81016 просмотров
Среда, 8 апреля 2020, 06:00

Шість років тому з подій навколо "кримської весни" починалися новини усіх міжнародних телекомпаній.

Блокування українських військових частин, захоплення кораблів, українські активісти та іноземні журналісти у полоні козаків, мітинги проти війни та на підтримку окупації.

Усі ці події розгорталися у режимі реального часу та нагадували радше реаліті-шоу.  

Тоді, навесні 2014 року, мало хто міг передбачити наступний розвиток подій і те, що у 21 столітті під акомпанемент незгоди ООН, прикриваючись незаконним референдумом, всупереч усім існуючим міжнародним договорам, можна окупувати частину території незалежної держави

Навесні 2014 року Путін не просто окупував Крим, він зруйнував систему міжнародної безпеки, що існувала у світі після Другої Світової війни.

Незважаючи на тектонічні зсуви у геополітичному ландшафті, до яких призвела окупація Криму, питання півострова швидко відійшло на другий план. 

В українському медійному полі його витиснула війна на Донбасі продумана стратегія Путіна, який створив димову завісу та перемкнув увагу та зусилля на припинення активних бойових дій.

Все рідше Крим лунав і на міжнародних майданчиках. Тому нам усім важко збагнути, що з часу окупації півострову пройшло вже шість років.

За цей час Україна так і не змогла створити стратегію деокупації. Усі зусилля української влади зводяться до декларування мантри, що складається з трьох слів "Крим це Україна", та збереження режиму міжнародних санкцій, які Росія щоразу намагається послабити. Із кожним днем робити це все важче.

За шість років на півострові подорослішало покоління, яке вивчало українську мову ще у початковій школі. Для цих дітей український Крим існує тепер хіба що у дитячих спогадах.

За шість років відстань між материковою частиною та окупованим півостровом стала більшою. Ми все рідше цікавимося життям кримчан, все менше уваги приділяємо новинам про обшуки у проукраїнських активістів та кримських татар. Все частіше про Крим у своїх виступах забувають українські високопосадовці.

Цей проєкт спроба "Української правди" зрозуміти, як змінилося життя на півострові за шість років окупації. 

Чим живе окупований Крим? 

Як змінилася за цей час його економіка, гуманітарна сфера? 

Як Росія мілітаризує півострів та як знищує будь-які можливості для спротиву серед населення?

Ми звернулися до десятка експертів, які раніше працювали в Криму та продовжують досліджувати життя півострова після окупації. Вони розповіли не тільки сухі факти й цифри, а й поділились своїми особистими враженнями і оцінками того, чим живе півострів через шість років після Кримської весни.

Армія та мілітаризація

 
всі ілюстрації: андрій калістратенко

З моменту захоплення Криму окупанти нарощують там свою військову присутність. 

Згідно з угодою щодо Чорноморського флоту, росіяни могли розміщувати в Криму до 25 тисяч своїх військових. При цьому Москва мала щорічно повідомляти Київ про плани з чисельності.

На момент російського вторгнення обов'язки міністра оборони України виконував Ігор Тенюх. Він розповідав, що до захоплення Криму, на початку 2014 року, російських військових було 12,5 тисяч. 

Вже у перші дні агресії РНБО повідомляла про несанкціоноване збільшення російської присутності на 6 тисяч військових. Ще протягом кількох тижнів, за словами Тенюха, цифра зросла до 22 тисяч. А 2019 року, за даними українського МЗС, становила близько 31,5 тисячі.

Про стан армії на півострові, а також про мілітаризацію населення УП розповіли голова правління "Кримської правозахисної групи" Ольга Скрипнік та прокурор Автономної Республіки Крим Ігор Поночовний.

До 2014 року мілітаризації Криму як такої майже не було

В часи незалежної України, до окупації Криму, виховна робота та інші сфери роботи з молоддю та дітьми здебільшого базувались на знанні іноземних мов, на розвитку менеджменту, туристичного бізнесу. Це були головні пріоритети. 

Ставка дорослого населення була на розвиток власного бізнесу та гуманітарні сфери. Наприклад, навчання на материковій Україні або за кордоном. Не так багато людей бажало йти в армію або в інші силові структури. 

Престижу української армії не було. І це передусім пов'язано з особливостями Криму, бо він був курортним регіоном – всі займались бізнесом. Коли ви живете в Ялті, де майже півроку літо, то про війну і зброю ніхто не думає.

Крим мав іншу важливу відмінність, яка була пов'язана з Росією. Наприклад, поруч з Кримським гуманітарним університетом в Ялті був клуб Чорноморського флоту, який належав Міністерству оборони РФ, по суті, військовий об'єкт Російської Федерації. Коли до Ялти приїхали так звані "зеленые человечки", то вони базувались саме в цьому клубі.

Українська армія в Криму і не могла бути готова до нападу РФ. Бо в цілому була така політика – дружити з Росією.

Те, що зараз відбувається в Криму під контролем Росії, – це тотальна підготовка людей до служби в армії. Це знищення української ідентичності та в принципі будь-якої, крім російської мілітаристської. Людина повинна себе цілком віддати армії.

У квітні 2015 року окупанти створили "Регіональний центр з підготовки до військової служби та військово-патріотичного виховання". Його мета – отримання кримчанами початкових знань з оборони, навчання основам військової служби. 

В освітніх та навчальних закладах, серед іншого, вчать користуватися вогнепальною зброєю.

Військове навчання дітей – це порушення міжнародного гуманітарного права, тому українські правоохоронці розслідують ці процеси як порушення законів та звичаїв війни.

Мілітаристська інфраструктура на території Криму постійно збільшується 

Матеріально-технічна база російських військових частин значно потужніша, ніж було до окупації. Росія вкладає в це багато грошей. Крім того, сама кількість військових частин збільшилась.

До Криму переїхало багато військових з Росії. Вони переїжджають на півострів сім'ями. Тобто частка військового або мілітаризованого населення, як-то родини військових, значно зросла.

Система мілітаризації, яка склалась в Криму, – це не тільки пропаганда, яка є масовою і систематичною, це також економічний фактор. Більш-менш стабільно люди можуть почуватися лише в сфері силових структур, у ФСБ, поліції, армії. Там можна мати стабільну зарплату, бути захищеним.

І це частина політики Росії щодо колонізації півострова. Щоб люди, ідучи до силових структур, втрачали зв'язок з Україною, українською ідентичністю.

Крім того, оскільки частина інформаційного простору, який формує Росія, базується на залякуванні, що вороги будуть нападати, то люди перебувають у постійному страху. А Росія при цьому розвиває міф, що необхідна потужна армія, поліція і ФСБ, треба відмовитись від частини прав для своєї начебто безпеки. 

Це шаблонні методи тоталітарних систем, які зараз постійно можна побачити в Криму.

Коли ми займаємось аналізом системи освіти в Криму, то бачимо, що багато заходів не мають нічого спільного з міністерством освіти. Насправді це є виконання наказів Міністерства оборони Росії.

Багато спортивних змагань або культурних заходів, які відбуваються в системі освіти, готують населення окупованого Криму до армії. На цю мілітаризацію Путін виділяє колосальні бюджетні кошти.

З кожним роком Росія все більше призиває людей на строкову службу

Починаючи з 2015 року, окупаційна влада провела 10 незаконних призовних кампаній до лав своїх збройних сил, і зараз, всупереч карантинним обмеженням, розпочалася чергова призовна хвиля. 

За підрахунками української прокуратури, загалом близько 19 тисяч цивільних кримчан відправляли служити в російське військо.

Кримська правозахисна група каже про щонайменше 22 тисячі призваних громадян України.

І тут важливо розуміти, що люди не завжди добровільно йдуть служити. Якщо вони відмовляються, то їх карають –  від великих штрафів до позбавлення волі. Є щонайменше 90 справ в окупаційних судах за відмову служити. 

Під час окупації Криму Путін пообіцяв, що ніхто з призовників не буде відправлений з території півострову. Насправді з 2017 року кримчан почали відправляти проходити службу на території РФ. І це триває досі.

За даними Кримської правозахисної групи, у 2017 році 673 кримчан (майже 15% від призовників півострову) були відправлені до військових частин Росії, а у 2019 – понад 2,4 тисячі.

Ба більше, Росія використовувала кримських призовників в інших збройних конфліктах, наприклад, на кораблях, які брали участь у війні в Сирії.

Якщо людину призвали до армії, то 12 місяців вона – власність Росії, не обирає військових частин. Армійці зобов'язані виконувати накази. Російське законодавство значно жорсткіше карає за невиконання військових наказів, ніж в Україні.

Починаючи з 2016 року загальною стала практика відправляти продовжувати службу на територію Росії людей, які зрадили українській присязі та перейшли на бік окупанта. Це ті, хто працювали в міліції або в СБУ та пішли в ФСБ. Найчастіше їх відправляють у непопулярні північні регіони Росії.

 

Призови на окупованій території – це серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, зокрема Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року. Прокуратура АРК через призови розслідує справу про порушення законів і звичаїв війни. 

У листопаді минулого року офіційним підозрюваним, наприклад, став колишній заступник Ялтинського міського військового комісаріату, а з 2015 року – так званий "військовий комісар Ялти".

