Фактор Януковича, або Чому важливі інституції, а не прізвища

3836 переглядів
Четвер, 26 вересня 2019, 09:00
Святослав ВакарчукСвятослав Вакарчук
лідер політичної партії "Голос"

Привид Януковича блукає Україною. Поки не йдеться про фізичне повернення, хоча і це вже не виглядає фантастикою. Йдеться про методи та підходи, які визначали політику до Революції Гідності.

Якщо проаналізувати законодавчі ініціативи президента, підтримані більшістю в "турборежимі", простежуються дві лінії. Одна – публічна реформаторська: запровадити деякі економічні реформи, важливі для країни. Вся "прогресивна громадськість" радіє від таких ініціатив, і гамір від аплодисментів, часто заслужених, поки не замовкає. 

За цим шумом не чути й не видно іншої лінії – непублічної, але не менш явної: лінії на концентрацію влади в одних руках. Додаткові повноваження президента та його команди закладені в цілу низку ухвалених уже законів. Генеральний прокурор отримав можливість звільняти кого захоче. Нові міністри, завдяки закону про державну службу, можуть звільнити будь-кого в міністерствах.

І таких законопроектів чимало. Вони вносяться в зал пленарних засідань ВР "пачками". Коли ми, в партії "Голос", визначаємо спільну позицію щодо них, то перевіряємо на "фактор Януковича": чи підтримали би ми закон, якби ці повноваження віддавали колишньому президенту? Чи його команді? У переважній більшості відповіді очевидні: звичайно, ні.

Президент та його команда кажуть, що повноваження потрібні для того, щоб навести лад в країні та вичистити "стару політику". Але концентрація повноважень і є старою політикою – це робили всі попередні президенти.

І жодному президенту це ще не вдавалося. Віктору Ющенку та Петру Порошенку заважали це зробити якраз сильні уряд і парламент. Кучму та Януковича довелося контролювати за допомогою вуличних протестів.

Україна не терпить диктатури, навіть коли її запровадження виправдовується метою "зробити людей щасливими". Тут живуть люди, для яких свобода є справжньою цінністю.

Правильний шлях для нашої країни – посилення інституцій, а не прізвищ на посадах. Посилення парламенту, який може і повинен представляти всю країну. Посилення уряду, який підзвітний депутатам, а не президенту. Посилення ролі незалежної судової системи, незалежних антимонопольних регуляторів. Посилення, а не послаблення Центральної виборчої комісії.

Чому це важливо? 

Бо підтримка влади з боку людей, яку фіксують соціологічні опитування, не вічна. Рано чи пізно у владної команди може з'явитися спокуса робити те саме, що робили попередники: тиснути на опозицію, громадянське суспільство – усіх, хто має відмінну точку зору.

А ті, хто має відмінну точку зору, новій владі якраз дуже потрібні. Щоб не припускатися помилок, які можуть дорого коштувати країні.

Щоб у нової команди не було навіть спокуси здобути мир ціною державного суверенітету – а такі ідеї команді пропонують; вона навіть "перевіряла" громадську думку, запускаючи обговорення про неіснуючу "формулу Штайнмаєра". Під цим виглядом з'ясовували, чи забудуть про необхідність нашого повного контролю над державним кордоном як передумову для проведення виборів. "Голос" не дав про це "забути", хоч справжньої переговорної позиції президент так і не озвучив.

Саме люди з експертною точкою зору можуть знайти помилки, закладені в "турборежимі" продукування законопроектів

Loading...

Так, Ольга Стефанишина домоглася збереження можливості закупівель ліків через міжнародні організації, які "забули" внести в закон про закупівлі. А Інна Совсун відстояла право громад на гроші за пайову участь забудовників на наступний рік – ми внесли правки, які дали адаптаційний період для мерій під час скасування пайової участі та заклали запобіжники від корупції.

Пройшов лише місяць роботи парламенту. Але навіть цього короткого часу було достатньо, щоб зрозуміти нагальне завдання для всіх небайдужих: захист суверенітету, захист інституцій, захист демократії в Україні, а також конструктивна робота експертів з різних партій.

І ми відчуваємо, що ми не одні. Нас багато: тих, кому не байдуже. Тих, хто знає свою справу. Тих, хто любить свою країну та готовий захищати її.

Святослав Вакарчук, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Як підготуватися до сезону грипу: 5 простих рекомендацій
Охочі мають шанс імунізуватися та уникнути захворювання або ж на 60 % зменшити ймовірність ускладнень від нього.
Дотик генпрокурора, або Як зняти недоторканність, щоб її залишити
Доторканними "слуги" згодні бути тільки для свого – призначеного президентом Зеленським – генерального прокурора.
Чи є колізія між урядовими розслідуваннями на ринку добрив
За дотриманням правил торгівлі в країні наглядають Антимонопольний комітет та Мінекономіки. Чи є між ними взаємодія, покаже справа проти групи Ostchem.
Стратегія України з інтегрованого управління кордонами: справжнім мірилом успіху буде ефективна реалізація
Зміцнення торговельно-транспортних коридорів до Європейського Союзу є надзвичайно важливим для теперішніх і майбутніх відносин між Україною та ЄС.
У чому логіка "земельного Задзеркалля" щодо іноземців
Заборона іноземцям купувати землю в Україні не працюватиме. Знайдеться ряд механізмів і структур в Україні та за її межами, щоб це обійти. Для кого ж іноземці становлять ризик?
Чому всім нам варто подивитися "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго"
В Україні ми не користуємось інфраструктурою як чимось зручним і корисним, не задумуючись – навпаки, ми, самі того не помічаючи, витрачаємо величезну кількість енергії, щоб компенсувати її розруху.
Синдром політичного інтелекту
То що у нас не так з політичним інтелектом? Посада президента крізь призму теорії поколінь. Та чи можна узяти віртуальний майстер-клас у американських президентів?