Підйом ОПЗЖ. Чому Зеленський не влаштовує Медведчуку "поганий кінець"
На тлі електоральних втрат чинної влади "Опозиційна платформа — За життя" продовжує утримувати друге місце в парламентському рейтингу, а Юрій Бойко за результатами одного з досліджень навіть випереджає Петра Порошенка в президентському заліку.
Прокремлівська опозиція в Україні прицільно полює за проросійською і прорадянською частиною електорату Володимира Зеленського та "Слуги народу", покладаючись на перевірену часом зброю — власні телеканали.
Рік тому президент обіцяв покласти край політичній та інформаційній активності Віктора Медведчука. Проте цього не відбувається. Судячи з усього, з тієї причини, яку Зеленський не може озвучити вголос.
"Президент націонал-радикалів"
Електоральну перевагу Бойка над Порошенком соціологи фіксували ще на початку цього року. Показує це і останнє опитування Центру Разумкова.
Водночас нові дослідження демонструють суперечливу картину.
З кінця квітня по другу половину червня, за даними Центру Разумкова, виборчий рейтинг Бойка зріс удвічі, а підтримка ОПЗЖ — у півтора рази.
Згідно ж з опитуваннями групи "Рейтинг", ніяких змін у показниках проросійської опозиції останнім часом не відбулося.
Центр Разумкова:
|
Зеленський |
45% |
35% |
|
"Слуга народу" |
42% |
30% |
|
Бойко |
11% |
20% |
|
ОПЗЖ |
14% |
22% |
|
Порошенко |
14% |
16% |
|
"Євросолідарність" |
14% |
16% |
Група "Рейтинг":
|
Зеленський |
39% |
35% |
|
"Слуга народу" |
34% |
29% |
|
Бойко (+ Медведчук) |
14% |
14%* |
|
ОПЗЖ |
15% |
15% |
|
Порошенко |
13% |
12% |
|
"Євросолідарність" |
14% |
14% |
* Сума відсотків Бойка (11%) і Медведчука (3%), який не був указаний у травневому дослідженні
Однозначне одне: за останні два місяці просіли рейтинги Зеленського та його партії.
Але якщо очільника держави поки що підтримують на 5% більше, ніж він отримав у першому турі президентських перегонів, то показник "Слуги народу" впав уже в півтора рази порівняно з її результатом на парламентських виборах.
Причини падіння рейтингу чинної влади лежать на поверхні.
Торік прихильники Зеленського найбільше очікували, щоб він закінчив війну на Донбасі та покращив економічну ситуацію.
На східному фронті без змін, позитивних зрушень в економіці теж немає. Тому табір прибічників президента та його політсили частково залишають українці, які сподівалися на швидке вирішення проблем.
Чверть прибічників "Слуги народу" не вважають РФ агресором.
19% хочуть, щоб Україна приєдналася до Митного союзу. 12% позитивно ставляться до Володимира Путіна.
Майже кожен третій виборець Зеленського сумує за Радянським Союзом, будучи переконаним, що перебування України у складі СРСР принесло їй більше користі, ніж шкоди.
А у квітні 43% прихильників президента вважали, що він "йде на поводу у радикальної частини населення".
Медведчук артикулював це у своєму нещодавньому відкритому листі до Зеленського, закликавши його виконувати Мінські угоди.
"Зрозуміло, це важко. І націонал-радикали виступають категорично проти цього. Але я сподіваюся й щиро вірю, що Ви не Президент націонал-радикалів, як колишній очільник держави", — пише кум Путіна.
Наприкінці березня, після того, як Київ укотре не знайшов спільної мови з Москвою на мінських перемовинах, заява ОПЗЖ була категоричнішою.
"Усі передвиборчі обіцянки забуті. Взято курс на продовження бойових дій, розпродаж країни, насадження примітивного націоналізму в культурній, мовній і гуманітарній політиці.
Володимир Зеленський пішов на союз з партією війни і остаточно переродився в Петра Порошенка. Заради цього не варто було йти в політику", — обурювалися прокремлівські опозиціонери.
Отже, сьогодні їхня "маркетингова" стратегія така: переконувати свою цільову аудиторію — літніх, проросійських і прорадянських жителів Сходу та Півдня, що Зеленський виявився не новим обличчям в політиці, а "новим Порошенком", який роз'єднує країну, догоджаючи націоналістам і прикидаючись "своїм" для миролюбних виборців.
