"Яка мати їх народила?!", або Як після теракту у Вінниці ми продовжуємо шукати в убивцях людське
"Що ж це за люди такі?!", "Яка мати їх народила?!".
На 142-й день повномасштабного вторгнення продовжують лунати ті самі питання. Одні й ті самі на восьмий рік загарбницької війни в Україні.
Вбивство мирних мешканців у Вінниці 14 липня викликало потужну хвилю справедливого гніву. Реакція суспільства на черговий злочин росіян в Україні є зрозумілою та логічною. Але місцями вона нагадує той здивований вираз обличчя, який часто показують у серіалах та фільмах, коли маніяк встромляє в жертву ніж.
За секунду до смерті в очах жертви читається німий вигук: "За що? Хіба ж можна так? Серйозно? Не може бути!".
Реагувати на загибель людей у Вінниці без емоцій неймовірно складно. Але якщо їх все ж таки спробувати відкинути, то цей злочин, на жаль – лише один із багатьох. Тих, що були. І тих, що ще будуть.
Часів Яр, Кременчук, Одеса, Миколаїв, Харків, Ізюм, Волноваха, Київ, Буча, Ірпінь, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ… Російські маніяки зроблять все, щоб поповнити свій кривавий список. Хіба в когось можуть залишатися сумніви? Схоже, що все ще можуть.
Якщо на восьмий рік війни ми продовжуємо запитувати себе, всесвіт та навіть самого ворога, що не так з росіянами – це може означати різне. Зокрема й таке: можливо, не дуже свідому, але спробу відшукати в убивці хоч щось людське.
Читайте також: Теракт у Вінниці. Тепер Смерть приходить із "Калібром", який розлітається на тисячі дрібних уламків
Знаки питання та оклику, які ми обрушуємо на сторінки соцмереж, якими ми мучимо свій розум і серце, свідчать про те, що багато хто з нас все ще перебуває на стадії заперечення. У найкращому разі – на стадії торгу.
Навіть "хороші росіяни" не здатні чесно подивитися на себе у дзеркало.
Один із ведучих на Youtube-каналі Навального у традиційному для лібералів РФ стилі спробував перекласти всю провину на інших. Він закликав "думаючих" співвітчизників показувати рідним відео з "кадировцями", які і є, на його переконання, обличчям армії РФ та її злочинів.
При цьому, сказав ведучий, показ таких відео варто супроводжувати запитаннями: "Ви справді їх підтримуєте? Ви хочете, щоби вас з ними асоціювали?".
Чи багато "кадировців" на кораблях Чорноморського флоту Росії, які запускають ракети по мирних українцях? У стратегічних бомбардувальниках? Відповідати на це "хорошому російському" незручно та невигідно.
Продовжувати шукати людське в тому, хто прийшов вас вбивати, безглуздо та контрпродуктивно. Прокляття, умовляння та апелювання до совісті на вбивць не діють.
Так співпало, що в день вінницької трагедії на "Українській правді" вийшло інтерв'ю з офіцером 95-ої бригади Юрієм Кочевенком.
"Я б порадив тим, хто не воює, перестати емоційно реагувати на якийсь черговий акт жорстокості, цинічності ворога, – сказав він. – Краще спокійно робити своє, щоби наблизити перемогу. Кожному на своєму місці".
Нещодавно в Новошахтинську Ростовської області вручили посмертний орден матері 24-річного старшого матроса Ігоря Торби.
Під час церемонії глава адміністрації з хибно-скорботним обличчям так висловився щодо нікчемної загибелі цього молодого окупанта, а заразом і всієї сутності Росії: "Хлопці гинуть у боротьбі з нацизмом. З тими людьми, які сьогодні не хочуть жити із нашою ідеологією".
Світ змінюється, змінюється Україна. Але тільки не Росія. В її агресії по відношенню до інших немає нічого нового. Ні з часів Вінниці, ні з часів Маріуполя, ні зі спаленого дотла Батурина восени 1708 року.
Вам досі не зрозуміло, за що? Може, ви хочете жити "з їхньою ідеологією"?
Євген Руденко
