Біль і турботи України у Вашингтоні
Субота, 14 вересня 2002, 23:15
Цього тижня по всій Америці проходили численні заходи вшанування пам'яті жертв минулорічних терористичних актів 11-го вересня. Американці демонстрували свою скорботу й патріотизм, відданість ідеалам демократії, свободи й рівних прав людини. Але цими днями тут часто можна засвідчити таке ставлення й до України та українців.
У штаб-квартирі Форуму українських студентів в Америці, в одному з пролетарських районів Вашингтону, майже цілодобово йде підготовка до намічених на 15-16 вересня заходів "Реквієм 2002: Обличчям до Правди". Жвавий рух помітно ще біля дверей - українські студенти з валізками й заплічниками, одні щойно прибувають, інші – вже від'їжджають до своїх університетів по різних штатах: до Луїзіани, Міссурі, Огайо, Айови, Індіани, Пенсільванії, Массачусетсу, Вірджинії, Нью-Йорку й аж до Каліфорнії.
У вітальні лунає українська мова впереміш з англійською. На першому поверсі малюють та склеюють плакати для пікетування перед українським посольством. На другому – невпинно клацають клавіатури, дзижчать і виспівують модеми, адже саме сюди стікаються електронні повідомлення від молодих українців і українок з різних університетів Америки й Канади, майже з усіх столиць Європи, та з найвіддаленіших куточків світу, де тільки є небайдужі.
Над усим тим віртуальним царством панує веб-майстер - українець Іван, студент з Огайо. На кухні діляться досвідом політичної боротьби: француз-американець Роберт розповідає, як треба працювати з великими американськими телекомпаніями, американський чех Майк - як отримати дозвіл вашингтонської поліції на проведення вуличних маніфестацій, а єгиптянин з Англії Сем – як успішно лобіювати Капітолійський пагорб.
"Чиє це обличчя?", - запитує чорношкірий афроамериканець Чак, власник маленького приватного бізнесу, тримаючи в руках щойно видрукуваний ним зразок з логотипом акції "Обличчям до Правди!". На логотипі зображено обличчя Георгія Гонгадзе, засновника інтернет-видання "Українська Правда". Цей логотип швидко й безкоштовно розробили львівські дизайнери, які працюють у філії комп'ютерної фірми з Каліфорнії, яку очолює українка – колишня українська студентка в Америці.
Бізнес Чака - професійно друкувати на футболках графічний дизайн для різноманітних спортивних заходів у Вашингтоні, для міжнародних конференцій, різних церковних подій тощо. Чак виявляється людиною віруючою та набожною. Коли йому пояснюють, хто такий Георгій Гонгадзе і як жахливо загинув цей український журналіст, в очах Чака блищать сльози і він промовляє: "Гарне обличчя, чесне!"
Чак перевертає футболку й вчитується у надрукований на спині футболки довгий список незвичних імен і прізвищ українських журналістів, громадських і політичних діячів, які загинули за роки незалежності. Безтурботне обличчя Чака стає похмурим і він каже: "Я не знаю, де є Україна, але я хочу зробити свій внесок у вашу справу. Третину всіх футболок я надрукую для вас безкоштовно."
"Ми дивились ваш вебсайт про Гонгадзе", - говорить довгов'язий Ерін, американець ірландського походження з пишними бакенбардами й у барвистій в'язаній шапочці. "У мене є знайомий журналіст, який отримав щойно притулок в Америці. Він ледве вирвався живим з Бірми. Там також убивають журналістів".
Фірма, в якій працює Ерін, займається забезпеченням гучномовців, мікрофонів й іншої звукової апаратури для рок-концертів і численних у Вашингтоні політичних мітингів, демонстрацій, міжнародних фестивалів. Фірма розташована у передмісті в просторих приміщеннях складів, на стінах розвішано численні плакати й фотографії політичних діячів-вигнанців, тибетських ченців, чеченських сиріт, поруч один до одного портрети Папи Римського й Далай-Лами.
Ерін професійно розпитує про те, які промови та яка музика звучатимуть на акції "Реквієм 2002" в неділю 15-го вересня. Серед промовців перед пам'ятником Кобзареві у Вашингтоні виступатимуть вдова Георгія Гонгадзе Мирослава, міжнародні журналісти й громадські діячі, представники української діаспори та Конгресу США, вцілілий після кучмових "орлів" опальний депутат Олександр Єльяшкевич і центрально-азійський журналіст і дисидент Бігельдін Габдуллін.
Промовам передуватиме музична частина. На меморіяльному концерті, окрім українського церковного хору, співатимуть Віка Врадій–"Сестричка Віка" та бандурист Юліян Китястий. Разом вони востаннє виступали на першому концерті Червоної Рути. Тоді ж там був присутній і журналіст Георгій Гонгадзе.
"Бан-ду-ра?", - перепитує Ерін, тужно вимовляючи чуже для нього слово. "А що це таке?" Довго дивується складності українського музичного інструмента разом зі своїм помічником Браєном, який щойно підкотив на міні-самокаті – популярному засобі пересування у великих офісах. "Україна! Я знаю про неї!", - радісно вигукує Браєн, жвавий і рудий як вогонь ірландський американець, з безліччю кульчиків у вухах і синіми від татуювань руками.
Браєн впевнений, що у них на стіні висить серед інших плакатів і краєвид України. Однак, замість вишневого садочку чи золота пшеничних ланів під блакиттю небес – на плакаті червоніє прапорами пекінська площа Тянь-Анмінь. Помилився Браєн, хоч поруч був інший плакат – з Вацлавом Гавелом на тлі мальовничої празької весни. Цікаво, чому ж для американця, який нічого не знає про Україну вона уявляється радше як комуністичний Китай, ніж уквітчана білоцвітом каштанів Прага?
З'ясовується, що біля монументу нашому Тарасові в американській столиці немає достатнього джерела електроструму для аудіоапаратури, отже необхідно мати свій генератор, а це – ще додаткові півтори-дві сотні доларів за кілька годин демонстрації. "Гаразд", - каже Ерін. І от пересувний генератор і година їхньої праці – це вже даток на користь української справи, акції "Обличчям до Правди" у Вашингтоні.
Тепер, коли вже майже все готове для проведення акції, головне – щоб не підвела погода. А прогноз не дуже радісний – хмарно, можливі опади.
Позаяк, одну з головних цілей акції вже досягнуто у віртуальному просторі ще до її початку перед пам'ятником Кобзареві, адже відкритий лист до президента США вже підписали провідні американські науковці-політологи з престижних університетів і мозкових центрів, чия думка важить чимало серед впливових осіб Америки.
Виявляється, що не тільки "прості" американці ставляться з розумінням і співчуттям до болі й турбот інших народів. Про ставлення "непростих" американців до України й українців – далі буде.
У штаб-квартирі Форуму українських студентів в Америці, в одному з пролетарських районів Вашингтону, майже цілодобово йде підготовка до намічених на 15-16 вересня заходів "Реквієм 2002: Обличчям до Правди". Жвавий рух помітно ще біля дверей - українські студенти з валізками й заплічниками, одні щойно прибувають, інші – вже від'їжджають до своїх університетів по різних штатах: до Луїзіани, Міссурі, Огайо, Айови, Індіани, Пенсільванії, Массачусетсу, Вірджинії, Нью-Йорку й аж до Каліфорнії.
У вітальні лунає українська мова впереміш з англійською. На першому поверсі малюють та склеюють плакати для пікетування перед українським посольством. На другому – невпинно клацають клавіатури, дзижчать і виспівують модеми, адже саме сюди стікаються електронні повідомлення від молодих українців і українок з різних університетів Америки й Канади, майже з усіх столиць Європи, та з найвіддаленіших куточків світу, де тільки є небайдужі.
Над усим тим віртуальним царством панує веб-майстер - українець Іван, студент з Огайо. На кухні діляться досвідом політичної боротьби: француз-американець Роберт розповідає, як треба працювати з великими американськими телекомпаніями, американський чех Майк - як отримати дозвіл вашингтонської поліції на проведення вуличних маніфестацій, а єгиптянин з Англії Сем – як успішно лобіювати Капітолійський пагорб.
"Чиє це обличчя?", - запитує чорношкірий афроамериканець Чак, власник маленького приватного бізнесу, тримаючи в руках щойно видрукуваний ним зразок з логотипом акції "Обличчям до Правди!". На логотипі зображено обличчя Георгія Гонгадзе, засновника інтернет-видання "Українська Правда". Цей логотип швидко й безкоштовно розробили львівські дизайнери, які працюють у філії комп'ютерної фірми з Каліфорнії, яку очолює українка – колишня українська студентка в Америці.
Бізнес Чака - професійно друкувати на футболках графічний дизайн для різноманітних спортивних заходів у Вашингтоні, для міжнародних конференцій, різних церковних подій тощо. Чак виявляється людиною віруючою та набожною. Коли йому пояснюють, хто такий Георгій Гонгадзе і як жахливо загинув цей український журналіст, в очах Чака блищать сльози і він промовляє: "Гарне обличчя, чесне!"
Чак перевертає футболку й вчитується у надрукований на спині футболки довгий список незвичних імен і прізвищ українських журналістів, громадських і політичних діячів, які загинули за роки незалежності. Безтурботне обличчя Чака стає похмурим і він каже: "Я не знаю, де є Україна, але я хочу зробити свій внесок у вашу справу. Третину всіх футболок я надрукую для вас безкоштовно."
"Ми дивились ваш вебсайт про Гонгадзе", - говорить довгов'язий Ерін, американець ірландського походження з пишними бакенбардами й у барвистій в'язаній шапочці. "У мене є знайомий журналіст, який отримав щойно притулок в Америці. Він ледве вирвався живим з Бірми. Там також убивають журналістів".
Фірма, в якій працює Ерін, займається забезпеченням гучномовців, мікрофонів й іншої звукової апаратури для рок-концертів і численних у Вашингтоні політичних мітингів, демонстрацій, міжнародних фестивалів. Фірма розташована у передмісті в просторих приміщеннях складів, на стінах розвішано численні плакати й фотографії політичних діячів-вигнанців, тибетських ченців, чеченських сиріт, поруч один до одного портрети Папи Римського й Далай-Лами.
Ерін професійно розпитує про те, які промови та яка музика звучатимуть на акції "Реквієм 2002" в неділю 15-го вересня. Серед промовців перед пам'ятником Кобзареві у Вашингтоні виступатимуть вдова Георгія Гонгадзе Мирослава, міжнародні журналісти й громадські діячі, представники української діаспори та Конгресу США, вцілілий після кучмових "орлів" опальний депутат Олександр Єльяшкевич і центрально-азійський журналіст і дисидент Бігельдін Габдуллін.
Промовам передуватиме музична частина. На меморіяльному концерті, окрім українського церковного хору, співатимуть Віка Врадій–"Сестричка Віка" та бандурист Юліян Китястий. Разом вони востаннє виступали на першому концерті Червоної Рути. Тоді ж там був присутній і журналіст Георгій Гонгадзе.
"Бан-ду-ра?", - перепитує Ерін, тужно вимовляючи чуже для нього слово. "А що це таке?" Довго дивується складності українського музичного інструмента разом зі своїм помічником Браєном, який щойно підкотив на міні-самокаті – популярному засобі пересування у великих офісах. "Україна! Я знаю про неї!", - радісно вигукує Браєн, жвавий і рудий як вогонь ірландський американець, з безліччю кульчиків у вухах і синіми від татуювань руками.
Браєн впевнений, що у них на стіні висить серед інших плакатів і краєвид України. Однак, замість вишневого садочку чи золота пшеничних ланів під блакиттю небес – на плакаті червоніє прапорами пекінська площа Тянь-Анмінь. Помилився Браєн, хоч поруч був інший плакат – з Вацлавом Гавелом на тлі мальовничої празької весни. Цікаво, чому ж для американця, який нічого не знає про Україну вона уявляється радше як комуністичний Китай, ніж уквітчана білоцвітом каштанів Прага?
З'ясовується, що біля монументу нашому Тарасові в американській столиці немає достатнього джерела електроструму для аудіоапаратури, отже необхідно мати свій генератор, а це – ще додаткові півтори-дві сотні доларів за кілька годин демонстрації. "Гаразд", - каже Ерін. І от пересувний генератор і година їхньої праці – це вже даток на користь української справи, акції "Обличчям до Правди" у Вашингтоні.
Тепер, коли вже майже все готове для проведення акції, головне – щоб не підвела погода. А прогноз не дуже радісний – хмарно, можливі опади.
Позаяк, одну з головних цілей акції вже досягнуто у віртуальному просторі ще до її початку перед пам'ятником Кобзареві, адже відкритий лист до президента США вже підписали провідні американські науковці-політологи з престижних університетів і мозкових центрів, чия думка важить чимало серед впливових осіб Америки.
Виявляється, що не тільки "прості" американці ставляться з розумінням і співчуттям до болі й турбот інших народів. Про ставлення "непростих" американців до України й українців – далі буде.
