Олігархоманія: Коломойський і неофіти

1883 перегляди
Понеділок, 16 вересня 2019, 08:15
Віктор Мороз
політичний оглядач

Українське суспільство боїться і дуже не любить олігархів. Це – факт. Аксіома. Яку в 90-их роках остаточно вивів із теореми тодішній президент Леонід Кучма. Він усе для цього зробив, віддавши вітчизняну промисловість кільком близьким до себе спритникам. І тим самим створив у суспільстві гігантські майнові полюси несправедливості. І це надовго загальмувало розвиток країни.

Одного разу українське суспільство повірило одному олігарху, котрий заприсягся усе налагодити, отримавши президентські повноваження. Але дуже швидко пошкодувало. І наступного разу кермо віддало неофітам. Людям з вулиці. Образно кажучи – кухарям. Людям, які раніше собачої буди не збудували. Пристойної.

Як не дивно, але, не маючи стратегічного й добре проробленого плану роботи, зробивши чимало тактичних помилок, все ж початок неофіти зробили ефектним і досить результативним.

Чого варте лише визволення з російського полону моряків і українських політичних в'язнів, яких п'ять років світова громада не могла звільнити. А потім прийняття низки законів, яких попередня влада жорстоко мучила, але так і не уклала.

Але потім до неофітів прийшов олігарх Ігор Коломойський.

Найодіозніший український олігарх нині запалився комуністичними ідеями й рекомендує владі абсолютно революційні способи трансформації країни.

Після того, як він переконався, що з його поглядами нове керівництво країни ознайомилося заочно в його програмному інтерв'ю, він прийшов до них на зустріч. Злі язики стверджують, що саме він усіх зібрав. Але то не зовсім справедливо. Бо зустрілися старі приятелі все-таки в кабінеті президента.

І тут деякі оглядачі заволали пробі! З'явився "тато" нинішньої влади і тепер саме він керуватиме країною…

Звідки такі панічні враження, зовсім нескладно здогадатися. Ігор Валерійович всією своєю попередньою тотальною загребущістю й агресивною бізнес-практикою все для цього зробив. Саме тому слідчі органи США надзвичайно прагнуть ближче познайомитися та поспілкуватися з паном Коломойським, від чого він чомусь категорично відмовляється. А високий суд Лондона встиг накласти всесвітній арешт на всі його активи.

Ну, а попередня вітчизняна влада відібрала в нього один із найсучасніших банків не тільки в Україні, а й на всьому постсоціалістичному просторі – Приватбанк. Який він, власне, і створив. Тобто де головним ініціатором, рушієм, генератором був саме він, І.В. Коломойський. І це факт.

Власне, як можна зрозуміти політичних експертів, їх насторожив не сам факт зустрічі в президентському кабінеті, а демонстративна відкритість цієї зустрічі. І настороженість ця має під собою підстави, бо молодий президент Зеленський веде досить закритий спосіб керування й ОП лише зрідка розповідає про зустрічі нинішнього лідера країни. А тут ще й розкішне фото. Щоб не помилилися?

Але з іншого боку: було б ліпше, аби вони ховалися й зустрічалися на явочних квартирах? Вже краще на видноті. Інше питання: про що вони говорили? Ось про це ОП – ні слова.

І дуже погано, бо всяка така мовчанка одразу викликає купу підозр і домислів. Наприклад: чому хорошому може навчити Ігор Валерійович молодого президента?

Loading...

Перша рекомендація нашого олігарха – оголосити в країні дефолт і не віддавати гроші – хоч і не є дуже оригінальною, але чомусь наштовхнулася на масовий спротив експертного товариства країни і зарубіжних економістів.

Власне, це є продовженням його знаменитого правила: "Тільки слабаки віддають борги!" Правило, прямо скажемо, не дуже оригінальне. Але ефектне. Якщо ефект розраховувати на люмпен-пролетаріат. Всі інші, хто чесно заробляє собі на життя, дуже добре при цих словах задумаються.

Але по-справжньому революційною є пропозиція Коломойського в згаданому вже інтерв'ю провести націоналізацію всіх державних монополій і великих підприємств. Не багато, але й не мало. І тут він навіть згоден підкоритися й сам зі своєю металургійно-феросплавною імперією загальному правилу націоналізації. Оце вже дещо несподіваний, крутий поворот. З чого б це?

Свого часу, після Другої світової війни, націоналізацію великих підприємств Франції, котра перебувала у надзвичайно важких національно, соціально й економічно умовах, провів генерал Шарль де Голль. І це об'єднало Францію, ліквідувало надзвичайно небезпечні ножиці соціальної нерівності, що зрештою дало можливість за кілька років вивести країну в лідери промислового й аграрного виробництва. Так, у генерала де Голля ще був план Маршалла, який створював фінансовий резерв для модернізації країни. І були французи…

Але, судячи зі складних перипетій тодішнього життя Франції і проблем із управлінням розбурханим війною суспільством, з якими зіткнувся герой минулої війни і беззаперечний загальнонаціональний авторитет, то українці нині значно згуртованіші від тодішніх французів. Поки немає лише генерала.

