"Щиро український сценарій" для опозиції

Вівторок, 12 серпня 2003, 16:04
З наближенням початку нового політичного сезону (який має остаточно показати - чи вдасться Кучмі пролонгувати власні повноваження, а чи президентські вибори відбудуться таки в конституційно визначений термін) дедалі актуальнішим стає й питання про конфігурацію майбутніх кандидатів - як з боку влади, так і з боку опозиції.

Облишмо наразі розмову про владного кандидата - з ним усе стане зрозуміліше лишень тоді, коли остаточно визначаться перспективи уряду Януковича. А от щодо опозиційного кандидата (чи кандидатів) сьогодні говорять майже про всі комбінації, що їх допускають закони комбінаторики.

Справді, політики й експерти називають сьогодні такі можливі варіанти:

- висунення єдиного кандидата від "четвірки";

- висунення єдиного кандидата від "трійки" "Наша Україна", БЮТ та СПУ, і самостійна участь у виборах комуністів;

- висунення єдиного кандидата від іншої трійки (БЮТ, СПУ та КПУ), й самостійна участь у виборах Ющенка;

- схема "2 + 2" (окремий кандидат від КПУ й СПУ, й окремий кандидат від "Нашої України" та БЮТ);

- й, нарешті, "щиро український варіант": всі лідери четвірки йдуть на вибори самостійно.

Для реалізації кожного з цих варіантів існують свої передумови й перешкоди - як об'єктивні (наявність спільного електорального поля), так і суб'єктивні (вміння лідерів домовлятися).

Вже з цього погляду можна сміливо відкинути перший із перелічених сценаріїв. Сьогодні вже зрозуміло: комуністи на майбутніх виборах скоріш за все йтимуть із власним кандидатом. У цьому переконують останні войовничі заяви Симоненка, в яких той прямо проводить знак рівності між "капіталістами" Кучмою та Ющенком. В цьому переконують і дані соціологічних досліджень, що показують: переважна більшість електорату КПУ готова підтримати лише власного кандидата, і ніколи не проголосує за узгодженого кандидата гіпотетичної четвірки (якщо ним виявиться не Симоненко).

І в цьому (хоч як це парадоксально на перший погляд) можуть виявитися свої "плюси" саме для опозиції. Адже кандидат від влади 2004 року з неминучістю експлуатуватиме проросійські настрої частини виборців (як це робив 1994 року Кучма). І за таких умов кандидат-комуніст перешкоджатиме вийти в другий тур не представникові націонал-демократів, а саме висуванцеві влади.

А результат голосування щодо можливої пари Ющенко - Симоненко (на відміну від пари, скажімо, Ющенко - Янукович) передбачити, загалом, неважко. (Схоже, Банкова усвідомлює таку небезпеку, і готова в свою чергу подрібнити електорат комуністів, спонукаючи до незалежної участі в виборчих перегонах ще й Леоніда Грача).

Не треба бути аж надто "просунутим" аналітиком, щоб зрозуміти й те, що з погляду забезпечення майбутньої перемоги "трійка" - "Наша Україна", СПУ та БЮТ - просто зобов'язана висунути єдиного кандидата. Очевидно й те, що сьогодні на роль цього кандидата може претендувати насамперед Віктор Ющенко.

Не тому, що він переважає за своїми діловими чи людськими характеристиками Юлію Тимошенко, чи Олександра Мороза. А тому, що від його понад 20-відсоткового рейтингу стартувати простіше, аніж від кількавідсоткового рівня підтримки решти названих вище політиків.

Проте суб'єктивні чинники роблять реалізацію цього другого варіанту так само сумнівною. Як свідчать люди обізнані, ближче оточення Віктора Ющенка категорично проти досягнення відкритих домовленостей із СПУ та БЮТ. Розрахунок прагматичних радників лідера "Нашої України" при цьому простий: проходження Ющенка до другого туру гарантоване за будь-яких умов. А там, мовляв, соціалісти із "бютівцями" самі запропонують свої послуги - вже не ставлячи якихось зависоких вимог.

Але - як показує та сама соціологія - голоси Тимошенко й Мороза зовсім не обов'язково автоматично "впадуть у кишеню" Ющенкові. Щоб здобути ці голоси, потрібна тривала й продумана агітаційна робота, і двох тижнів між першим і другим турами буде для цього явно замало (тим більше, коли влада неминуче використає всю свою адміністративну й інформаційну потугу для того, щоб внести в уми й душі виборців сум'яття).

Проте не менші суб'єктивні проблеми виникають і з двома іншими можливими учасниками "коаліції трьох".

Неучасть Мороза в перегонах-2004 ставить під загрозу парламентські перспективи СПУ в 2006 році, а дотеперішнє небажання керівництва "Нашої України" робити реальні кроки до переговорів змушує Мороза метатися між націонал-демократами й комуністами.

Немає сумніву: якщо перспективу альянсу "трійки" буде втрачено, в майбутній парламент соціалісти зможуть потрапити лише як молодші партнери комуністів. Але тоді перспективу появи справді української соціал-демократії (якої Україна таки гостро потребує!) буде відсунуто ще на багато років.

Нарешті, Юлія Тимошенко чудово усвідомлює: вибори 2004 року ще "не її". Шансів перемогти в харизматичної лідерки "Батьківщини" немає. Зате шанси фінішувати з почесним 3-м чи 4-м результатом - дуже високі. І це дає Юлії Володимирівні чудовий трамплін на майбутнє, суттєво підвищуючи і парламентські шанси її партії у 2006-му, і її власні президентські - в 2009-му.

Але, беручи самостійну участь у виборах Юлія Тимошенко (це знов-таки показує соціологія) відбиратиме голоси саме у Віктора Ющенка. Це прекрасно розуміє влада - і тому не виключено, що одного чудового дня Юлії Володимирівні запропонують: кількість її особистих проблем, а також проблем її родини суттєво зменшиться в разі її самостійного кандидування.

І за сьогоднішніх умов вимагати від лідера БЮТ спалити для себе блискучі політичні мости в майбутнє і привести до влади Ющенка з командою, серед якої місця для неї немає - означало б справді бачити в особі Тимошенко не "реального політика", а таку собі новітню Жанну д'Арк. Але Юлія Володимирівна - політик, поза сумнівом, вельми реальний.

У цьому сенсі симптоматичним видається інтерв'ю, що його 7 серпня дав "Українській правді" Турчинов - єдиний, хто в "Батьківщині" є не підлеглим, а радше партнером Юлії Тимошенко. Отже, за Турчиновим існують лише три сценарії поведінки опозиції на майбутніх виборах - висунення єдиного кандидата "четвірки", висунення окремих кандидатів "Нашою Україною" та "трійкою", але вже БЮТ, СПУ та КПУ, та, нарешті, окреме кандидування всіх чотирьох лідерів. Шанси на висунення єдиного кандидата від "трійки" "Нашої України", БЮТ та СПУ (за самостійної участі в кампанії КПУ) Олександр Валентинович назвав невисокими.

Безумовно, Турчинов аж ніяк не належить до політичних романтиків. Як людина аналітичного розуму, він чудесно розуміє неможливість утримати в одному запрягові "нашоукраїнців" та комуністів. Розуміє він і ілюзорність "трійки" в форматі "Повстань, Україно!" (БЮТ, СПУ та КПУ).

По-перше, від БЮТ в цьому випадку залишиться сама "Батьківщина", бо важко уявити, щоб з'їзд УРП "Собор" проголосував колись за входження до такого блоку з "лівими" (а це, окрім всього, означатиме й імовірне зникнення парламентської фракції Блоку Юлії Тимошенко - якщо тільки одним-двома депутатами не "поділяться" комуністи).

По-друге (це теж показує соціологія), навіть за умови формального конституювання такого союзу "лебедя, рака і щуки" ані комуністи не отримають великої користі від голосів Юлії Володимирівни, ані сама Тимошенко не матиме жодних шансів "попастися" на електоральному полі Симоненка.

Тому теоретично за заявою Турчинова можуть стояти дві речі: або готовність Симоненка пообіцяти Юлії Володимирівні в разі перемоги те, в чому відмовив їй Ющенко - а саме посаду прем'єра (і це означатиме глибоку переорієнтацію Тимошенко на "лівий" електорат - трохи часу для цього ще є), або ж (це, як на мене, ймовірніше) - намагання підготовити заздалегідь усіх до того факту, що кандидатів від опозиції 2004 року буде таки чотири, і що Тимошенко та її команда свою основну ставку роблять на 2006-й і 2009-й роки.

Безумовно, якщо цей останній сценарій буде реалізовано, він ще раз продемонструє і так загальновідоме невміння українців домовлятися (і надзвичайно допоможе владі привести до перемоги офіційного "спадкоємця" Кучми). Проте відповідальність за це рівною мірою лежатиме на непоступливості і "шкурницьких" настроях усіх опозиційних "штабів". Адже "на війні, як на війні", - й сподіватися від когось із потенційних партнерів кроків, що не були б підкріплені прагматичним розрахунком - принаймні наївно.

Максим СТРІХА, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук


powered by lun.ua