Как стать гауляйтером. Истории коллаборантов Запорожья от "оппоблоковца" Балицкого до ноунейма Сауленко

Вторник, 16 августа 2022, 05:30
коллаж: Андрей Калистратенко

У 2022 році слова "російська окупація" стали особистими для українців. Захоплені рідні міста, вбиті родичі, знищений бізнес. Такі історії тепер є чи не в кожній родині.

Та російська окупація має й українські обличчя. Обличчя колаборантів, які не просто зрадили. Вони стали вбивцями й катами на рідних землях.

Вони не просто впустили кремлівських загарбників. А стали їхніми активними пособниками.

Хто ці люди? І які сторінки біографії вони приховують своєю зрадою? Чи можливо було зупинити їх заздалегідь?

"Українська правда" розпочинає серію публікацій про головних колаборантів у різних регіонах. Перший – Запоріжжя. У цих історіях – мільйонні борги, амбіції маргіналів і багаторічні мережі російського впливу.

Євген Балицький. Системний руйнівник системи

Посада в окупації: "голова військово-цивільної адміністрації Запорізької області"

Рід занять до окупації: депутат Запорізької облради; власник бізнесу в сфері нерухомості, автозапчастин, медіа

Політичний досвід: з 1998 року

Зв'язки з Росією до окупації: входив до проросійських партій; родина вела бізнес у захопленому РФ Криму

Балицький народився у 1969 році в Мелітополі. Батько Віталій був військовим авіатором, і Євген пішов його шляхом. Вивчився на льотчика-інженера в російському Тамбові, відслужив кілька років.

Як і чимало українських політиків покоління Балицького, кар'єру управлінця він починав у різнопрофільному приватному бізнесі 90-х. Разом із батьком і братом створив чи взяв під свій контроль низку великих підприємств у місті.

Це був, наприклад, холдинг "ОлЖеКа" – мережа з продажу та обслуговування побутової техніки та телерадіоапаратури. Ця ж мережа володіла однією з перших радіостанцій у регіоні. Балицькі спочатку керували, а згодом стали й офіційними власниками Мелітопольського пивзаводу та "Автогідроагрегату", що виробляє запчастини для автомобілей.

Реклама:

На початку нульових родина створила завод підшипників і мелітопольський телеканал "МТВ-плюс", взялась за бізнес у сфері нерухомості. Не забули й про сімейну "слабкість" – викупили аероклуб, створили аеродром.

У 1998 році Євген Балицький вперше обрався депутатом – до Запорізької облради. Потім якийсь час працював у Мінекономіки та євроінтеграції, керував одним із департаментів.

 
Майбутній колаборант Балицький на початку своєї політичної кар'єри 

У біографії, написаній у ті часи медійником Балицького, політик амбіційно називає свою задачу-максимум: "стати президентом України". І мрію: "щоб діти завжди були здорові та щасливі і перевершили би досягнення батька".

Цей формальний пафос ще заграє новими барвами, коли Балицький буде втілювати свої амбіції, ставши кремлівським посіпакою.

В середині нульових, він залишався позапартійним. А в 2010-му вже остаточно обрав свій політичний шлях – вдруге обрався до облради вже від Партії регіонів. Ще за два роки від неї ж став депутатом Верховної Ради.

 
Балицький за часів правління Партії регіонів

Після Революції гідності та втечі керівництва Партії регіонів спершу балотувався як самовисуванець, а потім увійшов в "Опозиційний блок" і залишився з ним до самої російської окупації. Ще раз обрався у 8-е скликання Верховної Ради. З 2020-го року був депутатом облради.

Увесь цей час він неприховано підтримував російські наративи. "Захищав" російську мову – проводив у міській раді громадські слухання, називаючи російську "мовою визволителя". Святкував 9 травня з кремлівською ініціативою "Бессмертный полк".

Підігравав російській пропаганді у питанні Криму: мовляв, кримчани "ушли" від України і не хочуть повертатись через "держпереворот", "бандерівців" і "спалених людей в Одесі".

 
Балицький на святкуванні 9 травня в 2019 році. Праворуч від нього – ще одна майбутня колаборантка, місцева депутатка Галина Данильченко. Ліворуч – син

Його старший син Олександр вже після окупації Криму жив у Севастополі, мав російське громадянство і вів там бізнес – готельний та ресторанний. 

