Казкове перетворення Зеленського, казкарі війни Кім і Арестович, голка зі смертю Кощія-Путіна – розповідає фольклористка Олеся Бріцина

Субота, 23 квітня 2022, 16:00
колаж: Андрій Калістратенко

"Ми всі зараз шукаємо стіни, які б нас захистили", − чую голос в слухавці.

За спиною − стіна підвалу. Насправді я уявляю, як вона разом зі стелею падає на всіх, хто поруч.

25 лютого. Сьогодні я мала б говорити про українські казки з фольклористкою Олесею Бріциною та натомість сиджу в підвалі київського багатоквартирного будинку, на якому червоним написано "Укриття".

Замість інтерв'ю − коротка розмова. Цієї миті пані Олеся так само ховається від обстрілів у себе в льосі − в київському передмісті.

"Але від долі не втечеш, − продовжує вона. − У казці, до речі, цей сюжет поширений".

За десять днів я подзвонила Олесі Юріївні знов. І протягом наступного місяця чула її бадьорий голос під виття сирен.

Ми говорили про невідворотність долі та свободу волі, про "казкове" перетворення Володимира Зеленського, про сміх проти страху, про шлях до голки, на кінці якої смерть колективного Путіна, про Віталія Кіма й Олексія Арестовича як сучасних казкарів, про мертву і живу воду, яка потрібна нам сьогодні. 

 
всі ілюстрації андрія калістратенка, уп

Розмова перша. Жорстока доля і щасливий кінець

4 березня. Пожежа на Запорізькій АЕС. Фрегат "Сагайдачний" затопили, щоб не дістався ворогу. Бомбардування Чернігова забрало життя 47 людей. 82% українців вірять у перемогу. НАТО не погоджується забезпечити безпольотну зону над Україною. Маріуполь знищують. Окупанти зосередилися на оточенні Києва.

Відчути себе героєм казки не так вже й складно. Особливо, якщо згадати, що починається вона з того, як герой йде з дому. Або ж його виганяють.

Київ, мій дім, я так само залишила.

Сидячи в чужій квартирі, де мою сім'ю тимчасово прихистила львівська родина, я зателефонувала Олесі Юріївні. Вирішила говорити про казки попри все. Де ще шукати той щасливий кінець?

Трималась за ідею, як за рятівне коло, яке мало допомогти не втопитися у страху й новинах.

У діяльності людина живе. Без діяльності людина скніє. Не знаю, чи ви чуєте, але зараз тривога. Я в погребі, проте готова говорити хоч зараз, каже Олександра Юріївна. 

− Тоді почнімо, − радію я. 

− Останнього разу ви згадали про невідворотність долі.

− Невідворотність долі та її загадка завжди цікавила людство. Це дуже давній сюжет. Усі його знають, як сюжет про царя Едіпа, якому напророкували вбивство батька й одруження з матір'ю. У спробі уникнути пророцтво він зрештою сприяв його здійсненню. Це і є фатальність жорстокої долі.

Або візьмемо історію Христа. На горі біля Гетсиманського саду він просив: "Отче, все Тобі можливе, відведи від мене цю чашу". Але й мирився з нею: "Та не як я хочу, а як Ти".

У християнстві ми теж маємо коритися долі, яка завчасно відома. Та ми маємо й свободу волі, щоб за цих обставин зробити правильний вибір.

Як сюжет про невблаганність долі відображається в казці?

− Згадайте казку про сплячу красуню. Добрі феї не можуть змінити пророцтво зловмисної чарівниці про смерть новонародженої принцеси, хоча пом'якшують його. Принцеса вколе палець веретеном і засне на 100 років, аж поки принц не збудить її поцілунком.

Тобто страшне пророцтво отримує щасливе завершення. І тому ми так сміливо слухаємо про страшні події, бо зазвичай віримо в неодмінну перемогу добра. 

Чому казка дає цей щасливий кінець?

− Законом казкової оповіді стає рух героя до перемоги. Але вона має бути вмотивованою.

Відтак, аби щасливе для героя завершення казки сприймалося як справедливе, він має викликати співчуття й симпатію слухачів. А для цього потрібно виявити позитивні якості. 

Якщо говорити про українську казку, про які чесноти йдеться?

− У казках про тварин головною чеснотою є хитрість та кмітливість, за допомогою яких фізично слабкий персонаж захищає себе від сильного й досягає успіху.

У фантастичних казках герой вирізняється сміливістю та силою, але часом її виявляє не сам герой, а його чарівний помічник.

Що ж до побутових казок, героєм яких є дурень чи фігляр-блазень, то крім кмітливості це ще й доброта. Головний персонаж часом видається дурником, бо виявляє співчуття до навколишнього світу − одягає горщики на стовпчики замість шапок, кидає масло в колії дороги, щоб коняці було легше тягнути воза, віддає гроші вербі, бо вона рипить. Йому властива людяність, яка може видаватися слабкістю, але в казці вона винагороджується.

У вирішальний момент герой може виявити хитрість та кмітливість, несподівано одурюючи соціально сильного супротивника. Або ж він лише ховається за личиною дурня в спробах встановити справедливість за допомогою хитрості. 

 

Розмова друга. Казкове перевтілення перед обличчям зла 

8 березня. Нічне бомбардування Сум: відомо про 21-го загиблого. У війні проти України вже знешкоджено понад 12 тисяч росіян. Росія знову зриває обстрілами евакуацію з Маріуполя. Є ознаки, що Білорусь готується до війни на боці РФ. Ірпінь, Буча і Ворзель захоплені. Спецслужби США не вважають, що Путін збожеволів.

Кожна розмова з Олесею Юріївною починається вже звичним питанням: "Як ви?"

"Я зараз всім відповідаю, що нам краще всіх, гірко всміхається вона. Роботу собі знайшла, тож виправдання для існування якесь є.

До стрілянини звикли. Нам важливо вистояти, поки російські солдати мруть хто від куль, хто від снарядів, хто від голоду та холоду. Хоча є й погані новини. Трошки на північ від нас єгер вивів росіян через болота до села. Кажуть, українці його там мало не розірвали".

Не стати йому героєм. Село горить. 

Перетворення головного персонажа казки з мізерного дурника на лицаря означає, що у кожного є шанс стати кращим?

− Якщо говорити про логіку казки, то тут усе вмотивовано чітко, майже математично.

Персонаж, аби стати героєм, повинен досягнути успіху. Для цього йому має співчувати аудиторія та сам оповідач. Оповідач наділяє свого героя якостями, які забезпечать йому перемогу і симпатію слухачів. Це своєю чергою зазвичай збігається з тими цінностями, що їх сповідує суспільство.

У того, хто чинить добре, все буде гаразд. У того ж, хто чинить погано, "діла не буде". Але ця риса казки з'являється не одразу, на початках вона була дещо інакшою.

З чого ж усе починалося

− Багато своїх рис казка успадкувала від міфів.

Міфічна оповідь готувала людину до жорстокого й важкого випробування − ініціації, яка перетворювала юнака на воїна. Це був священний текст, який розповідали юнакам під час проходження обряду. Обряд посвячував їх у нові знання, забезпечував перехід до іншої соціально-вікової групи.

Втрата ж беззастережної віри та обрядової основи текстів призвела до появи казки.

Трансформація героя в казці це і є результат ініціації?

− Так. Ініціація супроводжувалася випробовуванням і ставала підставою для переходу на вищий щабель суспільної ієрархії. 

Успішне подолання перешкод найчастіше винагороджується шлюбом з принцесою. Весілля – один з обрядів переходу, серед яких найважливішими є три. При народженні людина переходить з небуття в буття. При одруженні змінює свій суспільний статус, а смерть є переходом до потойбіччя.

Характер переходу властивий багатьом обрядам. У казці ж його спостерігаємо, коли герой потрапляє до лісу, де з ним відбуваються дивовижні події. Там він отримує незвичайних помічників та чарівні предмети, що допомагають виконати важкі завдання й зрештою отримати нагороду – царівну та пів царства.

– На відміну від життя, де дурень зазвичай лишається дурнем, в казках все інакше. Чому так?

– Ця разюча зміна, що відбувається з персонажем, є вивільненням раніше прихованого за личиною дурня. Тому, приміром, в казці про поповича Ясата зі збірки Івана Рудченка оповідач натякає на це й говорить: "Він був собі лицар, да так подурманивсь".

Подвійна природа казкового дурня ще виразніша в побутовій казці, де личини дурня й блазня герой вдягає почергово. 

Прикидаючись дурнем, блазень часто дозволяє собі сказати неприємну правду через сміх, на яку не наважуються й сміливці. А коли робить щось недолуге, це може бути лише способом упіймати на гачок супротивника, який вважає себе мудрим. І той купує горщик, що сам варить кашу, пушку-живушку, щоб оживляти померлих, чи видурює свиню у пані, бо та, мовляв, є сестрою його дружини. Українцям такий образ дуже близький. Згадайте Енея у Івана Котляревського.

Однак побутова казка має й справжнього дурня. Він не може знайти дійки у курки, щоб нагодувати курчат, носить світло до хати решетом, бо побудував її без вікон, купує кабака, бо йому сказали, що це кобиляче яйце, й сидить на ньому, сподіваючись на лоша.

У контексті трансформації героя, властивого казці, спадає на думку Володимир Зеленський. Принаймні його образ з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну дуже змінився.

– Так! Перетворення відбувається і на прикладі цілого народу.

Почитайте українські казки, ми ж непрості. Чубимось, сперечаємось, весь час чимось незадоволені. І ось раптом скидаємо цю маску. А на поверхню виходить те, про що годі й мріяти: ми гуртуємось, формуємо горизонтальні зв'язки, вивільняємо ініціативу. Тож лідер не може не бути захоплений цим виром і неодмінно стає виразником волі народу.

Нині геройство звичайнісіньких людей виявляє їхню справжню сутність і сутність народу. Це вже неможливо заперечити. 

Виклики 2004-го, 2014-го, 2022-го вчили долати страх, що робить людину рабом. Сили зла щоразу нарощувалися – це як бій на Калиновому мості з три-, дев'яти- та дванадцятиголовим змієм. 

– Перетворення можливе лиш перед обличчям тотального зла? 

– У тому й суть. Саме цей момент вимагає максимального напруження сил. За інших обставин нема сенсу злазити з канапи…

Герой стає позитивним саме тоді, коли починає боротьбу зі злими силами. Коли добро себе активно виявляє, кількість цієї якості збільшується, а зло відступає.

Глибинний сенс в тому, що людина має постійно відчувати своє місце в цій борні.

– …І робити вибір. Яка доля у персонажів, що не пройшли випробування?

– Я спершу навіть розгубилася: про кого ж це ви питаєте? Але схаменулася, що покарані вони просто зникають з поля зору слухача і з нашої пам'яті. Рідна мачушина дочка отримує замість подарунка скриню з гаддям, жорстокий багач – гарбуза, полум'я з якого спалює все його обійстя. Натомість важлива "технологічна" їхня функція – відтіняти чесноти позитивного героя.

– У казках герой, до речі, нерідко стає на двобій зі сильнішим супротивником і перемагає.

− Всупереч здоровому глузду й песимістичним очікуванням. Цей мотив поширений у світовій традиції. Приміром, біблійний двобій Давида й Голіафа або український Кожум'яка.

Неочікуваність перемоги наводить на думку про диво. А диво в казках творять ті, на боці кого вищі сили. 

 

Розмова третя. Обличчя зла 

9 березня. Росія вже каже, що не хотіла повалити владу в Україні. Чорнобильську АЕС і Славутич повністю знеструмлено. Загарбники авіаударом знищили дитячу лікарню в Маріуполі. В окупованому Бердянську мешканцям обіцяють російські паспорти. США не підтримують передачу винищувачів Україні. Зеленський: обстріл пологового в Маріуполі – остаточний доказ геноциду.

Помітила, що російських солдат почасти називають "ваньками". Вони ніби "подурманені" Івани з казки, які обрали не той бік та провалили випробування.

"Мимоволі виходимо за межі казки, та все ж важко втриматися від паралелі, − каже мені на це Олеся Юріївна. – Навіть у казках про справжніх дурнів, яких науковці називають "пошехонцями" навряд чи зустрічаються такі, що 12 разів заходять на один аеродром (станом на 22-ге квітня вже 16 разів − УП), де їх щоразу трощать".

− Зло у фантастичній казці зазвичай уособлює змій?

− Так, змій або, приміром, велет. Казковий змій, це передусім викрадач жінок − наречених, за яких, власне, й іде боротьба в казці. Суть цього явища інтернаціональна, дуже глибока й давня. Це інфернальна сила зла, потойбічна істота. Як носій зла, змій мешкає в підземному царстві. І навряд чи можна запропонувати місце, що пасувало б йому краще.

− А Кощій Безсмертний, він хто?

− Сам персонаж та його ім'я відоме переважно з російської казки. Ба більше, наші уявлення про нього радше навіяні масовою культурою, кінофільмами, які додали йому популярності та сформували зоровий образ.

Українці, безумовно, також знають цього героя. Проте він зустрічається в українських казках зрідка. Іронічне ж ім'я Чахлик Невмирущий − радше покруч. Ви ж відчуваєте, що тут є елемент гумору? Та Кощія слід боятися.

Насправді він має багато спільного зі змієм та велетнем. У казках інших народів бачимо, що вони, аби вберегтися від смерті, ховають свою життєву силу в різних тваринах. Тобто вона відокремлена і знаходиться поза тілом. У Кощія так само.

− І смерть його в яйці, яйце в качці, качка в зайці, заєць в скрині на дубі... Яку, до речі, роль відіграє цей ланцюжок у казці?

− Маємо традиційну кумулятивну композицію, яка створює напруження, щоб було зрозуміло: зло побороти не так легко. Качка, заєць − це все іпостасі світу. Кощій так заховав смерть, що треба пройти його весь, аби її дістатися.

Якщо вдатися до паралелі, то це той важкий шлях, який ми зараз долаємо. Йдемо до цієї голки, причому багато років і щодалі, то більше перешкод і вони складніші. 

− А колективний Путін − то і є втілення Кощія? Що означає сама голка?

− Це магічний предмет сильної дії, якому Кощій доручив своє життя. Діточкам чіпляють булавку як оберіг. З іншого боку героїня казки вкололася веретеном і засинає. Ми вже говорили, що у фольклорі багато амбівалентного. Так люди опановували діалектику життя і відбивали це в казкових образах.

− У боротьбі зі злом герою казки допомагають "помічники". Добро має бути з кулаками – в ідеалі з бронежилетом, каскою і джавеліном? Що помічники уособлюють?

− Ви перерахували ще й чудесні предмети, що стають у пригоді героєві.

Що ж до помічників. Вони уособлюють сили добра. Якщо герой виявляє доброту, співчуття, готовність безкорисно допомогти, приміром, якійсь тварині в лісі, яблуньці, пічці, то потім у слушний час він несподівано отримає від них винагороду чи допомогу.

Натомість негативний герой чи героїня часто виявляють байдужість. Коли Кобиляча голова просить бабину дочку пересадити її через поріг, та відповідає: "Не великий пан, перелізеш і сам". Відплатою за таке ставлення є покарання.

− Судячи з усього, у нас тепер у помічниках навіть звичайний гусак, що перетворюється на біологічну зброю, здатну вразити супротивника.

− Химерна уява пропагандистів підказала ще й таке…

 

Розмова четверта. Страх і сміх

16 березня. Росіяни намагались захопити ще одну АЕС. Росіяни влучили ракетами в телевежу в Вінниці. Україна стала частиною енергетичної системи ЄС. Росія скинула надпотужну бомбу на драмтеатр Маріуполя, де ховаються сотні людей.

"Ты вообще-то знаешь, где находишься?! Это Конотоп! Здесь каждая вторая женщина – ведьма! У тебя завтра х.. стоять не будет!"

Жінка погрожує російському солдату на БТРі. Навколо лунає сміх.

"Щоб не плакать, я сміялась", – писала Леся Українка. Бо, зрештою, що висміяне, то вже не страшне.

Моя співрозмовниця знає, як цей механізм працює. Свого часу вона досліджувала фольклор часів Другої світової війни, потім збирала сороміцькі жарти, які породила Помаранчева революція, а згодом і Майдан. Тож сьогодні ми говоримо про роль жартів на війні.

– Ви якось згадували, що одним з найголовніших символів життя в казці є сміх.

– Так, він асоціюється з радістю життя, плідністю й чоловічою силою.

Пам'ятаєте міф про викрадення Аїдом дочки Деметри Персефони? Мати тужила за дочкою, тож підвладна їй рослинність на землі не квітувала й не давала плоду. Лише коли Деметра засміялася через непристойний рух служниці Ямби, яка заголилася, природа повернулася до життя і заквітувала.

Казковий сюжет, відомий багатьом народам, розповідає про царівну, яка ніколи не сміялася. Тільки тому, хто зміг розсмішити її, винагородою стало одруження.

Джерелом сміху, як і життя, часто стає тілесний низ. Тому в сміховій культурі популярні так звані "раблезіанські", сороміцькі мотиви.

– І той потік жартів і мемів, що ми зараз спостерігаємо, не випадковий, а навпаки – закономірний?

– Сміх, секс і родючість зв'язані в один міцний вузол. І коли ми зараз жартуємо, особливо це стосується жартів "нижче поясу", або лаємось, то підсвідомо це використовуємо. А карнавальний сміх – життєствердний та життєдайний.

Протилежністю сміху є страх. Це одне з найсильніших почуттів, що не лише пригнічує все живе, а й забирає життя. Скута страхом людина вже напівмертва, така його інфернальна сила. Не дарма ж Снігова королева крижана і живе в льодовому замку.

Завдяки сміху страхітливе зло стає мізерним, бо його вразливі місця викрито й осміяно. Осміяне перестає бути страшним.

Особливо відчутно це зараз, коли ми щодня спостерігаємо з боку ворога торгівлю страхом, намагання продати його якнайдорожче. Але ці спроби розбиваються від зіткнення зі здатністю висміяти потвору. 

– А що ви скажете про оповідки або напівбайки, яких зараз багато? Це так народжується сучасна казка?

– Це не казка. Такі тексти, часто засновані на реальній побутовій події і мають неоковирну назву "неказкова проза".

Якщо їх повторюватимуть різні оповідачі, тоді таким текстам пощастить стати національним надбанням. Іноді вони перетворюються на близькі до казки анекдоти. А іноді ж залишаються сімейними історіями, які переповідають переважно в родинному колі.

Наведу приклад. Мою маму й важко хворого дідуся разом з іншими мешканцями Бердянська мали розстріляти під час відступу фашистів при визволенні міста під час Другої світової. Люди укрилися в підвалі будинку. А двором бігали голодні кури, які могли видати сховок, бо в підвалі сиділа і їхня хазяйка. Вона ж час від часу повторювала: "Було б курей заховать!".

Звісно, та жінка не для сміху це сказала. Тоді було лячно. Але згодом ці слова стали родинним жартом, яким щоразу позначали чийсь недоречний вчинок.

– Що сприяє тому, щоб історія набула традиційності?

– Людина, яка вміє розповідати, безсумнівно, є джерелом життя тексту. Оповідач надає тексту блиску й принадності, вплітаючи в реальну життєву подію вигадку. А повторення робить текст впізнаваним. 

Загалом, історію розповідатимуть доти, доки вона цікава слухачам. І навіть той твір, який набув великої популярності, може на якийсь час "заснути", коли в ньому вже немає потреби. А потім так само може відродитися, актуалізуватися. Його пригадують навіть ті, хто, здавалося б, ніколи його і не чув.

Приміром, у часи колективізації часто говорили: "Ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні". Потім ця примовка виринула вже під час війни у такому варіанті: "Ні корови, ні свині, тільки Гітлер на стіні".

– Тепер у неї є шанси відродитися вже в Росії: ні корови, ні свині, тільки Путін на стіні.

– Або ще цікавий приклад. Під час війни 1812-го року була поширена приказка про те, що голодний француз і вороні радий. Потім під час Другої світової війни вона звучала вже трохи інакше: голодний німець і вороні радий. Гадаю, якщо нинішні нападники і далі нишпоритимуть по хатах у пошуках поживи, можливо, вона знову повернеться до життя вже про російських вояк, які готові поцупити все – від унітазів до спіднього.

Саме так живе фольклор – "завмирає" чи відроджується залежно від обставин.

– З того, що зараз чуєте, що може залишитися в народній пам'яті надовго?

– Думаю, в традиції точно залишиться про "русский военный корабль, іди на...". Бо в цій фразі поєдналося й сороміцьке, й оптимізм, і героїчний дух. І якщо в суспільстві виникне знову потреба, то знайдеться і носій, який це поверне до побування.

– Яку роль зараз відіграють ці оповідки?

– Вони надихають, дають вихід напруженню і, зрештою, розважають. Є люди, які мають талант наповнювати собою комунікативний вакуум, особливо, коли всім страшно й погано. 

Оповідальна проза нині певною мірою витісняє казку в усному побутуванні. Тому в експедиціях, шукаючи казки, ми запитуємо малих дітей про те, що їм розповідають дідусь з бабусею в очікуванні, що вони розкажуть про вовчика та лисичку. А вони відповідають: "Нам бабуся розповідала, як вона в евакуацію в сусіднє село виїжджала". 

Спочатку я думала, що випадково натрапила на це. Але так багато хто відповідав. Їм було цікаво почути щось життєве, не те, що можна прочитати в книжці. І казка тут програє. 

 

Розмова п'ята. Оповідачі, з якими не страшно

24 березня. Росія випустила по Україні 1200 ракет. Росіяни обстріляли центр Харкова з Чорного моря. Жителів Маріуполя масово захоплюють та депортують в РФ. Окупанти хочуть перевести війну в "затяжну фазу". ЗСУ знищили великий корабель РФ: горять тисячі тон палива та боєприпаси.

Сьогодні вперше не чую виття сирен в слухавці, тільки голос Олесі Юріївни: "Ми потроху навчились здогадуватися, чи це до нас прилітає, чи це наші збивають. Звичайно, жах бере, як сильно бухає, але одразу, як отямишся, не можеш не думати про те, що зараз, можливо, обірвалося чиєсь життя. З Божої ласки сьогодні тихо".

– Чим українська народна казка відрізняється від інших з огляду на те, що сюжетно казка – універсальна?

– Передусім, ця особливість криється в мові.

У живому розповіданні в казкарів буває багато чарівних висловів. Ми записували на Донеччині казку про дурня, який замість вареників вночі поїв кошенят. Бабця нам розповідає, а тут киця прибігла й почала заважати. Бабця їй: "А бодай би він тебе з'їв!" Це щодо мови й спонтанності.

Потім звичайно контекст і антураж. Якщо в нашій казці будуть щось варити, то, звісно, не в турецькому казані. Казка, яка навіть звідкілясь прийшла до нас, все одно на побутовому рівні наповнюється своїм, рідним.

Скажу обережно ще про одну рису казки. У давній казці, яку зберегли окремі народи, є дуже жорстокі мотиви чи епізоди. Їхні персонажі жорстокі й потворні, та й казка не завжди має щасливе завершення. Це так звані рудименти старих текстів та уявлень, що свідчать про те, коли створювалися й побутували ці казки.

– Українські казки "пом'якшали"?

– До цього доклали зусилля редактори, письменники й час.

У редакції нам говорили: "Не можна залишати в тексті, що лапу лисички защемило в розколині дерева, хоч вона й погана. На нас захисники тварин накинуться".

І от зараз я не знаю, що буде після того, як ми переживемо цю навалу. З'явилося стільки почуттів, які не були нам притаманні. Невже зможемо спокійніше ставитися до жорстокості чи й самі палатимемо ненавистю до тих, хто завдав нам невимовний біль?

Нещодавно бачила відео, де дядько з матюками й прокляттями стоїть над пошматованими тілами кинутих при відступі ворогів, мовляв, це вам, паразити, за те, що ви зробили з Бучею. Ще два місяці тому ми не могли уявити, якою сильною може бути ненависть до ворога. І такий рівень ненависті не був би прийнятний у суспільстві ще місяць тому. 

Ми змінюємося, змінюється й те, про що і як ми говоримо. Це слугує камертоном для оповідачів. Ми вже починаємо говорити "до війни" і це не обмовка.

Зміна аудиторії – особливість фольклору. Він рухається за слухачем, і тому живий. Це рятує нас, втішає у хвилини розпачу й створює тяглість традиції, яка житиме, поки ми будемо прагнути спілкування.

– До речі, зараз подумала, що Віталій Кім, Олексій Арестович, Свирид Опанасович це такі сучасні оповідачі-казкарі.

– Щось у цьому є. Тільки канал комунікації сучасний. Кожне виконання народжується зі спілкування оповідача й слухача. І вони повинні дійти якоїсь внутрішньої згоди між тим, що розповідають, і тим, як це сприймає слухач. І в цьому спілкуванні виявляється й сила духу, і впевненість, і здатність відчути комізм ситуації, і це дарує нам розраду.

У кожній людині відгукнеться своя струна. У тому сенс фольклору. Зараз він утримує людей від розпачу: якщо самому страшно, то є людина, якій не страшно. 

– Є така думка, що після війни ми складемо багато казок про поганих москалів і мужніх українців. І, напевно, вони будуть досить жорстокими. Як ви думаєте?

– Може, так, але я гадаю, що у фольклорі про все вже сказано, бо людський світ весь час наступає на ті ж граблі. 

– До речі, якось відображається в російських казках ось це "бабы еще нарожают"?

– Думаю, що ні, принаймні безпосередньо. Таке ставлення до цінності людського життя пов'язане з історичними обставинами, особливостями побуту, родинних стосунків.

Цьому явищу можна віднайти пояснення. Життя на бідних землях, коли смерть і небезпека завжди поруч, голод і холод вимагали жити общиною. Індивідуальність тут не могла сформуватися як реальна цінність. Община та її інтереси були істотнішими за індивідуальні.

Ви ж бачите, що окупанти й зараз дивуються, що у нас в селах асфальтовані дороги і туалети в хатах. Я дивуюсь, що їх в селах все ж мало, а вони – тому, що є.

– Чи багато у нас казок із сюжетом про порубаного богатиря, якого треба полити спочатку мертвою водою, а потім живою, щоб оживити? Зараз постійно згадую про нього. Про що він?

– Мертва й жива вода необхідні казці обидві. Мертва вода з'єднує порубане тіло героя, а жива повертає до життя.

Щоб ожити, треба зростися, а тоді наповнитися новим життям. Але ж це надскладне завдання. Як залишатися різними, своєрідними, несхожими, та попри це сповненими спільними прагненнями не в приземлено-прагматичному, а в духовному сенсі?

– Зазвичай казка так і закінчується дивовижним перетворенням головного героя з дурника на лицаря та фактично його перемогою, але вона не розповідає, що відбувається далі.

– Бо ж мету досягнуто, а герой повертається додому й дива світу лісу, потойбіччя, зникають. Розпочинається буденне життя. 

Олена Струк, для УП 

Головне на Українській правді