Выбор сделан, или Как вовсе не в шутку народ экспериментирует с собственной элитой

Четверг, 13 июня 2019, 13:30

Одним з найпоширеніших портретів пересічного виборця нового президента (як, власне, і його самого) був "приколіст", що ставиться до виборів не задумуючись над наслідками, жартома.

Звісно, були й такі, а ще, мабуть, і ті, для кого будь-який вибір влади в незалежній Україні – це фарс, як і сама Україна, що самостійно робить вибір.

Очевидно, що "пофігізм" та прагнення реваншу анти-майдану тут дивним чином збіглися з вибором тих, хто, згадавши барикади вже самого Майдану, голосували так тому, що "дістало".

Маніпулятивні практики владної еліти, наче бумерангом, повернулися до неї самої небезпечною спробою мас відповісти владі тим самим. Тобто зовсім не жартома переформувати владну еліту...

Століття бездержавності даються взнаки, і люди, нарешті отримавши можливість вільного вибору, не знаходять нічого кращого, ніж робити цей вибір, не тільки забувши уроки минулого, але й не дуже заглядаючи у майбутнє.

А тому, не йдучи цього разу на пряму конфронтацію з владою та кидаючи однією рукою бюлетень, іншою рукою виборці показують їй відповідну конфігурацію з трьох пальців. Або ж, за більш коректним образним висловом дуже досвідченого соціального психолога та соціолога Євгена Головахи, влаштовують з виборів "електоральний Майдан".

Та, оскільки вибір зроблено, в історії України, яку дійсно "не можна читати без брому", перегорнуто ще одну драматичну сторінку.

А чи буде нова сторінка комедією, а чи трагедією, буде залежати далеко не тільки від новообраного президента і навіть не від тих олігархів (включно з колишнім президентом), що приховано чи ні доклалися до аж такого дійства.

На все воля Бога і самого автора цієї історії – українського народу. Він вкотре випробовує свою власну, передусім владну, еліту, а разом з нею і свою долю.

Еліта наче навмання граючись з долею народу, штовхає людей до не дуже вивірених спроб привести її, цю еліту, до тями, мабуть, таки "без надії сподіваючись" на краще.

Але, не ймучи віри у досі розколоту еліту, напевне, даремно буде плекати завищені надії й на новообраного президента, щоб він помахом руки поєднав еліту з народом.

А тому, не нарікаючи на долю ("Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте!), залишається розраховувати хіба що на самих себе…

Тріумф соціальної науки чи результат виборчої технології?

Очевидно, що емоційної реакції на вибори у нас вдосталь. Не мало й аналітики.

Утім, щодо безпосередніх учасників процесу є певні сумніви у їхній спроможності вже сьогодні розібратися з невдачами, а тим більше зробити висновки з перемоги, зрозумівши нарешті, чия це власне перемога.

Передусім через те, що країна, не вийшовши з президентських перегонів, вступає в процес інших виборів, парламентських.

Тому, не зважаючи на певний надлишок аналітичних матеріалів, ще одна розвідка, очевидно, не завадить.

Пропонований погляд є спробою поєднати дві багато в чому протилежні позиції – "інженера-соціолога", що бачить процес в деталях, і точку зору дослідника соціальної науки, з незвичною для більшості оптикою загальної соціальної теорії.

Такі різні позиції дають можливість отримати щось на зразок об'ємного зображення, не загубивши за деревами лісу.

І перший позитив дійсно драматичного процесу виборів, який одразу впадає в око, той, що, незважаючи на увесь негатив, усі ризики соціальної нестабільності, вибори показали явний рух у напрямку демократизації суспільства, яким банальним цей висновок комусь не здався б.

А пов'язано це передусім з визріванням тієї ж української еліти та перетворенням так званої "четвертої влади" на дієвий фактор суспільного життя.

І якщо в Росії усе те саме зрештою виливається в очевидну симуляцію народовладдя, то для України вибори, що відбулися, це ще один крок до дієвого впливу народних мас на політичні процеси.

Але, якщо повернутись до емоційної складової виборів, то слідом за Савіком Шустером треба було б спробувати виміряти ще одну емоцію, яка також супроводжувала увесь цей процес, прямо впливаючи на сприйняття його результатів.

Йдеться, разом з розчаруванням та надією, про здивування через не дуже очікуваний для багатьох результат. Це стосується і самого вибору, і, особливо, співвідношення голосів за підсумками другого туру. Що, правда, мало б насторожити передусім бенефіціантів, оскільки є свідченням явно завищених очікувань великої маси людей.

А тому здивування тут якщо і доречне, то тільки як швидкоплинна перша емоція. А далі треба буде згадати, що ледве не рік тому, коли в рейтинги стали потрапляти "нові обличчя" (спочатку Святослав Вакарчук а потім Володимир Зеленський) "соціологія" чітко констатувала, що ми маємо справу з певним феноменом, який потребує пояснення, а від зацікавлених кіл – відповідного реагування.

Тут, очевидно, не місце розглядати деталі ледве не детективної історії потрапляння згаданих вище "нових облич" у передвиборчі рейтинги соціологічних служб. Але сам факт того, що добре пізнавані персоналії, перекочовують з одного медійного поля на абсолютно інше, не просто зберігаючи свій рейтинг, а постійно нарощуючи або стрімко втрачаючи його, здавалося б на порожньому місті, безперечно потребував вже тоді прискіпливої уваги.

Натомість як емоційна, так і осмислена реакція з'являється набагато пізніше. Більше того, протягом усієї кампанії висловлюється глибокий скепсис стосовно усілякої "соціології". Тоді як соціологи і надалі продовжували кого приємно, а кого ні, дивувати практично стовідсотковим збігом рейтингів а потім й екзит-полів з результатами виборів, оприлюдненими врешті Центральною виборчою комісією.

Це можна було б вважати тріумфом вітчизняної соціології, якби не інший аспект усієї цієї та інших виборчих кампаній в Україні та за її межами.

Політтехнологи і соціологія як соціальна технологія

Йдеться про невід'ємну складову цих кампаній – участь високооплачуваних політтехнологічних служб. Тобто соціальних технологів, які не стільки вивчають процес вибору, намагаючись його передбачити, скільки прагнуть суттєво вплинути на його перебіг. Іноді, правда, вже зовсім непрофесійно, пробуючи задіяти ті самі рейтинги.

А тому абсолютно слушно обізнані у виборчому процесі експерти хором почали вказувати на специфічні і нетрадиційні виборчі технології як ледве не основний фактор, що викликав зазначений вище ефект – появу, а врешті і перемогу, так званого "позасистемного кандидата".

Та й результати першого туру, здавалося б, чітко підтвердили такий причино-наслідковий зв'язок передвиборчої технології і результатів вибору, потішивши тих самих "політтехнологів" виправданими сподіваннями на попит щодо їхніх послуг.

Варто було медійно впізнаваному актанту якось начебто ненароком вказати на якесь, до того ніяк не медійне обличчя, як воно набувало яскравих медійних рис. Додавши до того чи іншого образу певний бекграунд, вдавалось врешті отримувати непоганий результат. І от на цій підставі починається буквально ґвалт стосовно всесилля соціальних технологій з прикладами виборчих кампаній інших країн.

Зокрема виборів у США з використанням спеціальних методів, розроблених агентством "Cambridge Analytica", чи того самого голосування за "Brexit". І взагалі наводяться чисельні приклади виборів, де перемагали кандидати з-за меж власне політичного істеблішменту за рахунок начебто лише "правильно побудованої" кампанії.

Здавалося б, напрошується простий висновок: "соціальна технологія" явно домінує над "соціологією (соціальною наукою)", особливо в результативності, що і виявляється у заробітках.

Якщо додати до цього, що соціологи у випадку з виборами президента США взагалі трохи помилилися у прогнозі, то виходить, що соціологія як наука, незважаючи на усі свої успіхи, явно поступається соціальній технології у результативності. Використовуючи новітні засоби впливу на маси людей, саме вона врешті начебто й визначає їхній вибір.

І вже нікого не цікавлять пояснення., що оскільки у США певна виборча система (фрагментована за штатами), то, щоб досягти максимальної точності прогнозу (а такої мети, очевидно, не ставилось), варто було б просто фрагментувати вибірку, знову ж таки за штатами.

Хоча це й не гарантувало б абсолютної точності, але суттєво б її підвищило, зробивши, правда, дослідження на порядок дорожчим. А це вже ставить перед вибором між точністю вимірювання і доцільністю затрат. У зв'язку з чим варто, зазначити, що соціологія як наука і як певна технологія це далеко не те саме, що бачить пересічний виборець, а часто і його медійний візаві.

Тобто це ніяк не тільки, а частіше за все і не стільки якісь опитування "громадської думки" з друкуванням відсотків тих, хто так чи інакше відповідає на якісь там поставлені соціологами питання.

Соціологія –  це достатньо складна специфічна соціальна технологія, передусім дослідження, математично вивірена і, як правило, навіть більш вартісна, ніж ті самі виборчі технології. Її особливістю є те що науковець, на відміну від технолога, намагається якомога менше втручатися у процес, який досліджує, маючи на увазі певне його розуміння з позиції тієї чи іншої теорії.

Власне, це безперечно враховують і грамотні політичні, а за суттю соціальні, технологи. Але той тренд, який складається в усій сучасній, і тільки зокрема соціальній, науці, коли технологія передує і стає зрештою основою науки, виводить технолога начебто на перший план.

Хоча це має дуже багато побічних ефектів, особливо видимих у випадку з впливом виробничих технологій на навколишнє середовище, через що людство і опинилося на межі екологічної катастрофи.

Такий само руйнівний характер для суспільства може мати і застосування певних соціальних (зокрема виборчих) технологій. І ми вже це теж проходили, коли українців саме політтехнологи ділили на сорти. До повного усвідомлення цієї небезпеки, правда, у нас ой як далеко, особливо коли на горизонті немаленький заробіток.

Соціальні експерименти та соціальна інженерія

Таким чином, соціальні технології це просто інша сторона сучасної соціальної науки, яка виокремилась від неї на певному етапі розвитку завдяки тому, що стали можливими відносно керовані, найперше локальні, соціальні експерименти.

Ухопившись за їхню результативність, забуваючи про небезпеку, пов'язану з не дуже прогнозованими результатами (через складність управління масовими соціальними процесами), соціальні технологи почали спокушати політиків можливістю, витративши прийнятні кошти, прийти до влади.

І, якщо, приміром, щодо інших технологій (скажімо, біотехнологій) усвідомлення можливості небажаних наслідків можна б сказати на підході, то щодо соціальних технологій навіть питання так поки що ставиться без особливого ентузіазму.

Ті, хто знайомий з сентенціями Отто Бісмарка стосовно соціалізму як суспільного ладу, мабуть, не здивуються. Але саме тут має сенс ще раз нагадати, що усі десятиліття існування СРСР були ні чим іншим як грандіозним соціальним експериментом над народами колишнього Союзу (і не тільки) з постійними, часто невдалими спробами взяти під контроль стихію соціальних процесів.

Більшовики це "макро-соціальні інженери", які пристосували марксизм, що прагнув у своїх витоках стати наукою, до часто кривавих соціальних технологій, під які вже заднім числом підганялася теорія.

Видимою метою цього соціального експериментування була утопія "щасливого майбутнього для усіх", а фактичною – забезпечення пристойного (за мірками так званої "соціалістичної економіки") життя певного прошарку суспільства – номенклатурної еліти.

Тому, не зважаючи на свої "буржуазні" витоки, соціальна інженерія на певному етапі, хоча і не завжди впевнено, але таки вписалась у реалії "совка".

Та тут треба мати на увазі деякі особливості застосування будь-яких технологій, пов'язаних з професією інженера. В усіх технічних вишах чи не ключовою дисципліною є ТОМ (теорія опору матеріалів), що пов'язує технологію з наукою (фізикою, хімією, тощо). Без її освоєння кваліфікованим інженером стати неможливо.

Соціальна наука ще не розвинута настільки, щоб можна було точно розрахувати можливі наслідки втручання у стихійні соціальні процеси, але сьогодні вже багато що можна і обрахувати, і передбачити, і змоделювати, через зіставлення стихійної і штучної складових цих процесів.

Утім, сьогодні ми маємо справу з інформаційним суспільством, де знаково-символічні, віртуальні процеси, здавалося б, домінують над соціальною реальністю. А тому нейролінгвістичне програмування свідомості, як може здатися, часто замінює необхідність конкурувати якістю продукції та ігнорувати якість політиків, нав'язуючи людям потрібний вибір. Через що спокуса бездумного використання соціальних технологій тільки зростає.

Та будь-який технолог, зокрема соціальний, навіть найбільш віртуозний, завжди стикається з проблемою опору матеріалу. Соціальний передусім з проблемою великих мас людей, що поводяться не тільки раціонально, але й на емоціях, вступаючи у певні, дуже складні стосунки між собою.

І саме з цим матеріалом, який вивчає соціальна наука, і має справу соціальна інженерія. А тому особливості цього матеріалу у різних країнах та у різні часи не можна не враховувати. А якщо цього не робити, то результати втручання у соціальні процеси можуть бути плачевними.

Тільки знаючи суспільство, можна пробувати щось з ним робити, бажано дуже локально, маючи на увазі, зокрема, можливі негативні наслідки впливу. Інакше за масштабами змін можна втратити окрему людину з її особливостями і потребами, що врешті і сталося в СРСР.

Тільки наукове розуміння суспільства можна протиставити техніко-технологічним можливостям тих, хто, маючи відповідні ресурси, ладен використовувати маси людей у своїх далеко не завжди благих цілях.

Натомість неодмінною умовою наукового управління суспільством є дотримання етичних норм з їхнім невід'ємним, далеко не тільки медичним, принципом "Не зашкодь!".

Анатолій Пипич, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

powered by lun.ua

История одного "Голоса". Почему не стоит терять надежду на демократические партии в Украине?

Халыклар төрмәсенең тарихи бердәмлеге турында

Местная составляющая в госзакупках и национальный интерес

Что такое сердечные стенты и как они спасают жизнь

Законопроект №5600: как документ коснется банковского сообщества?

Как бизнесу наладить экспорт органической продукции в ЕС