Родина Балицького-молодшого, судячи з фотографій, які публікувала його дружина, їздила між Кримом і Росією, іноді подорожувала світом. Кілька років тому пропонувала винайняти в оренду яхту в балаклавській бухті.

 
Олександр Балицький з дружиною Анною, випускницею севастопольського філіалу МГУ
Фото з соцмереж

Зараз, коли на батьківщині Балицьких помирають та безвісти зникають люди, у їхніх соцмережах все ще літній відпочинок і мальовничі кримські краєвиди.

 
Балицький із дочкою. Фото опубліковане його дружиною у липні 2022-го

Середньому сину депутата Сергію на момент вторгнення в Крим було 14. Але й він згодом обрав життя і навчання в окупації. Маючи можливість навчатись на вільній території, Сергій поїхав здобувати в медичній академії Сімферополя диплом, який цивілізований світ не визнає.

Судячи з фото, регулярно їздив на підконтрольні Україні території. Подорожував і в Росію.

 
Середній син Балицького Сергій у кримській Балаклаві. Фото 2021 року

Одного із синів Балицького помічали в супроводі тата-колаборанта на публічних подіях як до, так і після повномасштабного вторгнення. Ймовірно, це наймолодший спадкоємець, Іван. 

 
Євген Балицький із сином 9 травня 2022 року в окупованому Мелітополі

В родинному бізнесі в Севастополі працювала і дружина Балицького-старшого Наталія, уродженка Тамбова, яка називає себе "кризовим психологом".

Судячи з документів окупаційних судів (місцеве "МВС" мало претензії до її працевлаштування як "іноземки"), вона не отримувала російський паспорт, але мала посвідку на проживання.

У відпустку в Крим в 2018-му їздив і сам депутат Балицький.

 
Дружина колаборанта Наталія Балицька, фото 2018 року

При цьому, розуміючи, що в політичній боротьбі підтримка незалежності стала суттєвим аргументом, Балицький іноді вдавав із себе захисника державності. Наприклад, писав депутатські запити до правоохоронців, в яких скаржився на "сепаратизм" своїх опонентів у місцевій владі.

 
 
 
З депутатського запиту Балицького у 2016 році

Уже 4,5 роки по тому сам Балицький анонсує "референдум" на Запоріжжі.

Реклама:

Коли росіяни захопили його рідне місто та інші частини області, депутат не одразу викрив свої колаборантські наміри. 4 березня Балицький записав відеозвернення, в якому закликав "не піддаватись на провокації", не виходити на мітинги, не чинити опору росіянам, щоб "зберегти життя".

Але при цьому "вірив у мудрість наших політиків: президента Зеленського та президента Путіна", чекав на мир і згадував, що проукраїнський мер Іван Федоров контролює ситуацію з ЖКГ у місті.

Читайте також: Хто такий мер Мелітополя Іван Федоров та за що його викрали окупанти РФ

Тоді ж депутат заявив, що не контролює свій телеканал і його ефір у Мелітополі після захоплення росіянами.

За тиждень близька до Балицького місцева депутатка Галина Данильченко проголосила себе головною в окупованому Мелітополі. Вже тоді політики та активісти припускали, що за місцевими колаборантами стоїть саме колишній "регіонал". Але він ще залишався "у тіні".

Балицький виступив обличчям окупації Запорізької області аж у травні 2022 року. Він отримав хоч і не омріяне колись президентство, але найвпливовішу за своє життя посаду. 

 
Балицький на посаді головного колаборанта Запоріжжя 

Місцеві підприємці та журналісти вже кажуть, що Балицькі рейдерять у місті бізнес, перетворюючи регіон на свою вотчину. Так, за даними мелітопольського ЗМІ, старший син гауляйтера Олександр отримав у своє розпорядження вкрадений торговий центр "Амстор", який нині використовується як оптовий магазин для дрібних підприємців.

Крім того, родина Балицького захопила кілька ресторанів, зокрема тих, що належали місцевому депутату Роману Романову, члену партії ексмера Мінька. Після окупації саме Романов як секретар міськради скликав засідання, на якому депутати виступили жорстко проти "нової влади".

Про рейдерство свого бізнеса УП розповів і інший запорізький політик – Олег Буряк. Землі, де розташована його трикотажна фабрика, колаборанти визнали "комунальною власністю", тобто "націоналізували". 

Підприємство наразі не працює. Але, за твердженням Буряка, заробляти на ньому планують саме Балицькі:

"Вони зібрали обладнання з моєї фабрики та перевезли на іншу. Щось там збираються шити", – розповідає політик. 

