Зеленський та його кадри. Оцінка ефективності

5814 переглядів
Середа, 26 лютого 2020, 14:00
Віктор БобиренкоВіктор Бобиренко
Бюро аналізу політики, громадське партнерство "За прозорі місцеві бюджети"

Усі ми були на тренінгах і чули про природу лідерства і про керівництво. Є авторитет влади і є влада авторитету.

Банально, але правдиво. Ви можете отримати владу у спадок, по кумівству, як фаворит. Чи просто вас просувають сильні світу цього, щоб робити гешефт. В Україні усі варіанти працюють.

Але не факт, що з повноваженнями ви отримаєте авторитет від підлеглих, суміжників чи експертів.

Колись, на виборах 1998 року, коли я був політтехнологом-початківцем, із подивом відзначив для себе, що у деяких селах у якогось дідуся, який пас кіз, авторитету поміж бабок було більше, ніж у місцевого сільського голови.

Тепер таке помічаю нараз. Але цього не помічають самі керівники.

Для розуміння: керівник – не завжди лідер. Але в ідеалі керівник і лідер – тотожні.

Звідси, мабуть, одвічне питання: якими мають бути риси успішного керівника, лідера?

Нас в Національній академії державного управління вчили, що унікальних рис такого керівництва немає. Це питання було у тестах і передбачало саме таку відповідь: немає. Погоджуюся з цим лише частково.

По-перше, дійсно ще досі не придумали якогось прибору, яким можна міряти успіх керівника/лідера. Є згадки про ключові показники ефективності, але це трішки не те.

По-друге, успішний і ефективний керівник у реаліях України (а не в наукових роботах аспірантів) – різні речі.

Тому що показники ефективності важко вимірюються. А успіх наші керівники успішно (звиняйте за тавтологію) показують в телевізорі та мережах. Але він неочевидний. В умовах відсутності реальності в епоху постправди.

Тому що є результативність, а є ефективність.

Найкращий приклад відмінності цих понять (бо прості люди плутають) це приклад про другу світову війну. СССР переміг? Поза сумнівом. Червоний прапор над Рейхстагом, шикарний парад перемоги. Результатіще.

А якою ціною? На одного німецького солдата жукови клали по 2-3 красноармійці. Ефективно воювали генерали? Ну-ну.

А якщо взяти у далекостроковому вимірі: хто через 20 років краще жив – переможці чи переможені? Отож.

Наприклад, коли я провів тренінг із студентами "Як підготувати проєктну заявку", результативні показники очевидні: ось 20 студентів сидять рівно і слухають. Я гонорар відпрацював. Ви скажете – ефективність оцінюється по зданому заліку чи тесту. А хтось скаже, що це не вимір.

А поміряти можна буде – лише кількістю виграних проєктів. А у якому році міряти будемо ефективність – спитаю я? А якщо хтось і не захоче подавати проєкти? А якась дівчина застосує навики і методи в особистому житті при полюванні на потенційних наречених? І як далі міряти? По кількості хлопців, що носяться за нею? Чи по якості того, якого вона все ж обере? Чи по щастю в сім'ї через 20 років?

Тобто результативність можна поміряти. Ефективність – важко. Особливо, якщо міряти ефективність побудови потьомкінських сел. А у цій країні подібних майстрів – ого.

По-третє. Ну, правда, не існує якоїсь сукупності особистих якостей, які були б притаманними усім успішним керівникам. А один і той самий керівник у різних умовах може демонструвати різні особисті якості. Навіть протилежні.

Бо найкращий стиль управління – ситуативний.

Стилі і методи управління

Ось я, уявний Євген Кошовий і керую Лігою сміху. Ліберальний метод управління проєктом. Даємо назви конкурсів. Жеребкуємо команди – хто з ким на сцені. Чвертьфінали, півфінали, фінал. Сезон закінчено.

Найкращий спосіб управління розумними і креативними. Придуманий ще Фордом: знайдіть правильних людей і не заважайте їм працювати.

Демократичний спосіб управління важчий. Бо колективи (хоч це педагогічний колектив у школі, хоч уряд) різні, з різною спеціалізацією людей, різними талантами. Тому і колегіальні методи потрібно застосовувати. Хоч педраду, хоч засідання уряду.

Авторитарний стиль управління ще важчий. Принаймні для мене, бо не маю природньої жорстокості. А тут треба людей закручувати.

Але метод працює. В армії, чи на пожежі.

А ми знаємо класний приклад. Російська армія, де на ротних зборах при Тимчасовому уряді у 1917 році вибирали ротним командиром ліберала, не проіснувала в таких умовах і року.

Натомість Червона армія нелюдськими методами скріпила дисципліну і виграла і Громадянську війну в Росії, окупувала Україну (де деякі хотіли в армії ліберальності), і виграла у Другій світовій.

Найкраще, коли керівник у різних умовах може бути різним. Ситуативний стиль рулить.

І при цьому всьому, знаючи, що у керівника може бути багато рис, які важко вимірят, пропоную таке. Нічого нового, мабуть, не скажу, але узагальню думки багатьох, хто говорив це до мене.

Є риси керівника, без яких неможливо обійтися. Якщо у вас немає такої риси – ви не відбудетесь як керівник. Мало того, кожен з нас може за цим методом (хоча б для себе) оцінити власних керівників: начальника відділу, мера, міністра чи (страшно подумати) президента. Будь-якого керівника.

Якщо якийсь із предметів не здати, по чомусь двійка – все, сесію провалено – відраховуйте.

Якщо оцінювати за цими критеріями наших керівників, вам буде здаватися, що те, що Україна досі є – диво.

Критерії оцінювання керівників

Ось пропоновані критерії. Їх шість. Пропонується їх ранжувати: від 1 до 6 за значимістю. Хоча, повторюся, це завжди суб'єктивна оцінка.

Я буду оцінювати як президента Володимира Зеленського, так і колективного Зеленського – Зе!команду.

Ось необхідні риси керівника:

  1. Вміння/талант стратегічно мислити;
  2. Вміння підбирати і розставляти кадри та делегувати їм повноваження і відповідальність;
  3. Екстравертність та комунікаційні навики;
  4. Професійність у своїй спеціалізації;
  5. Талант кризового менеджера;
  6. Порядність

Тепер по порядку.

  1. Стратегічне мислення.

На безпековій конференції в Мюнхені Зеленський прямо заявив, що не має часу думати стратегічно.

Уявимо, що він обмовився і насправді він може стратегічно мислити. Але факти свідчать про протилежне. Куди рухати країну – він не знає. Його політична сила – теж. Вони починали як лібертаріанці. Тепер відкочували в право-центристи. А шапочку закинули в лівацтво.

Насправді і пан президент і його команда – типові популісти. Жаба, понти і халява – їхні ментальні риси. Вони їх кругом і відсвічують.

Читайте також: Зе!кадри. Чому у них не вийде

Елементарної стратегії немає навіть у деяких галузях.

Але найстрашніше ось що. Невміння бачити головне. Критично головне. Тоді ви,якщо і намагаєтесь будувати якісь плани, у вас однаково не вийде. Якщо ви не знаєте рівні, принципи і механізми прийняття рішень – куди вам у президенти. Якщо ви неук, але хочете вчитися в Гарварді – у вас не вийде. Бо вчитися за гроші можна, а здати екзамен за гроші – ні. Там – ні.

Головне у стратегічному мисленні – вміння бачити суть проблеми. Бачити проблему. Формувати стандарти. Цілі. Завдання. Вміти від стратегічного спускатись на оперативний рівень. І, підготувавши кадри, делегувати їм на тактичний рівень.

Головне, при формуванні стратегії в Україні, особливо безпекової стратегії, – це знати що Росія – ворог. Путін – ворог. А наш президент щось бачить в очах Путіна. І ця помилка у нашій реальності – злочин. Що ґрунтується на відсутності стратегічного мислення.

Оцінка – двійка.

  1. Вміння підбирати і розставляти кадри. Делегувати повноваження.

Знову ж, президент сам у своєму інтерв'ю сказав, що "делегування повноважень це те, що у нього повною мірою не відбувається".

А це надважлива риса керівника.

Бо насправді успішні керівники – це успішні команди.

А ми бачимо команду, сформовану за критеріями:

  • Друзі дитинства, куми, кварталівці;
  • Фаворити, які говорять те, що бажає чути найвеличніший лідер сучасності. Які його у цій мильній бульбашці і тримають;
  • Кадри, нав'язані друзями і фаворитами (а іноді і нав'язані друзям і фаворитам, які часто теж малокомпетентні);
  • Кадри, нав'язані олігархами (а іноді і друзями Путіна);
  • Кадри, рекомендовані союзниками. Ці кадри відчуваються, як чужі. Їм вже придумали штамп, клеймо – "соросята". Штамп придумав найближчий соратник Коломойського Олександр Дубінський. Це штамп рівнозначний штампам "усі баби – дури" чи "усі мужики – козли". Але малоосвічених людей накриває. Те, що найкреативніші (це неточно) кадри шельмуються у самій команді – це діагноз.

Кадри – це найбільша катастрофа Зеленського.

Це – двійка.

  1. Екстраверсія та комунікативність.

Ви скажете, що Зе – екстраверт? Екстраверти, як правило, – товариські люди. А як "буксує" наш президент не те що на "чортів", а і на журналістів чи ветеранів – ми бачили.

Добре, ви скажете, що він комунікабельний? Але ж комунікації – це завжди взаємозворотній процес.

У Зе!президента комунікація як на сцені: квіти, оплески, автографи. Тільки так. В зал працюємо. Із залом – ні.

Його Зе!команда – це "аси" комунікацій. І я не тільки про опального Богдана. А Мендель? А Арахамія? Ну, і пару ґвалтівників на додачу.

Оцінка – двійка.

  1. Професійність.

Зараз говорять про вміння управляти, як про окрему професію. Тому, значить, не так важливо, хто ти за професією. Це перебільшення.

Може, тому у Зоряни Скалецької і немає стратегії у МОЗі, що вона не лікар, а юрист? Вона не відчуває лікаря. Тому сидить у Нових Санжарах. А у неї повний провал у підготовці другого етапу медичної реформи, старт якої – за місяць.

Ми, звичайно, розуміємо, що головний лікар лікарні – терапевт – не знає усіх тонкощів психіатрії. Проте клізму точно поставити зможе.

І, якщо командуючий військами – не танкіст, а льотчик, він не все розуміє в танках. Проте, як поводитись з танкістами, знає краще, ніж міністр освіти.

А якщо говорити, що наш президент до обрання думав, що саджати буде наступного дня, то тут він був і непрофесіоналом, і брехав.

Все менше тих, хто сумнівається, що наразі по предмету – "Управління країною" – двійка.

  1. Талант кризового менеджера.

Талант кризового менеджера – це вміння тримати удар, не втрачати духу при пожежі та на війні. Вміти карати своїх і приймати непопулярні рішення

Я не знаю, як би поводився Зеленський у бійці, на війні чи при пожежі (якщо це не кіно про війну). Але непопулярні та сміливі рішення він приймати точно не вміє. Бити своїх, щоб чужі боялись – теж. Коломойський – як приклад.

Двійка.

  1. Нарешті шоста риса необхідна для керівника – порядність.

Насправді вона дорівнює першим п'яти.

Я сотню разів проводив експеримент. Усі ці риси давав слухачам для роботи у малих групах. І вимагав відранжувати: поставити від найголовнішої до найменш важливої, на їхню думку.

У 90% випадків люди ставили критерій порядності на 1 місце. Лише зрідка, коли в групі виділявся харизматичний лідер, який міг нав'язати іншим свою, відмінну, думку, траплялося по-іншому. Та при обговоренні все ж виявлялося, що більшість опитуваних попередньо схилялася до того, щоб поставити порядність на 1 місце.

Людям потрібні порядні лідери.

Нам це підсунули, як цукерку. Ми купилися. Ми вибрали образ порядного Голобородька.

А чи так це насправді? Кажуть, що Володимир Олександрович – чесний. Може, й так. Тільки якщо ми маємо під терміном "порядність" – "не краде". Може, і не краде. Мотивація – не гроші, а слава.

Але для мене, людина, яка під час президентської кампанії, замість розказувати людям про стратегію, принципи підбору кадрів, лише мерехтіла у рекламних роликах – не є порядною.

Коли кандидат Зеленський вів технологічну кампанію, побудовану на маніпуляції – він знав, що дурить весь народ.

Хіба може бути лідер країни, який спочатку обдурить свій народ, а потім поведе його до щастя?

Він знав і мовчав.

Та й хіба може терпіти біля себе порядна людина брехунів, українофобів і ґвалтівників?

Порядність – двійка.

У них нічого не вийде. У них по усіх предметах – двійки.

А перездачі не буде.

Віктор Бобиренко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Реклама:
Політична аберація, або Зеленський і революційна ситуація
Революційна ситуація можлива лише і виключно за умови, коли панівний режим потягне нас знову в обійми Москви. Зараз начебто такої ситуації немає. Але все може змінитися восени після місцевих виборів.
Іти чи залишитися? Відпустка по-новому
Пандемія міняє все: колосальні зміни в бізнес-процесах, державних та міждержавних питаннях, і навіть у нашій дуже персональній, майже сакральній історії – відпустках.
Справа про плівки судді Вовка: за крок до моменту, коли в українців може урватись терпець
Нікому не заборонено вимагати від державних органів діяти за законом, тому потрібно забезпечити громадський контроль за розслідуванням справи ОАСК і захищати тих слідчих, прокурорів та суддів, які попри перешкоди, тиск та погрози чесно виконують свої обов'язки.
Як рівність може збільшити прибутки бізнесу
Компанії, які впроваджують політики гендерної рівності, мають кращі економічні показники. Як це працює?
Кібербезпека у цифрову епоху: чи готова Україна до нових викликів?
Як Національний координаційний центр кібербезпеки протистоїть транскордонній кіберзлочинності і навіщо залучає до своєї роботи фахівців з приватного сектору, які спеціалізуються на кіберзахисті.
Нарешті, сквер Анни Київської у Києві став реальністю
За три роки пройдено попередні комісій, громадські слухання, просто комісії. І ось, нарешті, Сквер Анни Київської став реальністю.
Партії в пошуках членів ТВК: чому громадяни мають контролювати підрахунок голосів
Прийдешня кампанія для членів виборчих комісій буде нелегкою, бо форму виборчого бюлетеня серйозно змінили, й вона залишає більше шансів на фальшування результатів виборів.