Бывший военный Римарук – Хотелось, чтобы у политиков появились яйца, чтобы сказать: "Мы готовы к диалогу, но Минск не работает"

Вторник, 28 июля 2020, 05:30
Коллаж: Андрей Калистратенко

З опівночі 27 липня на Донбасі почав діяти режим "повного та всеосяжного припинення вогню".

Чергове, вже 29-е з початку війни на Донбасі, оголошення перемир’я стало результатом домовленості мінської Тристоронньої контактної групи 22 липня.

Напередодні старту "режиму тиші" відбулася телефонна розмова президента України Володимира Зеленського з президентом Росії Володимиром Путіним.

За її підсумками пресслужби обох президентів видали настільки кардинально протилежні релізи, що можна було б подумати, що президенти України і Росії розмовляли не один з одним, а з кимось іншим.

Оголошення перемир’я відбувається на фоні трагічної загибелі морського піхотинця Ярослава Журавля та бойового медика Миколи Іліна, який загинув, намагаючись евакуювати тіло побратима з поля бою.

Ця трагедія і цинічна поведінка російських найманців, які декілька днів не віддавали тіла загиблих, довела й без того наелектризований емоційний стан суспільства до точки кипіння.

У соціальних мережах почала поширюватись інформація про те, що під час "режиму тиші" у бійців на фронті будуть забирати зброю, що офіцери стануть "загрядотрядами" перед солдатами, щоб ті не відповідали на вогонь і т.д.

Щоб прояснити ситуацію на Донбасі та дізнатися про настрої на фронті щодо чергового "режиму тиші" та баталій у Фейсбуці, "Українська правда" поговорила з менеджером благодійного фонду допомоги армії "Повернись живим", колишнім військовим Андрієм Римаруком.

Андрія ми "виловлюємо" буквально через годину після приїзду з Донбасу, де він був весь останній тиждень. 

Волонтер слідкує за перипетіями в соцмережах, і практично з самого початку нашої розмови з простого запитання "Як справи на Сході?" починає емоційно ділитися своїми враженнями про відмінність між реальністю та віртуальними баталіями.

– Слухай, на Сході справді ніякої зради немає. 

А в штабі?

– Тут так само. Найбільший нюанс в тому, що у населення, яке пише зараз цю зраду в Facebook, немає повного розуміння, що відбувається насправді.

В першу чергу, ми забуваємо, що ми протистоїмо Росії і воюємо з нею на двох фронтах: це військовий напрямок і політичний. Ми дуже багато говоримо про військовий, але забуваємо про політичний напрямок. 

Ми – і наші дипломати, і представники в контактних групах – повинні показувати свою активність. Що ми відкриті до діалогу, ми готові йти на поступки, ми готові, в першу чергу, дотримуватись жорстких правил розведення, режиму тиші. 

Ми показуємо це не для себе. Ми показуємо це в Європі. І якщо ми цього не будемо робити, європейська спільнота не буде нам допомагати, не буде нам сприяти. Вона просто скаже: "Ага, Україна, ви не хочете з ними домовлятись? Все! Ми знімаємо з них санкції!"

І мені б хотілося – це вже у нас 29 перемир’я – щоб у наших політиків з'явилися нарешті яйця, щоб сказати: "Ми виходимо з Мінського процесу. Ми йдемо шукати нові шляхи. Ми готові, відкриті до діалогу, але Мінський процес не працює".

29 разів ми це пробували за останні 4-5 років. Він не працює, цей механізм. У нас вже є офіційна інформація станом на зараз, що режим тиші порушений. Вже відбулося два обстріли. От і все. 

Політична складова – основна. Ті люди, які пишуть зараз про "зраду", забувають про дипломатію. Дипломатія – це дуже тонка річ. Тільки зробив крок вліво, крок вправо – все, від тебе Європейський союз відвернеться. Він не буде тебе підтримувати.

Наодинці з Росією нас не можна залишати. Ми програємо. От і все.

 
Андрій починає емоційно ділитися своїми враженнями про відмінність між реальністю та віртуальними баталіями
всі фото: Назарій Мазилюк

– Останнім часом у Фейсбуці й справді багато зради...

– Я тиждень був на Сході… Ми зробили колективом дуже чудовий проект "Мобільний комплекс спостереження". Здебільшого фонд займався тепловізійною оптикою…

За цей тиждень я активно працював майже з усіма бригадами, встановлювали камери... І коли ти заходиш в Facebook, читаєш весь цей срач, я думаю: "Ну, блін". 

Одне гавкання дуже чітко врізалось в пам’ять. Буквально позавчора в мережі з‘явилася фотографія закривавленого бронежилета. І ця інформація пішла виходити від п’ятьох, шістьох людей. Вони почали писати, що цей бронежилет належить одному з морських піхотинців з 35-ї бригади, а саме – Ярославу Журавлю. Це не так. Тіло Ярослава повернули без одягу. Взагалі. Як і попередні тіла.

Ця фотографія зроблена в 2018 році на Луганщині, в районі населеного пункту Желобок. Бронежилет належав загиблому гірському піхотинцю з 10-ї бригади. 

Яким має бути аморальний рівень людей, щоб кидати це лайно?! Ти гортаєш сторінки, по репостам бачиш, до якої політичної партії ця людина належить. Починаєш дивитися по друзям – ще більше доказів. 

Я чудово розумію, що цю команду дали їм політтехнологи: "Хлопці, давайте будемо їх валити ось такими жалобливими текстами".

Днями раніше вже говорящі голови кричали в прямих ефірах: "Полковник, как ты, бл***ь, сволочь, будешь в глаза смотреть бойцу, который не сможет в ответ стрелять, потому что ты у него пулемет забрал?!". Бл***ь, який пулємьот забрав? Ти шо, в сосну в’***вся?! Як ти у людини, військовослужбовця, можеш штатну зброю забрати? 

Чітко в умовах прописано – вивести з жилих кварталів військову техніку. Якщо в городі стояла БМП, її треба звідти забрати.

 
Андрій Римарук: Наодинці з Росією нас не можна залишати. Ми програємо. От і все

– От про це якраз детальніше. Зараз заявлено "всеосяжне перемир’я". Раніше в ці дати, в липні, щороку було так зване "хлібне перемир’я", щоб зібрати врожай без великого ризику попасти під роздачу. Що зараз вкладається в це "всеосяжне перемир’я"?

– Ніхто нічого не робить. Від слова "зовсім". Не копають, не риють вперед, не укріплюють позиції, не ходять в розвідку, не літають, не розвідують. Не стріляють, не відкривають вогонь на випередження. Геть все! 

Але чітко сказано Верховним головнокомандуючим, командуючим ООС, генералом Кравченком, що ніхто не забороняє бійцю відкривати вогонь у відповідь, коли його життю щось загрожує. 

Поясню… Навіть велика кількість спостерігачів із складу офіцерів Збройних сил України від рівня генерала до майора, які є по всій лінії розмежування…

– Раніше було багато офіцерів по лінії розмежування?

– Офіцерська історія була, але в меншому складі. Давайте не будемо забувати, що "всеосяжне" припинення вогню, яке почалося в 00:00 1 січня 2020 року, його ніхто не припиняв. Воно само припинилось, коли пішли перші загиблі, перші поранені – і почалось. У нас позиційна війна.

Спостерігач не має права, не може забрати зброю. Він не може заборонити командиру взводу чи роти відкривати вогонь у відповідь. Він – спостерігач. 

І, в першу чергу, коли вже починають питати – а чого ви відкрили вогонь у відповідь? – він бере на себе зобов’язання дати доповідь, що був відкритий прицільний вогонь по нашим позиціям. 

Задля збереження життя військовослужбовцям командир взводу прийняв рішення відкрити вогонь у відповідь. 

Не приймає Київ рішення, як пишуть в інтернеті, відкривати вогонь. Немає таких закручених схем. 

Рішення про відкриття вогню у відповідь приймає командир бригади, командир батальйону, командир роти і командир взводу. 

І особисто боєць, якщо він бачить перед собою, що воно сунеться. Якщо він один або їх двоє стоять на спостережному посту. На них йде розвідгрупа, і вони відкривають вогонь у відповідь. Вони приймають рішення. Ні генерали, ні президент.

 
Перемир’я вже починає порушуватися, міжнародну місію ОБСЄ станом на сьогодні не пропустили через контрольно-пропускні пункти, щоб поспілкуватися з місцевим населенням - Андрій Римарук

– Чим 29-е перемир’я відрізняється, скажімо, від 28-го чи 25-го?

– Нічим, чесно, особливо мені нічим. Тільки тут з’явилися більш жорсткіші пункти – не ходити розвідникам і не літати. 

Але, для мене як технічно трошечки підтягнутої людини в цьому питанні... Наприклад, якщо ти злітаєш коптером з нуля, він не може пояснити – це ворожий чи не ворожий. Звідки, хто його запустив? Нема маркировки, що тут злітає ЗСУ, а тут пі***си літають. 

Так, дійсно є наказ – не літати БПЛА. не намагатися показувати свою присутність у небі малими безпілотними апаратами. Але всі чудово розуміють, і командування про це знає – вони не заперечують цього – якщо починається обстріл – чух, моментально в небо, зафіксувати обстріл, і це є доказом того, тебе обстрілюють, а ти відкриваєш вогонь у відповідь. 

І це є доказова база для міжнародної місії ОБСЄ, з якою ми постійно ділимося цією інформацією, ми для неї відкриті і ми їй це показуємо…

– І вони так само є спостерігачами.

– Звісно. Саме цікаве в цьому питанні – перемир’я вже починає порушуватися, міжнародну місію ОБСЄ станом на сьогодні не пропустили через контрольно-пропускні пункти, щоб поспілкуватися з місцевим населенням. 

А їхні колеги з тієї сторони не допускаються на територію або на ті ділянки, де мало би відвестися озброєння. І я даю стовідсоткову гарантію, що через день-два-тиждень побачимо в їхніх звітах чергову присутність російської техніки, так як було декілька тижнів тому назад. 

Вони зафіксували, як колона російської техніки перетинає державний кордон з Україною і заходить на окуповану територію, всьо. 

І тоді, коли почнеться знов ескалація конфлікту, почнеться чергове "загострення" – у нас це не загострення, це позиційна війна, давайте говорити правді у вічі – коли знов збереться нормандська четвірка, ОБСЄ вже буде виступати як свідок. 

Скажуть, так, у нас від України багато доказів, а окуповані території – по-перше, не є учасниками і вони нічого ОБСЄ не надали. У нас знову плюс і невеличка перемога на політичній сцені війни. 

 
Андрій Римарук: Збройні сили України – це одна команда

– До політики ми ще повернемося. Я побачив, що на цьому перемир’ї ще з’явилися наші миротворці, направлені на передову. Розкажи докладніше, що це означає.

– Я сьогодні там від одного свого знайомого чув, як він говорив про цих миротворців, обкладав їх дуже такими негарними фразами… Розповідаю – це не миротворці, це офіцери Збройних сил України. 

Це люди, які служать в оперативних командуваннях – "Північ", "Схід", "Південь" – які у свій час мають досвід і були за кордоном як миротворці, але вони є офіцерами Збройних сил. 

Вони у складі оцих спостерігачів, які розповзлись по всій лінії розмежування. І в них є досвід – коли тебе провокують, коли тебе не провокують. 

І саме головне: наприклад, сьогодні відбувся обстріл населеного пункту Водяне, де стоїть морська піхота. 

Гіпотетично допускаємо, що хлопчина стоїть на взводі, він знервований, і десь там біля нього офіцер-миротворець. А там, де постріл лунає в нашу сторону, хлопці моментально отвєтку таку дають, що може бути тиждень, що навіть пульки з пістолета не вилітають (сміється). 

Вони там сєпарам навалють просто офігенно. От сьогодні стріляли просто так хаотично, над позиціями, це є провокуючий вогонь. Якби стріляли по позиції, а не на позицію, о, тоді вже відкривається вогонь у відповідь.

– Звідусіль лунає, що ці офіцери, які мають досвід миротворчих операцій, направлені на Донбас, щоб не давали нашим бійцям відповісти. Навіть звучить так фраза як "заград-отряди"...

– Це все брєд. У мене фінальний акорд був на Сході у ці вихідні. Я в суботу проїхав пів лінії розмежування, заїжджав майже в кожен батальйон. Я бачив цих офіцерів – хтось стояв на ропі, хтось на вопі (ротні та взводні опорні пункти – УП), хтось у батальйоні... 

Мені приємно було бачити, коли стоїть без діла, йому немає чим зайнятися, він мусить спостерігати, і каже: "Бляха, пацани, давайте я вам допоможу зброю почистити". Я чуть сльозу не пустив. 

Той там їм продукти носить, той там сидить, у ротного не получається з картою – допомагає йому карту малювати. 

Блін, Збройні сили України – це одна команда. 

Я не розумію, як у людей виходить однією рукою просити про допомогу армії й казати – ой, там наші, перемога, захопили нове село, просунулись на кілометр, молодці! А проходить певний час, а другою рукою їх сварити. Ну, бля*ь, якесь раздвоєніє лічності получається.

 
Римарук: "Хлопці продовжують робити свою роботу, вони ж не можуть звідти взяти і піти"

– Я приблизно можу зрозуміти після історії з Ярославом Журавлем, чому емоційно стан суспільства такий, що після того, що відбулось і доволі слабкої реакції влади, то може бути…

– Слухай, в ситуації з цим бронежелетом, я би погодився, що стан емоційний. Але коли ти бачиш слід політичний, я не погоджуюся.

– Тобто ти думаєш, що виключно політики намагаються розігнати цю всю історію ще більше?

– Я не розумію, навіщо хайпувати? Блін, хлопці 29-й раз (!!) 29-й раз заходять у режим тиші, у всеосяжне перемир’я, бл**ь. Називайте, як хочете, але це є війна. 

29 разів суспільство хайпує, темпує – зрада там, продали Україну, капітуляція, срака-мотика! А через два тижні про них забули, тому що всьо – темп знизився. 

Хлопці, ага, посварили нас, пішли. Вони продовжують убивати пі***асів, от і всьо. 

Треба вчити військових, які вже 29 раз заходять у режим тиші, як їм воювати? Я зараз говорю про командний склад, діючий штаб ООС, командирів бригад, які там буцімто віддали наказ забрати в когось кулемет, щоб він не стріляв…

– Все ж таки, у ситуації з Журавлем і медиком реакція влади була доволі дивною. Сама ця історія справді виглядає настільки жахливо, що реакція мала б бути, а реакція була доволі слабкою. Реакція влади була така, наче: "Хлопці, тихо-тихо, давайте, у нас тут перемир’я, і тому зараз не до реакції на такі історії".

– Дивись, я не дуже сильно люблю чіпляти владу, тому що влада – це політика, а там, де політика – ми вже говорили про це сьогодні – політика буває такою аморальною, що хочеться піти і не дати в морду, а поставити до стінки і розстріляти за аморальність, за топтання на пам’яті бійців.

Чому така була реакція влади – мене не цікавить, мене більше цікавить ситуація в ООС. Я людина, яка пройшла війну, уже понад 4 роки як співробітник фонду, допомагаємо, у мене завдання допомогти хлопцям. 

Треба – я буду допомагати інформаційно, хоча я не зобов’язаний, треба – я буду ще більше сидіти, вкладати своїх сил, щоб придумати ще якісь нові технічні засоби. 

Мені здається, я собі гіпотетично допускаю, що все, що влада ні робить, вона бачить: "влада щось зробила – критика, пі*дюліна полетіла, знов щось зробила – пі*дюліна полетіла". Вони, мабуть, потихесеньку-потихесеньку собі навчаються і "чим менше реагуєш на пі*дюліну – тим менше реакції буде".

Я тобі даю гарантію, цей хайп навколо всеосяжного перемир’я ще день-два протримається, і потім друга хвиля буде, коли буде перший поранений, перший загиблий. Завжди так завершувався любий режим тиші, любий.

 
Римарук: Якщо Росія піде в наступ, у нас реально в лічені дні, два-три-чотири добровольчі батальйони швиденько формуються – вперед і с пєснєй

– Якщо будь-який режим тиші закінчується саме таким чином, і військові про це знають, виникає питання: навіщо він потрібен?

– Хлопці продовжують робити свою роботу, вони ж не можуть звідти взяти і піти.

– Я маю на увазі навіщо йти на ці перемир’я?

– Про це ми з тобою говорили на самому початку. Владі потрібно мати яйця, щоб потім по завершенню цього – да, ми побачимо, що цей режим, всеосяжне перемир’я, не працює, ця домовленість не працює – вийти і сказати: "Мінський процес не працює, до побачення, давайте домовлятись, давайте з нового початку".

Якщо Європа скаже: "Да, давайте", це буде Україна, Франція, Німеччина, якщо ще підтримає Америка – Росія почне програвати. Якраз саме цей момент треба мати яйця, щоб сказати: "стоп, Мінський процес не працює, Мінськ стоп!".

– От якраз про "стоп Мінськ". Як військові ставляться до дипломатів?

– Завдання військових – захищати Україну і вбивати рускіх, всьо (сміється). Завдання дипломатів – штуркати цю владу в заднє місце і прискорювати казати: "Мінськ – стоп!"

– Знову ж таки, військові багато говорять, фронт – штука така, де багато… 

– Слухай, з військових почався оцей хайп "у нас забірают пулімьоти", тому що ми всі різні люди. 

У когось характер міцніший, у когось слабший. Комусь вообщє по барабану фейсбук, новості, телевізор. Він тільки ходить до командира – слиш, нафіга мені той покемон, дай мені дишака, надоїло з цим пістолетом ходить, розумієш?

А є такі, сидять в армії, не вилазять з того фейсбука і там жаліються, типу: "А-я-яй, їсти не дали", чи ще щось – ПТУР у мене забрали. Та нічо в тебе не забрали!

– Звідки взялось це – "у вас будуть забирати автомати"?

– Я не знаю, чесно. Я не знаю, звідки це пішло. Мені взагалі досить цікаво, чому про це почали говорити та про те, що "бляха муха, заборонили літати". 

Я встидаюсь спитати, а де ви були, коли опублікували цей документ, де чітко вказано, що не можна літати? Де ви були? Чому ви хайп не піднімали ще тиждень тому, чи коли то засідання було?

 
Розведення може статися тільки тоді, коли буде Росією прийняте чітке рішення – всьо, ми здайомся, ми покідаєм Донбас

– Давай поговоримо про відведення. Що з ним відбувається?

– Мені дуже цікаво, чому прийнято таке рішення – всеосяжне перемир’я, а не розведення військ на якихось окремих ділянках. Це дуже цікаве питання. 

У мене є пару версій. По-перше, розведення на чергових ділянках ми побачили. Як вже показує практика, це не працює. Я зараз говорю, наприклад, про Золоте, і за Волновахою – район Богданівки. Не працює.

– Взагалі?

– Взагалі. Тому що від зони розведення робиш отак от чікс (робить крок вбік – УП), і отут от починають кулі літати, два метри відходиш. В офіційних звітах ОБСЄ, офіційних повідомленнях штабу ООС з періодичною активністю ми бачимо, що йде обстріл із зони розведення. От і все. 

Розведення не працює. 

Розведення може статися тільки тоді, коли буде Росією прийняте чітке рішення – всьо, ми здайомся, ми покідаєм Донбас. 

Тільки тоді, коли наша розвідка доповість – чікс, з цієї ділянки виїхало 8 танків, 12 БМП, артилерія і росіяни пішли, ополчєнци разбежалісь. Всьо, тоді ми відповідно зможемо відтянути. 

Ніхто не відводить нікуда техніку. Генерали, наші командири на сьогодні в Збройних силах не дураки, вони не будуть ризикувати життям військовослужбовців, забирати міномети, відвозити БМП десь там за ліс. 

Такого ніколи не станеться до тих пір, поки росіяни не підуть.

– Наприклад, ми доходимо до ситуації "стоп Мінськ". І що далі?

– А далі буде цікаво, да. І тут вже треба опиратись на професіоналізм наших дипломатів, які будуть шукати нові шляхи і подавати їх президенту або міжнародній спільноті, щоб вирішити це питання. 

І тут саме головне в гонитві за метою – не загубити стратегію і її притримуватись. Тобто має бути чітка стратегія того, що ми зможемо зробити. 

У нас вже є пара козирів у Нормандському форматі, тобто вибори можливі тільки після того, коли всє рускіє на*уй з пляжа, техніка ушла. 

А щоб вивести всю техніку з окупованої території, ту кількість військовослужбовців – отак от посадити її на броню і вигнати – це займе місяць-півтора. Позабирати всі докази, ну геть все позабирати. 

 
Римарук: Загроза постійно існує. І постійно потрібно пам’ятати, що в нас в країні війна, і хочемо ми, не хочемо – ми маємо допомагати армії, ми маємо її підтримувати, а не сварити, в першу чергу

– Зачистити.

– Так, зачистити. Це, блін, може не місяць і не два, це може зайняти десь і півроку. Тому я не знаю, чи це швидко станеться.

Заводити на кордон міжнародний контингент – теж варіант. Це класно. Який потім буде фіксувати "а, всьо, рускі уєхалі" або "а нє, рєбята, ви заєхалі". Розумієш? 

Питання, хто дасть людей в цей міжнародний контингент і яка більш-менш здорова держава відправить людей на кордон, просто на війну, давай будем дивитись правді в очі....

– Давай про емоційний стан. У нас ці емоційні хвилі в основному йдуть якраз через відмінність підходів. Говорять, що Порошенко був "президентом війни", а Зеленський – "президент миру". І коли кажуть про "просто прєкратітє стрєлять", багатьох починає бісити, наганяє негативних емоцій у людей. 

– Є проблема, є стурбованість, потім іде депресія, потім іде сприйняття. Ми якраз зараз всі в емоції, потім усі підем в депресію, а потім ми все сприймемо.

– Це ми говоримо про суспільство. А військо до 2019 року і після 2019 року… 

– Однакове. 

– Тобто емоційно, психологічно на фронті все на тому ж рівні?

– Реально однаково. Настрої інколи всередині підрозділу залежать від командира. 

Наприклад, якщо порівнювати командира бригади місяць тому назад, він був такий, мотивований, "щас ми там сепарам нахлабучім, тут то разхєрачім, тут то". 

Ви що думаєте, що наші хлопці стріляють тільки у відповідь? Да х*й там, от реально. Є загроза, є техніка, яка підійшла до передка – на*уй артилерія, яка раз*уяріла всьо, ти знаєш, що твій особовий склад живий. 

Там ніхто у відповідь не стріляє, там із цими рускими ніхто не церемониться. 

Навіщо демотивувати особовий склад? Я цього не розумію. 

Тому я сьогодні питався у деяких командирів – там хайп, зрада у фейсбуці. А вони: "Та на**й, я туди не заходжу, у мене тут свою двіжуха". От і всьо. Але все ж таки людей демотивує такий посил.

І людей демотивує режим тиші. Одні такі, блін, всьо, режим тиші, не стрєлять, напівпанічний такий настрій. А інші такі – о, зашибісь, встигнемо підготуватись, підремонтуємо, ще щось.

 
Війна починалась у нас без безпілотників, без тепловізорів. Армія потім стала сильнішою. Армія з кожним роком стає сильнішою

– Що робити з цією демотивацією?

– Ну воно по-різному. Армія – це дзеркальне відображення суспільства, один в один. От є зрадо**би, а є нормальні люди, які потихесеньку, повільно, але впевнено луплять ту стіну, роблять свою роботу. Один в один.

– Режим тиші, ти сказав, один-два дні. 

– Ну він протримався півгодини десь (перше порушення з боку бойовиків було зафіксоване через 20 хвилин – УП).

– 6 років йде війна... Яка вона? Ти можеш охарактеризувати? Для тих, хто ніколи там не був.

– Досить тяжке питання, тому що війна постійно змінюється. Я дивився на війну як боєць, і я дивлюсь на війну вже як співробітник фонду, як людина, яка постійно шукає якісь нові технічні рішення, щоб допомогти військовим.

Війна починалась у нас без безпілотників, без тепловизорів. Армія потім стала сильнішою. Армія з кожним роком стає сильнішою.

І в разі чого, якщо буде відкрита повномасштабна агресія з боку Росії, та кількість мотивованих людей, яка прийде в армію, вона вже буде професійною, вона вже знає, як стріляти, як розміновувати, як іти в розвідку, як літати, як слухати ворога, як бачити ворога.

І це в нас дуже великий козир. І Росія це чудово розуміє. Тому вона зараз думає – активізовувати дії на Донбасі, відкривати другий фронт чи не відкривати. А загроза є. 

Якщо подивитись на східний кордон, скільки там зосереджено військової техніки Російської Федерації, та кількісна армія, за сотню гелікоптерів, за дві сотні винищувачів. Якщо це махом піде з якоїсь сторони, або навіть з двох, не будем виключати, що це буде дуже боляче.

Загроза постійно існує. І постійно потрібно пам’ятати, що в нас в країні війна, і хочемо ми, не хочемо – ми маємо допомагати армії, ми маємо її підтримувати, а не сварити, в першу чергу.

 
Ми дуже швиденько гуртуємось, і це дуже потужна сила - Андрій Римарук

– У чому перевага українських військових?

– У мотивації. Ми на своїй землі. Нас не треба змушувати. 

Наприклад, позаминулого тижня бійці однієї з бригад взяли в полон одного військового. 

І він розказав таку чудову історію, яка відбулася на околицях Донецька: "Я местный житель, работы нету, пришел, через раз платят зарплату, но уже платят, сидим тут на позиции, стрелять нам запрещают, потому что если мы там нарушим приказ (а вони там вахтовим методом на позиції сидять, 4 через 4), меня еще оставят на 4 дня; а вот эти русские приезжают, разворачивают там свои винтовки, СПГ, АГС, настреляют и уезжают, а потом укропы по нам наваливают".

Пацан, молодець, спасибо, іди, рішення суду вже є, йому щось вклєпали 18 років, все. Докази чергові є.

Ми мотивовані, нам не треба пояснювати, за що треба вбити людину, яка прийшла на мою землю зі зброєю. А вони, коли йдуть, вони йдуть не по своїй землі, у них є страх. І в нас дуже велика перевага в мотивації. 

І у нас дуже велика перевага в суспільстві. Не те, що я сьогодні спостерігаю, а коли нас припече. Ми дуже швиденько гуртуємось, і це дуже потужна сила. 

І я не виключаю, що якщо Росія піде в наступ, у нас реально в лічені дні, два-три-чотири добровольчі батальйони швиденько формуються – вперед і с пєснєй. 

Євген Будерацький, фото і відео: Назарій Мазилюк, Ельдар Сарахман, УП

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Євген Будерацький, редактор УП
Як часто ви собі задаєте питання: А як журналісти обирають тему для новини/колонки/статті? Та й взагалі, а як медіа працює? У свою чергу, ми теж часто розмірковуємо, про що ж думають наші читачі, що їх цікавить, що їм буде корисно? Клуб УП може стати тією платформою, де ми разом з вами спробуємо зробити обмін думками постійним, корисним і важливим для нас всіх.


powered by lun.ua
Главное на Украинской правде