Зараз Балицький також вихваляється нібито успішним продажем зерна запорізькими фермерами в Росію та на Близький Схід.

За даними української військової розвідки, нині Балицький безпосередньо контролює вивезення зерна з окупації. Для цього створена так звана "Государственная унитарная компания" та "націоналізовані" кілька елеваторів.

Однак у політичному шляху Балицького є кілька історій, завдяки яким можна порахувати мінімальну ціну державної зради депутата. І спираючись на які, держава могла би врятувати себе від впливу майбутнього колаборанта ще задовго до війни.

114,1 мільйона гривень. Це мінімальна сума, яку Балицький точно виграє від окупації. Це загальна сума боргів двох його збанкрутілих підприємств: Мелітопольського заводу підшипників ковзання та Мелітопольського пивоварного заводу.

Обидва успішно працювали на початку 2000-х. У середині нульових прибутки пішли на спад, а бізнесмени – на нехитру схему привласнення кредитів. Через що навіть потрапили під кримінальні справи.

На пивзавод кредит у 8,2 мільйона доларів оформили в 2007-му році в приватному "Кредитпромбанку". 5,3 мільйона для заводу підшипників узяли у 2008-му в державному "Укрексімбанку".

Ці суми компанії так і не повернули в банки. Як і десятки мільйонів гривень інших боргів.

При цьому завод підшипників збанкрутував лише на папері. Балицькі зареєстрували нову юрособу, змінивши в назві одну літеру. І переписали на неї все заставне майно на 43,5 мільйона гривень.

Реклама:

Завод продовжував роботу. І коли слідство арештувало його активи, Балицький писав депутатські запити – жалівся, що через це компанія "на межі закриття", а правоохоронці відкривають ринок для її основних конкурентів-росіян.

Розслідування тривало з 2013-го року. Та восени 2019-го арешт майна раптом скасували, а за два тижні закрили і саму справу – "за відсутністю складу правопорушення".

Суперечку щодо боргів заводу підшипників суд теж закрив – "у зв'язку з недостатністю майна".

Так само сталося й із боргами пивзаводу. Кримінальна справа, де розслідували цю оборудку, зійшла нанівець в 2014-му.

Останні суди щодо боргів Балицьких проходили не так давно – у серпні 2021-го. Але окупанти про них навряд чи згадають. 

Галина Данильченко. Вірний солдат гауляйтера

Посада в окупації: "мер Мелітополя"

Рід занять до окупації: депутатка міської ради, працювала в бізнесі Балицького

Політичний досвід: з 2015 року

Зв'язки з Росією до окупації: підтримувала проросійські ідеї

З кримінальним багажем украдених кредитів прийшла в окупаційну владу і ставлениця Балицького.

 
Данильченко з Балицьким видають російські паспорти в окупованому Мелітополі

Галина Данильченко все своє життя провела в рідному Мелітопольському районі. Вивчилася спершу в технікумі, потім в агротехнологічному університеті здобула економічну освіту. 

Тривалий час жінка не вирізнялася політичними амбіціями. З кінця 90-х Данильченко працювала в бізнес-структурі Балицького. Починала бухгалтером на моторному заводі, у 2000 перейшла на завод підшипників і так і залишилася там, вирісши до директора.

8 років тому Балицький привів свою менеджерку, під чиїм керівництвом підприємство вже не перший рік зависало в боргах, у політику. Спершу вона була його помічницею на платній основі у Верховній Раді. А в 2015 Данильченко обралась депутатом місцевої ради. Партія не стала неочікуваністю – жінка представляла "Опозиційний блок". І вірно йшла за своїм провідником у політичне життя. 

"Про недоліки Балицького я зараз не говоритиму. Вони в нього, певно, є, тільки мені про них невідомо, – розповідала Данильченко в інтерв'ю 2017 року. – Я багато років з ним працювала, але в моїй пам'яті немає випадку, коли б у мене були до нього претензії".

Данильченко і сама визнавала, що балотуватись їй запропонував Балицький. Жінка ходила з ним на ходу 9-го травня, разом із ним "захищала" російську мову.

Депутатка розповідала про "скромне" життя своєї родини. Мовляв, дорогий відпочинок вони собі дозволити не можуть, і вся сім'я їздить на море в Україні, витрачаючи на це до 5 тисяч гривень.

При цьому Данильченко, її син та дочка у 2018 зробили внески по 150 тисяч гривень з кожного у фонд партії. Принаймні такі цифри значилися в офіційних звітах "Опоблоку".

Після Революції 2014-го в місті розпочалася багаторічна політична боротьба. По один бік стояла постмайданна влада: мер від "БПП" Сергій Мінько, який згодом привів замість себе наступника – Івана Федорова. По інший бік – "опоблоківці" на чолі з Данильченко та Балицьким.

 
Данильченко час від часу ставала учасницею конфліктів у міській владі 

У 2015-му ця боротьба мала епатажну зав'язку. Частина депутатів, більшість із яких складала фракція "Опоблоку", провела фактично власне засідання міськради.

Воно розпочалось у супроводі обурених вигуків і потасовок. Зрештою депутати перемістились у приміщення бізнес-центру Балицького. Із 43 місць у Раді були присутні лише 28 депутатів.

Там розкольники самі обрали секретарем Галину Данильченко. Прорватись у керівні кабінети вона потім так і не змогла, інші обранці не визнавали "підвальну" сесію. Однак наступні 5 років усе ще називала себе "легітимною", вимагала допустити до виконання обов'язків секретаря і навіть судилася з опонентами.

Захопити владу Данильченко з Балицьким вдалося лише в 2022-му. Тоді окупанти з колаборантами помстилися супротивнику. Мера Федорова викрали і 5 днів тримали в полоні. 

Звернення Данильченко, в якому вона проголосила себе "мером" і закликала співпрацювати з окупантами

Родини Балицького та Данильченко же зазнали атаки зі сторони українського спротиву. Автівку "мера Мелітополя" та племінниці головного гауляйтера підірвали. Окупанти не розкривають подробиці, але відомо, що люди в машинах отримали поранення.

Після цього, за даними місцевого ЗМІ, Данильченко навіть просилась у відставку

Реклама:

Володимир Рогов. Маленька людина і великий шанс

Посада в окупації: "член головної ради адміністрації Запорізької області", виступає спікером окупаційної влади

Рід занять до окупації: редактор, пропагандист, "політолог"

Політичний досвід: відсутній, входив лише до громадських організацій

Зв'язки з Росією до окупації: просував кремлівські наративи, виступав у росЗМІ "експертом" з українських питань

Володимиру Рогову нині 45. Він починав свій шлях у 2000-х як дрібний підприємець, власник місцевого онлайн-ЗМІ "День Запорожья" та кількох інших сайтів.

 
Колаборант Володимир Рогов
Фото з його соцмереж

В українських реєстрах до сьогодні лишились згадки про незначний бізнес Рогова. Це ФОП на торгівлю продовольством та алкоголем, на якому, згідно з податковими даними в системі YouControl, залишились податкові борги.

Компанія з торгівлі відходами та брухтом – теж із боргами й із останньою фінансовою звітністю ще в 2010-му році. Коли в 2007-му ця компанія продавала свою нерухомість, то покупець був змушений судитись через те, що фірма Рогова не завіряла договір нотаріально, виправдовуючись, що не мала на це грошей.

Життя невідомого підприємця змінилось у середині нульових. Тоді він доєднався до регіональних проросійських рухів і навіть став їхнім керівником. Відтоді Рогов – "активіст", "політолог" і навіть кандидат у мери. І це, на відміну від неуспішного бізнесу, сформувало його шлях на роки вперед.

Він був лідером організації "Славянская гвардия", забороненої після Революції гідності, та "Международный георгиевский союз молодёжи". Організовував низку заходів, які називали "традиційними".

Фактично ж ці заходи просували кремлівські інтереси, як-от акції "Георгиевская ленточка", "Прививка от фашизма", дитячий конкурс "Победа деда – моя победа" тощо. Школам безкоштовно пропонували матеріали з назвою "Победители. Солдаты Великой войны".

 
Агітка з сайту "Славянской гвардии" в 2010 році

За даними "Запорізького центру розслідувань", в 2008-му році георгіївські стрічки Рогова навіть оплачувалися за бюджетний кошт. Чоловік постачав їх обласному Центру патріотичного виховання молоді.

"Щодо особистості Володимира Рогова, то його характерною рисою була… здатність говорити на майже будь-яку тему дуже довго. І періодично розповідати, що він знайомий з дуже впливовими людьми – молодшим Януковичем, Азаровим й іншими видатними особами тодішнього політикуму", – пише місцеве ЗМІ.

Серед інших нечисленних історій, де "засвітилася" "Славянская гвардия" – розчавлене яйце на плечі президента Польщі Броніслава Коморовського та білборди з Путіним під час виборчої кампанії в Росії в 2012-му.

 
Білборди з Путіним, які оплачувала "Славянская гвардия" Рогова

Рогов міг би так і лишитись з образом маргінального політика, якби не Революція 2014 року. "Гвардія" Рогова була серед організаторів місцевого антимайдану, проводила акції з російськими прапорами тощо.

Колега Рогова по "Славянской гвардии" на антимайдані

У квітні 2014, коли Янукович уже втік з країни, запорізькі сепаратисти навіть заявили, що "легітимний" нібито призначив Рогова новим губернатором області. Однак самого "активіста" на той час уже теж не було в Україні.

Він утік ще на початку березня, провів пресконференцію в Росії та заявив, що в Україні його нібито викрадали й допитували. З того часу Рогов був під кремлівським прихистком. Причому не лише територіально. 

Маргінальний "політолог" вступив на службу російської пропаганди, став її штатним коментатором на українські теми, взірцем кремлівського послідовника з рафінованими поглядами на "бандерівців", "хунту" та "ЛДНР".

Рогов вигадував собі регалії. Був, наприклад, "главою комітету державного будівництва Новоросії", про існування і діяльність якого ніхто ніколи не згадував, крім як у титрах до Рогова. 

 
Рогов із бойовиком так званої "ЛНР" Олексієм Мозговим
Фото з соцмереж Рогова

Дещо серйозніше звучало "експерт Російського інституту стратегічних досліджень та прогнозу". Така організація дійсно існує, вона відома і займається пропагандистськими "дослідженням". Її очільником був, наприклад, друг дочки Путіна Катерини Тихонової. 

З 2014-го року втікачі з оточення "регіоналів" впливали не лише на те, якою Україну бачили пересічні росіяни. Як писало російське незалежне видання "Важные истории", вони перетворилися на головних інформаторів для спецслужб і кремлівського керівництва.

Однак вони вже не були обізнаними у дійсних справах України. І тому члени команди Януковича освоювали бюджети на свою "агентуру", розповідаючи власні фантазії.

Кремлівські куратори, ймовірно, знали про діяльність Рогова. У 2016 році хакери опублікували архів зламаних електронних листів, відомий як "пошта Владислава Суркова", помічника Путіна. У списках "проросійських активістів" з різних регіонів там фігурує і запорізький "політолог".

 
Рогов у моменти своєї слави в пропагандистських ефірах
Фото з соцмереж Рогова

Чи був Рогов серед описаних вище "інформаторів" ФСБ, чи лише набивав собі ціну, приписуючи статус експерта Інституту стратегічних досліджень – питання. Адже і з цим титулом він потрапляв переважно до маленьких російських медіа.

Все змінилосья від часу окупації Запорізької області. Міський божевільний отримав квиток у топові російські медіа. Щоправда, про орган, в якому він нібито обіймає посаду, знову нічого невідомо, він згадується лише у прив'язці до Рогова. Однак російських пропагандистів це не зупиняє.

Рогов коментує все: плани на "референдум" та "звільнення всієї України", обстріли зі сторони ЗСУ, "ультиматуми" Заходу для Зеленського та "біолабораторії".

 
Зліва направо: Рогов, Данильченко та Балицький

Тепер його аудиторія – не пара тисяч на YouTube, а читачі чи не всіх медіа по обидва боки фронту. Тепер фантазії Рогова мають почути в Кремлі.

Олександр Сауленко. Будівельник кремлівських планів

Посада в окупації: "мер Бердянська"

Рід занять до окупації: достеменно невідомо; можливо, дрібний підприємець

Політичний досвід: відсутній

Зв'язки з Росією до окупації: входив до проросійської партії та мав бізнес-зв'язки з місцевими підприємцями, які входили до мережі проросійських партій

Найменш відомий у цій четвірці колаборантів 60-річний Олександр Сауленко – виходець із села під Бердянськом.

Якщо попередні троє його колег із приходом окупантів отримали шанс перестрибнути чимало сходинок у своїй політичній кар'єрі, то так званий "мер Бердянська" отримав шанс на таку кар'єру в принципі. У мирному житті Україна навряд чи почула би його ім'я.

