Кримські зрадники. Як склалось життя лідерів окупації півострова

Соня ЛукашоваСоня Лукашова, Євген БудерацькийЄвген Будерацький
Колаж: Андрій Калістратенко
70422 перегляди
Вівторок, 25 лютого 2020, 06:00

Шість років тому почалися події, які поклали відлік окупації Криму. 26 лютого 2014 року біля будівлі Верховної Ради Криму пройшов численний мітинг за єдність, який завершився зіткненнями між проукраїнськими активістами та прихильниками "Русского единства". Наступного дня будівлю Ради заблокували невідомі люди у військовій формі, які згодом отримають прізвисько "зелені чоловічки".

Першого березня Рада Федерації дозволить Путіну ввести російські війська до України.

Путіну вистачить три тижні, аби анексувати Крим. Але ця бліцкриг-операція навряд чи була можливою без статистів Кремля, кримських політиків, кожний з яких виконав свою роль у виставі. 

"Українська правда" згадує, хто допомагав Росії окупувати Крим та як склалася їхня доля.

Обличчя "кримської весни"

 
Лідери  Криму підписують "договір" з Путіним 18 березня 2014 року
фото: Aleksey Nikolskiy

Сергій Аксьонов

 

До окупації: 90–ті, бізнес і дрібна політика

Один з лідерів окупації з боку кримчан Сергій Аксьонов – родом з Молдови. До того, як захопити владу в Криму, він не займав у ній ключових позицій.

На український півострів потрапив після школи: на початку 90–х закінчив у Сімферополі Вище військово-політичне будівельне училище, а згодом – Університет економіки та управління.

Далі, за офіційною біографію, Аксьонов 15 років працював виключно в бізнесі, у керівництві кількох приватних фірм. Займався, зокрема, консервованими продуктами. Родина Аксьонова також володіла півтора десятками фірм, більшість з яких займалась забудовами або нерухомістю.

Але є і непублічна версія його "кар'єри". Згідно з нею, Аксьонова не обійшли "лихі 90–ті". Ба більше, його називають одним з учасників ОЗУ "Греки" та іншого впливого угруповання "Сейлем". 

Прізвисько "Гоблін", яке нібито носив тоді чоловік, стало дуже розхожим після його приходу до окупаційної "влади".

У міліцейських документах того часу, неодноразово опублікованих у мережі, йдеться про можливу причетність кримського сепаратиста до вбивств конкурентів і своїх же соратників.

Аксьонов ці темні сторінки у житті заперечує і ще 10 років тому судився з тими, хто розповідав про "Гобліна".

Наприкінці 2000–х – початку 2010–х він був дрібним регіональним діячем, який лише починав шлях у політику. Прийшов він туди з проросійських організацій. У 2010 році очолив громадсько-політичний рух "Русское единство" та зайшов із ним у парламент АРК.

За кілька років до окупації тоді ще український політик Аксьонов не висловлював сепаратистських ідей і запевняв, що душа у нього сильніше болить за Україну, ніж за Росію.

Він хоч і підтримував вступ у Митний союз і ностальгував за радянською школою, але неодноразово відкидав ідеї про приєднання Криму до Росії і навіть закидав східним сусідам "імперські амбіції" та "чиновницьке свавілля".

"Сьогодні ми живемо в Україні, у мене український паспорт, українське громадянство. Тому обговорювати всі проблеми необхідно тільки в дружніх, братніх відносинах між нашими країнами", виступав Аксьонов у 2012 році на телебаченні.

Пізніше, знайшовши собі місце під сонцем окупантів, він буде називати Росію батьківщиною, яка дала кримчанам довгоочікувану "любов і турботу".

До речі, власником українського паспорту Аксьонов став лише наприкінці 90–х, а 6 років по тому міг отримати ще й російський. Про прийняття Аксьонова у громадянство РФ свідчить нібито указ президента РФ Володимира Путіна, виданий 2003 року. Нібито – тому що офіційної його версії у мережі немає, документ опублікований на профільному, але не державному сайті.

Офіційно Аксьонов отримав російський паспорт уже в березні 2014 року.

 
З 2014 року і донині Аксьонов залишається незмінним і невизнаним міжнародною спільнотою "головою Криму"
фото: kremlin.ru

Роль в окупації: із Івана в пана

На виборах 2010 року партія Аксьонова набрала лише 4% голосів. А два роки по тому, коли проросійський політик спробував пробитись у Верховну Раду, отримав лише 9% підтримки, посівши на одному з мажоритарних округів Криму лише 4–е місце.

Тож до 2014 року Аксьонова складно було назвати впливовим лідером. Однак саме він з перших днів російського вторгнення очолив спочатку сепаратистський рух у Криму, а потім і окупаційну владу.

26 лютого під Верховною Радою Криму відбувся масовий мітинг із сутичками: по один бік – кримські татари на чолі з Рефатом Чубаровим, по інший – "Русское единство" під керівництвом Аксьонова. 

27 лютого кримський парламент, захоплений так званими "зеленими чоловічками", призначив 41–річного Аксьонова новим прем'єром.

Уже за кілька днів він звернеться до Володимира Путіна з проханням "посприяти у забезпеченні миру і спокою" на півострові та самовільно підпорядкує собі всіх кримських силовиків, військових і правоохоронців.

Пізніше Аксьонов закликатиме до сепаратизму мешканців інших регіонів України, лякаючи їх "політиками–нацистами" та "страшними наслідками" європейського вибору, який "вже не загрожує Криму".

18 березня був підписаний так званий "договір про прийняття Республіки Крим до Російської Федерації". Володимир Путін – зі сторони РФ, і троє лідерів сепаратистського руху – від Криму. Серед них був і Аксьонов.

 
Офіційно Аксьонов отримав російський паспорт уже в березні 2014 року

Після окупації: клан Аксьонових у Криму

З 2014 року і донині Аксьонов залишається незмінним і невизнаним міжнародною спільнотою "головою Криму". До минулого року також поєднував посаду очільника окупаційного уряду. 

Як і належить, головний сепаратист Криму – вірний соратник Володимира Путіна. У липні 2014 року він очолив список кандидатів до "парламенту Криму" від "Единой России", входить до вищої ради партії.

Аксьонов – кавалер кількох російських орденів, премій і медалей, переважно – за окупацію. А його родина перетворилась у Криму на справжній клан "держправлінців".

Loading...

Офіційно "голова Криму" – не дуже заможна людина. Але, за підрахунками журналістів, після окупації його особисті доходи зросли вдвічі, а доходи родини – у кілька разів.

Дружина, наприклад, на третьому році окупації заробила в 11 разів більше, ніж у 2014–му, 22–річна дочка вже має бізнес у звичній для Аксьонових сфері нерухомості, а теща є власницею квартири на 234 м² в елітному районі Москви.

Українські правоохоронці підозрюють Аксьонова у сепаратизмі, захопленні влади, створенні злочинної організації. У підозрі є також стаття про незаконне заволодіння державним кримським майном – "приватизацію" табору "Артек".

СБУ має затримати Аксьонова, щойно це стане можливим. Він оголошений у розшук – але лише національний, не міжнародний. Відносини українських правоохоронців з Інтерполом у справах зрадників зазвичай погані.

"Інтерпол відмовляє в оголошенні міжнародного розшуку, посилаючись на статтю 3 свого Статуту ("організації категорично заборонено здійснювати будь-яке втручання або діяльність політичного, військового, релігійного чи расового характеру")", – пояснює заступник генпрокурора Гюндуз Мамедов.

Нині "голова Криму" – під санкціями, європейськими та українськими, які безуспішно намагався скасувати у київських судах. До слова, адвокати Аксьонова про його справи на материковій Україні не забувають – вони подають скарги у різних справах, кримінальних і адміністративних. Наприклад, намагались навіть зняти арешт з кримського майна Аксьонова, який наразі є скоріше формальністю, адже фізично українська влада це майно контролювати не може.

Володимир Константинов

 

До окупації: забудови і "Партія регіонів"

Земляк Аксьонова та ще один лідер окупації Володимир Константинов пройшов трудовий шлях "від помічника машиніста каменерізної машини до голови кримського парламенту". Саме так про нього пишуть кремлівські ЗМІ.

Освіту, початкову і вищу, за спеціальністю "промислове і цивільне будівництво" отримав вже у Криму. З 17 років працював на технічних посадах: тим самим помічником машиніста, майстром ремонтно-будівельного управління. Служив у радянській армії. Після неї знову повернувся до технічних спеціальностей – у ремонтно-будівельне управління тресту "Укррембудматеріали", де за десять років дійшов до посади начальника.

У 90–х роках управління, де колись працював Константинов, стає орендною фірмою "Консоль", і чоловік її очолює. А за кілька років він із дружиною реорганізовує фірму у "Консоль ЛТД", започаткувавши власну будівельну імперію.

У 1998 році Константинов вперше пройшов до Верховної Ради Криму, тоді – як безпартійний. Паралельно з походом у політику він залишався очільником будівельної корпорації "Укрросбуд", до якої входила "Консоль".

Зробивши перерву на одне скликання, у 2006 році майбутній сепаратист повернувся до  кримського парламенту, але вже з "Партією регіонів", очолював регіональний осередок партії та блок "За Януковича!".

З політсилою експрезидента він пішов на вибори і в 2010 році, після чого став спікером ВР Криму. Обійнявши тоді найвищу посаду у республіці, Константинов заявив, що відходить від будівельного бізнесу. Але журналісти продовжували прослідковувати зв'язок між ним і "Консоллю".

Тим часом компанія вже встигла стати героєм скандалів і звинувачень в оборудках. Гнівні відгуки летіли від українських і російських пайовиків, які роками не могли дочекатись своєї нерухомості. Багатомільйонні державні замовлення поросли мохом. Переписаний на офшори забудовник потонув у боргах, а його керівництво наздоганяли кримінальні справи.

І тоді російська окупація стала дуже вчасною для бізнесу Константинова.

Роль в окупації: від перемовника до маріонетки окупантів

Кінець лютого 2014 року. У Києві перемагає революція. Під стінами парламенту Криму – протести. Сепаратисти вимагають від Константинова рішучих дій: не підпорядковуватись центральній владі, проводити референдум про незалежність і звертатись до Росії по допомогу.

Та спікер кримського парламенту не схожий на бравого революціонера. Він заходить у парламент через "чорний вхід" – вийшовши до мітингувальників, обіцяє їм позачергову сесію, але без конкретики.

У ці дні Константинов кілька разів повторював: Крим не буде відділятись від України. 

Рефат Чубаров пізніше згадував, як вів зі спікером перемовини і був упевнений, що Константинов не доведе ситуацію до крайнощів. Але в якийсь момент зрозумів, що "щось відбувається не те", що навколо – "не наші люди":

"Потім я зрозумів, що Константинов боявся не можливих наслідків того, що відбувалося в Криму. Він боявся того, що принесуть ці люди".

І от 27 лютого вранці росіяни захопили будівлю Верховної Ради Криму. Всередину загарбники пропустили лише Константинова і тих, на кого він вказав. Спікер мав знати, хто ховається за масками "зелених чоловічків", але на питання журналістів про це не відповідав.

З будівлі, яку охороняли дула російських автоматів, найвищий кримський посадовець починає впевнено звинувачувати київську опозицію в "екстремістській політиці" і продовжує вважати президентом втікача Януковича

Константинов організовує засідання просто у захопленій залі. Там розпускають уряд АРК і призначають референдум про розширення автономії. Голова парламенту знову обіцяє не від'єднуватись від держави.

Та це вже не було в його волі. Росіяни продовжують захоплювати Крим, а плани щодо референдуму зміняться ще двічі. Спочатку його посунуть з травня на кінець березня, а потім змінять суть.

Зрештою на "референдумі" окупанти пропонують обрати: або возз'єднання з Росією, або повернення до Конституції Криму 1992 року, яка наділяла республіку ширшою автономією.

Тепер, коли перевага очевидно була на стороні росіян, Константинов уже казав, що "повернення Криму в Україну виключене", і залякував людей "фізичним знищенням". Він уже жадав об'єднання з Росією усієї України і називав останню "частиною єдиного великого російського світу".

Згодом Константинов, як і Аксьонов, буде у трійці сепаратистів, які поїхали в Москву закріплювати окупацію своїми підписами.

 
Константинов відкривав у Криму "штаб громадської підтримки" Путіна

Після окупації: знову забудови і "Единая Россия"

Константинов після російського вторгнення зберіг свою посаду. І український закон, і окупанти вважають її найвищою у Криму.

Вже у перші місяці він вступив до лав путінської "Единой России" і став другим номером, після Аксьонова, у списку партії на місцевих "парламентських виборах". Входить до генеральної ради політсили та є секретарем її регіонального відділення.

Константинов відкривав у Криму "штаб громадської підтримки" Путіна, висловлювався "за" непопулярні президентські ідеї, як-от пенсійна реформа.

Тим часом будівельні справи Константинова, які ледве зводили кінці з кінцями, після окупації пішли вгору. Перереєстрована за російськими законами "Консоль–Строй ЛТД" з 2015 року отримала держзамовлень на понад 2 мільярди рублів. Перші кілька років її виручка невпинно зростала. 

З тією "Консоллю", яка була зареєстрована за українським законом, нині судяться клієнти, які так і не побачили оплачених квартир. Лише державі вона винна більше 10 мільйонів гривень. Правоохоронці розслідують кілька справ про довгобуди кримського політика.

Він сам – у розшуку за підозрою у держзраді, сепаратизмі, захопленні влади і створенні злочинної організації. Як і у випадку з Аксьоновим, суд дозволив затримати Константинова.

Олексій Чалий

 

До окупації: бізнес і жодної політики

Третій лідер сепаратистів, Олексій Чалий сам родом з Москви. Серед тих, хто 18 березня поїде підписувати договір з Путіним, він єдиний не політик. 

Навчався у тоді ще радянському Севастополі, спершу – у військовому училищі, згодом – у приладобудівельному університеті.

Потім працював за спеціальністю – у лабораторіях електричних апаратів, і зрештою прийшов у близький за профілем бізнес. 

Відома фірма "Тавріда Електрик", яку вважають підконтрольною Чалому, на ринку ще з початку 90–х. Вона з'явилась саме як російський бізнес, а вже потім була зареєстрована українська філія.

Фірма займається виробництвом електророзподільної та контрольної апаратури: робить комутаційні апарати, вимірювальні датчики струму і напруги.

На паперах севастопольського сепаратиста немає серед власників "Тавріди…", а офіційна біографія стверджує, що він з 1990 і до 2014 року працював у компанії директором.

Однак саме Чалий був засновником однойменної фірми у 90–х, а нині власниками значаться його колишній бізнес-партнер і соратник.

Роль в окупації: "народний" сепаратист

В офіційній біографії Чалого, опублікованій окупантами, його політичний шлях починається так: "Восени 2013 року вкрай негативно поставився до угоди про асоціацію України і Європейського Союзу… На погляд Олексія Чалого, асоціація у пропонованому вигляді не тільки заперечує право росіян, в тому числі севастопольців, на самобутню історію і культуру, а й завдасть удару по економіці України".

У листопаді бізнесмен разом із більш ніж півсотнею севастопольців підписав звернення до місцевих і народних депутатів. Вони вимагали звернутись до Віктора Януковича, щоб зупинити євроінтеграцію.

Після цього "кримська весна" занесла Чалого у владу. 23 лютого 2014 року у Севастополі пройшов мітинг "проти фашизму", після якого маловідомий бізнесмен став обличчям місцевого сепаратизму. Йому віддали посаду "народного мера".

Вже менше ніж за місяць Чалий потискатиме руку президенту Росії і поставить підпис під окупаційною угодою.

За часів окупації: коротка кар'єра і знову бізнес

"Мер" Севастополя був і справді найбільш "народним" серед усіх лідерів сепаратистів і навіть до Путіна приїздив без костюма. Чалий дозволяв собі відверто висловлюватись про недоліки місцевої влади чи критикувати ідеї "патріотів–сепаратистів", які йому не подобались.

Кар'єра "народного мера" швидко зійшла нанівець. 1 квітня 2014 року Чалого призначили "в.о. губернатора" міста та вже за півмісяця віддали цю посаду російському військовому, осетинцю Сергію Меняйлу, який брав участь в окупації грузинських територій.

Сам Чалий займався розробкою "концепції соціально–економічного розвитку Севастополя", яка потім була покладена в основу програми регіонального осередку "Единой России".

Він очолив севастопольський список партії, а потім – і місцевий окупаційний парламент, так звані "Законодавчі збори", куди увійшов з партією Путіна.

 
23 лютого 2014 року у Севастополі пройшов мітинг "проти фашизму", після якого маловідомий бізнесмен Чалий став обличчям місцевого сепаратизму
фото: тасс

Але і на цій посаді Чалий увесь термін не просидів. Уже у березні 2016 року він подав у відставку, пояснивши її відсутністю зрушень в економіці:

"В цілому робота влади незадовільна на даному звітному етапі, і за це хтось повинен нести відповідальність. Як на мене, перш за все за це повинна нести відповідальність та людина, яка очолювала список Партії, декларувала такі цілі, тобто я".

Але ЗМІ тоді писали про конфлікт Чалого з Меняйлом. "Народний мер" на це лише натякав, кажучи, що дарма залишив пост губернатора: "До влади прийшли люди, що володіють рідкісним поєднанням двох якостей: некомпетентність і чванство".

Тим часом бізнес-справи севастопольця йшли значно рівніше. Свою кримську фірму він ще 2014 року переніс у Київ. Нині "Тавріда Електрик" працює і в Росії, і в Україні. Під санкції вона не потрапила, адже офіційно серед власників Чалого немає.

"Я ж розумний хлопчик, я розумів, що буде слідом за революцією, – сказав він якось російським журналістам. – Я продав компанію, щоб бізнес не угробили".

Хоча, за словами бізнесмена, компанія з труднощами пережила 2014 рік: співробітників у США допитували і нібито взяли з них обіцянку не спілкуватись з власником.

Служба безпеки України оголосила Чалого у розшук за підозрою у сепаратизмі, захопленні влади і створенні злочинної організації. 

На його фірму теж відкрили справу – через нібито заволодіння державними і комунальними коштами, які виділялись на випробування. 

Наталія Поклонська

 

До окупації: прокурорська кар'єра

Рядові прокурори зрідка стають настільки відомими, як Поклонська. У доокупаційні часи уродженка Луганської області й одна з майбутніх очільниць окупаційної влади працювала у прокуратурі. Спершу – у Кримській, а за два роки до Революції Гідності перейшла у Генпрокуратуру.

Чи не найвідоміша справа, де вона вела обвинувачення, стосувалась одного з кримських ОЗУ – "Башмаки", а зокрема, ексдепутата Криму і колишнього директора футбольного клубу "Таврія" Рувима Аронова.

У мережі навіть поширювалася інформація, що під час суду над Ароновим на прокурора напали, і нібито саме через це її міміка стала такою специфічною. Однак сама Поклонська побиття спростувала і запевнила, що її тоді отруїли. 

Роль в окупації: ширма для репресій

За словами самої Поклонської, її шлях до зради виглядав наступним чином. 25 лютого 2014 року вона подала у відставку, бо "соромно жити у країні, де вулицями гуляють бандити". Але начальство запропонувало їй спочатку сходити у відпустку. Тоді прокурор поїхала у Сімферополь і запропонувала свою допомогу новій тамтешній "владі". Сепаратисти саме шукали собі головного прокурора, і Поклонська стала першою, хто "не злякався".

11 березня її призначили "прокурором АРК". Того дня вона вийшла на пресконференцію, заявивши про "антиконституційний переворот" і "свавілля" у Києві. 

Того ж дня у Києві Поклонську звільнили з української прокуратури.

Юне жіноче обличчя окупаційних "правоохоронців" тоді у багатьох викликало здивування й усмішки. Поклонська стала героїнею мемів у стилі аніме. Пізніше це обличчя прикриватиме жорсткі рішення російської влади.

Саме за клопотанням Поклонської був заборонений Меджліс кримськотатарського народу, який Росія визнала "екстремістським". Поклонська також працювала над обвинуваченнями у справі режисера Олега Сенцова та учасника Євромайдану Олександра Костенка.

 
Поклонська – віддана прихильниця не лише окупаційної влади, а й загалом імперських амбіцій Росії

За часів окупації: російський імперіалізм і велика політика

"Прокурором Криму" Поклонська була до осені 2016 року. По тому – отримала мандат Державної Думи Росії за списком "Единой России".

Україна та європейська спільнота не визнає вибори, які пройшли у Криму і в результаті яких тамтешні політики стали "депутатами".

Експрокурор продовжує називати себе українкою, викладаючи фото у вишиванці. Вона каже, що російське телебачення несправедливо виставляє українців дурнями, і вчить журналістів, що правильно говорити "в Україні", а не улюблене пропагандистами "на".

Така нібито "українськість", очевидно, не суперечить службі Росії. Поклонська – віддана прихильниця не лише окупаційної влади, а й загалом імперських амбіцій Росії. Її фанатична прихильність до розстріляної царської родини викликає насмішки навіть у частини російського суспільства.

Біля свого "відомства" у Криму "прокурор" відкрила каплицю та бюст останнього імператора Миколи II. У 2016–2017 роках, коли в Росії зняли фільм про його любовну інтрижку, Поклонська боролась зі стрічкою через "образу почуттів вірян".

Колись рідні для Поклонської правоохоронні органи України оголосили її у розшук. Статті – звичні для колег–окупантів: держзрада, сепаратизм, захоплення влади і злочинна організація. Крім того, на неї завели справи за заборону Меджлісу і переслідування українців.

Зрадники у командуванні ВМС України 

Роль в окупації: зрада за день

За тиждень до активної фази окупації, 19 лютого 2014 року, тоді ще президент Віктор Янукович призначив командувача ВМС України Юрія Ільїна начальником Генерального штабу. На цій посаді він просидів 10 днів – його звільнили 28 лютого.

Командувачем ВМС України лишився Сергій Єлісєєв. Згодом виявилося, що під час захоплення Верховної Ради Криму Єлісєєв та начальник штабу ВМС Дмитро Шакуро написали рапорти "на військово-лікарську комісію, з подальшим звільненням із лав ВМС". 

За словами майбутнього командувача ВМС України Сергія Гайдука, саме за особистою вказівкою Шакуро 28 лютого було знищено всю бойову документацію – карти, бойові розпорядження, шифроапаратуру, блокноти для кодування та секретного управління силами.

1 березня, коли Росія фактично оголосила війну Україні, в.о. президента Олександр Турчинов призначив новим головою ВМС України контрадмірала Дениса Березовського. 

Вже наступного дня новопризначений відмовився виконувати накази української влади, порушив присягу, був відсторонений від посади. Це не завадило йому вимагати у військовослужбовців у Криму не чинити опору РФ та здати зброю на склади.

За часів окупації: "висилка" в Росію

Після окупації контрадмірали, які підтримували окупацію, недовго перебували в Криму.

Березовський у квітні 2014 року призначений заступником командувача Чорноморського флоту РФ, а вже наступного року транзитом через Військову академію Генштабу ВМС РФ у Москві переведений на посаду заступника командувача Тихоокеанським флотом РФ. 

І хоча нещодавно він отримав звання віцеадмірала, але підвищувати до командуючого, яким він був у ВМС України, в РФ його не поспішають.  

Не дуже пощастило й двом іншим фігурантам окупації. Сергія Єлісєєва і Дмитра Шакуро не підвищили. Їх теж перевели з Криму – на Балтійський і Каспійський флоти відповідно. При цьому Шакуро, за даними Військової прокуратури, вже звільнився з військової служби та знову повернувся до Криму

Всі троє контрадміралів були оголошені в розшук за дезертирство та державну зраду. 

У той же час Юрій Ільїн, який теж був оголошений в розшук, ще й намагався судитися з Міноборони й експрезидентом Петром Порошенком за матеріальну допомогу, та з Юрієм Луценком – за честь і гідність. Безуспішно. 

Багато хто з рядових військових – нині теж підозрювані у дезертирстві.

"На жаль, лише одиничні випадки затримання на материковій частині України, – каже заступник генпрокурора Гюндуз Мамедов. – Ці особи переховуються або на тимчасово окупованій території, або на території РФ".

Правоохоронці: прокурори та сбушники

З початком окупації Криму державній присязі зрадили тисячі українських правоохоронців.

Ще до відкритого російського вторгнення на півострів з Майдану повернулись місцеві бійці "Беркуту", які потім пішли в "органи" окупантів.

Прокуратура і Служба безпеки навіть публікували поіменний список своїх колег-зрадників. ГПУ тоді назвала 144 прізища, СБУ – 1391.

Колишній керівник СБУ Валентин Наливайченко розповідав у суді щодо Віктора Януковича, що лише п'ята частина службовців лишилась вірною державі.

Один із найвідоміших зрадників – начальник севастопольського управління СБУ Петро Зима, який одразу перейшов на бік окупантів. 

У березні 2014 року Аксьонов віддав йому в управління усю кримську Службу безпеки, хоча в СБУ це призначення назвали незаконним, а його самого – "давнім агентом ФСБ". У 2015 році ходили розмови про його кураторство над "спецслужбами" бойовиків на Донбасі.

***

Прокуратура направила до суду близько сотні справ проти кримських зрадників і сепаратистів. Більшість цих справ – заочні. 

Стаються лише поодинокі випадки, коли фігурантів вдається спіймати на материковій Україні. Наприклад, з 68 підсудних депутатів ВР Криму лише один, Василь Ганиш, реально постав перед судом.

Росія захищає їх не лише від ув'язнення, а й навіть від заочних вироків. Дійти до них можна тільки через міжнародний розшук, а Інтерпол часто бачить в українських запитах "політичне переслідування".

Враховуючи, як важко проходять процеси в міжнародних судах, навряд чи варто сподіватись, що посібники анексії швидко отримають по "заслугах". Але це зовсім не означає, що їм вдасться уникати відповідальності завжди. 

Соня Лукашова, Євген Будерацький, УП



powered by lun.ua
Жити в окупації, коли в усьому світі пандемія. Як проходить карантин у Криму і на Донбасі
Коронавірус, стратегія щодо Донбасу, Європа та Китай: велике інтерв'ю глави МЗС Дмитра Кулеби
Без Олімпіади та Євро і це не все: як коронавірус відправив у нокдаун світовий спорт
Чи могли ви вже перехворіти на коронавірус раніше? Думки експертів
Усі публікації