ став першою віхою реформи в прокуратурі. Багатообіцяючою віхою.
Проте, опускаючи формальність, Святослав Піскун повністю зобов'язаний своїм призначенням трьом людям - передусім президенту Леоніду Кучмі, що забезпечив призначення, главі ДПАУ Миколі Азарову, який власне і запропонував його кандидатуру президенту, і главі АП Віктору Медведчуку, що надав організаційну підтримку Піскуну під час голосування в парламенті.
Звісно, сама по собі підтримка "тріумвірату" не є скільки-небудь компрометуючим фактом, і сам Піскун ніколи не пробував гратися в публічну політику, і не замазав себе яким-небудь відкритим шантажем або підкупом у ході роботи з депутатами. У тій політичній ситуації, яка склалася на день голосування у Верховній Раді, іншої альтернативи не було.
Леонід Данилович особисто підбирав цю кандидатуру. Передусім, Святослав Михайлович – це діяльна людина, яка уміє організувати колектив і забезпечити результат. Його висока працездатність і компетентність у сфері економічної злочинності не викликають сумнівів. Піскун також володіє невеликим досвідом роботи в прокуратурі.
Разом з тим, він не має нічого спільного з командою Потебенька, яка формувалася останні десять років. І навіть навпаки – служба в ДПАУ не додала Піскуну, м'яко кажучи, симпатій до наглядового органу. Потебенько ставив корпоративні інтереси ГПУ іноді навіть вище за інтереси президента та його оточення. Самостійність Михайла Олексійовича була, звичайно ж, дозованою, однак він міг дозволити собі розкіш сказати Кучмі "ні".
Піскун - зразок сучасного держслужбовця-прагматика. Він не відстоює своє питоме князівство, оскільки приймає правила гри в команді президента. Він не скаже "ні" на Банковій, 11. Крім того, якщо Потебенько дозволяв собі самостійне політичне позиціонування, підтримуючи комуністів не тільки словом, але і справою, то Піскун ніякого люфта для політичного маневру не має. Господар ГПУ однозначно пов'язаний із близькими пропрезидентськими колами, а його стосунки з главою податкової адміністрації Азаровим сьогодні, і, мабуть, в найближчі два роки можна охарактеризувати як вельми тісне партнерство. Така позиція повністю відповідає спрямуванням президента, який невпинно зміцнює свою владну вертикаль.
Саме тому Кучма під час презентації Піскуна в ГПУ благословив його на розгін команди Потебенька. І підтримав відставку майже всього складу колегії прокуратури. Тепер Піскун блокує спроби Потебенька налагодити будь-який контакт і захистити рештки минулої могутності.
З апаратної точки зору це абсолютно правильне рішення. І, безумовно, санкціоноване главою держави. Леонід Данилович вкотре показав своє уміння розводити ситуацію, сварити угрупування, і зберігати позицію вищого арбітра. У ГПУ існувало багато груп впливу, і тепер, виконуючи волю президента, новий генеральний прокурор централізує владу і концентрує її в одних руках.
Тактика вибрана стара і безвідмовна. Піскун під час служби в ДПА встановив гарні ділові стосунки з одним із заступників Потебенька Сергієм Винокуровим, який відповідав за прокурорський нагляд в податковому відомстві. Тепер Винокуров поставив вірність службі вище за вірність команді - він єдиний сподвижник Потебенька, який зберіг повноваження. Сергій Маркіянович є найближчим радником генерального прокурора, який вельми цінує його обізнаність у справах ГПУ.
Однак аналізуючи політичні наслідки, швидкі кадрові перестановки видаються багато в чому емоційним кроком. Який, можливо, має коріння в давньому міжвідомчому суперництві прокуратури і податкової. Команду Потебенька вичистили дуже жорстко і дуже швидко. Задовільної компенсації ніхто не удостоївся.
