Президентско-Богданская республика. Как Зеленский концентрирует власть

Роман РоманюкRoman Romaniuk
фото: пресс-служба президента
45482 просмотра
Понедельник, 23 сентября 2019, 06:00

Часом українські політики забувають, що Конституцію годиться не лише змінювати, але й читати.

Якщо відкрити Основний закон, то можна знайти багато цікавого. Наприклад, що Україна – парламентсько-президентська республіка. 

В теорії це означає, що, скажімо, у питанні формування уряду ініціативна першість мала б належати парламенту, а не президенту. 

Однак ситуація, яка де-факто склалась у владі після останніх двох виборів, все менше схожа на парламентсько-президентську республіку.

Рівень концентрації влади в руках президента Володимира Зеленського не має прецедентів в історії країни. Його влада настільки велика, що депутати його ж фракції, які два тижні тому голосували за скасування недоторканності, тепер бояться залишитись сам на сам з ГПУ, а дехто з політичних опонентів пошепки говорить про народження нового пострадянського диктатора.

Наразі це звучить, як значне перебільшення. Однак розподіл влади часів Зеленського уже зараз дає підстави говорити про неоголошену зміну форми правління країною і перехід до президентсько-богданської республіки.

При тому, що про Андрія Богдана у Конституції жодного слова не написано. Принаймні, поки що.

Чи справді Україна опинилась на порозі автократизму, розбиралась "Українська правда".

Становлення Зеленського

Перед другим туром президентських виборів, коли перспектива програшу Петра Порошенка почала набирати цілком конкретних обрисів, серед депутатів Верховної Ради були популярними розмови під умовною темою "Ющенко-2".

Малося на увазі, що дилетант у політиці Володимир Зеленський швидко покаже свою безпорадність, і до осінніх чергових виборів Ради його рейтинг буде повністю знищений.

Парламент же на цьому фоні навпаки мав наростити свій вплив, а країна із парламентсько-президентської республіки мала б поступово перетвориться на парламентську.

Такий "прогноз" журналісти УП чули у той час від доброго десятка депутатів різної політичної ваги й досвіду: від спікерів фракцій до олігархів, які ці фракції утримували. 

Loading...

На той момент він видавався досить реалістичним.

"Прогнозувалось", що, як тільки Порошенко відійде від влади і його жорсткий апаратний тиск зникне, керівництво країною перехопить Рада. 

Мовляв, поки Зеленський буде вчитись виписувати укази і дзвонити по "двохсотці", Рада забере у нього не передбачені Конституцією повноваження, які сконцентрував Порошенко.

Наприклад, формування складу Нацкомісії з енергетики і компослуг, призначення керівництва НАБУ, ДБР тощо.

Словом, у президента Зеленського не мало лишитись жодного іншого вибору, як перекваліфікуватись на англійську королеву.

Цей план не враховував двох важливих деталей.

По-перше, амбіції і вибухову народну підтримку Володимира Зеленського, який у першому ж офіційному виступі оголосив, що розганяє Раду. Ту саму, яка мала його "з'їсти до осені".

По-друге, ніхто не брав до уваги наявність у Зеленського "прискорювача до турборежиму" – Андрія Богдана.

Читайте також: "Іди гуляй, Господи!". Головні розноси Зеленського

До обрання Зеленського всі старі політики з погордою пхекали на питання про те, хто такий Богдан. Ніхто не бачив у ньому нікого іншого, як адвоката олігарха Ігоря Коломойського. Ніхто не хотів розбиратись, що це за людина і що вона вміє. 

А даремно. Бо після президентських виборів, послуговуючись лексикою самого Богдана, "порохоботікам" не лишилось нічого іншого як "узбагоїтись" і спостерігати, як хамовитий "адвокат Коломойського" перетворюється на архітектора режиму Зеленського.

І дивитись, як сам Зе з блискавичною швидкістю захоплює нові і нові горизонти влади. Правда, не забуваючи і "старі" напрацювання Петра Порошенка. 

Показовою стала ситуація, коли президент Зеленський вніс на голосування ручній монобільшості проект змін до Конституції, який мав легалізувати його по суті неконституційні повноваження – створювати регулятори, призначати керівників НАБУ і ДБР.

Ця ситуація дика навіть не через те, що гарант Конституції намагається легалізувати її порушення, а тому, що це ставить велике питання до легітимності тих керівників НАБУ і ДБР, які уже призначені і працюють. Таким чином Зеленський визнає, що не має конституційних повноважень призначати керівників НАБУ-ДБР, проте як їх призначив Порошенко?

Але в умовах "турборежиму" і перебудови країни до таких дрібниць нікому немає діла. Тим паче, що запит на "сильну руку" і "свого Лукашенка" в Україні завжди зашкалював. 79% підтримки дій Зеленського – тому найкраще підтвердження.

З аргументом нового президента, що в України немає часу розкачуватись і треба робити швидко, можна погодитись. 

Але тут важливо зрозуміти, яку країну зібрався будувати Зеленський і що нам усім робити з його майже необмеженою владою.

Читайте також: Богдан, Шефір, Єрмак. Як працюють найголовніші люди в Офісі президента

Зеленський: світлий лідер чи узурпатор?

Іноді здається, що для президента Володимира Зеленського недостатньо слова "президент". Принаймні, той рівень впливу і влади, якими він зараз володіє, погано в'яжеться із описом президента в Конституції України. 

Наприклад, Конституція визначає, що саме Верховна Рада пропонує президенту кандидатуру прем'єра, яку президент вносить у парламент для призначення. Склад уряду пропонує призначений прем'єр, виходячи з пропозицій, які йому надали фракції коаліції.

Як же відбувалось призначення чинного уряду? Добра половина фракції "Слуга народу" до голосування за уряд не знала напевне навіть прізвища прем'єра. Не кажучи про персональний склад Кабміну. 

Кілька тижнів до призначення претендент у прем'єри Олексій Гончарук шукав кандидатів на посади в уряді, говорив з ними, приводив їх на співбесіди. Але не в Раду, а на Банкову до президента. Саме Зеленський, ну і, чого Богдана крити, керівництво ОПУ ухвалювали рішення про склад уряду. 

Верховна Рада чи не вперше в історії виступила абсолютним статистом. 

Так, і за інших президентів та Конституцій президент впливав на вибір прем'єра і ключових міністрів. Завжди "президентська квота" була головною. Але однією із, а не єдиною.

Цього разу усі без винятку рішення щодо складу уряду ухвалював президент.

Чи обирав прем'єр кандидатів із пропозицій фракції? Ні. 

Хто має сумніви, нехай запитає у депутатів "Слуги народу", хто з них вніс прем'єру кандидатуру Арсена Авакова на пост глави МВС. 

Авакова лишили під "персональну відповідальність Зеленського". Саме таке формулювання УП озвучив десяток депутатів "СН". Але в якому розділі Конституції описана така категорія як "персональна відповідальність Зеленського", вони сказати не змогли.

Та це і не важливо. Головне, що тепер прем'єр, а відповідно й уряд, відчуває свою відповідальність в першу чергу перед президентом. А велика частина членів уряду чудово розуміє, що, по-перше, без Зеленського в Кабміні не опинилась б, а по-друге – як тільки Зеленський захоче, їх в уряді не стане.

Символічним у цьому плані є коментар того ж Авакова: "У цього президента завжди на столі лежатиме моя заява". От хто реальний глава виконавчої влади – Зеленський.

Але не тільки виконавчої.  

Читайте також: Зеленський від А до Я. Короткий політичний словник 

Специфіка роботи Зеленського та його команди зі своєю монобільшістю у Раді, уже стала надбанням громадськості і навіть отримала визначення – "зелений принтер". 

За перші тижні роботи нового парламенту Банкова змусила свою більшість проголосувати гору законів, багато з яких депутати навіть не бачили. 

Засідання комітетів відбуваються у коротких перервах між роботою під куполом. І за ті півгодини, які слуги народу мають на схвалення законопроектів, вони встигають тільки відхилити у комітеті всі правки, бо так швидше, і передати проекти в зал.

Реальної парламентської роботи не відбувається – коли її робити, якщо тебе підганяє спікер, а  йому у свою чергу обриває телефон глава ОПУ? Президент вимагає голосувати негайно, а не розбиратись, що написано у законопроектах, які спускають із Банкової.

Не "божевільним, яких набрали в інтернеті", правити ідеї ОПУ і Кабміну. А для тих, у кого є сумніви, можуть запропонувати посилений імперативний мандат і полегшене переслідування від ГПУ. 

Країна вперше в історії опинилась у ситуації, коли реальним керівником двох розділених Конституцією, окремих і незалежних гілок влади – законодавчої і виконавчої – опинилась одна людина. Президент Володимир Зеленський.

Той самий, який призначив свою людину керувати Службою безпеки. 

Той самий, чий представник призначений генеральним прокурором. 

Той самий, хто планує закріпити у Конституції право призначати та звільняти керівників НАБУ та ДБР. 

Той самий, який хоче забрати з-під МВС Національну гвардію і підпорядкувати її собі, і під чию "особисту відповідальність" залишився в уряді міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Можливо, саме тому президент США Дональд Трамп не шукав нікого іншого, аби вирішити питання з відкриттям в Україні справи проти сина свого конкурента на виборах Джо Байдена. Навіть там розуміють, хто тут влада.

Якщо зібрати усе це воєдино, то картина концентрації влади Володимиром Зеленським постане у всій своїй тривожній масштабності.

На її тлі такі речі, як заміна ЦВК, видаються невинними дрібницями. 

***

Так, у суті своїй нова влада будується як лідерська, щоб не казати автократична.

Але цю ситуацію не варто втискати у звичні рамки "зради-перемоги". Вона набагато складніша.

Концентрація влади, яка поки що відбувається загалом конституційними механізмами, може бути корисною. Саме вона може дати країні шанс на швидкі зміни. Разом із великою політичною волею до реформ концентрація влади гарантує динамічне просування в питаннях зміни ситуації.

Крім того, можливість нової влади продемонструвати, що у неї немає проблем з прийняттям будь-яких рішень, робить Зеленського договороздатним в очах зовнішнього світу. У тому числі в питаннях війни і миру.

Там, де Порошенку доводилось маневрувати, шукати партнерів і попутних союзників всередині країни, щоб прийняти чи провалити якесь рішення, Зеленському досить сказати "так" чи "ні". 

Він не тільки символічно представляє владу України, він – її реальне уособлення. Він став головним суб'єктом, здатним ухвалювати і реалізовувати рішення, гарантувати, що не буде заминок ні на стадії парламенту, ні на стадії уряду, ні деінде. 

Досі таким ресурсом могли похвалитись диктатори типу Путіна та Лукашенка.  

Це погані зразки для президента, який так хоче залишитись людиною.

Роман Романюк, УП



powered by lun.ua
Воздух без евроинтеграции: почему в Киеве дышится хуже, чем в Брюсселе
Как старые шины превратить в ресурс: История украинского стартапа EcoTyre, который Украине не нужен
Школа, которая оживила "депрессивный" район: здесь кофейня и офис вместо учительской
Как президент Трамп шантажировал Зеленского. Показания посла США Уильяма Тейлора
Все публикации