Від Бориса Джонсона до Нової пошти. Оголошуємо переможців щорічної премії "Української правди"

Четвер, 8 грудня 2022, 16:30
колаж: Андрій Калістратенко

Цьогоріч українці – обов'язкові гості чи не всіх світових премій.

Волонтери, активісти, військові, журналісти, політики і митці отримують численні нагороди, щоразу нагадуючи: війна з Росією триває. І кожна відзнака – для всієї України.

Для опору, силу якого, як і жорстокість російської агресії, не міг уявити собі сучасний світ. 

"Українська правда" втретє оголошує переможців власної премії. Щороку ми нагадуємо імена тих, хто пише історію країни в різних сферах.

Переможців визначає редакція "УП" разом з Клубом читачів у кількох традиційних номінаціях.

Цьогоріч усі нагороди, звісно, про незламність і боротьбу за свободу. У кожного вона своя. Але всі заради спільної мети. 

Журналіст року. Євген Малолєтка та Мстислав Чернов. Макс Левін

Російські воєнні злочини для всього світу давно мають конкретні образи. Розстріляні цивільні в Бучі, облога Маріуполя, катівні на Харківщині. Ці історії зробили звірства росіян не просто словами навіть для того, хто живе за сотні кілометрів від епіцентру війни.

Значною мірою – завдяки українським журналістам, які за віддану роботу стають переможцями численних медійних премій у всьому світі.

Серед таких журналістів – Євген Малолєтка та Мстислав Чернов. Фотокореспонденти Associated Press, чиї роботи з Маріуполя стали одними з найвідоміших ілюстрацій цієї війни. Саме вони зняли, зокрема, пологовий будинок, який окупанти нещадно бомбардували.

Очікуючи великого вторгення, Малолєтка та Чернов приїхали в місто в ніч з 23 на 24 лютого. І залишались там під час обстрілів й облоги. Жили у сховищі та лікарні. Ловили зв'язок під торговим центром і в поліції. Знімали бомбардування та людське життя без їжі й елементарних речей.

Обидвоє кажуть: страшно, звісно, було.

"А пізніше стало якось байдуже, – продовжує Малолєтка. – Ти розумієш, що смерть поруч, але в тебе немає вибору: або будеш іти й працювати, або ховатися в підвалі, де нічого не побачиш і нічого не зробиш".

Їхні фотографії не були здатні зупинити кулі. Але вони проривали іншу блокаду міста – інформаційну. В той час, коли місто залишалось майже без зв'язку і під постійними атаками російської пропаганди.

Як каже Чернов, вони "дали зрозуміти злочинцям, що їхні злочини не залишаться нерозказаними":

"Це найсуттєвіше, бо зло процвітає у темряві. До того ж для маріупольців було важливо усвідомлювати, що про їхні страждання хтось знає, що людям навколо не байдуже те, що відбувається в їхньому місті".

Читайте також: "У Маріуполі найважливіше було вижити": Євген Малолєтка і Мстислав Чернов про роботу фотожурналістів у час війни

Малолєтка і Чернов уже є лауретами низки нагород, зокрема Deutsche Welle Freedom of Speech Award, Премії імені Георгія Ґонґадзе, Knight International Journalism Awards, Biagio Agnes Award, французької Bayeux Calvados-Normandy Award.

Чернов 20 років тому працював у місцевому медіа Харкова. Спершу займався художньою фотографією, а у 2013 перейшов у документальну. Знімав війну в Сирії, Нагірному Карабасі, Лівії, Іраку, Секторі Газа, Афганістані.

Малолєтка прийшов у фотожурналістику, коли вчився на інженера. Ще тоді почав працювати в УНІАН. З 2014-го знімає для відомих світових агентств: Associated Press, Der Spiegel, Al Jazeera.

Реклама:

Інженером за освітою був і Макс Левін, один із найвідоміших документалістів української війни ще з 2014 року.

Він мріяв зняти фотографію, яка зупинить війну. Але не встиг – 13 березня Левін був убитий на Київщині поблизу села Мощун.

Йому було 40. Стати фотографом Левін мріяв з 15-ти років. І здійснив свою мрію, щойно здобув небажану вищу освіту.

Працював у штаті або на фрілансі для різних видань і агенств: від журналу "Пенсія" до українського агентства УНІАН і міжнародних Associated Press і Reuters. 10 років віддав виданню Lb.ua. У 2020-му перейшов у Hromadske як відеограф.

За 8 років війни на Донбасі Левін багато знімав у гарячих точках. Він не зупинявся на роботі в тилу, а завжди рвався у вир подій. Одна з найлегендарніших його робіт – про Іловайський котел, з оточення в якому Левін виходив разом із військовими та своїм колегою Маркіяном Лисейком.