Більш того відставники потрапили в ранг "скинених", ледве чи не опальних. Проте, дивно, що це здивувало саме потерпілих, які здавалося б, повинні були добре уявляти специфіку владної моделі Кучми-Дарвіна. Сам Потебенько намагається боротися, судячи з інтерв'ю в "Україні молодій". Однак на нього демонстративно не звертають уваги, а контакти з відставним "громовержцем" в прокуратурі не вітаються.
Також в опозиційній пресі вимушений друкуватися і колишній начальник слідчого управління Микола Обиход. Колишній перший заступник Микола Гарник дозволив собі висловити публічне невдоволення на одному напівофіційному заході, що також викликало широкий резонанс. Та й інші його відставні колеги погано приховують своє роздратування. Як відомо, горе переможеним, але політика – це гра на перспективу.
Президент досить різко відштовхнув від себе людей, які володіють колосальним обсягом інформації (а головне, ще і особистим архівом) про дуже багато процесів у цій державі.
Це дані майже по всіх членах уряду, по багатьох народних депутатах, по всіх наших рідних олігархах. Це вам не якісь оперативні матеріальчики, а документи, придатні як докази для будь-якого суду, в тому числі й закордонного. Відставники мають міцні багаторічні зв'язки в прокуратурі. І вже зараз їх обурення діями глави держави знаходить вияв на рівні витоку інформації, що значно зріс з ГПУ. У кожного відставного члена колегії ГПУ, що проробив на високих постах не один рік, в домашній колекції приховано справжній ящик Пандори.
Цікаві процеси в прокуратурі будуть пов'язані зі зміною політичного клімату. Минула ворожнеча з податковою адміністрацією пішла в історію. Раніше в прокуратурі спричинила найсильніше роздратування практика наших податківців "наїжджати" на комерційні структури, а карні справи заводити тільки у випадку, якщо бізнесмени допомагають слідству (у всіх значеннях). Ця самостійність завдавала збитків авторитету ГПУ. Сьогодні таких конфліктів, який виник навколо банку "Андріївський", більше не буде.
Проте, повернемося до більш прозаїчних речей. До перспектив в розслідуванні резонансних карних справ. Нам би дуже хотілося розділити оптимізм начальника слідчого управління Віктора Шокіна відносно того, що нові підходи в розкритті смерті Георгія Гонгадзе здатні принести результат, що зараз ніби є певне просування у справі. Однак. Коментарі випереджають реальність. Про які нові підходи можна говорити, якщо протягом двох останніх років на розкриття вбивства працювали кращі сили ГПУ, СБУ і МВС, як нас запевняли всі офіційні особи, включаючи президента? Що особливого раптом може відкритися?
У справі не з'явилося принципово нової інформації, здатної пролити світло на вбивство українського журналіста. УП вже писала, що останнім "ноу-хау" ГПУ було відпрацювання на причетність до справи Гонгадзе такої собі банди "відморозків", що здійснювали злочини з аналогічним почерком. Однак ця версія, як і первинний кримінальний сюжет, не витримує елементарної критики. Зі слідчих матеріалів справи Гонгадзе навіть неясно, яких осіб потрібно розглядати в колі підозрюваних. Зате зрозуміло, яких посадових осіб в цьому колі бути не повинно.
А тим часом, високопоставлене джерело, близьке до керівництва старої слідчої групи, абсолютно песимістично оцінює перспективи справи. Джерело упевнене, що заміна слідчих тільки ускладнить задачу. Оскільки для початку доведеться розбиратися в десятках томів слідчих документів. Прорив може принести тільки поява компетентного свідка.
Але в справі Гонгадзе немає жодного свідка, який зміг би вивести на реальних учасників злочину. Досвідчені слідчі вважають, що на обіцяну нагороду в 5 мільйонів гривень навряд чи спокуситься хтось крім душевно хворих громадян. Ситуація нагадує слідство в Росії у справі про вбивство Влада Лістьєва. Кожний новий генеральний прокурор змінював слідчих, заявляв про близький результат, але весь цей піар тільки заспокоював громадську думку, заплутуючи картину злочину.
