Маленький шаг в сторону НАТО. Что такое закон о Нацбезопасности

Роман РоманюкRoman Romaniuk
8083 просмотра
Четверг, 21 июня 2018, 17:00

"Україна переходить на більш практичну співпрацю з нашими західними партнерами. Ми зробили ще один крок до того, аби набути членство в НАТО. Сьогодні дуже гарний день для українського парламенту", – розповідав журналістам у парламенті один із лідерів фракції "Народний фронт" Андрій Тетерук.

За кілька хвилин перед цією його заявою депутати проголосували в другому читанні президентський закон "Про національну безпеку", віддавши за нього 248 голосів.

І хоча цей проект є лише "рамкою", для нормальної роботи якої потрібно ухвалити ще низку фундаментальних законів про СБУ, Збройні сили та решту, останні місяці представники влади різного рангу говорили про цей закон лише в піднесених тонах, називаючи ледь не прямою дорогою в НАТО.

Але разом з такими патетичними заявами влада намагалася зробити і кілька непомітних, але дуже небезпечних для іміджу країни речей.

Як і в недавній історії зі створенням Антикорупційного суду, Україна начебто йшла на Захід, але робила це по лише їй зрозумілій траєкторії.

"Та ситуація доходить до абсурду. НАТО нам каже, мовляв, друзі, ви хочете відповідати нашим стандартам, то от вони отакі, приведіть свій закон у відповідність з ними. А на це Україна їм відповідає, фактично, так: "Це добре, НАТО, що в тебе є стандарти, але ти нам їх не нав'язуй, ми самі краще знаємо, як у тебе вступати і які в тебе стандарти мають бути", – напівжартома-напівсерйозно скаржився УП один із топ-посадовців кілька тижнів тому.

Вперше законопроект про нацбезпеку потрапив у Раду в лютому цього року, а вже у квітні він був проголосований у першому читанні. Тоді президентський проект розкритикувала опозиція, зокрема "Самопоміч", яка навіть подала свій альтернативний закон.

Критика української опозиції багато в чому була подібною до критики західних партнерів. Головним полем для дискусій було запровадження реальних механізмів громадського і парламентського контролю за діяльністю сектору безпеки й оборони.

Спершу президентська сила опиралась, але в підсумку важких і часом малоприємних переговорів виконала більшість вимог. Це дуже нагадувало історію з Антикорсудом, влада начебто погодилась, але припасла маленьку ложечку дьогтю.

У створенні суду це була невідомо звідки взята скандальна поправка про апеляцію. Цього разу головні дебати йшли навколо реформування Служби безпеки, у якій влада так і не спромоглася ліквідувати економічний департамент "К", на який найбільше скаржиться бізнес.

Депутатка Ганна Гопко зареєструвала поправки до президентського закону, які мали б позбавити СБУ права займатися економічними та корупційними справами, однак ні профільний комітет, ні парламентська більшість ці правки ухвалювати не захотіла.

Правда, у президентській фракції показували лист від представників ЄС, США та НАТО, де вони визнавали законопроект погодженим, причому без ініціатив Гопко.

Депутатка та її прихильники з групи "Єврооптимістів" до останнього намагалися протиснути правки через парламент. Фактично, до останнього в сесійній залі йшла боротьба за урізання повноважень СБУ, але перед самим фінальним голосуванням правки Гопко таки провалили.

Проте ця ложка дьогтю не мала б заступити собою загалом позитивний закон, який прийняв парламент.

У Раду цей проект надійшов за підписом президента, і це не дивно.

По-перше, саме він є гарантом безпеки. По-друге, запропонований Порошенком проект кристалізував саме його роль у безпековому секторі і чітко визначив механізми, через які президент керує сферою безпеки й оборони.

Якщо узагальнити, то закон був спрямований на досягнення двох паралельних цілей: концентрація впливу президента і посилення прозорості оборонного блоку.

Що стосується першого процесу, то у сфері безпеки більше немає секторів, над якими у президента не було б контролю. Свій вплив на цей блок Порошенко здійснює двома шляхами:

прямо – через вплив на призначення-звільнення глави Міноборони, секретаря РНБО, вищого командування Збройних сил та розвідувальних органів, присвоєння їм військових звань і чинів;

опосередковано – через Раду нацбезпеки й оборони. Саме через РНБО йде стратегічне і середньострокове планування, розробка концепцій і оборонного замовлення, на яке витрачаються мільярди гривень щороку; саме РНБО контролює і координує діяльність відомств, які відповідають за безпеку й оборону.

У президента Порошенка була ще одна ідея, як посилити свій вплив. Мова про створення так званої Ставки Верховного Головнокомандувача.

Цей орган мав би створювати президент за пропозицією РНБО, і він мав би перебирати на себе безпосереднє керування Збройними силами.

Проте у проекті закону було дуже туманно прописано, коли саме мала б створюватися така структура, для чого і на який термін. Крім того, положення про роботу Ставки мав затверджувати президент одноосібно.

"Петра часом заносить у якусь візантійщину чи красноармійщину. Ну яка ставка? Він що, зібрався керувати генералами? Це такий совок дрімучий. Ясно, що в НАТО всі стали на диби", – розповів УП на умовах анонімності один із членів робочої групи по доопрацюванню закону.

До останнього моменту не було відомо, чи викинуть цю ідею з закону. За кілька хвилин перед фінальним голосуванням у тексті законопроекту залишалася норма, що Генеральний штаб має ставати в особливий період робочим органом Ставки, хоч вилучення цієї норми вже було погоджене з НАТО.

