Шурма: Я думаю, ми матимемо можливість зустрітися з Ющенком у суді й з’ясувати всі обставини

Вже два роки політикум вищих ешелонів готував суспільство до того, що "ворогом" одного з претендентів на посаду президента Ющенка буде Віктор Медведчук. Медведчука все-таки зробили "ворогом", але не як конкурента на посаду президента, а просто як важливу політичну фігуру

Підтримуючи "Громадське радіо" в боротьбі за існування, "Українська правда" розміщує на своєму сайті розшифровки його ефірів. Слухайте також аудіофайл


Кость Бондаренко: Добрий вечір, в ефірі програма "Тема дня", проект "Громадського радіо", і, як і щочетверга, з вами Кость Бондаренко. Дуже багато зараз є питань, які цікавлять наших співвітчизників, політиків, експертне середовище. Одне з них, яке хвилює суспільство не місяць, не півроку, а вже декілька років  місто Мукачеве. Воно вже стало символом в українській політиці.

До цієї теми часто повертаються, її часто піднімають, коли обговорюють якісь "брудні" чи, навпаки, "чисті" технології, чесні й нечесні вибори, вибори Президента (обов’язково говорять, що буде задіяний "мукачівський варіант"), говорять, що Мукачеве  репетиція майбутніх парламентських виборів 2006 року. Говорять в основному представники опозиції  ми вже неодноразово надавали їм ефір, які розповідали, що було у Мукачевому, які там були зловживання і таке інше.

Верховна Рада розглядала питання Мукачевого, заслуховувала представників силових відомств. Було прийнято цілий ряд рішень по Мукачевому, які в основному мають рекомендаційний характер: пропозиція до прокуратури визнати недійсними мукачівські вибори; пропозиція щодо відставки Глави Адміністрації Президента, а також губернатора Закарпатської області - вона не пройшла - і цілий ряд інших.

Тобто тема далі продовжує хвилювати. І сьогодні ми надамо можливість викласти свою точку зору на подію представникам Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Гість нашої студії  один з лідерів партії, керівник Львівської обласної партійної організації, народний депутат України Ігор Шурма.

Ігор Шурма: Я ще одну регалію додам, можна? Заступник голови СДПУ(о).

Кость Бондаренко: Перше питання до вас, пане Ігоре. Постанови по Мукачевому  які вони матимуть наслідки? І чи дійсно президент може прислухатися до пропозицій народних депутатів щодо заходів які вони пропонують вжити в Мукачеві, і тих, хто винен, на їх думку, в цих подіях.

Ігор Шурма: Ми повинні відзначити, що чим ближче до президентських виборів, тим більше наелектризоване поле в сесійній залі та за її межами. Тому більшість рішень, які приймає Верховна Рада, є політичними, вони приймаються під впливом емоцій.

Я можу зробити цей висновок на тій підставі, що ми ухвалили рішення спочатку заслухати звіт Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури. І лише після того, які будуть дані оцінки всім "фактам-аргументам", ми зможемо прийняти рішення.

Мушу сказати, що прийняті постанови повністю відтворюють той настрій, який був у залі. Обговорення й голосування проходили демократично і прозоро  це можуть підтвердити представники посольства США, які дуже уважно спостерігали з другого поверху, що відбувається у сесійній залі.

Правда, я не знаю, чи вони уважно читали, що час виводити українські війська з Іраку, чи дійсно перейнялися такою дріб’язковою для них проблемою, як Мукачеве.

Тепер рішення повинен прийняти Президент України  він, до речі, не належить до жодної фракції, не є членом жодної партії, і повинен прийняти виважене, правильне, обґрунтоване рішення, як і личить Президенту, яке буде базуватися на висновках Служби безпеки України, Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ і постанови Верховної Ради. Проаналізувавши й вивчивши ці документи, Президент України зробить.

Кость Бондаренко: Минулого тижня вдруге за історію незалежної України парламент розглядав рішення про недовіру главі Адміністрації Президента.

Вперше таке рішення розглядалося і було прийняте 15 лютого 1995 р., коли Главою адміністрації був Дмитро Табачник. Президент тоді проігнорував цю постанову. Якби постанова пройшла, набрала 226 голосів, а не 214, як ви думаєте  проігнорував би її Президент чи ні?

Ігор Шурма: Пане Кость, я мушу Вам сказати, що якби Віктор Болога у 2002 р. не відрікся від посади мера, ми з Вами сьогодні б не мали предмета для розмови. Але, як кажуть у медицині, лікування хвороби  останній і вже безнадійний етап, головне  це її попередження.

Те, що зараз відбувається в Мукачевому  це вже наслідок, а причиною була перемога Бологи у 2002 р. на виборах в Мукачевому, його зречення від цього і, як не парадоксально, повернення через два роки до того, що він мав бажання стати мером.

Причому, коли його кулуарно, неофіційно запитували, що ж він буде робити, якщо його оберуть мером  адже тоді доведеться відмовитися від мандату депутата Верховної Ради  то він тільки мовчки посміхався, а всі навколо говорили: "Чекайте, після президентських виборів 2006 р. новий президент зробить так, що можна буде суміщати". Ось які були причини.

А відносно того, що буде  почекаємо, коли Верховна Рада проголосує, а потім вже рішення зможе прийняти Президент. Щодо пункту про висловлення недовіри Главі адміністрації Президента, то тут було більше холодної розсудливості у депутатів, тому що всі розуміють, що якби одна політична сила не намагалася прив’язати все до однієї особи, все-таки об’єктивізм повинен існувати.

Я думаю, це характерна риса радянських людей  постійно шукати ворога. На цьому етапі ворогом намагаються зробити голову Адміністрації Президента. Ми на Україні вже переживали все: ворогами були і комуністи, і москалі, і жиди, і олігархи, і СДПУ(о), а зараз Медведчук.

Я думаю, на цій постаті недаремно акцентується увага, бо вже два роки політикум вищих ешелонів готував суспільство до того, що "ворогом" одного з претендентів на посаду президента Віктора Ющенка буде Віктор Медведчук. Ми ще тоді запитували їх: "Хлопці, що ви будете робити, хто у вас буде ворогом, якщо Медведчук на вибори не піде?" Відповіді на це запитання ми так і не отримали, але Віктора Медведчука все-таки зробили "ворогом", але не як конкурента на посаду президента, а просто як важливу політичну фігуру, яка є дотичною до тих процесів, які відбуваються в Україні.

Кость Бондаренко: Так, але Віктор Медведчук зараз перетворився на таку політичну постать, яка нажила собі стількох ворогів у різних політичних колах, що не кожний політик такою кількістю може похвалитися. Що це  штучний процес, робота іміджмейкерів чи якісь особисті якості Віктора Володимировича?

Ігор Шурма: Ви знаєте, бути принциповим і відстоювати свою позицію означає нажити ворогів. Я переконався в цьому на мікрорівні. Коли я працював начальником управління охорони здоров’я, намагався привести всього дві речі у відповідність до закону: те, щоб випускники Львівського медінституту поїхали за направленням і відпрацювали три роки не на Волині чи Тернопільщині, а на Львівщині; інше  провести атестацію лікарського персоналу відповідно до нормативно-правової бази Міністерства охорони здоров’я.

Я стількох нажив ворогів, що важко уявити  лише по маленькій медичній проблемі. Тому принципова позиція, послідовність, знання стратегії та кінцевої мети не всім подобаються, очевидно тому, що рано чи пізно чиїсь інтереси будуть ущемлені.

Кость Бондаренко: Але з появою Віктора Медведчука на посаді Глави Адміністрації у нього побільшало ворогів, і одночасно їх поменшало у Леоніда Кучми. Виходить, Віктор Медведчук виступає в ролі такого собі "щита"?

Ігор Шурма: Те, що Ви сказали, характеризує його як гарного менеджера. Президента якої б країни ми не взяли, в його діяльності завжди буде і позитив, і негатив. Ставши Главою адміністрації, Віктор Медведчук зумів зробити так, аби усі можливі негативні сторони діяльності президента взяли на себе усі безпосередні виконавці, тобто адміністрація.

І одночасно ми стали свідками прояву абсолютно іншої опінії у Президента  негатив перейшов на адміністрацію президента. Опинився там Віктор Медведчук, очевидно, на нього це і буде валитися.

Хоча, якщо говорити десь про нього, як про фахівця, професіонала, кожен, хто мав би очолити Адміністрацію президента, з перших кроків після обрання так і мало бути – хтось повинен поглинати негатив, а нашій політичній еліті слід подумати про те, що не можна дозволяти "негативу" накопичуватися навколо постаті президента.

Втім, це лише моє переконання. Бо ми віками мріяли мати свого президента в Україні, тисяча поколінь українців померли, так і не побачивши цієї ситуації. На сьогоднішній день всі намагаються персоналізувати владу в Україні, а для мене особисто це є святе. Ми маємо на сьогодні свою українську владу, маємо свого президента і маємо робити все, аби ім’я цього президента завжди було якнайсвятіше, незалежно від прізвища.

Тут для нас гарним прикладом може бути американське суспільство в той період, коли Клінтон дозволяв собі певні речі з Монікою Левінськи. Але Америка вийшла з цієї ситуації з гордо піднятою головою, так само як і Клінтон. Вони його покарали  не обрали ні його, ні його однодумців наступним президентом. Оце є ставлення до інституту президента в цивілізованій державі.

Кость Бондаренко: Мені здається, що якби подібний конфлікт відбувся на Україні, то у Кучми вдвічі-втричі піднявся б рейтинг  у нас інша ментальність. Принаймні мені так здається. Але якщо говорити про Віктора Медведчука, багато хто вважає, що зараз він є таким "сірим кардиналом"  керує всіма діями Президента, вкладає йому в уста чи навіть в голову якісь думки…

Але якби я був художником-карикатуристом, то намалював би іншу картину: маріонетку Леоніда Кучми, одягнену на руку Медведчука, і одночасно від останнього тягнуться ниточки до справжнього Леоніда Кучми, який десь там стоїть. Важко сказати, хто є ляльководом, хто  маріонеткою.

Ігор Шурма: Не можна так абсолютизувати, тут я з Вами не згоден. Ваше бажання малювати таке ж неприродне, як і те, що відбувається з Вами. Я знаю, Ви досконалий журналіст, але зовсім не художник. Тому дозвольте покритикувати вашу уяву  вона нікудишня. Щодо ситуації, то Кучма став Президентом, коли не було Медведчука, його обрав український народ.

Кость Бондаренко: Вибачте, я вас перерву  Медведчук тоді знаходився у протилежному таборі і критикував Кучму.

Ігор Шурма: Медведчук відбувався як фахівець, як людина, як менеджер незалежно від Леоніда Даниловича. І мені здається неправильним в цій ситуації говорити про те, що хтось є ляльководом, а хтось маріонеткою. Треба віддати належне Леоніду Даниловичу, що він у потрібний момент, дуже важкий для самої інституції президента момент віднайшов таку людину, як Віктор Медведчук, який зумів за оцей короткий період часу змінити ставлення як до самої адміністрації, так і до президента, і тим самим викликати до себе відповідні настрої.

А настрої які можуть бути? Є такий жарт: "Ніщо так не вкорочує життя українця, як добробут його сусіда". Ніщо не дратує українських політиків сильніше, ніж чиясь досконалість і уміння шукати вихід фактично у безвиході. Ви самі кажете, що Віктор Медведчук докладає багато зусиль, аби навести порядок і, що він керує усім. В цій ситуації це нічого, крім заздрощів та ненависті, викликати не може. При такій ситуації його поважати можуть тільки його друзі, однодумці, однопартійці…

Кость Бондаренко: Віктор Медведчук з’явився на посаді Глави Адміністрації Президента тоді, коли закінчувалися акція "Україна без Кучми" та інші акції протесту, які тепер називають "українською революцією". Він з’явився у час протистояння опозиції й президента. Після його появи конфліктне поле було перенесене у площину "Медведчук-Ющенко". Чи це свідомо було закумульовано конфлікт в одній точці, в одній площині - СДПУ(о) та "Нашої України", Медведчука-Ющенка, що ми зараз пожинаємо, чи це просто так сталося – такий логічний наслідок отих акцій протесту?

Ігор Шурма: Багато йдеться про протистояння СДПУ(о) та "Нашої України", Медведчука та Ющенка, про PR  чорний, білий, кольоровий… Думаю, що ви досконало знаєте ситуацію, яка відбувалася у Львові у 2002 р. Я все-таки хотів би повернутися в історію, щоб, з моєї точки зору, розставити певні акценти.

Коли ми вели на Львівщині передвиборчу боротьбу, ніхто, навіть найлютіші "друзі" львівських соціал-демократів, не могли нам закинути того, що ми поводилися нетолерантно чи був есь якийсь бруд відносно "Нашої України". З іншого боку я був шокований тими візитами, які здійснював Віктор Андрійович разом зі своїм оточенням.

Це були брутальні нападки на нашу партію, після чого радикалізувалися певні прошарки населення на Львівщині. Все це мало досить брутальний прояв. Як на мене, саме звідти почало зароджуватися протистояння, які потім переросли на особистісний рівень.

Але я пам’ятаю й інший момент у взаємостосунках двох політичних сил, двох лідерів  після результату виборів 2002 року Віктор Медведчук, образно кажучи, ходив і постукував у двері, шукаючи політичних "колєгів" у парламенті, аби налагодити роботу, то приблизно так виглядало, коли він же, образно кажучи, відкрив двері до кімнати, і запропонував співпрацю "Нашій Україні" та БЮТу, вони попросили його "зачинити двері".

Ви знаєте, політика – це мистецтво компромісів, тому я думаю, що шляхи назустріч для з’ясування якоїсь істини робилися і спроби налагодити спільну працю теж робилися. Тоді, з моєї точки зору, була стіна, бо дуже добре пам’ятаю, коли йшла передвиборча кампанія, знову ж таки Медведчук пропонував Віктору Ющенку зустрітися в ефірі, щоб це все було прозоро, провести таку співбесіду, то відповідь не була такою, якою б відповідала образу Віктор Андрійовича.

Ще раз кажу, що я того часу мав зовсім інше ставлення до цієї людини. Коли було сказано, що "невідомо, чи пройде ця партія до парламенту, тому немає про що говорити". Я взагалі вважаю, що політик навіть такого штибу не має права на такі оцінки.

Навіть якщо політична сила мізерна, але навколо неї згуртовуються сотні-десятки тисяч людей, з цими політиками треба вести розмову, бо це теж є громадяни України і вони теж мають свою точку зору. Тому в тій ситуації, знаєте, я б не казав, що це протистояння таке, яке не має вирішення.

Я думаю, що побутові речі, як телефонний дзвінок-вітання на день народження Тараса. Це вже якийсь чисто людський крок, на який більш досвідчений політик Ющенко взяв трубку і вів досить тривалу розмову. Зараз це в руках двох мудрих політиків  час покаже, що з цього вийде.

Кость Бондаренко: Можливо, через сім років Ющенко і Медведчук входитимуть до одного батьківського комітету в одній школі.

Ігор Шурма: Побачимо, хто там буде класним керівником.

Кость Бондаренко: Але сьогодні протистояння між "Нашою Україною" та СДПУ(о) існує, і його не можна заперечити чи не помітити. З приводу Мукачева, з якого ми почали нашу розмову  воно стало ще одним приводом для зіткнення, взаємних звинувачень і нападок. На вашу думку, що все-таки відбулося в Мукачевому?

Ігор Шурма: Я був там не тільки 18 квітня, а й набагато раніше  коли це велике протистояння започатковувалося, коли суди провідміняли результати виборів, а потім Мукачівський суд декласував рішення Сихівського суду і тривала вся ця катавасія. Я приїхав до міста, аби розібратися, що там дійсно відбувається.

Я мав бажання розмовляти не тільки зі своїми однопартійцями, бо розумів, що вони можуть дещо однобоко висвітлити проблему, тому я зустрічався з представниками Соціалістичної партії, БЮТ, комуністами, позапартійними. Але мене здивувала одна річ, коли люди казали, що хтось мусить зупинити те, що відбулося, бо на виборах, коли Петьовка й Нусер, ці речі якщо пройдуть, то тоді говорити про будь-яку демократію неможливо.

Мене тоді це десь здивувало, але після того, як на наступних виборах знову ж таки, якщо я не помиляюся, Лук’янець від соціалістів та ще один претендент зняли свої кандидатури на користь Нусера, а вже тепер представник Блоку Юлії Тимошенко підтримує та вітає Нусера, то очевидно щось не так, як це намагаються показати представники однієї партії.

Я взагалі казав, що це велика помилка - їхати туди народним депутатам від двох політичних, тому що бо вважаю, що це є форма тиску  наявність депутатського значка, декларація того, що на виборах присутні 70 депутатів від однієї політичної сили і 8 від СДПУ(о). Це є все тиск на виборців. Цього не потрібно було робити.

Напередодні був ще один шанс, коли можна було уникнути цього протистояння  велися розмови про те, щоб Нусер і Балога зняли свої кандидатури, аби люди в спокійній ситуації могли обрати когось третього, і лише за п’ять десята вечора Балога остаточно відмовився від цієї пропозиції. Далі пішли ще цікавіші речі.

Ми восьмеро депутатів від СДПУ(о) поділилися на дві групи й намагалися об’їхати всі виборчі дільниці  у нас не було 72 депутатів, як у "Нашої України", так що на кожній дільниці було по двоє їхніх депутатів.

Спершу об’їздили всі дільниці, а потім намагалися бути там, де було гаряче. Я особисто побував на 29 з 35 чи 36, точно не пам’ятаю. Хотів би я подивитися в очі хоч одному депутату "Нашої України", коли до восьмої години ми на кожній дільниці питали, чи відбуваються якісь речі, що можуть тривожити.

До восьмої години вечора всі відповідали, що все нормально, а ті страшні речі почалися пізніше. Але, що мене найбільше здивувало... Напередодні виборів ми казали, що для нас, соціал-демократів, важлива є одна річ – аби вибори відбулися, незалежно хто перемоги, ми повинні нарешті припинити протистояння, яке існує в Мукачевому.

Розумієте, жителі поділилися на два табори  на сходовій клітці, на каві, на ринку, в магазині, на площі, на каві, на прогулянках, на пиві... Всюди почалися це розмови – це ненормально. Така надзвичайна заполітизованість мусила мати якесь нелогічне завершення. І ми казали, що найголовніше, щоб ці вибори відбулися. Коли Балога відмовився зняти свою кандидатуру, він сказав: "Хлопці, я пішов би на зняття, але мені не дозволяють".

Хто не дозволяє? Не буду говорити в ефір  ви знаєте, хто у них лідер. Було сказано наступним чином - приїхали й міжнародні спостерігачі  "ми мусимо бути, однак обов’язково будуть якісь зловживання". А пізніше, коли відбулися оті всі речі – звинувачують одну політичну силу, СДПУ(о), лунають усілякі порівняння.

Віктор Ющенко пришив нам усілякі терміни образливі  я думаю, ми матимемо можливість зустрітися з ним у суді й цивілізовано з’ясувати всі обставини, а не прирікатися. Але для слухачів я б хотів присвятити ще півтори хвилини свого монологу тому, що була в українській політиці одна людина, яка прописала сценарій того, що відбувалося в Мукачевому.

Цей сценарій був написаний 1999 р. Я зараз вам зачитаю, і ви побачите, наскільки схожими були події. Цитую: "Через те, що у фракції вони поки що становлять більшість, у кулуарах Верховної Ради їм одразу приліпили назвисько "більшовики".

Може, малися на увазі чисто ленінські методи революційної діяльності, якими почали діяти ці розкольники. Це груба лайка, аж до нецензурщини, на адресу Голови; шантаж і підкуп, погрози, дезорганізація роботи, викрадення печатки і захоплення приміщення секретаріату, розбишацький напад на виборчий штаб, а потім на кабінет голови фракції, викрадення документів, привезеними з Рівного бойовиками Червонія; спроби відвертого підкупу місцевих рухівців.

Стимули їхніх дій мені відомі, але я не можу збагнути, чому вони не бояться наслідків того, що чинять. Вони знищують не Чорновола, не Рух, вони знищують українську державотворчу ідею".

Це остання в житті стаття В’ячеслава Чорновола "Спроба розколу Українського Руху: причини, виконавці та замовники". У 1999 р. В’ячеслав Чорновіл вперше офіційно вжив термін "бойовики". Ці бойовики належать людині, яка є сьогодні в Українській народній партії і дуже добре була представлена там, на виборах у Мукачевому.

І коли ми поставили питання пану Дріжчаному, чи є у них дані про приїзд бойовиків з інших регіонів, то він відповів, що є дані про двісті людей, які приїздили на підримку Балоги.

Зараз ці дані перевіряються. Тому я б не хотів звинувачувати у всіх цих дійствах своїх колег з опозиційної партії "Наша Україна", але також не хотів би чути безпідставні звинувачення у наш бік. В’ячеслав Чорновіл ще у 1999 р. застерігав, що такі речі, які відбувалиться Рухові, які можуть знищити українську державотворчу ідею.

Знову-таки, я ні в чому не звинувачую Українську народну партію чи окремих її членів  це буде абсолютно безпідставно. Політикам треба обережно поводитися перед мікрофоном, перед гучномовцем, перед українським суспільством, бо їхні непродумані слова й висновки можуть призвести до непередбачених протистоянь.

Кость Бондаренко: Існує апробований президентом метод розв’язання подібних конфліктів  згадаймо Ялту, Одесу 1998 р., де просто вводилося пряме президентське правління на час виборів. Як Ви вважаєте, чи не захоче Леонід Кучма в цій ситуації знову ввести пряме президентське правління?

Ігор Шурма: Я думаю, сьогодні перевага президента Кучми в тому, що він визначився з тим, що на вибори не йде. Він зараз є повністю розкутий, над ним немає абсолютно ніякого тиску чи сумніву в прийнятті якогось неправильного або невиваженого рішення, тому, я думаю, він тверезо оцінить ситуацію й буде приймати рішення.

Сьогодні йому отак просто в якомусь місті України ввести пряме президентське правління  це крок, який повинен мати підстави. Якщо президент побачить такі підстави  він на це піде, якщо таких підстав немає, то одні емоції й побажання окремої політичної сили  це ще не наказ до виконання.

Тим паче, що я переконаний, що сьогодні президент під тиском чи соціал-демократів, чи нашоукраїнців не прийматиме якесь рішення. Він є вільний у своїх діях і свідомий того, що залишає керування Україною через декілька місяців комусь новому. Тому він не робитиме невиважених кроків. Якщо силовики не наведуть до 1 червня достатніх підстав, він навряд чи піде на такий крок.

Кость Бондаренко: Крім категорії підстави, у політиці є категорія доцільності. В даному випадку оголошення ще одних виборів у Мукачеві  це додаткове відтягнення ресурсів "Нашої України".

Ігор Шурма: Пане Костю, про яку доцільність може йти мова? Я тоді не розумію логіки в діях "Нашої України". Якщо вони впевнені, що Балога переміг і "Наша Україна" має 20-30% переваги, то в листопаді люди спокійно прийдуть і виберуть Віктора Ющенка. Яка тут доцільність вести дискусії?

Кость Бондаренко: Все-таки українська політика відрізняється від європейської тим, що у нас мислять не лише раціональними, але й ірраціональними категоріями, бо багато чого хочуть довести один одному.

Ігор Шурма: Думаю, всюди мислять ірраціонально, бо якби все було "по поличках", ми б уже мали на сімнадцятому році комунізм.

Кость Бондаренко: Комунізм  ірраціональна ідея. Але якщо говорити про сучасну соціал-демократію, то є думка, що часи Віктора Медведчука, як глави адміністрації й президентського фаворита, закінчуються. Людина не може постійно перебувати на високій посаді й у фаворі, та ще й у Леоніда Кучми. Якщо Віктор Медведчук втратить цю посаду, чи може СДПУ(о) опинитися в опозиції? Чи готова партія до діяльності в опозиції?

Ігор Шурма: Я, як голова Львівської обласної організації, чекаю не дочекаюся, коли ми нарешті будемо в опозиції. Бо в тих умовах, в яких працюють львівські соціал-демократи вже протягом чотирьох років, якщо це влада, то тоді мені немає про що говорити.

В тих умовах, в яких ми працюємо у Львові, в тому оточенні, в тому нагнітанні, в тій істерії, мені здається, що принаймні Львівська обласна організація, якщо СДПУ(о) потрапить в опозицію, то буде в авангарді, бо ми вже таке витримали за ці чотири роки, що я би не побажав нікому - в тому числі своїм політичним опонентам.

А що стосується соціал-демократії (об’єднаної), я думаю, що в цьому питанні є помилка. Я надіюся, що несвідома, бо соціал-демократична ідея має різних виразників. Я думаю, те, що ми двічі потрапляємо у парламент, маємо розгалужену систему, говорить про те, що ми маємо своїх прихильників та однодумців.

Те, що не всі хочуть змиритися, що СДПУ(о) – це єдиний, єдино правильний носій соціал-демократичної ідеї, от в цьому є рація, в цьому є правда. Я думаю, що якби Віктор Медведчук піде з цієї посади, то, я думаю, з партією абсолютно нічого не станеться, але вона абсолютно по-іншому виглядатиме.

Те, що ми здатні працювати в абсолютно інших умовах, я думаю, що ми це підтвердимо. Я думаю, що в нас є про що говорити. Зрештою, в опозиції, якщо буде прийнято закон про парламентську опозицію, набагато легше працювати.

Кость Бондаренко: Представники СДПУ(о) неодноразово заявляли, що домагатимуться висунення єдиного кандидата від пропрезидентської більшості  Віктора Януковича. Але вони не завжди знаходять розуміння серед інших представників більшості, бо багато хто прагне самотужки брати участь у передвиборчих перегонах. Якщо компроміс не буде досягнутий, СДПУ(о) висуватиме свого кандидата чи буде послідовно підтримувати Януковича?

Ігор Шурма: Я особисто, як заступник голови партії СДПУ(о), переконаний, що ми маємо в своїх лавах навіть не одну людину, яка могла б претендувати на посаду Президента України. Більше того, що один з двох соціал-демократів, якби його обрали главою держави, переконаний, принесе набагато більше для своєї держави, аніж оця ситуація протистояння або кандидат, якого б я не хотів бачити.

В рядах соціал-демократів я бачу двох людей, які могли б Україні принести
користь. Але ми мусимо бути послідовними. Звісно, було б дуже добре висунути свого кандидата  це прекрасна "розкрутка" перед парламентськими виборами.

Так, ми пропрезидентська партія, я можу бути проти певних персоналій, які є при владі. Але ті політичні сили дотримуються оцієї позиції – влада України понад усе. Українська влада вона є і буде вічною, а от певні персоналії приходять і відходять.

Якщо ми говоримо про те, що влада для того, щоб протистояти людям, які називають себе опозиціонерами – я вважаю, що вони не є опозиціонерами, а такі самі політики, такі самі політичні сили, як і ми, які рвуться до влади, просто вони опинилися по інший бік – то ми повинні зрозуміти, що для того, щоб досягнути перемоги, ми повинні сконсолідувати свої зусилля, досягнути перемоги.

Ми повинні об’єднати свої зусилля і вийти з єдиним кандидатом. Це ж гетьманство... Пам’ятаєте, як на вибори в противагу Леоніду Кравчуку йшов Чорновіл? А що тоді бракувало Левкові Лук’яненку чи Юхновському відмовитися від свого кандидування? Чорновіл мав бути один! Якими були б результати виборів?

Ми не хочемо повторювати "гетьманство" 90-х років, яке влаштували недолугі політики, неспроможні об’єднатися і вийти однією силою. Якщо вже існує ця парламентсько-урядова коаліція, вона повинна залишатися єдиною і сильною. Хтось може приєднуватися, хтось від’єднуватися, але ми повинні лишитися оцією коаліцією.

Аби люди могли зрозуміти, що існують партії, які можуть об’єднуватися й мають мету  нехай це навіть президентські вибори. Це є об’єднавчі процеси. Це те, чого бракує українському політикуму. Якщо соціал-демократи сказали, що підтримають Януковича, то вони зобов’язані виконати свою обіцянку, аби бути прикладом для інших

Кость Бондаренко: На цій оптимістичній ноті ми завершуємо сьогоднішню програму. Нагадаю, гостем студії був народний депутат Ігор Шурма. З вами був Кость Бондаренко.