Економіка

 

Використані матеріали "Майдану закордонних справ", надані головою його наглядової ради Андрієм Клименком, та інформація колишнього керівника кримського Агентства регіонального розвитку Олексія Стародубова

Структура економіки. Промисловість

Багатьом Крим видавався туристичною меккою, "всесоюзною оздоровницею" та регіоном, де живуть виключно за рахунок туризму. Але це не так. Так не було ні за радянських часів, ані за незалежної України.

Радянський Крим був військовою базою, вирізнявся приладобудуванням і суднобудуванням, харчовою промисловістю, спеціалізованою на переробці риби, овочів, фруктів і винограду.

Із занепадом СРСР більшість цих напрямів теж відійшли у минуле. У 2000-х наперед вийшли харчова і хімічна промисловість. Сільське господарство втрачало позиції, поступаючись торгівлі та сфері послуг.

 

Річний бюджет Криму становив близько 1,1 мільярда доларів і приблизно на третину дотувався з Києва.

У стратегії розвитку півострова були записані 4 основні напрями: туризм, сільське господарство, енергетичний комплекс і промисловість. Українська влада планувала залучити на півострів у 2010-2020 роках близько 20 мільярдів доларів інвестиціями. Наповнював скарбницю зокрема й експорт.

Після окупації сформована структура економіки зайшла у глухий кут

Інвестиції стали неможливим через санкції, експорт почав занепадати (про це – далі), а держзамовлення не були спроможні врятувати експортно-орієнтовану промисловість.

У таких умовах шанси мають хіба що соціальний і державний сектори, які отримують мільярдне фінансування з Москви. Бюджет окупованого Криму сягнув 2 мільярдів доларів, з яких приблизно 85% дає Росія.

Не маючи змоги здолати санкції, окупанти взяли курс на повернення до радянської моделі. Повністю скопіювати її вже не вдасться через втрату окремих галузей. Але Москва сконцентрувалась на головній рисі – військовій галузі.

Мілітаризація стала визначати кримську економіку, в якій пріоритети тепер належать відновленню радянських підприємств та об'єктів військово-промислового комплексу, будівництву нової та реконструкції старої військової інфраструктури, збільшенню чисельності силових структур. 

Разом із Кримом окупанти захопили 13 українських підприємств зі складу держконцерну "Укроборонпром". Ще кілька підприємств переформатувались під військові замовлення, зокрема, суднобудівний завод "Залив" у Керчі, Севастопольський морський завод, Центральне конструкторське бюро "Корал", завод електрозварювального устаткування "СЕЛМА" у Сімферополі та інші.

Саме військовими замовленнями переважно забезпечують зростання промислового виробництва, про яке звітують окупанти. У перший рік, наприклад, підконтрольна Кремлю влада повідомила, що в Севастополі цей показник додав 372,9%. Такі цифри обганяють темпи російських регіонів.

Крім спрямування на оборонку чинних підприємств, у Криму вирішили посилювати сферу закинутим радянським спадком. Наприклад, взялись відновлювати у селищі Орджонікідзе завод зі спеціалізацією на торпедах і ракетах морського базування.

Ринкові відносини

Зараз говорити про ринкові відносини у Криму складно. Через санкції залучати туди інвестиції неможливо, доступу до зовнішніх запозичень, світових ринків, нових технологій немає.

В доокупаційні часи торгівля складала одну з найбільших частин у структурі ВРП півострову – 14%. Досить розвиненою була зовнішня торгівля.

Тодішня географія кримського експорту – обширна. Його основу складали: Росія (26%); Нідерланди (8%), Норвегія (6%), Індія, Туреччина, Німеччина (по 5%), США, Бразилія, Казахстан, Італія (по 3%), Кіпр (2%) та інші країни.

В імпорті серед лідерів були Німеччина (17%), Росія (16%), Китай (10%), Італія (6%). Продукція у незначній кількості доправлялась навіть зі Штатів

 

Після окупації зовнішня торгівля не зійшла нанівець. Півострів продовжив продавати зерно, металобрухт, кальциновану соду, зріджений вуглеводневий газ і купувати будівельні матеріали і хімічну сировину. Щоб обійти санкції, виробники вдаються до реекспорту через російські фірми.

Але географія звузилась до більш-менш "дружніх" країн або російських сусідів, а обсяги у грошовому вимірі тенденційно пішли на спад.

Якщо 2013 року експорт становив майже 904,9 мільйона доларів, то за перші 3 роки окупації цей показник впав у майже 19 разів – до 47,7 мільйона.

Імпорт за цей же період скоротився у 15,5 разів: з 1 мільярда доларів до 67 мільйонів.

Інфраструктура

До окупації Крим був експортоорієнтованим регіоном: вантаж, який проходив через кримські порти, часто йшов транзитом через материкову Україну, далі – в Євросоюз. Транспортна система, логістичний ланцюжок були налагоджені.

Транспортну інфраструктуру півострова тоді складали:

  • залізниця: щорічний пасажиропотік 20 мільйонів, експлуатаційна довжина 643,5 кілометра;
  • автомобільний транспорт: щорічний обсяг пасажирських перевезень перевищував 130 мільйонів людей;
  • 5 морських незамерзаючих торгових портів: Керченський, Феодосійський, Ялтинський, Євпаторійський, Севастопольський;
  • 2 поромні переправи: Керч – Тамань, Росія і Євпаторія – Зонгулдак, Туреччина. Остання була логістичним хабом, який дозволяв збільшувати експорт, що проходить через півострів;
  • 4 аеропорти. Фактично працювало 2 з них: міжнародний аеропорт "Сімферополь" і аеропорт "Бельбек" в Севастополі. Був ще Керченський аеропорт, який можна було розвивати, і вантажний Джанкойський.
    Сімферопольський аеропорт міг обслуговувати до 13 тисячі літаків на рік, поєднував Крим із материковою Україною, Росією, іншими країнами СНД та ЄС, Туреччиною.
 

Географічні особливості  – відокремленість від материка – на транспортний зв'язок не впливала. Всі ці напрями були розвинені – тепер, після окупації, вони майже не працюють:

  • залізниця – на сьогоднішній день її в Криму по суті немає. Незначне сполучення з Росією почалось лише в кінці минулого року, коли через незаконно побудований Керченський міст пустили кілька потягів. Та про повноцінну залізницю не йдеться, наскільки вона буде завантажена – поки невідомо;
  • автомобільний транспорт – основний потік перевезень йшов через материкову Україну, зокрема з Євросоюзу на півострів. Зараз цього немає. Як і у випадку із залізницею, комунікація з Росією з’явилась тільки з відкриттям мосту через Керченську протоку.
  • всі морські порти – під санкціями ЄС і США, тобто нічого через ці порти перевалювати не можна – вони працюють лише в бік Росії;
  • з двох поромних переправ працює одна, яка поєднує окупований півострів з Росією. Друга, турецька – закрита;
  • аеропорти – Сімферополь і Бельбек – працюють. Сімферопольський був реконструйований, однак тепер "міжнародний" аеропорт обмежений лише російськими напрямками.
    Інформації щодо Керченського і Джанкойського аеропортів немає. З урахуванням мілітаризації півострова, не виключений варіант використання цих майданчиків під будівництво військових аеродромів.

Туристична інфраструктура може розвиватися тоді, коли є можливість залучати сучасних готельних операторів, туристичні ноу-хау. Всі ці елементи існують в західному світі, який нині закритий для підсанкційного Криму. Та й більшість туристів, українських та іноземних, туди не їдуть. 

На сьогоднішній день складно говорити про цивілізовані туристичні проєкти на півострові. Туди не зайде жоден міжнародний готельний оператор, жодна велика міжнародна круїзна компанія, жоден інвестор, який розвиває туристичну інфраструктуру в усьому світі. 

Проєкти з доокупаційних часів згорнулись одразу у 2014 році.

Тому свої готелі у Криму будують росіяни. Однак називати це розвитком – як порівнювати Hilton з радянським "Інтуристом".

Більше про туристичну сферу читайте у розділі "Туризм"

Серед проєктів, які Крим втратив з окупацією, – модернізація Ялтинського і Севастопольського портів, яка б дозволила заходити великим круїзним лайнерам. У 2013 році тривали перемовини з однією з найбільших круїзних компаній у світі Royal Caribbean.

Вона була готова спільно з українською владою вкладати гроші у розвиток портів, а потім забезпечувати щорічні візити своїх лайнерів. Проєкт планувався об'ємним і передбачав близько 550 мільйонів доларів інвестицій на два порти.

Згорнувся також план з перенесення за місто торгового порту у Євпаторії. Перенести порт планувалось на озеро Донузлав, а замість нього зробити яхтову марину. Проєкт мали втілювати в життя спільно з Китаєм. Партнери були готові оплачувати роботи вартістю у понад мільярд доларів.

Соціальна сфера чи не єдина в інфраструктурі, де ситуація є кращою. Вона є одним з основних елементів сьогоднішнього валового регіонального продукту Криму і фінансується за рахунок федеральної цільової програми (ФЦП), тобто з бюджету Росії.

Суми, які виділяються на цю сферу, неспівмірні з українськими бюджетами. Загалом цільова програма – це основна стаття доходів для Криму. В неї закладають понад 2 мільярди доларів на рік для розвитку енергетичного комплексу, інфраструктури, транспорту, будівництва соціальних об’єктів тощо.

Порівнювати цю суму з доокупаційними інвестиціями буде некоректно – тоді весь бюджет Криму становив близько 1,1 мільярда доларів.

Щоправда, до ефективності використання ФЦП виникають питання. Адже по завершенню року частина грошей, як правило, повертається назад у Москву. 

Важливе місце в інфраструктурній вітрині "хорошого життя" Криму займають дороги. Траса "Таврида" – один з улюблених символів пропагандистів, поряд з Керченським мостом та "міжнародним" аеропортом у Сімферополі.

Але дороги будуються не завдяки російській щедрості, а через нагальну потребу. Крим – регіон, де їх потрібно будувати, або принаймні оновлювати, щороку. Причина – у гірській місцевості, специфічному кліматі, сповзанні ґрунту.

Міст через Керченську протоку – ще одна дороговартісна "гордість" окупантів. Згідно з повідомленнями підконтрольних Кремлю ЗМІ, його пропускна здатність – до 40 тисяч автомобілів за добу, але в середньому, залежно від сезону, їздить у 2,5 рази менше. Такий міст нібито здатен пропускати 14 мільйонів пасажирів і 13 мільйонів тонн вантажів на рік.

Оцінювати міст треба не з точки зору грошей (витрати сягали 3 мільярдів доларів), а з точки зору зв'язків з Росією. Мостом окупанти фактично відрізали півострів від України.

Він планувався ще до окупації, навіть була створена спільна робоча група України та Росії. Але проєкт зупинився, бо про співпрацю так і не домовились. Москва хотіла будувати міст за власний рахунок, а Україна – спільно з китайцями, не віддаючи артерію під повний контроль росіян.

На той момент міст для півострову міг стати артерією з точки зору експортного потенціалу регіону. Оскільки всі товари, які йшли з Азії, потрапляли би в кримські порти, а звідти могли розходитися по всьому світу.

Зараз цього потенціалу вже немає. Замість нього є санкції.

Міст ускладнить і майбутню реінтеграцію Криму в українську економіку. Схема, коли товари йшли транзитом через півострів, а слідом – на материкову Україну, матиме сенс хіба що для Європейського Союзу. Але країнам СНД везти туди товари через материк, маючи такий міст, буде невигідно.

У численних кримських будівництв є конкретна, прикладна мета для окупантів. Чимала кількість населення, яке працювало на експортно-орієнтованих підприємствах, у фінансовому секторі, втратила роботу. У сільському господарстві, наприклад, офіційно було зайнято майже 26 тисяч людей, у промисловості – більше 67 тисяч. 

Відповідно, їх потрібно працевлаштовувати, фактично – вигадувати роботу. І великі інфраструктурні проєкти якраз вирішують таку задачу.

Однак вже збудованими вони не забезпечать кримчан робочими місцями в необхідному обсязі. А федеральна цільова програма рано чи пізно закінчиться. Це може призвести до економічного колапсу. А люди будуть змушені мігрувати.

Банківський сектор

Фінансова діяльність, тобто банки, страхові компанії тощо, приносила в економіку Криму не так багато. У валовому регіональному продукті ця сфера складала 3%, близько 13 мільйонів євро.

Але вона забезпечувала можливість перераховувати гроші в будь-яку точку світу, здійснювати платежі у будь-якій валюті через банки, як українські, так і російські. У Криму була можливість запрошувати до себе іноземні банки, місцеві могли виходити на зовнішні ринки запозичень.

Сьогодні все це неможливо на півострові через санкції. Робота в Криму – ризик для будь-яких банків, навіть російських. Через це можуть відключити від загальної системи міжбанківських розрахунків, що позбавить можливості повноцінно працювати.

Тому окупанти спеціально для півострову створили окремі банки, які у внутрішньому режимі обслуговують лише кримських клієнтів. І часто вони навіть не пов'язані з російськими.

Адже для останніх відстежений ланцюжок взаємодії з Кримом може закінчитись блокуванням операцій у західних фінустановах. Це, наприклад, всі доларові операції, які проходять через американські банки і можуть бути там заморожені. Або транзакції в євро – їх проводять європейські банки, які теж відреагують на порушення санкцій.

Загалом до 2014 року на півострові діяли підрозділи 67 українських банків. Усі вони пішли з окупованої території. Як і російські установи, які діяли в Криму до окупації, зокрема Сбербанк, Альфа-банк, ВТБ.

Були також 2 регіональні банки, які перейшли під російський контроль, а потім втратили ліцензії.

За період окупації до Криму заходили більше 30 банків РФ. Однак до 2019 року там залишились працювати лише 3 установи з російською пропискою і 4 – з кримською. Всі – під міжнародними та українськими санкціями.

Зайнятість, зарплати та пенсії

До окупації більшість кримчан були працевлаштовані у сферах торгівлі, ремонту авто і побутових виробів (майже 26%), у сільському господарстві (19,7%) та промисловості (10,3%). 

Порівнювати цю статистику з цифрами, які дають окупанти, складно через відмінність методик. Однак можна говорити про очевидні тенденції, показники, які суттєво відрізняються від доокупаційних.

Зокрема, помітно зменшилась кількість працівників основних сфер: торгівельної та сільськогосподарської. Зате не втратили позицій окремі галузі, які "живляться" з бюджету, як-то держуправління та оборона, освіта, охорона здоров’я.

Одним з основних міфів Криму з "російським майбутнім", який нав'язувала кремліська пропаганда на початку окупації, були високі зарплати та пенсії.

З березня 2014 року їх почали виплачувати у рублях. При цьому бюджетникам та пенсіонерам гривневий дохід перераховували за "кращим" курсом, ніж він був насправді. Для них застосовували коефіцієнт 3,8, тоді як комерційний сектор користувався коефіцієнтом 3,0.

Таким чином, на початку окупації, коли в Криму все ще були продукти з материкової України, бюджетники та пенсіонери могли відчути "зростання" рівня життя.

Однак вже 2015 року окупанти поширили на півострів свою систему формування зарплат і пенсій. А з кримських полиць почали зникати українські товари, замінені дорожчими російськими. Ще один фактор, який вплинув на ринок праці та соціальне становище населення, полягав у міграції росіян, яка автоматично зменшувала кількість потенційних робочих місць, доступних для кримчан.

У 2016-2017 роках офіційна статистика окупантів говорила про середню зарплату в 24-25,6 тисяч рублів (11-11,5 тисяч гривень). Однак за підрахунками експертів Майдану закордонних справ, справжні цифри коливались в межах 10 – 15 тисяч рублів, тобто 4,5–6,7 тисяч гривень. При цьому значна частина бюджетників отримує 8-12 тисяч рублів (3,6-5,4 тисяч гривень).

Ці цифри приблизно відповідають тим, що є на материковій Україні. Крім того, треба враховувати різницю в цінах на споживчі товари: в Криму вони вищі.

 
Ціни в Криму

Винятково високі доходи, у 5-10 разів вищі за середні, отримують лише окремі категорії, як-то окупаційні чиновники, силовики, військові, "судді", співробітники військово-промислового комплексу. 

Середня пенсія у 2016-2017 роках складала 11-12 тис рублів (5-5,5 тисяч гривень), але для більшості це були суми до 10 тисяч (4,5 тисяч гривень).

Сільське господарство

Про втрати сільського господарства розповів глава Асоціації індустрії гостинності України, ексголова комітету Криму з водогосподарського будівництва і зрошуваного землеробства та ексміністр курортів та туризму АРК Олександр Лієв.

 

Основними напрямками сільського господарства, де Крим посідав лідируючі позиції, були виноградарство, вирощування рису, вологолюбних культур, таких як ріпак та соя, рибне господарство. 

Степовий Крим займає 2/3 території всього Криму. З 1,3 млн гектарів орних земель 400 тисяч було зрошуваних. Ці землі були найкращими, вони давали найвищу врожайність.

Через відсутність дніпровської води зернові вирощують без зрошення, це ризиковий спосіб землеробства. Через це відчутно зменшилась врожайність на півострові. Навіть за офіційними даними кримської влади, які зазвичай перебільшені, урожайність впала на 25%. Орних земель стало менше на 15% ще в 2017 році. 

На території Криму знаходилось 22 локальних зернових елеватори і 3 портових термінали, через які відвантажували 7,2% від всієї перевалки зерна по всій Україні. Все це втрачено. 

Крим залежав не тільки від води з материкової України, а й від насіння, яке вирощувалось підприємствами Академії аграрних наук і завозилося в Крим. Насіння, яке підходить для кримського степу, в Росії практично немає. У них зовсім інші кліматичні умови, а в Україні це весь південь, Херсонщина, Миколаївщина. 

Вже 6 років російські аграрії не можуть пристосувати російські аналоги насіння зернових до кримських умов. 

 

Без зрошення повністю припинено вирощування рису, якого було 30 тисяч гектарів із врожайністю 100 центнерів на рік. Вирощування рису давало виручку 4 млрд грн на рік та забезпечувало роботою жителів 5 районів.

Більше про важливість дніпровської води для півострова читайте в матеріалі: Що відбувається з окупованим Кримом без дніпровської води: 13 фактів

Крим за російськими мірками займає найбільший відсоток по виноградарству, але Росія не займається його розвитком, воно не є пріоритетом для РФ. Перед окупацією Криму Україна багато вкладала саме в розвиток виноградарства. У 2013 році було висаджено додатково 200 гектарів виноградників. 

Зменшення врожаю винограду не пов'язано з відсутністю дніпровської води, вона для виноградників майже не використовувалась. В Росії в принципі не розвинена культура споживання вина, їхній національний алкогольний напій – горілка. 

Незважаючи на це, виноробство збільшило свої обсяги завдяки об'єднанню заводів "Новый свет", "Массандра", "Магарач", їх зробили одним підприємством. Але наростили обсяги насамперед через те, що знизили стандарти.

Після окупації відбулось зменшення тваринництва. Ця галузь завжди дуже залежала від кормів. А корми – це найбільш вологолюбні культури, які мають бути соковитими. 

Степовий Крим без зрошення не дає можливості вирощувати нічого, окрім верблюжої колючки. Без зрошування вирощувати кормові культури, люцерну, рапс в Криму неможливо, а завозити їх з Росії нереально.

У 2016-17 роках за офіційними даними збільшилась кількість виробленого м'яса на півострові, і, за тими ж даними, зменшилась кількість великої рогатої худоби. Її просто вирізали, бо не було чим годувати. 

Схожі тенденції з птицею. Вже на 2017 рік було суттєве зменшення виробництва курятини та яєць.

На 35% скоротилось виробництво молока в Криму. Власна переробка на півострові завжди була слабка. До окупації Крим був кластером миколаївського заводу "Президент", де й відбувалась переробка молочних продуктів. 

Крім того, молочної продукції зараз виробляється значно менше через відсутність сировини. Йдеться про тих самих корів, яких вирізали ще в 2016-17 роках. На полицях в магазинах можна побачити лише молоко тривалого зберігання. Молока, яке зберігається менше 7 днів, діти в Криму вже не бачили – лише в тетрапаках. 

До окупації на півострові працювали господарства, які вирощували овочі. Наприклад, господарство "Грузія" у Первомайському районі було лідером з виробництва овочів у Криму. Тепер у тому районі нічого цього немає, там суттєва демографічна криза. 

На півдні півострова у непоганому стані залишилось садівництво, це Білогірський та Бахчисарайський райони. Воно мало залежить від дніпровської води, тому досі демонструє гарні врожаї.

Зникло рибне господарство на сході Криму. До окупації тут працювало 14 рибних господарств, які знаходились в степу. Там вирощували рибу саме в прісних водоймах, які щороку заповнювалися з Північно-Кримського каналу. Це була велика індустрія, в якій було задіяно 15 тисяч людей.

Політика

 

До окупації влада в Криму була побудована за парламентською моделлю. Місцеві мешканці обирають парламент, Верховну Раду АРК. Та, в свою чергу, призначає Раду міністрів, тобто уряд. Очільника уряду призначає також Рада, за погодженням з президентом.

Дещо іншою була система влади в Севастополі, місті з особливим статусом. Тут не проводили виборів мера з 90-х, а реальна влада була сконцентрована в руках голови Севастопольської міської державної адміністрації, якого призначав президент.

З приходом окупантів кримський парламентаризм підлаштували під російський формат. 

На півострові запровадили посаду "голови Республіки Крим". Він очолює "виконавчу владу" і  є "найвищою посадовою особою". До минулого року ще й керував урядом – зовсім як президент Криму, який існував в 1993-1995 роках.

Призначають "голову Республіки", за процедурою, у "парламенті", обираючи з кандидатур президента Росії. Беззмінно цю посаду обіймає Сергій Аксьонов.

До окупації він був дрібним кримським політиком, займався бізнесом. Аксьонов тоді запевняв, що серце в нього "болить за Україною", а приєднуватись до Росії він не хоче. Зрештою, у 2014 році опинився на гребені проросійських протестів і з цією хвилею зайшов у найвищі кабінети окупантів.

"Спікером парламенту" залишився Володимир Константинов – він очолював Верховну Раду АРК до приходу російських загарбників. І він же відчинив їм двері, зайшовши до захопленої "зеленими чоловічками" зали і провівши там засідання.

Для Константинова-бізнесмена окупація Криму стала дуже вчасною. Його будівельний бізнес потопав у боргах, недобудовах й обуреннях клієнтів. Все це так і залишилось на своїх місцях. Але дістатись Константинова тепер складно. Як і його перереєстрованого за російськими законами бізнесу.

Зміни торкнулись і Севастополя. Міськрада стала називатись на російський лад "законодавчими зборами", а мешканці отримали омріяні "вибори" очільника міста. Та назвати цю посаду справді мерською складно.

Перші роки "обирали" не прості жителі, а міський парламент і лише серед кандидатур, запропонованих президентом. Тепер "губернатор" має отримувати посаду в результаті прямих виборів у Севастополі. Але позбутись її значно простіше – наприклад, через "втрату довіри президента РФ". 

На початку так званої "кримської весни" у Севастополі з’явився "народний мер" – Олексій Чалий. Але в органах "влади" місцевий бізнесмен і зовсім не політик протримався недовго. 

Якийсь час він очолював "законодавчі збори", але згодом дав зрозуміти, що його "народності" не по дорозі з окупаційними чиновниками, і залишив посаду.

Більше про долі лідерів кримських сепаратистів читайте в матеріалі УП: "Кримські зрадники. Як склалось життя лідерів окупації півострова"

Туризм

 

Про те, скільки туристів втратив Крим після окупації, розповів глава Асоціації індустрії гостинності України, ексголова комітету Криму з водогосподарського будівництва і зрошуваного землеробства та ексміністр курортів та туризму АРК Олександр Лієв

Найбільше туристів Крим приймав у 1988 році, тоді півострів відвідали 8,8 млн туристів. 

У 1991 році через розпад СРСР і тотальну економічну кризу Крим встановив туристичний антирекорд – 2,6 млн туристів. Тоді закрились сотні об'єктів: баз відпочинку, готелів, ресторанів. 

Після кризи 91-го туристичний потік зростав щорічно. 

У 2010 він склав 5,1 млн туристів. 

За чотири роки з 2010 по 2014 Україна збільшила туристичний потік в Крим на 1 млн людей. Реалізовувалась свідома стратегія туризму "цілий рік", щоб люди відпочивали не тільки влітку. 

У 2013 році туристичний потік складав 6,2 млн туристів. При цьому, як і 10 років поспіль, він переважно складався з українців. 

 

Туристичний потік з ЄС і Туреччини, які були для Криму стратегічними, зростав щороку. Запускались нові авіарейси з європейських столиць, Анталії. Українською стратегією було зростання цивілізованого ринку, щоб півострів не залежав від внутрішнього туризму та Росії. 

У 2014 році під час війни на сході та окупації Крим прийняв 2,5 млн туристів. Хоча ці цифри й втричі менші, ніж за попередній рік, вони відносно високі. На той момент ще працювало залізничне сполучення, було багато викуплених наперед путівок, які люди не змогли скасувати і не захотіли втрачати гроші. 

У 2015 році Крим прийняв 1,3 млн туристів, почалася потужна туристична криза. Було припинено залізничне сполучення, ситуація на кордонах була незрозуміла.

Російський туристичний потік стимулювався за рахунок бюджетних коштів. Були дотації для авіасполучення і давалися безкоштовні путівки для мешканців російських провінцій. Це дало можливість забезпечити туристичний потік з Росії на рівні 1 млн. З материкової України на той момент Крим прийняв майже 300 тисяч осіб.

З 2015 по 2017 рік Крим приймав по 1,2-1,3 млн осіб. 

У 2017 році розпочалося будівництво Керченського мосту, і в 2018 році він повноцінно запрацював на автопотік. Це спричинило спочатку зростання туристичного потоку на початку року, а потім падіння через те, що відкриття мосту зменшило кількість дотацій на авіасполучення з Кримом. 

У 2018-2019 роках Крим прийняв по 1,2 млн туристів.

Розрахунки кількості туристів на окупованому півострові проводяться за 8 показниками, які вираховуються за спеціальними коефіцієнтами. Серед них – відкриті дані транспортних переміщень (літаки, порти, потяги, пропускна спроможність Керченського мосту, дані української прикордонної служби тощо), дані про заповненість готелів, санаторіїв, закладів харчування.

Окупаційна влада Криму стверджує, що 2018 року Крим прийняв 6 млн туристів. Аналіз, заснований на декількох змінних, свідчить, шо це міф. Те саме доводить і логіка. 

Крим у мирні часи приймав 1,2 мн росіян, і це підтверджені Росією цифри. У 2014 році щось мало змінитися, щоб у росіян стало більше стимулів їхати відпочивати на півострів. 

Чи стало в Криму дешевше? Ні, Крим став значно дорожчим, ніж у 2013 році. Якщо порівняти два аналогічних готелі у Сочі та Ялті, то раніше у Сочі було на 30-40% дорожче, зараз у Ялті дорожче на 50%.

Чи стало легше потрапити до Криму? Ні, півострів не став доступнішим з точки зору логістики. Раніше москвичі та жителі Санкт-Петербурга могли доїхати на курорт за добу. Зараз потяг з Петербурга йде майже 2 доби. 

Можливо, відіграють роль мотиви урапатріотизму? Росіяни готові підняти за Крим чарку, поговорити на кухні, але витратити значно більше грошей, ніж вони витрачали раніше, і потрапити на гірший сервіс, – навряд. Вони не поїхали в Абхазію, Придністров’я, Осетію, також не поїхали до Криму.

Якихось нових покращених умов, які зробили Крим для росіян більш привабливим після окупації, немає. Щоб компенсувати нестачу туристів, у Москві запровадили державні програми і почали відправляти в Крим бюджетників за безкоштовними путівками. Це втримало пасажиропотік у межах 1 млн. Але сильно вплинуло на його якість. 

Раніше значною частиною російських туристів була пітерська, московська інтелігенція. Ці люди їхали на півострів за місцевою автентичністю, вони зазвичай аполітичні, не люблять багато прапорів, портретів Путіна. 

Такими й бачили росіян кримчани. І коли вони хотіли в Росію в 2014 році, вони собі уявляли її саме такою. 

Контингент туристів змінився надзвичайно. Інтелігенція більше не їде, їде такий собі "Тагил". Більшість ресторанів Криму перетворились на "столовые". В них тепер саме такі вивіски. Це дорогі в порівнянні з Києвом їдальні, які працюють сезонно і все одно ледь зводять кінці з кінцями. 

Український туристичний потік на півострові – це 150-200 тисяч людей на рік. В основному це ті, хто має в Криму рідних чи нерухомість. Друга категорія людей їдуть в оздоровниці Криму, Ялти та Сак. Цим закладам немає заміни, для близько 50 тис. людей це питання життя і смерті, тому вони готові долати будь-які кордони. 

Освіта

 

Про освіту без української мови та історії розповіла Голова ГО "Центр громадянської просвіти "Альменда", керівниця освітнього напрямку УГСПЛ Валентина Потапова

Кількість і мережа кримських загальноосвітніх закладів і дітей, що до них ходять, мало змінилися з 2014 року. Несуттєво зменшилася кількість шкіл, але це сталося завдяки їхньому укрупненню, створенню опорних шкіл, як і на материковій Україні.

Повністю змінився підхід до освіти.

Українська мова

До 2014 року українську мову на півострові вивчали 100% учнів або 191 тисяча дітей. Повністю всі предмети українською вчили 7,3% (13 332) учнів Криму.

Сьогодні кількість учнів, що вивчають українську, скоротилася до 0,2%. Згідно з офіційною статистикою, дітей, які вивчають українську та навчаються нею, лише 232 по всьому Криму. 

Такі невеликі цифри дає міністерство освіти Криму, але по факту й вони надумані. Взагалі не перекладені підручники, тобто книжок з хімії, біології, географії українською не існує. Учитель, що кладе перед учнем підручник російською мовою, навряд викладатиме урок українською.

Кримськотатарська мова

До окупації на півострові було 15 шкіл, 182 класи з кримськотатарською мовою навчання. Нею вчилося майже 4 тисячі дітей, і це складало 5,3% від кількості всіх учнів.

Був момент зникнення кримськотатарської мови, але зараз, згідно з офіційною інформацією, нею вчиться 3% учнів, тобто майже 5 тисяч дітей (порівняйте з українською, де 232 учні).

Але ці цифри, як і у випадку з українською, досить перебільшені, адже  шкільні підручники кримськотатарською з’явилися лише минулого року. Тобто якщо діти раніше і вчилися кримськотатарською, то до минулого року робили це без книжок.

Цифри роздуваються для того, щоб відреагувати на резолюцію ООН зі знищення доступу до рідної мови в Криму. А насправді нічого не змінюється.

Історія України

Історія України повністю знищена в Криму. У школах її не викладають у жодному з варіантів. Були проаналізовані кримські підручники з всесвітньої історії у спробах знайти хоча б розділ, параграф чи абзац, присвячений історії України як частині всесвітньої історії. Але України як держави в освітньому полі історії півострова не існує.

Навіть ті діти, які пішли в школу до окупації, уже втратили свої знання. Школярі, які випускалися у 2019 році, востаннє вчилися за українською програмою у п'ятому класі. Нинішні восьмикласники взагалі не вчилися за нею.

Йдеться не лише про середню освіту. Закриті культурні центри, де в дітей може бути доступ до історії свого народу. Немає ні факультативів, ні конференцій, ні свят.

Зіграти роль культурного центру могла б Українська православна церква, але її закривають на території Криму. Не працює церковно-приходська школа, яка могла б існувати при УПЦ. Там можна було б вчити історію українського народу, знайомитися з культурою, але цього немає.

Велич Росії як культ в освіті

На всіх уроках середньої школи з 1-го по 11-тий клас розповідають про велич Росії. Учням подається інформація так, що славетні фізики, хіміки, біологи – росіяни. Це не означає, що в історії не було великих російських вчених, але фокус ставлять таким чином, що якби не Росія, то наука у світі не розвивалася б.

Перегини з ультрапатріотизмом є на всіх уроках, їхня міра залежить від учителя.

Педагоги перебувають під постійним тиском. З вчителем можуть не укласти контракт, якщо він недостатньо добре пропагує ідею величі Росії. Про це адміністрації школи зазвичай повідомляють батьки.

Для дітей у Криму є багато обов'язкових патріотичних заходів, вони як частина виховної роботи у школі. Наприклад, 18 березня проводять уроки "до дня возз'єднання Росії". Це вихідний у Криму. Напередодні цього "свята" проводять спеціальні роз'яснювальні уроки, де розповідають дітям про важливий день – коли "Володимир Путін врятував кримчан від фашистів з України".

Серед випускників шкіл, які вступили до українських ВНЗ, є діти, які свідомо вибрали Україну як свою батьківщину. Але, відповідно до наших досліджень, приблизно половина цих абітурієнтів сприймають Україну як іноземну державу, яка зробила для них серйозні пільги.

Мілітаризація освітнього процесу

На півострові з 2016 року успішно працюють дві великі юнацькі програми: республіканська "Крим Патріот" і державна "Юнармія". Їхнє завдання – військова підготовка дітей, починаючи з першого класу. 

Ідеться про заходи, пов'язані зі стрільбою, перевдяганням у військову форму, стройовим кроком, знайомством з "героями" сирійської війни та "героями" кримської окупації.

Офіційно участь у цих програмах є добровільною, батьки мають написати дозвіл на вступ дитини до тієї ж "Юнармії". Насправді є дуже серйозний тиск на дітей і батьків. Наприклад, є розпорядження Міноборони Росії, що діти всіх військових обов'язково мають бути членами "Юнармії".

Що стосується дитячих будинків, будинків сімейного типу, то в грудні 2018 року вийшло спеціальне розпорядження, що там "Юнармія" також вводиться обов'язково.

На півострові немало воєнізованих класів – кадетських, козацьких. Постійно відбуваються військові свята, зльоти, свято Перемоги, до якого готуються цілий рік, щоб переодягнути дітей у військову форму. 

265 кримських випускників вступили до українських ВНЗ

У 2019 році 265 вступників з Криму вступили до українських вишів за спрощеною процедурою. До таких маленьких цифр призводить політика України. 

 
ілюстрація: mon.gov.ua

Дітям за спрощеною процедурою вступу запропонували кілька навчальних закладів, у які вони могли вступати. Серед яких не було, наприклад, медичних ВНЗ і пов'язаних з культурою та мистецтвом.

Тому немало кримських випускників обирають важку форму вступу, без спрощення, через ЗНО. Тільки в КНУ, який не входить до освітніх центрів "Крим-Україна", навчається 120 дітей-кримчан, а скільки ще можуть вчитися в інших вишах!

Міносвіти відмовляється вести статистику по абітурієнтах, які вступають на загальних підставах. Там стверджують, що діти з Криму легко можуть вчитися дистанційно. 

Зараз вся Україна на карантині, і ми розуміємо, що робочої системи дистанційної освіти не існує не те що для дітей з Криму і Донбасу, а й для всіх дітей. Те, що батьки зараз вчать зі школярами новий матеріал і виконують уроки, – це не дистанційне, це домашнє навчання.

Що можна зробити?

Проєкт зі збереження української ідентичності дітей і молоді на окупованих територіях – готовий. Там ідеться про стратегічні плани. Потрібно, щоб цю концепцію реінтеграції ухвалили найближчим часом.

Треба на державному рівні ввести програми, які дозволять дітям вчити українську мову та історію України, щоб учні проходили експрес-курси в інтерактивному форматі. 

Зараз на окупованих територіях знаходиться майже півмільйона дітей. Вони варті того, аби для них створили цікаві навчальні програми.

