"В последний штурм вместо 12 человек пошли 4". Почему мобилизации мало и как улучшить рекрутинг в армию

Среда, 1 ноября 2023, 05:30
коллаж: Андрей Калистратенко

Якщо пройти центром Києва восени 2023-го, легко відчути себе героєм фільму про подорож у часі. Альтернативна реальність переносить тебе чи то в безтурботне минуле, чи то в світле майбутнє.

Заповнені людьми кав'ярні, лате на банановому молоці, бізнес-ланчі, самокати. Про війну нагадує хіба що "поле пам'яті" на Майдані – тисячі прапорів із іменами або позивними загиблих воїнів. І сітілайти Третьої штурмової бригади ЗСУ, що закликають "вриватися" до їхніх лав. 

 
Прапори встановлені на Майдані Незалежності у Києві влітку 2022-го
Фото: Дмитро Ларін

"Дискурсивна несумісність" – такий діагноз ставить суспільству військовий капелан Андрій Зелінський. Здається, саме це командир роти 80-ої окремої десантно-штурмової бригади Владислав Шевчук сформулював іншими словами: "Війна повномасштабна, а мобілізація чомусь не повномасштабна". Причому "мобілізація" тут не лише про фізичний призов до війська, а й про психологічний стан тих, хто в тилу.

Реклама:

– Сьогодні в Україні встигла сформуватися цілком автономна і повноцінна ілюзія альтернативної реальності, – каже Зелінський. – Альтернатива до болю, ран, втрат – до війни. І це чи не найбільша загроза нашій солідарності в намаганнях чинити ефективний спротив противнику.

Частина суспільства вже півтора року сидить в окопах, щодня на власні очі бачить масштаби понівеченого, поруйнованого, щодня втрачає побратимів і посестер. А інша частина – може жити у Києві, Львові, Одесі, деінде, донатити або думати, що донатять, і максимально відсторонитися від війни.

До створення й підтримки альтернативної реальності доклалася і влада. 

В її публічній комунікації повномасштабна мобілізація лишається чимось на кшталт Волдеморта, який, напевно, існує, але називати його ім'я вголос небезпечно. Чесна розмова про мобілізацію як запоруку виживання і майбутньої перемоги може бути "не на часі", коли в повітрі висить ідея виборів.

Час від часу бастіони альтернативної реальності пробиває інформація ззовні. На кшталт публікації в "Time" (яку в українській владі назвали нісенітницею), де, зокрема, говориться про те, що в деяких родах військ нестача особового складу стала навіть гострішою, ніж дефіцит зброї та боєприпасів. На що, звісно, завжди знайдуться ті, хто виголошує звичні аргументи: "не треба розгойдувати наш човен" і "з такими друзями й вороги не потрібні".

Тим часом, не очікуючи закінчення етапу "лагідної" мобілізації та переходу до її повномасштабної версії, окремі військові підрозділи самі займаються рекрутингом. Тобто шукають і мотивують тих, хто готовий одягнути військовий однострій і взяти до рук зброю.

Цей текст "Української правди" про те, що робити з "дискурсивною несумісністю", чому заклики "померти за батьківщину" і меседжі, які малюють майбутнє як загрозу – шкідливі для мобілізації, а також про успішні приклади рекрутингу підрозділів ЗСУ.

Реклама:

Війську потрібне поповнення  

На початку 2023 року слова тогочасного комбата 46-ої бригади Анатолія "Купола" про втрати Україною багатьох досвідчених бійців призвели до величезного скандалу – його навіть понизили в посаді.

Пів року по тому, після тяжкої оборони Бахмута, наступу на Запоріжжі та під Бахмутом, такі заяви з боку військових уже перетворилися на буденність. Те, що Силам оборони потрібне підкріплення, стало очевидним. 

Про потребу в людях лише за останні кілька тижнів публічно заявили комбриг 3-ої ОШБр Андрій Білецький та командир роти 80-ої ДШБр Владислав Шевчук, підрозділи яких відбивали в росіян Андріївку та Кліщіївку під Бахмутом. Обидві операції були успішні, але далися підрозділам втратою особового складу.  

З літа журналісти УП регулярно чують, як військові просять цивільних мобілізуватися й замінити їх на позиціях або хоча б підсилити наявні підрозділи. Військові гинуть, отримують поранення, дехто самовільно залишає частину (іде в СЗЧ). 

На виховання нового штурмовика – від навчального центру ЗСУ до злагодження в підрозділі – треба приблизно три місяці, розповідає УП комбат 2-го штурмового батальйону 3-ої ОШБр Дмитро Кухарчук ("Сліп"). На відновлення людини з легким пораненням – від тижня до трьох, з середнім – від двох місяців до п'яти. Військові з важкими пораненнями переважно "списуються" через військово-лікарську комісію.

Увесь цей час фронт продовжує рухатися, і часу чекати на повернення поранених немає. Особливо в умовах наступу Сил оборони одразу на кількох напрямках. Армії потрібні нові люди. Відкритим є питання – скільки?

У Генштабі не готові назвати УП навіть орієнтовні дані щодо кількості людей, які щомісяця долучаються до ЗСУ і скільки їх взагалі потрібно для фронту. 

Серед причин, окрім безпекових, імовірно, і те, що територіальні центри комплектування (ТЦК) не мають чіткого уявлення про стан мобілізаційного ресурсу в країні. 

Публічно ні політична, ні військова вертикаль не говорить про брак людей на передовій і не закликає до масової мобілізації.

Військовослужбовець однієї з досвідчених механізованих бригад, який просить УП не вказувати своє ім'я, розповідає, що нині його батальйон укомплектований приблизно на 70%. При тому, наголошує він, що за статутом ЗСУ підрозділ, що має втрати понад 30%, вважається небоєздатним.

"В останній штурм у нас замість 12 людей в групі пішло 4. Поповнення присилають, але його дуже мало. До того ж це люди, які після 2-3 місяців навчальних центрів мають доволі базові навички, їх ще перед відправкою на "нуль" треба вчити. І переважно все поповнення йде в піхоту, бо саме піхота зараз несе найбільші втрати", – пояснює УП військовослужбовець.

Реклама:

Чому поповнення мало? 

Як ділиться спостереженнями Дмитро Кухарчук з 3-ої штурмової, мобілізація в Україні часом обходить жителів великих міст і тих, хто зміг від неї відкупитися:

"Дивлячись на інші бригади, можу сказати, що мобілізація в нас відбувається, по-перше, переважно в селах, по-друге – за класовим принципом. Так, серед добровольців люди різного достатку воюють приблизно в однаковому співвідношенні. У мене в батальйоні є люди, які в цивільному житті жили скромно, і є такі, які мають гектари полів. 

Якщо ж ми говоримо про мобілізацію, ми розуміємо, що люди, які не хотіли йти воювати і мали можливість відкупитися, вони це зробили – і це проблема".

 
Дмитро Кухарчук на сході, травень 2023-го
Фото: Дмитро Ларін, УП

Ще однією причиною неефективності нинішньої мобілізації Кухарчук називає "переможну" інформаційну політику держави. 

"Коли людині кажуть, що за три місяці ми переможемо, вона не думає про мобілізацію, вона будує собі плани на майбутнє. А це треба робити після перемоги. Враховуючи той стан речей, який є зараз, до перемоги ще дуже й дуже далеко", – резюмує військовий.

Як побороти дитячі страхи?

Військовозобов'язаний, що підпав під мобілізацію, йде служити – хоче він того, чи ні. Натомість рекрутинг направлений на те, що людина самостійно робить вибір на користь Сил оборони. І в ідеалі – знаходить себе там, де буде найбільш корисною. 

– Зараз важко оцінити успішність того чи іншого рекрутингу, тому що проходить мобілізація, – каже УП керівник служби зв'язків із громадськістю командування Сухопутних військ ЗСУ Володимир Фітьо. – Коли людина приходить в ТЦК та СП (територіальний центр комплектації та соціальної підтримки – УП) по мобілізації, переважно в більшості випадків вибираються бригади, які географічно є присутніми в регіоні, де призивають військовозобов'язаного. Для прикладу, коли призивають по мобілізації у Львові, то одразу спадає на думку або 24-та механізована бригада імені короля Данила або ж львівська 80-та десантно-штурмова бригада.

Держава намагається заохотити громадян вступити до лав Сил оборони з самих різних майданчиків – від соцмереж до телебачення. Фітьо наводить приклад, що в ефірі Національного марафону представлені блоки, які розповідають про підрозділи Сухопутних військ, артилерію, танкові підрозділи. 

На яких головних меседжах робить наголос держава? Остання рекламна кампанія використовувала тезу Головнокомандувача "Прийшов час повертати своє. Приєднуйся!", згадує Фітьо. В межах цієї кампанії вийшов видовищний ролик "Молитва за визволення України". Це сталося наприкінці весни напередодні загальних очікувань на український наступ.

– Також були комунікаційні кампанії щодо оновлення даних військовозобов'язаних у ТЦК та СП, яку розробили та запустили в Міністерстві оборони України, – каже підполковник Фітьо. – Тоді в ефірі транслювали відеоролики про дитячі страхи, які переборолись в дорослому житті під час військової служби. Так само був віжуал, де відомі військовослужбовці розповідали про свої страхи, і як їх перебороли.

За місяць-два держава обіцяє запропонувати свій варіант "смарт-мобілізації" – це анонсував віцепрем'єр, міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров. Йдеться про ситуацію, коли людина сама зможе обирати – на яку спеціальність вона хотіла б самостійно мобілізуватися. Очікується, що це покращить мотивацію військовозобов'язаних.

Реклама:

"Мені приходять повістки, я їх ігнорую"

Якщо військова частина цілком покладається в питанні рекрутингу на "військкомати", вона ризикує довго чекати на поповнення. А потім ще й отримати людей з недостатніми скілами та нульовою мотивацією. Тому деякі командири вирішують набирати бійців і власними силами.

У серпні цього року командира роти вогневої підтримки Сергія Огородника на місяць відрядили до ТЦК в один з регіонів України. Він мав рекрутувати людей до свого підрозділу – до десантно-штурмового батальйону.

– В мене була задача знайти тямущих людей, які мають клепку в голові, мають хист, снагу, бажання йти служити, воювати. Просто обставини так склалися, що їх щось стримувало, і до цього часу вони ще залишалися в цивільному житті, – пояснює Огородник.

Він намагався додзвонитися до чоловіків, чиї дані зберігалися в ТЦК. Огородник хотів дізнатися, чи готові вони залишити цивільне життя та піти на службу до Збройних сил. Якщо розмова була успішною – призначав зустріч. Не обов'язково вона мала пройти у приміщенні ТЦК. Іноді, щоб не відлякувати співбесідника, Сергій домовлявся поспілкуватися у кафе неподалік. 

Як і належить рекрутеру, він мав впевнитися, що кандидат підійде підрозділу. І своєю чергою відповідав на всі практичні запитання, що виникають. Бажаний результат цієї бесіди: співбесідник йде у ТЦК, а Огородник допомагає йому пройти всі етапи та потрапити на ту чи іншу посаду в його батальйоні.

Були випадки, коли люди на тому кінці слухавки обіцяли прийти на зустріч, а потім переставали реагувати на дзвінки. Це дивувало й ображало Сергія, який в 2022 році сам пішов у Збройні сили добровольцем. Але найчастіше проблема була іншою – до потенційних бійців просто неможливо було додзвонитися.

Нерідко він потрапляв на військових, що вже воюють. Таке могло статися, якщо людина з початком повномасштабної війни пішла до знайомої військової частини, а та потім не надіслала цю інформацію до ТЦК. 

 
Сергій Огородник: "Війську потрібні різні люди. І ті, хто супербойові на "передку" воюють, і ті, хто забезпечують тил, і ті, хто забезпечують логістику, і ті, хто довозять до "передка" тих, хто воює"
Фото: Дмитро Ларін

– "Мені приходять повістки, я їх ігнорую" – і такі відповіді були. Хоча питання, яке ми ставимо, звучить так: "Ви ж розумієте, що рано чи пізно війна буде стосуватися і вас? І краще самому обрати підрозділ і пройти підготовку, ніж бути мобілізованим зненацька, в авральному режимі", – розповідає Огородник. 

Проте аргумент, який йому самому здається переконливим, спрацьовував не так часто, як хотілося б. – Був такий у мене дзвінок, коли людина каже: "Ну, мені чотири повістки вже прийшли, я ще п'яту покладу поруч. Та мені пофіг".

З жалем і долею подиву Сергій згадує випадок з чоловіком, який все життя займався фізичною роботою, а в останні роки – працював кочегаром у школі. Огородник запропонував йому посаду у взводі матеріально-технічного забезпечення – підсобним працівником. Тобто фактично чоловік мав займатися тим, з чим і так стикався все життя. Спочатку кочегар зголосився, але на етапі проходження медкомісії почав жалітися на болячки. Таким чином у ДШВ, де вимоги до стану здоров'я суворіші, він потрапити не зміг. І скоріш за все, припускає Огородник, був направлений у піхоту. 

– Але відсоток людей, яким муляє (те, що вони не в Силах оборони – УП), які розуміють, що в них не страусина позиція – він все одно є. Таким людям, реально потрібен якийсь мотиваційний поштовх. І коли вони отримують його, вони приходять і стають до лав ЗСУ, – каже Сергій.

Реклама:

Його відрядження до ТЦК за новими бійцями для підрозділу – це не щось виключне. Іноді військові частини відряджають сержантів і офіцерів у "військкомати". Там вони мають або запросити в свій підрозділ людей, що прийшли до ТЦК добровільно чи по повістці, або обдзвонювати їх за номерами з бази центру комплектування.

– Задача рекрутера – це не просто набрати побільше людей, з яких потім якась частка буде думати, як списатися, використовуючи для цього різні важелі та механізми, – пояснює Огородник. – Задача рекрутера – знайти людей, які будуть боєздатними. 

Тому я з людьми відверто говорив про низку проблем (у війську – УП). Про те, як їх вирішувати, на що зважати, на що не зважати. І це працює!

Вривайся у Третю штурмову

Хорошим прикладом проведення рекрутингової кампанії в Україні можна назвати згадану вище 3-ю штурмову бригаду. 3-я ОШБр підстерігає на свого потенційного військовослужбовця скрізь – на сітілайтах, у метро, в рекомендаціях ютубу та Тік-Току. 

Рекрутингова історія бригади почалася влітку минулого року і мала три хвилі, розповідають УП у пресслужбі бригади. 

Перша хвиля "Go в Азов", яка стартувала в серпні 2022-го і проходила виключно в соцмережах, принесла підрозділу близько 12 тисяч заявок – це величезна кількість. 

Друга хвиля, відома гаслом "Вривайся в Третю штурмову", була значно масштабнішою. У її межах 3-я штурмова відкрила два нових рекрутингових центри (Львів і Дніпро), запустила офлайн-івенти ("Двіж"), зовнішню рекламу для підтримки впізнаваності бренду, налаштувала таргетування в ютубі та Тік-Тоці тощо. 

Обличчями цієї кампанії стали комбриг і комбати Третьої штурмової.

"У нас іноді запитують: "А скільки рекрутів у вас прийшло після останньої події?". Ми відповідаємо, що це так не працює. Війна – це довга історія, люди мають бачити поруч із собою військових. Розуміти, якщо їм завтра доведеться піти в армію, що там не так страшно, як здається. Не можна залякувати людей з кожного кута", – пояснюють у пресслужбі Третьої штурмової.  

Результати другої хвилі ще не підбиті, втім, щомісяця підрозділ отримує 4-5 тисяч заявок. Це вщент розбиває поширену тезу – "усі вмотивовані добровольці закінчилися". 

Хоч, звісно, далеко не всі ті, хто заповнюють заявку на сайті, доходять до мобілізації та служби. Частина людей "відпадає" на етапі збору паперів і проходження ВЛК, тому команда, яка опікується рекрутингом, вирішила їх супроводжувати.

"Так ми намагаємося не втратити тих людей, які замахаються самі місяцями збирати всі документи. Ми також надаємо їм житло в Києві й паралельно, поки йде процес оформлення, уже навчаємо", – пояснюють у бригаді.

Також Третя штурмова – чи не єдиний підрозділ в Україні, який дає можливість цивільним пройти тестовий тиждень штурмовика і вирішити, чи підходить їм така служба. Якщо ж ні, людина може розвернутися і піти.

 
Рекрути Третьої штурмової на тестовому тижні штурмовика
Фото: В'ячеслава Ратинського, оприлюднені 3-ю ОШБр

У рекрутингу Третьої штурмової працює до 10 людей, частина з яких – поранені, що відновлюються в Києві. До реалізації великих кампаній на волонтерських засадах долучаються промо-агенції та фотографи. 

"Сім дотиків" до потенційного бійця

Іноді кажуть, що до війни треба підходити з калькулятором в руці, як математик. Так само до набору в армію можна підійти з точки зору мистецтва продаж. А товар тут – вільна вакансія. 

У маркетингу є правило 7 дотиків. Потенційному клієнтові потрібно щонайменше сім разів стикнутися з інформацією про продукт, щоб зважитися на покупку. Для цього використовується комплексна атака рекламою: щоб людина побачила її і на вітрині, і в телевізорі, і на банері на улюбленому сайті, і в соцмережах… 

Саме про це правило згадує співзасновник PR та консалтингової агенції K&K Group Олександр Копил. Його компанія працювала над кількома роликами, що мотивують долучитися до лав ЗСУ. В тому числі і над "Молитвою за визволення України", про яку вище згадує підполковник Фітьо. Копил вважає, що саме такий комплексний підхід може бути ефективним і в рекрутингу.

– З одного боку, я побачив у марафоні нормальний агітаційний ролик. З іншого боку – в YouTube нормальну розповідь людини про те, як і чому вона пішла в армію, як проходила навчання, інші побутові речі, – наводить він приклад. – Після того я пройшовся Хрещатиком і побачив симпатичний промо-стенд, де мені дали листівку і пояснили, які зараз потреби є і ким саме можна призватися. Додатково я в телеграм-каналі побачив інформацію… 

Коли буде сім дотиків з різних боків, більша ймовірність, що я піду до армії. Чи принаймні, коли до мене прийде повістка, я не опиратимусь і буду морально до цього готовий.

Знання перемагають страх. 

Копил згадує рекрутингові кампанії союзників часів Другої світової, коли військові встановлювали переносні стенди і розповідали потенційним бійцям, що саме може на них чекати. Які є вільні позиції, яку допомогу буде отримувати людина, які перед нею відкриються перспективи в майбутньому… Такий саме підхід, на його думку, був би ефективним і сьогодні. 

– Через пояснення, коли людина буде знати, що її там очікує. Що це не одразу окоп – і все. А ти розумієш: є потреба в таких вакансіях, ти пройдеш таке навчання, отримуєш таку кваліфікацію, ось такий у тебе буде соціальний захист і от команда, в яку ти потрапиш. 

Не примітивна "Йди, тебе батьківщина кличе!", а раціональна, пояснювальна кампанія. Я впевнений, на певній цільовій аудиторії це буде працювати.

Реклама:

Саме за раціональним підходом сьогодні працює платформа LOBBY X Army, що була створена професійними рекрутерами. Вона допомагає командирам знайти мотивованих бійців, а охочим – долучитись до ЗСУ. Зовні вона виглядає як звичайний сайт чи сторінка в соцмережі рекрутингової агенції: огляд конкретної посади, обов'язки, вимоги, умови. Незвичні тільки посади: "капелан до 24 загону ДПСУ", "гранатометник до 205 окремого батальйону 241 ОБр ТрО", "оператор РЕР до Сил спеціальних операцій", "мережевий адміністратор до Сил оборони"... Все це дуже нагадує ту смарт-мобілізацію, яку віцепрем'єр Федоров тільки анонсує.

Військові командири можуть розмістити тут вакансію, а люди, які нею зацікавилися, – надіслати резюме та інші дані на відповідну електронну пошту та очікувати на зворотний зв'язок. 

"Всі отримані заявки ми передаємо безпосередньо військовим командирам. Ми не надсилаємо ваші дані в ТЦК та СП", – окремо зазначається на сайті.

За даними рекрутингової агенції, станом на серпень цього року понад 1800 кандидатів знайшли посади в Силах оборони саме таким чином.

До "смарт-мобілізації", зокрема через платформу LOBBY X Army, уже кілька місяців вдається харківська бригада "Хартія", розповідає УП її засновник і бізнесмен Всеволод Кожем'яко

Свій підхід до набору людей він описує так: якщо в підрозділ потрібні комунікаційники, то просить написати про це пост Андрія Федоріва з Fedoriv Group, який розробляв їм брендування підрозділу. Якщо треба айтівці – звертається до бізнесменів або експертів ринку. Якщо треба логісти – дзвонить у "Нову пошту" і питає, хто з їхніх працівників мобілізувався.

Вказівний палець і нестерпна безглуздість закликів "померти за Україну" 

В ХХ столітті одним із головних інструментів військового рекрутингу був вказівний перст, який кочував з одного плаката на інший, і заклики на кшталт "I want you for the U.S. Army" або "Батьківщина-мати кличе".

 

– ХХ століття було часом великих ідеологій, коли колективне відігравало значно більшу роль, аніж індивідуальне, – каже військовий капелан Андрій Зелінський. – Вважалося, що "я" в змозі реалізувати себе лише як частина великого "ми". На цьому побудована риторика рекрутингу обох Світових війн. 

Сьогодні такі меседжі виглядають архаїчними, бо змінився соціокультурний контекст. 

Контекст змінився не лише порівняно з ХХ століттям, а навіть з весни 2022-го року, коли всі відчували екзистенційну загрозу. На рівні сприйняття українців війна на той момент була тотальною, а ми всі разом почувалися вразливими. Відтоді, попри постійну загрозу від російських ракет, суспільний дискурс урізноманітнився. За бажання сьогодні можна втекти від екзистенційного виклику війни.

На перехресті цих реальностей, вважає Зелінський, людина вирішує – взяти відповідальність за себе і за свою країну або намагатися її уникнути.

Просимо співрозмовника змоделювати ситуацію: йому як військовому капелану пропонують підготувати "методичку", прочитавши яку, людина усвідомить сенс того, щоб померти за батьківщину.

Судячи з виразу обличчя капелана Зелінського, ми поцілили в його больову точку, і про "спіч, що мотивує померти" питали в нього не першими.

– Вимовлені левітанівським голосом такі меседжі віддаляють Україну від людського серця, бо реальність і ідеологія розходяться.

Є медійний дискурс, умовний "телемарафон", де ми щодня знищуємо всіх ворогів. А є інша, немедійна реальність, де всі знають один одного, і родичі, і друзі мобілізованих розповідають одне одному, що ті інколи змушені ділитися жменьками патронів.

Існують також інституційні виклики, які формують сприйняття не лише війська, а й держави в цілому. Наприклад, коли ми на всіх телеграм-каналах щодня спостерігаємо, як представники ТЦК займаються "рекрутингом" на вулицях. Або коли ми читаємо про чергового військкома, який не задекларував свої статки і якого спіймали на хабарі. І у людей виникає питання – а що ж буде зі мною, якщо я піду в ТЦК? І за кого ж воювати, якщо скрізь корупціонери?

Не існує текстів, які можуть змусити вільну людину хотіти померти. Бо це безглуздо. 

Змушувати людей сьогодні комунікаційними засобами "померти за Україну" – це шлях в нікуди. Війна є війна, але правильно вибудований військовий етос, культура – то не про смерть і навіть не про обов'язок перед державою. Він – про захист України, але разом з тим – про твій розвиток як особистості.

 
Андрій Зелінський: "Потрібні меседжі, які дозволяють відкрити власну внутрішню силу, роблять міцнішим, сильнішим. Майбутнє завжди має бути на горизонті. Під час війни горизонт легко зникає, тому дуже важливо, щоб його хтось підсвічував тут і зараз"
Фото: Дмитро Ларін

Теза "померти за Україну" не єдина, яка, на думку Зелінського, не лише безглузда, але й шкідлива для рекрутингу.

Ми згадуємо й інші меседжі, поширені сьогодні:

"Пересидіти не вийде. Воювати доведеться всім".

"Якщо не отримаєш корисну військову спеціальність, підеш стрільцем в окопи".

"Треба всю цю богему з нічних клубів відправити на фронт".

– Категорично проти будь-яких меседжів, які представляють службу як загрозу або покарання.

Після слів "пересидіти не вийде" велика кількість українців хапається за валізи і шукає шляхи, як спакуватися і кудись виїхати. Бо тут майбутнє з'являється саме як загроза. Якщо ми створюємо перед людиною образ майбутнього як загрози, природній захисний механізм – втеча: кудись, деінде, в себе.

Як би дивно це сьогодні не звучало, служба в війську має бути привабливою. Потрібні меседжі, які дозволяють відкрити власну внутрішню силу, роблять міцнішим, сильнішим. Я знаю багатьох із наших військових, які за цей час стали цілком іншими людьми, перейшли на вищі поверхи реалізації власної особистості.

Ті військові підрозділи, які демонструють саме таке ставлення до рекрутингу, формують власну культуру, історію, міфологію, я це називаю воїнський етос, вони помітніші, впізнаваніші, привабливіші.

"Рекрутинг – це не про примус і страх, а про людську гідність", – кілька разів під час розмови повторює Андрій Зелінський.

*** 

Що робити з "альтернативною реальністю", в якій існує частина українського суспільства?

Потрібно повернути людині відчуття екзистенційного виклику російської навали не лише для держави, але і особисто для твого життя. Це не лише загальна загроза, це загроза кожному. Ці речі потрібно проговорювати. Те, що не вербалізоване, в соціальному вимірі не існує, – вважає Андрій Зелінський.

Чи готова влада проговорювати тему мобілізації, ризикуючи втратою популярності? 

Принаймні на сьогодні приводів стверджувати це немає. 

Протягом останніх місяців Володимир Зеленський у своїй публічній комунікації звертався до теми мобілізації двічі.

1 липня 2023-го він наголосив, що "у нас не стоїть завдання залучити всіх українців… Це військові розраховують, скільки їм потрібно сил та засобів". А 23 серпня повідомив, що "військові до мене звернулися з цим, щоб дати можливість більше мобілізовувати. Все, більше поки що не можу вам нічого сказати".

Показово, що в обох випадках президент закцентував, що мобілізація – зона відповідальності військових, які ініціюють ці кроки.

У результаті маємо замкнене коло. Влада, аби уникнути турбулентності в суспільстві, намагається йти шляхом "лагідної мобілізації", обираючи риторику "на фронті складно, але все під контролем". А цивільна частина населення не розуміє, навіщо потрібна повномасштабна мобілізація і про які екзистенційні виклики і загрози йдеться, якщо "не лише захищатимемося, а й відповідатимемо", "повний вогневий контроль над Кримом – питання часу", "хоч на кілометр, хоч на 500 метрів, але вперед щодня".

На жаль, все це нагадує історію з психотерапевтичним закликом Зеленського до громадян України "не накручувати себе" за місяць до 24.02.2022.

І знову повторюється той самий вибір – без перебільшення екзистенційний. 

Говорити правду, усвідомлюючи всі ризики. 

Або "не розгойдувати човен" і підгодовувати альтернативну реальність. До наступного Часу Ч

Рустем Халілов, Михайло Кригель, Ольга Кириленко

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде