О независимости и НАТО

Незважаючи на те, що в переговорному процесі з росією обговорювався компроміс щодо невступу України до НАТО, де-факто наша країна вже практично перебуває у блоці.

Точніше Північноатлантичний альянс вступив до України. Це нова реальність. 

Іронія долі полягає в тому, що це відбудеться не в останню чергу завдяки зусиллям путінського режиму щодо недопущення такого розвитку подій. І "руzький мір" теж це вже зрозумів.

Тому будь-які запевнення українських переговорників про можливий нейтральний статус України сприймаються руzькими як знущання, небажання виконувати укладену угоду та викликають напади безсилої злоби. Вони усвідомили, що окремі представники політичних еліт України вже не можуть змінити того факту, що НАТО невіддільне від України.

Війна України з руzькою ордою триває вже два місяці.

Збройні сили успішно відбивають атаки окупантів. ППО збивають ворожі ракети та бойові літаки. Флагман руzького Чорноморського флоту нарешті дійшов туди, куди його послали захисники острова Зміїний. 

Усі ці перемоги забезпечувалися українською зброєю. Але вона, на жаль, закінчується.

Українські ЗСУ до сьогодні з погляду озброєнь були абсолютно "радянською" армією. Нам, звичайно, постачали "Джавеліни" і "Стінгери", але важка бойова техніка та артилерія дісталися нам у спадок від СРСР, що канув у лету. Можливості її відтворення та ремонту у нас зараз теж обмежені. 

Ракетні удари ворога завершили деіндустріалізацію, яка й так тривала 30 років. 

Україна втратила здатність виробляти у необхідних масштабах військову техніку та боєприпаси для своїх потреб. Сподіваюся, цей сумний факт змусить нас провести роботу над помилками та виправити ситуацію після перемоги.

Успішні переговори з союзниками забезпечили нам доступ до складів із радянськими озброєннями на території Східної Європи. Але її кількість у колишніх країнах Варшавського блоку також обмежена, а виробництво нового озброєння за радянськими стандартами неможливе. 

Танки Т-72 та винищувачі Міг-29 у Східній Європі замінять "Абрамси" та F-16. Щось дістається нам і від окупантів. За час бойових дій бійці ЗСУ захопили вже більше 100 руzьких танків Т-72 різних модифікацій.

Україна наразі не має інших варіантів, крім як піти шляхом переозброєння за західними стандартами. Це лише питання часу. Сподіваюся, що наші дипломати скоротять його до мінімуму. 

Україні необхідна угода з союзниками щодо масових постачань озброєнь Північноатлантичного альянсу: техніки, боєприпасів, комплектуючих. І запуску навчання за експрес-програмою для українських військових, щоб вони у найкоротші терміни навчилися ефективно використовувати цю зброю за прямим призначенням.

Перші поставки західного озброєння вже анонсовані (а можливо і здійснені). Британія обіцяє дати броньовики Mastiff, Австралія – броньовики Bushmaster, США – гаубиці М-777, бронетранспортери M113 та бронеавтомобілі "Хамві", Канада – БТР Senator, а також броньовики Coyote та Bison. Це окрім тисяч переносних протитанкових і протиповітряних комплектів, сотень бойових безпілотників різних модифікацій та мільйонів патронів.

Це все викликає оптимізм, але цього недостатньо ні за кількістю, ні за термінами постачання. 

Та сама Німеччина, то обіцяє поставки, то робить крок назад, офіційно пояснюючи це причинами, що постійно змінюються: від небажання розізлити росію до необхідності забезпечення власної безпеки. Про це президент Володимир Зеленський, міністр оборони Олексій Рєзніков та міністр закордонних справ Дмитро Кулеба постійно говорять нашим союзникам. 

Вже зараз з'явився привід замислитись, як не потрапляти у залежність від критичного імпорту від будь-кого.

Після розвалу росії та перемоги над руzьким фашизмом Україна, маючи найбільш професійну, досвідчену та сильну армію в Європі, відіграватиме ключову роль у загальноєвропейській безпеці. 

За присутність українських солдатів на військових базах континенту триватиме боротьба між демократичними урядами. А нам потрібно буде прийняти просте рішення, щоб у майбутньому наша армія не потрапляла до пастки залежності. 

У ключових, особливо оборонних галузях, Україні необхідно мати повний цикл виробництва сучасного озброєння за стандартами НАТО.

Здебільшого, чиновники говорять про чергове "Велике будівництво". Зрозуміло чому. І, в принципі, відновлення побутової інфраструктури є важливим.

Але якщо ми не хочемо повторення нинішньої ситуації, основним пріоритетом має стати відновлення промислового, особливо оборонного потенціалу країни, розбазареного за мовчазного потурання правителів України за всі роки незалежності.

Справжня незалежність України настане тоді, коли ми зможемо самі, незважаючи на будь-кого, яким би союзником у меморандумах він не був, забезпечити власну обороноздатність і національну безпеку.

Окрім цього, оборонні замовлення дадуть потужний стимул для перезапуску економіки. Досвід США під час Другої світової війни – цьому зайве підтвердження. І це має стати нашим головним національним егоїстичним інтересом, про який ми, на жаль, забули за останні 30 років.

Олег Дунда