Ноль человек. Как Марьинка стала городом, которого нет
Юля Семендяєва вдивляється у фото Мар'їнки, де народилася і прожила 29 з 30 років свого життя. І не впізнає жодної вулиці.
"Хіба що по водоймах можна зорієнтуватися − це єдине, що залишилося на своєму місці", − каже Юля.
5 березня 2023-го, коли Юля вперше в житті не впізнала рідне місто, його нарешті помітив світ.
Світ любить, дивується і жахається очима. Йому потрібна "красива картинка". Так було після Бучі, Маріуполя, Ізюма.
Так було і на початку березня, коли в мережі з'явилися фото вщент зруйнованої Мар'їнки. Російські військові показали "вражаючі" результати роботи з "денацифікації" містечка за 27 кілометрів на південний захід від Донецька.
Мар'їнка сьогодні залишилася хіба що на картах разом з назвами своїх вулиць – Благодатна, Заводська, Зелена, Каштанова, Урожайна, Степова. За бажання в мережі можна знайти навіть міський телефонний довідник абонентів.
Дивна річ ці карти і телефонні довідники. Форма без змісту. Артефакт чистого мистецтва. Який сенс у назвах вулиць, номерах будинків і квартирних телефонах, якщо в місті не залишилося вцілілих вулиць, на вулицях – будинків, в будинках – квартир, в квартирах – людей.
На 1 січня 2014 року в Мар'їнці жили 9829 осіб.
На 1 січня 2023 року – нуль осіб. Жодного мешканця.
З 2014-го мар'їнців обстрілювали ("домбити бамбас" – дотепний жарт, хіба ні?), а вони доглядали свої квіти на клаптиках землі біля будинків. Звісно, ті, хто не евакуювався. Ані в липні 2014-го, коли місто було обстріляно російськими бойовиками з установок "Град". Ані влітку 2015-го, коли тут точилися запеклі бої. Ані пізніше – до самого вторгнення 2022-го.
Через постійні обстріли місто поступово перетворювалося на примару. Таких населених пунктів, які через війну залишилися лише на картах, а інколи зникають і з карт, в Україні десятки.
Сьогодні найнадійніша, а інколи і єдино можлива форма подорожі до них – не в просторі, а в часі. А головний спосіб пересування в таких подорожах – спогади.
Таємниця архівної теки, або Де жили, що пили і як розважалися в Мар'їнці сто років тому
В серпні 2014-го в Мар'їнці було спекотно. Не лише через температуру повітря – до +36, а й від пекельних боїв у селищі.
На шляху до Донецька, захопленого місцевими бойовиками під керівництвом росіян-"відпускників" зі зброєю із "воєнторга", ЗСУ намагалися звільнити Мар'їнку.
Назва цього населеного пункту не сходила зі стрічок новин антитерористичної операції, як тоді стримано називали війну в Україні.
Саме в ті дні до рук історикині й етнологині Олени Боряк потрапила архівна тека з написом "Етнографічний опис села Мар'їнка Сталінської області". Кілька сотень рукописних аркушів, зроблених студентами Сталінського (Донецьк тоді мав таку назву) педагогічного технікуму в 1928-1929 роках.
Попереду мар'їнців чекав Голодомор, війна і німецька окупація. Позаду теж війна. В 1917 – 1921 роках влада змінювалася тут близько двадцяти разів: анархісти, війська Антанти, більшовики, Денікін, Врангель.
Студенти старанно записували все, що бачили і чули. Завдяки цьому ми знаємо, де жили, що і скільки пили, як розважалися мешканці Мар'їнки майже століття тому.
Ось декілька замальовок із цих "Мар'їнських щоденників", які зберегли специфічну орфографію і пунктуацію майбутніх педагогів.
Де жили
"Не маючи лісу, з якого збудувать необхідни будівлі для сільського господарства, селянство Мар'їнки будує їх із саману. Саман робиться з землі та гною, помочивши трохи водою гарно вимісюють кіньми в ямі, потім хвармірують, накладаючи в хворму, де він гарно висихає... Будуються всі будівлі по одному зразку, лише з деякими невеликими ріжницями".
Що пили
"Треба сказати, що найбільше п'є молодь і піяцтво в Мар'їнці дуже поширене. Разом з піяцтвом поширена хворобливісьть населення. Головніші хвороби зв'язані з піяцтвом це: ожирення серця, розстойство нервової системи, катари – кишок, шлунку й інші, біла горячка та псіхози.
Але ці хвороби тут не дуже поширенні, а поширені інші хвороби, що виникають від простуди, а піяцтво з'являється причиною простуди, бо бували такі випадки, що п'яні надворі й спали, прямо на снігу чи в вохкому місті, після чого хворіє".
Як розважалися дорослі
"Раніш на вулиці були такі порядки: коли з одної вулиці почне ходить парубок на другу вулицю до дівчат, то обов'язково повинен поставить хлопцям тої вулиці, на яку він ходить могорича, тобто напоїть їх, тоді тільки можна ходить до дівчини на другу вулицю. В сучасний мент цього вже немaє, зараз уже можна ходить з одної вулиці на другу до дівчини без могоричу".
"Головні розваги хлопців в с/будинку – це участь в військовому гурткові; всі хлопці захоплюються вивченням газів, протівогазів, значіння майбутньої війни, кулеметів, гармат, винтовку і інших військових приладів.
Крім того, молодь влаштовує в с/б вечора самодіяльности, ці вечора носять такий характер: на першому місті стоять танці – вальси, чердаш, полька, краков'як, гопак, бастон, падиспань, шотиш, бариня, лізгінка, голоп, венгерка, матльот, яблучко, соловкі, вийду я на реченьку, коробушка і інші".
В які ігри грали діти
"Збіраються діти й озброюються винтовками із соняшничиння, чипляють до боку ніж або ножниці, чипляють через плече рушницю з соняшничиння, перетягають ремень через плече; тоді розділяються на дві групи. Одні будуть комісари, в други будуть прості солдати.
Тоді приводять телефон і балакають. А телефон роблять з нитки та з коробочок з вакси.
Солдати, озброївшись, ідуть шукати бандитів. Бандити сидять нібито у печерах. Печери вони роблять по бур'янам.
І ось, коли знайдуть бандитів у печерах, винімають телефон і передають міліції: "Висилайте негайно міліцію", коли прийшла міліція, то зробила допрос: "Ти був у бандитах"…
Так зробили во всіх допроси, потім виновних відсилають на Сибир, а одного, що почав тікати, розстрілюють".
Храм Арбузова і містична Мар'їнка
22 грудня 2013-го. Неділя. На Майдані в Києві десятки тисяч людей зібралися на чергове народне віче.
В цей самий день "младореформатор" і перший віцепрем'єр Сергій Арбузов за 700 кілометрів від Києва бере участь в освяченні нового собору. Власне, на його гроші і збудували храм у селі Георгіївка неподалік Мар'їнки.
Внутрішнє оздоблення сільської церкви було виконано в естетиці епохи "пізнього Януковича". Градус духовності та благоліпності зашкалював: мармурова підлога з розсипаним по ній "зоряним пилом", різьблення по дереву, позолота, металеві квіти, вплетені в ковану огорожу.
Більше року собор розписувала команда іконописців з усієї України − з Києва, Львова, Одеси, Вінниці, Білої Церкви, Хмельницького.
Так до Мар'їнки навесні 2013-го вперше потрапила киянка Марія Макаревич, художник-архітектор за фахом. Наступні три місяці разом із іншими художниками вона розписувала ликами святих стіни новозбудованого храму.
– Я художник, тому бачу кольорами. Мар'їнка для мене – це жовто-зелений і зелено-блакитний.
А ще – гудіння комах, бджоли, джмелі, літо, спека. Абрикоси, черешні, перші яблука, сливи.
Було в цьому місці щось містичне, невимовне. Можливо, через абсолютну темряву ночей на Донбасі, яка народжувала новий день – яскравий, залитий сонцем.
Ми розписували храм щодня з 7 ранку до 7 вечора. Потім нас привозили до хати, і, щоб зняти втому від роботи, ми йшли на ставок.
Плаваючи, я відчувала неймовірну легкість. Так зазвичай буває лише уві сні, коли ти легко долаєш будь-яку відстань.
Здивувало, що попри міфи про зросійщений Донбас більшість місцевих мешканців говорить українською.
Центр міста – типова радянська архітектура. А приватні будиночки – всі різні і всі доглянуті. Старенькі, але дуже автентичні. Світлі стіни, дерев'яне різьблення, фіранки з орнаментом, дерев'яні паркани.
Марія сподівалася невдовзі повернутися, коли їхала з Мар'їнки в серпні 2013-го. Мріяла зробити серію фотографій мар'їнських вікон. Але встигла увічнити лише одне.
"Ми жили тут, були щасливі, багато працювали. По вечорах купалися в озері, на вихідних їздили до Маріуполя на море. Ми так любили це місто. Та не мали уяви…" − напише вона на своїй сторінці в соцмережі 27 лютого 2023-го.
За кілька днів до цього, 23 лютого, російські пропагандисти відзвітували про знищення собору в Георгіївці внаслідок "високоточного" обстрілу.
Пил і дрібні уламки стін – все, що залишилося від "храму Арбузова", який росіяни визнали "легітимною ціллю" для своїх артилеристів.
Що писали про Мар'їнку наприкінці 2000-х − на початку 2010-х
"Жінка Донбасу": за корову − статуетку
6 березня 2009
Напередодні головного жіночого свята в шахтарській столиці підбили підсумки конкурсу "Жінка Донбасу-2009".
Кращим працівником сільського господарства-2009 стала Ольга Дятлова, оператор машинного доїння із села Павлівка Мар'їнського району.
Знаходити спільну мову з коровами Ользі Григорівні допомагає вища педагогічна освіта − вона закінчила Слов'янський педінститут. Але працювати стала за іншою спеціальністю, і про це не шкодує.
Місцеві вибори. Мар'їнка: вона з великим відривом обігнала трьох чоловіків
1 листопада 2011
На посаду голови балотувалися троє представників сильної статі й одна жінка, яка тепер і керуватиме районним центром.
За попередніми даними, начальниця соцзахисту обійшла ексмера, продавця і водія з великим відривом.
− Населення рішуче зробило ставку на представника Партії регіонів. На дільниці прийшло 55,6% жителів міста, з них за Валентину Пономаренко віддали голоси 66%, − повідомила кореспонденту "Донбаса" голова міського виборчого комітету Людмила Коваленко.
У медиків і дітей поліпшився настрій
22 серпня 2012
Три карети "швидкої допомоги" отримали лікарі Мар'їнки, селища Степового та села Галицинівка, а учні ЗОШ №1 райцентру − спортивний майданчик.
За словами медиків, це дуже цінний подарунок. Раніше в мар'їнській підстанції "швидкої допомоги" було дві машини, одна з них − трирічної, друга − дев'ятирічної давності.
А у дворі ЗОШ №1 відкрили новенький спортивний майданчик. Нововведення одразу припало дітлахам до душі, усі снаряди миттєво осідлали, не приховуючи радості.
(За матеріалами сайту donbass.ua)
Жабиний хор, фіалки і запах ванілі
Початок 2000-х. Околиця Мар'їнки. Невеликий приватний будинок на вулиці Орджонікідзе.
Дві кімнати, кухня, яблуневий сад у дворі. Перед будинком ділянка з трояндами.
В будинку мати і діти – три сестри. (Жодних чеховських алюзій і рушниць на стінах, "в Москву, в Москву" ніхто не втік.) Наймолодша із сестер – Юлія.
– У дитинстві улюбленими іграшками були альбом, фарби та олівці, – згадує вона сьогодні. – Малювала здебільшого домашніх тварин, які в нас жили. Два собаки і кішки – їх завжди було безліч.
Батько Юлії Семендяєвої − шахтар. Мати − кухар, працювала в магазині "Світ продуктів". Коли приходила додому після зміни, від неї завжди пахло чимось смачним. А вдома бив у ніс запах ванілі.
– Ще Мар'їнка для мене асоціюється з запахом фіалок, які висаджували біля кожної хати. І жаб'ячим кумканням. Ми жили на околиці містечка, а річка Осикова протікала в центрі. Але навіть за три-чотири кілометри щовечора чули цей хор.
З часів, коли майбутні педагоги з Донецька приїжджали до Мар'їнки описувати місцеві звички і побут, багато що змінилося.
Якщо для Марії Макаревич Мар'їнка – назавжди квітуча, залита сонцем, мирна, Юлі складно згадати довоєнне місто. Забагато всього сталося за останні дев'ять років.
Війна почалася для неї у ніч з 11 на 12 липня 2014-го − бойовики тоді вперше обстріляли місто з "Градів". Снаряди вдарили по трьохповерхівках на вулиці Заводській.
Далі були роки, коли "прилетіти" могло будь-якої миті і будь-куди.
− Наші хлопці на блокпосту дивувалися: "У них тут снаряди "лягають", а вони на городах працюють". Відповідали: ми у себе вдома. Чому ми повинні їхати? Попри прильоти, місцями побиті будинки і майже скрізь забиті вікна, ми не втрачали віру, що скоро в Мар'їнку прийде мир. Не дочекалися.
24 лютого 2022-го Юлі зателефонували українські військові, які стояли в Мар'їнці у 2017 році, і сказали: "Тепер уже точно не вийде пересидіти, виїжджайте". Але її мати і тоді відмовлялася: "Куди я поїду, у мене кішки-собаки-кури".
На початку березня минулого року вони таки залишили дім, зібравши документи і найнеобхідніші речі за пів години. Серед них – книжки.
– Їх небагато, але всі вони написані друзями чи знайомими. Одного з авторів цих книжок вже немає в живих. Загинув у бою за Маріуполь.
Була ще одна річ, про яку Юля поспіхом забула.
– За цим портретом я поверталася під обстрілами в середині березня. Він мені дуже дорогий, бо це портрет мого батька. Я його ще не закінчила. Вишивка бісером.
Після евакуації спочатку жили майже місяць у школі в сусідньому селі. Потім поїхали далі − до Курахового, звідти евакуаційним автобусом до Дніпра. Зараз на Житомирщині.
− Місцевих у Мар'їнці не залишилося. З останніх – сусіди, які жили навпроти нас. Вони до осені сиділи в підвалі десь у центрі, і їх вивезли вже російські військові.
Не дає спокою найдивніше з питань. Що зараз з тим жабиним хором на річці Осиковій?
Юля не в курсі.
***
"У вугіллі мене найбільше захоплює те, що це насправді рештки давніх зниклих форм життя. Капсула часу, яку мають спалити", – писав у книзі про поїздки на схід України "Я змішаю твою кров з вугіллям" Олександр Михед.
Сьогодні в Мар'їнці всі форми життя перетворилися на рештки. Будівель, дерев, доль.
Згоріли в капсулі часу разом із вулицями, телефонними довідниками, усіма формами життя, окрім пам'яті.
…Прошу Юлю Семендяєву згадати їхній мар'їнський міський номер телефона – з домобільних і довоєнних часів.
– З п'ятірки. Мар'їнські телефони починалися з п'ятірки, – миттєво відповідає вона.
Михайло Кригель, УП
