Міністри під йолку. Хто вчергове поповнив уряд Шмигаля
Однією з особливостей команди Зеленського є її вміння швидко й легко губити людей. Навіть якщо вони були "на 100% своїми".
Так за півтора роки роботи Зеленського з посад пішов понад десяток міністрів і голів ОДА, часто залишившись в історії безіменними.
Напередодні Нового року на Кабмін чекали чергове оновлення, а в деяких випадках навпаки – закріплення вже відомих прізвищ. Попри заяви прем’єра про його самостійність в урядових призначеннях, кандидатів традиційно підбирали Зеленський і Ко – Андрій Єрмак та Сергій Шефір.
У курсі їхніх планів не був навіть парламент – ротації очікувались після свят, а потенційні зміни в Мінветеранів і Мінекології стали відкриттям навіть для профільних комітетів.
Над урядом Дениса Шмигаля нависли серйозні зміни: від появи потужного першого віцепрем’єра і закінчуючи відродженням скасованого при Гончаруку аграрного міністерства. Призначення також планувались в міністерствах освіти, екології і ветеранів.
Та не всі плани Банкової завершились успіхом, не всі кандидати отримали посади. Десь голосування провалила Верховна Рада, як у випадку з претендентом на віцепрем’єрство Юрієм Вітренком, десь до парламентської зали навіть і не дійшло, як із Романом Опімахом, претендентом на крісло очільника Мінекології.
За нинішнього главу відомства, Романа Абрамовського, заступився профільний комітет. Депутати відмовилися обговорювати кандидатуру нового міністра, доки їм чітко не пояснять, чому звільняють нинішнього. Тоді президент провів зустріч з Абрамовським і Шмигалем, в результаті якої питання Мінекології поки відклали.
А от очільників МОЗ Максима Степанова і Мінінфраструктури Владислава Криклія – попри нарікання на першого та чутки про відставку другого – найближчим часом не змінюватимуть.
На Степанова збираються "почепити" весь суспільний негатив щодо епідемії, а потенційний наступник Криклія – глава Укравтодору Олександр Кубраков, якого просував Кирил Тимошенко – від міністерського портфеля відмовився.
"Українська правда" розповідає, хто та з чиєї ініціативи поповнив, не поповнив або ще може поповнити Кабмін Дениса Шмигаля.
Перший віце і глава Міненерго. Юрій Вітренко
Юрій Вітренко був за крок від серйозних кар’єрних змін – йому вирішили віддати не просто міністерську посаду, а й місце віцепрем’єра. Однак Верховна Рада голосування за нього провалила.
Він став широко відомим завдяки роботі у державному "Нафтогазі", куди прийшов ще в першій половині 2000-х. Кілька разів йшов і повертався до державного монополіста, в різні роки опікуючись залученням кредитів і реструктуризацією боргів.
Вітренко – син відомого проросійського політика Наталії Вітренко, лідерки "прогресивних соціалістів". Сам Юрій запевняв, що політичні погляди матері не підтримує.
У 2010 році він заснував інвестиційну компанію, де його партнером був Андрій Коболєв. У 2014 обидва зайняли керівні посади в "Нафтогазі": Коболєв його очолив, а Вітренко, обіймаючи різні посади, відзначився судовими "війнами" проти російського "Газпрому".
В останні роки роботи в "Нафтогазі" він почав конфліктувати зі своїм колишнім партнером і нинішнім керівником НАКу. Так, у 2017 році у держкомпанії взялись розробляти план корпоративної трансформації, за яку спершу відповідав Вітренко. Однак наступного року він був відсторонений через різницю в підходах з Коболєвим.
У 2019 році управління Вітренка підготувало звіт, у якому критикувало керівництво і писало про наявність "руйнівного прихованого конфлікту" у компанії.
