Репетиция апокалипсиса. Как изменилась жизнь Харькова после контрнаступления ВСУ

Вторник, 20 сентября 2022, 05:30
фото: Дмитрий Ларин

"Знаєте, після Другої світової Харкову не дали звання міста-героя. Були всі передумови, але от у Москві вирішили не давати. А тепер Харків просто заслужив це звання. Тут зараз важко виокремити, хто герой. Тут всі герої".

Ці досить пафосні слова мер Харкова Ігор Терехов каже "Українській правді" з якоюсь несподіваною щирістю. 

Розмінявши третю сотню днів безперервних бойових дій, прильотів, життя в метро та руйнувань, Харків насправді справляє враження місця, позначеного впевненістю, впертістю і, якщо хочете, героїзмом.

Історія цього міста може слугувати хорошою метафорою всієї України, адже головна історична біда Харкова – постати надто близько до Росії. 

Саме тому з 24 лютого тут ні на день не припинялась війна. Змінювалась інтенсивність обстрілів, відстань від лінії фронту та кількість окупаційних військ на підступах до міста, але незмінним залишилося те, що майже щодня Харків здригається від нових і нових ударів.

На відміну від Києва, Чернігова чи навіть Сум, Харкову не пощастило стояти всього за 40 кілометрів від кордону. І тому навіть коли окупантів загнали назад на їхню територію, війна для Харкова не закінчилась. 

Навпаки – вона перейшла у нову, може, навіть більш психологічну складну фазу, яка дуже нагадує сцени з голлівудських апокаліптичних фільмів.

Кремлівська верхівка, свідомість якої глибоко застрягла десь у XVIII столітті, вирішила занурити в ті часи і сучасний мегаполіс Харків. 

Після провалу на харківському напрямку росіяни почали прицільне знищення критичної інфраструктури регіону, прирікаючи мільйони мирних жителів Харківської та сусідніх областей на життя без світла, води, газу й усього того, що ми звикли описувати словосполученням "сучасна цивілізація".

Тож поки Київ масово вечорами гуде в барах і ресторанах, Харків закутується в непроглядну маскувальну темряву. Але навіть у ній можна розгледіти початки багатьох історій про героїзм, пошук нових лідерів та несміливі мрії про майбутню велику відбудову.

"Українська правда" провела три дні в Харкові та спробувала записати кілька таких історій.

Реклама:

Місто зі шрамами

Якщо довго дивитись на будівлю Держпрому в Харкові, може скластися враження, що ніякої війни й не було. Виметені тротуари, рівненько підстрижені зелені газони, охайно підрізані дерева. Але досить озирнутися назад, і війна буквально вривається в цю умиротворену картинку видом розбитої кількома ракетними ударами будівлі Харківської облдержадміністрації.

 

На розі біля ОДА, якраз там, куди 1 березня вдарили російські ракети, ми зустрічаємось із Тарасом Ковальчуком. Він харківський блогер і кілька тижнів тому його життя врятувало місцеве крафтове пиво.

Річ у тім, що Тарас живе у "сталінці" одразу біля ОДА. Вікна його квартири розлетілися по кімнатах після обстрілу 1 березня. Тарас довго тягнув із ремонтом і лише у серпні вирішив, що уже можна починати якісь роботи. 

"У мене є така традиція, що на свій день народження я завжди кудись їду, а на День міста – завжди в Харкові. Це 23 серпня. Ну, я подумав, що цього року нічого міняти не буду, і приїхав сюди", – згадує Тарас, у якого тепер День міста став, по суті, другим днем народження.

 

"Я був вдома. Мав ще тут лишатись, щось прибирати, але подзвонив друг і каже, що заїдь візьми щось на вечір "на свято". Я набрав магазин місцевого крафтового пива, вони кажуть, що ми тільки до 19 працюємо, уже зачиняємось. Я їх вмовив мене дочекатись, викликав таксі і швидко рвонув туди. А сюди прилетіла ракета і все рознесла. Знову", – з ледь видною під вусами посмішкою розповідає Тарас.

"Логіки у тому ударі не було ніякої взагалі. В ОДА після першого прильоту все і так рознесло, там давно нікого не було", – додає він, скрушно показуючи знищені труби опалення, які він щойно встиг замінити перед другим прильотом. 

 

Але у Тараса принаймні цілі стіни. Його подруга жила кварталом далі від ОДА, у невеликій "царській" кам'яниці ХІХ століття, фото якої облетіли весь світ.

Тепер у цьому домі можна знімати продовження "Корпорації монстрів", адже з кімнатки, де на стіні досі висить репродукція Густава Клімта, двері ведуть не у сусідній покій, а у вирву варварства і жаху.