"Як на мене, він думав не про власну безпеку, а про роботу, – пригадує Лисейко. – Зрештою, він потрапив туди, куди не варто було, але він вважав, що там треба знімати – бо там найцікавіше".

Читайте також: "Кожен український фотограф мріє зробити фото, яке зупинить війну". Пам'яті Макса Левіна

На початку березня Макс працював на Київщині, де точились бої. Зняв серед іншого зруйновані житлові будинки Бородянки з неба. 10 березня, за словами колег, втратив свій безпілотник. За три дні – повернувся в ліси на його пошуки. Того ж дня близько 11:23 зв'язок із журналістом урвався назавжди.

Його тіло знайшли лише 1 квітня. "Репортери без кордонів" пізніше встановили, що російські солдати стратили Левіна свідомо, ймовірно, після допитів і тортур.

У 2015 році Петро Порошенко нагородив фотографа орденом "За заслуги" ІІІ ступеня. У 2022 – Володимир Зеленський присвоїв Левіну, вже посмертно, орден "За мужність" ІІІ ступеня.

Волонтер року. Тата Кеплер

Тата Кеплер, директорка мережі барів, один із яких – відомий столичний "Бармен Диктат", займалась волонтерством і до 2022 року. Від початку окупації Криму та Донбасу відправляла на фронт ліки та амуніцію.

Вночі з 23 на 24 лютого Тата саме відвозила військовим чергову порцію медичної допомоги. З того дня вона завезла на фронт медицини, амуніції, оптики, броників, машин на кільки мільйонів доларів.

Під час повномасштабної війни в неї з'явився й інший напрямок. Тата зібрала невелику команду, з якою об'їздила під сотню деокупованих населених пунктів. Вони заїжджають у сіру зону – куди не дотягуються інші руки допомоги.

Команда Тати не лише привозить туди ліки, а й вислуховує біль людей, тримає їх за руки, записує та розповідає історії жахіть, які були для цих людей реальністю.

Тата Кеплер отримала в 2022-му році відзнаку президента "Національна легенда України". З березня також служить у лавах поліції.

"– Що ти зрозуміла про себе за ці шість місяців війни?

– Я не те, щоб зрозуміла, я просто утвердилася в думці, яка зі мною завжди була: не вирили ще такої ями, з якої я би не вибралася. Це правда.

Насправді я розумію, що роботи просто безліч попереду, тому що треба відбудовувати ці будинки, треба допомагати людям надалі, і це вже не тільки ліки, це вже якийсь наступний крок, який треба робити.

Тому що треба вижити в усіх сенсах, просто в усіх".

Читайте також: Тата Кеплер: З цієї війни ніхто не повернеться. Ми назавжди люди, які пережили цю війну

Митець року. Сергій Жадан

Один із найвідоміших українських письменників сучасності Сергій Жадан цьогоріч уособлює ту лінію фронту, яку тримає культура.

Повномасштабна війна зробила компроміси неможливими. Жадан не шукав їх і раніше. У поезії, прозі чи музиці він не уникав соціальних і політичних тем. 

Сергій народився на Луганщині й мешкає у нині охопленому війною Харкові. Багато років займався розвитком української літератури. І при цьому не залишався осторонь важких подій у країні.

Був учасником Революції гідності, з 2014-го допомагав фронту. У 2017-му заснував фонд, який опікується розвитком культури, мистецтва та освіти на сході країни. 

Реклама:

Після 24 лютого не покинув своє місто. Він продовжує допомагати армії як волонтер, купляючи для військових автівки, виступає перед захисниками. А також не полишає мистецтва.

Жадан став голосом українського спротиву для всього світу. Його твори назавжди залишать український біль і воєнне життя в європейській літературі.

Це вже довела низка нагород, які письменник цьогоріч отримав за кордоном. Гроші від цих премій Жадан теж спрямовує на захист держави.

Мистецтво для нього – важливий маркер нашої ідентичності:

"Культура не здатна тягатися з ракетами та гарматами, але вона може зробити так, щоб ми лишалися собою".

Читайте також: Сергій Жадан: Ракетні обстріли Харкова позбавили місця для компромісу з росіянами

За громадянську позицію. Асоціація родин захисників "Азовсталі"

Одна з вражаючих рис війни в 21 столітті – вона триває в режимі онлайн. Уся країна мало не в прямому ефірі спостерігала, як герої оборони Маріуполя тримали останню барикаду на заводі "Азовсталь". Попри постійні атаки ворога вони боролися за місто.