Найцікавіше, що в справі Гонгадзе прокуратура продовжує розглядати версії змов, які широко не розголошуються. У ГПУ не виключають, що Георгій… живий! Але в результаті певної спецоперації ховається за кордоном. Викликає підозри і поведінка родичів журналіста, які, ніби, не цілком адекватно себе поводять у ході бурхливих подій останніх двох років. Слідчі, звичайно, зобов'язані смикати за кожну ниточку.
Але теорія іноземної змови в справі Гонгадзе зараз переважає в розумах владної еліти. Що ж, будемо сподіватися на краще. Святослав Піскун дав слово, що розкриє вбивство Гонгадзе протягом року.
Проте, не будемо випереджати реальність. Розкриття справи покаже.
Станіслав Лец
Новий генеральний прокурор Святослав Піскун привів із собою команду, яка дистанціюється від спадщини Михайла Потебенька, і намагається створити більш ліберальний і енергійний імідж ГПУ, вільний від політичних впливів. Разом із тим, реформа проходить під патронатом президента України.
Свіжі віяння проникають у всі сфери відомства. Йде заміна не тільки керівництва і колегії. Ротації зазнає вся структура центрального апарату, - слідчі, наближені до відставних заступників Потебенька, співробітники допоміжних підрозділів.
Зміни відбуваються під прикриттям своєрідного апаратного піару, яким підкреслюється безповоротність і невідворотність того, що відбувається. На коридорному рівні першою демонстрацією нової мітли стало відкриття в прокуратурі буфету. Аскетичний Потебенько у свій час буфет закрив, і ось тепер цю драконівську міру урочисто відмінили.
На політичному рівні Піскун зробив ряд гучних заяв стосовно розкриття резонансних карних справ, і передусім вбивства Георгія Гонгадзе. Час покаже, якими будуть реальні досягнення ГПУ, але безумовно, що нове керівництво посилено працює над своїм публічним образом. Проте, знаючи про діяльність Святослава Михайловича в податковій адміністрації, його підлеглі не сумніваються, що і конкретні результати скоро прийдуть. За ким слідкувати, а за ким стежити? - запитують перспективні слідчі.
За ким НЕ стежити, стає очевидно з секретного указу, зовсім недавно підписаного президентом Леонідом Кучмою, який фактично вводить прокурорів в номенклатуру виконавчої влади. УП вже писала про підготовку цього шедевру законодавчої думки, який, певно, з причин секретності забули погодити з Конституцією.
Згідно з документом всі призначення прокурорів, починаючи з районного рівня, узгоджуються з адміністрацією президента. Слів немає, адміністрацією керують люди чесні і принципові (в цьому випадку повністю покладаємося на оцінки телеканалів, що належать цим людям ), але ж АП - це орган підконтрольний прокуратурі. Якось незвично для європейської держави, що узгодження кандидатур слідчих проходить в тих же кабінетах, які ці самі слідчі зобов'язані перевіряти. Закритий для суспільного обговорення указ став першою віхою реформи в прокуратурі. Багатообіцяючою віхою.
Проте, опускаючи формальність, Святослав Піскун повністю зобов'язаний своїм призначенням трьом людям - передусім президенту Леоніду Кучмі, що забезпечив призначення, главі ДПАУ Миколі Азарову, який власне і запропонував його кандидатуру президенту, і главі АП Віктору Медведчуку, що надав організаційну підтримку Піскуну під час голосування в парламенті.
Звісно, сама по собі підтримка "тріумвірату" не є скільки-небудь компрометуючим фактом, і сам Піскун ніколи не пробував гратися в публічну політику, і не замазав себе яким-небудь відкритим шантажем або підкупом у ході роботи з депутатами. У тій політичній ситуації, яка склалася на день голосування у Верховній Раді, іншої альтернативи не було.
Леонід Данилович особисто підбирав цю кандидатуру. Передусім, Святослав Михайлович – це діяльна людина, яка уміє організувати колектив і забезпечити результат. Його висока працездатність і компетентність у сфері економічної злочинності не викликають сумнівів. Піскун також володіє невеликим досвідом роботи в прокуратурі.
Разом з тим, він не має нічого спільного з командою Потебенька, яка формувалася останні десять років. І навіть навпаки – служба в ДПАУ не додала Піскуну, м'яко кажучи, симпатій до наглядового органу. Потебенько ставив корпоративні інтереси ГПУ іноді навіть вище за інтереси президента та його оточення. Самостійність Михайла Олексійовича була, звичайно ж, дозованою, однак він міг дозволити собі розкіш сказати Кучмі "ні".
Піскун - зразок сучасного держслужбовця-прагматика. Він не відстоює своє питоме князівство, оскільки приймає правила гри в команді президента. Він не скаже "ні" на Банковій, 11. Крім того, якщо Потебенько дозволяв собі самостійне політичне позиціонування, підтримуючи комуністів не тільки словом, але і справою, то Піскун ніякого люфта для політичного маневру не має. Господар ГПУ однозначно пов'язаний із близькими пропрезидентськими колами, а його стосунки з главою податкової адміністрації Азаровим сьогодні, і, мабуть, в найближчі два роки можна охарактеризувати як вельми тісне партнерство. Така позиція повністю відповідає спрямуванням президента, який невпинно зміцнює свою владну вертикаль.
Саме тому Кучма під час презентації Піскуна в ГПУ благословив його на розгін команди Потебенька. І підтримав відставку майже всього складу колегії прокуратури. Тепер Піскун блокує спроби Потебенька налагодити будь-який контакт і захистити рештки минулої могутності.
З апаратної точки зору це абсолютно правильне рішення. І, безумовно, санкціоноване главою держави. Леонід Данилович вкотре показав своє уміння розводити ситуацію, сварити угрупування, і зберігати позицію вищого арбітра. У ГПУ існувало багато груп впливу, і тепер, виконуючи волю президента, новий генеральний прокурор централізує владу і концентрує її в одних руках.
Тактика вибрана стара і безвідмовна. Піскун під час служби в ДПА встановив гарні ділові стосунки з одним із заступників Потебенька Сергієм Винокуровим, який відповідав за прокурорський нагляд в податковому відомстві. Тепер Винокуров поставив вірність службі вище за вірність команді - він єдиний сподвижник Потебенька, який зберіг повноваження. Сергій Маркіянович є найближчим радником генерального прокурора, який вельми цінує його обізнаність у справах ГПУ.
Однак аналізуючи політичні наслідки, швидкі кадрові перестановки видаються багато в чому емоційним кроком. Який, можливо, має коріння в давньому міжвідомчому суперництві прокуратури і податкової. Команду Потебенька вичистили дуже жорстко і дуже швидко. Задовільної компенсації ніхто не удостоївся.
Більш того відставники потрапили в ранг "скинених", ледве чи не опальних. Проте, дивно, що це здивувало саме потерпілих, які здавалося б, повинні були добре уявляти специфіку владної моделі Кучми-Дарвіна. Сам Потебенько намагається боротися, судячи з інтерв'ю в "Україні молодій". Однак на нього демонстративно не звертають уваги, а контакти з відставним "громовержцем" в прокуратурі не вітаються.
Також в опозиційній пресі вимушений друкуватися і колишній начальник слідчого управління Микола Обиход. Колишній перший заступник Микола Гарник дозволив собі висловити публічне невдоволення на одному напівофіційному заході, що також викликало широкий резонанс. Та й інші його відставні колеги погано приховують своє роздратування. Як відомо, горе переможеним, але політика – це гра на перспективу.
Президент досить різко відштовхнув від себе людей, які володіють колосальним обсягом інформації (а головне, ще і особистим архівом) про дуже багато процесів у цій державі.
Це дані майже по всіх членах уряду, по багатьох народних депутатах, по всіх наших рідних олігархах. Це вам не якісь оперативні матеріальчики, а документи, придатні як докази для будь-якого суду, в тому числі й закордонного. Відставники мають міцні багаторічні зв'язки в прокуратурі. І вже зараз їх обурення діями глави держави знаходить вияв на рівні витоку інформації, що значно зріс з ГПУ. У кожного відставного члена колегії ГПУ, що проробив на високих постах не один рік, в домашній колекції приховано справжній ящик Пандори.
Цікаві процеси в прокуратурі будуть пов'язані зі зміною політичного клімату. Минула ворожнеча з податковою адміністрацією пішла в історію. Раніше в прокуратурі спричинила найсильніше роздратування практика наших податківців "наїжджати" на комерційні структури, а карні справи заводити тільки у випадку, якщо бізнесмени допомагають слідству (у всіх значеннях). Ця самостійність завдавала збитків авторитету ГПУ. Сьогодні таких конфліктів, який виник навколо банку "Андріївський", більше не буде.
Проте, повернемося до більш прозаїчних речей. До перспектив в розслідуванні резонансних карних справ. Нам би дуже хотілося розділити оптимізм начальника слідчого управління Віктора Шокіна відносно того, що нові підходи в розкритті смерті Георгія Гонгадзе здатні принести результат, що зараз ніби є певне просування у справі. Однак. Коментарі випереджають реальність. Про які нові підходи можна говорити, якщо протягом двох останніх років на розкриття вбивства працювали кращі сили ГПУ, СБУ і МВС, як нас запевняли всі офіційні особи, включаючи президента? Що особливого раптом може відкритися?
У справі не з'явилося принципово нової інформації, здатної пролити світло на вбивство українського журналіста. УП вже писала, що останнім "ноу-хау" ГПУ було відпрацювання на причетність до справи Гонгадзе такої собі банди "відморозків", що здійснювали злочини з аналогічним почерком. Однак ця версія, як і первинний кримінальний сюжет, не витримує елементарної критики. Зі слідчих матеріалів справи Гонгадзе навіть неясно, яких осіб потрібно розглядати в колі підозрюваних. Зате зрозуміло, яких посадових осіб в цьому колі бути не повинно.
А тим часом, високопоставлене джерело, близьке до керівництва старої слідчої групи, абсолютно песимістично оцінює перспективи справи. Джерело упевнене, що заміна слідчих тільки ускладнить задачу. Оскільки для початку доведеться розбиратися в десятках томів слідчих документів. Прорив може принести тільки поява компетентного свідка.
Але в справі Гонгадзе немає жодного свідка, який зміг би вивести на реальних учасників злочину. Досвідчені слідчі вважають, що на обіцяну нагороду в 5 мільйонів гривень навряд чи спокуситься хтось крім душевно хворих громадян. Ситуація нагадує слідство в Росії у справі про вбивство Влада Лістьєва. Кожний новий генеральний прокурор змінював слідчих, заявляв про близький результат, але весь цей піар тільки заспокоював громадську думку, заплутуючи картину злочину.
Найцікавіше, що в справі Гонгадзе прокуратура продовжує розглядати версії змов, які широко не розголошуються. У ГПУ не виключають, що Георгій… живий! Але в результаті певної спецоперації ховається за кордоном. Викликає підозри і поведінка родичів журналіста, які, ніби, не цілком адекватно себе поводять у ході бурхливих подій останніх двох років. Слідчі, звичайно, зобов'язані смикати за кожну ниточку.
Але теорія іноземної змови в справі Гонгадзе зараз переважає в розумах владної еліти. Що ж, будемо сподіватися на краще. Святослав Піскун дав слово, що розкриє вбивство Гонгадзе протягом року.
Проте, не будемо випереджати реальність. Розкриття справи покаже.
