"Кіт у мішку" на один президентський термін

14262 перегляди
Середа, 03 квітня 2019, 15:30
Роман ОфіцинськийРоман Офіцинський
доктор історичних наук, професор, Ужгородський національний університет

"Одразу хочу запевнити – іду на один термін, щоб змінити систему заради майбутнього. Буду чесним та відданим Україні та передам її в руки нового покоління політиків", – написано в передвиборчій програмі кандидата в президенти Володимира Зеленського.

31 березня він зібрав найбільше голосів і вийшов у "другий тур", що відбудеться 21 квітня. Далі побачимо.

Візаві – чинний президент Петро Порошенко  – перетнув проміжний фініш другим. У найсприятливішому випадку його чекає, згідно з Конституцією, теж одна каденція, завершальна.

Отже, у будь-якому разі на повторному голосуванні обираємо главу держави на один термін.

Залишається відкритим запитання про те, чи буде до останку чесним і відданим Україні 41-річний комедійний актор Зеленський настільки, що після гіпотетичного успіху змінить "систему" протягом п'ятирічки і передасть країну уявному "новому поколінню політиків".

Сподіваємося, що добрі наміри детальніше прояснять запальні, але предметні телевізійні дебати між обома претендентами, які дехто зневажливо чомусь прозиває "собачими боями".

Удома і за кордоном викликає резонну пересторогу "всеїдна" виборча риторика напівнатяків і недомовленостей для строкатої розчарованої публіки з правом голосу, котра роздратовано виглядає, де ж той обнадійливий вогник у кінці тунелю клопітних буднів.

Тому не випадково провідні діячі прихильних до України західних демократій вимагають від Зеленського публічного представлення його затіненої команди, зокрема ймовірних висуванців на чільні державні посади.

Електоральну "мовчазну більшість" сучасної України не стільки цікавить реалістичне майбуття, скільки покарання провідника певної верхівки за окрадені сподівання і розтрачені перспективи на досконаліший правопорядок і зростання добробуту.

Неясно, хто в тому найбільший популіст і маніпулятор: психологічно підкований кандидат-обіцяльник чи засліплений гіперкритицизмом виборець.

Обидві сторони ніби й не грають ані в казино, ані в "лохотрон", не роблять букмекерських ставок, проте з дитячим азартом бавляться в пінг-понг.

Парадоксально, що "другому місцю" Порошенка, не зовсім привабливому через відрив у понад два з половиною мільйони голосів, невтримно радіють тимчасово "безвладні" регіональні князьки, плоть від плоті прогнилої олігархічної системи державного управління, котру, власне, і намірився рішуче змінити Зеленський "заради майбутнього".

Упродовж останніх років оті князьки розгубили ласі шматки корупційних доходів, аж ось трапилася нагода хайпанути – прославитись, примазатись до чужого успіху.

Клянуть чинного президента, хоч їхні клієнти не випускали керівних віжок у "самоврядних" й "автономних" низах: місцевих радах, закладах освіти тощо. Хоча самі ж передають локальні владні кусні вже не "любим друзям", а "любим дітям" у монархічний спадок: кабінет мера і таке інше.

У передчутті реваншу після 21 квітня заметушилися усунуті раніше від "дерибану" в особливо великих розмірах за скандальні провини й одіозні проколи, з реальною і медійною стрілянинами.

Перед повторним голосуванням засівають медіапростір улесливими фразами про те, що дають дорогу молодому поколінню. Насправді прагнуть осідлати суспільні настрої на докорінні переміни, щоби знову "роздягати" країну і ховати нечесно набуте по швейцаріях та офшорах.

Мабуть, не прочитали програмне положення Зеленського: "Українець повинен стати основним акціонером України!" Мають підстави вважати його лише медіафраншизою?

Відкритим залишається запитання і про те, чи Володимир Зеленський зуміє остаточно здолати Петра Порошенка, перемогти доти результативною політтехнологічною тактикою "кіт у мішку".

Головний герой – упізнаваний глядачем-виборцем, та не антисистемний гравець, не перевірений творець очікуваного загалом близького майбуття.

"Кіт у мішку" – еклектична суміш художнього персонажа і реальної людини, приперчена спекулятивним ажіотажем на електоральному ринку, де порівняно легко дістаються владного Олімпу на дріжджах протестного голосування не стільки за самого себе, скільки за остогидлу багатолітню говорильню конкурентів.

Сісти в бажане крісло неважко, але чи вдасться на посту глави держави принаймні добути один конституційний термін? Двом президентам – Леонідові Кравчуку і Вікторові Януковичу – цього не вдалося. Не тільки їм особисто, але і їхнім не ликом шитим сподвижникам.

Нікому не до вподоби купувати "кота в мішку", тому зараз усі прогностично розмірковують про кадрові призначення можливого переможця президентської кампанії-2019, про те, хто кому писатиме сценарії протягом першої "стоднівки" і потім.

У своїй програмі Зеленський пафосно переконує, що Україна потребує не просто нових облич, а "НОВИХ ІДЕЙ" (видрукувано великими літерами). Він каже, що приведе до влади порядних і патріотичних фахівців. Водночас їхні прізвища настільки законспіровані, що затяжна пауза поглиблює недовіру.

Гаслом "ЗМІНИМО УКРАЇНУ РАЗОМ!" тут нічим не зарадиш. Країну змінюють продуманими діями в унісон конкретні посадовці, які наперед мусять відповідати кваліфікаційним вимогам, зокрема вільно володіти державною мовою. До речі, щодо президента України це конституційна вимога (стаття 103).

Передвиборча програма Володимира Зеленського – вісім сторінок тексту "про Україну своєї мрії" – прозахідна, не прокремлівська, з акцентом на рух до ЄС і НАТО, хоч і плутана.

Але хто ж її виконуватиме? Не стане вона набором слів, не вартих паперу, на якому написані?

Адже в історії було чимало протестних голосувань, із найновіших – референдум про "Брекзіт". Після нього третій рік лихоманить 66-мільйонним Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, що належить до сімки провідних країн світу.

"Українці – нація, яка навчається!" – крилатий вислів із програми Зеленського. Як відомо, найліпше вчитися на чужих помилках.

Роман Офіцинський, спеціально для УП



powered by lun.ua
Кір розійшовся не по-дитячому: навіщо вакцинуватися дорослим
Якщо в вас немає імунітету і ви опинилися на вулиці навіть за сто метрів від хворого, – ви заразились.
Григоренко vs Жуков: баталії на мапі Харкова
9 травня Харківський міський голова Геннадій Кернес сказав, що в разі повернення проспекту Жукова на мапу Харкова ім'я Григоренка увічнять у назві іншої вулиці.
"Стіни" vs "мости": який шлях обере Зеленський?
Перед Зеленським стоїть простий і водночас складний вибір – між "політикою стін" і "політикою мостів". "Стіни" – це курс на самоізоляцію, яку у нас люблять позначати евфемізмом "свій шлях". Наводити "мости" – це вміння (і бажання!) Ставити незручні для себе питання і вислуховувати не завжди приємні відповіді. (рос.)
ЗЕнавгураційні замітки
Зеленський сказав, що хотіли почути його виборці. Він, треба визнати, дуже органічний у своєму образі просвітленого Робін Гуда, який навіть на Банкову ходить пішки. Але у програмній промові не було власне ПРОГРАМИ.
Процедура важлива: чим відрізняється отримання дозволів в Україні та ЄС
Громадяни та бізнес часто опиняються у ситуації, коли держава ухвалює рішення стосовно їхніх прав та обов’язків. Для таких ситуацій в ЄС діє адмінпроцедура. А в Україні?
Зеленський, пасіонаріії та прийняття рішень
Маємо нового президента. Звичайно, великі повноваження мають ще і Рада, і уряд. І, що важливо, суд. Проте президент і його команда матимуть значні важелі на вплив і у цих гілках влади. А після виборів можуть мати ці структури в кишені. Рішення буде підписувати президент. Впливатимуть ім'ям президента. А хто ж насправді готуватиме, прийматиме і впроваджуватиме рішення?
Президент-невдаха. Яка з нього користь?
Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.