Читайте також: Юрій Вітренко: У Коболєва є домовленості з Коломойським з 2014 року
Вітренко пішов з "Нафтогазу" влітку 2020 року. Його посаду виконавчого директора скоротили нібито для "оптимізації внутрішньої організаційної структури, функціоналу та обов'язків між підрозділами". Сам чиновник назвав причиною те, що в керівництва наразі "не у пріоритеті ефективний захист інтересів України у відносинах з Газпромом".
Ще більше року тому Вітренка називали одним із претендентів на прем’єр-міністра. Йому також в ОП пропонували очолити Фонд держмайна. Крім цього, колишній топ-менеджер "Нафтогазу" просував ідею створення Фонду національного добробуту, який хотів очолити. Передбачалось, що установа буде управляти стратегічними держпідприємствами. Проте від цієї ідеї у підсумку на Банковій відмовились.
Тепер двері у Кабмін йому відкрило те, що міністерству енергетики так і не призначили постійного керівника – його очолив т.в.о.
Та нещодавно парламент дещо змінив закон – тепер "тимчасовим" міністр може бути лише місяць. Цей термін для нинішнього "енергетичного" т.в.о. спливає вже 20 грудня, тому в Офісі президента вирішили швидко вирішити питання.
За даними УП, Вітренка на посаду лобіював керівник ОП Андрій Єрмак, і президенту його кандидатура теж подобалась.
Під час зустрічі з депутатами кандидат у міністри намагався сподобатися обранцям, фахово відповідав на їхні запитання і робив все можливе, щоб справити враження. За словами одного зі "слуг народу", Вітренко кілька разів підкреслював, що його задача – налагодити комунікацію з нардепами.
"Його питали про атомну енергетику, а він відповів, що атомна енергетика – пріоритет для нашої держави. І в той же момент – сказав, що за зеленою енергетикою майбутнє", – пригадує у розмові з УП інший народний обранець.
"Це в нас, напевно, перший раз, коли "соросята" і "бородята" (група олігарха Ігоря Коломойського – УП) підтримують одну і ту саму людину", – сказав один із керівників СН.
Водночас, проти Вітренка виступала так звана група Іллі Павлюка, яку джерела у франції "Слуга народу" пов'язують з олігархом Рінатом Ахметовим. Саме Ахметову приписували вплив на колишню очільницю енергетичного міністерства – Ольгу Буславець, яку звільнили місяць тому.
Крім того, нову кандидатуру не підтримав спікер Ради Дмитро Разумков. Причина, як пояснюють УП у "Слузі народу", в судовому позові Вітренка через заблоковану премію за виграш у "Газпрому":
"У Разумкова проста позиція – чи людина має моральне право займати державну посаду, якщо вона судиться з державою за мільйонну премію? Діма вважає, що ні".
Історія із скандальними преміями почалась у травні 2018 року. Саме тоді Наглядова рада "Нафтогазу" вирішила преміювати 41 співробітника компанії за внесок в перемогу над "Газпромом" в Стокгольмському арбітражі. Сума винагороди передбачалась на рівні 1% суми виграшу в арбітражі ($4,6 млрд) – тобто $46,3 млн.
У 2018 році була виплачена перша частина премій на суму $20,7 млн. Як зазначається в звіті "Нафтогазу", Андрій Коболєв отримав 261 млн грн – близько $9,5 млн на той момент. За документами, які напередодні опублікував редактор "Цензора" Юрій Бутусов в Фейсбуці, Юрій Вітренко отримав 201 млн грн – близько $7,5 млн.
Проте це не вся сума, яку повинні були отримати топ-менеджери "Нафтогазу".
Інша частина премій повинна була виплачуватися протягом трьох років, за умови успішного стягнення з "Газпрому" залишку виграшу. Гроші "Нафтогаз" отримав наприкінці 2019 року – за рахунок штрафних санкцій сума добігла до $2,9 млрд.
Утім подальші виплати не здійснювались через Володимира Зеленського, який на початку року доручив тодішньому прем’єру Олексію Гончаруку "розібратись" і з питанням премій "нафтогазівцям" і пригрозив "перезавантаженням Нафтогазу". Через місяць після цього Вітренко пішов в суд.
