Владика Митрофан: Янукович допомагав нашим парафіям. Але агітувати за нього ми не можемо

Підтримуючи "Громадське радіо" в боротьбі за існування, "Українська правда" розміщує на своєму cайті розшифровки його ефірів. Слухайте також аудіо

Микола Вересень: Добрий вечір! Це – Громадське радіо. Мене називають – Микола Вересень. І ми починаємо нашу розмову. Насправді ми її продовжуємо. Тому що починаючи з червня принаймні по вівторках ми приділяємо значну увагу церковним проблемам. Передовсім проблемам церкви і держави, яка готується до виборів. І це наша перша зустріч в момент, коли відкрилася передвиборча компанія, за чотири місяці до першого туру виборів. І може пам’ятають слухачі чи читачі, що ми говорили з Київським патріархатом, говорили з греко-католицькою церквою, і тепер до нас зголосився прийти владика Митрофан. Хто він такий? Це - керуючий справами Української православної церкви, вікарій Київської митрополії, архієпископ Переяслав–Хмельницький. У нас традиційні розмови, вони починаються, безперечно з виборів, так би мовити, з усього, що навколо цих виборів відбувається, а закінчується, як правило, тим фактом, що церков в Україні багато, інколи вони миряться, інколи сваряться, і як дати цьому ради. Отже, владико Митрофан, перше питання. Соціологічні дослідження Центру Разумкова показують, що багато віруючих визнають вплив релігійних організацій на свої політичні переконання. Таких людей є сім відсотків українського електорату, або близько двох з половиною мільйонів. Яка участь чи не участь, яка позиція вашої церкви щодо цих виборів, які насуваються невпинно, невблаганно на Україну.

Митрофан: Зараз почався період передвиборної кампанії, коли зголошуються різні кандидати, які представляють різні політичні партії, різні думки на ті проблеми, які сьогодні існують у нашому суспільстві, і звичайно, багато сьогодні звертаються до церкви, як церква буде відноситись до виборів, яку буде брати участь, чи буде когось конкретно підтримувати з тих кандидатів, які зголосилися брати участь у передвиборній кампанії. Позиція нашої церкви однозначна – церква це є організм, який в включає в себе людей, незалежно від віросповідань, від мови, він національності, від тих чи інших політичних уподобань.

До церкви приходять люди, які в першу чергу думають про спасіння своєї душі, в одній і тій самій церкві можуть знаходитися і люди, які мають протилежні політичні погляди, і саме тут якраз потрібно проявити церковну і пастирську мудрість. Церква наголошує, звертаючись до своїх вірних, напередодні виборів, щоб люди зробили той вибір, який буде слугувати лише добру Україні, добру нашого народу, що буде на чолі нашої держави та людина, яка буде продовжувати обраний курс розбудові нашої незалежної держави, і звичайно, що стосуєтьcя віруючих людей, то для нас надзвичайно важливо, як буде втілюватися в життя принцип свободи совісті і як президент буде стояти на сторожі виконання саме Конституційних прав віруючих. І це, в основному, ті критерії, по яких віруючі люди будуть віддавати свої голоси за того чи іншого кандидата.

Микола Вересень: Яка може очікувати доля, припустимо, якогось священика, в селі, містечку, який почне закликати голосувати за того чи іншого кандидата?

Митрофан: Що стосується якраз таких моментів, коли хтось із священиків візьме на себе таку відповідальність і буде прямо агітувати, перетворювати церковний амвон у якусь агітаційну трибуну, то це безперечно категорично забороняється. До таких священиків ми будемо вживати відповідних заходів дисциплінарного покарання, тому що ми не можемо зробити церковний амвон трибуною для якоїсь політичної агітації.

Це абсолютно виключено. Люди повинні зробити вибір самі. Сьогодні, дякувати Богу, є засоби масової інформації, які дуже детально викладають позиції, програми того чи іншого кандидата у президенти і я думаю, що в наших людей буде достатньо мудрості і розуму для того, щоб вибрати достойного кандидата, який буде захищати їх інтереси і політичні, і суспільні, і релігійні. І ще раз наголошую на тому, що це категорично заборонено в наших храмах, я думаю, що це стосується й інших християнських конфесій.