 
Колаборант Олександр Сауленко, фото 2012 року з його соцмереж

З біографії Сауленка відомо небагато. Він закінчив Дніпровський гірничий (нині – технічний) університет за спеціальністю "будівництво шахт і споруд". У 80-90х працював за фахом у вугільній компанії "Октябрьуголь" на Донеччині.

У буремних дев'яностих пішов у "комерційні структури" – так писав у публічному резюме, не уточнюючи, про які саме "структури" мова. Каже, що обіймав посади менеджера, начальника відділу, виконавчого директора. 

У середині нульових працював у "Укрсиббанку" та електромонтажній компанії на Донеччині. У резюме 14-річної давнини Сауленко шукав роботу керівника будівництва чи головного інженера. Жив на сході, у Харцизьку.

 
Історія Сауленка у соцмережах розпочинається, зокрема, вболіваннями за Шахтар у 2009 році

Схоже, роботу за фахом Сауленко тоді так і не знайшов. Але отримав іншу. 

Якраз за місяць після того, як чоловік опублікував у мережі резюме, в Бердянську зареєстрували районний осередок партії "Союз лівих сил". І Сауленка вказали його керівником.

Ця маловідома маргінальна політсила існувала в Україні з 2007-го року. Колись її очолював ексголова Держфінпослуг Василь Волга, який був засуджений за хабарництво. Час від часу партія просувала кремлівські та ліві ідеї. 

Ходила на різні вибори, то в Україні, то в так званих "Л/ДНР". Об'єднувалася з комуністами у боротьбі проти "націонал-фашистів" ще в 2009-му. Водила пенсіонерів на першотравневий мітинг. 

У 2018 СБУ заявила, що, розслідуючи російських агентів, обшукала керівника партії Волгу. Однак єдиний суд, під який він пішов – за адмінпорушення, неправильно складені звіти партії.

 
Листівка "Союзу лівих сил" початку 2022 року

Олександр Сауленко, майбутній колаборант-виходець із "Союзу лівих сил", усі ці роки значився власником кількох невеликих фірм у Бердянську і здавав будиночок для відпочинку на морі. Літав на параплані, мандрував у Росію і публікував відпочинкові світлини в російській соцмережі "Одноклассники". В 2020-му балотувався до однієї з районних сільрад від "За майбутнє".

 
Сауленко в російському Петергофі
Фото опубліковане ним у 2019-му

Серед бізнес-партнерів Сауленка були послідовники й інших лівих та проросійських сил.

Це колишній депутат-комуніст і власник агробізнесу Олександр Боровков, якого в 2020 році повернув у міську владу мер Валерій Баранов. Місцевий адвокат Олег Лебєдев, який в судах часто відстоює інтереси приватизаторів державних земель, а в 2015 балотувався від партії "Соціалісти" до міськради Бердянська.

Ще один бізнес-партнер окупаційного "мера" Петро Малкін у 2010 подавався на місцеві вибори від Прогресивної соціалістичної партії Наталії Вітренко.

 
Фото майбутнього "мера" за 7 років до приходу окупантів і кар'єрного злету Сауленка; він – крайній праворуч
 
Сауленко в статусі гауляйтера

"Союз лівих сил" все ж потрапив під заборону як проросійський. Але лише після початку повномасштабної війни в 2022-му.

Приблизно в ті ж дні Олександр Сауленко став "мером" в окупованому Бердянську. Нині, за даними СБУ, він причетний до крадіжки українського зерна. Зокрема, забезпечував його завантаження на російське судно.

Зрадницьке звернення Сауленка

Час від часу пенсіонера витягують пропагандистські ЗМІ: пообіцяти щасливе життя окупованому місту, розповісти про "звільнення від злочинної влади", відзвітувати про "готовий до роботи порт" чи поскаржитись на "замах, організований СБУ".

***

Історії чотирьох облич російської окупації на Запоріжжі – різні. Це люди, вочевидь, з різною особистою мотивацією та досвідом.

Однак вони з'явились, зокрема, як наслідки помилок України, на яких держава може вчитись.

Система, що колись дозволила Балицькому будувати свою імперію у брудний спосіб чи не зупинила маргінальних агентів впливу, які часто відкрито діяли в інтересах Росії, тепер потерпає від колабораціонізму цих людей. 

Саме такі "маленькі люди" з великими амбіціями стали зручним інструментом для російських окупантів.

Соня Лукашова, УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Главное на Украинской правде