"Адвоката" України непокоять привиди минулого

Понеділок, 3 березня 2003, 12:33
Над "адвокатською" роллю Польщі щодо європейських устремлінь України нависла тінь історичного минулого. Впродовж останніх тижнів у найбільших польських газетах регулярно йдеться про позицію офіційних та неофіційних українських середовищ щодо волинської трагедії 1943-го, 60-та річниця якої відзначатиметься в липні цього року. Польська преса уважно відстежує висловлювання українських політиків, публікації в українських виданнях, що стосуються Волині.

Дві точки зору на те, як події 60-літньої давності відбиваються на сучасному стані польсько-українських стосунків, подала цими днями консервативна опінієтворча Rzeczpospolita. "Біда й безробіття, які вельми відчутні в Польщі, - йдеться у статті публіциста Мацєя Росаляка "Пан Сєнкєвіч на хмарі", - набагато сильніше докучають Україні. Боязнь, що за таких умов оживуть привиди минулого, що роз'ятрювання ран стане темою, яка притягне увагу людей, котрі впали у відчай, здається небезпідставною.

Утім, наче Божа благодать нарешті спочила на наших народах і виразне бажання поєднання витісняє ненависть і нехіть. Може й спільна пам'ять про радянський кнут, голод і приниження розвиднює людські очі по обидва боки Бугу." Росаляк цитує недавнього листа групи українських інтелектуалів ( серед яких - Юрій Андрухович, Мирослав Маринович, Ярослав Грицак, Мирослав Попович) зі зверненням до поляків з проханням вибачити 43-й рік на Волині. Історія дописує своє завершення минулого, підсумовує публіцист, а ненависть уже не отруює крові побратимів.

Зовсім не так оптимістична у своїй оцінці сьогодення польсько-українських стосунків Єва Сємашко, співавтор книги "Геноцид українських націоналістів проти польського населення Волині у 1939-1945 рр.", котру чотири місяці тому відзначено золотою медаллю у новому польському літературному конкурсі ім. Юзефа Мацкевича.

У статті "Правда передусім" в тій же Rzeczpospolita вона зокрема каже: "Майже не виникає сумніву в тому, що наш сусід і т. зв. стратегічний партнер, адвокатом якого у європейських структурах є Польща, впише до офіційної історичної традиції держави крайньо націоналістичну людиновбивчу організацію. Чи такий "стратегічний партнер" може бути безпечним для Польщі?".

"У контактах з Україною, - наголошує Сємашко, - необхідно непоступливо нагадувати про трагічну правду винародовлення поляків на Волині. Відмова від неї шкідлива не тільки з моральної токи зору, але в майбутньому може стати джерелом загрози для Польщі, а Україні завдати шкоди".

Ліберальна Gazeta Wyborcza, посилаючись на Польське агентство преси, повідомляє своїх читачів, що Україна визначається з позицією щодо волинської трагедії. Цитуючи виступ голови ВР Володимира Литвина у Рівному, де той заявив, що офіційний Київ за Волинь не вибачатиметься, позаяк у 1943-му не було української держави, газета, водночас зазначає, що 60 років тому "українські націоналісти провели акцію деполонізації Волині, замордувавши принаймні кілька десятків тисяч місцевих поляків, сподіваючись, що вільна від поляків Волинь стане зародком незалежної української держави".

Долучилася до "волинської" дискусії й ліва близька до прем'єр-міністра Лєшека Міллєра газета Trybuna. 1 березня на її шпальтах з приводу "волинського відбитка" на сучасному польсько-українському діалозі виступив відомий публіцист Вєслав Дембський. "Любимося, любимося, – чуємо після кожної зустрічі керівників Польщі та України. – Іронізує Дембський, - Та після цього починається проза життя і крутимо одне одному дулі. Найчастіше з приводу минулих воєн. Не усвідомлюємо, що спільно у новій Європі можемо мати неабияку вигоду. Як не як разом маємо у розпорядженні 100 мільйонів "шабель". Однак час від часу історія нам докучає. Вона показує, що запевнення про підведення грубої риски між трагедією минулого і тим, що найважливіше сьогодні, - лишень привабливе гасло".

Автор зупиняється на визначенні подій 1943-го на Волині, котре у Польщі і в Україні різне. Для поляків це "геноцид", для українців, цитує публіцист недавнє висловлювання Кучми, - "злочин проти людства".

"Здавалося б, - розмірковує Дембський, - різниця невелика. Утім, може так статися, що саме вона ускладнить приготування волинських відзначень. Наступна справа – питання вибачення, якого від Кучми очікує польська сторона. Київській газеті "День" цього очікування вистачило, аби загриміти: "Визнано нормальним, аби президентові Кучмі запропонувати участь у відзначенні за умовами напрацьованими у Варшаві". У цій цитаті йдеться не про тон, а про суть виступу. Мене, наприклад, аргумент про те, що вибачення було би виголошене від імені держави, якої тоді не існувало, переконує. (...) Зрештою, світ не завалиться, якщо якоюсь мірою зважимо на заперечення партнерів".

Може й правий Марек Сівєц, міністр польського МЗС, розмірковує публіцист, коли каже: "Не маємо права на зашореність думок і висловлювань. Якби майбуття польсько-українських стосунків було пов'язане лише з роковинами, то псу під хвіст такі стосунки".

Досвід повинен уже поляків навчити, підкреслює також автор Trybuna, що у розмовах на дражливу історичну тему з українцями не варто обмежуватися одним тільки офіційним Києвом, адже позиція Леоніда Кучми не вельми тривка.

powered by lun.ua