Почему нет справедливости в коррупционных делах относительно семьи Януковича?

Пятница, 19 февраля 2021, 17:00

7 років тому тривав найзапекліший етап Революції Гідності. Упродовж 18-20 лютого 2014 року на Майдані були розстріляні близько сотні протестувальників. Розслідування цих злочинів триває і досі. 

Одразу після розстрілів на Майдані тодішній президент Віктор Янукович втік до Росії. Однак досі топкорупція часів президента-втікача залишилася непокараним злом.

Вироків щодо топпосадовців тих часів немає. Окремі вироки отримали лише дрібніші співучасники та виконавці.

Ще минулого року журналісти "Української правди" описали суть справ, інкримінованих оточенню Віктора Януковича і пролили світло на фактичну відсутність будь-яких вагомих результатів.

Довести до логічного завершення ці справи мало б бути національним інтересом. Однак низка цих осіб повертається до України та нахабно демонструє свою безкарність суспільству, яке кров’ю виборювало звільнення від корупції та проросійського курсу розвитку. 

Україна  втрачає можливість отримати компенсацію за численні корупційні схеми, наприклад, конфіскацію корупційних активів.

Щороку Європейський Союз знімає санкції з частини поплічників Януковича через відсутність результатів слідства та вагомих досягнень України на цьому полі бою. Те саме, очевидно, матиме місце і цього року.

Чому так відбувається і хто в цьому винен? Ми у Центрі протидії корупції маємо власну версію, оскільки під час та після Революції Гідності скерували більше десяти заяв про злочин щодо експосадовців часів Януковича.

Злити справи разом з відповідальністю за них

Після років безуспішних розслідувань, наприкінці 2019, корупційні справи щодо сім’ї експрезидента Януковича передали до Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Тоді формально прокуратура нарешті втратила слідство і не могла уже розслідувати ці справи.

Ці кримінальні провадження розпочаті задовго до початку роботи НАБУ. Бюро запрацювало у листопаді 2015 року, тобто у той період, коли фігуранти справ сім’ї Януковича вже давно були під слідством Генпрокуратури та отримали свої перші підозри.

Логіка була в тому, що НАБУ почне працювати абсолютно з нуля, викорінюючи чинну корупцію, а колишні справи мали завершити слідчі прокуратури, які їх розпочали.

За понад 5 років слідства ці справи замість передачі до суду, потрапили до НАБУ і САП. ЦПК, відслідковуючи хід розслідування, звертався до НАБУ щодо з’ясування стану речей у цих справах.

У відповідь ми отримали великий перелік справ, слідство у більшості з яких було зупинене на момент передачі.

Виявилося, що справи детективам НАБУ спочатку передали лише на папері, а самі матеріали цих проваджень ще декілька місяців надходили у бюро. 

У підсумку в НАБУ отримали 22 тисячі томів справ, лише на вивчення яких потрібні були місяці. Таким чином на 300 детективів НАБУ (з 700 дозволених законом одиниць штату), окрім наявних справ високопосадової корупції, додалися ще сотні справ з тисячами томів документів.

Читайте також: Рада визнала Революцію Гідності одним з ключових моментів державотворення

Забути майдан?

88 фігурантів справ Майдану переховуються в Росії, їх судитимуть заочно

Нагадаю, що НАБУ — найменший правоохоронний орган країни за чисельністю. У бюро публічно заявляли про необхідність залучення в допомогу правоохоронців з інших органів для забезпечення ефективності і максимально швидкого результату. 

Попри великі об’єми цих матеріалів, їх у багатьох випадках важко назвати справами. Томи безлічі справ виявилися або процесуальним сміттям, або ж у справах були відсутні окремі важливі документи, без яких подальше слідство не мало змісту.

У цьому хаосі детективи ставили собі завдання знайти та виокремити залишки перспективних справ, на яких варто сконцентруватися, аби досягти бодай якогось результату.

Знищені докази та можливості розслідування

Чому більшість справ були знищені, яскраво демонструють цілком публічні дані.

Лише вчора на "Українській правді" з’явилася новина про те, що Латвія забрала у свій бюджет 30 мільйонів близького соратника Януковича Юрія Іванющенка. Там не дочекалися будь-яких рішень від України. 

Причини стають зрозумілі при детальному вивченні цієї новини. В Україні ці кошти були арештовані в рамках справи про незаконне збагачення Іванющенка. Провадження розслідувалося від 2014 року і було закрите ще до передачі до НАБУ і САП.

Але банальна безглуздість цієї історії в тому, що класичне незаконне збагачення як злочин з’явилося в Україні вже після втечі Януковича та його соратників і набуло чинності у квітні 2015 року.

У 2018 цей злочин скасував Конституційний суд України. До 2015 року стаття існувала лише на папері і була сформульована таким чином, що на практиці її неможливо було застосувати.

У Генпрокуратурі це прекрасно розуміли, але висували підозри в цьому злочині лише для звітування про процес, але не результат. 

Натомість, численні справи, де фігурували компанії Іванющенка та його банки, так і не побачили підозр. З невідомих нам причин Генпрокуратура починаючи з 2014 року навіть не намагалася знайти докази причетності Іванющенка до привласнення Одеського ринку "7 кілометр".

Так само закриттям завершилася справа про розкрадання  в інтересах Іванющенка коштів, отриманих від продажу Японії квот на викиди парникових газів згідно з Кіотським протоколом. 

Журналісти та екологи знайшли ознаки привласнення близько 2 млрд грн компаніями, наближеними до Іванющенка. Але цю справу закрили за рішенням суду. ЦПК як заявник у цій справі вважає, що прокуратура просто навіть не намагалася розслідувати їх.

Центр протидії корупції неодноразово критикував Генеральну прокуратуру за млявість розслідувань у справі Іванющенка.

Свого часу ЦПК також скерував декілька заяв щодо злочинів, пов’язаних із зловживаннями під час закупівель ліків в період перебування на посаді міністерки Раїси Богатирьової.

Мова йде про мільярди гривень, витрачених на закупівлі ліків за завищеними цінами, або ж сумнозвісна закупівля швидких допомог на мільярд гривень.  

За період головування Богатирьової фактично усі тендери міністерства відбувалися за чіткої протекції її оточення. Одним з таких осіб був Роман Богачов — її заступник, який очолював тендерний комітет.

Усі учасники ринку тоді  чудово знали, що єдиний шлях на тендер — через кабінет Богачова.

За нашою інформацією слідчі прокуратури неодноразово проводили обшуки в міністерстві, починаючи з 2014 року, та знаходили підтвердження того, що тендерні пропозиції учасників закупівель тих часів готувалися в МОЗі на робочих комп’ютерах працівників міністерства.

Але чомусь жодних претензій ні до Богачова, ні до його підлеглих, слідчі не мали. І куди поділися знайдені докази, нікому не відомо.

Єдина справа, де було висунуто офіційні обвинувачення самій Раїсі Богатирьовій, стосувалася закупівлі вакцин. Ексміністерку навіть затримали 2019 року слідчі прокуратури.

Але в подальшому скандальну фігурантку відпустили під заставу. Коли справа потрапила до антикорупційних органів виявилося, що в прокуратурі так і не змогли зібрати достатніх та належних доказів.

Як наслідок, Антикорупційний суд був змушений визнати необґрунтованою підозру та зняти арешти з коштів соратниці Януковича.

Примітно, що компанія, яка фігурувала у справі Богатирьової, хотіла реєструвати в Україні російську вакцину від коронавірусу Sputnik-V.

Своєю чергою, близькі до тендерних питань часів Богатирьової співробітники МОЗ минулого року були помічені в міністерстві як причетні до тендерної роботи.

Компанії, які фігурували в тендерних махінаціях тих часів та їхні бенефіціари, також залишилися безперешкодно працювати на ринку та брати участь в закупівлях.

Подібні факти є практично в кожній справі щодо експосадовців тих часів. Варто лише згадати, як в Генпрокуратурі видавали листи індульгенції, наприклад, адвокатам скандального ексміністра Злочевського, які врешті допомогли йому зняти арешт з коштів у Великій Британії. 

Епічною справою стала справа щодо ексміністра фінансів Юрія Колобова. Йому спочатку інкримінували низку серйозних злочинів, але потім допитали з поліграфом і вирішили, що він не причетний до них.

Справу перекваліфікували і закрили через збіг строків. При цьому в Генпрокуратурі спочатку публічно повідомили, що Колобов дав викривальні свідчення, але потім одразу забрали свої слова назад.

Навіть ті вироки, які мають місце у цих справах викликають більше запитань ніж відповідей. Раніше ЦПК описував сумнівний засекречений вирок щодо одного з фіктивних директорів у схемах Сергія Курченка Аркадія Кашкіна.

Вирок став відомий тим, що за його допомогою конфіскували 1,5 мільярда доларів. Проте вирок безпідставно засекретили, наклавши гриф держтаємниці.

Аналіз оприлюдненого журналістами тексту показав, що конфіскація фактично незаконна, а до злочину могли бути причетні партнери тодішнього президента Петра Порошенка.

Ще один відомий вирок мав місце щодо Олександра Кацуби — ексзаступника голови Нафтогазу. Його обвинувачували в участі одночасно у кількох схемах — "газовій схемі" Сергія Курченка та відомій справі "Вишок Бойка".

Кацуба погодився відшкодувати 100 мільйонів гривень збитків та нібито дав викривальні показання на співучасників. Однак відповідно до самого ж вироку, діяльність Кацуби у різних епізодах злочину призвели до збитків державі на суму понад 1 мільярд доларів.

Тому компенсовані 100 млн грн за тодішнім курсом становлять близько $3,5 млн або 0,35% від суми збитку.

Досі залишається незрозумілим, які ж викривальні покази та щодо кого Кацуба таки дав, адже потенційний організатор схеми, наприклад, "Вишок Бойка" сам Юрій Бойко досі безперешкодно працює в парламенті.

Досить показовим прикладом бездіяльності розслідувань щодо оточення Януковича було провадження відносно ексміністра освіти Дмитра Табачника. Особливістю справи Табачника була відносна простота злочинних схем та відсутність залучення офшорних компаній.

Зокрема, він підозрювався у відчуженні будинків Міносвіти на користь фірм, пов’язаних зі своїм рідним братом; у закупівлях підручників за завищеними цінами, які друкувалися (ще й з помилками) у друкарнях Табачника тощо.

Однак, не дивлячись на намагання Центру протидії корупції хоч якось змусити Генеральну прокуратуру активніше проводити розслідування, справа також завершилася нічим. 

Хто винен у провалі і як бути далі

Причини такого ганебного провалу розслідувань різні. У першу чергу, за злиттям цих справ стоять конкретні персоналії.

Наприклад, частиною справ займався сумнозвісний експрокурор Костянтин Кулик, який був під слідством за незаконне збагачення, а сьогодні взагалі перебуває під санкціями США за втручання в американські вибори і приналежність до групи російського агента Андрія Деркача. 

Нахабний злив справ та знищення доказів не могли відбуватися без відома керівництва Генпрокуратури. Тому історія повинна запам’ятати прізвища генпрокурорів, які несуть відповідальність за ці провали.

Це Олег Махніцький, Віталій Ярема, Віктор Шокін та Юрій Луценко.

Звісно, це не означає, що усі слідчі та прокурори тільки нищили справи, були і винятки. Окремими справами в генпрокуратурі займався підрозділ Сергія Горбатюка.

Останній систематично повідомляв про тиск та інші штучні перешкоди в розслідуванні справ з боку керівництва прокуратури. 

Проблеми у справах створювалися часто і на законодавчому рівні. Сумнозвісні "правки Лозового" або недосконала процедура заочного засудження також сприяла проблемам в низці справ. Частина з цих проблем досі залишається невиправленою парламентом.

Усі ці факти є вироком державі, яка за роки показала неспроможність покати очевидну коррупцию колишнього керівництва. Навіть попри це, ще не все втрачено. У тисячах томів цих справ знайшлися ті, де можна досягти результатів. 

Антикорупційний суд, наприклад, визнав обгрунтованою підозру самому Януковичу та його сину в заволодінні Межигір'ям. На перешкоді до скерування справи в суд поки стоять формальності, але сам факт свідчить про те, що докази таки є.

Українці хоча б мають шанс на те, що справа буде скерована до суду. Так само, на стадії ознайомлення з матеріалами (а значить перед скеруванням в суд) перебуває справа Сергія Арбузова. 

Доведення цих справ там, де це можливо, до логічного фіналу — має стати пріоритетом, як для слідчих з прокурорами, так і для законодавчих органів. Аналогічно, як і справи щодо розстрілів учасників Революції Гідності. Адже непокаране зло завжди повертається.

Олена Щербан, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua

Как Украина рискует остаться без производителей молока из-за сговора переработчиков

"Воспоминания" заранее: как я на войне из-за страха невозвращения написал для внучки книгу

Декарбонизация и диджитализация как тренды будущего

Зеленский и Порошенко – политика на двоих

Зачем аграриям право распоряжаться водой

Как спасти очередное госпредприятие