Чий, чий "запах"?...
Четвер, 19 серпня 2004, 12:20
Минулої п'ятниці "Українська правда" оприлюднила резонансну статтю депутата Сергія Головатого "Український мін`юст сьогодні: "мадам ушла, но запах – стойкий", присвячену підозрі в плагіаті щодо заступника міністра юстиції Василя Мармазова. Тоді ж ми звернулися за коментарем до самого пана Мармазова. Сьогодні ми отримали його відповідь, яку так само публікуємо без скорочень.
З деяким запізненням використовую можливість оприлюднити свою точку зору стосовно історично–дослідницького доробку народного депутата Сергія Головатого "Український мін`юст сьогодні: "мадам ушла, но запах – стойкий" (поява цієї статті в "Українській правді" співпала з моєю поїздкою до Страсбургу, де під час щорічної відпустки я працюю у бібліотеці Ради Європи над дослідженням проблеми тлумачення Конвенції про захист прав людини та основних свобод).
Нагадаю, в своїй сумбурній статті пан Головатий, розпочавши із закидів на адресу свого наступника на посту міністра юстиції, нині судді Конституційного Суду Сюзанни Станік, поєднав ці історичні екскурси із звинуваченнями у плагіаті на мою адресу, розбавив філософствуваннями на предмет "совісті" та "чеснот", і спробував прив’язати весь цей хаос до сучасної діяльності Міністерства юстиції.
Часом просто із жалістю спостерігаю за тим, як звільнений 7 років тому з посади міністра юстиції Сергій Головатий ще й досі чи то з образою, чи то із заздрістю кидається на усе, що нагадує йому про поразку, моментально втрачаючи при цьому усю зовнішню "європейськість".
Українська юстиція без нього мала загинути, а стіни будівлі на Городецького впасти. Але авторитет Мін`юсту в українському суспільстві та державі, навпаки, зростає. І це викликає патологічне роздратування у Сергія Петровича.
Демократ, який запам‘ятався колегам по Мін‘юсту лише тим, що в дуже "демократичних" традиціях перегородив вхід у свою приймальню, навіть для своїх заступників, ланцюгами та хлопцями особистої охорони.
Професіонал, який з безапеляційністю судді розмірковує, що не так роблять його наступники, але так і не дочекався пропозиції посісти посаду судді Європейського суду з прав людини, певне на знак "визнання" цього самого професіоналізму. І на останок – патріот України, який зробив невдалу спробу емігрувати, але повернувся, і зробив вигляд, що нічого не було.
Чи не з цих життєвих невдач та помилок іде радикальна опозиційність до системи юстиції і людей, які в ній успішно працюють, а інколи й до здорового глузду?
А тепер по суті щодо звинувачень висунутих особисто мені.
Мені було цікаво. Провідний дослідник проблеми сутності верховенства права (як сам себе називає кандидат юридичних наук пан Головатий) тільки у серпні 2004
року звернувся до детального аналізу моєї монографії "Методи динамічного тлумачення Конвенції про захист прав людини та основних свобод в юриспруденції Європейського Суду з прав людини", хоча вона була видана ще у вересні 2002 року.
Попри те, що "таких публікацій в Україні занадто мало", що проминути якусь публікацію українського автора на цю тему, за визнанням Сергія Петровича, практично неможливо, а інтерес до сутності верховенства права не дає панові спокою вже третій рік, мою монографію він проминав цілих два роки.
Може тому, що тоді я не працював у Міністерстві юстиції? Чи може тому, що тоді передвиборча кампанія не спонукала Сергія Петровича до гарячкового підвищення незначного власного рейтингу як юриста та політика – з надією на задоволення уражених амбіцій?
Але далі. За версією пана Головатого, діставшись рідкісної праці, він прочитав 3 сторінки з 400, після чого зайнявся порівняльним аналізом моєї монографії та тез (!) дисертації, автором яких є пан Ліу Вей. Зокрема, щодо кількості сторінок і навіть рядків. І встановив факт плагіату.
Будь ласка, пане–досліднику Сергію Головатий, поясніть, як ви встановлювали ідентичність таких жанрів як тези та монографія, які за визначенням не є однорідними, а тому фізично не можуть піддаватися порівнянню щодо ідентичності?!
Поясню про всяк випадок.
"Теза" – це коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, повідомлення тощо ("Тлумачний словник іноземних слів" – в будь–якій редакції).
На противагу, монографія – це наукова праця у якій ґрунтовно досліджується одна тема, одне коло питань ("Тлумачний словник іноземних слів" – редакції на вибір).
Я вже не кажу про те, що кожний науковець, обізнаний с системою присудження наукових ступеней у європейських університетах, знає, що не існує в природі ніяких тез дисертації. Є текст дисертації, який депонується автором до бібліотеки. Тож що за тези зберігає в своєму архіві Сергій Петрович Головатий?
Після цих питань, на ще одне можна навіть і не зважати. І все ж таки, якщо тези дисертації займають 400 сторінок друкованого тексту, то навіть не беруся уявити, на скільки томів затягнула уся дисертація?!
Підкачали вас ваші "дорадники", Сергію Петровичу, оті "ерзац–фахівці з європейського права", які, до речі, саме внаслідок високої "кваліфікації" були звільнені свого часу з Мін‘юсту .
Можливо, повідомте їм, що у Європі видається десятки робіт зі схожими та подібними назвами, такими наприклад як: DROIT EUROPEEN DES DROITS DE L’HOMME чи EUROPEAN HUMAN RIGHTS LAW. Більше того, немає нічого дивного, якщо при досліджені подібних наукових проблем автори використовують спільні підходи.
Тим більше, що з паном Ліу Вей, до якого я ставлюся з повагою, ми одночасно відвідували наукові семінари у Страсбурзькому університеті імені Роберта Шумана. Це щодо можливого збігу тематики чи методик моєї монографії з тезами дисертації у вашому архіві.
Тепер щодо відмінностей. На відміну від відомих мені робіт пана Ліу Вея, моя монографія базується на методології таких дослідників, як Chevallier, Ganshof van der Meersch, Wiarda.
Розумію, що це вже "вища математика" для "академіка" Головатого. Йому простіше підраховувати кількість рядків або однакових слів. В принципі не дивно. Адже членом-кореспондентом Академії правових наук пан Головатий став в 1995 році, перебуваючи у міністерському кріслі.
Хоча, окрім лічби є у пана Головатого й інший "коник" – стосовно термінів. В колі юристів–науковців відомо, що Сергій Петрович вважає себе не тільки "неперевершеним юристом", але й "видатним фахівцем " в сфері термінології.
Тому навіть дивно, що пан Головатий, колишній голова комісії з питань правничої термінології, який опрацьовував офіційний переклад Європейської конвенції з прав людини, забув, що стаття 34 цієї конвенції, видана під його ж, Головатого, редакцією була подана, як "індивідуальна заява".
Зате вживання аналогічного терміну в моїй монографії було класифіковане "академіком" Головатим як невластиве "українській правничий мові"(!). Та ще й настільки напружило професійне вухо Сергія Петровича, що навіть зародило в його душі підозру у незнанні французької та, відповідно, про прихований кримінал щодо шляхів створення праці в цілому!
В принципі, Сергієві Петровичу видніше, знав опрацьовувач офіційного перекладу Європейської конвенції з прав людини французьку чи ні. Якщо вважає що ні, я не сперечатимусь. Навіть солідарний щодо окремих недоліків перекладу Європейської конвенції з прав людини.
Наприклад, вважаю що набагато коректніше з юридичної точки зору було б вживати не "індивідуальна заява", а "індивідуальне звернення" – яке стосується "будь–якої особи, організації або групи осіб", тобто мається на увазі і "право колективного звернення". (див. офіційний переклад Конвенції? опублікований в Голосі України 10 січня 2001 року та Правила Суду в перекладі Української правничої фундації, де пан Головатий є президентом).
Що ж до особистих зазіхань на розробки в галузі неопрацьованої юридичної термінології, то я себе оцінюю скромніше. В принципі, "академік" Головатий міг би знати, що будь–які розробки в цій галузі є прерогативою та правом автора роботи, і якраз спрямовані на вироблення сталої юридичної термінології.
Але щоб Сергію Петровичу було спокійніше, скажу, що при підготовці монографії радився зі справді авторитетними українськими експертами з правової термінології та філологами. Від них отримав багато порад, пропозицій, критичних зауважень, за що їм щиро вдячний.
Переходячи до іншого, скажу також, що вдячний я і професорам Висоцькому, Копиленко та Муравйову, які виступили критичними рецензентами моєї монографії.
На відміну від пана Головатого, який дозволив собі зверхні закиди на їх адресу, ці науковці роками своєї роботи довели, що справді належать до АКАДЕМІЧНОЇ еліти, а їх слово важить в тисячу разів більше ніж випади політично заангажованого "академіка".
Що ж стосується сентенцій пана Головатого стосовно СОВІСТІ та ЧЕСНОТ, то ось тут, нарешті, ми з ним співпадаємо. Теоретично.
А практично пропоную допомогу у пошуку зниклих багатотисячних (доларових) грантів міжнародних благодійних фондів. Разом з друзями Сергія Петровича, з числа канадських юристів, готовий також попрацювати над звільненням українського літака АН–124 "Руслан", заарештованого при їх же сприянні. Оце буде дійсно ЧЕСНО і по СОВІСТІ.
А на десерт теми "чесноти" пропоную обговорити звернення (в кращих традиціях доносу) пана Головатого до Вищої атестаційної комісії України та Вченої ради Інституту міжнародних відносин з попередженням про мої плани захисту докторської дисертації (!).
Я це і не приховую, в майбутньому збираюсь це зробити в Київському університеті імені Тараса Шевченка, де працюю останні 20 років, і готовий до об’єктивної оцінки своєї наукової праці від справжніх фахівців. Але мова не про мене.
І ще трохи про чесноти, але тепер про справжні. В статті пан Головатий згадує мого батька – Євгена Васильовича Мармазова.
Будучи опозиційним політиком він ніколи не збирався емігрувати зі своєї країни, як Сергій Петрович. Мій батько дійсно доклав багато зусиль для розвитку стосунків між Україною та Радою Європи, а також витратив багато часу, даючи відсіч Головатому і в Києві, і в Страсбурзі. Сподіваюся, я цьому в нього навчися.
Але оскільки не сумніваюся, що пан Сергій Петрович Головатий ще довго не заспокоїться, пропоную як тему для наступного матеріалу – таке ж зацікавлене обговорення його власної монографії, яка готується до друку.
Я, скажімо, заради вивчення питання, яке згодом було викладене в монографії, усвідомлюючи відсутність публікації з цієї проблеми в Україні, розпочав ґрунтовне дослідження проблеми тлумачення Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
В 1995–96 роках стажувався у Кембріджському університеті. Для того, щоб опанувати франкомовною літературою по цій темі в 2000 році – у Міжнародному інституті прав людини імені Рене Касена (Страсбург).
Протягом літа–осені 2001 року працював юристом Секретаріату Європейського Суду з прав людини. До речі, протягом 2000–2001 років ми часто бачилися з паном Головатим у Страсбурзі та Парижі.
Тоді він добре знав, що я є автором (співавтором) 3 монографій та більш ніж 40 наукових статей з проблем Конвенції про захист прав людини та основних свобод (надрукованих до речі і в виданнях Української правничої фундації, де він рахується президентом), і не надсилав доробків до засобів масової інформації, запитуючи де і коли я міг ознайомитись з зарубіжними періодичними виданнями, наведеними у монографії.
Зараз у Сергія Петровича, на жаль, погіршало з пам′ятю.
Але може пригадає, де і коли він писав свою монографію? За переказами, Сергій Головатий привіз її з США, після піврічного перебування у Йельському університеті (до речі, в розпал парламентської сесії). Втім, можливо пан Головатий знаходив час попрацювати у наукових бібліотеках ще вдома – після виснажливої парламентської роботи…
Автор: Василь Мармазов, кандидат юридичних наук, доцент, заступник міністра юстиції України.
Будь–які висловлені тут думки є особистими думками автора і не відображають офіційної позиції Міністерства юстиції України
Читайте також:
Український мін`юст сьогодні: "мадам ушла, но запах – стойкий"
З деяким запізненням використовую можливість оприлюднити свою точку зору стосовно історично–дослідницького доробку народного депутата Сергія Головатого "Український мін`юст сьогодні: "мадам ушла, но запах – стойкий" (поява цієї статті в "Українській правді" співпала з моєю поїздкою до Страсбургу, де під час щорічної відпустки я працюю у бібліотеці Ради Європи над дослідженням проблеми тлумачення Конвенції про захист прав людини та основних свобод).
Нагадаю, в своїй сумбурній статті пан Головатий, розпочавши із закидів на адресу свого наступника на посту міністра юстиції, нині судді Конституційного Суду Сюзанни Станік, поєднав ці історичні екскурси із звинуваченнями у плагіаті на мою адресу, розбавив філософствуваннями на предмет "совісті" та "чеснот", і спробував прив’язати весь цей хаос до сучасної діяльності Міністерства юстиції.
Часом просто із жалістю спостерігаю за тим, як звільнений 7 років тому з посади міністра юстиції Сергій Головатий ще й досі чи то з образою, чи то із заздрістю кидається на усе, що нагадує йому про поразку, моментально втрачаючи при цьому усю зовнішню "європейськість".
Українська юстиція без нього мала загинути, а стіни будівлі на Городецького впасти. Але авторитет Мін`юсту в українському суспільстві та державі, навпаки, зростає. І це викликає патологічне роздратування у Сергія Петровича.
Демократ, який запам‘ятався колегам по Мін‘юсту лише тим, що в дуже "демократичних" традиціях перегородив вхід у свою приймальню, навіть для своїх заступників, ланцюгами та хлопцями особистої охорони.
Професіонал, який з безапеляційністю судді розмірковує, що не так роблять його наступники, але так і не дочекався пропозиції посісти посаду судді Європейського суду з прав людини, певне на знак "визнання" цього самого професіоналізму. І на останок – патріот України, який зробив невдалу спробу емігрувати, але повернувся, і зробив вигляд, що нічого не було.
Чи не з цих життєвих невдач та помилок іде радикальна опозиційність до системи юстиції і людей, які в ній успішно працюють, а інколи й до здорового глузду?
А тепер по суті щодо звинувачень висунутих особисто мені.
Мені було цікаво. Провідний дослідник проблеми сутності верховенства права (як сам себе називає кандидат юридичних наук пан Головатий) тільки у серпні 2004
року звернувся до детального аналізу моєї монографії "Методи динамічного тлумачення Конвенції про захист прав людини та основних свобод в юриспруденції Європейського Суду з прав людини", хоча вона була видана ще у вересні 2002 року.
Попри те, що "таких публікацій в Україні занадто мало", що проминути якусь публікацію українського автора на цю тему, за визнанням Сергія Петровича, практично неможливо, а інтерес до сутності верховенства права не дає панові спокою вже третій рік, мою монографію він проминав цілих два роки.
Може тому, що тоді я не працював у Міністерстві юстиції? Чи може тому, що тоді передвиборча кампанія не спонукала Сергія Петровича до гарячкового підвищення незначного власного рейтингу як юриста та політика – з надією на задоволення уражених амбіцій?
Але далі. За версією пана Головатого, діставшись рідкісної праці, він прочитав 3 сторінки з 400, після чого зайнявся порівняльним аналізом моєї монографії та тез (!) дисертації, автором яких є пан Ліу Вей. Зокрема, щодо кількості сторінок і навіть рядків. І встановив факт плагіату.
Будь ласка, пане–досліднику Сергію Головатий, поясніть, як ви встановлювали ідентичність таких жанрів як тези та монографія, які за визначенням не є однорідними, а тому фізично не можуть піддаватися порівнянню щодо ідентичності?!
Поясню про всяк випадок.
"Теза" – це коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, повідомлення тощо ("Тлумачний словник іноземних слів" – в будь–якій редакції).
На противагу, монографія – це наукова праця у якій ґрунтовно досліджується одна тема, одне коло питань ("Тлумачний словник іноземних слів" – редакції на вибір).
Я вже не кажу про те, що кожний науковець, обізнаний с системою присудження наукових ступеней у європейських університетах, знає, що не існує в природі ніяких тез дисертації. Є текст дисертації, який депонується автором до бібліотеки. Тож що за тези зберігає в своєму архіві Сергій Петрович Головатий?
Після цих питань, на ще одне можна навіть і не зважати. І все ж таки, якщо тези дисертації займають 400 сторінок друкованого тексту, то навіть не беруся уявити, на скільки томів затягнула уся дисертація?!
Підкачали вас ваші "дорадники", Сергію Петровичу, оті "ерзац–фахівці з європейського права", які, до речі, саме внаслідок високої "кваліфікації" були звільнені свого часу з Мін‘юсту .
Можливо, повідомте їм, що у Європі видається десятки робіт зі схожими та подібними назвами, такими наприклад як: DROIT EUROPEEN DES DROITS DE L’HOMME чи EUROPEAN HUMAN RIGHTS LAW. Більше того, немає нічого дивного, якщо при досліджені подібних наукових проблем автори використовують спільні підходи.
Тим більше, що з паном Ліу Вей, до якого я ставлюся з повагою, ми одночасно відвідували наукові семінари у Страсбурзькому університеті імені Роберта Шумана. Це щодо можливого збігу тематики чи методик моєї монографії з тезами дисертації у вашому архіві.
Тепер щодо відмінностей. На відміну від відомих мені робіт пана Ліу Вея, моя монографія базується на методології таких дослідників, як Chevallier, Ganshof van der Meersch, Wiarda.
Розумію, що це вже "вища математика" для "академіка" Головатого. Йому простіше підраховувати кількість рядків або однакових слів. В принципі не дивно. Адже членом-кореспондентом Академії правових наук пан Головатий став в 1995 році, перебуваючи у міністерському кріслі.
Хоча, окрім лічби є у пана Головатого й інший "коник" – стосовно термінів. В колі юристів–науковців відомо, що Сергій Петрович вважає себе не тільки "неперевершеним юристом", але й "видатним фахівцем " в сфері термінології.
Тому навіть дивно, що пан Головатий, колишній голова комісії з питань правничої термінології, який опрацьовував офіційний переклад Європейської конвенції з прав людини, забув, що стаття 34 цієї конвенції, видана під його ж, Головатого, редакцією була подана, як "індивідуальна заява".
Зате вживання аналогічного терміну в моїй монографії було класифіковане "академіком" Головатим як невластиве "українській правничий мові"(!). Та ще й настільки напружило професійне вухо Сергія Петровича, що навіть зародило в його душі підозру у незнанні французької та, відповідно, про прихований кримінал щодо шляхів створення праці в цілому!
В принципі, Сергієві Петровичу видніше, знав опрацьовувач офіційного перекладу Європейської конвенції з прав людини французьку чи ні. Якщо вважає що ні, я не сперечатимусь. Навіть солідарний щодо окремих недоліків перекладу Європейської конвенції з прав людини.
Наприклад, вважаю що набагато коректніше з юридичної точки зору було б вживати не "індивідуальна заява", а "індивідуальне звернення" – яке стосується "будь–якої особи, організації або групи осіб", тобто мається на увазі і "право колективного звернення". (див. офіційний переклад Конвенції? опублікований в Голосі України 10 січня 2001 року та Правила Суду в перекладі Української правничої фундації, де пан Головатий є президентом).
Що ж до особистих зазіхань на розробки в галузі неопрацьованої юридичної термінології, то я себе оцінюю скромніше. В принципі, "академік" Головатий міг би знати, що будь–які розробки в цій галузі є прерогативою та правом автора роботи, і якраз спрямовані на вироблення сталої юридичної термінології.
Але щоб Сергію Петровичу було спокійніше, скажу, що при підготовці монографії радився зі справді авторитетними українськими експертами з правової термінології та філологами. Від них отримав багато порад, пропозицій, критичних зауважень, за що їм щиро вдячний.
Переходячи до іншого, скажу також, що вдячний я і професорам Висоцькому, Копиленко та Муравйову, які виступили критичними рецензентами моєї монографії.
На відміну від пана Головатого, який дозволив собі зверхні закиди на їх адресу, ці науковці роками своєї роботи довели, що справді належать до АКАДЕМІЧНОЇ еліти, а їх слово важить в тисячу разів більше ніж випади політично заангажованого "академіка".
Що ж стосується сентенцій пана Головатого стосовно СОВІСТІ та ЧЕСНОТ, то ось тут, нарешті, ми з ним співпадаємо. Теоретично.
А практично пропоную допомогу у пошуку зниклих багатотисячних (доларових) грантів міжнародних благодійних фондів. Разом з друзями Сергія Петровича, з числа канадських юристів, готовий також попрацювати над звільненням українського літака АН–124 "Руслан", заарештованого при їх же сприянні. Оце буде дійсно ЧЕСНО і по СОВІСТІ.
А на десерт теми "чесноти" пропоную обговорити звернення (в кращих традиціях доносу) пана Головатого до Вищої атестаційної комісії України та Вченої ради Інституту міжнародних відносин з попередженням про мої плани захисту докторської дисертації (!).
Я це і не приховую, в майбутньому збираюсь це зробити в Київському університеті імені Тараса Шевченка, де працюю останні 20 років, і готовий до об’єктивної оцінки своєї наукової праці від справжніх фахівців. Але мова не про мене.
І ще трохи про чесноти, але тепер про справжні. В статті пан Головатий згадує мого батька – Євгена Васильовича Мармазова.
Будучи опозиційним політиком він ніколи не збирався емігрувати зі своєї країни, як Сергій Петрович. Мій батько дійсно доклав багато зусиль для розвитку стосунків між Україною та Радою Європи, а також витратив багато часу, даючи відсіч Головатому і в Києві, і в Страсбурзі. Сподіваюся, я цьому в нього навчися.
Але оскільки не сумніваюся, що пан Сергій Петрович Головатий ще довго не заспокоїться, пропоную як тему для наступного матеріалу – таке ж зацікавлене обговорення його власної монографії, яка готується до друку.
Я, скажімо, заради вивчення питання, яке згодом було викладене в монографії, усвідомлюючи відсутність публікації з цієї проблеми в Україні, розпочав ґрунтовне дослідження проблеми тлумачення Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
В 1995–96 роках стажувався у Кембріджському університеті. Для того, щоб опанувати франкомовною літературою по цій темі в 2000 році – у Міжнародному інституті прав людини імені Рене Касена (Страсбург).
Протягом літа–осені 2001 року працював юристом Секретаріату Європейського Суду з прав людини. До речі, протягом 2000–2001 років ми часто бачилися з паном Головатим у Страсбурзі та Парижі.
Тоді він добре знав, що я є автором (співавтором) 3 монографій та більш ніж 40 наукових статей з проблем Конвенції про захист прав людини та основних свобод (надрукованих до речі і в виданнях Української правничої фундації, де він рахується президентом), і не надсилав доробків до засобів масової інформації, запитуючи де і коли я міг ознайомитись з зарубіжними періодичними виданнями, наведеними у монографії.
Зараз у Сергія Петровича, на жаль, погіршало з пам′ятю.
Але може пригадає, де і коли він писав свою монографію? За переказами, Сергій Головатий привіз її з США, після піврічного перебування у Йельському університеті (до речі, в розпал парламентської сесії). Втім, можливо пан Головатий знаходив час попрацювати у наукових бібліотеках ще вдома – після виснажливої парламентської роботи…
Автор: Василь Мармазов, кандидат юридичних наук, доцент, заступник міністра юстиції України.
Будь–які висловлені тут думки є особистими думками автора і не відображають офіційної позиції Міністерства юстиції України
Читайте також:
Український мін`юст сьогодні: "мадам ушла, но запах – стойкий"
