Україну чекає перманентний "день вторгнення"

П'ятниця, 18 лютого 2022, 15:30

Пропоную вам не просто згадати головні події останні семи днів, а спробувати зрозуміти, що вони насправді означали і до чого нам усім варто готуватись.

Нова "Холодна війна"

Мабуть, ні одна розмова за кілька останніх тижнів не обходилась без запитань – "Чи почнеться війна?" і "Коли це все закінчиться?"

Відповіді на ці питання різні, але однаково неприємні.

По-перше, війна уже почалась. І мова навіть не про російсько-українську, яка триває після захоплення Москвою Криму.

Ні, ми з вами уже зараз перебуваємо в епіцентрі нової глобальної війни. Тільки її бої точаться поки що лише на інформаційному фронті. Це не гіпербола чи метафора – це реальність.

Так, Росія стягує цілком конкретні, фізичні війська до цілком реальних кордонів з Україною. Але коли, не доведи Господи, ці війська перейдуть до якихось дій, це не буде початком війни, бо вона уже розпочалась.

Колективний Захід та Росія от уже кілька місяців проводять одне проти одного дуже серйозні інформаційно-психологічні операції, які в матеріальному вираженні завдають часом більшої шкоди ніж обстріли чи бомбардування.

Стягування військ, газовий шантаж, показові блокади морів, війна розвідок, викриття надсекретних планів противника, підготовка нищівних санкцій – усе це одночасно змушує мобілізуватись такі величезні механізми як НАТО, Євросоюз чи Російська Федерація. 

І ця віртуальна війна здатна, наприклад, обвалити цілком реальні акції російських компаній та нанести їм мільярди доларів збитків. Без жодного пострілу.

На жаль, для України, ми так само несемо фінансові втрати у цій новій інформаційній війні. 

Але погана новина у тому, що це тільки початок.

Реклама:

По суті, світ увійшов у стадію нової "Холодної війни". І відповідь на питання "Коли це закінчиться?" дуже невтішна. Однозначно нескоро.

Як окреслив цього тижня нову геополітичну реальність генсек НАТО Єнс Столтенберг така серйозна напруга між Заходом і Росією є, по суті, "новою нормальністю".

"Росія продемонструвала, що хоче поставити під питання деякі фундаментальні принципи нашої безпеки – право кожної країни визначати своє майбутнє і право союзників у НАТО захищати одне одного. 

Вони запропонували юридично зобов’язуючий документ, який би порушив ці принципи. І застосували силу, скупчивши найбільше військ з часів "холодної війни", у спробі залякати інші країни Європи, щоб вони погодилися на вимоги РФ. 

Це "нова нормальність", яка порушує основні принципи, що десятиліттями забезпечували безпеку і стабільність у Європі", пояснив Столтенберг.

Тож, якщо ви жили за часів "Холодної війни", то потрохи згадуйте, як жилось тоді. Путіну цього року буде 70, Джо Байдену – 80. Для них гонка озброєнь і "Холодна війна" – це час формування їхнього світогляду.

Для тих, хто як я, замолодий, щоб пам’ятати ті часи, поясню, до чого готуватись. 

Оскільки зараз Україна уже не в Совку, але ще й не на Заході, ми опинились акурат посередині між цими двома тектонічними плитами геополітики.

Тож постійна загроза – ось головний лейтмотив, який супроводжуватиме наше життя найближчі місяці, якщо не роки.

Постійні провокації, як військові так і інформаційні – головний інструмент, який ворог буде застосовувати проти України. Зовнішній тиск стане перманентною ознакою нашого життя.

Наприклад, цього тижня Росія почала процес "визнання" створених нею ж "псевдореспублік" на Донбасі. Держдума звернулась до Путіна, але той наче як відклав це питання, поки живий Мінський процес. 

Але будь-якої миті він може вирішити, що Мінськ помер і пора визнавати "Л/ДНР". 

А що, як їх не просто визнати, а ще й ввести туди свої регулярні війська, під виглядом якоїсь "гуманітарної місії"?

А що, як їх не просто визнати, а й включити у склад Союзною держави, за зразком Білорусі? Формально вони не будуть частиною Росії, але фактичною стануть нею.

І таких "А що, як" Кремль буде продукувати нескінченну кількість. Адже головна мета "холодних" воєн – створення постійної напруги в надії на руйнівну дестабілізацію.

Це шахова партія, фіналу якої не знає ніхто. Попередній раз, коли Москва грала у цю гру, це призвело до виснаження ресурсів СРСР і його розпаду. Цього разу ставки не менші.

Реклама:

Війна в прямому ефірі

Головна небезпека "холодних" воєн у тому, що вони можуть дуже швидко переростати у "гарячі".

Події останнього тижня в Україні – гірка ілюстрація цієї тези.

Найгіршим днем тижня, звичайно, було 16 лютого – перший "день вторгнення" в Україну.

Розвідка США отримала дані, що в ніч на 16 лютого Росія може розпочати повномасштабну агресію проти України, Вашингтон поділився цими даними з союзниками, в тому числі по НАТО. І почалося.

Перш за все, за протоколами внутрішньої безпеки, з України евакуювали працівників посольства США, лишивши невеликий офіс у Львові. Громадянам США рекомендували не просто не їхати в Україну, а залишити її якомога швидше.

Прикладу Вашингтона послідували інші західні країни. Перш за все Британія.

Через таку комунікацію урядів, західні страхові компанії відмовились страхувати борти цивільної авіації, які летять в Україну. Тож авіакомпанії почали скасовувати рейси, а деякі, як скажімо літак SkyUp, вимушено садити в Молдові. Лізингодавець просто заборонив компанії перетинати повітряний простір України.

Український уряд виділив гроші, щоб самому страхувати літаки і частково стабілізував ситуацію. Але загальна тенденція залишається тривожною.

В той же час, Росія продовжила безпрецедентну блокаду Чорного і Азовського морів. Під виглядом навчань російський флот перекрив все судноплавство, залишивши вільним тільки тонку смужку територіальних вод України вздовж узбережжя в Одеській області.

Мінінфраструктури і відповідні служби оперативно провели дослідження і проклали маршрути, щоб торгові судна могли курсувати цим коридором. 

Реклама:

Але, по-перше, Росія показала, що насправді означає Крим в питанні контролю Чорного і Азовського морів. А, по-друге, британський комітет зі страхування морських ризиків включив "українські та російські води в Чорному та Азовському морях" до списку зон воєнних ризиків.

А це означає, що Росія дуже близька до того, щоб, як у радянській військовій пісні, заблокувати Україну "на земле, в небесах и на море".

Паралельно з цим відбулося загострення на кіберфронті. Цього тижня сайти ПриватБанку, Ощадбанку та Міноборони були піддані масивним DDos-атакам. Банківські системи справились з нападом швидше, а сайт міністерства відновлювали кілька днів.

Усе це тривожні сигнали. Але від них, принаймні поки що, ніхто не постраждав фізично.

Чого не скажеш про трьох працівниць дитячого садочка у Станиці Луганській, куди у четвер вранці прилетів снаряд від бойовиків. 

Власне, з четверга обстріли стали системними не тільки у Станиці Луганській, але й по всій лінії зіткнення. 

Як переконує секретар РНБО Олексій Данілов, окупаційні війська роблять все, щоб спровокувати масовану відповідь України і використати це як привід.

Британський прем’єр Боріс Джонсон ще точніше окреслив ситуацію – Росія намагається сфабрикувати приводи для інвазії.

"Сьогодні, як я впевнений, ви вже дізналися, дитячий садок був обстріляний – це була сфабрикована операція, покликана дискредитувати українців, покликана створити привід, підробну провокацію для дій Росії. Ми дуже боїмося, що це те, що ми побачимо більше протягом наступних кількох днів",сказав Джонсон.

Американский президент Байден попередив про новий "день нападу", мовляв агресивні дії Росії можуть послідувати у найближчі дні.

А держсекретар США Ентоні Блінкен на екстренно скликаному Радбезі ООН описав весь арсенал операцій під "фальшивим прапором", до яких може вдатись РФ. І цей "арсенал" вражає:

"Це може бути сфабрикований так званий теракт всередині Росії. Вигадане віднайдення братської могили, інсценований безпілотний удар по мирних жителях або фейк чи й навіть реальний напад із застосуванням хімічної зброї".

Але до яких би дій не вдалась Росія і якими б страшними вони не були, можлива атака буде позбавлена значної частини своєї потужності, адже вона навряд чи буде раптова.

Це у 1940-му році Гітлер міг непомітно послати основну ударну групу Гудеріана через Арденський ліс і застати Францію та Британію зненацька, з’явившись в тилу їхніх військ, як із-під землі.

У сучасному світі наші союзники, а отже і ми, бачимо переміщення російських військ погодинно. Навіть одним єдиний понтонний міст посеред закритої зони відчуження на білоруській ділянці ріки Прип’ять не лишається непоміченим. 

По суті, це перша в історії війна в прямому ефірі. 