Увесь цей час у тилу за них теж боролись – їхні родичі. Ті, для кого національні герої були звичайними коханими, батьками, дітьми. 

До асоціації родин входили близькі оборонців із різних підрозділів: "Азову", 36-ої бригади морських піхотинців, нацгвардійців, прикордонників.

Під час облоги Маріуполя, й уже коли захисники були в полоні, Асоціація проводила акції та мітинги, зустрічалася з політиками та громадськими діячами. Вона закликала світ визнати Росію державою-спонсором тероризму та відреагувати на теракт у колонії Оленівки.

Родичі нагадували світу про трагедію українського народу, про те, що війна триває.

Вони стали підтримкою одне для одного, символом всенародної боротьби України для всього світу та надією для нас усіх.

Читайте також: Катерина Прокопенко: СІЗО, де знаходяться захисники Маріуполя, переповнене, їжа та вода потребують покращення

Соціальний проєкт. "Гуманітарна пошта"

Колись Нова пошта революційно змінила ринок, організувавши доставку в будь-яку точку країни за день-два. Таким послугам позаздрять і європейські держави, у чому цьогоріч могли переконатись українці, які змушені були виїхати за кордон через війну.

Під час повномасштабної війни багато бізнесів включились в активну допомогу фронту або постраждалим: годували, збирали гроші, забезпечували армію своєю продукцією.

Нова пошта тут – не єдиний, але показовий приклад соціальної відповідальності. Ще в 2014 році вона запустила проєкт "Гуманітарна пошта України" – це можливість для волонтерів і благодійників безкоштовно відправляти й отримувати гуманітарні вантажі по всій Україні.

У 2022 році цей проєкт став ще більш затребуваним і переріс в окремий напрямок роботи компанії. Вона звітує: щомісяця перевозить близько 1500 тонн вантажів для захисників та цивільного населення.

Долучитись до "Гуманітарної пошти" наразі може кожен охочий, зібравши допомогу для мешканців деокупованих територій. На сайті компанії можна знайти перелік речей, яких потребують люди на Харківщині, Херсонщині та Донеччині: це продукти, ліки та предмети першої необхідності.

Кожен українець може зібрати свій гуманітарний кошик, віднести його до найближчого відділення й обрати населений пункт. 

Реклама:

Герой "Української правди". Тайра

Вона 3 місяці провела в російському полоні. У тісній камері на два десятки жінок. Де змушували виконувати російський гімн і під дулом водили на "інтерв'ю" до пропагандистів.

Втратила 10 кілограмів ваги. Але головним чином – 3 місяці життя і праці, внесок якої в оборону України важко переоцінити.

Юлія "Тайра" Паєвська – парамедик, яка рятувала людей в оточеному Маріуполі. При цьому відважна жінка знімала своєю екшн-камерою хроніки життя в героїчному місті.

До початку повномасштабної війни вона вже мала чималий досвід: допомагала пораненим на Майдані, а в часи війни на Донбасі евакуювала бійців на передовій.

16 березня 2022 року Тайра вивозила з блокадного Маріуполя жінок і дітей. Тоді окупанти взяли її – медика, яка рятувала і російських поранених – у полон.

Однак за день до того жінка передала журналістам Associated Press карту пам'яті зі своєї камери. Всередині були 256 гігабайтів відеохроніки, яка навіки зафіксувала жахи російського "визволення".

Паєвська повернулася з полону у червні, в рамках обміну. Вона продовжила розповідати світу про звірства, свідком яких стала: вагітних ув'язнених, катування і вбивства полонених, смерті маленьких дітей на руках у батьків, понівечені тіла жінок і дітей у місті, собак, які тягали людські кінцівки.

Героїню Тайру не тішить смерть, навіть ворога. І звикнути до неї, на її думку, неможливо.

"Війна виносить на гребінь найнеймовірніших людей і впивається їхньою енергією та кров'ю. Так створюється майбутнє, яке ми не побачимо, але побачать його наші діти. Хтось цеглину покладе в цю будівлю, хтось красивенну колону".

Розповідь парамедикині читайте тут: Юлія Паєвська (Тайра): Атеїстів на "нулі" я не зустрічала. Коли пахне смаженим, всі згадують про Бога

Друг України. Борис Джонсон і Тімоті Снайдер

Колишній британський прем'єр Борис Джонсон був одним із тих, хто підтримував Україну в боротьбі з Росією ще до початку повномасштабного вторгнення.

"Якщо Росія буде настільки нерозважливою і навіженою, щоби почати вторгнення на суверенну територію України, то ми спільно з нашими союзниками застосуємо надзвичайно жорсткий пакет економічних санкцій", – обіцяв він у грудні 2021-го.