Читайте также
Первый помощник президента Юрий Онищенко: Иногда Порошенко сам собирает "девятку"
Он и Она. К чему готовятся штабы Порошенко и Тимошенко
#НоваВона, или Коллективная Тимошенко с открытым кодом
Депутати окремо перед голосуванням у цілому мусили зупинитись і позбавити Порошенка надій на те, що він зможе керувати власною Ставкою.

Збільшення оборонних апетитів президента призвело до ще одного делікатного моменту. Стосувався він апетитів міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

Проект Порошенка передбачав, що Нацгвардія, якою керує Аваков, у разі оголошення воєнного стану мусить підпорядковуватися напряму Головнокомандувачу ЗСУ.

Такий поворот подій ніяк не міг задовольнити главу МВС. Він ревно ставиться до контролю над Нацгвардією, яку вважає своїм дітищем.

До другого читання з'явилася так звана "правка Авакова". Вона передбачала, що в разі введення воєнного стану, Нацгвардія отримує "подвійне" підпорядкування: з одного боку Головнокомандувачу, з іншого – МВС.

Інтрига й у цьому протистоянні трималася до останніх хвилин, бо під час розгляду "правку Авакова" депутати завалили, а без неї голосів на закон могло б і не вистачити.

Тому перед фінальним голосуванням доповідач від комітету Іван Вінник "попросив" депутатів повернутись і підтримати ідею глави МВС. Фракції дослухалися до комітету, і статус-кво було відновлено. Хоча як на ділі відбуватиметься це подвійне керування Нацгвардією в умовах воєнного стану, цей пункт документу не розтлумачує.

Але не концентрацією єдиною. Другим, куди більш позитивним процесом у законі було запровадження громадського та парламентського контролю над сектором оборони.

У проекті Порошенка з'явився цілий розділ "Демократичний цивільний контроль", де поруч із президентським, судовим та урядовим з'явився блок про громадський контроль.

У першому читанні цей розділ зводився фактично до одного речення, у якому констатувалася можливість залучати громадськість до контролю над оборонкою. До другого читання це речення розрослось у цілу десяту статтю, де на сторінці тексту викладають доволі чіткі і дієві механізми такого контролю.

Зокрема, законом передбачено, що українці можуть здійснювати цивільний контроль силовиків через громадські об'єднання та своїх депутатів.

ГО отримали право отримувати від державних органів інформацію про діяльність структур, які входять у сектор безпеки й оборони. Однак тут діє обмеження щодо інформації з обмеженим доступом, яке може відчутно ускладнити громадський контроль.

Крім того, громадськість отримала право здійснювати і публікувати спеціальні дослідження з питань безпеки, проводити експертизу законопроектів та програм, представляти свої пропозиції.

Паралельно з цим силовиків зобов'язали видавати періодичні "Білі книги" про стан сектору оборони і шляхи його розвитку.

Крім чисто громадського посилився і парламентський контроль над оборонкою через розширення функцій профільного комітету та Рахункової палати.

Збільшився і перелік того, за чим громадськість матиме право стежити. Тепер під цивільний контроль підпадає дотримання законності, стан виконання державних програм і доктрин, забезпеченість і оснащеність військ та ефективність використання державних ресурсів у сфері безпеки й оборони.

Для цього останнього пункту слід було ухвалити норму, яка б передбачала відкритість бюджету силових і оборонних відомств. Саме на це була покликана правка депутата Вінника, яку під час розгляду депутати не підтримали і був ризик того, що в закон вона не потрапить. Цю правку включили у список із п'яти найбільш важливих, але провалених поправок, до яких депутати з кількох спроб повернулись і таки підтримали перед остаточним голосуванням за сам закон.

Ще одним важливим положенням закону стало те, що нарешті в Україні з'явиться інститут цивільного міністра оборони. Тепер глава Міноборони та його заступники муситимуть бути не військовими, а виключно цивільними людьми. Запрацює ця норма лише з 2019 року.

Багато хто звернув увагу на те, що в новому законі Україна закріпила положення про обов'язковість витрачання 5% ВПП на рік на сектор безпеки й оборони, що на 2% більше, ніж у країн НАТО.

Крім цього, у президентському законі прописали норму, що стратегічною метою України є вступ у ЄС та НАТО, але ця норма не нова. Аналогічна позиція була вписана у старий закон про нацбезпеку у 2017 році.

"Для чого квапились приймати цей закон? Та просто під нього підв'язано 400 мільйонів доларів фінансування від НАТО. Ясно, що спішили", – пояснив у непублічній розмові з УП один із чільних депутатів БПП.

Ще одна причина, через яку президент квапив свою команду – саміт НАТО. Якщо Угорщина відмовиться від блокування участі в ньому України, то в Порошенка вже є аргумент, який можна буде ефектно презентувати західним партнерам при зустрічі.

Хоча це не скасовує того факту, що Україна справді зробила крок у бік зближення з Північноатлантичним альянсом. Перефразовуючи крилату фразу астронавта Ніла Армстронга, це маленький крок для НАТО, але непоганий стрибок для України.

Роман Романюк, УП

powered by lun.ua
Лина Костенко. Поэтесса эпохи
Стоит ли дотировать украинские шахты. Опыт Евросоюза
Все о преемнице Меркель: что предлагает немцам и Украине новый лидер ХДС
Война с предшественниками и "дружба" с Москвой: какой станет Армения после победы Пашиняна
Все публикации