Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина ІV

Понеділок, 7 червня 2004, 17:48
Початок матеріалу читайте тут:
- Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина ІІІ
- Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина ІІ
- Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина І



Конкретний пацан

Щоби зараз не розповідали про судові помилки агітатори з прес-служби Кабміну, мотивація судді, який виносив, принаймні, перший вирок Януковичу є очевидною. Попри відсутність зараз матеріалів справи, можна стверджувати, що в резолютивній частині документа, яким неповнолітній Янукович був уперше визнаний злочинцем, містилося не тільки посилання на ст. 142 ч.2 КК УРСР, але також і на ст. 19 цього кодексу, яка визначала форми співучасті.

Цілком можливо, що особисто Янукович того злощасного вечора нікого не бив і годинник (а шапки – і поготів) ні з кого не знімав. Але це само по собі не могло призвести до його виправдання, оскільки згідно з диспозицією ст. 19 КК УРСР співучасниками злочину, визнавалися не тільки безпосередні виконавці (у нашому випадку – Целковський і Маслов) але й організатори, підмовники й пособники.

Зокрема, пособником визнавалася (та й зараз визнається) людина, яка сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя й засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, добуті злочинним шляхом.

Те, що розповів Целковський – буцімто Янукович "хапав і рознімав" - цілком описується терміном "усунення перешкод". Не кажучи вже про те, що для засудження Януковича на законних підставах достатньо було лише його обіцянки (навіть не самої дії, а тільки наявності попередньої домовленості!) сховати награбовані речі.

Також треба мати на увазі, що в ті часи діяло негласне правило (гласним воно стало в 1977 р., коли згідно з указом президії Верховної Ради УРСР від 23.03.1977 №1848-09 Кримінальний кодекс УРСР був доповнений статтею 46-1, яка закріпила цю традицію на папері) – без крайньої потреби не засуджувати до реального позбавлення волі підсудних (а тим більше – неповнолітніх), що вчинили злочин уперше, якщо покарання передбачає ув’язнення на строк не більше 3 років.

Як правило, навіть за наявності обтяжуючих обставин у таких випадках призначалося умовне покарання або суд відстрочував вирок. Тим не менш, зменшивши строк покарання Януковичу до 1,5 року позбавлення волі внаслідок амністії, суд у 1967 р. вирішив направити неповнолітнього "по першій ходці" до колонії.

Очевидно, були підстави. В усякому разі, зі слів Целковського (який проговорився, що вони з Януковичем були "самі шустрі - тримали все місто") можна зробити висновок, що своє кримінальне прізвисько "Хам" Віктор Федорович отримав навіть не в місцях позбавлення волі, а раніше, ще до першого вироку.

Протестуй, не протестуй – все одно...

Для того, щоби розібратися в тому, як і чому був реабілітований Янукович, треба пригадати атмосферу тих років. Рік тому голова Верховного Суду України Василь Маляренко, порівнюючи стан правосуддя в радянські часи й зараз, змушений був визнати, що судді тоді були значно незалежнішими. Принаймні, якщо говорити про суддів низової ланки, тобто тих, хто безпосередньо розглядав справи й виносив рішення та вироки, то треба визнати, що в 1960-70 роках тиск на них або, тим більше, підкуп були просто неможливими.

Звісно, траплялися скандали й тоді. Наприклад, у середині 1970-х років була досить гучна історія зі звільненням з посади за зловживання голови Донецького обласного суду Іванченка, а голова Миколаївського обласного суду навіть взагалі впродовж п’яти років перебував під слідством (але був урешті-решт виправданий й повернувся до роботи).

Одначе такі випадки траплялися лише на рівні обласних судів і вище, майже ніколи не зачіпляючи рядових суддів, які в ті часи (на відміну від членів обласних судів) іменувалися "народними", бо обиралися на загальних виборах.

Народного суддю могли викликати на бюро райкому за допущені помилки у випадку скасування рішення – таке було. Могли попрохати з роботи за дружбу з "зеленим змієм". Могли відкликати з посади на президії Верховної Ради УРСР за втрату справи (був один такий випадок).

Але доки йшов розгляд справи або рішення, що набуло законної сили, не було скасовано вищим судом, будь яке втручання з боку партійних, радянських чи навіть судових органів вищого рівня виключалося. І це не дивно, оскільки "керівна та спрямовуюча сила радянського суспільства" управляла правосуддям не на рівні народних чи навіть касаційних судів, а на рівні наглядових інстанцій (де й був реабілітований Янукович).

До середини 2001 року український кримінальний процес знав таку стадію, що дісталася в спадок від радянської правової системи, як перегляд справ у порядку нагляду. Такий перегляд давав можливість перевіряти законність та обґрунтованість вироків, які набули законної сили, не з ініціативи учасників справи, як це було у випаду касаційного оскарження, а з ініціативи певного кола осіб.

Зокрема прокурор області або його заступники, а також голова обласного суду з власної ініціативи могли витребувати будь-яку кримінальну справу, закінчену провадженням на території області, вивчити її матеріали та внести протест у президію обласного суду.

На засіданні президії обласного суду (були й інші наглядові інстанції – аж до пленуму Верховного Суду СРСР, але висвітлення їхньої діяльності лежить за межами нашого дослідження), протест заслуховувався, при потребі члени президії могли погортати матеріали справи, після чого більшістю голосів приймали рішення.

Треба підкреслити, що особи, які мали право приносити протести, робити це були зовсім не зобов’язані – опротестування вироків було їхнім правом, а не обов’язком, і правом цим вони могли користуватися на власний розсуд нікому нічого не пояснюючи. З часом це право перетворилося на неприкриту корупцію, коли за певне підношення або за вказівною "згори" обласні прокурори стали опротестовувати не тільки сумнівні, але й явно законні та обґрунтовані вироки та постанови.

У часи молодості Януковича судді могли судити у своє задоволення по закону та совісті, але прокурор області завжди міг при потребі принести протест на будь-яке рішення чи вирок, які набули законної сили, навіть без відома учасників справи. Але найдорожче на ринку юридичних послуг коштували протести, які приносили голови обласних судів, оскільки в цьому випадку задоволення протесту з боку президії, що складалася з підлеглих голови облсуду, було практично гарантоване.

Щоправда, повноваження наглядової інстанції (у нашому випадку – президії обласного суду) були сильно обмежені в порівнянні з судом першої інстанції. Зокрема, стаття 395 КПК УРСР гласила:

"Суд, що розглядає справу в порядку нагляду, не вправі встановлювати або вважати доведеними факти, які не були встановлені у вироку або відкинуті ним, а так само не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, про достовірність чи недостовірність того або іншого доказу і про перевагу одних доказів над іншими, про застосування судом першої інстанції того або іншого кримінального закону і про міру покарання".

Таким чином, справа в порядку наглядового провадження вивчалася без виклику сторін, допиту свідків, вивчення й оцінки доказів. Перевірялися тільки матеріли справи на предмет відсутності логічних помилок і явних протиріч.

Якщо наглядова інстанція бачила, що, наприклад, матеріали містять кілька протилежних показань одного і того ж свідка чи потерпілого, чи виявлялися інші суперечності, яким не була дана належна оцінка при розгляді справи судом першої інстанції, вирок скасовувався, а справа направлялася для повторного розгляду на певну стадію – чи то для проведення досудового слідства, чи на повторне слухання в народний суд, чи для слухання в касації.

На практиці принесення й розгляд протестів виглядали таким чином. Прокурор чи заступник прокурора області (у випадку протестів у порядку прокурорського нагляду) або голова обласного суду (у випадку протестів у порядку судового нагляду – саме так трапилося з Януковичем) давали вказівку підлеглому витребувати ту чи іншу справу, вирок по якій набув законної сили.

Підставами для такої вказівки могло бути все що завгодно – скарга учасника справи, прохання секретаря обкому, клопотання льотчика-космонавта. Особа, що приносила протест, нікому своєї зацікавленості пояснювати була не повинна.

Підлеглий вивчав справу, доповідав по начальству й отримував відповідні вказівки. Якщо вказівка полягала в підготовці тексту протесту, то такий текст готувався, підписувався начальником й здавався в канцелярію обласного суду.

Ніяких вимог до процедури розгляду протестів на засіданнях президій обласних судів закон не містив – просто відбувалася виробнича нарада, де суддя-доповідач, який перед тим вивчав матеріали опротестованої справи, доповідав іншим членам президії свої враження.

Інколи бували запитання, хтось з членів президії міг навіть попрохати погортати якийсь том (але таке траплялося дуже рідко – то могло бути розцінено як прояв недовіри до професіоналізму доповідача), після чого рішення приймалося більшістю голосів і оформлювалося у вигляді постанови за підписом головуючого та судді-доповідача.

 
 
Реабілітація

Як нині стверджує прес-служба Януковича, восени 1978 року депутат Верховної Ради від Єнакієвого льотчик-космонавт Георгій Береговий звернувся до голови Донецького обласного суду (майбутнього голови Верховного Суду України) Віталія Бойка з проханням переглянути в порядку нагляду справу свого земляка Віктора Януковича.

У архівах Донецького обласного суду цей лист не зберігся, але копія його була роздана журналістам працівниками перс-служби Кабміну з посиланням на те, що вона збереглася в особистому архіві Берегового.

Наводимо текст цього листа:

ДЕПУТАТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР

ДЕСЯТЕ СКЛИКАННЯ

14 жовтня 1978 р.

Українська РСР, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163

Голові Донецького обласного суду Бойку В.Ф.

Шановний Віталію Федоровичу!

До мене на особистий прийом, як до депутата Верховної Ради СРСР по Єнакіївському виборчому округу, звернувся мій земляк, житель міста Єнакієве – ЯНУКОВИЧ ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ.

Суть прохання, із яким він звернувся до мене, полягає в тому, що він, будучи неповнолітнім – в одному випадку, а в іншому – досить ще молодою людиною, двічі був засуджений народним судом м.Єнакієвого в 1967 і 1970 роках.

Як видно з копій судових рішень і його пояснень, він в обох випадках був засуджений – у зв'язку з обмовою його дорослими злочинцями.

Янукович В.Ф. – молода людина з дуже важкою долею, рано залишившись без батьків, виховувався в дитячому будинку, закінчив навчання в технікумі, навчається в інституті, винятково позитивно характеризується, за нього клопоче колектив підприємства, і сам він прагне вступити до лав КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ. Наявність безпідставних, на мій погляд, судимостей, не дає можливості йому жити по совісті й планувати своє майбутнє.

Переконливо прошу Вас, шановний Віталію Федоровичу, повернутися до вивчення законності осудження Януковича В.Ф. і за наявності до того підстав вирішити питання про його РЕАБІЛІТАЦІЮ.

Льотчик-космонавт СРСР,
депутат Верховної Ради СРСР Береговий Г.Т



Як видно, у своєму листі Береговий називає Януковича земляком, хоча Віктор Федорович народився в Єнакієвому, а Георгій Тимофійович – у с.Федірівка Полтавської області. Щоправда, після закінчення школи в 1938 році майбутній космонавт деякий час працював на Єнакіївському металургійному комбінаті, звідкіля поступив до Ворошиловоградської школи військових льотчиків, але чи достатньо цього для того, щоби вважати себе уродженцем Єнакієвого?

По-друге, льотчик-космонавт пише про те, що Янукович – сирота й виховувався в дитячому будинку, чого насправді не було.

Ну і, по-третє, у листі прямо зазначено, та ще й прописними літерами, мету звернення до Бойка – Береговий просив голову обласного суду не просто переглянути справу, він прохав винести конкретне рішення по ній і реабілітувати Януковича.

Чи є лист Берегового справжнім? – Думається, що так. І Георгій Тимофійович, і його дружина Лідія Матвіївна неодноразово бували на Донеччині й дійсно підтримували дружні стосунки з Януковичем.

У 1998 році, вже після смерті космонавта, у Донецьку святкували 30-ти річчя польоту Берегового. З цієї нагоди в Єнакієве приїжджала вдова Берегового разом з онуками, які зустрілися з Януковичем в Облдержадміністрації, разом відвідали Єнакіївський металургійний комбінат, де колись працював Георгій Тимофійович, та Єнакіївський аероклуб, яким Береговий опікувався і де свого часу займався молодий Янукович.

Лідія Матвіївна неодноразово розповідала, що її чоловік підтримав у тяжку хвилину Януковича, допоміг йому "стати на крило" й тому жодних сумнівів розданий лист не викликає. Чи могла його копія зберегтися в архіві льотчика-космонавта? – Могла й дивного в цьому нічого не має, за практикою тих часів другі примірники ділового листування, як правило, зберігалися.

Чи зобов’язаний був голова обласного суду перевірити справи Януковича на клопотання льотчика-космонавта? – Ні. Береговий з точки зору кримінального процесу взагалі був сторонньою особою й відношення до цих справ не мав.

У принципі, космонавт міг би отримати від голови обласного суду відписку "підстав для принесення протесту не вбачається". Але елементарна ввічливість та повага до льотчика-космонавта (а може були ще чиїсь впливові прохання – хто знає?) спонукали голову облсуду витребувати з народного суду м. Єнакієвого обидві справи, в яких був засуджений нинішній прем’єр-міністр України.

Що трапилося далі, на зустрічі з журналістами в м. Слов’янську 26 травня 2004 р. розповів колишній суддя Донецького обласного суду Віталій Хованський, який восени 1978 р. за вказівкою тодішнього заступника голови обласного суду Едуарда Зінченка вивчив обидві справи Януковича.

 
Віталій Хованський
 
Зі слів Хованського, він дійшов висновку, що засудження Януковича було необґрунтованим, оскільки матеріали справи містили суперечливі докази його вини, а всі сумніви мають трактуватися на користь підсудного. Жодного беззастережного доказу причетності Януковича до злочинів здобуто не було, а були лише показання потерпілого та інших засуджених, які кілька разів мінялися.

Хованський доповів ситуацію Зінченку, той доручив ще раз вивчити справи, після чого надійшла вказівка підготувати протест від імені Віталія Бойка. Протест був розглянутий 27 грудня 1978 року й задоволений всіма членами президії (7 осіб) одностайно.

"Проаналізувавши справу, я дійшов висновку, що була допущена судова помилка Суду першої інстанції, - сказав Хованський, - дав неправильно оцінку доказам при розгляді справи. У справі було стільки протиріч, не були враховані показання свідків. Ми по-інакшому оцінили докази".

Постає питання – чи мала право президія обласного суду скасувати вирок і справу відносно Януковича взагалі закрити? – Мала. Але тільки тоді, коли для цього не було б потреби оцінювати докази, встановлювати перевагу одних доказів над іншими, давати оцінку правильності застосування судом першої інстанції кримінального закону та міри покарання.

З розповіді Хованського й листа Кондратьєва (голова Апеляційного суду Донецької області) витікає, що наглядовий орган брутально порушив вимоги процитованої вище ст. 395 КПК УРСР. Якщо, наприклад, припустити, що в другій кримінальній справі потерпілий Пантелеєнко дійсно, як це сказано в Кондратьєва, "спочатку пояснив, що його побив Янукович, потім, що він нічого не пам’ятає, потім, що його бив тільки Бубир", то в цьому випадку президія облсуду повинна була вирок скасувати та направити справу на повторне слухання в Єнакіївський міський суд, де мали викликати Пантелеєнка, ще раз його допитати та встановити, які ж показання потерпілого є брехливими, а які – істинними.

Автор цих рядків ставив під час зустрічей запитання щодо законності постанов президії облсуду й Хованському, і Кондратьєву. Кондратьєв відповів просто – він вважає, що автор на юридичних питаннях не тямиться й аналізувати судові документи права не має.

Хованський виявися людиною більш розумною, аніж нинішній Голова апеляційного суду Донецької області. Він став апелювати до статті 393 КПК УРСР, яка дозволяла президіям обласних судів закривати справи при перегляді в порядку нагляду. Погодившись, що таке могло бути лише в унікальних випадках, Хованський навів тільки один приклад, окрім справ Януковича, коли вирок президією облсуду було скасовано, а справу закрито - це був вирок, був винесений відносно дитини, яка на момент засудження ще не досягла віку, із якої наступає кримінальна відповідальність.

Приклад, наведений Хованським, якраз і підкреслює незаконність закриття справ щодо Януковича – наглядова інстанція мала право це робити тільки в тих випадках, коли не було потреби давати оцінки доказам, наявним у справі, а безпідставність притягнення людини до відповідальності була й без того очевидною. До речі, той же Хованський повідомив, що під час розгляду протесту на вироки щодо Януковича прокуратура області вимагала передати справу на повторне слухання - відповідно до вимог закону.

Тут треба згадати, що на момент перегляду справ Янукович уже зробив стрімку кар’єру. Повернувшись у Єнакієве після другої "ходки" в 1972 р., він закінчив навчання в технікумі, вступив до комсомолу, побував у 1974 р. за кордоном, попри великий конкурс поступив того ж року на заочне відділення Донецького політехнічного інституту, у віці 26 років, на другому курсі інституту, став директором автобази крупного вугільного об’єднання.

Ясно, що не космонавт Береговий, який з 1972 р. очолював Центр підготовки космонавтів і менш за все переймався проблемами своїх двічі судимих виборців, вів по життю Януковича (варто пригадати тільки сумісний радянсько-американський пілотований проект "Союз" - "Аполлон", який припав на ті роки, щоби зрозуміти, чим насправді був зайнятий Береговий).

Скоріше за все, лист Берегового став лише офіційною "легендою", яка мала не меті пояснити, з якого це дива керівництво обласного суду вирішило переглянути вироки у двох справах, матеріали яких мали бути давно знищені за давністю.

Насправді скасування вироків пояснюється дуже просто: подальше просування Януковича по службових східцях було неможливо без вступу до КПРС, а параграф 12 Статуту забороняв приймати до лав компартії засуджених раніше осіб якщо навіть їхні судимості вже були погашені.

Стати комуністом, отже отримати можливість кар’єрного росту, Янукович міг тільки в одному випадку – якщо б його судимості були визнані незаконними, вироки – скасовані, а кримінальні справи закриті за реабілітуючими обставинами (відсутність події злочину, відсутність складу злочину, недоведеність вини).

Якби навіть Янукович і був винний у злочинах, за які відбув покарання, чи варто було йому ламати життя? Можна як завгодно зараз ставитися до Януковича-політика, можна скільки завгодно підозрювати його в роботі на КДБ, у співпраці з адміністрацією виправних установ та в зв’язках з організованою злочинністю, але в 1978 році президія обласного суду поступила мудро, закривши очі на вимоги закону й, давши можливість людині почати життя з чистого аркуша.

Не треба думати, що порушення, допущене президією Донецького обласного суду при перегляді вироків щодо Януковича, були якимись винятковими. Оцінкою доказів, хоча це й було прямо заборонено законом, при перевірці справ так чи по-інакшому грішили всі наглядові інстанції того часу.

Суто по-людському можна зрозуміти і Віталія Хованського, і Віталія Бойка. Мабуть, це було гуманне рішення (незаконне, але гуманне) – людина усвідомила свої помилки, прагнула почати нове життя, понесла повною мірою покарання за помилки юності, то чому б не дати такій людині шанс зробити кар’єру?

Очевидно, із тих самих міркувань справи закрили саме за відсутністю складу злочину, а не за недоведеністю вини Януковича (це було б логічним у випадку наявності суперечливих доказів). Недоведеність вини є також реабілітуючою обставиною й тягне ті ж самі правові наслідки, що й відсутність складу злочину, але таке формулювання давало б привід для пересудів і тому президія облсуду явно пішла назустріч побажанням засудженого.

Закриття зразу двох кримінальних справ відносно однієї людини та ще й за реабілітуючими обставинами, та ще й при тому, що залишилися засудженими подільники – це факт, аналогів якому кримінальне судочинство України, напевно, не знає. Що спонукало на це президію Донецького облсуду – таїна велика єсть. Але чи навряд причиною тому стало лише прохання Берегового.

Треба думати, що одночасно з боку Януковича (чи тих, хто стояв за ним) були надані певні гарантії того, що він не стане домагатися ані компенсації шкоди, завданої незаконним засудженням, ані притягнення до відповідальності суддів, а також свідків і потерпілих, які дали свідчення проти нього.

Принаймні, при скасуванні вироків президія облсуду мала винести окремі постанови відносно суддів, які припустилися помилки – і Хованський це підтвердив. Таких постанов не було.

Таким чином можна констатувати, що вироки щодо Януковича були скасовані з порушенням закону. Тим не менш, постанови президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1978 р. у подальшому скасовані вищими судовими інстанціями не були (бо прокуратура їх, як це не дивно, не опротестовувала, що є ще одним унікальним фактом з біографії прем’єр-міністра) і є чинними донині.

Отже, Віктор Янукович із юридичної точки зору є людиною несудимою, яка була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності й незаконно засуджена. Вказаними постановами Янукович реабілітований повністю. Якщо, звісно, постанови президії Донецького обласного суду є справжніми – принаймні, журналістам їх так і не показали.

Далі буде


Читайте також:

Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина ІІІ

Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина ІІ

Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина І

ЯНУКОВИЧ ШАПОК НЕ КРАВ. Його засудили за крадіжку годинника

Янукович суддів за геніталії власноруч не підвішував, але з головою облсуду наодинці зустрічався

ЗНИКЛИ КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ, ПОРУШЕНІ ПРОТИ ЯНУКОВИЧА

Судимості Януковича, слід КДБ і аналогії з Медведчуком

Імідж Януковича – хлоркою!

Курс кримінального прем`єрознавства. Частина 2

Курс кримінального прем’єрознавства. Частина 1

Янукович на зоні анашу не курив

КУЧМІ СМІШНО, КОЛИ ПОЧИНАЮТЬ ЗГАДУВАТИ ПРО СУДИМОСТІ ЯНУКОВИЧА

Янукович про себе та свої доходи

Капкан для Януковича в Європейському суді з прав людини




powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!