І не порушив свого слова.

Він приїжджав до воєнного Києва, разом із британським урядом допомагав Україні зброєю та в перші ж дні підтримав санкції проти агресора.

Визнавав, що повномасштабна війна в 2022-му – наслідок помилки Європи, яка надто м'яко відреагувала на війну в Україні в 2014-му. І постійно підкреслював український опір, який виявився не по зубах Путіну.

Реклама:

Джонсон став для українців обличчям світової підтримки та героєм сучасної народної творчості.

Водночас історик та філософ, професор Єльського університету Тімоті Снайдер уособив бажання українців на весь світ кричати про свою історію і культуру.

Він багато років досліджує Східну Європу і проводить паралель між звірствами нацистів і сталінським тоталітаризмом. Українська історія цікавила Снайдера задовго до повномасштабного вторгнення. Він вболівав за мир і реформи на наших землях. 

Читайте також: Тімоті Снайдер: Це війна Китаю. Він несе фундаментальну відповідальність за цю війну

У 2022-му Снайдер став улюбленцем українців через свою просвітницьку роботу. Він пояснює західній аудиторії багатовікову передісторію нашого спротиву та особливості російського колоніалізму, розмірковує про російську пропаганду та злочини окупантів, які, на думку філософа, вже можна називати геноцидом.

Історик веде онлайн трьохмісячний курс про історію України. Восени його лекції з'явились у відкритому доступі.

Читайте також: 6 доказів того, що Росія планує геноцид. Лекція Тімоті Снайдера

Номінація Клубу УП: Натхнення року. Командири гарнізону Маріуполя

Всередині вересня з важкого російського полону повернулись 215 героїв. Серед них – захисники Маріуполя і, зокрема, п'ятеро командирів маріупольського гарнізону.

Україна звільнила героїв в обмін на підсудного за зраду Віктора Медведчука та пів сотні окупантів.

Читайте також: Велике повернення. Як вдалося визволити "азовців" та чому Путін забрав Медведчука

Слідкуючи за історією маріупольських воїнів ми переживали лють, страх, біль і радість від повернення. Командири цієї оборони стали справжньою легендою і образом безстрашних захисників, в яких беззаперечно вірять українці.

За умовою обміну, вони очікуватимуть кінця війни в Туреччині. А отже, будуть для країни образом довгоочікуваної перемоги та повернення усіх героїв додому.

Читайте також: Командир "Азова" Денис Прокопенко (Редіс): Ми зробили все можливе та неможливе, аби відтягнути на себе переважаючі сили противника

Номінація Клубу УП: Інноватор року. Михайло Федоров

Зброя сучасності – не танки минулого сторіччя та гарматне м'ясо, а дані та технології. Сучасна війна – це бої дронів, штучного інтелекту та навіть мобільних пристроїв. Усього, що автоматизує процеси і якомога ефективніше захищає людське життя.

"Уже зараз на полі бою багато БПЛА-камікадзе, платформ для розмінування, будуть безпілотні засоби пересування роботів по території. Усі ці технології активно розвиваються в різних країнах", – розповідає Михайло Федоров, який вперше створив в Україні Міністерство цифрової трансформації.

Під час великої війни його "країна в смартфоні" швидко інтегрувалася в оборону.

Відомство Федорова створило платформу "єВорог" для збору фото, відео та геолокації окупантів, повідомлень про колаборантів. Через "Дію" можна також повідомляти про пошкоджене війною майно.

Реклама:

Пліч-о-пліч з оборонцями, які тримають фронт "на нулі", стала ІТ-армія. Вона об'єднує 300 тисяч людей по всьому світу. Серед її перемог – злам близько сотні баз даних, які є критичними для Росії. Було паралізовано роботу частини сервісів‎ системи бухгалтерського обліку для бізнесу "1С".

Мінцифри також лобіювало надання Україні терміналів і звільнення від абонплати Starlink, що забезпечило зв'язком критичну інфраструктуру та бойові підрозділи. Команда міністерства за допомогою штучного інтелекту розпізнавала вбитих росіян і шукала їхніх родичів у соцмережах.

Влітку разом із Генштабом Федоров почав формувати "Армію дронів", яка має забезпечувати військових безпілотниками та навчати операторів.

Читайте також: Перша цифрова війна. Михайло Федоров розповідає, як Україна воює з Росією на кіберфронті

Саме так – у єдності та професійній роботі кожного на своєму фронті – з'явилась українська незламність. "Дух України", який американський журнал "Time" назвав символом 2022 року.

Українська правда

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді