Олег Сенцов: Зеленський дуже сильно критикував Порошенка за кумівство. А що зараз твориться – це просто братерство якесь 

Якби це не було смішно, але про це інтерв’ю "Українська правда" домовилася з Олегом Сенцовим на дні народженні колишнього секретаря РНБО Олександра Данилюка. Це сталося відразу ж після відомої бійки з радником голови ОПУ Тимофієм Миловановим – майже на тому самому місці, де Данилюк зарядив Милованову в око. 

Можливо, саме та бійка і спровокувала у нас додаткове бажання поговорити про ситуацію в країні та про окремих політиків. 

Є й інша, більш вагома причина цього запису – Сенцов полетів на кінофестиваль у Венецію презентувати свій перший після звільнення з полону фільм про життя у 90-х під назвою "Носоріг".

У 2018 році, коли режисер відбував покарання в російському місті Лабитнангі, Зеленський непрямо використав ім’я Сенцова у своїй передвиборчій агітації. Тоді формально ще не кандидат у президенти випустив рекламу нового сезону "Слуги народу", в якому показували телевізійні новини, де телеведуча оголошувала мрію кіношного президента: "У Києві, в кінотеатрі "Жовтень" відбулася прем’єра нової стрічки Олега Сенцова". 

І ось ця мрія стала реальністю. Однак, судячи з висловлювань деяких представників ОПУ у Facebook, у реальному житті від виходу фільма Сенцова на Банковій раді не всі. Та й не тільки там. 

Упродовж години ми поговорили з кінорежисером про Венеційський кінофестиваль, його фільм "Носоріг" та ставлення до нього в ОПУ, запитали про Зеленського і Порошенка, озвучили питання читачів про політичне майбутнє Сенцова та змоделювали зустріч колишнього політичного в’язня із Путіним. 

Про новий фільм "Носоріг" та кінофестиваль у Венеції

– Ти їдеш на кінофестиваль у Венецію. Там відбудеться прем’єра твого нового фільму, правильно?

– Так, лечу на кінофестиваль у Венецію. Стосовно фільму, сам показ буде 9 і 10 вересня, загалом там буде шість чи сім показів. 

Зараз просто лечу на відкриття і буду там до кінця фестивалю. По-перше, я ніколи не був у Венеції, кажуть, що дуже красиве місто. Я ніколи не був на Венеційському кінофестивалі, він один із найкращих, я хочу побувати і подивитися хороше кіно і побачити або старих знайомих, або познайомитися з новими, попрацювати. Всі думають, що кінофестиваль це червона доріжка, що хтось там хтось ходить з фуршетами. Ні, це така штука...

– Нетворкінг?

– Нетворкінг в плані і бізнесу, і в плані просування свого проекту і роботи на майбутнє. Це нормальна історія – режисери це роблять і продюсери, і всі. А я як і режисер, і співпродюсер виступаю в цьому проекті, тому мені треба це робити. 

Це приємна робота. Показати своє кіно, почути перші відгуки – це завжди важливо. 

До речі, вже відбувся закритий показ для керівництва Держкіно і Ради підтримки кінематографії. 

– І що, як їм, сподобалося?

– Їх так трохи шарахнуло, нормальне кіно (посміхається).

– Не було такого: "Олег, треба цю частину вирізати"?

– Ні, в такі часи ми не живемо вже, слава Богу, тому такого вже немає. Але це кіно брутальне, навіть жорстоке місцями і воно б’є по голові так нормально.

– Розкажи в двох словах, про що твій фільм? Ти мені щойно показував трейлер і я під враженням. 

– Це кримінальна драма. Ну от ти подивився трейлер, півтори хвилини, ніхто його не бачив, а подивився Кравець (сміється). Ти дивився останній монтаж, я тобі показав "по блату".

7 вересня якраз на другу річницю нашого звільнення буде презентація трейлера. Це я зараз пояснюю, щоб ти розумів про що мова. 

– Трейлер доволі жорсткий.

– Трейлер у порівнянні з фільмом дуже лайтовий. Так вийшло. Я не те, що полюбляю жорстокість. Знаєте, є люди, які полюбляють кримінальний світ. Я тримаюсь від цього подалі, для мене це не цікаво зовсім. 

Перший фільм я зняв про геймерів, другий – про бандитів, третій буде сімейна драма про хлопчика-аутиста, а потім буде сімейне кіно – взагалі там майже комедія голлівудська. В мене різні ідеї, і в залежності від ідей я знаходжу форму і сюжет, і все решта. Це ж не те, що я буду знімати тільки кримінал, я ніколи їх не знімав і не збираюся. Це просто один проєкт, він такий який вийшов. 

– Скільки ти витратив на фільм грошей? Я так розумію, що Держкіно виділило кошти.

– Зараз бюджет 1,6 млн євро. Це немало. Для авторського кіно це дуже нормальний бюджет. Якщо ми дивимося якісь великі проекти Голлівуду, то це ніякий бюджет. Але я працюю в полі українського кіно, в полі європейського кіно, і це нормальний бюджет. 

Менш ніж за 1 млн євро зняти кіно дуже важко. А якщо у тебе вже півтора-два мільйони, то вже нормально себе почуваєш.

– Ми записували інтерв’ю з Антоніо Лукічем і він розказував, що зняв свій фільм "Мої думки тихі" буквально за 8 мільйонів гривень. 

– Там видно, що кіно обмежене в бюджеті і він використав його на максимум. Те, скільки вони зібрали грошей – це дуже круто. І Антоніо – це феномен. Я дуже хочу подивитися його наступні фільми. Це один із кращих режисерів молодого покоління, яке росте. 

Слухай, я зняв своє перше кіно за 20 тисяч доларів. Давайте поміряємося цими цифрами, розумієш? Просто можна зняти і "Носорога" за 100 тисяч доларів. Питання, як би він виглядав. Він би виглядав не так, як в трейлері, не так, як в кіно. От я перший раз його подивився на великому екрані. Я ні на що вже не міг вплинути, а просто дивився. І мені було цікаво, як воно працює на великому екрані. І скажу чесно – мені не соромно за це кіно.

– У Венеції ти плануєш познайомитися з голівудськими кінозірками? Вони свого часу тебе дуже публічно підтримували, всі ми пам’ятаємо фото Джонні Деппа на твою підтримку.

– Так, я це все знаю. Джонні Депп не знав, хто я такий, потім він дізнався, сфотографувався. Він молодець. Слухай, і Меріл Стріп робила так само... Це люди, хтось з ними працював і вони на це виходили, підтримували. Це добре.

Якщо зустрічаю таких людей, які мене підтримували – чи це буде Джонні Депп, або прибиральниця тьотя Маша, я кажу однаково – дякую. Тому що для мене вклад її, яка написала листа чи написала собі пост там десь у Facebook, який зібрав 10 лайків, однаковий із вкладом Джонні Деппа. Вони зробили все, що могли, для мого визволення. Я вдячний обом, для мене їхній вклад рівний.

– Я тебе запитую насправді, чи в тебе є мрія познайомитися з кимось на Венеційському кінофестивалі.

– Я ніколи таким не хворів, щоб із зірками знайомитися – заради чого? Зараз ми будемо знімати наступне кіно, воно називається "Кай". Це сімейна драма про хлопчика-аутиста, це більш така моя особиста історія (у сина режисера лікарі діагностували аутизм – УП). І я сподіваюся, що ми отримаємо фінансування Держкіно. З першого заходу в мене не вийшло, от буде другий захід через рік і ми збираємо гроші в Європі. 

А потім ще другий проект – будемо знімати з американцями на англійській мові в Україні. З американськими зірками. І прямо зараз ми ведемо кастинг з топ-зірками. 

– Як цей фільм з американськими зірками називатиметься?

– "Shining world", російською перекладається "Блистающий мир", українською – "Сяючий світ". Сценарій я писав за два дні у в’язниці в Челябінську, перебуваючи в спецізоляторі, в спецблоці точніше. Частину цього фільму мені наснилася, це така окрема історія. І я зараз веду перемовини з топовими зірками світу.

– Вже хтось погодився?

– Ні, це дуже довга історія, це перемовини. Просто в такому разі мене цікавлять ці люди, тому що я можу з ними працювати. А просто з ними познайомитися, тому що це зірки – мені це нецікаво.

"У Держкіно багато друзів і партнерів Єрмака"

– Давай про Держкіно поговоримо. У червні, ти опублікував емоційний пост через те, що Держкіно зняло твій проект із розгляду. Ти написав таке: "Дрібна помста дрібних людей. Як мені повідомили неофіційно – це реакція на мою критику влади, підтримку активістів, які переслідуються, та відсутність очікуваного рівня пошановування, а простіше кажучи – відмова лизати дупи"...

– Все дуже просто. Ще в 2012-му я виграв пітчинг і це я був людиною з вулиці. В мене не було ні знайомих – нічого, і тоді я не сидів у в’язниці. Я просто зняв "Геймер", який подивилися і сказали: "о, хороше кіно, це класне кіно, ось ти переміг, молодець". 

Це був чесний конкурс за часів Януковича, як би там не було. Там була інша проблема, що потім до тебе приходив помічник Януковича-молодшого і казав: "Ну що, гроші отримав? Давай 20%".

– Серйозно? 20% з виділених тобі грошей?

– Ти що, не знаєш цю історію? Я тоді гроші не отримав тому, що ми не встигли це зробити просто. 

Почалася Революція і період підготовки, потім нас зрізали. А до інших приходили – і все, люди платили 20% відкату. З мільйона виходить 200 тисяч, наприклад. Хто більше, хто менше, в залежності від цифр. Це була стандартна ситуація, відкати і все. І так жила країна за часів Януковича.

– Зараз такого немає вже?

– Таких прикладів зараз, такої інформації я не знаю. Якщо б знав, я би оприлюднив це ганебне рішення.

– Кажуть, що голова ОПУ Єрмак контролює Держкіно, це правда? 

– Там є багато його, скажемо так, друзів і партнерів, через яких він впливає. Це не тільки через гроші – кому виділяти, кому не виділяти чи щось таке. Це ж реальний вплив. 

Вони, знявши кіно "Слуга народу", стали владою. І зараз розуміють, що цю тему треба контролювати. 

– Хто там люди Єрмака?

– Я не можу сказати, тому що я цих людей не знаю. Когось зі старих я ще знаю – там їх пару людей. А нових – ні. От ми робили закритий показ "Носорогу" і кажу їм: "Ви мене не знаєте, я вас не знаю, от вам кіно, дивіться, от воно таке". 

І в тому році, коли попередня рада нас підтримала, вийшов пост радника Єрмака Подоляка про мене. Там його заплювали в коментарях, тому це все якось відійшло. 

Але ніхто нічого не забув і через рік воно догнало тим, що мені поставили дуже низькі оцінки ці експерти – я просто не пройшов до пітчингу, нас не допустили в другий головний раунд. Перший відбір, він суто технічний, розумієш? 

Тобто подають проєкти, вони дивляться: "Ага, ну це якийсь треш, божевільні якісь подалися, це взагалі не кіно, це не сценарій". Тобто просто суто технічний відбір. А потім, коли всі притомні проходять, вони всі пітчингуються і всі дивляться, є трансляція, можна подивитися матеріал, експерти дають висновки і люди теж можуть пересвідчитися: "ага, дійсно, був потужний проект, він переміг, а це не знаю хто". 

Я ж не один. Багато кого просто не допустили. Це схоже на Росію, коли Навального просто не реєструють на виборах. І це дуже огидно. 

Говорити про це вголос люди не хочуть, тому що не хочуть якось сваритися. Думають: "потрохи якось це пересидимо, якось зробимо". 

Я теж не хочу ні з ким сваритися, мені вистачає боротьби з Путіним. Менше за все я хочу воювати всередині країни, хто там був? Єрмак, Зеленський – навіщо це мені? Я не хочу тратити на це сили.

– Ти писав "дрібні люди". Кого ти мав на увазі?

– Всіх, хто зараз у нас при владі, хто приймав такі рішення. Це дрібне рішення, це не йде на користь державі, це не йде на користь кіно. Тобто люди, які очолюють державу і відповідають за цей напрямок.

Ти ж знаєш цю історію, я теж зіткнувся з цією історією, що люди не хочуть сприймати критику. Треба, щоб всі плескали в долоні і кричали – "Вау, Вова, ти молодець". 

"Я не вважаю Зеленського поганим хлопцем. Але вважаю його недосвідченим"

– Як до тебе ставиться Зеленський?

– Я не знаю. Думаю, що не дуже добре, тому що я декілька разів по ділу по ньому проїжджався так нормально і він, я думаю, сприймає це дуже неприємно, тому що він такий. 

А по-друге, він можливо, думає, що я повинен бути по гроб життя йому вдячний за те, що він витягнув мене з в’язниці, що він попросив у Пінчука квартиру...

В їхньому світі відбувається якось так. Вони думають, що вони можуть купити Сенцова... Коли хтось їм написав в коментарях: "ви не знаєте, кого ви звільнили на свою голову, так що зараз знайомтеся". Ні, мене неможливо купити цими речами, ні. 

– Цими речами – ти маєш на увазі визволенням?

– Да. Тому що визволення не зробив Зеленський. Він пройшов останню милю. Люди над цим працювали 5 років: і той же Порошенко, і той ж Клімкін, і багато-багато активістів всередині країни і зовні, і всі-всі працювали на це. 

Зеленський працював на останньому етапі, коли ситуація змінилася. 

Да, я за це йому вдячний, справді дякую за це. Але все це не значить, що я все життя повинен йти за ним, що б він не зробив... 

Я так не буду жити. Ми не за це стояли на Майдані, це дуже просто.

– У тебе були дві зустрічі із Зеленським?

– Перша по прильоту, друга через тиждень на  форумі Пінчука, мене туди позвали.

– Коли ти його вперше бачив, яке він на тебе враження справив?

– Я тоді про це не думав. Але я не вважаю його поганим хлопцем. Я вважаю його не досвідченим, не глибоким, не стратегічним і це його проблема внутрішня. 

І саме через це у нього дуже поганий вибір оточення, кому він довіряє і як він довіряє людям, подобається чи не подобається, він хоче щоб всі були до нього лояльними. Лояльність – тимчасова річ. Коли почнеться кіпіш, цих людей здує.

– Тобі хтось прямо сказав, що ти маєш бути лояльним?

– Слухай, я ж не дурний, я 45 років живу на світі, багато чого бачив. Навіщо це казати? Це ж і так зрозуміло. Вони так живуть своє життя. Я якось жив до цього своє життя, живу зараз і буду жити потім. Зараз є Зеленський, потім буде хтось ще, потім буде все інше. 

Я нікуди не дінусь сам по собі, і кіно українське нікуди не дінеться, і культура України теж.

– В Офісі президента шукали з тобою зустрічі?

– Навіщо? Я теж не шукав. Хтось там нам намагався влаштувати зустріч через півроку після визволення, але щось у них не вийшло. Я не шукав цього. Що мені йому сказати? 

Я його не перероблю, я йому свою голову не вставлю, він мене не послухає. Навіщо це? 

Я його публічно критикую за ті речі, які мені не подобаються, і публічно підтримую в тому, що мені подобається. Із хорошого йому за честь – це мінус Медведчук. Не до кінця поки що, але вже дуже сильний мінус. Труба, канали – це потужний удар. І за це я йому вдячний. 

Дороги, як б там не було, хтось там ворує, все мутно, але вони будуються, як би там не було. І діджиталізація. Та ж сама "Дія" – це дійсно правильна справа. 

Більше я не можу нічого на цей рахунок занести, розумієте? Парад – це дуже прикольне шоу. Мене більше турбує наші реальні справи в армії, реальні плани, реальні всі ці моменти і реальна відсутність реформ не тільки в армії, а й взагалі. Коли ти в останній час чув слово "реформа" від Володимира Олександровича?

– Мені здається, що слово "реформа" вже давно є токсичним.

– Я перестав це чути вже півтора року. Після того, як погнали Гончарука і всіх його міністрів, і всіх, хто залишився притомний з часів Порошенка – всі повиміталися. Там пустота. 

І дійсно ніхто не хоче на цю штуку йти, щоб 3-4 місяці попрацював, поплясав під них, потім об тебе ноги витерли і викинули – хто ж захоче працювати? Тому йдуть уже всякі, яким втрачати нема чого. 

– Думаєш, у Зеленського є шанси обратися на другий термін? 

– Я ж кажу, ми не чуємо слова реформа, але постійно відчуваємо другий термін. А коли людина думає про другий термін, він не думає, як робити реформи, як рухати країну. Він не знає, що робити, от дійсно, в нього немає розуміння, в чому проблема, що треба робити.

– Ти дотепер переконаний, що у Володимира Олександровича немає розуміння?

– Да. Він не розуміє цього. Він зараз скоректував свій курс, він такий уже патріотичний став, правильні речі каже, але для мене це тільки слова. Я суджу тільки по діях людей. 

– Але от Зеленський заявив в одному з ефірів, що він пишається тим, як змінюється армія, як будується інфраструктура, як Україна працює на міжнародному напрямку. 

– Я не дивлюся телевізор. Але слухай, класна була штука Кримська платформа. Але те, що туди не приїхали перші особи ключових країн – Меркель приїхала за день і поїхала, хоча це для неї нічого не вартувало, вона вже йде на пенсію. Це дуже сильний сигнал, розумієш, дуже сильний. 

От тобі результат діяльності на міжнародці, розумієш? Тут вони не можуть покарати депутата, який потрапив у ДТП і по 200 доларів роздав нашим ЗМІ, щоб вони познімали інформацію і розрулили все. І це ручний підхід. 

Зеленський дуже сильно критикував Порошенка за кумівство. А що зараз твориться, я не знаю, це просто братерство якесь у нас.

– Ти так і не відповів про другий термін. Ти віриш, що Зеленський вдруге обереться?

– Слухай, а ти що, знаєш, чи він обереться через 3 роки? В нашій країні так швидко змінюється все. Що буде через півроку-рік – ми навіть не знаємо. 

На те, хто буде наступним президентом, я би зараз не поставив ні грошей, ні навіть пляшку просекко. 

"Ми зможемо повернути Крим, коли почне розпадатися Російська Федерація. А вона почне розпадатися"

–  Про Кримську платформу тебе хотів запитати…

– Я виграв просекко. 

– Що ти маєш на увазі?

– Я поспорив з Танею Печончик, вона сказала: "Тебе що, не запрошують на Кримську платформу"? Я сказав, що ні. "Ну як, ти ж повинен бути там спікером, ти ж кримський в’язень, тебе запросять". Я кажу: "Не запросять, споримо на просекко"? Вона програла. 

Мене не запросили спікером. За день мені прислав запрошення Алім Алієв (заступник директора Українського інституту – УП), мовляв "приходь, я тут тебе по своїх списках пропущу". Я прийшов просто подивитися. 

– Тобто тебе не влада запросила?

– Не запросила. Ну, слухай, вже все зрозуміло.

– Яке твоє враження від Кримської платформи?

– Дуже гарно пройшло, дуже правильно, і це треба було робити раніше.

– Поясни мені: воно працює? Як ця платформа може допомогти у вирішенні повернення Криму?

– Це просто підсвічення, розумієш? Ця тема сповзає, сповзає. Ми цю тему якось намагаємося підняти. Там всі сказали те, що повинні сказати, і нічого нового там не почули. Але важливо про це говорити, розумієш? Все, я так це бачу. 

Але коли запитувати про якісь перемовини, я просто починаю казати – добре, давайте почнемо з головного: ви вважаєте, що при Путіні Крим може повернутися в Україну? Скажуть – ні. Навіщо вести про це перемовини? Нема сенсу. 

Хтось, хто прийде після Путіна, і в тій самій парадигмі влади залишиться, він буде вести перемовини про повернення Криму? Ні, не буде. Добре. 

Якщо завтра оберуть Навального демократичним шляхом, він буде вести з нами перемовини про повернення Криму? Ні. 

Який варіант, коли ми можемо повернути Крим? Ну, коли Росія розпадеться. Правильно! Тільки тоді, коли в Росію прийдуть якісь дуже сильні політичні зміни, злами, які були в 1917 році або в 1991, коли розпалася Російська імперія і Радянський союз. 

Зараз, коли буде розпадатися Російська Федерація, а вона буде розпадатися, тому що вона з сотні народів, які друг друга ненавидять і Путіна, і Москву всередині дуже ненавидять, буде розпадатися. 

Тільки тоді з’являється вікно можливостей, не постійне, а якесь обмежене в часі, коли Росія буде така слабка і знову вона буде розвінчана, коли можуть назад повернути свої території і Молдова, і Грузія, і ми.

– Тобто за живого Путіна Крим нереально повернути?

– Нереально. Слухайте, давайте будемо прагматиками. Ми повинні про це говорити і в нас повинна бути конкретна стратегія і ціль. 

– А що ми можемо робити зараз, на твою думку?

– Ми повинні бути активнішими в протистоянні з Росією. У тому, щоб не дати їй стабілізуватися як державі в політичному й економічному плані.

– Ми хіба це можемо робити?

– Чому ні? 

– Яким чином?

– Нам треба бути сильними – всі про це кажуть, і ми повинні бути більш активними на міжнародній арені, і в тому числі в російських справах. Чому ми не атакуємо з цих фронтів? 

Я не кажу про військове вторгнення, дійсно, це неможливо, у нас не така сильна армія, у них є ядерна зброя. Нам потрібні інші методи. Ми це не робимо. 

– Тоді Кримська платформа, на твою думку, це що?

– Це продовження говоріння, розумієш? Ми продовжуємо про це говорити. Це добре. Але де наша стратегія, щоб досягти цю мету? Ми це не робимо. 

Над цим треба працювати, я не бачу якихось дій в цьому. Це нерозуміння. Тобто той самий Зеленський, наприклад, коли був той позорний концерт на Софіївській площі і коли він зрозумів, що треба робити парад, тоді він сказав, що "параду не буде, зараз у нас перемир’я, все добре, не стріляється, ніхто не гине, все добре, я вважаю, що все добре, а парад буде, коли ми звільнимо наш Крим".

Між цим "перемир’ям/ніхто не стріляє/звільнимо Крим" щось треба зробити. Воно саме от так не вигорить. Це не кіно і це не "Квартал", розумієш? Це не шоу, там немає сценарію. 

Там треба зробити щось, щоб це сталося. А це не робиться. Ми чекаємо, що ось, може, воно саме впаде. Саме не впаде. Ніхто сам тебе не спитає: "это ваше упало"? Так не буде.

"Порошенко дзвонить мені на кожен день народження"

– Перейдемо до Петра Порошенка. 

– Порошенко Петро Олексійович мені дзвонить на кожен день народження.

– Серйозно?

– Да. Кожного разу вітає, ми розмовляємо.

– Зеленський не дзвонить?

– Ні. Ну, слухай, Петро Олексійович – більш стратегічна людина. Якщо боти мене мочать, то Петро Олексійович ніколи цього не зробить. Він розумний і стратегічний (посміхається)…

– Він з тобою зустрічався? 

– Кожен раз йдуть розмови: "треба зустрітися, давайте зустрінемося, давайте". Не зустрічалися. 

– Це ти не хочеш, чи Порошенко не хоче?

– Я не знаю. Я не поспішаю, він якось не пропонує. 

– Тут така історія, що ти ж образив Порошенка. 

– Чому?

– В інтерв’ю Яніні Соколовій ти сказав про секту і наголосив, що "Порошенку варто було би піти на пенсію". 

– Я сказав правду. І нічого не змінилося з того боку. Я ж не сказав це, щоб когось образити, правда не всім може подобатися. Якщо вони хочуть знову стати владою, то так не працює. 

Треба змінюватися, не робити секти, не лякати людей, що кругом вороги, тільки ми тут стоїмо. 

Вони так не оберуться. Вони будуть постійно на рівні 13%-15% і далі програватимуть у другому турі. І все буде по колу. 

– Ти не бачив можливості, щоб Порошенко знову прийшов до влади? 

– У нього великий антирейтинг і він не зможе переобратися.

Йому треба було, можливо, когось взяти зі своєї партії або з іншої і виростити нового політика. Потім сказати: ось наш новий лідер. А Порошенко був би ментором. 

Це можна відійти і стати сірим кардиналом української політики. Для цього треба поступитися якимись амбіціями. А Порошенко хоче реваншу і до нього готується. Хтось там казав, що Петро Олексійович не вірить, що він обереться. Я вважаю, що він вірить і до цього готується. 

– По телефону Порошенко не обурювався тобі, для чого ти так про нього висловився?

– Ні, він не такий дурний. Він досвідчений, він 20 років грає в цю гру. 

– Пряме запитання: Порошенку варто йти на пенсію?

–  Це йому вирішувати, розумієш? Я скажу свою думку з цієї ситуації. Я би хотів, щоби з’явився другий лідер з патріотичного кола, який не буде асоціюватися з Порошенком чи з іншими, і Петро Олексійович скаже: "ось людина, ми будемо за нього топити як партія". І всі інші за ним підуть так само. 

– Це неможливо.

– Але це єдиний шлях. Це так само, як неможливо деокупувати Крим зараз, поки ми не розберемо Росію на составляющі. Це єдиний шлях, нема іншого варіанту. 

Нема іншого варіанту перемогти все, що в нас відбувається, коли ми не зробимо цього єдиного кандидата, навколо якого всі об’єднаються. 

Можливо, Петро Олексійович повинен буде сам його обрати і сам зробити свій перший крок. І це буде дуже сильне рішення. Можливо, він до нього якось прийде, але, можливо, через три роки він знову програє, а потім подумає через 5 років: "треба так робити" і так зробить. Але я не знаю.

– Хто міг бути таким кандидатом? Святослав Вакарчук міг свого часу?

– Вже поїзд поїхав. Слухай, ну, багато людей притомних. Не обов’язково хлопці, можуть і дівчата в нас бути. Це питання просто людини, яка фахова, яку всі признають, яку можна зробити такою.

– Ти знаєш таких?

– Список є такий

– Може озвучиш?

– Я би не хотів. Це будуть люди, прізвища яких більш-менш відомі і можна це зробити. 

– Але ти розумієш, що у цих людей, напевно низька впізнаваність, немає рейтингу і решту? 

– Зараз – так. А ми кажемо про гру в довгу

– Щоб Порошенко їх виховував, ти про це?

– Так.

– А чому Зеленський не може їх виховувати?

– Зеленський так далеко не розраховує свої плани, якщо взагалі в нього є вони.

– Я думаю, що в нього є плани щодо себе точно.

– Ми не знаємо про ці плани. Може Зеленський без проблем обереться через 3 роки, може через 3 роки почне книжки якісь читати, щось таке буде робитися, або Єрмака, не дай Боже, звільнить (сміється). Ми не знаємо. 

–  Перед цим інтерв’ю ми запитали Клуб читачів УП, чи в них є до тебе запитання. І одне досить жорстке там прозвучало, я його зачитаю. 

Запитує Андрій Жук: "Чи вважає Олег Сенцов, що Порошенко спеціально не хотів визволяти Олега із тюрми?".

– Та ні, це дурниця, тому що вони, нариклад, визволили Савченко і зробили на цьому піар. Кожен політик хоче робити на цьому піар і це в їхньому світі нормальна робота. 

Чому я не люблю всю цю політику? Вони роблять завжди щось для себе, для свого політичного обличчя, а не для країни, не для справи. От за це я не люблю політику. 

Стосовно твого питання, це було питання Путіна. Я просто суджу по тому, як Порошенка ненавиділи в Росії, просто ти не уявляєш собі як його там ненавиділи. Ці 5 років його просто поливали, його знищували, як могли – і Порошенка, і Клімкіна. 

Я розумів, що ці двоє робили все правильно, тому що путінська пропаганда їх просто зненавиділа. Коли з’явився Зеленський, то про Україну перестали казати погано. 

– Ти телебачення тоді дивився ще у в’язниці?

– Да. Просто коли зрозуміли, що у Зеленського є шанс і почали говорити: "да Україна, нормальні ребята, щось немного там заблукали, ну на Майдан вышли, Янукович, мы на самом деле их понимаем". До такого доходило! 

Вони говорили: "мы понимаем, почему они вышли на Майдан. А потім Порошенко їх повів з націоналістами не туди, на Донбасі там почалося, це неправильно. Зараз прийде Зеленський, це в принципі нормальний хлопець, все зробить нормально". От така була риторика. 

Коли оприлюднили на початку 19-го року рейтинги ще перед першим туром, я розумів, що Зеленський перемагає в першому турі, і потім в другому. І я сказав – ну все.

– Я збираю речі ?

– Я збираю речі, я чекаю поки це станеться. Просто для мене це відразу було зрозуміло. Я розумів, що Зеленського оберуть і потім Путін нас віддасть. Все так і вийшло. 

"Я не збираюся на жодні вибори"

– Також серед членів Клубу було багато запитань про твоє майбутнє. 

– Цікавляться моїм майбутнім? Більш нема чим поцікавитися? В тому проблема наша, що люди не займаються своїм і цікавляться іншими. 

– Давай я по-іншому запитаю: для боротьби з Путіним ти ідеш в політику?

– Хороше запитання. Якщо б я знав, що це дійсно спрацює, якщо б я був переконаний, що від цього буде залежати перемога наша, що прямо я зроблю ось такий крок, і все –  то я навіть може від кіно відмовився би заради цього. 

Це для мене як руку відрізати, розумієш? Для мене кіно це просто…Ну, я поклав на це 15 років свого життя, це дуже довгий шлях, розумієш…

– На парламентські вибори ти будеш готуватися?

– Ні, я не готуюсь ні до яких виборів, ні до яких політичних проектів, ні до якого входу в політику. 

Я не відкидаю таку можливість, що колись в майбутньому, коли ситуація складатися так, що ми зможемо зламати хребет Росії... Але це не план подальшого життя, це лише можливий варіант. Зараз я цього не бачу, тому знімаю кіно. 

– Чи правильно тебе почув: якщо на парламентські вибори тебе покличуть в якийсь список, ти скажеш: "давайте без мене"?

– Я нікуди не збираюся. Слухай, зараз не на часі, і може, він настане колись, а може, взагалі не настане. Я буду знімати і дивитися кіно і писати у Facebook всякі штуки. 

"Якщо б отримав таку можливість, то з Путіним я би точно не втрачав час на розмови"

– Скажи мені таке: ми можемо помиритися з Росією, за яких умов?

– Я для себе дуже чітко визначив, що у мене є три пункти для перемовин з Росією.

Перший пункт – це звільнення наших усіх полонених. Другий пункт – це звільнення усіх наших окупованих територій Донбасу і Криму. 

І третій – це грошова компенсація за ті збитки, які вона принесла нам – матеріальні, моральні сім’ям загиблих і поранених. 

І після цього, як три умови буде виконано, ми можемо з ними сідати і зробити наші стосунки з нуля. Поки ми на цю точку не вийдемо, я не маю ні бажання, ні розуміння, чому ми про щось з ними спілкуємося.

– Є такий російський журналіст-блогер Юрій Дудь...

– Коли я голодував, він тягнувся до мене, щоб зробити інтерв’ю через скайп. 

– Серйозно?

– Були такі пропозиції. Я розумів, що це неможливо. По-перше, йому ніхто не дасть, а по-друге, я не хочу цього робити. Я його не знаю, і взагалі я український політв’язень, я голодую проти Путіна за наших всіх полонених, і якомусь Дудю давати коментар – я не знаю нічого про нього. З людьми, про яких я нічого не знаю, я не спілкуюся.

– Я насправді не про Дудя запитував. У нього було прикольне запитання в його інтерв’ю: "опинившись перед Путіним, що ти йому скажеш"? Я запитаю тебе те саме. Якщо ти зустрінешся з Путіним – що ти йому скажеш?

– Я не втрачав би час на розмови.

– Що би ти зробив?

– Мені дайте таку можливість (посміхається). З Путіним я би точно не втрачав час на розмови. 

Роман Кравець, УП