"Яка різниця"
Для частини свого електорату, яка вважає путінську Росію братньою державою й ностальгує за СРСР, Зеленський стає "незрозумілим", коли не хоче йти на московські умови по Донбасу та називає РФ агресором.
Коли запевняє у незмінності курсу до ЄС і НАТО, що підкріплюється приєднанням України до Програми розширених можливостей Північноатлантичного альянсу.
Коли прирівнює комунізм до нацизму і на питання, чи вважає він Степана Бандеру героєм, відповідає, що "всі люди, які захищали незалежність України, є її героями".
Президентський меседж "яка різниця" про те, що в паспорті "немає строки патріот, малорос, ватнік або бандерівець" — це, власне, єдине, що Зеленський може запропонувати своїм проросійським і прорадянським виборцям в ідеологічному плані. Однак багатьом з них, напевно, цього замало.
Ймовірно, їм хочеться, щоби очільник держави будь-якою ціною домагався миру на Донбасі та прагнув дружби з Путіним.
Щоб переорієнтував зовнішньополітичний курс України на Росію.
Щоби звеличував радянське минуле і називав Бандеру "нацистським злочинцем".
Проте все це суперечить поглядам самого Зеленського та більшості українців, яка проголосувала за нього.
Утім, "яка різниця" могла б задовольнити меншість Зе-електорату, що дивиться в бік Росії та сумує за СРСР, якби зростала економіка. Але вона падає.
А такі ліберальні рішення влади, як земельна реформа й велика приватизація, що мають позитивне стратегічне значення, вочевидь, не надають оптимізму прорадянським виборцям Зеленського.
Багато з них, напевно, сприймають ці кроки в комуністичному дусі — як "розпродаж країни". На чому і акцентує ОПЗЖ.
"Медіачук"
Сьогодні проросійську опозицію підтримують 15-20%, а ностальгує за Радянським Союзом кожен третій українець. Тож, у "Опоплатформи" є потенціал електорального росту.
Її конкурентна перевага — обійма телеканалів, які різними шляхами працюють над підвищенням рейтингів ОПЗЖ та її лідерів.
"Інтер", яким володіють олігарх Дмитро Фірташ і його соратник, член фракції "Опоплатформи" Сергій Льовочкін, стабільно входить до п’ятірки найпопулярніших українських каналів.
"112 Україна" і NewsOne, що формально належать нардепу ОПЗЖ Тарасу Козаку, партнеру Медведчука, за останніми даними, є найбільш рейтинговими інформаційними каналами в країні.
ZIK — ще один телересурс, пов'язаний з кумом Путіна, який початково був орієнтований переважно на західноукраїнську аудиторію.
У серпні минулого року Зеленський обіцяв дати бій Медведчуку і приборкати його інформаційний наступ.
"Партія пана Медведчука… Є великі питання, звідки у них гроші на фінансування партії, каналів. У нас є відповіді, об'єми кеша, звідки і з якої країни вони все це отримують. І це дуже буде гучна історія, яка дуже погано закінчиться", — анонсував президент.
У вересні Нацрада з телерадіомовлення не продовжила ліцензію кільком регіональним каналам, які ретранслювали ефір "112 Україна".
На травневій прес-конференції Зеленський порадив "власникам" NewsOne, "112 Україна" і ZIK "витрачати гроші не на контент проти України та влади, а на допомогу бідним людям".
У липні Нацрада з телерадіомовлення призначила перевірку "112 Україна" через те, що у його ефірі були наведені хвалебні висловлювання Медведчука на адресу Путіна.
Ось поки що і вся "гучна історія".
Ймовірно, головна причина, чому Зеленський не наважується влаштувати Медведчуку "поганий кінець", полягає у страху перед потенційною реакцією Путіна.
"Якщо сьогоднішня влада почне переслідування опозиції, то нічого доброго з цього не вийде. Було б дивно, якби почалося якесь закручування гайок. Вони не бігають по площах, не вимагають неможливого, вони працюють в рамках Конституції України та чинного закону.
І на мій погляд, було б великою помилкою, якби робилися спроби заважати реалізації їхніх конституційних прав", — застерігав Зеленського хазяїн Кремля, говорячи про політсилу Медведчука, після того, як український президент пообіцяв "гучну історію".
Водночас безкарна прокремлівська активність Медведчука в політичному та інформаційному просторі України не обіцяє країні спокійного життя.
Євген Середа, для УП
