Дещо про економічний передвиборчий PR

Середа, 8 вересня 2004, 21:32
Менше десяти тижнів залишаються уряду Віктора Януковича до передбаченої Конституцією відставки. Два роки тому, коли почався прорив донецьких у вищі сфери, здавалося, що часу для завоювання любові народу попереду багато, можна довго розгойдуватися, і навіть дозволити собі розкіш на рік відкласти підвищення мінімальної зарплатні до зазделегідь анонсованого рівня у 237 гривень.

Та й надія на нехай "топорний", але зате "упорний" піар розслабляла – напевно, згори видається, що якщо кожне підвищення зарплати і пенсії, яке ледве встигає за офіційною інфляцією і очевидно відстає від фактичного зростання цін, широко розрекламувати, то воно стане більш помітним для обивателів, які незабаром перетворяться в електорат.

Але – ще зовсім трохи і ставки зіграють, а рейтинг кандидата від влади, хоч і підріс, але все одно далекий від переможного, адже соціальних змін, які б могли бути пов'язані у свідомості виборців із прізвищем Януковича, так і не сталося.

Так що залишається тільки продемонструвати "планів громадьє", одурманити перспективами, що й спробували зробити на засіданні Кабміну 8 вересня. При чималому напливі преси рупор бюджетної політики Микола Азаров дав характеристику проекту бюджету на 2005 рік.

Не стільки кількісну, що було б у цьому випадку виправдано і переконливо, скільки якісну – підкреслюючи збалансованість, виваженість, реалістичність і грамотність складання головного фінансового документа на наступний рік. Що стоїть за цими словами?

Сам прем'єр у вступному слові обмовився, що бюджет 2005 року становитиме 108 млрд. грн., тобто у півтора рази більше, ніж нинішній.

Саме по собі таке збільшення викликає чимало запитань, адже соціальні стандарти збільшуються зовсім не пропорціонально, а на лічені відсотки: наприклад, мінімальна зарплата з 1 січня 2005 року зросте усього на 25 грн. – до 262 грн.

Куди ж підуть інші десятки мільярдів? Будемо сподіватися, що зрозуміле пояснення буде дане у найближчий понеділок, на який призначене дійство під назвою "презентація бюджету–2005". Тоді ж ми довідаємося і більш точний обсяг бюджету, адже головний фінансист натякнув, що ця цифра у 108 мільярдів – попередня, і є, мовляв, у нас ще ресурси...

Відкіля така сміливість? Адже навіть при найоптимістичніших прогнозах зростання ВВП за цей рік складе не більш 12%, а на наступний рік прогнозується на рівні 8,6%? Раніше поводилися куди обережніше, навіть скромніше, у разі потреби вносячи виправлення у вже ухвалений бюджет.

Може, взяли до уваги, що наступний рік не вимагає резервування, а називаючи речі своїми іменами, приховування мільярдів народних гривень для розкрутки потрібної людини? А може, підозрюючи малу імовірність перемоги, просто вирішили: після нас – хоч потоп, і працювати за створюваними нині планами доведеться зовсім іншій команді? Нехай тоді викручуються, якщо постійно пропонують збільшувати видаткову частину.

І все–таки, при всій епохальній важливості моменту обговорення бюджету, прем'єр–міністр був явно заклопотаний іншими речами. Роздаючи завдання своїм підлеглим, Віктор Янукович на перше місце поставив зовсім не підготовку до зими, не підвищення доходів людей.

Ні, мова про це зайшла лише після того, як він дав цінні вказівки з приводу того, як слід поводитися в умовах сесії парламенту. Якщо ще рік тому Янукович підкреслював намір працювати з усіма парламентськими силами, пояснюючи це тим, що усі вони відбивають інтереси і сподівання тих або інших прошарків населення України, то тепер часу на показну толерантність і демонстрацію готовності до діалогу в ім'я досягнення загального благоденства вже не залишається.

Глава уряду однозначно сказав, що має намір працювати тільки з конструктивними силами, а що він вкладає в це поняття відомо усім.

Інші ж будуть піддані бойкоту, блокаді, пресингові або – які там знайдуться ще методи для виконання завдання, що одержали заступники міністрів по зв'язках з парламентом – їм велено всіма способами не пропускати законопроекти, які трактуються чинним урядом як популістські, а такими пропозиціями, за словами прем'єра, Верховна Рада просто завалена.

Так що, виходячи з такої установки, бюджетний процес буде цілком передбачуваний – які б не були параметри бюджету, кишенькові і залежні фракції за нього проголосують. Чергова бюджетна епопея стартувала – і цього разу вона буде більше схожа на битву за ще одну можливість обох конкуруючих сторін довести виборцям виняткову соціальну спрямованість своїх намірів.

Чергова спроба улестити електорат?

Однак є ще одна тема, яку не можна обминути. Рішення уряду про підвищення мінімальної зарплати з 205 до 237 гривень з 1 вересня було відразу підхоплене пресою і представлене як черговий прояв турботи про населення.

Більше того, про цю подію народ неодноразово сповіщали загодя, щоб вона, не дай боже, не пройшла непоміченою. Але, варто лише відволіктися від бравурних реляцій, як вимальовується картина, більше схожа на пропагандистський виверт, ніж на дійсне прагнення підвищити добробут, як це наполегливо втокмачується публіці.

Здавалося б, будь–яке підвищення соціальних стандартів – справа похвальна. Але розглядати події у відриві від контексту означає свідомо позбавляти себе можливості адекватно оцінювати те, що відбувається.

Отже, – контекст практичний. За прогнозами інфляція цього року очікується на рівні 7%. У такому випадку, найпростіші арифметичні дії показують, що половина доданих до попереднього рівня мінімалки 32 гривень піде на компенсацію тієї її частини, що "з'їдається" знецінюванням грошей.

А наскільки й у який бік реальне підвищення цін відрізняється від офіційних показників, кожен може переконатися сам, придбавши на найближчому ринку м'ясо, подорожчання якого аж ніяк не стало менш відчутним від повідомлень про нульову липневу інфляцію.

Тепер – контекст бухгалтерський. Мінімальна зарплата – це зовсім не те, що людина одержить на руки, а лише встановлений рівень, менше якого роботодавець не повинен нараховувати оплату за виконану місячну норму праці. При цьому в мінімальну зарплату входить не тільки оклад, але і будь–які доплати – надбавки, премії... До того ж вона підлягає оподатковуванню, з неї утримуються усі встановлені збори.

З цих міркувань зрозуміло, що скільки–небудь значимого соціального ефекту очікувати не варто.

Подивимося ширше – у контексті політичному. Підвищення мінімалки до 237 гривень вищі урядові чиновники широко анонсували ще рік тому. Але потім раптом виявилося, що грошей у бюджеті вистачає тільки на 205 гривень.

Утім, це нітрохи не перешкодило Миколі Азарову продовжувати пишатися залізною фінансовою дисципліною в державі і стійким перевиконанням прибуткової частини бюджету, а піарщикам кандидата від влади нав'язливо проводити в маси думку, що Віктор Янукович – людина слова, і обіцянки уряду неодмінно виконуються.

Промах з мінімалкою минулої осені намагалися виправдати тим, про що краще було б соромливо промовчати – нездатністю при раніше заявленому її рівні забезпечити міжпосадове співвідношення окладів висококваліфікованих і малокваліфікованих працівників.

Проте, навіть із такого великого ляпа уряд спробував отримати зиск, зліпивши з нього передвиборний пряник. Ні мало не соромлячись, акцію з мінімалкою влаштували незадовго до виборів – підвищену з 1 вересня зарплату людям виплатять ближче до жовтня, вочевидь, щоб свіжішими були враження, під впливом яких люди підуть на виборчі дільниці.

Та ж історія і з зарплатами багатостраждальних бюджетників, у дресурі яких за місцем роботи вирішили використовувати не тільки негативне, але позитивне підкріплення у вигляді добавки 15% до окладу.

Спроба піддобрити величезну армію пенсіонерів, додавши їм по 30 гривень до пенсії, відбулася трохи раніше, мабуть, щоб не так упадав в око підкуп виборців, і щоб створити ілюзію нехай і поступового, але неухильного і постійного соціального розвитку.

Чиновники ж відхрещуються від обвинувачень у примітивному популізмі, відповідаючи в дусі прислів'я "собака гавкає, караван йде" – мов, нездатність надто причепливих елементів побачити в роботі уряду Януковича могутній соціальний позитив анітрохи не заважає справі.

Тільки чи багато знайдеться "непричепливих", якщо після неодноразового підвищення, перерахунків, уведення надбавок і іншої бурхливої діяльності, 11 мільйонів пенсіонерів, як і раніше, живуть хіба що святим духом – їхня пенсія не дотягає до прожиткового мінімуму? Якщо до того ж самого мінімуму не дотягає зарплата третини працюючих?

Справедливості заради зазначимо, що Кабмін Януковича не самотній у своїй нездатності привести систему державних соціальних гарантій у відповідність до положення Конституції про обов'язок держави забезпечувати громадянам прибуток на рівні прожиткового мінімуму, – ще жодному з десятка українських урядів не вдавалося наблизитися до такої відповідності.

Але насторожує і пригнічує те, що уряд Януковича планує порушувати Основний Закон ще не менше двох років, тільки у 2007 році обіцяючи зрівняти мінімальну зарплату з прожитковим мінімумом. Що в цих планах особливо розчулює, так це щира впевненість у довгостроковій перспективі своєї діяльності.

При цьому ніякі моральні гальма не заважають з виконанням, причому не дуже успішного, свого прямого обов'язку роздувати настільки голосну пропагандистську кампанію, як це робить прем'єр Янукович.

У цьому він перевершив свого головного конкурента Ющенка, який і дотепер виїжджає на проведеному у часи його прем'єрства підвищенні зарплат і пенсій, скромно не згадуючи про більш ніж 25–відсоткову інфляцію, що звела нанівець добру половину його благих починань.

Така подібність у тематиці і тактиці передвиборчої пропаганди основних претендентів на президентську посаду викликає підозру, що їхній антагонізм – явище поверхневе, як сказали б у старі часи, – він стосується лише ідеологічної надбудови, і мало проявляється у практичних результатах.

Підсумок цих роздумів невтішний – при всій гостроті протистояння, вибір, що має незабаром відбутися, не містить серйозної альтернативи для простих громадян, які не належать до бізнес–структур кандидатів, що намагаються сьогодні переманити електорат або нагадуваннями про минулі соціальні успіхи, або спробами представити задобрювання зубожілого народу у вигляді великих соціальних досягнень.




powered by lun.ua