Что значит китайская вакцинная дипломатия для Украины?

Среда, 30 июня 2021, 13:30

Нещодавно китайський вектор зовнішньої політики України отримав новий розвиток. 

За повідомленнями Associated Press Китай змусив Україну відкликати свій підпис від колективного листа комітету ООН з прав людини, в якому понад 40 країн виступили із засудженням порушення прав людини в Сінцзяні – китайському регіоні, де за повідомленнями низки медіа та міжнародних організацій відбуваються утиски уйгурського населення. 

За даними видання, Пекін попередив, що в зворотному випадку заблокує заплановану поставку в Україну щонайменше 500 тис. доз вакцин проти COVID-19. 

Українське зовнішньополітичне відомство до цього часу не прокоментувало ситуацію з відкликанням підпису та можливого тиску Китаю, в той час як прес-секретар МЗС КНР зазначив, що Китай вітає рішення України не втручатися у внутрішні справи Китаю, що "відображає її дух незалежності та повагу до фактів, а також відповідає цілям Статуту ООН та основним нормам, що регулюють міжнародні відносини". 

Посольство КНР в Україні опублікувало заяву, в якій серед іншого, наголосило на тому, що Китай не надає вакцини іншим країнам в обмін на певну вигоду, не має геополітичних цілей та не висуває жодних політичних умов.

Якщо тиск Китаю на Україну із використанням залежності від вакцини дійсно мав місце (а інших причин відкликати свій підпис в української сторони не було), можна зробити такі висновки: 

По-перше, очевидно, що Китай, незважаючи на офіційну риторику про наміри "зробити вакцину суспільним благом для всього світу", та постійні заперечення просування так званої "вакцинної" дипломатії, використовує залежність інших країн від поставок вакцини для досягнення своїх політичних цілей.

У випадку із зазначеним листом Пекін намагався запобігти широкому міжнародному засудженню дій китайської влади, які іншими країнами вважаються такими, що порушують права людини. 

Це стосується, насамперед, Сінцзяну, в якому за даними низки міжнародних організацій, в тому числі експертів ООН, китайська влада під приводом боротьби з тероризмом утримує сотні тисяч мусульман-уйгурів в так званих "таборах політичного перевиховання", використовує їх примусову працю, здійснює утиски за релігійною, культурною та етнічною ознаками. 

США визнали дії Китаю геноцидом, а ЄС в березні цього року ввів санкції проти китайських чиновників, які Брюссель вважає причетними до порушення прав мусульман-уйгурів. 

Пекін усі звинувачення спростовує та називає їх "спробами очорнити Китай".

Інші приклади вакцинної дипломатії Китаю у світі включають просування пропаганди та наративів про КНР як "щедру та відповідальну державу", в той час як західні країни зображаються як неефективні та неспроможні до боротьби з пандемією. 

Крім цього, вакцинна дипломатія сприяє експансії китайських компаній на ринки інших країн в рамках ініціативи "Один пояс, один шлях" разом із так званим "Шовковим шляхом здоров’я", та навіть використовується для пропозиції деяким країнами щодо розірвання дипломатичних відносин з Тайванем в обмін на поставки вакцини. 

Наразі, очевидно, що Україна, крім "м’якої" вакцинної дипломатії Китаю, потрапила також і під більш "жорстку", яка вимагає відмови нашої держави від публічної підтримки принципів міжнародного права та прав людини.  

По-друге, варто розуміти, що наразі посилюється стратегічна конкуренція між США та КНР, в умовах якої Пекін здійснює максимум зусиль щоб запобігти створенню "нового альянсу демократій" для протидії Китаю. 

Варто очікувати, що Китай намагатиметься збільшити дієвість та ефективність свого впливу на інші країни, при цьому основним інструментом є поглиблення їх залежності від китайського ринку, джерел фінансування та технологій. 

Країни, які не мають інших альтернатив, окрім Китаю, менш ймовірно виступатимуть із публічною критикою китайської політики, не приєднуватимуться до санкцій проти китайських компаній, надаватимуть більше можливостей для експансії у чутливі галузі своєї економіки та елементів критичної інфраструктури. 

Незважаючи на загалом пасивність в останні роки політики Китаю в Україні, слід очікувати активізацію Пекіна у створенні нових інструментів впливу на Київ.

По-третє, очевидно, що Китай, як і багато країн світу, дотримується принципів реалізму та Realpolitik у міжнародних відносинах, відповідно до яких для реалізації національних інтересів беруться до уваги суто практичні, а не ідеологічні чи моральні міркування. І часто інтереси Китаю не співпадають, та навіть протилежні інтересам України. 

Наприклад, багато представників українського експертного та наукового середовища схильні розглядати Китай як джерело можливостей для України, апелюючи до перспектив реіндустріалізації української економіки, побудови масштабних транспортних та логістичних коридорів в рамках китайської ініціативи "Один пояс, один шлях", перенесення китайських підприємств на територію України та перетворення нашої держави у виробничий хаб китайських товарів для їх експорту до ЄС. 

Проте, з моменту проголошення Китаєм "Поясу і шляху" в 2013 році в Україні не з’явилося жодного нового інфраструктурного проекту Китаю, як частини "Великого шовкового шляху" та міжнародних транспортних коридорів, а китайські підприємства не "вкрили" територію України. 

Водночас, Китай значно збільшив частку своїх високотехнологічних товарів на українському ринку, в Генеральній асамблеї ООН послідовно голосує проти українських резолюцій про мілітаризацію та порушення прав людини Росією в Криму (що не заважає йому постійно наголошувати на підтримку принципів міжнародного права), та навіть намагався поза офіційними каналами ВТС встановити контроль над стратегічним українським підприємством "Мотор Січ". 

Читайте також: "Один пояс, один шлях". Як Китай планує "колонізувати" понад 60 країн

Китайський вплив на Україну

Враховуючи зазначене, виникає запитання, які інструменти, крім залежності від поставок вакцини, Пекін може використати для тиску на Київ. 

Негативні прогнози, стосовно можливості Китаю обмежити український експорт до КНР у відповідь на відмову української влади передавати Китаю "Мотор Січ", не виправдалися, проте приклади використання Пекіном економічної залежності від свого ринку можна побачити на прикладі Австралії.

В 2020 році у відповідь на заборону Австралії впроваджувати технології 5G китайськими компаніями Huawei і ZTE та заяви Канберри про необхідність незалежного розслідування причин спалаху COVID-19, Китай заборонив експорт вугілля та сільськогосподарської продукції з Австралії.

Враховуючи, те, що Пекін є другим торгівельним партнером для Канберри (експорт в Китай в 2020 році становив $100 млрд), обмеження завдали значної шкоди австралійським виробникам та змусили шукати альтернативу китайському ринку. 

Іншим інструментом впливу є ринок надання освітніх послуг Австралії, частка Китаю в якому складає приблизно $10,5 млрд. З метою збільшення ефекту від санкцій Китай намагався обмежити потік своїх студентів до австралійських університетів. 

Для України в 2020 році Китай став країною №1 за обсягами торгівельного обороту. Обсяг торгівлі склав $15,4 млрд. та збільшився порівняно з минулим роком на 20%. При цьому український експорт становив $8,3 млрд., та переважно складається з залізної руди та продукції сільського господарства. 

Це означає, що у випадку необхідності КНР може за допомогою штучного збільшення/зменшення обсягів закупівлі прямо впливати на власників великих українських аграрних та добувних холдингів, які залежать від ринку КНР. 

Посилення інструментів тиску може здійснитися за допомогою поглиблення співробітництва. 

Нещодавно посол Китаю в Україні Фань Санжун заявив про готовність імпортувати більше продукції з України та брати участь в будівництві інфраструктури (ймовірно йдеться про кредит в $1 млрд. на кільцеву дорогу навколо Києва).

Реалізація цих намірів посилить залежність України від Китаю, а створення Альянсу українських та китайських університетів – збільшать інформаційний вплив КНР в академічному та науковому середовищі України. 

За словами міністра закордонних справ Дмитра Кулеби: "Китай – не ворог, але і не друг – а просто торговий партнер". Це означає, що Україна намагається окреслити "червоні лінії" у співробітництві з КНР, залишаючи відкритими сферу торгівлі та інвестиції, не допускаючи китайські компанії до стратегічних галузей та елементів критичної інфраструктури. 

Однак, як бачимо на практиці, невинна на перший погляд залежність від поставок вакцини, ринку збуту продукції, технологій чи навіть академічні обміни також можуть стати серйозним інструментом впливу.  

Юрій Пойта

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  

powered by lun.ua

Почему украинские женщины (НЕ) выбирают ИТ и STEM-профессии?

Кто заплатит за пластик?

Окна возможностей: несколько перспективных направлений для бизнеса во время пандемии

Новый политический мир

Как перестать волноваться за экономику и отказаться от угля к 2030 году

Украина как наследница УНР