Зібратися в один кулак, а не бити по владі розчепіреними пальцями План для опозиції
Понеділок, 2 грудня 2002, 12:38
Здавалося б, не відбулося нічого особливого: просто Верховна Рада затвердила чергового, десятого прем'єра. Тільки у Кучми Янукович – уже сьомий, дай Боже, не останній: не догодили ж йому аж шість попередніх!
"Просування" кандидатури Януковича через парламент проходило зовсім не просто, але саме голосування дало результат більш значущий, ніж згода на призначення нового прем'єра. Цього разу це не просто прояв урядової чехарди. Щонайменше зароджується, нехай і потворна, модель розв'язання політичних питань через сформовану, хай і гвалтом, парламентську більшість. Перша чарка по колу, але в цілому це крок у правильному напрямку.
21 листопада маски були скинуті. Тепер навіть найбільш нетямущим зрозуміло, хто входить до більшості і тим самим бере на себе всю повноту відповідальності за ситуацію у країні. З моменту голосування за Януковича більше немає того незрозумілого мігруючого центру відповідальності, який "був захований" у різних місцях. Питали з Уряду, а Уряд натякав на відповідальність адміністрації президента. А з адміністрації відправляли до Кабміну. Звідти відповідальність відправляли у парламент. І все Кучмі щось заважало – як тому танцюристу.
Тепер все зрозуміло: за все відповідає більшість з дев'яти партій, від гігантів СДПУ(о), ПР і "ТУ" до дрібноти на кшталт конвульсуючої НДП. З них будуть запитувати і народ, й опозиція. Та й президентові нема де дітись від відповідальності – як справжньому координатору парламентської більшості, бо якби вона формувалася не з примусу, а з добровільної згоди, то мала б зовсім іншу конфігурацію.
Зрозуміло й те, що більшість створена винятково для "дерибану" портфелів, тому ніхто й в очі не бачив програми, на базі якої вони з'єдналися. Та хіба для них програма має будь-яке значення?
Безумовно, те, що трапилося – ще не система і навіть не тенденція. І не так важливо, хто створив більшість, важливо, що вона є. Але ще більш істотним є те, що прецедент створення більшості маємо, навіть вже другий, а прецеденту організаційного оформлення опозиції катма. Але ж опозиція матиме політичну вагу тільки тоді, коли зможе продемонструвати настільки ж серйозну організацію, як і прокучмівські сили.
В опозиції немає такого об'єднавчого стимулу, як президентський дрюк, яким Кучма "змонтував" більшість і навіть змусив її членів делегувати в Уряд за своїми квотами представників ворожих кланів. І ніхто проти такого знущання не заперечував: Президент для "більшовиків" – помазаник Божий, а хазяїни нашого життя – його раби. У монаршому кабінеті вони забувають про свою крутість, а настобурчені павині пір'я змінюють на піджаті хвости.
Опозиція ж повинна знайти у собі сили й уміння для демократичного об'єднання. І для початку треба мати позицію. Адже, судячи з голосування у день затвердження Януковича, парламентської опозиції у нас немає. Проти Януковича не було подано жодного голосу. Ж о д н о г о! Так чому опозиція не брала участі в голосуванні за кандидатуру Януковича? Чому, - коли вже вона опозиція – не проголосувала "проти", відкрито заявивши свою позицію і зробивши той крок, на який її уповноважили виборці? Чи не тому, що, по-перше, лідери опозиції до самого останнього моменту прагнули сторгуватися з Януковичем? Та й тепер сподіваються?
Чи не тому, що, по-друге, лідери фракцій елементарно не були впевнені у своїх колегах. Чи не тому Ющенко відібрав у своїх картки, тому що знає, що у нього – десять "щербанів"? Тільки тоді опозиція отримає право так себе називати, коли кожен її член, зустрічаючись з потужними спокусами проголосувати всупереч своєму сумлінню і волі виборців, знаючи, що одне маленьке вкладення картки у момент голосування може забезпечити солідне поповнення рахунку у банку – проголосує "проти". Силою можна загнати у пропрезидентські фракції, але в опозиції утримувати примусом – неможливо.
Опозиція має відпустити на всі чотири сторони всіх тих, хто вагається та апетитно прицмокує, очікуючи медяників від Кучми. Полотном дорога.
Це перше, що повинна зробити опозиція, і стосується це насамперед "Нашої України". Усі соціологічні опитування показують, що народ сприймає "НУ" як опозицію. Майже кожен, хто голосував за неї, незадоволений владою. "НУ" повинна йти на повідку не у внутрішньоблокових конформістів (ще вірю у те, що сам Ющенко не є головним конформістом), а тільки у виборців. Втрата десятка-двох депутатів Ющенкові нічим не загрожує, тому що тепер, коли влада вже мобілізувала кількість "багнетів", необхідну для критично важливих рішень, не має значення, скільки чоловік залишається у "НУ", 108 чи 90.
Розумію, в яких складних умовах знаходяться бізнесмени-нашоукраїнці, бо на власній шкурі відчув, як це воно займатися бізнесом, знаходячись в опозиції. На місці Ющенка я б дав їм відійти на цілком зрозумілих умовах. Прийде час – повернуться.
Друге, що необхідно опозиції – переформатування. Замість ситуативної трійки КПУ-БЮТ-СПУ слід створити організаційно оформлену нову трійку у складі "НУ", БЮТ та СПУ. Це буде центристська опозиція, здатна висунути єдиного кандидата у президенти. Ліва опозиція в особі КПУ вже досить добре організаційно оформлена, і між нею та новою трійкою треба укласти політичну угоду про взаємні дії у тих питаннях, де їхні позиції збігаються, й таких чимало. У тих сферах, де вони кардинально розходяться, сторони повинні діяти на основі взаємної поваги та не вести пропаганди один проти одного для вирішення найголовнішої проблеми – відставки Кучми.
Третє. Нова "трійка" повинна неодмінно створити тіньовий уряд. Ці три політичні сили мають солідний спільний знаменник у своїх політичних і економіко-соціальних програмах, на якому і може базуватися діяльність "тіньового уряду". Тобто, це б могла бути досить гнучка і мобільна структура з координації зусиль опозиційних партій і блоків – не тільки тих, хто представлений у парламенті, але і позапарламентських.
Тіньовий уряд буде пропонувати рішення, альтернативні діям збанкрутілої олігархії, яка узурпувала владу, наплювавши на волевиявлення людей. Традиція тіньового уряду, безумовно, сприятиме загальній демократизації політичної системи. Така організаційна форма існування опозиції призвела б до прориву інформаційної блокади, тому що замовчувати її діяльність було б неможливо. Це підвищило б політичну відповідальність опозиції, дозволило більш наочно продемонструвати виборцям свій кадровий потенціал.
Тіньовий уряд - це вже те, з чим влада не зможе не рахуватися. Якщо ж опозиція не вдасться до організаційних зусиль, влада нас переб'є кожного окремо.
P.S. В Ющенка є ще і можливість перейти, як і Чорновіл, у конструктивну опозицію. Проте всі бачили, чим це закінчилося для Руху і для Чорновола.
"Просування" кандидатури Януковича через парламент проходило зовсім не просто, але саме голосування дало результат більш значущий, ніж згода на призначення нового прем'єра. Цього разу це не просто прояв урядової чехарди. Щонайменше зароджується, нехай і потворна, модель розв'язання політичних питань через сформовану, хай і гвалтом, парламентську більшість. Перша чарка по колу, але в цілому це крок у правильному напрямку.
21 листопада маски були скинуті. Тепер навіть найбільш нетямущим зрозуміло, хто входить до більшості і тим самим бере на себе всю повноту відповідальності за ситуацію у країні. З моменту голосування за Януковича більше немає того незрозумілого мігруючого центру відповідальності, який "був захований" у різних місцях. Питали з Уряду, а Уряд натякав на відповідальність адміністрації президента. А з адміністрації відправляли до Кабміну. Звідти відповідальність відправляли у парламент. І все Кучмі щось заважало – як тому танцюристу.
Тепер все зрозуміло: за все відповідає більшість з дев'яти партій, від гігантів СДПУ(о), ПР і "ТУ" до дрібноти на кшталт конвульсуючої НДП. З них будуть запитувати і народ, й опозиція. Та й президентові нема де дітись від відповідальності – як справжньому координатору парламентської більшості, бо якби вона формувалася не з примусу, а з добровільної згоди, то мала б зовсім іншу конфігурацію.
Зрозуміло й те, що більшість створена винятково для "дерибану" портфелів, тому ніхто й в очі не бачив програми, на базі якої вони з'єдналися. Та хіба для них програма має будь-яке значення?
Безумовно, те, що трапилося – ще не система і навіть не тенденція. І не так важливо, хто створив більшість, важливо, що вона є. Але ще більш істотним є те, що прецедент створення більшості маємо, навіть вже другий, а прецеденту організаційного оформлення опозиції катма. Але ж опозиція матиме політичну вагу тільки тоді, коли зможе продемонструвати настільки ж серйозну організацію, як і прокучмівські сили.
В опозиції немає такого об'єднавчого стимулу, як президентський дрюк, яким Кучма "змонтував" більшість і навіть змусив її членів делегувати в Уряд за своїми квотами представників ворожих кланів. І ніхто проти такого знущання не заперечував: Президент для "більшовиків" – помазаник Божий, а хазяїни нашого життя – його раби. У монаршому кабінеті вони забувають про свою крутість, а настобурчені павині пір'я змінюють на піджаті хвости.
Опозиція ж повинна знайти у собі сили й уміння для демократичного об'єднання. І для початку треба мати позицію. Адже, судячи з голосування у день затвердження Януковича, парламентської опозиції у нас немає. Проти Януковича не було подано жодного голосу. Ж о д н о г о! Так чому опозиція не брала участі в голосуванні за кандидатуру Януковича? Чому, - коли вже вона опозиція – не проголосувала "проти", відкрито заявивши свою позицію і зробивши той крок, на який її уповноважили виборці? Чи не тому, що, по-перше, лідери опозиції до самого останнього моменту прагнули сторгуватися з Януковичем? Та й тепер сподіваються?
Чи не тому, що, по-друге, лідери фракцій елементарно не були впевнені у своїх колегах. Чи не тому Ющенко відібрав у своїх картки, тому що знає, що у нього – десять "щербанів"? Тільки тоді опозиція отримає право так себе називати, коли кожен її член, зустрічаючись з потужними спокусами проголосувати всупереч своєму сумлінню і волі виборців, знаючи, що одне маленьке вкладення картки у момент голосування може забезпечити солідне поповнення рахунку у банку – проголосує "проти". Силою можна загнати у пропрезидентські фракції, але в опозиції утримувати примусом – неможливо.
Опозиція має відпустити на всі чотири сторони всіх тих, хто вагається та апетитно прицмокує, очікуючи медяників від Кучми. Полотном дорога.
Це перше, що повинна зробити опозиція, і стосується це насамперед "Нашої України". Усі соціологічні опитування показують, що народ сприймає "НУ" як опозицію. Майже кожен, хто голосував за неї, незадоволений владою. "НУ" повинна йти на повідку не у внутрішньоблокових конформістів (ще вірю у те, що сам Ющенко не є головним конформістом), а тільки у виборців. Втрата десятка-двох депутатів Ющенкові нічим не загрожує, тому що тепер, коли влада вже мобілізувала кількість "багнетів", необхідну для критично важливих рішень, не має значення, скільки чоловік залишається у "НУ", 108 чи 90.
Розумію, в яких складних умовах знаходяться бізнесмени-нашоукраїнці, бо на власній шкурі відчув, як це воно займатися бізнесом, знаходячись в опозиції. На місці Ющенка я б дав їм відійти на цілком зрозумілих умовах. Прийде час – повернуться.
Друге, що необхідно опозиції – переформатування. Замість ситуативної трійки КПУ-БЮТ-СПУ слід створити організаційно оформлену нову трійку у складі "НУ", БЮТ та СПУ. Це буде центристська опозиція, здатна висунути єдиного кандидата у президенти. Ліва опозиція в особі КПУ вже досить добре організаційно оформлена, і між нею та новою трійкою треба укласти політичну угоду про взаємні дії у тих питаннях, де їхні позиції збігаються, й таких чимало. У тих сферах, де вони кардинально розходяться, сторони повинні діяти на основі взаємної поваги та не вести пропаганди один проти одного для вирішення найголовнішої проблеми – відставки Кучми.
Третє. Нова "трійка" повинна неодмінно створити тіньовий уряд. Ці три політичні сили мають солідний спільний знаменник у своїх політичних і економіко-соціальних програмах, на якому і може базуватися діяльність "тіньового уряду". Тобто, це б могла бути досить гнучка і мобільна структура з координації зусиль опозиційних партій і блоків – не тільки тих, хто представлений у парламенті, але і позапарламентських.
Тіньовий уряд буде пропонувати рішення, альтернативні діям збанкрутілої олігархії, яка узурпувала владу, наплювавши на волевиявлення людей. Традиція тіньового уряду, безумовно, сприятиме загальній демократизації політичної системи. Така організаційна форма існування опозиції призвела б до прориву інформаційної блокади, тому що замовчувати її діяльність було б неможливо. Це підвищило б політичну відповідальність опозиції, дозволило більш наочно продемонструвати виборцям свій кадровий потенціал.
Тіньовий уряд - це вже те, з чим влада не зможе не рахуватися. Якщо ж опозиція не вдасться до організаційних зусиль, влада нас переб'є кожного окремо.
P.S. В Ющенка є ще і можливість перейти, як і Чорновіл, у конструктивну опозицію. Проте всі бачили, чим це закінчилося для Руху і для Чорновола.
