Питер Померанцев: Пандемия COVID-19 — это битва между постправдой и реальностью

Понедельник, 25 января 2021, 05:30
Коллаж: Андрей Калистратенко

"Якщо на клітці слона прочитаєш напис "буйвол", не вір очам своїм", — цей афоризм описав існування людини в світі постправди задовго до появи цього терміну. 

Британський письменник, журналіст і телепродюсер, старший науковий співробітник Інституту глобальних відносин Лондонської школи економіки Пітер Померанцев є одним з найвідоміших дослідників світу постправди і новітніх технологій інформаційного впливу.

Він народився в 1977 році в Києві, проте вже наступного року КДБ змусив його батька, письменника, журналіста і правозахисника Ігоря Померанцева, емігрувати з родиною на Захід.

По закінченню Единбурзького університету Пітер працював у Росії в західних аналітичних центрах і проектах ЄС, а згодом — продюсером документальних фільмів і реаліті-шоу на телеканалі "ТНТ". 

У 2010 році він повернувся до Лондона. Першу його книгу про російську дезінформацію та пропаганду — "Нічого правдивого й усе можливо: Сходження до сучасної Росії" — переклали більш ніж десятьма мовами, в тому числі українською.

В 2020 році українською мовою вийшла нова книга Пітера Померанцева "Це не пропаганда. Подорож на війну проти реальності". Вона розповідає про індустрію маніпулювання думками, про інструменти залякування і брехні в Росії, США, Великій Британії, Китаї, Сербії, Сирії, країнах Латинської Америки.

"Припущення, на які спиралася боротьба за права та свободи у 20-му столітті — між громадянами, озброєними правдою та інформацією, та режимами з їхніми цензорами та спецслужбами — перевернулися догори дриґом. Тепер маємо більше інформації, ніж будь-коли раніше, але разом з нею ми отримали не тільки очікувані переваги…

Ми живемо у світі оскаженілого масового намовляння, де засоби маніпуляції плодяться і розмножуються, у світі тарґетованої реклами, психологічних атак, хаків, ботів, вірувань, замаскованих під факти, глибинних фейків, фейкових новин, ІДІЛу, Путіна, тролів, Трампа...", — розповідає дослідник.

Пітер Померанцев розповів "Українській правді", чим відрізняється пропаганда часів "золотої доби" римського імператора Августа від постправди початку третього тисячоліття; чому сучасна людина охоче вірить в теорії змови; чому блокування акаунту Трампа в Twitter — ознака спотвореного світу та як не стати гарматним м’ясом в інформаційних війнах.

 
Пітер Померанцев є одним з найвідоміших дослідників світу постправди і новітніх технологій інформаційного впливу
Фото: radiosvoboda

"Кодом соцмереж є мова римського Колізею та натовпу — великі пальці вгору або вниз"

— Пропаганда брехала і моделювала світ завжди, навіть за часів "золотої доби" римського імператора Августа вустами Вергілія і Горація. Чим її нинішня брехня відрізняється від попередніх часів — лише масштабами та цинізмом? І з яким періодом в історії людства можна порівняти епоху постправди?

— В історії є багато відгомонів. Питання в тому, які з них допомагають зрозуміти природу того або іншого явища, і в який момент історичні паралелі починають заважати це зрозуміти.

Візьмемо метафору "війна". Ми в новій "холодній" війні? Або в 1930-х? А може, це релігійні війни, які спустошили Європу в XVII столітті? Можливо, цей останній приклад є найкориснішим порівнянням.

Тоді друкарський верстат теж відібрав монополію на знання у католицькій церкві, позбавивши її абсолютної влади. Тоді теж були великий інтелектуальний ажіотаж і свобода, а також напади змов та мови ненависті. Навіть була своя пандемія.

Щодо питання про відмінність пропаганди в епоху постправди. Вона принципова. Метою класичної пропаганди в усі часи було переконати людей у чомусь, активізувати їх, змусити діяти певним чином.

Зараз пропаганда значною мірою працює задля того, щоб ви зневірилися в усьому і були пасивними, а не діяли. Не для того, щоб переконати, а просто підірвати довіру. 

— У романі Маркеса "Сто років самотності" місто Макондо потерпає від епідемії безпам’ятства. Реальність губилася разом зі змістом слів. Цей процес вдалося уповільнити, коли герої здогадалися вішати таблички з тлумаченням слів. Наприклад, "це корова, її потрібно доїти щоранку, щоб отримати молоко, а молоко треба кип’ятити, щоб змішати з кавою і отримати каву з молоком".

Сенс яких понять сьогодні загубився в тумані постправди, і що б ви написали на табличках-нагадуваннях до них? 

— Який гарний образ! Але сьогодні ми живемо не в аналоговому світі, де була можливість усе так позначити, коли декілька людей могли контролювати процес додавання значення знакам та символам.

У цифровому світі залишається сподіватися на встановлення способу взаємодії людей в мережі — того коду, про який великий гарвардський інтелектуал, дослідник Інтернету Лоуренс Лессіґ сказав: "комп’ютерний код — це закон".

Тож вивіски, які я б повісив, були б мовою інформатики. Зараз саме інформатика є основною мовою, яка визначає дискурс. Я б розробив код, який винагороджує роздуми та взаємну повагу, а не політику ненависті та групівщини.

Зверніть увагу, кодом Facebook є мова римського Колізею та натовпу: великі пальці вгору або великі пальці вниз. Усі рефлекси обмежені бінарними реакціями, що визначаються належністю до охопленого ненавистю натовпу.

— Де "червона лінія" між пропагандою і журналістикою, пропагандою і культурою, пропагандою і наукою?

— Те, як можна визначити "пропаганду", це нескінченна академічна дискусія. Давайте уникати цього. У своїй книзі я не використовую цей спірний термін.

Але я зіставляю комунікації, що сприяють співпраці, роблять можливим обговорення і надихають вас думати, з комунікаціями, метою яких є знищення всіх цих речей і підпорядкування вас комусь зовні.

"Червону лінію" можна побачити, якщо ви порівнюєте, приміром, лідера тоталітарної секти та психоаналітика. Обидва намагаються дослідити внутрішній світ людини, його травми, те, як ми визначаємо себе. Але лідер секти використовує все це, щоб поневолити вас, тоді як психоаналітик намагається вам допомогти і підштовхнути до самостійних роздумів і висновків. 

 
Пітер Померанцев: "Проблема з ботофермами і фабриками тролів полягає не стільки в самому контенті, який вони виробляють, скільки у "вірусному обмані"
Фото: ucu.edu.ua

— На пострадянському просторі останнім часом стався сплеск інтересу до 1990-х. Що це — спроба знайти точку опори в недавньому минулому, коли "корова" ще не була "гібридною коровою"?

— Цікаво, що на відміну від пострадянських країн, в західних дебатах переважає ненависть до 1990-х.

Це був час, коли імміграція та переміщення людей через кордони збільшилися, і коли багато демократичних урядів вітали мультикультуралізм. Були зняті торговельні бар’єри, державні активи — приватизовані глобальними корпораціями.

Віра в те, що ми дійшли до кінця історії, де перемогла ліберальна демократія, зараз видається дуже наївною.

— Де та розвилка в новітній історії, за якою зі свободи слова зросли фабрики тролів і ботоферми? 

— Проблема з ботофермами і фабриками тролів полягає не стільки в самому контенті, який вони виробляють, скільки у "вірусному обмані".

Зовні це виглядає органічно, нібито насправді це громадяни, які користуються свободою слова. Насправді ж це приховані, скоординовані кампанії. Те, що здається точкою зору людини, насправді є частиною мережі облікових записів, що говорять одне й те саме одночасно, відповідно до лінії, що передається від прихованого маніпулятора.

Безпека у мережі означає розуміння того, хто і як націлює на вас контент. Які з ваших персональних даних використовуються для цього і чому. Це має означати громадський контроль над алгоритмами, щоб ми розуміли, чому бачимо в мережі саме це, а не інше.

Ми живемо в дивному парадоксі: з одного боку, контенту більше, ніж будь-коли, і менше цензури, навіть в авторитарних країнах. Але є нова форма цензури: ми не знаємо, як формується інформаційне середовище навколо нас.

Ми чимось схожі на героїв шекспірівської "Бурі" — дикуна Калібана на острові, оточеного цифровим світом і дивними звуками, які увергають нас у паніку та істерику в соціальних мережах. Ми не можемо зрозуміти цей світ, тому що всім — і нами — керує невидимий Просперо, якого приховує від нас чарівний плащ. Цей плащ потрібно зірвати. 

І це, звичайно, той вид прозорості, якого диктатури не хочуть. Правителі Пекіна і Москви не хочуть, щоб їх громадяни знали, як ті маніпулюють їхніми даними, як вони налаштовують алгоритми, щоб люди бачили те, що правителі хочуть.

 
Пітер Померанцев: "Вироки щодо зловживання свободою слова повинні виноситися в судах, уряди повинні відповідати за національну безпеку, а медики — за комунікацію у сфері охорони здоров’я"
Фото: svoboda.org

— Чи можна стверджувати, що сьогодні війни перемістилися у соцмережі, а головними трофеями в цих війнах стають не території, а уми людей? Чи війни в соцмережах — це лише передмова до "гарячих" війн, як це сталося на Донбасі?

— І в Сирії. Так, я згоден, що ми захоплюємось тим, як все стало "віртуальним", а там — справжні смерті.

Суть у тому, що політичну боротьбу в наші дні роздмухують технології та глобалізація фінансів. 

Сьогодні простіше створювати приховані інформаційні кампанії. І таким чином легше проникнути в економіку іншої країни, щоб зробити її залежною або посіяти там корупцію.

"Теорії змов допомагають створити групову ідентичність"

— У книзі ви викриваєте теорії змов. Після "Маятника Фуко" Умберто Еко, здавалося б, ніхто не повинен сприймати їх серйозно. Однак за останні тридцять з гаком років все лише погіршилося. У чому причина — людині важко розлучитися з ілюзією існування простих відповідей на складні питання?

— У світі інформаційного хаосу змови дійсно допомагають полегшити занепокоєння, пов’язане з неможливістю зрозуміти світ. 

Також важливим є те, як теорії змов допомагають створити групову ідентичність — відчуття "нас" під загрозою з боку "них". 

За останні десятиліття багато стабільних соціальних ідентичностей зруйнувалося: зникли цілі класи, цілі галузі та способи життя. Ідеології менш стабільні, ніж раніше. В Україні, звичайно, ви це знаєте краще, ніж де-небудь.

Тож змови витіснили ідеології та допомагають створити відчуття спільності для розгублених людей. Ось чому прихильники теорій змов переходять від однієї змови до іншої, часто навіть не вникаючи в їхні деталі.

Дослідження показали, що багато послідовників QAnon у США навіть не знають деталей змови, вони просто хочуть бути частиною спільноти.

 
Пітер Померанцев: "Ризик полягає в тому, що якщо пандемія викличе економічну депресію, люди звертатимуться до постправди як форми втечі від реальності"
Фото: ukrinform

— А можливо, це добрий знак, що конспірологія все більш абсурдизується: Ротшильди, які начебто сповідують сатанізм, Обама з Соросом, що торгують дітьми, — і одночасно перетворюється в шоу: роги і хутра. Абсурд позбавляє сенсу, шоу позбавляє таємниці — в результаті залишиться лише порожня оболонка?

— Так, в цих змовах є щось майже трагікомічне в порівнянні з теоріями змов, що існували за часів нацистської Німеччини. Отже, ми маємо справу з іншим злом.

Думаю, проблема в наступному. Коли люди відступають від раціональних правил дискурсу, вони також відступають від всієї архітектури універсальних прав і норм людини. Якщо ми не можемо погодитися з тим, що існує реальність, в якій є Голокост або збитий над Донбасом літак MH17, ми також не можемо погодитися з нормами, які покликані зупинити поведінку, що призвела до цього.

Таким чином, ми отримуємо світ моральних, правових і епістемологічних чорних дір, де "немає нічого правдивого і все можливо". Донбас, Сирія, Ємен, Бірма, Білий дім при Трампі — такі чорні діри.

— Після заворушень у Вашингтоні Twitter майже миттєво блокує акаунт Трампа — про що це говорить?

— Про те, що ми перебуваємо у спотвореному світі, де приватні компанії, абсолютно непідзвітні і непрозорі, беруть на себе невластиві їм функції регулювання демократичних процесів. Будь то свобода слова, суспільна охорона здоров’я або навіть національна безпека — Twitter і Facebook встановлюють правила.

Це абсурд. Вироки щодо зловживання свободою слова повинні виноситися в судах, уряди повинні відповідати за національну безпеку, а медики — за комунікацію у сфері охорони здоров’я. 

Якщо Twitter заявляє, що Трамп порушує їх умови обслуговування, з цим доведеться боротися в суді. В цьому суть демократії.

 
Пітер Померанцев: "Найнебезпечнішою частиною інформаційної війни є сама її ідея, яка зводить усі спілкування до хитрощів та цинізму. Нам потрібно культивувати простори, де існує справжнє спільне спілкування"
Фото:  Катерини Москалюк / medialab

— Прихильники QAnon і Трампа, що штурмувати Капітолій, до цього мітингували проти карантинних обмежень через COVID-19. Як пандемія в цілому вплинула на світ постправди? Він став ще більш сюрреалістичним?

— Це Сталінградська битва між постправдою і реальністю. Смерть, хвороба — ось де постправда програє, тут набирають чинності цінності реальності й освіти. 

Ковіду все одно, за кого ви голосуєте. Герої епохи пандемії — розсудливі технократи і лікарі. Я думаю, що реальність в цілому перемагає. Але це рукопашний бій.

Ризик полягає в тому, що якщо пандемія викличе економічну депресію, люди звертатимуться до постправди як форми втечі від реальності.

"Люди, які роблять хіт-шоу на телебаченні, знають про країну більше, ніж здається"

— Постправда — глобальне явище. Але у кожної країни своя специфіка. Що таке "постправда по-американськи", "постправда по-британськи", "постправда по-українськи", "постправда по-російськи"? 

— Завжди є звернення до національних особливостей. В Англії політики постправди — комедійні диваки, і Джонсон, і Фарадж — прямо з комедій "Монті Пайтон".

У США це пов’язано з торгівлею і продажами — Трамп говорить як продавець старих автомобілів.

Якщо говорити про Росію, там постправда купається у претензійному інтелектуалізмі, пропагандисти постправди позначаються як "великі мислителі", пропонуючи "глибокий геополітичний аналіз".

Як це відбувається в Україні — ви мені скажете краще, ніж це можу зробити я.

 
Пітер Померанцев: "За останні десятиліття багато стабільних соціальних ідентичностей зруйнувалося: зникли цілі класи, цілі галузі та способи життя. Ідеології менш стабільні, ніж раніше"
фото: zaxid.net

— Можливо, саме про це історик Ярослав Грицак казав: "Майдан, який хакнули" — у зв’язку з перемогою Зеленського на виборах у 2019 році? Зеленського часто називають "продуктом" медіаімперії Коломойського.

— Я багато років працював у розважальному телебаченні. Там найкраща соціологія. Люди, які роблять хіт-шоу, знають про країну набагато більше, чим це може здаватися на перший погляд.

Чи хороші вони керівники — це вже інше питання. Але не варто недооцінювати рівень професіоналізму цих людей. Я дізнався набагато більше про життя, працюючи над створенням телевізійних розважальних програм для прайм-тайм, ніж у будь-якому іншому місці. 

— Українці швидко творять собі кумирів, а потім так само вправно скидають їх з п’єдесталів, і знову звеличують — вже інших. Це теж загальна риса епохи постправди або національна особливість?

— Це тому, що зараз у вас ще немає стабільних державних інститутів або партій — і все персоналізовано. Це погана ознака.

— Рух України до Європи нагадує історію про Ахіллеса, який не може наздогнати черепаху. Доки Ахіллес пробіжить відстань між ними, черепаха встигне відповзти від нього. Ми женемося за світом, яким він був вчора. Можливо, саме тому весь час Україна озирається назад до фантомного минулого?

— Децентралізація, IT, рухливий дискурс про ідентичність... В цьому Україна попереду інших країн, оскільки їй не заважає минуле. До того ж централізована влада в Україні настільки жахлива, що Україні легше еволюціонувати в майбутнє, ніж країнам старої демократії. Проте, врешті-решт, демократії не може бути без судів — так що це найважливіше, чого потрібно досягти.

В цілому я налаштований позитивно щодо України, але це стосується майбутнього: десятиліття, навіть століття, а не місяців.

 
Пітер Померанцев: "Якщо пандемія викличе економічну депресію, люди звертатимуться до постправди як форми втечі від реальності"
Фото: hromadske.ua

— Чи може людина сьогодні убезпечити себе від того, щоб стати гарматним м’ясом в інформаційних війнах? Чи існує антидот проти "гібридної правди", крім як одягти капелюх з фольги або стати ескапістом, який відправляється в село садити капусту?

— Найнебезпечнішою частиною інформаційної війни є сама її ідея, яка зводить усі спілкування до хитрощів та цинізму. Нам потрібно культивувати простори, де існує справжнє спільне спілкування. На жаль, дизайн соціальних медіа не спрямований на це.

Ескапізм теж не найкращий варіант. Мене більше цікавить формування середовищ, які допомагають створювати здоровий дискурс. Давайте подумаємо над цим, як міські дизайнери: як створити інформаційний простір, де люди можуть взаємодіяти. Яке буде виглядати як цифрова агора.

— Чи праві ті, хто зробить з вашої книги висновок про крах проєкту ліберальної демократії?

— Ну, щось померло. Міф про ліберальну демократію, який ми розкрутили після 1989 року.

Але демократія не любить міфи. Вона хоче реальності. Моя книга — це спроба вийти за рамки міфів про демократію, щоб зрозуміти, які справжні причини того, що люди за неї борються.

Не клішовані зображення та гасла, які давно стали порожніми, а справжні психологічні засади та соціальні вимоги, пов’язані з демократією, які змушують людину ризикувати життям. 

І звичайно, Україна в цьому абсолютно необхідна. Це горнило боротьби.

Андрій Краснящих, для УП



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде