Неприємний присмак кадрових змін в Україні

Перерозподіл посад у Верховній Раді України та зміна керівництва Нацбанку означає зміцнення влади президента й консолідацію пропрезидентських сил. Водночас це шкодить іміджу України в світі. Так оцінюють останні події в Києві німецькі україністи, що зібралися в Берліні на своє річне засідання.

На думку члена правління асоціації україністів Петера Хількеса, який був офіційним спостерігачем на виборах до Верховної Ради в березні, перерозподіл посад в українському парламенті – це подальше зміцнення влади президента: "Президент практично подолав останній бастіон на шляху до свого безперешкодного правління. До цього додається також і те, що голова Нацбанку тепер також людина з його оточення. Так що зараз усі найважливіші посади в країні утворюють одну лінію – пропрезидентську. Це означає, що президент, уряд, парламентська більшість – усі ці структури можуть, так би мовити, "тягти за одну мотузку".

Професор Кельнського університету і також член правління Асоціації німецьких україністів Герхард Сімон також вважає, що з моменту виборів пропрезидентські сили невпинно намагалися здобути якомога більше посад у парламенті.

"Пропрезидентським силам удалося позбавити опозицію переваг її відносної перемоги і перетягти розподіл сил у Верховній Раді на користь президента. Президенту, який перебуває під дуже сильним зовнішньополітичним тиском, удалося змінити ситуацію у Верховній Раді на свою користь. Опозиція таким чином опинилася в меншості. Ситуація розвивається у парламенті під гаслом "переможець отримує все, переможений – нічого". Із західної точки зору, це непарламентський принцип. Проти цього виступає опозиція і блокує роботу Верховної Ради.

На думку професора Сімона, в лавах опозиції існує багато проблем, одна з них – це те, що опозиційні сили в багатьох питаннях не мають єдності, що є великою проблемою: "Єдине, що їх об'єднує – це їхня боротьба проти Кучми. Але в багатьох програмних, політичних питаннях вони мають зовсім різні погляди. І це велика проблема. Однак я б при цьому не сказав, що ситуація, в якій опинилася опозиція – безнадійна."

Друга проблема опозиції, на думку професора, полягає в тому, що "найсильніша її людина – Ющенко – дотримувався нечіткої компромісної політики і досі не представляє свою позицію як опозиційну. Ющенко завжди намагався й намагається досі відігравати посередницьку роль, не загострювати конфлікт і перетягти частину пропрезиденських сил на свій бік. Те ж саме намагалися робити й пропрезидентські сили – перетягати до себе представників опозиції. Це нормальна річ в політиці, але зараз з'ясовується, що пропрезидентські сили мають більше можливостей – більше грошей, виконавчу владу, можливості чинити тиск".

Герхард Сімон переконаний, що у тому, що опозиція втратила значну частину своїх переваг, винна певною мірою й сама опозиція: "Якби опозиція виступала єдиним фронтом, вона б зараз була в кращій ситуації. З іншого боку, Ющенко має причини для такої обережної політики. Він надає перевагу гнучким політичним інструментам, тому що курс гострої конфронтації, на його думку, не матиме успіху в Україні в довгостроковій перспективі". Саме в цьому він вступає в протиріччя "з Юлією Тимошенко, яка, навпаки, представляє орієнтовані на конфлікт опозиційні сили", говорить україніст. "І це певною мірою пояснює, чому опозиція опинилася в такій невигідній для себе ситуації".

Що ж стосується зміни керівництва Нацбанку України, то, на думку Герхарда Сімона, національний банк, який політично залежить від виконавчої влади, - це слабкий національний банк: "Наш західний досвід говорить про те, що нацбанк повинен бути якомога більш незалежним. Абсолютно незалежним він бути не може, але відносна незалежність національного банку – це передумова ефективної та успішної монетарної політики."

"Якщо шеф національного банку належить до президентського клану і виконавчих структур, це викликає великі сумніви, оскільки в такому випадку з'являються величезні можливості впливу на політику національного банку. Українська економіка й міжнародний фінансовий світ не можуть бути зацікавлені в тому, щоб український національний банк перетворився на іграшку виконавчої влади", зазначив Сімон.

Таку ж думку поділяє й Петер Хількес, який вважає, що призначення Тігіпка має "неприємний присмак", який не працює на користь репутації України: "Тігіпко вважається професіоналом у банківській галузі. Але Тігіпко також є "людиною президента Кучми".

"Цілком можливо, що ця зміна призведе до консолідації економіки, але вона має неприємний присмак, і цей присмак з"являється в процесі подібних змін в Україні вже не вперше", каже україніст.

"А тому Україні потрібно дуже багато працювати для того, щоб покращити свій імідж. Але цього можна досягти лише зсередини. Це не можна зробити за допомогою журналістів, яких запрошують на прес-конференції, пригощають, а потім очікують від них позитивних репортажів. Цей позитивний імідж України повинен походити з самої України, а інакше це просто неможливо зробити", зазначив Хількес.

Німецька асоціація україністів – це неурядова організація, що об'єднує в своїх лавах науковців, службовців, студентів, які професійно чи на аматорських засадах займаються Україною в різних аспектах – від чистої філології та культури до історико-політичних аналітичних досліджень. Асоціація бере участь у численних двосторонніх і міжнародних заходах і входить до Міжнародної асоціації україністів, а також до Німецько-українського форуму.