Микола Вересень: Ходять чутки, є такі розмови, чи преса пише, що буцімто один з кандидатів, прем’єр Янукович, має більш тісні, скажімо так, стосунки саме з Українською православною церквою Московського патріархату. І чи це не дасться взнаки якось в продовж кампанії. Чи ви не боїтесь, що можуть виникнути якісь не дуже правильні, з церковної точки зору, позиції, чи ви не боїтесь звинувачень на вашу адресу, що ви підтримуєте Януковича?

Митрофан: Я сказав, що саме наша офіційна позиція не залежно від симпатій чи антипатій до нашої церкви , чи буде це нині чинний прем’єр – міністр Янукович, чи це буде інший – ми абсолютно не будемо конкретизувати і наголошувати для наших вірних, що потрібно підтримувати саме цього кандидата. Звичайно, Віктор Федорович Янукович довгий час працював в Донецькій обласній держадміністрації, був головою. Ви знаєте, що більшість православних віруючих цього регіону належать саме до Української православної церкви.

Так чи інакше, він допомагав нашим парафіям, з його допомогою відбудовувалися, будувалися нові храми. До речі, значну допомогу він надав для нової Лаври - Святогорської. Це дуже позитивні моменти, але агітувати, саме за нього з церковних амвонів, ми не можемо. Хоча можливо хтось буде комусь говорити, що саме за нього потрібно голосувати, саме за Віктора Януковича.

Це треба буде розцінювати тільки як їх власну симпатію і власний вибір. Але аж ніяк не як офіційну церковну думку, яка десь була постановлена зверху і стала обов’язковою для нижчого духовенства і віруючих.

Микола Вересень: Що там за проблема навколо Феофанії? Кажуть наче, ніби, там буде жити і буде дача пана Януковича і там буде дача, чи якесь місце, де буде відпочивати чи може жити Володимир, предстоятель вашої церкви. Кажуть: "Ну якщо вони сусіди, то вони мабуть великі друзі". Я знаю, що якесь будівництво ведеться там в районі Феофанії але я не переконаний, що саме таке будівництво і пов’язане воно з тим, що там будуть жити два таких сусіди. Я скажу вам відверто, що в мене в батька там дача недалеко, то мені цікаво теж знати, хто в мене буде сусідом?

Митрофан: Я можу сказати, що це плітки, я не знаю, які дачі будуються зараз в цій місцевості для Віктора Федоровича Януковича, але що стосується Феофанії, то зараз там існує жіночий монастир. Крім того, недавно, в минулому році весною, були передані будівлі, які належали Академії Наук України, які колись належали саме монастирю. Ці будівлі сьогодні повернуті, там проводяться ремонті роботи, але ні про яку резиденцію для митрополита Володимира, предстоятеля нашої церкви не було мови і хто їх вигадує я...

Микола Вересень: Журналісти, журналісти, вони завжди щось вигадують.

Митрофан: Сьогодні у Блаженнішого є резиденція у Лаврі, і ні про яку заміську резиденцію поки що мови не йде. Ну якщо говорити так, то, до речі, там поруч є лікарня в Феофанії недалеко. Великі люди там лікуються, відпочивають, так що я думаю, що плітки чистої води. Навіть якби і буде відділяти якась огорожа дачу Януковича від монастиря, то це ще не значить, що тут є щось спільне – прокопані підземні ходи, по яких будуть спілкуватися люди. Я думаю. Що це просто плітки і більше нічого.

Микола Вересень: А як здоров’я Блаженнішого Володимира? Бо дуже багато говориться, що він не є цілком здоровим - ну він, безперечно старша людина, йому не 35 років, щоб стрибати, але дуже багато таких розмов іде, що він не так часто з’являється перед людьми, мало дає прес-конференцій, мало спілкується – і відтак – виходить, що він може не дуже здоровий. Ви можете щось підтвердити чи спростувати ?

Митрофан: Це складається враження таке. Тому що, наш Блаженніший дуже часто подорожує. Він відвідує регулярно єпархії нашої церкви, це регулярні відвідини і Західних єпархій, на Волині, Володимир-Волинської єпархії, де Владика часто буває, по декілька раз на рік, особливо в період Різдвяних або Великодніх свят. Там знаходиться Ставропігійний монастир.

Владика освячує парафії, новозбудовані храми в різних єпархіях України. Просто в мене зраз немає під руками даних кількісних, але я можу тільки перерахувати єпархії, які за останні - після Пасхальний період Блаженніший ці єпархії відвідав - це, як я вже сказав, єпархії Володимир-Волинська, Луцька, Житомирська, Донецька.

Крім того Блаженніший за цей час відвідав Святу гору Афон, де він проводив час в молитві, відправляв богослужіння. Блаженніший також відвідав нещодавно і святе місце Єрусалим, де також звершував богослужіння, зустрічався з Єрусалимським православним патріархом Ієремієм, і про це можна прочитати цю інформацію у наших сайтах, наша прес-служба Української православної церкви дає інформацію дуже об’єктивно і вчасно відносно подорожей і відвідин Блаженнішого.

Що стосується здоров’я Блаженнішого, то як людина свого віку - є якісь, може, недоліки у здоров’ї, але в основному наш Блаженніший, дякувати Богу, почуває себе добре - про що свідчать - як я вже сказав ці відвідини. Бо для хворої людини такі переїзди, перельоти, вони, звичайно, були б не на користь. Дякую за турботу за здоров’я його Блаженства, але хочу сказати, що наш Блаженніший повний сил, енергії і далі виконує свій послуг предстоятеля церкви.

Микола Вересень: Владико, у мене таке питання – досить може складне, але слава Богу, воно вже набуває філософських якихось рис, а таких прикладних, як це було може 10 років тому, а більше того, там після Другої Світової Війни. На тій території, там де входить тепер Львів, жили собі спокійно греко-католики. Колись може їх там не було – до 1596 року, і потім прийшла радянська влада і в них забрали там щось – я думаю багато чого забрали. І греко-католики перетворилися на катакомбенну церкву. Якщо можна вживати такі слова. Потім настали інші часи – і тепер, значить, у православних забрали. І як знайти порозуміння в цих питаннях, тому що якщо з боку, і не занурюватися в церковні проблеми, в духовність всіх цих проблем, поки - "Ну я тобі завинив - я тобі маю повернути". "Ти мене образив – значить я тебе ображу", оскільки тебе там вигнали, послали на заслання – то тепер – ага! Раз так то так. То як вийти з ситуації, коли дійсно багато людей вважають , що як це можна, ми собі жили, в 46 році забрали в нас і це, і це. А тепер ми його хочемо забрати назад – а нам, а Російська православна церква – дайте нам шмат землі, щоб ми побудували свою церкву. А ми не дамо. І, тобто, логіка людська така звичайна – вона існує в цьому. Щоб ви могли сказати на такі слова?

Митрофан: Я вважаю, що така логіка хибна. Тому що, якщо ми живемо у демократичній державі, де поважаються закони, де існує як на сьогодні – як на мене все таки рівне ставлення до різних віровизнань, то мабуть потрібно зважати і на ті проблеми віруючих, які залишилися все таки православними, не перейшли на католицизм, а залишилися вірними православній церкві, то їм мабуть також треба дати можливість вільно виконувати свої обряди, належачи до канонічної Української православної церкви. Ми ж сьогодні вже не претендуємо ні на Собор святого Юра, ні на інші храми, які знаходяться в руках греко-католиків, раз так стало, раз вони їх відібрали, силою в основному...

Микола Вересень: В 46 році теж не без допомоги Червоної армії і міліції, там теж якось було не зовсім...

Митрофан: Там трошки інша справа, тим не менше людям давали можливість молитися у своїх храмах, вони молилися, ці храми залишилися, які вони були, такі вони сьогодні і забрали греко-католики назад собі відібрали. Але ж потрібно дати щось і православним.

Що стосується якраз поділу цих храмів. То справа ж виглядає трошки інакше. Коли саме йшла боротьба за ці храми, коли яка конфесія буде використовувати ці храми, чи греко-католики, чи православні, була створено комісія для того, щоб якось більш – менш чесно поділити ці храми, щоб запобігати цим кровопролиттям, які мали місце тоді. Була створена комісія тоді, куди входили представники Руської православної церкви, тоді ще якраз Українського екзархату, потім зі сторони Ватикану були представники і греко–католицької церкви, і коли постало питання – давайте шляхом голосування, якщо в одному селі є два храми, то поділити порівну – один храм нехай належить греко–католикам, другий – православним.

Якщо більшість людей хочуть залишатися греко-католиками – віддати їм храм, для православних виділити або приміщення, або дати землю для побудови. Коли така пропозиція була внесена, то офіційно демонстративно ці перемори зірвали представники греко-католицької церкви, покійний тодішній митрополит Володимир Стернюк.

Він просто–на просто вийшов тоді із зали засідань, і після цього почалися захоплення храмів по цілій Західній Україні. А тому ті православні, які залишилися православними – вони сьогодні залишилися без нічого – я думаю що це зобов’язана місцева влада, органи влади, принаймні надати або якісь приміщення, або хоча би виділити землю, ми більше нічого не просимо але просто дати можливість спокійно відправляти богослужіння, молитися і не зачіпати один одного.

Микола Вересень: Може ми поговоримо про певний дуалізм. І це таке релігійно-політичне питання, чи як там його назвати. Може я намагаюся поєднати непоєднуване. Україна стала незалежною, ну вже стала, то нічого з тим не зробиш, і відповідно – вона якимось чином розбудовується, односно в Україні існує Українська православна церква, яка є автономна, але не є автокефальна, тобто церква, до якої ви належите, яку багато хто називає Московський патріархат, Українська православна церква Московського патріархату. І в тому, на мою думку, якийсь дуалізм. Тобто священики мають українські паспорти, наскільки я розумію – є ж паспорти у священиків, вони ж не можуть бути без паспортів – і там намальований тризуб, і вони є громадянами, вони можуть ходити голосувати, можуть не ходити, це вже так – свобода совісті також. А з іншого боку – їхнє начальство – я може так неправильно висловлююсь в дефініціях – знаходиться в іншій державі і завжди є підозра – що от ну вони ж може, що з ними можна мати справи, якщо вони не самостійні, як їм там що скажуть, те вони і зроблять. І оцей дуалізм, я думаю, що ваша церква досить в такому стані розмірковувань і критика на вашу адресу саме з цього приводу - я не буду вживати брудних слів – там п’ята колона, які часто в засобах масової інформації вживаються, але дуалізм існує, з одного боку це українські громадяни, вони служать українському суспільству, українським мирянам, а з іншого боку вони часто мають звіряти свої годинники - говорячи світською мовою, - з тим, що скаже Москва чи Московська патріархія. Як ви можете прокоментувати чи вийти з цього дуалізму?

Митрофан: Що можна сказати? Це просто політизація церковного життя. Адже в нас існують, крім нашої церкви, інші релігійні об’єднання, секти інші, які мають свої центри теж по цілому світі – і в Америці, і в Канаді, і в інших місцях. Навіть взяти ту саму греко-католицьку церкву, чи Римо-католицьку церкву. Московська патріархія – це не держава в державі, це церква в першу чергу, тоді коли Ватикан - це держава, про що говориться офіційно.

Чомусь ніхто не говорить по те, що греко–католики, то вони послушні громадяни держави, не зважаючи на те, що навіть сам кардинал Гузар, глава греко-католиків, має чомусь американське громадянство. У нас митрополит Володимир має українське громадянство, і ті священики, які обслуговують парафії, єпископат нашої церкви, це всі українці, мають українські паспорти і являються повноправними громадянами нашої незалежної держави.

Те, що ми маємо зв’язок з Московською патріархією, це ще не значить, що це має, повинно мати якусь політичну окраску. Ми маємо зв’язки і з іншими православними церквами – і з грецькою православною церквою. Хоча звичайно, ми являємося автономною церквою, ми не автокефальна церква, але ми маємо права широкої автономії. Ми маємо свій синод, який вирішує всі внутрішні питання нашого церковного життя, нашої, скажем так, церковної політики по відношенню до тих чи інших подій і питань – і політичного, і соціального, і морального життя нашої країни.

Ми не залежимо сьогодні від Москви, тому що там ситуація сьогодні трошки інакша, в нас сьогодні інакша, якось їх порівнювати, об’єднувати, ми не можемо. Єдиний наш зв’язок сьогодні з Московською патріархією – це духовно-канонічний. Він проявляється в тому, що ми поминаємо, проголошуємо ім’я патріарха за нашими богослужіннями. Більше ні в чому.

Вибір митрополита, постановка нових єпископів, відкриття нових єпархій, навчальних закладів, посвята єпископів - це все наша внутрішня справа. І ми не чекаємо добра з Москви, не беремо благословіння чи можна відкрити єпархію, чи можна рукоположити нового єпископа. Наша церква в цьому плані цілком самостійна – єдиний наш зв’язок, як я вже сказав – це духовно-канонічний.

Микола Вересень: Ну просто я думаю, що чому така підозра є, тому що Ватикан я можу обійти так може за годину - менше пішки навколо Ватикану, якщо я почну обходити Росію пішки, то я думаю, що ми з вами зустрінемо наступного разу років десь так через десять. І якщо я не замерзну десь там на Півночі і мене не з’їдять якісь там ведмеді.

Митрофан: Про Ватикан можу сказати так. Це – міні держава, але вона хоча міні держава, але вона має вплив на, досить сильний вплив, на ті великі держави, які були історично завжди католицькими, то тут важко сказати ,чий вплив більший, чи Московський, чи Ватикану на інші держави, які теж можуть представляти якусь загрозу для національних інтересів України.

Микола Вересень: Владико, інколи виникає така думка, що Московська патріархія просто відчуває якусь слабкість в собі, що вона боїться Ватикану, бо там навіть якісь закони були запровадженні, дуже таке насторожене ставлення до Папи Римського. Інколи виникає така думка, що російський патріархат в якійсь облозі – чи він так себе відчуває, що навколо вороги, чи це думка правильна чи ні – бо нема контактів – таке якесь враження. Насторожено ставлення до світу з боку Московського патріархату. То може, те, що я кажу – це не правда – може мені так здається чи тим людям, які мені це кажуть так здається ?

Митрофан: Не насторожились до навколишнього світу. Московська патріархія сьогодні відкрита для всіх. Будь ласка, наші приходи, парафії Московської патріархії є по цілому світі і добрі відносини з практично усіма державами, в яких є парафії Руської церкви. Представники навіть на вищому рівні цих держав прибувають до Москви, зустрічаються з патріархам, тут нема ніяких проблем. А то, що існує настороженість, то це по відношенню до діяльності римо-католицької церкви.

Справді, там є настороженість, тому що коли нам говорять, що ви наша сестра, ми з вами хочемо продовжувати добрі стосунки, вести якийсь діалог, але в практиці виходить зовсім інакше Як я вже вам говорив, і з тим прикладом в Нижньому Новгороді, ці приклади є особливо такі яскраві в Сибіру.

Потрібно сказати, що якщо навіть вони обслуговують своїх вірних, духовно "укормляють" своїх вірних, то майже весь єпископат, майже все духовенство - це іноземні громадяни. Це або поляки, це або литовці, і звичайно тут ми, тут в будь-якої людини насунеться ряд питань, з якою ціллю це робиться? Чому не висвячують і своїх, чому росіяни в римо-католицькій церкві в Росії в меншості? Може є якийсь там один відсоток...

Микола Вересень: Це був Владика Митрофан, керівник Української православної церкви Московського патріархату, вікарій Київської митрополії, архієпископ Переяслав - Хмельницький. Ми поговорили з ним і ми дякуємо за те, що ви до нас прийшли, відповіли, я сподіваюся, для слухачів і читачів буде цікаво і були цікаві ці відповіді. Я, Микола Вересень, прощаюся з вами і сподіваюся, що наступного разу ми зустрінемося з кимсь ще з релігійних діячів. На все добре! Успіхів!