Між партизанами і спецслужбами. Як пов'язані між собою "справа Семенченка", білоруські революціонери та українська розвідка

Вівторок, 28 вересня 2021, 05:30
Колаж Андрія Калістратенка
  • Семен Семенченко, колишній герой добровольчого руху зі скомпрометованою репутацією кілька років співпрацював з Головним управлінням розвідки. За його словами, метою цієї співпраці було створення неофіційних загонів на службі в держави. Щось на кшталт ПВК.
  • Підтримкою Семенченка та спецслужб скористались партизани в Білорусі – група революціонерів, яка не вірила в мирні протести проти режиму Лукашенка, а бачила сенс у силових методах боротьби. Усі її учасники тепер звинувачені на батьківщині в тероризмі.
  • Для самого Семенченка співпраця теж завершилась кримінальною справою, в якій фігурують багато як знайомих, так і невідомих широкому загалу персонажів.
  • Ця історія не тільки, і навіть не стільки про Семенченка, як про непублічний бік відносин України та Білорусі, про неглянцевий протестний рух у сусідній державі та роль українців у його розвитку.

Під будинком у Печерському районі Києва припаркований синій мікроавтобус із тонованим склом. Він стоїть, не вимикаючи двигун, навпроти входу в під’їзд. Всередині – кілька чоловіків, які проводжають відвідувачів поглядом.

"Це СБУшники чергують", – каже нам мешканець однієї з квартир у цьому під’їзді.

Така честь тут – саме заради нього.

Його звати Семен Семенченко. Колишній депутат і комбат. А нині – підозрюваний у кількох тяжких злочинах. Людина із заплутаною біографією та неоднозначною репутацією. 

Не менш заплутана і з моральної сторони важка історія привела нас до нього на розмову, коли чоловік на кілька днів вийшов із СІЗО. Вона про інституції, які ціною чужої безпеки охороняють власні секрети. І переконують, що ці таємниці – державні.

Ця історія може викликати низку запитань і сумнівів. На деякі з них відповімо на самому початку:

  1. Цей матеріал може нести ризики для безпеки героїв і репутації держорганів, і ми це усвідомлюємо. Саме тому редакція 4 місяці не поспішала з публікацією, щоб ретельно перевірити факти і не завдати зайвої шкоди. 

Якщо текст порушує державну таємницю, нагадаємо, що навіть закон ставить суспільно необхідну інформацію важливішою за заборону її розголошувати.

  1. Ця історія саме така – суспільно значуща. Оскільки може йтись про сумнівні дії, безвідповідальність і лицемірство українських службовців, які прикриваються інтересами держави. При цьому із серйозною небезпекою для людей. 
  2. Ця розповідь все ще залишається рівнянням з багатьма невідомими. Важкодоступність – специфіка роботи спецслужб. Однак ми опитали різних людей, проаналізували офіційні документи і співставили інформацію з відкритих джерел. 

"Українська правда" офіційно зверталась по коментарі до Служби безпеки України, Головного управління розвідки та Офісу генерального прокурора. Жоден із цих органів на наші запитання не відповів і не спростував наші дані. Правоохоронці посилались на таємність інформації.

При цьому в матеріалах кримінальної справи щодо Семенченка неодноразово зустрічаються копії публікацій ЗМІ, в тому числі, "Української правди". Серед іншого, Служба безпеки вважає, що через новини УП хтось тиснув і дискредитував свідка, опублікувавши його ім’я. Хоча нашим джерелом було публічне судове рішення. 

Такі оцінки незалежних медіа, ще й зроблені таємно від суспільства, не наблизять правоохоронців до пошуку правди.

Глава 1. Хто такий Мікалай Автухович, чому він називає себе білоруським партизаном та що його пов’язує з Семенченком 

Ім’я Мікалая Автуховича добре відоме білоруському опозиційному руху. Принаймні тим його активістам, які живуть у протистоянні з режимом Олександра Лукашенка довше, ніж з 2020 року. 

Автуховича не було серед лідерів протестів, що спалахнули минулоріч. Про нього наразі небагато розповідають навіть білоруські ЗМІ, годі й казати про іноземні. Автухович – це інша білоруська революція, радикальніша, не така популярна і з акцентом на національному питанні. У свої 58 років Автухович – партизан.

Білоруси описують його як колишнього простого підприємця, якому допекла тамтешня влада з її хижацьким ставленням до бізнесу. У 90-х, відслуживши в армії і відвоювавши в Афганістані, він шукав різні шляхи для заробітку: здавав в оренду приміщення, возив овочі в Росію, займався вантажними перевезеннями.

У рідному Вовковиську Автухович став відомим завдяки власній службі таксі. Білі автівки Mercedes-Benz із якісним сервісом і цінами, нижчими, ніж у конкурентів, заслужили прихильність міcцевих.

 
Автухович – це інша білоруська революція, радикальніша, не така популярна і з акцентом на національному питанні
Фото із Facebook-сторінки Автуховича

За рік роботи Автухович заявив, що в нього вимагали хабар. А невдовзі білоруська влада ускладнила роботу малого бізнесу, обмеживши кількість працівників, яких може найняти індивідуальний підприємець. Пропрацювавши півтора року, таксі потрапило під постійні надокучливі перевірки влади і штрафи, а білі "мерси" – під арешт. 

На дворі тоді був 2003. Наступного року в Білорусі мали пройти парламентські вибори. Конфлікт з владою виштовхнули Автуховича у політичну боротьбу. Він пішов кандидатом і робив акцент на свободі підприємництва. 

Офіційні підрахунки не дали Автуховичу перемоги, а інспекції лише з новою силою взялись за його бізнес. У 2005 році чоловіка затримали і звинуватили в ухиленні від податків. Суд дав йому 3,5 років колонії. 

У 2008 році під тиском міжнародної спільноти Лукашенко звільнив низку політв’язнів, зокрема й Автуховича. Вже менше ніж за рік того знову кинули за грати. На цей раз – за значно серйознішою справою. 

Автуховича й інших фігурантів спершу звинуватили в підпалах будинків двох силовиків у 2005 році. Потім слідство додало ще незаконне зберігання зброї та боєприпасів і тероризм – планування замахів на обласного чиновника та заступника міністра. 

Свідки звинувачення пізніше розповідали, що давали свої покази під тиском. Зрештою, навіть білоруський суд відкинув епізоди про "підготовку терактів" і "підпали", однак за зброю Автуховича відправили у тюрму на понад 5 років. 

Він вийшов на волю у 2014 році і зник із публічного простору. За його ж словами, "пішов у глибоке підпілля". Жив, конспіруючись й уникаючи пасток від білоруських правоохоронців. А за 4 роки почав з’являтись у соцмережах із натяками, що має соратників, планує нову боротьбу. І невдовзі оголосив про її початок.

У травні 2019 на сторінці Автуховича з’явився "Ультиматум Лукашенку".

 
скрін з facebook сторінки автуховича

Чотири сотні уподобань, дві сотні поширень і відсутність підтримки з боку опозиційних лідерів – вендета Автуховича не стала початком великої революції.

Його це не турбувало. Після 15 років протистояння з владою Автухович остаточно розчарувався у мітингах і політичних інструментах. Коли в 2020 протестувальники знову спробували боротись з Лукашенком демократичними методами, давній партизан публічно критикував опозиційних кандидатів у президенти і писав, що мирно режим не здолати. Автухович бачив майбутнє за силовими методами.

"Ультиматум" вимагав від президента Білорусі низки дій, зокрема, відставки. А коли відведені на це 30 днів минули, Автухович написав, що "починає діяти": "Ми зі своєю командою прокладаємо новий шлях в боротьбі з цим режимом. Цей шлях виглядає небезпечним, але йти потрібно саме по ньому".

Він анонсував запуск "народного трибуналу". Обіцяв не закликати людей "виходити під кийки ОМОНу", а вирішувати "проблему вседозволеності влади" самостійно з командою.

Як саме – описувати не став. Співрозмовник в оточенні Автуховича розповів УП, що чоловік не ділився деталями навіть з друзями. У співгромадян попросив підтримки: фінансової (на латвійський рахунок) та інформаційної (підпільники не мали у своїх рядах навіть знавця з конструктора сайтів і шукали його через фейсбук).