Існує проблема з документами про середню освіту. Україна зараз не визнає атестати дітей з Криму та Донбасу. Безумовно, вищу освіту кримські діти мають отримувати в Україні. Щодо середньої освіти ми маємо розробити систему верифікації знань, отриманих в Криму.

Треба визнати, що кримські діти не вчать українську мову та історію, але вчать фізику, хімію, математику та інші предмети. Ми маємо видавати український сертифікат. Але враховуючи, що діти з окупованих територій, вони обов’язково мають пройти курси української мови, історії, Конституції. 

Інакше це стане серйозною проблемою. Якщо Україна сьогодні повернеться в Крим, ми повинні будемо не визнавати 80 тисяч освітніх документів, виданих окупаційною владою.

Остання дитина на півострові вчилася за українською програмою в 4-му класі. За тією системою, яка є зараз, після повернення Криму цього учня потрібно буде повернути в четвертий клас.

Якщо зараз запропонувати батькам і дітям отримати спрощену форму атестату, вони приїдуть за українською освітою.

Міносвіти каже, що вони хоч зараз готові розробляти та видавати освітні документи. Але це політичне рішення – невизнання документів, виданих у Криму.

Щоб українська культура та історія була привабливою для кримських дітей, мають працювати дитячі табори, молодіжні конференції. У Росії є програма "Співвітчизник", де молоді Криму виділили 5,6 мільярда рублів для обмінів, поїздок, участі в конкурсах і програмах. В Україні такого нема.

Представники влади постійно говорять, що кримчани – це українці, але в системі збереження зв'язків з дітьми та молоддю в Україні майже нічого не роблять. Можна було б створити в Херсонській області опорну школу інтернатного типу для випускників. Вони могли б приїздити туди і готуватися до того ж ЗНО.

Потрібно організовувати мовні табори, як роблять французькі, англійські, німецькі мовні табори з повним пансіоном і проживанням. Там, окрім мови, могли б вчити критичному мисленню, медіаграмотності, розумінню, як поводитись під час гібридної війни.

В українській системі освіти роблять хоча б щось, у міністерстві молоді та спорту для збереження ідентичності кримських дітей не роблять нічого. У Росії, попри економічну кризу, не шкодують грошей на виховання кримчан. Вони розуміють, що за цим стоїть. У Москві можуть допустити, щоб вимерли пенсіонери, але за молодь вони боротимуться.

Екологія

 

Відповіді на питання УП надав глава Асоціації індустрії гостинності України, ексголова комітету Криму з водогосподарського будівництва і зрошуваного землеробства та ексміністр курортів та туризму АРК Олександр Лієв. Також у розділі використаний коментар прокурора автономії Ігоря Поночовного

Екологія півострова дуже відрізняється в залежності від регіону. 

На півночі Криму потерпає Армянськ. Тут найгірша ситуація. Починаючи з серпня 2018 року, в Армянську відбуваються викиди у повітря шкідливих хімічних речовин, джерелом яких є завод Кримський титан. 

До осені 2016 року він належав олігарху Дмитру Фірташу, після — формально його партнеру Олександру Ємеліну.

Кримчани скаржаться на отруйний запах випарів. Однак задушливий, неприємний запах сірчаної кислоти далеко не єдина проблема.

У 2019 році в повітрі з'явилася так звана "солянка" — хлористий водень. Симптоми, з якими жителі Армянська звертаються до місцевих поліклінік, проявляються в першу чергу у дітей: відчуття печіння, кашель, ускладнене дихання, задишка, біль у горлі, у ротовій порожнині та горлі з'являється сильний наліт і виразки. 

Чимало жителів Армянська отримали захворювання дихальних шляхів — пневмонію, опік слизових оболонок носа та рота.

Через шкідливі викиди екологічна ситуація на півночі Криму значно погіршилася. І ця біда не має кордонів — вона торкнеться не тільки України, але і всього Чорноморського регіону в цілому, тобто і Румунії, і Болгарії, і Грузії, і Туреччини. Необхідно негайно залучити міжнародні екологічні місії для моніторингу та підготовки плану ліквідації катастрофи. Інакше наслідки та масштаб можуть бути критичними.

Первомайський район потерпає через відсутність дніпровської води, ґрунти деградують. Там значно погіршилась якість артезіанської води, підвищилась її мінералізація.

Ця проблема є надзвичайною і стосується щонайменше 6 районів Криму, де йде деградація ґрунтів, та принаймні 4 районів, де артезіанська вода має велику мінералізацію.

На краще змінилась екологія західного Криму, озера Донузлав, Чорноморського району. У цих регіонах стало значно менше туристів. До окупації вони приймали до 1 млн відпочиваючих, а тепер – декілька десятків тисяч за рік. 

Зараз там функціонують в основному військові бази. Практично зникли важкі вантажні перевезення, транспортування металобрухту, зерна.

Екологія західного Криму стала кращою саме у зв'язку з тим, що антропогенне (людське) навантаження на цій території повернулось до стану 1900-х років. Після 1900-х років там було більше людей, ніж зараз.

Те саме можна сказати про ситуацію в Феодосії, де був великий порт та велике антропогенне навантаження. Зараз ні того, ні того немає, тому екологічний стан покращився.

Є проблема з Керченським півостровом та Керченською протокою, яка потребує додаткового дослідження. Зараз в Україні немає дослідницьких даних щодо впливу на екологію незаконного будівництва Керченського мосту. 

Але в 2009 році, коли будівництво моста обговорювали на рівні Україна-Росія, питання екології було чи не найбільшим. 

Крім того, що проект був дорогим і складним, його реалізація мала чіткі наслідки для екології всього Приазов'я. У місці будівництва дуже складний, рухливий підводний ландшафт. У цьому ландшафті будівництво мосту без суттєвого впливу на флору і фауну моря практично неможливе. 

Тема екології півострова потребує особливого дослідження, якого зроблено не було. Треба наполягати і вимагати допуску екологічної місії ООН до окупованого Криму. В України є всі підстави для того, щоб це робити.

Українські правоохоронці розслідують екологічні злочини на окупованій території. Загалом – 6 кримінальних проваджень. Це кейси, пов'язані з "Кримським титаном", "Кримським содовим заводом", забрудненням акваторії Чорного та Азовського морів, незаконним видобутком піску в Керчі.

У ході розслідування останньої справи були встановлені збитки на суму 7,3 мільйона гривень, а також затримано та накладено арешт на судно орієнтовною вартістю близько 2 мільйонів доларів. За порушення правил використання надр прокуратура АРК повідомила про підозру директору фірми як організатору видобутку піску.

Є також кілька справ про забруднення моря. В одній розслідують викиди токсичних відходів у Чорне море через незаконний видобуток піску у Керчі. В іншій – як після неналежного перевантаження танкерами хімічного вантажу у воду потрапили паливно-мастильні речовини. Загальна площа забруднення становила понад 24 км².

Права людини

 

Права кримчан в окупації

Відповіді на питання УП надала Дар'я Свиридова – експравозахисниця Української Гельсінської спілки з прав людини, нині – перша заступниця представника президента в АРК. Також у розділі використаний коментар прокурора Автономної Республіки Крим Ігоря Поночовного

На момент окупації на території півострова діяли чисельні незалежні неурядові та правозахисні організації. Зараз їх практично немає, все правозахисне середовище було зачищене з приходом Росії.

По всьому Криму існувала мережа громадських правозахисних приймалень. Майже всі, хто там працював, не просто припинили діяльність, але й були вимушені залишити півострів в перші роки окупації через переслідування та погрози фізичної розправи.

На території Криму відбуваються не лише чисельні порушення прав людини, але й такі найтяжчі злочини, як воєнні та злочини проти людяності. 

Вже 6 років на території півострову відсутні органи влади України, немає незалежної судової системи. Майже відсутні або працюють в умовах щоденних ризиків нечисленні незалежні ЗМІ та журналісти. 

На територію Криму розповсюджено дію законодавства РФ. Воно саме по собі є доволі репресивним та порушує права людини, містить так звані "антиекстримістські норми", які використовують для переслідувань нелояльних, обмеження свободи мирних зібрань тощо.

Інший важливий фактор – жодна міжнародна місія з прав людини не може потрапити в Крим. Хоча в чисельних резолюціях Генасамблеї ООН та ПАРЄ є чітка позиція про забезпечення безперешкодного допуску правозахисників.

Але навіть у складних умовах окупації, як відповідь на репресії, у Криму створюються правозахисні ініціативи. Не можна не сказати про "Кримську солідарність", яка об'єднує активістів, родини та адвокатів кримських політичних в'язнів задля захисту та допомоги родинам.

Ціна такої правозахисної та громадської діяльності в Криму сьогодні – заарештовані кримськотатарські активісти, правозахисники та координатори ініціативи Сервер Мустафаєв, Емір Усеїн Куку, Сейран Салієв, Наріман Мемедемінов та інші. А також сотні дітей, батьки яких у полоні Кремля.

Політика окупаційної влади з перших днів спрямована на придушення незгодних, замовчування та приховування реальної ситуації на півострові, а також заселення власними лояльними громадянами та мілітаризацію Криму.

Це неминуче супроводжується чисельними порушеннями прав людини та воєнними злочинами. Ось деякі з них:

  • Депортація та зміна демографічного складу населення Криму.
    За даними моніторингу Управління Верховного комісара ООН з прав людини та досліджень правозахисних організацій, близько 5 тисяч цивільних було депортовано з Криму, 9 тисяч засуджених громадян України примусово переміщено в РФ, 140 тисяч громадян РФ були переміщені в Крим.
    Такі дії російської влади є воєнними злочинами та порушують Четверту Женевську конвенцію.
  • Примусове громадянство.
    Станом на 1 січня 2013 року в АРК та Севастополі проживало трохи більше 2 мільйонів громадян, всі вони автоматично були визнані окупаційною владою громадянами РФ. А процедура відмови була настільки складною, що нею змогли скористатись лише близько 3 тисяч осіб. І вони в один момент стали іноземцями в себе вдома.

    Влада РФ використовує "автоматичне громадянство" для кримінального переслідування проукраїнських активістів, примусового призову місцевих до армії. А здійснення соціальних, економічних, майнових та трудових прав залежить від наявності російського паспорта. З іншого боку, Росія маніпулює фактом громадянства, наприклад, для видворення неугодних з території півострова як начебто "іноземців".
    Фактично Росія не тільки захопила частину території України, але й підпорядкувала цивільне населення.
  • Викрадення, катування та позбавлення волі.
    З перших днів окупації десятки осіб стали жертвами насильницьких зникнень. Це активіст Тимур Шаймарданов, член виконавчого комітету Всесвітнього конгресу кримських татар Ервін Ібрагімов. Чи закатований та вбитий на початку березня 2014 року активіст Решат Аметов, який був "затриманий" у Сімферополі за одиночний пікет.

    Майже кожна друга справа політичного в'язня супроводжується фактами катувань та жорстокого поводження з боку окупаційних силовиків або нелюдських умов утримування.

    У 2019 році, українські правоохоронці здобули докази причетності двох "самооборонівців" та одного офіцера Збройних Сил Російської Федерації до викрадення Решата Аметова. Їм повідомлено про підозру та оголошено в розшук.
  • Порушення прав власності.
    За період окупації, за різними даними, на півострові було "націоналізовано" понад 500 держпідприємств та профспілок, близько 300 приватних підприємств. Окупаційною владою затверджені переліки майна, яке визнане самовільним і підлягає зносу, включно з житловими будинками.

    З 2015 року через окупаційні суди масово вилучають земельні ділянки у громадян, які стали їхніми власниками за законами України. Масово розселяли будівлі та земельні ділянки в зоні будівництва траси "Таврида" та Керченського мосту.
    Така політика часто змушує людей залишати півострів. Це впливає на зміну демографічної ситуації.
  • Окупація призвела й до погіршення навколишнього середовища півострова.
    Це може мати серйозні наслідки для всього цивільного населення. 

Також відбуваються систематичні переслідування та дискримінація окремих верств населення та груп:

  • Кримські татари: заборона діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, десятки насильницьких зникнень, заборона в’їзду в Крим лідерам кримськотатарського народу, більше 70 кримських татар позбавлені волі за політичними звинуваченнями. За один з останніх років 86% задокументованих обшуків і рейдів по об'єктах власності стосувалися кримських татар.
  • Українці: створені умови, коли вивчення української мови неможливе, допити та затримання активістів з метою залякування, кримінальне переслідування за надуманими звинуваченнями, антиукраїнська пропаганда, що зображує їх як зрадників та терористів.
  • Незалежні журналісти та блогери, яким не лише забороняють в’їзд в Крим на десятки років через їхні публікації, але й переслідують в рамках кримінальних проваджень та вносять до списків екстремістів.
  • Релігійні групи мусульман, Кримської єпархії ПЦУ: 38 із 46 парафій ПЦУ на півострові вимушено припинили свою діяльність. Рішенням Арбітражного суду Калуги від листопада 2019 року Кримську єпархію виселяють з будівлі Кафедрального собору Рівноапостольних Володимира і Ольги в Сімферополі, прийнято рішення про знесення каплиці ПЦУ у Євпаторії.
  • Представники ЛГБТ-спільноти. Російське законодавство щодо заборони пропаганди гомосексуалізму визнане ЄСПЛ таким, що порушує права на свободу вираження поглядів.

Більшість з цих фактів стали підставами для звернення України до Міжнародного суду ООН щодо порушень Росією Конвенції про заборону расової дискримінації.

Яскравим прикладом масових переслідувань є "справи Хізб ут-Тахрір" – за начебто екстремістську діяльність. Окупаційними судами 2019 року учасникам Хізб ут-Тахрір з так званої "Ялтинськоі групи" винесено вироки про позбавлення волі сукупно на 76 років, "першій Сімферопольській групі" – 68 років.

Окремо важливо зазначити й тотальну політику мілітаризації дітей та освіти в Криму. 

Влада РФ активно впливає на несформовану дитячу особистість з метою вселити ідею, що участь у російських війнах є "священним обов'язком кожного громадянина".

Крім зачистки громадського та правозахисного сектору, спостерігаємо й тенденцію до переслідувань та тиску на тих небагатьох адвокатів, які працюють по складних справах політичних в'язнів. 

Загалом після окупації лише 59% адвокатів (з тих, що працювали в Криму на 2014 рік) продовжили свою діяльність. За роки окупації правозахисники зафіксували щонайменше 15 випадків тиску та нападів на адвокатів через їхню діяльність.

Для прикладу, відомого кримського адвоката Еміля Курбедінова, який послідовно захищає політв'язнів, двічі відправляли під незаконний адміністративний арешт через адвокатську діяльність. 

Ролики на місцевому телебаченні затаврували його як "адвоката диявола". А його колеги отримували попередження "про неприпустимість екстремістської діяльності". З 2019 року почалися системні спроби позбавити Курбедінова адвокатського свідоцтва.

Судова система, створена в умовах окупації Криму, не лише не здатна забезпечити ефективний захист від незаконних політичних переслідувань, але іноді є їхнім інструментом. Дослідження правозахисників свідчить, що до роботи в судах були допущені переважно лояльні до влади РФ.

Станом на листопад 2019 року 20% "суддів" є громадянами РФ. Таким чином, на суверенній території України, в порушення норм міжнародного права більше 100 іноземних громадян відправляють правосуддя без згоди на це України. Решта 80% хоча і є громадянами України, проте здійснюють функції суддів в порушення українського законодавства.

Українські правоохоронці, наприклад, повідомили про підозру "суддям Республіки Крим", які незаконно засудили журналіста Миколу Семену, громадських активістів, заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза.

Нерідко політичні бранці в Криму піддавались примусовим психіатричним експертизам. Серед найгучніших випадків – примусове поміщення в 2016 році заступника голови Меджлісу Ільмі Умерова до відділення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.

Типовими є справи щодо переслідувань так званих "диверсантів та шпигунів" з застосуванням катувань при затриманні осіб, подальшим незаконним засудженням та примусовим вивезенням в РФ для відбуття покарання. 

У січні цього року політв’язнів Олексія Бессарабова і Володимира Дудку, засуджених у справі "кримських диверсантів" до 14 років в'язниці, етапували в Ставропольський край РФ.

Неможливо не звернути увагу на розгорнуту окупаційною владою політику переслідувань та втручання в релігійні свободи. Наприклад, "Свідків Єгови", заборонених в РФ. 

У березні цього року за організацію в місті діяльності організації був засуджений мешканець Ялти Артем Герасимов. В рамках його кримінальної справи в декількох містах Криму того року були проведені обшуки в послідовників релігійного об'єднання.

На тлі великого звільнення кримських бранців та військовополонених у вересні 2019 року в суспільстві спостерігалася думка, що наче всі кримські полонені Кремля звільнені. Але це не так. І кількість наших громадян в полоні збільшується.

Права кримчан на материку

Інформація підготовлена громадською організацією "КримSOS"

За даними Меджлісу кримськотатарського народу, після окупації Криму з нього виїхали близько 35 тисяч осіб. Російське вторгнення на півострів і Донбас змусило Україну зіткнутись із ще одним новим для себе явищем – великою кількістю внутрішніх переселенців.

Хтось остаточно вкоренився поза Кримом, хтось – живе між окупацією та материком. Ці люди – такі ж громадяни України, як і мешканці мирних територій. Але час від часу стикаються з низкою проблем.

Встановлення фактів народження/смерті

З 2016 року в Україні діє спрощена судова процедура підтвердження народження та смерті на окупованих територіях. Спрощення полягає у тому, що заяви можна подавати до будь-якого суду і розгляд має відбутись невідкладно.

Проте практика свідчить, що процедура має суттєві недоліки. Зокрема, це тривалість розгляду – справи розглядають від декількох днів до місяців. Попередньо необхідно отримати відмову від РАЦС. Потрібно сплатити судовий збір, послуги адвокатів, нотаріусів, проїзд. Також заявник має приїжджати кілька разів.

За оцінками неурядових організацій, лише 13,5% народжених в Криму після 2014 року мають українське свідоцтво. А воно є підставою для подальшого оформлення паспорту.

Отримання паспортних документів

Під час виготовлення паспорту інформацію про людину вносять до Єдиного державного демографічного реєстру. Тому проводиться так звана ідентифікація особи. І ця процедура є основною проблемою кримчан, які вперше отримують паспорт.

Особи встановлюють, порівнюючи різні дані, у тому числі біометричні, з інформацією в реєстрах, картотеках, базах даних тощо. Процедура ідентифікації як для переселенців, так і для мешканців окупованих територій є ускладненою, а іноді – неможливою. Адже майже всі паперові картотеки МВС, ДМС залишилися на тимчасово окупованій території.

Передбачений ще один варіант – встановлення особи, яке передбачає опитування, як правило, не менше трьох родичів та/або сусідів. Проходження цієї процедури також ускладнюється тим, що люди проживають на окупованій території.

Непроходження процедури встановлення особи призводить до відмови у видачі паспорта. А це впливає на реалізацію людиною своїх прав та свобод. Крім того, проживання без паспорту є адміністративним порушенням і може призвести до покарання: від попередження до штрафу.

Отримуючи ID-паспорти, мешканці окупованої території не можуть зареєструвати своє місце проживання у Криму. За законом, місце проживання підлягає обов’язковій реєстрації. Зазвичай дітей реєструють разом із батьками. Проте у разі, коли зареєстроване місце проживання батьків знаходиться в окупації, неможливо зареєструвати там дітей. 

Проблемою також залишається неможливість для переселенців отримати довідку про склад сім'ї, наприклад, для проведення перерахунку пенсії, соціальних виплат.

Вільна економічна зона для кримчан: умови перетину і обмеження

У 2014 році Верховна Рада ухвалила закон, яким створила вільну економічну зону "Крим". Це призвело до обмеження прав кримчан і тих, хто перетинає КПВВ. По суті, на адмінмежі був встановлений митний контроль, що суперечить іншим законам України.

Кримчани не можуть вільно евакуювати своє майно через чітко визначений законом перелік речей, які вважаються особистими, та обов'язок оподатковувати всі товари на понад 500 євро та 50 кг, що ввозяться на митну територію України.

Наприклад, українські прикордонники відмовляють кримчанам у перевезенні музичних інструментів, меблів, власних витворів мистецтва, рослин, габаритної побутової техніки. Сама процедура відмови, за твердженнями правозахисників, не є прозорою та призводить до корупційних ризиків.

Закон про вільну економічну зону також зробив кримчан "нерезидентами", він обмежує користування банківськими та нотаріальними послугами, отримання пенсійних та соціальних виплат.

Доступ до освіти

Навчання в окупованому Криму відбувається за російськими правилами. Згідно з даними підконтрольного Кремлю "Міністерства освіти Криму" більше 10 тисяч молодих людей щорічно закінчують школи. Але від 2014 року приблизно з 90 тисяч випускників кримських шкіл лише близько 5 тисяч сертифіковані МОН України.

Кримська молодь не має повноцінного доступу до всіх освітніх процесів, які є у їхніх однолітків з материкової частини України. 

Детально про особливості освіти мешканців окупованого півострова читайте у розділі "Освіта".

Права родичів політв'язнів

За даними Об'єднання родичів політв’язнів Кремля, станом на лютий 2020 року Російська Федерація утримує в Криму щонайменше 95 українських політичних в’язнів. Вони та їхні родини потребують державних гарантій захисту, які на сьогоднішній день не реалізуються в повній мірі.

До Верховної Ради попереднього скликання подавали 7 законопроєктів, які мали це питання врегулювати. Однак жоден, на думку Об'єднання родичів політв'язнів Кремля, не відповідав ані міжнародному законодавству, ані очікуванням самих заручників та їхніх родин.

Пізніше Мінветеранів разом з активістами розробило новий проєкт. 9 листопада 2019 року він був презентований, і з того часу знаходиться на експертному розгляді в Офісі президента.

Правозахисники також кажуть про проблеми з отриманням родичами політв'язнів 100-тисячної допомоги від держави: порушення строків розгляду документів чи неправомірні відмови.

Показовою є втрата родиною політв’язня Володимира Якименка можливості отримати державну допомогу. Правозахисники звинувачують в цьому чиновницький апарат Мінветеранів, де не розглядали заяву з вересня по грудень 2019 року. Родина отримала відмову дуже пізно і не змогла вже подати документи повторно.

ЗМІ і свобода слова 

 

Розділ підготувала головна редакторка "Української правди" Севгіль Мусаєва

Сьогодні окупований Крим можна із впевненістю назвати територією без свободи слова та інформаційним гетто Російської Федерації. 

Ні, це зовсім не емоційна оцінка. До такого ж висновку приходять міжнародні правозахисні організації. У Криму ситуація зі свободою слова гірша, ніж в Ірані, Сирії, на Кубі та в Білорусі, йдеться в звіті американської неурядової організації Freedom House.

Доступ населення Криму до інформації, яка відрізняється від позиції окупаційної влади, сьогодні відсутній. У Криму працюють пропагандистські російські і кримські ЗМІ. Майже всі незалежні журналісти змушені були покинути півострів через загрозу порушення кримінальних справ і фізичної розправи з боку так званої самооборони Криму.

Вороже ставлення до ЗМІ склалося з перших днів активної фази окупації півострова. У Криму били, ламали апаратуру, всіляко перешкоджали роботі журналістів багатьох ЗМІ, серед яких українські телеканали "Інтер", Громадське, проект "Крим.Реаліі", інтернет-видання "Центр журналістських розслідувань", телеканал АTR.

Репресії щодо журналістів тільки посилилися після так званого референдуму. У результаті півострів змушені були покинути "Чорноморська телерадіокомпанія", інтернет-видання "Центр журналістських розслідувань", проект Black Sea News та багато інших журналістських проектів.

Для інших незалежних ЗМІ були створені умови, за яких вони також не змогли продовжити свою роботу на півострові. 

Наприкінці 2014 року "кримська влада" почала процес перереєстрації кримських ЗМІ відповідно до російського законодавства.

Так була реалізована зачистка кримського інформаційного простору від незалежних медіа. Навесні 2015 року "кримська влада" відмовила в ліцензіях 18 кримськотатарським медіа.

Серед них, зокрема, єдиний кримськотатарський телеканал АTR.

1 квітня 2015 року телеканал припинив своє мовлення на окупованому півострові – "кримська влада" відмовила йому в продовженні ліцензії. Сьогодні, через заборону роботи в Криму, телеканал ATR мовить на півострів з материкової частини України, але має суттєві проблеми з фінансуванням.

Загалом за 6 років окупації, за даними правозахисних організацій, зафіксовано понад 300 фактів тиску на журналістів та блогерів в Криму, 11 кримінальних та 13 адміністративних справ проти журналістів, понад 100 випадків перешкод у зйомці та біля 50 довільних затримань. На території Криму блокується щонайменше 21 український сайт та українські медіа.

Зараз в медіапросторі окупованого Криму, який повністю контролюється владою РФ, можна спостерігати дві основні тенденції: забути про Україну або сформувати з українців, кримських татар чи нелояльних до окупаційної влади образ ворога.

Кілька прикладів "типових" для окупованого Криму кримінальних справ.

11 березня 2020 року в Криму відбулись чергові незаконні обшуки в семи будинках кримських мусульман, зокрема в будинку матері журналіста телеканалу ATR Сейтумера Сейтумерова.

На місце обшуків не допускали адвокатів, а у всіх осіб, які приходили до будинків на підтримку переслідуваних, силовики відбирали особисті дані з метою залякування. 

Після обшуків російські силовики затримали чотирьох осіб, яким закидають нібито участь у забороненій в РФ організації Хізб ут-Тахрір.

Загалом українські та міжнародні правозахисні організації Amnesty International, Кримська польова місія з прав людини, Центр інформації про права людини називають тиск офіційного Кремля на свободу слова в Криму "абсолютно зухвалим".

Сьогодні українські ЗМІ не можуть безпечно працювати на території Криму. Тому українські видання і телеканали використовують зазвичай акредитацію російських медіа. Так, наприклад, на території півострова працює знімальна група телеканалу "Інтер". Але і це не завжди гарантує безпеку.

Поширеною є практика заборони в'їзду на територію Криму для українських журналістів. Так, зокрема у 2016 році російська влада заборонила в'їзд на 5 років на півострів для журналістки "Української правди" Анастасії Рінгіс. Протягом двох років до цього вона писала репортажі з окупованого Криму.

У 2019 році так само був заборонений в'їзд на територію Криму для журналістки Олени Савчук, яка висвітлювала суди над кримськими татарами. 

Взимку  2020 року окупанти заборонили в'їзд до Криму на 35 років журналісту на правозахиснику Тарасу Ібрагімову.

***

За шість років Росія зробила усе можливе, аби знищити навіть згадку про Україну в окупованому Криму. Зараз Путін намагається відтворити на окупованому півострові закриту військову базу. Проблема полягає в тому, що на її території проживає більше двох мільйонів людей.

Тому стратегія російської влади зводиться до створення абсолютної атмосфери страху в Криму. Репресії проти незгодних, тотальна пропаганда та військове виховання головні інструменти Росії.



powered by lun.ua