Відстрочена Європа
Вівторок, 17 лютого 2004, 18:49
Проблема відходу Леоніда Кучми від влади вже давно перетворилася на міжнародну. Та невелика кількість європейських чиновників і аналітиків, яких доля покарала опікуватися Україною, опинилися у складній ситуації. Їм теж по-своєму доводиться діяти в умовах невідворотності подій осені-2004 в Україні.
Як відомо, 1 травня до Євросоюзу повинні приєднатися десять нових членів, серед яких посткомуністичні країни – сусіди України. Зусиллями кількох європейських держав ЄС вигадав концепцію "Ширша Європа" – де викладено ідеї, як применшити негатив для України, Молдови і Білорусі після розширення ЄС.
Потім до цієї трійки безперспективних європейців приєднали ще північно-африканські та близькосхідні держави. Однак загалом-то вважається, що первісно "Ширшу Європу" придумали заради України. І ось тепер Євросоюз має наповнити ідею змістом.
Проблема ж у тому, що коли календар показує необхідність написання гарного плану дій Україна-Євросоюз, Захід супить брови при погляді на передвиборчі пристрасті в Україні.
"Я не буду приховувати, що я занепокоєний подіями у Верховній Раді", - сказав комісар ЄС Ферхойген, який займається розширенням Євросоюзу і до компетенції якого відноситься вироблення політики Брюсселю щодо України.
На щастя, уповноважені представники Банкової не стали коментувати ці слова як "брєдні старого німецького херра". Бо, на відміну від образ Северінсен, криве слово на адресу єврокомісара може мати невиправні наслідки для запровадженого Леонідом Даниловичем курсу на "європейський вибір".
А Ферхойген між тим продовжив. "Міжнародна спільнота буде уважно спостерігати за дотриманням демократичних правил протягом президентської кампанії. В цьому зв’язку обставини навколо конституційної реформи є причиною для занепокоєння", - сказав він 13 лютого на конференції "Розширений ЄС і Україна" у Брюсселі.
Ферхойген мав там політичну промову, і йому треба було виступити водночас і різко, і надихаюче.
Зараз, будуючи відносини з Україною, Євросоюзу доводиться включати кмітливість. І бути делікатним у своїх кроках – не обнадіювати, але і не вбивати надію.
Щоб, з одного боку, Кучма не подумав, що ЄС позитивними кроками щодо України дає особисто йому карт-бланш на "бєспрєдєл". Але, з іншого боку, і не дати надто жорстку відповідь – щоб не відбити бажання у самих українців прагнути до Європи, і не розвивати в Кучмі "синдром Лукашенка".
От між цими двома точками Європа і намагається знайти правильну поведінку, вважає експерт Бірмінгемського університету Кася Волчук. Так само балансувати довелося і Ферхойгену.
Батіг і пряник Ферхойгена
Виступ Ферхойгена у брюссельському Центрі європейських політичних досліджень не засвідчили увагою ні міністр закордонних справ Грищенко, ні його перший заступник – куратор євроінтеграції Чалий, ні навіть постпред України при ЄС Шпек. Найвищим представником від влади був новий заступник глави МЗС Шамшур, якого до цього і в обличчя мало хто знав.
Ферхойген не сказав нічого, що дало б привід для несподіваних радощів серед української влади. Але водночас він сказав багато чого, що мало б додати оптимізму фанатам євроінтеграції в Україні.
Отже, Ферхойген нічого не сказав на тему, що Україна колись стане членом ЄС. Саме це зізнання довгий час витягував офіційний Київ з різноманітних єврочиновників, викликавши у них різновид мігрені "втома від України".
Натомість Ферхойген залишив рятівний круг для єврооптимістів: "Європейська політика сусідства є окремим питанням від теми можливого подальшого розширення ЄС. Це турбує країни, для яких вступ до Євросоюзу поки не є на порядку денному. Але ця політика не закриває двері для європейських устремлінь жодної з держав".
А ще Ферхойген жартував: от вступить Польща в ЄС, буде тиснути разом з Україною, вимагаючи для неї членства. Але треба, щоб хтось цей тиск для симетрії здійснював і з боку Старої Європи – Франція, Голландія чи Німеччина.
Другим фактором на користь України може стати початок переговорів про вступ до ЄС Туреччини. Тоді буде набагато менше аргументів відмовити Києву – це визнає і сам єврокомісар.
Ферхойген, розглядаючи Україну, мислив лише категорією її участі у концепції "Ширша Європа" – це максимум, на що може розраховувати Київ. Як відомо, поруч із нею в цих рамках знаходяться Білорусь і Марокко.
Однак Ферхойген сказав те, що хотіли б почути і єврооптимісти: "Очевидно, що сусіди ЄС багато у чому різні. Так само, як і їх відносини з нами. То ж індивідуальний підхід до сусідів є головним у політиці сусідства".
Крім селекції країн на безнадійні і частково безнадійні, Ферхойген також обіцяє не займатися геометрією: "Нашим відправним пунктом є те, що розширення ЄС не повинно створювати нових розподільних ліній в Європі. Це головний елемент у нашому розумінні. Це відповідає нашим інтересам ще більше, ніж інтересам наших сусідів", - заявив Ферхойген.
Або ще приклад, як Ферхойген знайшов ту середину між бажанням не зіштовхувати Україну в Азію і необхідністю тримати в напрузі Кучму. "Україна поступово запроваджує законодавство, яке відповідає європейським стандартам. Проте, ухвалення законів – це одне, а втілення їх у життя – зовсім інше".
Ферхойген залишає шанс виправитися: "Важливим аспектом європейської політики сусідства є поширення спільних цінностей. В контексті України мається на увазі рух дорогою політичних і економічних покращень".
"Дорожна карта" для Україна
Нові відносини України з ЄС мають бути викладені в Плані дій, який має бути підготовлений відповідно до концепції "Ширша Європа". Комісар прогнозує, що план представлять на початку травня – як раз в дні, коли до Євросоюзу вступлять сусіди України Польща, Угорщина і Словаччина.
Потім цей план, який входить до пакету заходів політики сусідства ЄС, має бути затверджений Радою Європейського союзу у червні 2004.
Ось тут і вилізе боком вся поведінка влади за останні роки. Рада ЄС, від якої в кінцевому підсумку залежить ратифікація умов співіснування України і Євросоюзу – це перші особи 25 європейських країн, які на той момент будуть членами ЄС. Саме лідери Європи мають право останнього голосу.
Поки ж Ферхойген розповідає, на що готовий піти ЄС. "Довгострокова мета" – це поширення на Україну "чотирьох свобод": вільне пересування товарів, послуг, капіталу і робочої сили.
"Європейська політика сусідства істотно розширить і поглибить наші відносини. Вона прискорить процес економічної інтеграції. Ми готові іти далі. Ми уже згадували про доступ до внутрішнього ринку ЄС як довгострокову перспективу. Але я хочу підкреслити, що Україна сама визначить швидкість і глибину, яку ми можемо досягнути. Це буде вимагати подальших політичних і економічних реформ, і подальшого законодавчого наближення до ЄС. Ми будемо підтримувати і надихати цей процес. План дій має передбачати надання дорожньої карти".
Це сказав Ферхойген, але, на диво, саме цей термін – "дорожня карта" – використали у багатомісячному дослідженні й організатори заходу, де виступав єврокомісар.
Це була презентація звіту "Більше ніж сусідство". Присвячений ролі України при новому ЄС, документ підготовлений Центром європейських політичних досліджень разом із українським фондом "Відродження" і польським фондом імені Стефана Баторія (обидва останні фінансуються Соросом).
Так от, вони теж пропонують "дорожню карту". Щоправда, про її складові неурядові експерти говорили більш чітко, ніж балансуючий Ферхойген.
Отже, три аналітичні інституції пропонують:
- по-перше, написати політичну декларацію ЄС щодо "ясного сигналу про європейську перспективу України", який має бути поданий до виборів президента-2004. У цій декларації ЄС також має заявити, що "у світлі нинішнього стану реформ, Україна віддаляється від критеріїв, за яких вона могла б розглядатися як кандидат в ЄС".
- другим кроком має бути втілення в життя умов, які б дозволили почати переговори про нову угоду між Україною і ЄС.
- далі має бути укладений цей новий договір – такий же самий, який був підписаний ЄС зі східноєвропейськими державами у 1990-х.
- і четвертим кроком "дорожньої карти" експерти назвали отримання Україною статусу кандидата на членство в ЄС.
Проблема ж у тому, що навіть самі розробники "дорожньої карти" не знають, коли в часі їх задумки можуть бути втілені.