 

Тарас розповідає, що поруч з одним із таких будинків давав інтерв'ю спікер "Кракен", місцевого диверсійного підрозділу, який підпорядкований ГУР Міноборони. А вже хвилин за 20 туди прилетіла ракета. Хтось із місцевих "ждунів" Путіна навів удар.

Від цієї історії стає трохи не по собі. Адже будь-хто із тих, хто поруч із нами прогулюється по вулиці, цілком може виявитись зрадником, на чиїй совісті той чи інший зруйнований до фундаменту будинок. 

Тим часом Тарас, який проводить нам "воєнну екскурсію", пропонує пройтися кілька кварталів від ОДА до одного закладу. Ми йдемо в "Люди", бар у підвальчику, унікальність якого в тому, що це місце під час війни не закрилось, а навпаки відкрилось. Чи не єдине на весь центр Харкова.

Реклама:

Відкрилось і одразу стало культовим. У "Людях" можна зустріти відвідувачів із абсолютно різних тусовок і сфер: від хіпстерів та інфлюенсерів до високих чиновників і військових. 

Можна, коли заклад працює. Однак коли ми спускаємось сходами у підвал, то поступово заходимо в суцільну темряву, крізь яку десь у кінці вузького довгого залу пробивається світло кількох маленьких свічок. 

"У Харкові знову немає світла. Уже кілька днів росіяни б'ють ракетами по ТЕЦ і всяких трансформаторах. Комунальники відновлюють, як можуть. Але це може зайняти і цілий день", – пояснює сумний бармен. 

 

На вулиці ми дізнаємось, що у сусідньому районі міста уже відновили подачу електрики, і вирішуємо викликати таксі й пообідати там в котромусь із закладів. Це ще одна з умов "нової нормальності" для Харкова – електрична міграція, коли поїсти чи скупитись ти можеш не там, де звик, а там, де ще є світло.

Поки чекаємо таксі, десь позаду нас несподівано щось вибухає. За кілька секунд – другий приліт. Паралельно з ним у всіх на смартфонах починає лунати сирена "повітряної тривоги".

"Харків дуже близько до кордону, не встигають зафіксувати виліт ракет. Тому тут спершу вибух, а тоді – тривога, – пояснює Тарас. І додає: – Якщо спершу вмикається тривога, без вибуху – значить, летить не сюди".

Українці не були б самі собою, якби не пристосувались і до таких реалій. У Харкові популярний Telegram-канал, який веде анонімний мешканець прикордонного з Росією населеного пункту. Зазвичай ракети з бєлгородського напрямку пролітають якраз над ним, і він повідомляє про це на каналі. Це дає кілька секунд чи навіть хвилин перед тим, як ракета рознесе черговий будинок чи промисловий об'єкт.

Загалом Харків весь, як каже мер Терехов, "у шрамах". Очевидно, що найбільш постраждалим районом є Північна Салтівка, куди росіяни добивали звичайною артилерією. Але навіть у центрі немає, мабуть, жодної вулиці, де б не було помітно наслідків прильотів. 

Війна, як кіношний Годзілла, увірвалась у місто, руйнуючи все без розбору, зриває дахи, вибиває вікна, розтоптує людські долі й життя. Їй не важливо, чи це будівля в стилі модерн на центральній вулиці Сумській, де в офіс колишнього міністра Авакова прилетіла ракета, чи рядова панелька на "спальнику".

 

Різниця тільки в тому, як реагують самі жителі різних районів. 

Поруч з "електричною" у Харкові є й звичайна міграція. У відсотковому співвідношенні найбільша кількість людей виїхала саме з центру.

"Харків – небідне місто. У центрі тут живе зазвичай заможна інтелігенція, бізнесмени, науковці і так далі. Тобто люди, які мали змогу та ресурси виїхати. І вони це зробили. Якщо поїздити по віддалених районах, то там набагато більше людей, ніж у центрі", – розповідає заступник глави ОДА Роман Семенуха.

Поруч із його будинком в центрі буквально тиждень до того прилетіло кілька снарядів із російських РСЗВ. 

"Ми запитували у мобільних операторів дані по абонентах. То станом на кінець літа у Харкові жило десь 55% від довоєнного населення. При тому багато хто виїхав не десь за кордон, а в прилеглі райони. Зараз, якщо поїздити по селах, то можна легко побачити, як біля звичайних сільських хат припарковані дорогі Porsche чи Mercedes", – пояснює Семенуха.

Є й нечисленна група людей, які з початком війни їхали не з, а до Харкова. Наприклад, харківський бізнесмен, а тепер командир добровольчого батальйону "Хартія" Всеволод Кожемяко. Його війна застала у Швейцарії в горах. 

Але в медійне поле він потрапив нещодавно не через це, а тому, що його бійці вивісили український прапор на одному з відвойованих у росіян прикордонних пунктів на Харківщині.

Ми домовилися про розмову з Кожемяком, він заїхав за нами на своєму авто і обіцяв показати цікаве харківське місце. Коли його броньований Land Cruiser зупиняється, і ми виходимо надвір, то опиняємось на порозі уже знайомого нам бару "Люди".

"Ми їм допомагаємо, якщо треба. Вони годують військових. Тобто ми дружимо", – пояснює Кожемяко вибір місця.

Однак посидіти всередині нам так і не вдається. Через ракети російських нелюдів, харківські "Люди" того дня так і не змогли запрацювати.

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
УП треба підтримати!, бо інакше ви залишитесь з олігархами сам на сам. Влада буде вас дурити, а ви не зможете розібратись, де і як. УП робить те, що вам дуже важливо (докопується до правди), але на що у вас немає часу і можливостей.
Роман Романюк, політичний оглядач УП

Проба колапсу: Балаклія і Харків

З главою Харківської облдержадміністрації Олегом Синєгубовим ми зустрічаємось о 8 ранку на центральній площі біля Держпрому. Глава ОДА погодився взяти нас із собою у звільнену кілька днів до того Балаклію.

Помічниця Синєгубова Олена бідкається, що хотіли заїхати ще й в Ізюм, де взагалі все зруйноване, але військові від самого ранку не дозволили поїздку. Наступного дня в Ізюм приїде президент Зеленський і стане зрозумілим, чому нас туди не пустили.

Ми на своєму авто прилаштовуємось до авто поліції та чорного Land Cruiser глави ОДА і таким невеликим "кортежем" вирушаємо в дорогу. 

Навігатор показує найближчий маршрут і розрахунковий час поїздки – 1 годину 20 хвилин. Натомість, через зірвані мости, розбиті дороги й об'їзди болотом по полях, шлях в одну сторону займає більше трьох годин.

 

Цивільних авто на дорогах – одиниці. Здебільшого – колони техніки ЗСУ, тягачі з трофейними російськими машинами й уряди-годи, мов екзотичні вкраплення, кінні упряжки зі втомленими, як сама земля, дядьками на них.

Дорогою обганяємо колону з десятка машин Укрпошти, які везуть у Балаклію готівку на пенсії та все необхідне для відновлення роботи.

 

"У нас спочатку було тимчасово окуповано близько 30% області. Зараз, за нашими підрахунками, залишається під окупацією близько 10%. Але одна річ, коли ти прожив в окупації місяць, а зовсім інша – коли 6 місяців. Тут зовсім інші почуття у людей", – розповідає "УП" Синєгубов, коли ми прогулюємось центральною площею Балаклії. 

Навколо саме збирається великий гурт місцевих людей, здебільшого старших, в очікуванні роздачі гуманітарної допомоги.

Голова ОДА пояснює, що головна складність життя в окупації полягала в тому, що міста місяцями жили без світла, без води, без комунікацій і зв'язку. 

"Але і Харків зараз у досить важкому стані. Я кажу в першу чергу про критичну інфраструктуру. Ворог прицільно по ній б'є. Росіяни намагаються бити по очисних спорудах Харкова. Це дуже поганий сигнал. Коли була знищена енергорозподільча підстанція у Харкові – а їх в області всього кілька, – то це вкрай серйозний удар по критичній інфраструктурі", каже Синєгубов, і на фоні втомленого й дещо роздратованого гурту людей, який чекає гумдопомогу, його слова про Харків звучать особливо наочно і тривожно.

 

Керівник ОДА пояснює, що поремонтувати знищену підстанцію неможливо, треба будувати нову, а це роботи не на тижні і навіть не на кілька місяців. І то за умови, що росіяни припинять стріляти.

"Тобто можливий і досить апокаліптичний сценарій повної відсутності електрики й усього решти?" – уточнюємо у Синєгубова.

"Без світла, без води, без продуктів харчування… Немає світла – не працюють очисні споруди, зв'язок… Далі уже не важко зрозуміти, до чого все йде", – окреслює він можливе майбутнє Харкова.

Невеликі "репетиції апокаліпсису" місто переживає вже, поки що короткими періодами – по пів дня, за які комунальні служби встигають поновити подачу електроенергії.

Коли ми повертаємось із Балаклії в готель, адміністратор дуже наочно описує саме такий колапс, який місто пережило того дня.

"Світла немає, відповідно немає води й тепла, не можна ні прибрати, ні води нагріти хоч на чай. Працівники з інших районів не можуть приїхати, бо не працюють метро і тролейбуси. Постоялець мав поїзд, але не міг весь ранок викликати таксі: немає зв'язку і плюс всі диспетчерські служби у таксі теж без світла. Довелося бігати пустими вулицями і ловити попутну машину", – активно жестикулюючи розказує адміністратор.

Реклама:

Якщо додати, що не працюють магазини, банки та банкомати, заправки, світлофори й потенційно навіть залізниця, то, можна вважати, декорації для наступної частини фільму "Післязавтра" повністю завершеними. 

У Харкові, найбільшому місті на сході країни, стоять також розподільчі вузли електроенергії та мобільного зв'язку не лише на місто, але й на кілька сусідніх областей. Тому можливу катастрофу варто розглядати не лише як харківську, її можна масштабувати ще й на Сумську, Полтавську і частково Дніпропетровську області.

"Відкрите небо" над Харковом 

Мер Харкова Ігор Терехов виходить зі свого броньованого мікроавтобуса й одразу починає роздавати команди. 

"Хто поставив тут цю машину? Вона ж жахлива. Заберіть її", – тихо, але безапеляційно наказує мер виконробу, який не придумав нічого кращого, як прикрити відкритий будівельний люк старою, потертою "Газелькою".

 

Терехов приїхав до одного з розбомблених росіянами будинків, який активно ремонтують. Саме цей об'єкт вирішено було показати президенту Зеленському, коли той заїде на кілька хвилин у місто дорогою з Ізюма в Київ. 

Терехов прикинув маршрут, пройшовся будмайданчиком у непримітних кросівках Prada, показав, де замести, де розчистити галявину, де стати жителям будинку. 

Врешті мер обертається до журналістів УП і холодно, але люб'язно пропонує: "Ну что, поболтаем?". Ми передусім цікавимось, як зміниться ситуація в Харкові після успішного контрнаступу ЗСУ.

"Все залежить від того, наскільки далеко відтіснять російські війська. Але для людей це дуже важливо, бо з'явилась якась впевненість, надія на щось. Обстановка була у нас дуже нервозна, чесно кажучи. Багато хто думав, повертатись – не повертатись? Тепер буде більше якоїсь впевненості й доброго настрою, – відповідає мер, але одразу менш оптимістично додає:

– Питання тільки в тому, що ці нелюди – інакше їх не назвеш – застосовують РСЗВ, дальність дії якого дозволяє їм стріляти з території Російської Федерації. І вони навіть сьогодні стріляють звідти і знищують нашу інфраструктуру. Ви ж бачите, що вони насправді роблять – б'ють по трансформаторних підстанціях. Вимикається електроенергія й у людей фактично зупиняється все життя".

 

Терехов каже, що єдиний варіант відвернути катастрофу – це закрити небо і побудувати таку оборону, щоб по місту не могли стріляти з російської території.

"А коли ви для себе усвідомили, що "все-таки, вистоїмо", що є шанс втримати місто?" – цікавимось у мера, поки президентського кортежу все немає.

"З першого дня. Не було б у нас такої впевненості, то і люди поводились би інакше", – без заминки відповідає Терехов.

Реклама:

Хоча, за нашими даними, дещо він не договорює. Як переконують джерела "УП" одразу і в київській, і в харківській владі, вранці 24 лютого кілька годин після початку російської інвазії не могли знайти ні Терехова, ні глави ОДА Синєгубова.

На першому селекторі ОП з місцевими керівниками вранці 24-го, про який писала УП, не було представників не лише Херсона, але й Харкова.

"СБУ доповідала, що Терехов і Синєгубов в центрі Харкова на квартирі одного нардепа радяться, що робити. А тим часом в ОДА і мерії уже назрівала паніка і бунт", розповідає "УП" один зі співрозмовників у команді Зеленського.

Дійшло до того, що, коли мер і губернатор прийшли в ОДА, то їх одразу затримала СБУ. Правда, майже одразу ж і відпустила. 

До честі обох чиновників, вони знайшли в собі сили взяти в руки і себе, і ситуацію. Цікаво, що керівник обласного СБУ, який тоді й організував затримання харківських керівників, нещодавно отримав підозру в державній зраді.

Зараз в ОП переконують, що Синєгубов став одним із улюбленців Банкової, принаймні точно входить у топ-3 серед голів держадміністрацій.

І це при тому, що в Харківській ОДА зараз працює, м'яко кажучи, скорочений штат.

"Бували дні, коли у нас всім займалось 20 людей. І справлялись. Навіщо решта кілька сотень працівників, ми досі не можемо зрозуміти", – жартує в розмові з "УП" заступник Синєгубова Олександр Скакун.

Прикметно, що розбіглись кудись не лише дрібні чиновники. Харків – одне з міст, які породили найбільше мільярдерів і олігархів. Цікавимось у Терехова, чи допомагають місту такі люди:

"Там і Ярославський обіцяв мільярд доларів з продажу яхти. І тут же багато інших відомих людей з Харкова. Такі люди, як Ярославський, Фукс, Рабінович і решта, вони зараз допомагають місту?"

"Ми майже все робимо своїми силами. А щодо тих людей, яких ви назвали, то у мене з початку війни було спілкування з Фуксом разів два телефоном, із Ярославським, здається, раз. З Рабіновичем не було взагалі. Якоїсь системної підтримки місту не було. Одна річ заявити щось, а інша – реально допомогти. Ми від них ніяких грошей не бачили", – з іронічною посмішкою відповідає мер. 

Президентська охорона починає відтісняти журналістів і просто зівак від місця висадки Зеленського. 

"Знаєте, зараз головне – закрити небо. Бо може бути все дуже важко. Зараз буду і президенту про це казати", – каже Терехов і відходить до гурту Синєгубова і заступника глави ОП Кирила Тимошенка, які приїхали з передовою групою.

 

"Володимире Олександровичу, чи є можливість закрити небо над Харковом, щоб росіяни не били по критичній інфраструктурі?" – запитуємо самі у президента, щойно випадає нагода поставити запитання.

"Посилити ППО можна, тільки придбавши нові комплекси. І це питання не грошей, хоча це великі гроші: від пів мільярда доларів до двох мільярдів. Але гроші знайти ми можемо. Тут питання країн-виробників. Є США, Ізраїль, є спільна компанія німецько-французько-італійська, вони випускають комплекси середньої дальності дуже непогані. 

Реклама:

Ті комплекси, які нам зараз мають надійти – це комплекси малого радіусу дії. Це NASAMS, про які ми домовились зі Сполученими Штатами, і з Шольцом ми домовились про IRIS. Вони б нам зараз дуже допомогли, ми їх чекаємо", відповідає президент, оточений щільним кільцем озброєної до зубів охорони. 

 

"Але ж ви знаєте, як це: партнери хочуть нам допомогти, але свої готові комплекси віддати не можуть, а лише виробити нові. Тому чекаємо. Ізраїльтяни могли б нам допомогти. Але з ними складніше", додає президент, злегка знизуючи плечима.

*  *  *

"Як вдалося втримати Харків? З одного боку, героїзм 92-ої бригади, яка стала суцільною лінією і не пустила основні сили росіян до міста. З іншого боку, в Харкові буквально в перші дні наповнилась тероборона, всім роздали зброю, і вони знищили тупо всіх, хто прорвався в місто. Незалежна Україна виростила 15-20 тисяч чоловіків, які дружно послали "рускій мір" і не здали місто", – розмірковує за коктейлем заступник глави ОДА Роман Семенуха. 

Ми випадково зустрілись в барі "Люди", коли ввечері в центральній частині нарешті дали світло.

За стіною від нас усі столики зайняла київська делегація Мінінфраструктури на чолі з самим міністром Олександром Кубраковим. Ліворуч за барною стійкою група іноземних журналістів дивиться на телефоні й підспівує як уміє пісню "Стефанія" гурту "Kalush". Ще далі бійці "Хартії" обговорюють можливу передислокацію в нещодавно звільнене місто Харківщини.

В "Людях" багато людей, в яких війна оголила людяність і щирість. Навколо багато світла, розмов і жартів.

Але досить розрахуватись, переступити 5-6 сходинок на виході з бару і від контрасту і несподіванки на мить спирає дух.

У центрі мільйонного мегаполісу о пів на дев'яту вечора жодного авто, жодного перехожого і жодного світла. Тільки мертва, всепоглинаюча тиша й темрява, яка обволікає все навколо, виповнює собою вулиці та двори, затікає у найменші шпарки.

Щойно тут, у цій темній тиші, приходить справжнє усвідомлення трагедії, яку переживає велике Місто-герой.  

І від відчаю рятує хіба те, що десь у цій темряві, в тісних, але дружніх підвалах гуртуються Люди, які мріють про перемогу.

Роман Романюк, УП

Фото Дмитро Ларін, УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде