Іван Салій: Якби Омельченко міг, він би вислав мене до Сибіру
Понеділок, 19 липня 2004, 20:20
Колись Іван Салій був легендарною особистістю в Києві. Перший керівник столиці у незалежній Україні останні роки провів у команді нинішнього мера Олександра Омельченка. Тим більше несподіванкою стало, коли Омельченко зняв Салія з посади свого заступника в кінці минулого року - відразу після досягнення ним 60–річного пенсійного віку. При тому, що саме того року самому Омельченку виповнилося 65, і він активно воював за право залишитися столичним начальником. А Салій за законом міг ще п'ять років працювати на держслужбі – для цього треба було лише отримати дозвіл за клопотанням мера.
Ображений Салій став першим заступником міністра транспорту по зв'язах з Верховною Радою. То ж хто, як не Салій, знає про методи будівництва партії Георгія Кірпи "Відродження". Інтерв'ю із ним "Українська правда" взяла під час першого з'їзду цієї структури, і стосувалося воно використання адмінресурсу, до якого вдається Кірпа на початку своєї політичної кар'єри. Про регулярний тиск на працівників транспорту "УП" повідомляла минулого тижня. Салій з цим не згоден.
– Повинен сказати, що партійне будівництво в Україні носить своєрідний характер. Була одна партія, тепер їх сотня, і всі вони більш–менш носять такий характер, що люди об'єднуються навколо сильної особистості.
Якщо взяти лідерів наших партій, то найчастіше це сильні керівники або політики. Але політику найчастіше треба виявити себе на виробничих перегонах. Кого б ви не згадали з лідерів, всі вони пройшли таку практику.
– Але як щодо тиску на працівників транспорту…
– Я зараз буваю в регіонах достатньо часто. Серед різних верств населення є велика зацікавленість у діяльності партії "Відродження", багато бажаючих вступити, які абсолютно ніяким чином не пов'язані з транспортом. Вони просто бачать, напевно, результати роботи лідера.
– Але навіть ваш приклад показовий – перший заступник міністра працює у партії міністра...
– По–перше мене ніхто не примушував, по–друге, ніхто не агітував, по–третє, я хотів би сприяти діяльності партії. Але найголовніше, я хотів би підтримати лідера партії й міністра в тому, що людина конкретної справи повинна мати політичну підтримку, бо у нас якось всі гуртом люблять бити сильних.
А коли слабкі гуртом б'ють сильних, то сильний стає слабкішим і суспільство стає слабкішим. Тому я вважаю, що таких сильних керівників не так багато в Україні. Дехто з них балотується і в президенти, інші активно займають позицію по підтримці кандидатів, але Україна повинна ростити сильних керівників, надавати їм можливість різноманітної діяльності, щоб вони зростали.
– Але ж у створенні партії "Відродження" очевидно інше – Кірпа зрозумів, що наступні вибори будуть за списками і щоб мати представництво у парламенті, йому треба створити політичний проект. І він просто вирішив заснувати таку партію під вибори 2006 року. Хіба це не так?
– В державі закон має велику мобілізуючу–організуючу силу. В даному випадку в Україні прийнятий закон про партійні вибори. Це прекрасний закон. Я не підтримую тих, хто каже, що на місцевих рівнях особливо в таких великих містах, не повинні бути партійні списки. Так, ми повинні обирати ідеологію. Я сам багато разів обирався або балотувався в мажоритарних округах. Я думаю, що це не найкраще.
– Яка ідеологія у партії "Відродження"?
– Ідеологія у партії, ви бачите, перш за все – конкретна справа й результат.
– Існують ідеології соціалістична, комуністична, соціал–демократична, ліберальна...
– Це державний націоналізм, як ви чули з виступу лідера.
– Тобто "Відродження" – це право–радикальна партія?!
– Це утвердження суверенної держави шляхом ефективності діяльності її економіки.
– Ви, напевно, стояли біля витоків партії "Єдність", яка будувалася саме таким адміністративним шляхом, і яка зазнала нищівної поразки на парламентських виборах. Що може убезпечити партію "Відродження" від тих самих помилок, оскільки ті ж самі адміністративні механізми, партія гуртується навколо керівника державної структури, всі її ланки залучено на партбудівництво?
– Я вам скажу, в даному випадку робота партійних структур визначається роботою партійного керівництва. Якщо вони переносять практику директивної адміністративної діяльності в партійні ряди – результатів не буде. В даному випадку якщо говорити про партії "Єдність", то я вважаю, що вона мало кого об'єднала в Україні. Та навіть у Києві.
– Так а чим вона відрізняється від партії "Відродження"?
– Масштабом, глибиною, результатами й складом членів партії.
– Хіба "Відродження" – не ще один штучний проект, який формується по вертикалі державних структур. "Єдність" була по вертикалі Київської мерії, а "Відродження" – по вертикалі Міністерства транспорту.
– Це як запускаючий імпульс. От у радіотехніці, щоб який радіоапарат працював, потрібен один електричний імпульс. Раз, і все, починає машина працювати... В даному випадку у нас початок роботи. А все залежить від того, як вона буде розгорнута.
"Єдність" таких масштабів не мала, такої підтримки в Україні не мала. А та активність, із якою підтримується партія "Відродження" в усіх регіонах – вона вражає. За цією партією є майбутнє.
– Чому ж тоді "Єдність" провалилась як проект Олександра Омельченка?
– Тому що Омельченко не зміг відокремити господарську діяльність від політичної.
– А чому Кірпа зможе?
– Я думаю, він зможе, тому що в нього політбюро, партійні кадри... А там була моноструктура. Дуже важливо, щоб у партії не було від одної крайності до іншої. Комуністична партія зазнала, будемо говорити чесно, поразки, тому що довела єдність до абсурду, до стовідсоткового "за". Партія – це повинна бути дискусія.
– Невже ви думаєте, що в партії Кірпи може бути опозиція до Кірпи?
– А навіщо опозиція? Програмні цілі формувати, знаходити виконавців, об'єкти своєї політичної активності... І я повинен сказати, що масштаб вражає за той період, який пройшла партія. Він полягає у кількості організацій, у кількості прихильників.
– Чи ваша така позиція зараз не базується на образі на Олександра Омельченка, який зняв вас із посади минулого року?
– Ну я вважаю, що не тільки на образі. Це була велика помилка Омельченка. Я не знаю... Це просто у нього якесь відбулося затемнення. І тільки через те, що за мною проглядалася певна, я так думаю, перспектива.
Проблема не в тому, що Олександр Олександрович відмовився від моїх послуг. Проблема в тому, що в нього був намір припините моє активне, не те що політичне, а служіння в місті Києві. Якби він міг, він би виписав мене до Сибіру, але нема уже такої великої держави. Він би виписав мене навіть з Києва, але це поза його волею.
А цього не можна терпіти. Я потерпів, потерпів, почекав, сподівався, що одумається, а потім прийняв рішення для себе. Я мав за себе постояти. А потім, хто має право перекреслити моє бажання далі працювати, я що, погано виглядаю?
– Ну, він вас зняв через досягнення пенсійного віку?
– Він мене зняв за "усердие в труде и большие достижения". І більше нічого. Понял? Формулювання – то все видумки. А причина одна: "усердие в труде и большие достижения". І публічність.
Партію "Відродження" і Кірпу треба підтримувати. Тому що якби побільше було таких масштабних керівників як той же Омельченко, Кірпа, Янукович! Було б десятка півтора таких людей – в Україні уже проблем майже не було б.
– А ви обговорювали в партії підтримку на виборах президента не Януковича, а когось іншого? Ну, наприклад, Кінаха. Він же ж теж підприємець, потужний керівник.
– Не втягуй зараз мене в ці оцінки. Бо я знаю усіх! Я знаю всіх прем'єрів незалежної України. Всіх керівників.
– Ющенко – слабший ніж Янукович?
– Я тобі скажу: не будь провокатором по–молодості. Я прекрасно знаю Віктора Андрійовича, Віктора Федоровича й Анатолія Кириловича. І дуже добре, що вони зберігають цю активність. Бо для України, для народу дуже добре, що йде творчий пошук і програм, й ідей, і лідерів. А народ обере. Джерело влади – народ!
Читайте також:
Рейки за Януковича
Залізничники знову скаржаться, що їх силою заганяють у партію Кірпи
Кірпа формує партію силовими методами?
Партію Кірпи сформують з мільйона залізничників, автодорожників і авіаторів
На Банковій бачать, що Кірпа і губернатори забули про адмінресурс
Ображений Салій став першим заступником міністра транспорту по зв'язах з Верховною Радою. То ж хто, як не Салій, знає про методи будівництва партії Георгія Кірпи "Відродження". Інтерв'ю із ним "Українська правда" взяла під час першого з'їзду цієї структури, і стосувалося воно використання адмінресурсу, до якого вдається Кірпа на початку своєї політичної кар'єри. Про регулярний тиск на працівників транспорту "УП" повідомляла минулого тижня. Салій з цим не згоден.
– Повинен сказати, що партійне будівництво в Україні носить своєрідний характер. Була одна партія, тепер їх сотня, і всі вони більш–менш носять такий характер, що люди об'єднуються навколо сильної особистості.
Якщо взяти лідерів наших партій, то найчастіше це сильні керівники або політики. Але політику найчастіше треба виявити себе на виробничих перегонах. Кого б ви не згадали з лідерів, всі вони пройшли таку практику.
– Але як щодо тиску на працівників транспорту…
– Я зараз буваю в регіонах достатньо часто. Серед різних верств населення є велика зацікавленість у діяльності партії "Відродження", багато бажаючих вступити, які абсолютно ніяким чином не пов'язані з транспортом. Вони просто бачать, напевно, результати роботи лідера.
– Але навіть ваш приклад показовий – перший заступник міністра працює у партії міністра...
– По–перше мене ніхто не примушував, по–друге, ніхто не агітував, по–третє, я хотів би сприяти діяльності партії. Але найголовніше, я хотів би підтримати лідера партії й міністра в тому, що людина конкретної справи повинна мати політичну підтримку, бо у нас якось всі гуртом люблять бити сильних.
А коли слабкі гуртом б'ють сильних, то сильний стає слабкішим і суспільство стає слабкішим. Тому я вважаю, що таких сильних керівників не так багато в Україні. Дехто з них балотується і в президенти, інші активно займають позицію по підтримці кандидатів, але Україна повинна ростити сильних керівників, надавати їм можливість різноманітної діяльності, щоб вони зростали.
– Але ж у створенні партії "Відродження" очевидно інше – Кірпа зрозумів, що наступні вибори будуть за списками і щоб мати представництво у парламенті, йому треба створити політичний проект. І він просто вирішив заснувати таку партію під вибори 2006 року. Хіба це не так?
– В державі закон має велику мобілізуючу–організуючу силу. В даному випадку в Україні прийнятий закон про партійні вибори. Це прекрасний закон. Я не підтримую тих, хто каже, що на місцевих рівнях особливо в таких великих містах, не повинні бути партійні списки. Так, ми повинні обирати ідеологію. Я сам багато разів обирався або балотувався в мажоритарних округах. Я думаю, що це не найкраще.
– Яка ідеологія у партії "Відродження"?
– Ідеологія у партії, ви бачите, перш за все – конкретна справа й результат.
– Існують ідеології соціалістична, комуністична, соціал–демократична, ліберальна...
– Це державний націоналізм, як ви чули з виступу лідера.
– Тобто "Відродження" – це право–радикальна партія?!
– Це утвердження суверенної держави шляхом ефективності діяльності її економіки.
– Ви, напевно, стояли біля витоків партії "Єдність", яка будувалася саме таким адміністративним шляхом, і яка зазнала нищівної поразки на парламентських виборах. Що може убезпечити партію "Відродження" від тих самих помилок, оскільки ті ж самі адміністративні механізми, партія гуртується навколо керівника державної структури, всі її ланки залучено на партбудівництво?
– Я вам скажу, в даному випадку робота партійних структур визначається роботою партійного керівництва. Якщо вони переносять практику директивної адміністративної діяльності в партійні ряди – результатів не буде. В даному випадку якщо говорити про партії "Єдність", то я вважаю, що вона мало кого об'єднала в Україні. Та навіть у Києві.
– Так а чим вона відрізняється від партії "Відродження"?
– Масштабом, глибиною, результатами й складом членів партії.
– Хіба "Відродження" – не ще один штучний проект, який формується по вертикалі державних структур. "Єдність" була по вертикалі Київської мерії, а "Відродження" – по вертикалі Міністерства транспорту.
– Це як запускаючий імпульс. От у радіотехніці, щоб який радіоапарат працював, потрібен один електричний імпульс. Раз, і все, починає машина працювати... В даному випадку у нас початок роботи. А все залежить від того, як вона буде розгорнута.
"Єдність" таких масштабів не мала, такої підтримки в Україні не мала. А та активність, із якою підтримується партія "Відродження" в усіх регіонах – вона вражає. За цією партією є майбутнє.
– Чому ж тоді "Єдність" провалилась як проект Олександра Омельченка?
– Тому що Омельченко не зміг відокремити господарську діяльність від політичної.
– А чому Кірпа зможе?
– Я думаю, він зможе, тому що в нього політбюро, партійні кадри... А там була моноструктура. Дуже важливо, щоб у партії не було від одної крайності до іншої. Комуністична партія зазнала, будемо говорити чесно, поразки, тому що довела єдність до абсурду, до стовідсоткового "за". Партія – це повинна бути дискусія.
– Невже ви думаєте, що в партії Кірпи може бути опозиція до Кірпи?
– А навіщо опозиція? Програмні цілі формувати, знаходити виконавців, об'єкти своєї політичної активності... І я повинен сказати, що масштаб вражає за той період, який пройшла партія. Він полягає у кількості організацій, у кількості прихильників.
– Чи ваша така позиція зараз не базується на образі на Олександра Омельченка, який зняв вас із посади минулого року?
– Ну я вважаю, що не тільки на образі. Це була велика помилка Омельченка. Я не знаю... Це просто у нього якесь відбулося затемнення. І тільки через те, що за мною проглядалася певна, я так думаю, перспектива.
Проблема не в тому, що Олександр Олександрович відмовився від моїх послуг. Проблема в тому, що в нього був намір припините моє активне, не те що політичне, а служіння в місті Києві. Якби він міг, він би виписав мене до Сибіру, але нема уже такої великої держави. Він би виписав мене навіть з Києва, але це поза його волею.
А цього не можна терпіти. Я потерпів, потерпів, почекав, сподівався, що одумається, а потім прийняв рішення для себе. Я мав за себе постояти. А потім, хто має право перекреслити моє бажання далі працювати, я що, погано виглядаю?
– Ну, він вас зняв через досягнення пенсійного віку?
– Він мене зняв за "усердие в труде и большие достижения". І більше нічого. Понял? Формулювання – то все видумки. А причина одна: "усердие в труде и большие достижения". І публічність.
Партію "Відродження" і Кірпу треба підтримувати. Тому що якби побільше було таких масштабних керівників як той же Омельченко, Кірпа, Янукович! Було б десятка півтора таких людей – в Україні уже проблем майже не було б.
– А ви обговорювали в партії підтримку на виборах президента не Януковича, а когось іншого? Ну, наприклад, Кінаха. Він же ж теж підприємець, потужний керівник.
– Не втягуй зараз мене в ці оцінки. Бо я знаю усіх! Я знаю всіх прем'єрів незалежної України. Всіх керівників.
– Ющенко – слабший ніж Янукович?
– Я тобі скажу: не будь провокатором по–молодості. Я прекрасно знаю Віктора Андрійовича, Віктора Федоровича й Анатолія Кириловича. І дуже добре, що вони зберігають цю активність. Бо для України, для народу дуже добре, що йде творчий пошук і програм, й ідей, і лідерів. А народ обере. Джерело влади – народ!
Читайте також:
Рейки за Януковича
Залізничники знову скаржаться, що їх силою заганяють у партію Кірпи
Кірпа формує партію силовими методами?
Партію Кірпи сформують з мільйона залізничників, автодорожників і авіаторів
На Банковій бачать, що Кірпа і губернатори забули про адмінресурс