І точно перший раз, коли західні союзники не просто висловлюють глибоку занепокоєність, а реально допомагають Україні. 

Звичайно, можна сказати, що Штати завищують ступінь загрози і це дорого коштує нашій економіці.

Але чим вищий цей ступінь, тим швидше колективний Захід стане справді колективним і дієвим в українському питанні. І тим вищою буде ціна для Росії в разі початку вторгнення.

Тож скільки б не коштувала нам паніка союзників, вона може зберегти нам території і десятки тисяч життів. 

Врешті, якби наші союзники хоч на десяту частину так активно працювали з нами у 2014-му, то проблему принаймні Донбасу не доводилося б зараз вирішувати. Її просто не було б.

Реклама:

Олігархи стали на крило

Будь-яка війна супроводжується хвилями вимушеної еміграції. Коли на якусь територію наступає ворог, звідти прогнозовано втікають незахищені цивільні, аби врятувати свої життя.

В Україні це загальне правило отримало своє специфічне трактування. Хоч російські гармати ще не обстрілюють українські міста, із них одночасно, як за командою, розлетілись у різні сторони світу наші олігархи.

На тлі наростаючою тривоги після новин про евакуацію посольств, вивіз команд провідних компаній і проблем з авіа, слід від чартерів із багатіями на борту лишився не тільки в українському небі, але й у масовій свідомості.

Сама лише новина про це на УП набрала мільйон переглядів. 

У ситуації, коли кожна дія здатна спровокувати паніку, вся верхівка українського Forbes разом залишила Україну. 

Зрозуміло, що мали гроші, справи і врешта вільне право на пересування. Але як можна бути аж настільки відірваним від контексту і не прораховувати репутаційних ризиків, залишається загадкою.

Тож, як пожартував мій колега Михайло Ткач, "Українська правда" мусила підпрацьовувати інформаційним Робін Гудом і забирати олігархів у багатих Парижів і Віднів та повертати їх біднішим Маріуполю і Дніпру.

Як би не наша новина, може б ми й не побачили, як Рінат Ахметов із Вадимом Новинським гуляє набережною Маріуполя, чи знову, як в молодості, копає м’яч із переляканими чиновниками.

Реклама:

Віктор Пінчук також в авральному темпі мусив організовувати заходи в Дніпрі, щоб було куди красиво повернутись.

Єдиними, кому повертатись не довелося, стали Віктор Медведчук і Петро Порошенко, які проходять по "вугільній" справі і залишились без закордонних паспортів.

Ну і ще Ігор Коломойський. У нього формально жодних обмежень на виїзд немає, але немає і бажання потрапити десь під екстрадиційну процедуру у США.

Натомість Коломойський нарешті перервав своє дворічне мовчання і знайшов час, щоб дати моєму колезі Роману Кравцю велике інтерв’ю для УП.

Якщо коротко переказати цю розмову, то Зеленський повністю влаштовує Коломойського, закон про олігархів – це найкраще, що придумав президент, бо є шанс відбілити мутний олігархічний капітал із 90-х, а взагалі, якщо Зеленський втомиться бути президентом, то його естафету може перехопити ведуча "плюсів" Наталка Мосійчук. 

Читайте: Ехо 90. "Бізнесмен" Петровський та його напад на знімальну групу УП

Вдруге УП перетнулась із Коломойським цього тижня у Дніпрі, де олігарх святкував у колі, скажімо так, друзів свій день народження.

Біля аеропорту Дніпра на знімальну групу нашого колеги Михайла Ткача під мирне споглядання поліцейських напав відомий в кримінальних колах дніпровський бізнесмен Олександр Петровський із охороною.

Це абсолютно обурлива і дика ситуація, яку, ми сподіваємось, правоохоронні органі зуміють довести до кінця. 

І раз ми про правоохоронців. То порекомендую вам, для збереження віри у можливість змін у цій системі, ще одне інтерв’ю – Патрульний Сергій Петрик про поліцію зсередини, можливості Монастирського і сумку Трухіна

Ну ще щось там було цього тижня про Євробачення. Але раз не виграв Велбой, то про що там говорити.

Роман Романюк

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Бюджет Київщини: втричі більше дотацій, ніж до війни

Чемпіонські бої Усика, Гвоздика, Берінчика й Ломаченка: чого очікувати Україні в 2024 році

"Драконівські вимоги" до якості харчування ЗСУ. Приклад однієї консерви

Понад 2000 іноземних компаній залишаються в Росії. Що можуть зробити уряди західних країн?

Націоналізація активів рф: перешкоди на шляху ефективної реалізації майна агресора

Зворотна сторона служби FPV-пілотом