Кінець проекту "Україна-91"?
Середа, 18 лютого 2004, 11:28
16 мільйонів наших співгромадян хотіли б назавжди поїхати з Батьківщини. Такі приголомшливі результати соцопитування оприлюднили фонд "Демініціативи" і Київський інститут соціології.
Основна маса – молодь та люди з вищою освітою. Такою є відповідь громадян на практичні результати 12 років незалежності української номенклатури від інтересів народу, країни, права та закону. Такою є відповідь громадян на перспективи, які малюють вітчизняні політичні "еліти", передовсім діюча і законно обрана тими самими громадянами влада.
Висновки "Демініціатив" та КМІС унаочнюють нову політичну реальність. Говорити про неї ще рік тому було неможливо.
В країні відчутними темпами наростає процес соціальної ентропії: люди втрачають перспективу, не бачать шляхів розв'язання існуючих соціально-економічних, політичних та інших проблем, які щоденно висуває життя, втрачають довіру до тих, хто або претендує на владу, або вже причетний до неї.
На рівні практичної політики це знаходить своє відображення в тому, зокрема, що впродовж останніх 18 місяців кількість людей, які НЕ можуть визначитися із принциповим питанням "хто персонально поведе нас до світлого майбутнього?", зростає принаймні "помітними" темпами.
Якщо рік тому можна було говорити, що основна надія українців – зміна влади мирним конституційним шляхом, то сьогодні про це можна говорити вже з великою натяжкою. Надія згасає. Головні причини – цілеспрямований курс Банкової, політична безпорадність депутатського корпусу та опозиції (як "в цілому", так і їхніх "складових частин").
В цьому сенсі конституційна реформа – поза можливим її майбутнім формальним результатом – практичний результат вже має. Це – НЕвіра громадян у діючу владу як таку переросла у НЕвіру в країну.
Апокаліптичні сценарії, написані чутливими та фаховими Анатолієм Гриценком в останньому числі "Дзеркала тижня", Сергієм Дацюком в "Українській правді" та "Телекритиці", Олександром Морозом в останньому числі "Граней" тільки унаочнюють цю проблему.
Рівень нашої чутливості, фаховості та опозиційності не дозволяє критикувати владу – з нею давно і все зрозуміло. Але що робила останні 18 місяців "опозиція"? Рефлекторно реагувала на дії влади? Замість того, щоби сформулювати ясну перспективу для громадян та довести її до виборців – поза їх статтю, віком, національністю – вона, "опозиція", грала і, що характерно, продовжує грати із владою в її, влади, ігрища.
В цьому сенсі ми можемо і будемо говорити про те, що запропонований в січні-грудні 1991 р. проект "Україна" якщо не закінчився, то близький до завершення.
Країна потребує нового проекту з тією самою назвою. Країна довіриться тому, хто напише сценарій такого проекту і хоча б продемонструє здатність втілити його в життя.
В цьому сенсі ми можемо і будемо також говорити про те, що зацикленість всіх політичних гравців лише на майбутніх президентських виборах унаочнює не тільки відсутність такого проекту, а й навіть бажання думати над ним.
Читайте також:
Нейтралізувати наміри фальсифікації виборів президента!
Нові дисиденти
І все ж пролонгація?
16 мільйонів українців готові назавжди поїхати з України
Основна маса – молодь та люди з вищою освітою. Такою є відповідь громадян на практичні результати 12 років незалежності української номенклатури від інтересів народу, країни, права та закону. Такою є відповідь громадян на перспективи, які малюють вітчизняні політичні "еліти", передовсім діюча і законно обрана тими самими громадянами влада.
Висновки "Демініціатив" та КМІС унаочнюють нову політичну реальність. Говорити про неї ще рік тому було неможливо.
В країні відчутними темпами наростає процес соціальної ентропії: люди втрачають перспективу, не бачать шляхів розв'язання існуючих соціально-економічних, політичних та інших проблем, які щоденно висуває життя, втрачають довіру до тих, хто або претендує на владу, або вже причетний до неї.
На рівні практичної політики це знаходить своє відображення в тому, зокрема, що впродовж останніх 18 місяців кількість людей, які НЕ можуть визначитися із принциповим питанням "хто персонально поведе нас до світлого майбутнього?", зростає принаймні "помітними" темпами.
Якщо рік тому можна було говорити, що основна надія українців – зміна влади мирним конституційним шляхом, то сьогодні про це можна говорити вже з великою натяжкою. Надія згасає. Головні причини – цілеспрямований курс Банкової, політична безпорадність депутатського корпусу та опозиції (як "в цілому", так і їхніх "складових частин").
В цьому сенсі конституційна реформа – поза можливим її майбутнім формальним результатом – практичний результат вже має. Це – НЕвіра громадян у діючу владу як таку переросла у НЕвіру в країну.
Апокаліптичні сценарії, написані чутливими та фаховими Анатолієм Гриценком в останньому числі "Дзеркала тижня", Сергієм Дацюком в "Українській правді" та "Телекритиці", Олександром Морозом в останньому числі "Граней" тільки унаочнюють цю проблему.
Рівень нашої чутливості, фаховості та опозиційності не дозволяє критикувати владу – з нею давно і все зрозуміло. Але що робила останні 18 місяців "опозиція"? Рефлекторно реагувала на дії влади? Замість того, щоби сформулювати ясну перспективу для громадян та довести її до виборців – поза їх статтю, віком, національністю – вона, "опозиція", грала і, що характерно, продовжує грати із владою в її, влади, ігрища.
В цьому сенсі ми можемо і будемо говорити про те, що запропонований в січні-грудні 1991 р. проект "Україна" якщо не закінчився, то близький до завершення.
Країна потребує нового проекту з тією самою назвою. Країна довіриться тому, хто напише сценарій такого проекту і хоча б продемонструє здатність втілити його в життя.
В цьому сенсі ми можемо і будемо також говорити про те, що зацикленість всіх політичних гравців лише на майбутніх президентських виборах унаочнює не тільки відсутність такого проекту, а й навіть бажання думати над ним.
Читайте також:
Нейтралізувати наміри фальсифікації виборів президента!
Нові дисиденти
І все ж пролонгація?
16 мільйонів українців готові назавжди поїхати з України