Поїздка журналістів на конференцію "Розширений ЄС і Україна" відбулася за сприяння Міжнародного фонду "Відродження"
Як відомо, 1 травня до Євросоюзу повинні приєднатися десять нових членів, серед яких посткомуністичні країни – сусіди України. Зусиллями кількох європейських держав ЄС вигадав концепцію "Ширша Європа" – де викладено ідеї, як применшити негатив для України, Молдови і Білорусі після розширення ЄС.
Потім до цієї трійки безперспективних європейців приєднали ще північно-африканські та близькосхідні держави. Однак загалом-то вважається, що первісно "Ширшу Європу" придумали заради України. І ось тепер Євросоюз має наповнити ідею змістом.
Проблема ж у тому, що коли календар показує необхідність написання гарного плану дій Україна-Євросоюз, Захід супить брови при погляді на передвиборчі пристрасті в Україні.
"Я не буду приховувати, що я занепокоєний подіями у Верховній Раді", - сказав комісар ЄС Ферхойген, який займається розширенням Євросоюзу і до компетенції якого відноситься вироблення політики Брюсселю щодо України.
На щастя, уповноважені представники Банкової не стали коментувати ці слова як "брєдні старого німецького херра". Бо, на відміну від образ Северінсен, криве слово на адресу єврокомісара може мати невиправні наслідки для запровадженого Леонідом Даниловичем курсу на "європейський вибір".
А Ферхойген між тим продовжив. "Міжнародна спільнота буде уважно спостерігати за дотриманням демократичних правил протягом президентської кампанії. В цьому зв’язку обставини навколо конституційної реформи є причиною для занепокоєння", - сказав він 13 лютого на конференції "Розширений ЄС і Україна" у Брюсселі.
Ферхойген мав там політичну промову, і йому треба було виступити водночас і різко, і надихаюче.
Зараз, будуючи відносини з Україною, Євросоюзу доводиться включати кмітливість. І бути делікатним у своїх кроках – не обнадіювати, але і не вбивати надію.
Щоб, з одного боку, Кучма не подумав, що ЄС позитивними кроками щодо України дає особисто йому карт-бланш на "бєспрєдєл". Але, з іншого боку, і не дати надто жорстку відповідь – щоб не відбити бажання у самих українців прагнути до Європи, і не розвивати в Кучмі "синдром Лукашенка".
От між цими двома точками Європа і намагається знайти правильну поведінку, вважає експерт Бірмінгемського університету Кася Волчук. Так само балансувати довелося і Ферхойгену.
Батіг і пряник Ферхойгена
Виступ Ферхойгена у брюссельському Центрі європейських політичних досліджень не засвідчили увагою ні міністр закордонних справ Грищенко, ні його перший заступник – куратор євроінтеграції Чалий, ні навіть постпред України при ЄС Шпек. Найвищим представником від влади був новий заступник глави МЗС Шамшур, якого до цього і в обличчя мало хто знав.
Ферхойген не сказав нічого, що дало б привід для несподіваних радощів серед української влади. Але водночас він сказав багато чого, що мало б додати оптимізму фанатам євроінтеграції в Україні.
Отже, Ферхойген нічого не сказав на тему, що Україна колись стане членом ЄС. Саме це зізнання довгий час витягував офіційний Київ з різноманітних єврочиновників, викликавши у них різновид мігрені "втома від України".
Натомість Ферхойген залишив рятівний круг для єврооптимістів: "Європейська політика сусідства є окремим питанням від теми можливого подальшого розширення ЄС. Це турбує країни, для яких вступ до Євросоюзу поки не є на порядку денному. Але ця політика не закриває двері для європейських устремлінь жодної з держав".
А ще Ферхойген жартував: от вступить Польща в ЄС, буде тиснути разом з Україною, вимагаючи для неї членства. Але треба, щоб хтось цей тиск для симетрії здійснював і з боку Старої Європи – Франція, Голландія чи Німеччина.
Другим фактором на користь України може стати початок переговорів про вступ до ЄС Туреччини. Тоді буде набагато менше аргументів відмовити Києву – це визнає і сам єврокомісар.
Ферхойген, розглядаючи Україну, мислив лише категорією її участі у концепції "Ширша Європа" – це максимум, на що може розраховувати Київ. Як відомо, поруч із нею в цих рамках знаходяться Білорусь і Марокко.
Однак Ферхойген сказав те, що хотіли б почути і єврооптимісти: "Очевидно, що сусіди ЄС багато у чому різні. Так само, як і їх відносини з нами. То ж індивідуальний підхід до сусідів є головним у політиці сусідства".
Крім селекції країн на безнадійні і частково безнадійні, Ферхойген також обіцяє не займатися геометрією: "Нашим відправним пунктом є те, що розширення ЄС не повинно створювати нових розподільних ліній в Європі. Це головний елемент у нашому розумінні. Це відповідає нашим інтересам ще більше, ніж інтересам наших сусідів", - заявив Ферхойген.
Або ще приклад, як Ферхойген знайшов ту середину між бажанням не зіштовхувати Україну в Азію і необхідністю тримати в напрузі Кучму. "Україна поступово запроваджує законодавство, яке відповідає європейським стандартам. Проте, ухвалення законів – це одне, а втілення їх у життя – зовсім інше".
Ферхойген залишає шанс виправитися: "Важливим аспектом європейської політики сусідства є поширення спільних цінностей. В контексті України мається на увазі рух дорогою політичних і економічних покращень".
"Дорожна карта" для Україна
Нові відносини України з ЄС мають бути викладені в Плані дій, який має бути підготовлений відповідно до концепції "Ширша Європа". Комісар прогнозує, що план представлять на початку травня – як раз в дні, коли до Євросоюзу вступлять сусіди України Польща, Угорщина і Словаччина.
Потім цей план, який входить до пакету заходів політики сусідства ЄС, має бути затверджений Радою Європейського союзу у червні 2004.
Ось тут і вилізе боком вся поведінка влади за останні роки. Рада ЄС, від якої в кінцевому підсумку залежить ратифікація умов співіснування України і Євросоюзу – це перші особи 25 європейських країн, які на той момент будуть членами ЄС. Саме лідери Європи мають право останнього голосу.
Поки ж Ферхойген розповідає, на що готовий піти ЄС. "Довгострокова мета" – це поширення на Україну "чотирьох свобод": вільне пересування товарів, послуг, капіталу і робочої сили.
"Європейська політика сусідства істотно розширить і поглибить наші відносини. Вона прискорить процес економічної інтеграції. Ми готові іти далі. Ми уже згадували про доступ до внутрішнього ринку ЄС як довгострокову перспективу. Але я хочу підкреслити, що Україна сама визначить швидкість і глибину, яку ми можемо досягнути. Це буде вимагати подальших політичних і економічних реформ, і подальшого законодавчого наближення до ЄС. Ми будемо підтримувати і надихати цей процес. План дій має передбачати надання дорожньої карти".
Це сказав Ферхойген, але, на диво, саме цей термін – "дорожня карта" – використали у багатомісячному дослідженні й організатори заходу, де виступав єврокомісар.
Це була презентація звіту "Більше ніж сусідство". Присвячений ролі України при новому ЄС, документ підготовлений Центром європейських політичних досліджень разом із українським фондом "Відродження" і польським фондом імені Стефана Баторія (обидва останні фінансуються Соросом).
Так от, вони теж пропонують "дорожню карту". Щоправда, про її складові неурядові експерти говорили більш чітко, ніж балансуючий Ферхойген.
Отже, три аналітичні інституції пропонують:
- по-перше, написати політичну декларацію ЄС щодо "ясного сигналу про європейську перспективу України", який має бути поданий до виборів президента-2004. У цій декларації ЄС також має заявити, що "у світлі нинішнього стану реформ, Україна віддаляється від критеріїв, за яких вона могла б розглядатися як кандидат в ЄС".
- другим кроком має бути втілення в життя умов, які б дозволили почати переговори про нову угоду між Україною і ЄС.
- далі має бути укладений цей новий договір – такий же самий, який був підписаний ЄС зі східноєвропейськими державами у 1990-х.
- і четвертим кроком "дорожньої карти" експерти назвали отримання Україною статусу кандидата на членство в ЄС.
Проблема ж у тому, що навіть самі розробники "дорожньої карти" не знають, коли в часі їх задумки можуть бути втілені.
Поїздка журналістів на конференцію "Розширений ЄС і Україна" відбулася за сприяння Міжнародного фонду "Відродження"
