94-й округ. Нові повороти виборчих перегонів

П'ятниця, 26 квітня 2013, 13:37

Поле битви – Італія. Головні дійові особи: Герой України Тетяна Засуха та лейтенант міліції Максим Зінорук.

Цього разу не зупинятимусь на бермудському трикутнику, де міліція, прокуратура та суди Обухівського й Васильківського районів уже п'ятий місяць виконують свою традиційну місію: роблять усе можливе й неможливе, щоб "поховати" історію крадіжки волевиявлення 30.000 виборців.

Причина банальна й зрозуміла: у всіх трьох учасників цієї концесії "пір'ячко на писку", та й перед місцевою громадою якось не гарно... Скажу лише, що за цей час отримав безліч відписок, десятки відмовних постанов, одіозних ухвал і рішень суддів та іншого паперового мотлоху, з якого державна машина намагається зшити єдине простирадло, з бажанням заховати під ним чиєсь хамство, пихатість та власну продажність і невігластво.

Скажу відразу всім творцям цих юридичних шедеврів епістолярного жанру: прізвища кожного, як мінімум, згадаю на своєму персональному сайті – італійські закони мені це дозволяють. А всі документи в сканкопіях старанно викладатиму для широкого загалу. Іншого розвитку подій для себе поки що не бачу.

У попередній статті щодо масових фальсифікацій на виборах до ВР по 94 округу, я вже згадував, що байдужість правоохоронців до беззаконня і хамства, яке влаштовувала Герой України Тетяна Засуха під час встановлення результатів виборів по підрахунку голосів – швиденько трансформувалася в намагання нейтралізувати мене, з одночасним задоволенням власних меркантильних інтересів "обездолених" генералів. І, головне, гарантувати Тетяні Володимирівні, що боротьба на наступних виборах буде без незговірливих і впертих опонентів від опозиції.

Тобто, теплий душ гарантовано, а новий Кримінально-процесуальний кодекс, тут, як ніколи, стане в нагоді.

І закипіла робота в правоохоронців! Посипалися повістки, одна за одною з різних відомств – вочевидь, поспішали, бо результат потрібен був "на вчора".

Почали з податків. Але там щось не склалося. Строки йшли, але результату не було, потрібен був той, хто щось придумає, намалює й видасть!

І тоді на сцені з'являється лейтенант міліції – старший слідчий Зінорук Максим із головного слідчого управління МВС України в місті Києві.

Під час мого першого виклику до Зінорука в якості свідка у справі по "Індару", роблю перші висновки: генерали, що працюють над домашнім завданням Героя України Засухи, обрали "виконавця, що готовий принести себе в жертву в ім'я великих ідеалів служби". Тобто такого, котрий напише будь-яку маячню, аби виконати завдання "керівництва". У разі потреби – повторно винесе постанову про притягнення в якості підозрюваного кого завгодно. Якщо на те буде команда.

Як відомо, поспішати потрібно, тільки як полюєш на бліх, в інших випадках потрібно гарненько подумати.

Але це правило не стосуються Максима Зінорука, який без вагань бере на себе високу місію й, практично вже ролі Понтія Пілата, виносить різні процесуальні документи.

Зокрема, 30 січня 2013 року відкриває кримінальне провадження №12013110000000128, а вже 1 лютого – у рамках цього провадження виносить постанову про притягнення мене в якості підозрюваного й оголошує в розшук. Суть звинувачень слідопита Максима в тому, що нібито Романюк Віктор вступив у таємну змову із професором і доктором біологічних наук Лазарєвим Олексієм, з намірами в 2008 році вкрасти майно "Індара" на суму 40 мільйонів гривень.

Окремо хочу зупинитися на історії з "Індаром" і розставити всі крапки над "ї".

Епопея з інсуліновим заводом "Індар" неодноразово висвітлювалася в засобах масової інформації. Особисто я, як міг, намагався пояснити громадянам, що відбувається з підприємством, діяльність якого для багатьох інсулінозалежних громадян України була питанням особистого виживання.

Фабула справи: у березні 2008 року державний пакет акцій заводу, який був в управлінні державної компанії "Укрмедпром", у розмірі 70,7% статутного фонду підприємства, був вкрадений офшорною фірмою Storke Holdings Limited (Беліз), за якою стояв Ігор Сало. Протягом 2008 року – більше 150 звернень до державних органів, з вимогою притягнути до відповідальності злодіїв і повернути державний пакет акцій. У відповідь – тиша. А за цей час більше 25 рейдерських атак..

Така аморфність державних органів змушувала шукати шляхи захисту підприємства.

Це правда, я із цього ніколи не робив таємницю, у грудні 2008 року був створений ТОВ "Трудовий колектив "Індар", до статутного фонду якого було передано частину майна ЗАТ "Індар", але при цьому ні я, ні Лазарєв не були навіть засновниками цього підприємства.

Ініціатива карається. Тому передбачаючи, що за такий крок намагатимуться повісити всіх собак, було розіслано листа, що у випадку повернення викраденого державного пакету акцій і притягнення до відповідальності осіб, які вкрали цей пакет акцій усе майно буде повернуто на баланс ЗАТ "Індар". Листи про це було розіслано до ГПУ, КМУ, СБУ, ВРУ, МОЗ та інших із метою надати процесу максимальної публічності й прозорості.

У ситуації, що склалася, Ігор Сало і його друзі не змогли захопити завод за допомогою судів і державних виконавців, а тому вони пішли іншим шляхом.

Що таке рейдерство в Україні, де словосполучення "верховенства права" носить виключно деклараційний характер? Це можновладці плюс свавілля правоохоронців, замулене судовою тяганиною – і будь-який об'єкт переходить до рук замовника.

У березні 2011 року Сало Ігор передає викрадений державний пакет під контроль Василя Джарти. У квітні 2011 року хлопцям із МВС України дали команду "фас" і почалася охота на відьом. Уже тоді було порушено кілька фактових кримінальних справ. У ніч на 8 липня 2011 року, без будь-яких юридичних формальностей, близько сотні бійців "Беркута" увірвалося на територію заводу й захопили його в зрозумілий для керівників Макіївки спосіб.

Але навіть тоді слідчі не насмілилися пред'явити звинувачення. Відразу було створено комітет захисту інсулінового заводу "Індар", який очолив я, Романюк Віктор. Від імені комітету до різних уповноважених державних органів відіслано більше трьох тисяч звернень, скарг, листів щодо захоплення й знищення інсулінового заводу та створено відповідний громадський резонанс. У ВР за моєї ініціативи було створено спеціальну слідчу комісію.

У серпні 2012 помирає Василь Джарти. Правонаступником викраденого державного пакету акцій себе оголошують Вікторія Джарти – теперішній заступник голови Госпсуду міста Київ, та її чоловік Валерій Омельченко – теперішній голова комітету з питань інформатизації та інформаційних технологій ВР.

Але все ж таким резонанс було створено. Під тиском громадськості в лютому 2012-го рішенням Київського апеляційного господарського суду державний пакет акцій повернуто ДАК "Укрмедпром".

У березні й квітні 2012 року, від імені комітету захисту інсулінового заводу "Індар", я знову звернувся до МОЗ, ФДМУ, ГПУ, МВС із пропозицією владнати всі майнові питання, у тому числі й майна ЗАТ "Індар", переданого до статуту ТОВ "Трудовий колектив "Індар".

Однак на мої пропозиції було отримано чергові відписки, сенс яких, мабуть, не могли б пояснити навіть ті, хто їх писав.

Крім того, усе майно вже давно повернуто на баланс ЗАТ "Індар". Але, на жаль, ті хто викрав державний пакет, так і не були притягнуті до відповідальності.

Упевнений, життя все розставить на свої місця...

У сухому залишку: з 17 підприємств, які входили до управління ДАК "Укрмедпром", – усі вкрадено або розорено й нікого не притягнуто до відповідальності, за виключення ЗАТ "Індар", яке працює й повернуто до державної власності.

Але в Максима Зінорука, мабуть, зовсім інше уявлення про справедливість. Такий висновок я роблю з банальних речей.

Виявляється, у проваджені слідчого Максима Зінорука знаходилися матеріали іншого кримінального провадження за №12012110000000024 у кількості 80 томів. Зазначені матеріали кримінального провадження містять усі необхідні документи, свідчення та іншу доказову базу щодо створення ТОВ "Трудовий колектив "Індар", у тому числі й докази та документи щодо правового статусу одного із засновників цього підприємства – ЗАТ "Індар", рішення правління, а також рішення судів, Шевченківського та Подільського, які набули законної сили про незаконність порушення кримінальних справ, причини й наслідки створення ТОВ "Трудовий колектив "Індар" тощо.

Зазначені матеріали були зібрані, починаючи з березня 2008 року.

І саме в рамках цього кримінального провадження за №12012110000000024, я надавав пояснення в якості свідка. Однак, на моє здивування, винесли постанову про притягнення в якості підозрюваного й оголосили в розшук у рамках кримінального провадження за №12012110000000028!

Мотиваційна частина постанови – це взагалі якесь марення, де перевернуто всю доктрину господарських і цивільних правовідносин. Я навіть не беруся наводити будь-які аргументи й посилатися на порушення десятків статей КПК, через очевидність ситуації та відверто замовний характер дій правоохоронних органів. Пояснювати "шановному" Максиму й прокурорам, які санкціонують його дії, ази юриспруденції – не бачу сенсу!

Але країна має знати своїх "героїв". Тому всі процесуальні документи буду розповсюджувати у вільному інформаційному просторі.

Для дотримання формальностей я звернувся з відповідною заявою до генпрокуратури щодо притягнення до відповідальності за сфабриковане кримінальне провадження всієї чесної компанії, починаючи з Героя України Тетяни Засухи, Максима Зінорука, прокурорів, які санкціонують це беззаконня, та інших. Але всі ми розуміємо, що сподіватися на якусь об'єктивність в Україні – це складне питання.

Тому наступний крок, як і у випадку з виборами по 94-му округу – Європейський суд з прав людини.

Отримавши офіційний запит у кінці січня, я виїхав з України по справах до Європейського суду із прав людини. На початку лютого, хлопці в погонах податкової міліції ввірвалися на підприємство, де я працював, вирізали обладнання й десь зникли.

У середині лютого про "подвиги" та творчість Максима Зінорука стало відомо, якщо не всій Україні, то принаймні всьому Києву.

20 березня він вийшов на міжнародний рівень: вніс інформацію щодо мого розшуку в базу Interpol. 22 березня мене було затримано в Мілані, де і помістили до в'язниці San Vittore, а вже 29 березня Апеляційний суд Мілану звільнив мене з під варти.

Про перебування у в'язниці й про те, як розвиваються події в Італії й в Україні, буду намагатися інформувати всіх найближчим часом.

Але головним для мене залишається питання боротьби з несправедливістю й наругою, що мали місце під час виборів у жовтні 2012 року на 94-му окрузі.

Сподіваюсь на підтримку всіх кому це болить і хто не байдужий. Борімося і поборемо!

Віктор Романюк, Мілан, Італія, спеціально для УП



powered by lun.ua

"Дія.City": як допомогти ІТ так, щоб нічого не зламати

Рука, зависла в повітрі

Чи вдасться змінити систему оборонних закупівель?

Подорож до Сковороди

Туризм часів пандемії: що буде з галуззю у 2021 році

Ковід по-українськи: "позитивна статистика", або ласкаво просимо до пекла