Микола Оніщук: Кримінальна справа проти Кучми є "юридично сумнівною"
Середа, 16 жовтня 2002, 20:28
Кримінальна справа проти Кучми судді Василенка є "юридично сумнівною". У цьому впевнений Микола Оніщук, юрист-депутат із фракції ПППУ-"Трудова Україна", який є першим заступником голови правового комітету Верховної Ради, а також першим заступником голови Спілки юристів України. Аргументами він ділився у інтерв'ю УП.
- Як ви можете оцінити ухвалене суддею Василенком рішення про порушення кримінальної справи проти Кучми?
- Проблема має два аспекти: політичний і професійно-юридичний.
Якщо говорити про політичний аспект, то судова система не може бути елементом політичних явищ, вона зобов'язана здійснювати принцип правосуддя. Мені здається, що в даному випадку цей принцип був порушений.
Щодо правової сторони питання, то є низка проблемних питань. Перше: чи може президент відповідати на правопорушення інакше, ніж в порядку імпічменту? Ні - виходячи з аналізу статей 105 і 111 Конституції.
- Але ж опозиція говорить не про притягнення до відповідальності, а про порушення кримінальної справи. А це різні речі…
- Я розумію. Виникає інша проблема. Президент є недоторканним. Сьогодні порушення будь-якої кримінальної справи є доцільним і суспільно виправданим лише тоді, якщо людина може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Що я маю на увазі? Так, генпрокурор може порушити справу проти народного депутата, але маючи на увазі, що є реальний механізм для наступного кроку – як його притягнути до відповідальності. Це можна зробити, знявши недоторканність.
Якщо взяти аналогію щодо президента… Наприклад, є квазіситуація – порушили кримінальну справу. Що далі? Президент є недоторканним, він не з'являється на допити, щодо нього не можна застосувати санкції, ні провести обшук, ні арештувати майно. Нічого не можна зробити.
Я не хочу виглядати апологетом Кучми. На цьому місці завтра може бути Іванов чи Ющенко. Я займаю позицію професійну.
- Це всі проблеми?
- Стаття 4 Кримінально-процесуального кодексу говорить: "слідчий, прокурор" і – зверніть увагу – "суд" при отриманні доказів щодо скоєння особою кримінального правопорушення може і зобов'язаний порушити кримінальну справу.
Закон говорить, що це робить "суд", а не "суддя". Судом ми називаємо лише тоді, коли суд діє як процесуальний суб'єкт. Ось ми прийшли на судове засідання, нам говорять: "Встаньте, суд іде". Тобто коли в ході розгляду справи суду стає відомо про скоєння кримінального правопорушення, він має право на порушення кримінальної справи.
Разом із тим є таке поняття, як "суддя". Коли ми на вулиці зустрічаємо суддю, ми ж говоримо "здрастуйте, пане суддя", а не "здрастуйте, пане суд". Тобто він не здійснює функції правосуддя. Він є приватною особою. Можна прийти на прийом до судді і подати заяву: "шановний пане суддя, ось мені відомо, що Іванов скоїв злочин". Виникає питання, чи може суддя на підставі заяви видати постанову про порушення кримінальної справи? Ні. Тому що він не здійснює функцію правосуддя при цьому.
До речі, найцікавіше… Коли ми читаємо коментар до Кримінально-процесуального кодексу, який залишився ще з радянських часів, то там записано інше: суд та… суддя може порушити кримінальну справу. При тому, що в самій статті написано, що зробити це може тільки суд. Тобто в статті одне, а в коментарі – інше.
Ось в цьому є суть питання. Я як професіонал вважаю, що таке право [порушувати кримінальну справу] надано суду, але коли суд виконує функції правосуддя. Коли він є судом, а не суддею.
- Тобто коментар до Кодексу містить більш широке трактування, і цим скористалася опозиція?
- Так.
- Але хіба це є порушенням?
- Це порушення ось в якому сенсі: є Конституція України, і є Кримінально-процесуальний кодекс, який приймався 20-30 років тому. Коментар до нього писався в ті ж часи. Ми прийняли Конституцію, де написали, що єдиною функцією суду є здійснення правосуддя, і тільки суди можуть її здійснювати. І ми повинні виходити з того, що норми Конституції є переважаючими. Більш того, ми повинні тлумачити норми процесуального закону виходячи з того, як дивиться Конституція. Більше того, виходити із записаного у самій статті, а не у коментарі до неї.
Якби в статті було написано "слідчий та суддя", а не "слідчий та суд", я б зняв це питання.
У нашому ж випадку процесуальна дія пана Василенка є юридично сумнівною.
- Як ви вважаєте, як має діяти в такому випадку влада?
- Як би там не було, існує процесуальне рішення про порушення кримінальної справи. Ми можемо сказати "воно незаконне", але воно процесуально існує. І тепер виникає питання, як повинні діяти інші суб'єкти. І тут виникають нові проблеми.
Перша така. Оскільки рішення прийнято суддею апеляційного суду, то вищестоячою інстанцію до нього є тільки Верховний суд. Президент може сам (якщо діятиме як громадянин) або доручити Мін'юсту (якщо діятиме як найвища посадова особа) звернутися до Верховного суду і оскаржити це рішення.
Але питання: сьогодні в юридичній науці та значою частиною офіційних кіл поділяється позиція, що постанова про порушення кримінальної справи не може бути оскаржена в суді. Це так влада вважає. Я так не вважаю, бо Конституція говорить, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, і президент має право звернутися до Верховного суду і оскаржити постанову.
Далі - ще одне питання. За законом "Про судоустрій" не чітко визначені повноваження Верховного суду. Це касаційна інстанція, тобто не може розглядати справи за першою інстанцією. Тут теж є проблема, але нехай вже правники дивляться, в який суд їм іти - місцевий за місцем знаходження, в сам апеляційний суд, чи у Верховний суд. Тобто тільки суд може скасувати постанову.
- А прокурор не може?
- Прокурор може тільки закрити кримінальну справу. Не скасувати.
Генеральна прокуратура має право здійснювати контроль над слідством і визначає обґрунтованість рішення щодо порушення справи. Тому Генеральна прокуратура якщо дійде висновку, що рішення прийнято з порушенням закону, то вона може кримінальну справу припинити.
- Тобто фактично президенту більш вигідно, якщо можна так сказати, щоб не прокуратура закривала справу, а суд відмінив постанову? В другому випадку, на відміну від першого, в його біографії просто не буде такого пункту, як відкриття та закриття кримінальної справи.
- Так.
- На ваш погляд, суддя Василенко після вчорашнього рішення підпадає під якісь санкції?
- Не думаю. Кожний суддя має право на судову помилку.
Звичайно, якщо буде встановлено, що він діяв навмисно, то це буде порушення присяги. Сотні, тисячі справ скасовуються. Суддя приймає одне рішення, суддя вищої інстанції скасовує його. Але ж в такому випадку першого суддю не притягують до дисциплінарної відповідальності через кваліфікаційну комісію.
Тобто питання про дисциплінарну відповідальність буде вирішуватися, чим вважатиметься рішення Василенка: судовою помилкою чи умислом судді.
Читайте також:
Віктор Шишкін: Прокуратура не може закрити справу проти Кучми, не виконавши слідчих дій
- Як ви можете оцінити ухвалене суддею Василенком рішення про порушення кримінальної справи проти Кучми?
- Проблема має два аспекти: політичний і професійно-юридичний.
Якщо говорити про політичний аспект, то судова система не може бути елементом політичних явищ, вона зобов'язана здійснювати принцип правосуддя. Мені здається, що в даному випадку цей принцип був порушений.
Щодо правової сторони питання, то є низка проблемних питань. Перше: чи може президент відповідати на правопорушення інакше, ніж в порядку імпічменту? Ні - виходячи з аналізу статей 105 і 111 Конституції.
- Але ж опозиція говорить не про притягнення до відповідальності, а про порушення кримінальної справи. А це різні речі…
- Я розумію. Виникає інша проблема. Президент є недоторканним. Сьогодні порушення будь-якої кримінальної справи є доцільним і суспільно виправданим лише тоді, якщо людина може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Що я маю на увазі? Так, генпрокурор може порушити справу проти народного депутата, але маючи на увазі, що є реальний механізм для наступного кроку – як його притягнути до відповідальності. Це можна зробити, знявши недоторканність.
Якщо взяти аналогію щодо президента… Наприклад, є квазіситуація – порушили кримінальну справу. Що далі? Президент є недоторканним, він не з'являється на допити, щодо нього не можна застосувати санкції, ні провести обшук, ні арештувати майно. Нічого не можна зробити.
Я не хочу виглядати апологетом Кучми. На цьому місці завтра може бути Іванов чи Ющенко. Я займаю позицію професійну.
- Це всі проблеми?
- Стаття 4 Кримінально-процесуального кодексу говорить: "слідчий, прокурор" і – зверніть увагу – "суд" при отриманні доказів щодо скоєння особою кримінального правопорушення може і зобов'язаний порушити кримінальну справу.
Закон говорить, що це робить "суд", а не "суддя". Судом ми називаємо лише тоді, коли суд діє як процесуальний суб'єкт. Ось ми прийшли на судове засідання, нам говорять: "Встаньте, суд іде". Тобто коли в ході розгляду справи суду стає відомо про скоєння кримінального правопорушення, він має право на порушення кримінальної справи.
Разом із тим є таке поняття, як "суддя". Коли ми на вулиці зустрічаємо суддю, ми ж говоримо "здрастуйте, пане суддя", а не "здрастуйте, пане суд". Тобто він не здійснює функції правосуддя. Він є приватною особою. Можна прийти на прийом до судді і подати заяву: "шановний пане суддя, ось мені відомо, що Іванов скоїв злочин". Виникає питання, чи може суддя на підставі заяви видати постанову про порушення кримінальної справи? Ні. Тому що він не здійснює функцію правосуддя при цьому.
До речі, найцікавіше… Коли ми читаємо коментар до Кримінально-процесуального кодексу, який залишився ще з радянських часів, то там записано інше: суд та… суддя може порушити кримінальну справу. При тому, що в самій статті написано, що зробити це може тільки суд. Тобто в статті одне, а в коментарі – інше.
Ось в цьому є суть питання. Я як професіонал вважаю, що таке право [порушувати кримінальну справу] надано суду, але коли суд виконує функції правосуддя. Коли він є судом, а не суддею.
- Тобто коментар до Кодексу містить більш широке трактування, і цим скористалася опозиція?
- Так.
- Але хіба це є порушенням?
- Це порушення ось в якому сенсі: є Конституція України, і є Кримінально-процесуальний кодекс, який приймався 20-30 років тому. Коментар до нього писався в ті ж часи. Ми прийняли Конституцію, де написали, що єдиною функцією суду є здійснення правосуддя, і тільки суди можуть її здійснювати. І ми повинні виходити з того, що норми Конституції є переважаючими. Більш того, ми повинні тлумачити норми процесуального закону виходячи з того, як дивиться Конституція. Більше того, виходити із записаного у самій статті, а не у коментарі до неї.
Якби в статті було написано "слідчий та суддя", а не "слідчий та суд", я б зняв це питання.
У нашому ж випадку процесуальна дія пана Василенка є юридично сумнівною.
- Як ви вважаєте, як має діяти в такому випадку влада?
- Як би там не було, існує процесуальне рішення про порушення кримінальної справи. Ми можемо сказати "воно незаконне", але воно процесуально існує. І тепер виникає питання, як повинні діяти інші суб'єкти. І тут виникають нові проблеми.
Перша така. Оскільки рішення прийнято суддею апеляційного суду, то вищестоячою інстанцію до нього є тільки Верховний суд. Президент може сам (якщо діятиме як громадянин) або доручити Мін'юсту (якщо діятиме як найвища посадова особа) звернутися до Верховного суду і оскаржити це рішення.
Але питання: сьогодні в юридичній науці та значою частиною офіційних кіл поділяється позиція, що постанова про порушення кримінальної справи не може бути оскаржена в суді. Це так влада вважає. Я так не вважаю, бо Конституція говорить, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, і президент має право звернутися до Верховного суду і оскаржити постанову.
Далі - ще одне питання. За законом "Про судоустрій" не чітко визначені повноваження Верховного суду. Це касаційна інстанція, тобто не може розглядати справи за першою інстанцією. Тут теж є проблема, але нехай вже правники дивляться, в який суд їм іти - місцевий за місцем знаходження, в сам апеляційний суд, чи у Верховний суд. Тобто тільки суд може скасувати постанову.
- А прокурор не може?
- Прокурор може тільки закрити кримінальну справу. Не скасувати.
Генеральна прокуратура має право здійснювати контроль над слідством і визначає обґрунтованість рішення щодо порушення справи. Тому Генеральна прокуратура якщо дійде висновку, що рішення прийнято з порушенням закону, то вона може кримінальну справу припинити.
- Тобто фактично президенту більш вигідно, якщо можна так сказати, щоб не прокуратура закривала справу, а суд відмінив постанову? В другому випадку, на відміну від першого, в його біографії просто не буде такого пункту, як відкриття та закриття кримінальної справи.
- Так.
- На ваш погляд, суддя Василенко після вчорашнього рішення підпадає під якісь санкції?
- Не думаю. Кожний суддя має право на судову помилку.
Звичайно, якщо буде встановлено, що він діяв навмисно, то це буде порушення присяги. Сотні, тисячі справ скасовуються. Суддя приймає одне рішення, суддя вищої інстанції скасовує його. Але ж в такому випадку першого суддю не притягують до дисциплінарної відповідальності через кваліфікаційну комісію.
Тобто питання про дисциплінарну відповідальність буде вирішуватися, чим вважатиметься рішення Василенка: судовою помилкою чи умислом судді.
Читайте також:
Віктор Шишкін: Прокуратура не може закрити справу проти Кучми, не виконавши слідчих дій