Але є молодий і амбітний популярний президент, який обіцяє провести модернізацію і за п'ять років до невпізнанності змінити країну, надавши її прискорення до 7 відсотків зростання ВВП щороку! Хіба не мета?!

Не будемо гадати, з якою метою Ігор Валерійович вдався до радикальних засобів і щиро прагне – принаймні на словах! – модернізувати країну. Скептики стверджують, що він має при цьому й власну меркантильну ціль. Але якщо пан Коломойський чесно розказав, де нині в країні йде тотальне пограбування й де витікають колосальні кошти, і пропонує спосіб припинити цей грабунок, то тут йому тільки треба подякувати. І перш за все тій команді, котра (будемо вірити!) щиро бажає країні добра.

Радикальний майновий, а отже, і фінансовий перерозподіл сукупного продукту країні вкрай потрібен.

Олігархат у тому вигляді, який нині існує як політико-економічна система, не дасть нікому можливості провести будь-які реформи.

Гроші поглинуть найкращі надії. І це вже неодноразово підтверджувалося.

Отже, Коломойський вирішив ліквідувати систему олігархату? І себе як олігарха? Дуже добре, це його другий похід за відстоювання незалежності країни.

Але чи варто повертатися на чверть століття назад? Щоб потім знову все починати спочатку?

Так, прагнення Ігоря Коломойського до перезаснування економічної, а відповідно й політичної моделі суспільства треба лише вітати. Але, може, все ж до націоналізації і не варто вдаватися, бо надто складна й забарна ця справа й пов'язана з можливим виникненням соціальних конфліктів і гострих протистоянь.

Чи не варто скористатися британською практикою уряду Тоні Блера, який у кінці 90-их провів так звану програму легітимації приватизації інфраструктурних об'єктів, котрі незадовго перед тим уряд Маргарет Тетчер віддав за невеликі кошти у приватні руки?

Програма передбачає доплату й за недодану вартість самих цих об'єктів, і за неправомірно отриману вигоду. Вийшла кругленька сума, що дало можливість молодій команді значно поліпшити соціальну політику уряду.

Україна могла б від використання цього вже апробованого й повністю сучасного й цивілізованого способу ліквідації соціальної несправедливості отримати дуже пристойний стартовий капітал (спеціалісти стверджують, що всього за кілька місяців реалізації програми можна отримати кілька десятків мільярдів доларів) для проведення все тієї ж модернізації, повернення критичних боргів, наповнення пенсійного фонду.

Коломойський правий у тому, що наша країна не тільки критично розбалансована за майновим і фінансовим принципом. Справу ще й ускладнює те, що практично вся промисловість віддана в руки неефективного власника, який, розуміючи сумнівну справедливість походження свого багатства, практично нічого не вкладає в переобладнання застарілого, ще радянського обладнання, вичавлює з цього обладнання, як і з робітників, котрі там працюють, останні сили.

Ось таким спокійним і випробуваним чином можна позбутися олігархату. На чолі з олігархом Ігорем Коломойським. На чому наполягає сам бунтівний олігарх.

Очевидно, завершується етап варварського первісного накопичення капіталу й найрозумніші й найдалекоглядніші олігархи починають це усвідомлювати. І хочуть цивілізованих правил. І щоб за ними не ганялися по всіх світах.

Задля цього готові пожертвувати частиною у важких трудах заробленого капіталу. Але якою саме частиною – вирішувати державі й суспільству. Головне, щоб це правило було однакове для всіх і таким же справедливим чином до всіх застосовувалося.

Схоже, Ігор Коломойський втомився. І здав усіх своїх колег-олігархів. Цікаво, що з цим усім зроблять неофіти?

Віктор Мороз, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Тотальна "цнапизація" чи держава у смартфоні?
Сервісна держава повинна дбати про належне надання послуг через різні канали, турбуватися про всі групи громадян і бізнесу, не допускаючи дискримінації.
Як підготуватися до сезону грипу: 5 простих рекомендацій
Охочі мають шанс імунізуватися та уникнути захворювання або ж на 60 % зменшити ймовірність ускладнень від нього.
Дотик генпрокурора, або Як зняти недоторканність, щоб її залишити
Доторканними "слуги" згодні бути тільки для свого – призначеного президентом Зеленським – генерального прокурора.
Чи є колізія між урядовими розслідуваннями на ринку добрив
За дотриманням правил торгівлі в країні наглядають Антимонопольний комітет та Мінекономіки. Чи є між ними взаємодія, покаже справа проти групи Ostchem.
Стратегія України з інтегрованого управління кордонами: справжнім мірилом успіху буде ефективна реалізація
Зміцнення торговельно-транспортних коридорів до Європейського Союзу є надзвичайно важливим для теперішніх і майбутніх відносин між Україною та ЄС.
У чому логіка "земельного Задзеркалля" щодо іноземців
Заборона іноземцям купувати землю в Україні не працюватиме. Знайдеться ряд механізмів і структур в Україні та за її межами, щоб це обійти. Для кого ж іноземці становлять ризик?
Чому всім нам варто подивитися "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго"
В Україні ми не користуємось інфраструктурою як чимось зручним і корисним, не задумуючись – навпаки, ми, самі того не помічаючи, витрачаємо величезну кількість енергії, щоб компенсувати її розруху.