"Неповага до суду, що декларується законом"

Вівторок, 27 серпня 2002, 12:44
27 серпня в Луганському обласному апеляційному суді почнеться розгляд апеляції Бориса Фельдмана з приводу вироку Артемівського місцевого суду міста Луганська, який засудив екс-віце-президента банка "Слов'янський" до дев'яти років позбавлення волі.

Повний текст вироку цієї, однієї з найскандальніших карних справ в історії незалежної України, вже публікувався у пресі. В Інтернеті можна знайти і саму апеляцію на цей вирок. Обидва тексти дуже об'ємні, і їх уважне прочитання забирає чимало часу. Не говорячи вже про те, що для осмислення і ретельного аналізу обох документів необхідний ще більший строк. Але поки строк має у своєму розпорядженні тільки сам Борис Фельдман (9 років), його адвокати змогли розікласти на складники всі порушення, які були зафіксовані ними під час судового розгляду в Артемівському суді під головуванням судді Луб'яного.

Тому недивно, що апеляція майже у три рази перевищує сам текст вироку і складається зі 47 сторінок тексту. Перелічувати всі порушення, допущені судом у рамках статті, немає змоги немає, але у більшості випадків вони зводяться до того, що, суд так і не спромігся дослідити пункти обвинувачення у судовому засіданні, а виносячи вирок, не навів доказів на користь його положень.

Якщо чесно, то на фоні вище описаного, вже якимись дрібними виглядають такі пункти апеляції, як "вирок винесений незаконним складом суду", "недопущення слідчим захисника", "порушення права на захист підсудного", "порушення правил підсудності" і багато чого іншого.

Але в усій цій справі є аспект набагато цікавіший. Оскільки справа вийшла гучною і її резонанс відбився не тільки у судовій практиці України, але й у суспільстві, то у різних формах він з'явився на сторінках друку, а також у коментарях багатьох посадових осіб.

Завдяки цьому, а також технічному аудіозапису самого процесу (а це більше 600 сторінок тексту) можна звернути увагу на деякі вельми цікаві прийоми українського правосуддя.

    Офіційна позиція податківців у цій резонансній справі інша - процес відбувався в рамках закону. Так, ДПАУ вважає, що вирок Артемівського місцевого суду за кримінальною справою Фельдмана був винесений за двома доведеними епізодами справи: умисне ухиляння від сплати податків і зловживання службовим становищем. "Таким чином, вирок став логічною крапкою у справі, незважаючи на шалені спекуляції, тиск, провокування правоохоронних органів, що були організовані і протягом слідства, і під час суду. Суд довів справу до торжества і закону, і справедливості", - повідомляє ДПАУ. З точкою зору податківців можна ознайомитися тут: www.sta.gov.ua/news.php3?1515
Звичайно ж, головною особою, яка діяла не за кулісами, а безпосередньо на судовій сцені, був суддя Станіслав Луб'яний, який у ході процесу примудрився винести присуд, який позбавляє підсудного і його адвокатів права заявляти клопотання. Причому, роблячи це, він свідомо порушував закон, чого і не приховував в інтерв'ю пресі. Газета "Бізнес" так відтворює діалог з суддею:

"Станіслав Луб'яний: ... В адвокатів була заготовлена сотня клопотань! І коли, як кажуть, вони нас "дістали" - ми абияк "відбилися", і сказали: "Все, досить!".

Бізнес: А суд має право ось так заборонити заявляти клопотання?

Станіслав Луб'яний: Ні, не має".

Можна, звичайно, роздумувати тут про такі дії судді, як про випадкову дискредитацію усього українського судочинства, але даний епізод далеко не єдиний у процесі Фельдмана. Так, 8 квітня цей же суддя перервав виступ у дебатах адвоката Андрія Федура і заборонив йому виступати із захисною промовою. Своє рішення Станіслав Луб'яний мотивував таким чином (цитується за судовим аудіозаписом):

"Як головуючий я багато разів робив зауваження адвокату Федура у зв'язку з тим, що його промова, по суті, мало нагадувала промову захисника. Він постійно відходив від суті справи. Постійні декларації політичного характеру, критика органів влади, висловлювання на адресу влади. У подальші дні ця промова, по суті, стала антиподом промови, вона стала звинувачувальною промовою на адресу суду. Це вже не промова захисту, як ми сьогодні чули, а звинувачувальна промова на адресу суду. У цьому не тільки порушення етики, а відвертий, грубий вияв неповаги до суду, яка прямо декларується нашим законом". .. "тому я хочу ось зараз зі складом суду порадитися: далі ми можемо слухати таку промову чи ні. У тому плані, що суд виконав своє завдання, він неодноразово попереджав адвоката Федура, він неодноразово підказував йому про те як повинна будуватися промова захисту". .. Сьогодні вже апофеоз його промови. Сьогодні вже просто-напросто звинувачувальна промова на адресу суду, й окремих членів колегії, що взагалі неетично, що взагалі не передбачається судовим процесом. Я ставлю у зв'язку з цим питання, про те, щоб дати можливість замінити, так би мовити, виступати із промовою захисту іншим адвокатам"..."Я вважаю, що промова адвоката втратила свій принцип захисту. Ця промова по суті стала, як я вже сказав, антиподом промови захисту. Далі випробовувати таким чином правосуддя, далі. .. це стає вже просто непристойним".


Після такого, скажімо прямо, "яскравого" у своїй безглуздості, обґрунтування суддя позбавив слова і всіх інших адвокатів Фельдмана. Очевидно, він запідозрив їх у тому, що ті також відмовляться вислуховувати підказки суду і не захочуть "проявляти неповагу до суду, що декларується законом". А щоб усе це беззаконня не виглядало півмірою дотримання законності, на наступний день Станіслав Луб'яний позбавив права виступити у судових дебатах і самого підсудного Фельдмана.

На додаток до всього цього суд позбавив Бориса Фельдмана і права виступити з останнім словом. Того вже точно не можна було примусити вислуховувати побажання судді про те, що повинен говорити підсудний у свій захист. У визначенні, що обґрунтовує таке рішення, "високий" суд ухитрився написати наступне:

"У своєму останньому слові підсудний став викладати доводи і аргументи, які вже виклав, коли був допитаний у судовому засіданні як підсудний, висловлювати політичні декларації, стверджувати про політичний і замовний характер даної кримінальної справи, висловлювати негативні характеристики стосовно слідчого, експерта та інших осіб, причетних до розслідування даної кримінальної справи, висловлювати погрози на адресу працівників прокуратури, які беруть участь у справі, читати суду окремі положення з підручників з кримінального і цивільного права".

Не обмежившись позбавленням слова, суд ще й видалив підсудного із залу суду. І все через те, що останнє слово Фельдмана носило, на думку слуг закону, характер "політичної декларації". Визначення чого, до речі, ніяк не входить до компетенції суду, навіть Артемівського у Луганську.

Втім Вища Рада Юстиції своїм офіційним рішенням №342 від 13 червня визнав, що розгляд "справи Бориса Фельдмана" мав великий суспільно-політичний резонанс, оскільки всі події, які відбувалися відносно його персони висвітлювалися у засобах масової інформації".

Але що там Вища Рада Юстиції для судді Луб'яного й очолюваного ним Артемівського суду міста Луганська. Рішення Верховного Суду України для нього також навряд чи б стали аргументом.

Адже ще у ході судового розгляду адвокати Фельдмана клопоталися перед судом, щоб було досліджене питання про законність утримання під вартою підзахисного. Але Луб'яний заборонив захисникам заявляти клопотання, а тим більше не хотів він розбиратися у тому, чого ж хочуть адвокати. А ось Верховний Суд розглянув це питання і 30 червня 2002 року виніс постанову у справі про скаргу Фельдмана Б. М. на дії Державної податкової адміністрації України, Генеральної прокуратури України, Слідчого ізолятора №13 Держдепартаменту з питань виконання покарань. У ньому констатується:

"Станом на 13 березня 2001 року строк утримання під вартою скаржника Фельдмана Б.М., закінчився і на час подання скарги та розгляду її судом не продовжувався.

Таким чином правові підстави для подальшого утримання Фельдмана Б.М. під вартою, за умови неприйняття про це рішення компетентним органом у встановленому законом порядку були відсутні".


Це стосується тих самих випадків, коли податківці викрали з СІЗО Фельдмана, а замгенпрокурор Кудрявцев підписав документи, в яких стверджувалося, що рішення Печерського суду незаконне, а тому вимагав не виконувати рішення суду. Але тепер Верховний Суд установив, що утримання Фельдмана під вартою з 13 березня 2002 року було незаконним. Це рішення остаточне й оскарженню не підлягає. Ось тільки як Артемівський суд Луганська ухитрився засудити людину, що знаходиться за ґратами, яка там не повинна бути? Адже це пряме порушення статті 370 Кримінально-процесуального Кодексу України. І, як наслідок, і вирок суду повинен бути визнаний незаконним, а сам Фельдман за тим же рішенням Верховного Суду підлягає негайному звільненню.

Але це в теорії загального судочинства, відірваного від української практики, яка, як вважає суддя Луб'яний, не носить "політичного характеру". Ця практика така, яка є. А тому можна з досить великою долею скептицизму сподіватися на те, що десь там, на просторах окремо взятої частини України, а саме на Луганщині, верховенство права зможе піднятися з дна провалля свавілля й беззаконня. У цій країні вже 11 років жодних див не відбувається.

P.S. Офіційна позиція податківців у цій резонансній справі інша - процес відбувався в рамках закону. Так, ДПАУ вважає, що вирок Артемівського місцевого суду за кримінальною справою зі звинувачення Бориса Фельдмана був винесений за двома доведеними епізодами справи: умисне ухиляння від сплати податків і зловживання службовим становищем. "Вирок став логічною крапкою у справі, незважаючи на шалені спекуляції, тиск, провокування правоохоронних органів, що були організовані і протягом слідства, і під час суду. Суд довів справу до торжества і закону, і справедливості", - повідомляє ДПАУ. З точкою зору податківців можна ознайомитися тут: www.sta.gov.ua/news.php3?1515



powered by lun.ua