Один з співрозмовників в "Слузі народу" повідомив УП, що наразі Вітренко претендує на отримання другої частини премії – "трохи більше $4 млн", і це питання з позовом, буцімто, повинно бути вирішене до призначення, інакше у віце-прем’єра виникає конфлікт інтересів.
Тільки він не буде забирати ці кошти, а віддасть їх фактично державі в борг. Тобто, між Вітренком і "Нафтогазом" підписується договір подібний до мирової угоди, за яким перший відмовляється від позовних вимог і отримує за це державні облігації строком на 5 років.
"Фактично виходить, що Вітренко уже передав в бюджет свою премію, в сплачених "Нафтогазом" дивідендах. Тепер же він за це отримає ОВДП, виплати за якими настають більше ніж через чотири роки. Він це пояснив і Разумкову на зустрічі, коли той почав натякати на конфлікт інтересів", – каже співрозмовник.
Сам Вітренко в розмові з УП підтвердив, що передбачається такий механізм, але відмовився прояснити деталі.
Одразу декілька співрозмовників УП у фракції Зеленського у приватних розмовах звертали увагу на досить ймовірний майбутній конфлікт Вітренка з прем’єр-міністром. І справа навіть не в тому, що Шмигаля пов’язують з ДТЕК, а в амбіціях першого віце-прем’єра, якого ще у 2019 році на Банковій розглядали потенційним прем’єром.
"Юра з'їсть Шмигаля навесні, згадайте мої слова. Цей чувак не буде грати у командну гру", – розповідає УП один із заступників голови фракції "Слуга народу".
Однак цьому не судилося статись, адже під час голосування у парламенті голосів за призначення Вітренка забракло. У "Слузі народу" без голосів "павлюківців" та умовної "групи Разумкова" вдалося зібрати лише 153 голоси.
Цікаво, що уся "група підтримки" олігарха Ігоря Коломойського і всередині СН, і зовні у вигляді групи "За майбутнє" підтримала Вітренка. Як і інша олігархічна група "Довіра".
Однак з різних причин інші повноцінні фракції не дали свої голоси за нового главу Міненерго, і призначення Вітренка не відбулось: ЄС і "Голос" не голосували за кадрові призначення взагалі, партія Тимошенко не могла підтримати екстопа "Нафтогазу" з класових мотивів усе через ту ж премію, а сподіватись, що друзі Путіна і Фірташа з ОПЗЖ проголосують за Вітренка було б наївно.
Взагалі такий розклад був очевидним ще до голосування. По суті, Вітренко повторив долю Ольги Буславець у війні груп Ігоря Коломойського та Ріната Ахметова: призначити своїх кандидатів на посаду жоден із них не може, але може завадити супернику.
Теоретично, Вітренка могли б за прикладом Буславець призначити очільником міністерства енергетики через Кабмін з приставкою т.в.о., однак враховуючи законодавчі зміни знаходитись в такому статусі йому можна не більше 30 днів. Та й навряд сам Вітренко, який цілився в крісло першого віцепрем’єра, погодиться на таку пропозицію.
Міносвіти. Сергій Шкарлет
Сергій Шкарлет виконує обов’язки міністра освіти вже шостий місяць – це удвічі більше за випробувальний термін, який йому давав прем’єр. І за результатами якого, він таки повноцінно сідає у міністерське крісло.
Півроку тому на запрошення президента Шкарлет залишив посаду ректора Чернігівської політехніки, яку обіймав 10 років, і прийшов у МОН. За його плечима був управлінський досвід в університетах, членство в Партії регіонів, балотування від БПП, теплі стосунки з Леонідом Кучмою, кілька наукових робіт – у частині з яких після призначення науковці знайшли плагіат.
Читайте також: Від Януковича до Зеленського через Порошенка. Хто такий очільник Міністерства освіти Сергій Шкарлет
Призначати Шкарлета довелось в обхід Ради, через Кабмін, адже підтримки забракло вже на рівні профільного комітету. І до самого голосування відкритим залишалось питання – чи знайдеться ця підтримка зараз.
Адже з одного боку, у Шкарлета склались хороші відносини з Офісом президента, розповідають джерела УП.
З іншого, попри центр ухвалення рішень в країні в особі Офісу президента, для призначення на посаду міністра треба було зібрати щонайменше 226 голосів у парламенті. А там – конфлікт з профільним комітетом і в першу чергу з його головою, "слугою" Сергієм Бабаком.
Утім зібрати голоси Шкарлету все ж вдалось – рівно 226. До "слуг", які дали понад 170 голосів, долучились ОПЗЖ, "Довіра", "За майбутнє" і кілька позафракційних депутатів.
Присягу новий міністр складав під крики "ганьба".
За день до винесення кандидатури Шкарлета в зал його вдруге не підтримав комітет. А його голова, Сергій Бабак, перед голосуванням у залі обмежився сухою заявою "комітет рекомендував парламенту вирішити" долю т.в.о міністра.
Із заявою проти призначення виступив один з найавторитетніших вишів – Києво-Могилянська академія, яку свого часу очолював Сергій Квіт, нині голова НАЗЯВО, з яким судиться Шкарлет.
На захист т.в.о. міністра, за кілька днів до ймовірних перестановок у Кабміні, виступила низка освітніх асоціацій і профспілок – здебільшого, ректорських об’єднань різних рівнів. Вони попросили Зеленського "посприяти щонайшвидшому" призначенню Шкарлета.
На їхню противагу з’явилось два листи науковців, громадських організацій і батьків з проханням цього не робити.
Перші називають Шкарлета "представником молодої генерації керівників", другі – просять призначити людину "з бездоганною науковою та людською репутацією", яким Шкарлет, на їхню думку, точно не є.
У самому міністерстві думки щодо Шкарлета різняться.
Обізнаний з ситуацією співрозмовник УП розповідає, що є працівники, які підтримують міністра – мовляв, нарешті з’явилась дисципліна, стратегічне бачення та "рівне ставлення до всіх працівників, незалежно від того, "реформатори" це чи ні".
Інший співрозмовник навпаки – окреслює шкарлетову дисципліну як дуже формальне явище, вимогу постійних документів і звітів з боку працівників. Заперечує наявність будь-якого стратегічного бачення – жодного стратегічного документа за час роботи, оголошення про курс реформ, бачення чи плану. Як і альтернативи розкритикованим ініціативам щодо вищої освіти від попередників, зокрема заступника міністра Єгора Стадного.
Непомітною не пройшла фігура Шкарлета і повз міжнародних партнерів України – Європейський Союз двічі застеріг українську владу від руйнування реформ, яким можуть нашкодити штатні зміни. А саме збереження всіх 6 директоратів МОН, замість скорочення їх до 4, як того прагне т.в.о. міністра.
Мінагрополітики. Роман Лещенко
Широкому загалу ім’я Романа Лещенка може багато не сказати. Але він ще з минулого року опікується однією з найгучніших реформ – земельною. Нині він очолює Дережгеокадастр.
Лещенко родом з Черкащини, освіту здобув на юрфаці КНУ ім. Тараса Шевченка. З 2013 року займався аграрним консалтингом.
Восени 2019 року Лещенко став уповноваженим президента із земельних питань. А влітку 2020 – очолив Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру.
Це відомство розпоряджалось сільськогосподарськими землями до того, як цю роль доручили місцевим громадам. Також орган відповідає за охорону ґрунтів, землеустрій та наповнення земельного кадастру.
Читайте також: "Країна фактично розграбована, землю вже поділили". Інтерв'ю з головою Держгеокадастру
Співрозмовники УП називають Лещенка як кандидата в міністри людиною президента.
"Рома нічий. Він дуже президенту подобається, публічно на собі реформу витягнув. Рома в кадастрі як слон в посудній лавці, але все одно щось там робив. Він такий собі стартапер", – описує один із впливових нардепів "Слуги народу".
За словами іншого члена президентської фракції, Лещенко приходить в міністерство, але державними підприємствами займатись йому не дадуть.
"Буде займатись аграрною політикою, а от в аграрні держпідприємства, де корупція просто кишить, він лізти не буде", – стверджує співрозмовник в "СН".
Щоправда, хто саме буде курувати роботу держпідприємств, у президентській партії не уточнюють.
Як відомо, напередодні розгорівся скандал навколо одного з найбільш одіозних держпідприємств – ДПЗКУ, куди, за інформацією депутат від "Голосу" Ярослава Железняка, призначили керівника в обмін на голоси "Батьківщини". Перед цим із списку на приватизацію вивели це підприємство і ряд інших аграрних компаній.
Щоправда, на відміну від голосування за бюджет, від підтримки кандидатури Лещенка "Батьківщина" утрималась, але голоси знайшли і без соратників Юлії Тимошенко. Його призначення підтримали "слуги" разом із групами "За майбутнє" і "Довіра".
Мінветеранів. Олександр Порхун та Юлія Лапутіна
Ще одне міністерство, яка може зазнати кадрових змін, але до якого руки в четвер не дійшли – Міністерство у справах ветеранів.
На крісло, яке нині займає Сергій Бессараб є два претенденти – його перший заступник Олександр Порхун та заступниця начальника одного з департаментів СБУ Юлія Лапутіна.
Голосувати за нового міністра депутати мають у п’ятницю, 18 грудня.
Точна причина відставки Бессараба невідома, однак депутатка від "Слуги" Євгенія Кравченко припускала, що вона пов’язана з погіршенням стану здоров’я міністра. Нині Бессараб на лікарняному. Жодних претензій на засіданні фракції 15-го грудня до нього звучало, розповідають джерела УП.
Порхун – колишній військовий, майор у відставці, дев’ять років служив у Збройних силах. Два роки, з 2014 до 2016, воював на Сході, командував 13-м окремим аеромобільним батальйоном 95-ї окремої аеромобільної бригади.
У 2015 з рук Порошенка отримав звання "Героя України".
На президентських виборах 2019-го Порхун став довіреною особою Порошенка, а на парламентських – пішов самовисуванцем по 217 округу Києва та програв, посівши далеку сьому сходинку.
Придивитись до Порхуна Зеленського попросили депутати з профільного комітету Ради – імовірно, бо обурились, що з ними не обговорюють кандидатів у міністри і висунули свого. Він, мовляв, класно і швидко комунікує з депутатами, давайте спробуємо.
Утім основною кандидаткою на посаду міністра є Юлія Лапутіна.
Лапутіна вже майже 30 років служить і працює в СБУ. В далекому 1992-му стала першою оперативницею у відділі контррозвідки служби. За два роки, у 1994, брала участь у ліквідації фейкового референдуму "про статус Криму" – затримувала місцевих бандитів, кримських чиновників і заведених росіянами бойовиків, які блокували роботу українських правоохоронців.
А майже за 10 років, у 2008-му, припускаючи, що Росія може анексувати Крим, запропонувала концепцію ментальної інтеграції кримчан у материкову Україну. Однак втілити її не вдалось, як пояснює сама Лапутіна – "бо змінилась влада".
У квітні 2014-го, на початку російсько-української війни, Лапутіна поїхала на фронт – у складі першої групи СБУ охороняла краматорський аеропорт від сепаратистів з групи Гіркіна. У 2018 стала другою генералкою в історії Україні.
Останні шість років працює на посаді заступниці начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформбезпеки – займається протидією гібридним загрозам.
На засіданні фракції 15-го грудня, куди Лапутіна вмикалась онлайн, депутатам вона сподобалась, розповідають джерела УП.
"Лапутіна – генерал-майор СБУ, жінка – це взагалі супер для уряду", – зазначив один із керівників СН.
Соня Лукашова, Ольга Кириленко, Дмитро Дєнков, УП