"Ми маємо свій план ліквідації режиму. Ми до цього готуємося", – писав Автухович.

Режим спіймав його у грудні 2020 року. А разом – ще 13 людей. Білоруська влада назвала їх терористами і звинуватила в контрабанді зброї. 

Про затримання "групи Автуховича" особисто повідомляв Лукашенко: "Мерзотники останні… Готували теракти по всій країні, і вже почали здійснювати. На тому і погоріли".

Білоруське слідство дуже закрите від суспільства. Адвокатка Автуховича не може спілкуватись з пресою – у неї зв’язані руки суворою таємницею слідства. Однак основна фабула відома – її білоруська влада тримати в таємниці не стала. У розпорядженні УП також є окремий документ з матеріалів справи, в якому коротко викладена суть.

Головними "терористами", крім Автуховича, Комітет державної безпеки визначив ще 3 білорусів: 52-річного Артура Попка (спершу був у розшуку, нині, за даними ЗМІ, теж затриманий), 47-річного Павла Саву та 33-річного Віктора Снегура, уродженця прикордонного українського села Копище.

КДБ Білорусі вважає, що в ніч з 1 на 2 жовтня 2020 року група підпалила автівку і недобудовану оселю інспектора місцевої міліції у Вовковиську. За півтора місяці, теж вночі, у місті Гродно хтось підірвав машину омонівця – за твердженням слідства, це була та ж група. 

Все це Автухович нібито робив особисто разом із соратниками. Один із обвинувачених – Павло Сава, який "стояв на шухері" – швидко дав потрібні слідству свідчення проти себе та інших затриманих. ЗМІ називають Саву безробітним, а співрозмовник УП в оточенні Автуховича охарактеризував його як "кримінальника".

Серед інших затриманих у цій справі: родина священика, в будинку якого гостював Автухович; 55-річна активістка, яка, за даними УП, вела його телеграм-канал; 60-річна пенсіонерка, якій пропаганда приписує слідкування за об’єктом підриву.

КДБ не вважає своїм обов’язком говорити із співвітчизниками. Родичам можуть не розповідати, за що людину утримують за гратами. На затриманих тиснуть, а їхні "зізнання" потім показують по державних телеканалах.

Саме так сталось із членами "групи Автуховича". Державне пропагандистське телебачення показало великий сюжет про справу Автуховича, відштовхуючись, зокрема, від інтерв’ю Павла Сави, а також опублікувавши листування і перемовини фігурантів.

Водночас, близькі декого з них досі не можуть добитись від слідства суті звинувачень. "Українська правда" поговорила з родичкою одного із затриманих. Його сім’ї лише відомо, що чоловік був знайомий з Автуховичем, і що наразі його намагаються пов’язати зі справою. Як саме – не знає навіть адвокат.

При цьому КДБісти тиснуть, мовляв, проти чоловіка вже дають свідчення в Україні. У такі погрози не сильно вірять і самі білоруси. Підтвердити їх, як і спростувати, УП не вдалось.

Україна у таких погрозах з’являється недаремно. 

За версією білоруського слідства, з України "група Автуховича" везла зброю. Власне, саме біля кордону їх і затримали. При цьому нібито вилучивши цілий схрон: 5 пістолетів і револьвер, більше 2 тисяч патронів, дюжину ручних протипіхотних гранат, вибухові речовини та елементи для вибухових пристроїв, а також "димові гранати", петарди, бронежилети, балаклави, радіостанції.

З того часу самопроголошений президент Лукашенко неодноразово звинувачував Київ у постачанні зброї і навіть підготовці бойовиків. По цей бік кордону звинувачення впевнено відкидають.

Однак зв’язок України з цією історією може бути значно тіснішим. А заяви офіційного Києва – непослідовні.

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Соня Лукашова, журналістка УП
Клуб "Української правди" – це майже як Гугл, якому можна поставити запитання і отримати відповідь. Можливість активно, а не пасивно реалізувати право на інформацію. Це майже як Гугл, але краще, бо по той бік екрану відповідь на ваше запитання шукатимуть незалежні журналісти, а головне – живі люди.

Глава 2. Як Семенченко пов’язаний з розвідкою та яку роль відіграло ГУР у долі білоруських партизанів 

Ім’я Семена Семенченка добре відоме в Україні. Зокрема, завдяки неоднозначній репутації й авантюрній біографії.

Він нардеп попереднього скликання Ради і колишній командир добробату "Донбас". У 2017 був серед очільників блокади ОРДЛО та протестів під Верховною Радою – так званого "МіхоМайдану"

Наразі Семенченка підозрюють у кількох тяжких злочинах. Ця справа частково теж може мати стосунок до білоруської історії. Як саме – пояснимо нижче. 

Восени минулого року Семенченко зустрівся з Автуховичем.

Незадовго до затримання, у листопаді, білоруський партизан і справді приїжджав в Україну, як каже слідство. Цей факт УП підтвердили в оточенні Автуховича. Вочевидь, кордон він теж переходив "по-партизанськи", неофіційно: за кілька днів до цього Білорусь закрила пункти пропуску.

Перед приїздом Автухович без зайвих уточнень цікавився у знайомих в Україні: хто такий Семенченко. Йому переказали, що "персонаж сумнівний". І більше розмов про це друзі не вели. 

За три місяці вони побачать себе головними героями білоруської пропаганди. Після затримання "групи Автуховича" їнформація про її пересування в Україні і прослушка їхніх українських номерів опинилась в руках КДБ. 

 
Наразі Семенченка підозрюють у кількох тяжких злочинах. Ця справа частково теж може мати стосунок до білоруської історії
фото: hromadske

Підконтрольне режиму Лукашенка телебачення ще в лютому цього року розповіло про українські контакти партизанів. Зокрема, назвало і Семена Семенченка. Він, а також його колишній побратим, етнічний білорус Дмитро Палойко офіційно фігурують в матеріалах справи Автуховича.

Однак у лютому увагу на ці зливи звернули лише в Білорусі. В Україні їх особливо не помітили. Семенченко в розмові з білоруськими ЗМІ тоді говорив, що з Автуховичем не знайомий.

Пізніше, коли його самого заарештували, екскомбат почав потрохи змінювати позицію. Спершу, в письмовому інтерв’ю УП, пов’язував своє переслідування з білоруською історією. Почав натякати на якусь "співпрацю з державою" і передавав попередження владі, мовляв, якщо його не врятують, він почне говорити щось важливе.

Читайте також: "Мені обіцяли, що "беспредела" не буде. Обманули". Семенченко з ізолятора СБУ про "справу ПВК"

Тоді ці заяви виглядали як самозахист. Проте за місяць Семенченко надіслав УП листа, де вперше розповів: допомагав "групі Автуховича" у співпраці з українською розвідкою. Точніше – Головним управлінням розвідки Міністерства оборони.

Перші заяви Семенченка, які УП отримала у травні, були дуже емоційними і деталізованими. Пізніше пристрасті дещо вщухали, і він надсилав нові листи – більш врівноважені, зі скороченим викладом подій.

Коли Семенченка ненадовго випустили з-під варти додому, УП поговорила з ним особисто. Тоді він, серед іншого, забрав назад деякі свої слова. Наприклад, про епізоди, які вважає надто таємними і ризикованими.

Мотивацією таких вчинків може бути самозахист, а також образа і розпач. Потрапивши за грати, Семенченко, за його ж словами, спершу втратив контакт з розвідниками. Згодом зв’язок відновився, і чоловік став більш розсудливим.

УП, тим часом, шукала можливості підтвердити його слова. Головне управління розвідки – одне із найзакритіших відомств країни. Знайти доступ до його інформації – надзвичайно складно. Що, звісно, природно.

На офіційний запит там, очікувано, відповідати не стали. Сказали, що не можуть ані підтвердити, ані спростувати інформацію.

На умовах анонімності УП поговорила з одним співробітником у ГУР. Він підтвердив зв’язок Семенченка з розвідкою. 

Співрозмовник не працював з екскомбатом особисто і не знає про білоруську операцію. Однак він каже, що співпраця Семенченка з розвідкою – давно не таємниця для працівників відомства. І підтверджує, що той контактував особисто з начальником розвідки Кирилом Будановим.

"Семенченко був "на управлінні". Тобто у нього є куратор, але він не кадровий співробітник", – пояснює співрозмовник.

Про зв’язок ексдепутата та його соратників з розвідниками писав також журналіст Юрій Бутусов, який має доступ до джерел у спецслужбах. 

При цьому співрозмовник УП згадував епізод, який він попросив не переказувати, але який, по-перше, співпадає зі словами Бутусова, по-друге, підтверджує обізнаність журналіста.

Адвокат Семенченка офіційно просив розвідку підтвердити співпрацю з екскомбатом. Чіткої відповіді ГУР не дало, оскільки це таємна інформація, однак там знайшли цікаве формулювання:

"Розвідувальному органу відомий такий громадянин України як Семенченко Семен Ігорович".

Про співпрацю з розвідкою УП розповіли ще п’ятеро побратимів Семенченка: Богдан Пташник, Сергій Акимович, Анатолій Віногродський, Андрій Беспальчук і боєць із позивним "Джон". Ці ветерани розповідали свої історії по-різному, оскільки більшість була залучена лише до окремих епізодів співробітництва і знала небагато.

 
Білоруський напрямок, за словами Семенченка, мав дві складові. Це підготовка таборів для можливих біженців і рекрутинг майбутніх борців із режимом
фото: depo.ua

За твердженням Семенченка та його соратників, події розгортались наступним чином. Ексдепутат давно мріяв про умовний "український смерш" або "Моссад" з ветеранів-добровольців – таємний орган, який би боровся зі зрадниками. Якщо точніше – приватна військово-охоронна компанія, діяльність яких легалізована в різних країнах. Вона мала би служити державним інтересам там, де офіційні органи, з якихось причин, цього робити не можуть.

"Пам'ятаєте, Путін, коли розповідав про захоплення Криму, він говорив, що це "самооборона Криму", що це "зелені чоловічки? Зрозумійте, це зброя гібридної війни. Чому цієї зброї немає в Україні?" – пояснює УП Семенченко.

У жовтні 2020 мрія здійснилась – він зустрівся з Будановим і домовився про конфіденційну співпрацю з ГУР. При цьому ветеранську організацію вирішили використовувати в якості прикриття.

Семенченко називає два основних напрямки роботи: пошук і "покарання" зрадників і військових злочинців на окупованих територіях і в Росії; білоруська історія. 

Колишній військовий показує перелік імен, кого планували "карати" за першим напрямком – така собі база "Миротворець" на папері.

Білоруський напрямок, за словами Семенченка, мав дві складові. Це підготовка таборів для можливих біженців і рекрутинг майбутніх борців із режимом:

"Найголовніше було передати свій досвід створення загонів самооборони на Майдані і добровольчих загонів людям, які були готові захищатися від того, що відбувається в Білорусі".

З людьми контактували, в тому числі, через білоруських емігрантів, таких як Дмитро Палойко.

Разом із білорусами планували зняти відеоролик – із закликом вступати в добробати. Для цього навіть почали закуповувати білоруську військову форму.

Мета української розвідки, за словами Семенченка, полягала нібито в тому, щоб захистити свої кордони від загрози з боку Росії, дружньої до Лукашенка. 

Ветерани розповідають, що недалеко від Білорусі, на Волині, організували кілька "баз". Для цього купували звичайну ділянку з будинком, просто серед населених пунктів, переобладнювали їх під свої потреби і "залегендовували":

Крім двох таких "баз", за словами Семенченка, бійці підготували ще один "профілакторій", що міг прийняти до тисячі біженців. 

На початку листопада до "групи Семенченка" приїхала "група Автуховича": він сам і Артур Попок. Їхній маршрут, ймовірно, пролягав через Рівненську область. Потім українські бійці відвезли білорусів у Київ, де їх заселили в орендовані квартири.

Підлеглий Семенченка, Богдан Пташник, який віз партизанів у столицю, навіть не знав, хто саме сидить в його автівці. Попросили – він і відвіз. Каже, "я не любопитний". І вже потім побачив по білоруському ТБ знайомі обличчя.

У перших числах листопада Автухович із Попком зустрілись у Києві із Семенченком – говорили про "досвід створення добровольчих батальйонів та досвід Майдану". Потім чоловіки мали направитись у Луганську область і зустрітись з представниками ГУРу. 

Про таку поїздку згадує і білоруський КДБ. Слідство вважає, що 3 і 4 листопада "на території України, в тому числі в Луганській області" Автухович і Попок "придбали зброю, боєприпаси, вибухові речовини, а також військову та спеціальну амуніцію".

Судячи з документів, які є в розпорядженні УП, білоруським правоохоронцям відомо, що партизани їздили не просто на Схід України, а на місця дислокації Збройних сил.

Чи дійсно вони саме там роздобули зброю? Подруга Автуховича Альона Васильєва, яка емігрувала в Київ і спілкувалась з білорусом під час його візиту, впевнена, що зброю він не віз.

Семенченко наразі говорить те саме. 

Після поїздки на Луганщину, за даними КДБ і словами Семенченка, Автухович із Попком повернулись до Києва. Слідство стверджує, що у воєнторгах столиці України вони придбали зброю та амуніцію.

Потім чоловіки повернулись додому. Фактично – в пастку, яка захлопнулась менше ніж за місяць. У матеріалах білоруського слідства опинились десятки номерів телефонів, з якими контактувала "група Автуховича", використовуючи при цьому українські сім-карти, дані про їхнє пересування, імена деяких людей, з якими вони зустрічались, зокрема, Семенченка та Палойка.

У лютому 2021 року білоруський КДБ надіслав в Україну доручення – попросив надати допомогу у розслідуванні. В цьому документі – перелік із 19 питань. Слідство просило, зокрема, допитати українських фігурантів справи, дістати низку даних, зокрема, у воєнторгів чи пошти, а також розповісти про точний час і мету візиту Автуховича в пункти дислокації ЗСУ.

УП надсилала запити до українських правоохоронних органів із запитанням, чи стали вони виконувати прохання Білорусі. Відповідь отримали передбачувану: ця інформація непублічна.

Подруга Автуховича Альона Васильєва сказала, що її ніхто не допитував. У пресслужбі "Нової пошти", якою білоруси нібито замовляли магазини для пістолета, здивувались запитанню і сказали, що вперше чують цю історію. Відповіді, чи зверталось до них СБУ, не надали.

До одного фігуранта в Україні все ж прийшли із запитаннями від КДБ – до Семенченка. На той момент – уже заарештований українськими правоохоронцями.

Глава 3. Як СБУ злила Семенченка та при чому тут казахстанський бізнесмен 

Імена Сергія Борисенка і Вадима Боровика нічого не скажуть не лише пересічному, а й досвідченому знавцю українських новин. 

Перший – таємничий бізнесмен, який тримається в тіні. Другий – колишній співробітник ветеранської охоронної фірми. Між собою їх пов’язав Семенченко. І саме на їхніх свідченнях тримається справа проти екскомбата. 

Семенченка та його соратників підозрюють у створенні незаконного збройного формування. Як дослідили журналісти-розслідувачі, воно могло працювати в інтересах Ігоря Коломойського. Ветерани це звинувачення відкидають. 

Читайте детальніше: Чи існувала "ПВК Семенченка"? Що кажуть матеріали слідства та підозрювані 

За останні місяці справа розширилась: наразі Семенченка підозрюють ще й у незаконному зберіганні зброї, а також в організації "теракту" – обстрілу будівлі "112-каналу" в 2019 році.

УП дослідила матеріали справи, які слідство зібрало станом на зараз. 

Внутрішні листування охоронної фірми, яку слідство вважає збройним формуванням, підтверджують, що Семенченко брав участь у керівництві нею, хоча публічно це заперечував. Також переписка свідчить, що не лише активістів-ветеранів із громадської організації, а саме працівників охоронної компанії залучали до участі в політичних акціях.

У показах свідків, колишніх співробітників компанії – серйозні звинувачення проти керівництва. Наприклад, у примусовому утриманні людини в неволі, організацію теракту тощо. 

У той же час, на зброї, схрон якої СБУ з пафосом знайшло біля тренувальної бази компанії, експерти не знайшли ДНК Семенченка та інших керівників фірми. Його зв’язок з цим схроном, як і з обстрілом "112 каналу", тримається на свідченнях побратима, який пішов на співпрацю зі слідством.

На стороні слідства також є дуже сумнівний свідок. Це блогер Володимир Бойко, який регулярно пише про судово-силовий блок, перемішуючи частину справжніх "інсайдів" з вигадками і домислами. Бойко не має безпосереднього зв’язку до справи Семенченка. Але, посилаючись на "обізнаність", на 19 сторінках розповів слідчим власну версію, в якій фігурує чи не весь політичний бомонд.

Єдиний висновок, який точно можна зробити з цих матеріалів: в один момент зійшлись різні інтереси в одній справі.

 
Давати юридичну оцінку діям Семенченка – завдання слідства і суду
фото: liga.net

Згаданий на початку Сергій Борисенко став одним із тих, хто запустив процес переслідування Семенченка. У них – особистий конфлікт.

Борисенко родом із Казахстану. Із публічних джерел було відомо лише, що людина з таким ім’ям має в Казахстані бізнес у галузі чорної металургії, може проживати в українському Дніпрі. За словами Семенченка та його бійців, бізнесмен спонсорував грузинського політика Міхеїла Саакашвілі. 

Борисенко фінансував так звану "ПВК Семенченка" на її початку. Тоді це був американський проект, що нібито мав працювати на легальних охоронних контрактах у гарячих точках. Потім інвестор з ветеранами посварився і звинуватив їх у шахрайстві. Обидві сторони тепер ще й обмінюються звинуваченнями у роботі на Росію.

Схоже, "Українська правда" – чи не перше медіа, якому вдалося поговорити з Борисенком телефоном. Він не хоче розповідати про свій бізнес, як і про фінансування Саакашвілі: "Гроші люблять тишу". А Семенченка без тіні сумнівів, рівним голосом називає шахраєм: 

"Що ви робите з нього героя? У будь-якій цивілізованій країні такі люди, якщо вони з'являються, не дай Бог, вони просто сидять у в'язниці".

Борисенко пояснює: команда Семенченка продала йому акції американської фірми, які не були зареєстровані, тобто нічим не були підкріплені: "Це просто папірці. Чисто шахрайська схема". Ціна питання загалом – понад 600 тисяч доларів США, які Борисенко вклав у справу.

Коли бізнесмен вирішив, що втратив гроші – пішов у правоохоронні органи. Це було одним із початків "справи Семенченка". Нас у цій історії цікавить хронологія, за якою розвивались події. За датами видно, що розслідування набирало обертів неорганічно.

У лютому 2020 року (згідно з матеріалами справи) або в кінці 2019 року (за словами Борисенка) бізнесмен пише заяву про шахрайство зі сторони "ПВК". Однак її довгий час навіть не реєструють – це типова для українських органів ситуація, коли немає мотивації чи політичної волі провести слідство.

У березні 2020 року "група Семенченка" теж пише заяву в СБУ, у свою чергу – на Борисенка та кількох колишніх побратимів, які залишились на боці інвестора. "ПВК" хоч і не розповідає детально, однак згадує про свою діяльність.

18 серпня 2020 року в один день стаються одразу дві події: Печерський райсуд Києва зобов’язує прокуратуру зареєструвати заяву Борисенка; співробітники СБУ пишуть рапорт, що "виявили" формування Семенченка. Те саме формування, яке самостійно зверталось до СБУ ще 5 місяців тому.

Сбушники одразу зазначають імена двох ексбійців, яких потрібно допитати. Це противники нинішньої "групи Семенченка".

У матеріалах справи згодом з'являться десятки публічних дописів Семенченка у мережі, які кілька років СБУ, мабуть, теж "не помічала".

Наступного дня 19 серпня СБУ відкриває справу про терористичну групу.

1 вересня розпочинається слідство за заявою Борисенка про шахрайство. 

23 жовтня відкривають дві справи про контрабанду: зброї та товарів військово призначення. Це головний епізод іншого фігуранта справи – Євгена Шевченка, колишнього побратима і помічника Семенченка. Він займався постачанням з Росії в Україну деталей для військової техніки.

Читайте також: "Я думав, що мене нагородять, а отримав звинувачення". "Агент НАБУ" про контрабанду з Росії та помсту за "вагнерівців" 

Зрештою, 25 січня 2021 року СБУ реєструє провадження про "незаконне збройне формування" на базі охоронної фірми. 

Ця справа з’являється завдяки другому згаданому на початку чоловіку – Вадиму Боровику. Він, колишній член організації, 18 січня нібито написав написав "явку з повинною", викрив себе і побратимів і почав співпрацювати зі слідством. Саме покази Боровика легли в основу чималої кількості матеріалів.

За два місяці, 24 березня, Служба безпеки гучно викриває "ПВК Семенченка": показує відео з бази, де тренувались бійці, і яку вони самі неодноразово "світили" в мережі, викопує зброю, обшукує фігурантів. 

Декого з них обшуки застали у зоні ООС.

"Я поїхав до Лисичанська, я там пропрацював, командував хлопцями, які тренувались на базі", – пригадує Анатолій Віногродський, один із керівників так званої "ПВК". За словами ветерана, він саме виконував свою частину співпраці з розвідкою – вчив бійців керувати безпілотниками.

Сам Семенченко розповідає, що гостей з СБУ зустрічав разом із розвідниками: 

"24 числа вони мене не знайшли, я не знаходився вдома. Я подзвонив в ГУР, вислали за мною машину, з охороною, взяли мене під охорону, привезли туди".

Він стверджує, що керівництво Головного управління спілкувалося зі Службою безпеки і заступалося за своїх агентів: 

"25 березня мені повідомили, що питання вирішено. Буде альтернативна міра запобіжного заходу (без тримання під вартою – УП), і я зможу "цивілізовано" вирішити усі питання з претензіями СБУ. Я отримав підозру, ми поїхали в суд, де я зрозумів, що все це – обман, мене заарештували".

Чому СБУ взялася так завзято розслідувати історію, яку мала би помітити раніше? 

Відповіді Семенченка на це запитання час від часу змінюються. Загалом він пов'язує цю історію з так званим "вагнергейтом" – зривом операції ГУР із затримання російських найманців. 

І ця прив’язка виглядає не безпідставною. Саме 18 серпня, коли СБУ вперше "зафіксувало" бійців Семенченка, ЗМІ, зокрема, "Українська правда", розповіли про операцію. А один із фігурантів справи, згаданий Євген Шевченко, написав про "вагнергейт" на фейсбуці днем раніше. 

"Викриття" СБУ спершу виглядало саме як помста Шевченкові. Нещодавно він публічно заявив, що слідство запропонувало йому умовний термін в обмін на свідчення проти Семенченка.

Співрозмовник УП у розвідці пов’язує переслідування Семенченка з ворожим ставленням до попереднього керівництва ГУР. Він розповідає, що екскомбат насправді почав співпрацювати з відомством ще за Василя Бурби, звільненого після "вагнергейту". І вважає, що колишнього депутата нібито помилково сприйняли за "людину Бурби".

"Так, я працював з ГУР і при Бурбі, і при Буданові, – відповідає Семенченко.

Він підбирає слова, коли каже про керманичів розвідки, як колишнього так і нинішнього. Схвально говорить про Буданова, а його попередників критикує.

Але і прізвище Бурби не називає, говорить узагальнено: "Комерційні питання вирішували, а не державної безпеки. Не було довіри до держави. Постійні провали".

*** 

Давати юридичну оцінку діям Семенченка – завдання слідства і суду. І виконувати його держава має за будь-яких умов. А не тоді, коли люди раптом стають зручними елементами політичних ігор.

Як колишній комбат Семенченко, який не послуговується високим рівнем довіри. І держава користується цим.

Однією рукою держава заявляє про нелегітимного Лукашенка. А іншою – кидає напризволяще людей по обидва боки від кордону.

От тільки цей процес може піти і в зворотній бік. Як у випадку із Семенченком: захищаючи себе, він приніс у жертву небезпечні таємниці.

Соня Лукашова, УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді