Политический джекпот "43 миллиона". Какая судьба ждет победителя и страну?

Якщо вірити неофіційній статистиці, понад 70% людей, які вигравали значні суми в лотереї, згодом стикалися із серйозними життєвими проблемами. Аж до трагічної смерті.

Величезні гроші, які зненацька потрапляли до рук людей, не готових до нового статусу, нечасто йшли їм на користь. Вчорашні власники щасливого квитка сварилися з родичами і друзями, програвалися в казино, підсаджувалися на алкоголь і наркотики, потрапляли у поле зору злочинного світу.

Причина цього є доволі очевидною. Крокуючи до фінансових висот, мільйонери і мільярдери накопичують не тільки фінансовий капітал, а й досвід. Поступово звикають до власного статусу, звикаються роками з грошима, знають, коли можна йти на виправданий ризик, а коли слід погодитися зі збитками.

Охочі можуть погуглити біографію президента США Дональда Трампа, особливо в частині фінансових труднощів, оголошення банкрутства його комерційних структур та балансування на межі особистого банкрутства.

Випадковий мультимільйонер (переможець лотереї) такого досвіду не має.

Зрозуміло, що успіх на президентських виборах Володимира Зеленського і впевнене рейтингове лідерство "Слуги народу" є, значною мірою, наслідком збігу обставин, що поламав традиційні уявлення про партійне будівництво як тривалий і кропіткий процес.

Зрозуміло й те, що більшість виборців проголосували не "за" лідера, програму та ідеологію, а "проти" системних політиків, жодному з яких не вдалося вийти у "плюс" у балансі рейтингу та антирейтингу.

Природно, що майже негайно з'ясувалося наступне: відкидати стару систему, ще не значить запропонувати нову, яка буде позитивно сприйнята виборцями.

Почалися "проколи", які виникали внаслідок дій та висловлювань членів його команди. Від дрібниць на кшталт спічрайтерського плагіату до більш серйозних негараздів з публічним зреченням від передвиборчих обіцянок та спілкування президента з представниками місцевого самоврядування в сумнівному стилі 90-х "на районі", з тиканням і "чєртями".

З високою часткою вірогідності можна припустити й те, що команда – особливо, якщо в Раді різношерста група кандидатів від Зе отримає серйозне представництво – буде джерелом подібних проблем й надалі.

Потужний мінус чекає Володимира Зеленського і в регіонах, після призначень голів ОДА та районних адміністрацій. Причому кого б туди не призначали, негатив знайдеться практично на будь-якого кандидата на посаду.

І якщо у площині публічної політики неоднозначні висловлювання "слуг народу" ще можна нівелювати, ігнорувати або заперечувати, то механізм державного управління ризикує потрапити до рук осіб, одночасно далеких від цієї сфери та орієнтованих на зовсім інші групи впливу, аніж ті, що наразі ситуативно формуються навколо президента.

Коротше кажучи, фінансово-промислові групи та регіональні еліти мають наміри просто придбати право контролю над ситуацією на певних територіях. І частково уже реалізовують цю стратегію.

Сподівання, що у політичній волі Володимира Зеленського такий сценарій неприпустимий, розбиваються об один уже довершений факт відсутності згуртованої команди та трансляції окремими її представниками взаємовиключних меседжів.

Можливість найняти на роботу суто технократів проблему, швидше за все, не зніме. У Петра Порошенка також була підконтрольна вертикаль влади, коаліційна більшість, орієнтований на нього уряд, прокуратура і СБУ.

Чим все завершилося – усі ми бачили.

Але за таку концентрацію влади відповідатиме одна людина – президент. Не хтось з членів його команди, який може бовкнути чергову дурницю, а саме він.

А що може трапитися в Україні, коли інтереси влади вступають у протиріччя з намірами вулиці, ми уже бачили. І повторення такого сценарію абсолютно не виключене.

Україна – не "джекпот", а 43-мільйонне населення країни настільки політично нестабільне, що, пройшовши 2 революції, може відреагувати на найменші утиски, чи блюзнірство не тільки дизлайками в соцмережах, а й протестами в офлайні.

Як в цій ситуації діяти людям, які відстоюють активну життєву позицію, ведуть громадську чи політичну діяльність?

Варіант перший.

Включити режим "хати з краю" і філософськи-споглядально спостерігати за амплітудою хитання карткового будиночку від найменшого поруху повітря.

Дочекатись його падіння, зайти у всьому білому і промовити сакраментальне: "А я казав!".

Варіант другий.

Стати поруч з командою президента, засукати рукави і намагатись реальними справами відволікати увагу суспільства від бруківки на Інститутській, аж до реальних перемог у війні з РФ та здобутків в економіці.

Але для цього потрібна нормальна кадрова робота команди президента, яка вийде за рамки "95 кварталу", шоу-бізнеса, друзів, друзів друзів і знайомих знайомого.

Потрібні і так звані "соціальні ліфти", поняття, яке настільки встигли "затаскати", що при його згадці людей скоро буде корчити, як від слова "реформи". Але ці соціальні ліфти повинні бути реальними і точно не в форматі уявних конкурсів, з уявними учасниками та прогнозованими переможцями, на кшталт конкурсу кандидатів на мажоритарні округи.

Варіант третій.

Йти в опозицію. Але й опозиція ця повинна бути відповідальною за можливі наслідки своїх дій. Використання типової для української політики опції "баба Яга проти" тотожна груповому перекуру біля бензоколонки на АЗС.

Як не дивно, і для самого президента найбільш дієвий спосіб утримати ситуацію під контролем та продовжити розвиватися заданим курсом – це сприяння створенню конструктивної опозиції. Представники якої могли б вказати на помилки та хибні зміни вектору розвитку. Водночас – запропонувавши підтримку й альтернативні варіанти.

З опозицією сильно не пощастило попереднику Володимира Зеленського на посаді президента. У цій ролі виступали або представники "вчорашнього дня" з відповідною же токсичністю, або відверті фріки, в опозиційність яких не вірили й вони самі.

А за відсутності опозиції, до якої слід було б дослухатися, Петро Порошенко під суцільний "одобрямс" найближчого оточення впевнено крокував до нищівної поразки на виборах.

І якщо хтось думає, що один Зеленський з партнерами по шоубізнесу, їхніми знайомими, родичами або випадковими попутниками зуміє рішуче обрати інший шлях, то ви помиляєтеся.

Спокуса негайно витратити весь лотерейний виграш є надто великою. Але й суспільство повинно визначитись.

Все, як за часів Київської Русі: "Как пряму ехати – живу не бывати – нет пути ни прохожему, ни проезжему, ни пролетному", "направу ехати – женату быти; налеву ехати – богату быти".

Українці з активною життєвою позицією – як той "витязь на роздоріжжі" з картини Віктора Васнєцова

Микола Філонов, спеціально для УП

Ілюстрація надана автором тексту

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.