Руководитель спецподразделения ГУР Тимур: Когда Буданов выходит с нами на операции – это стресс, потому что всегда большие риски
Про Тимура відомо небагато. Ми не знаємо його прізвища, віку, місця народження та навіть того, як він виглядає. Своє обличчя чоловік ховає за балаклавою.
Відомо тільки одне – його ім'я Тимур і він очолює спеціальний підрозділ "Тимура" Головного управління розвідки Міноборони.
Спецпідрозділ отримав таку назву випадково – так його назвав Володимир Зеленський в одному зі своїх звернень.
Підрозділ Тимура брав участь у низці відомих операцій ГУР: звільнення острова Зміїний, повернення під контроль України "вишок Бойка", рейди в Криму та на Херсонщині.
Останнім часом про команду Тимура згадують у ЗМІ як про силу, що воює з "вагнерівцями" в Судані.
У своєму першому великому інтерв'ю Тимур розповідає про те, як створювався його підрозділ, про їхні спецзавдання на тимчасово окупованих територіях та в Російській Федерації, а також про роботу з агентурними мережами.
Під час розмови він згадує про операції за участю Кирила Буданова та спроби взяти під контроль ЗАЕС.
Повна версія інтерв'ю з'явиться на каналі "Української правди" в Youtube 15 лютого.
"Буданов був з нами на операціях і на землі, і на воді"
– Можете більш детально розповісти про свій підрозділ? На яких операціях ви спеціалізуєтеся?
– Від штурмових дій до проведення спеціальних операцій на певних ділянках фронту.
У нас немає якихось рамок, де ми можемо працювати, де не можемо – на окупованих територіях чи десь у світі. Повсюди, де знаходяться солдати, офіцери чи залучені спецслужбами Російської Федерації особи, ми наздоганяємо їх.
– Чому спецпідрозділ названо вашим іменем?
– Ми його так не називали, у нас не було якоїсь назви. В одному зі звернень нас так відмітив президент, і після того воно так і залишилося.
Але ми в першу чергу – спецпідрозділ Головного управління розвідки. А щоб нас ідентифікувати швидше, ми користуємося цією назвою.
– Чим ви займалися до повномасштабної війни?
– У мене класична історія українського офіцера. Я закінчив військовий інститут, потім служив у Збройних силах України. Брав участь в АТО.
Ще задовго до повномасштабної війни служив у Головному управлінні розвідки в спеціальних підрозділах.
– Як і коли створили ваш спецпідрозділ?
– У перший день (повномасштабної війни – УП), можна так сказати.
До складу увійшли кадрові офіцери, наші друзі з добровольчих формувань, інші друзі, які займалися професійно спортом.
З 24 лютого наш підрозділ почав виконувати завдання. Спершу це була Київщина. Зараз у нас велика родина-спецпідрозділ, який виконує завдання в різних куточках світу.
– Кирило Буданов брав безпосередню участь у ваших операціях? Чи виходив він з вами на бойові завдання?
– Для нас – це максимальний стрес. Ми дуже стараємося обходити фізичну присутність Кирила Олексійовича, щоб він не приїжджав у квадрат, де ми знаходимося. Тому що це дуже високий ризик.
Але у нас командир бойовий, і йому хочеться бути поруч на наших операціях. Тому було декілька операцій, де Кирило Олексійович ішов поруч із нами.
– Можете назвати приклад – що це були за операції, де до вас приєднався Буданов?
– (Робить паузу і посміхається) Не знаю, як правильно сказати: якщо відповім, що це було не на воді, то це неправда. Якщо скажу, що було тільки на землі, також буде неправда. Це було і на землі, і на воді.
Але прямо відповідати не можу з міркувань його безпеки. От після війни із задоволенням все розкажу (сміється).
– Це у вашій операції він взяв у полон 19 людей, як писали ЗМІ?
– Це була спільна операція з іншими спецпідрозділами…
– Як йому це вдалося?
– Росіяни вийшли на зв'язок, бо взяли нашого хлопця, і почали диктувати умови наших подальших дій.
Командир (Буданов – УП) взяв рацію, представився, хто він. Думаю, це теж на них вплинуло. І спокійно пояснив, що саме ми будемо казати, як все відбуватиметься далі і з якою швидкістю буде відбуватися їхня здача в полон.
У них тоді була така ситуація, що їм справді було краще здатися.
"Одне із завдань, яке нам ставили – взяти під контроль ЗАЕС"
– Чи можете розказати про ключові операції "спецпідрозділу Тимура"?
– Це більше 20 великих операцій. Ми працюємо і на морі, і на річках, і на полях. Часто в операціях з нами беруть участь суміжні підрозділи, наші побратими.
Наприклад, свого часу впродовж місяця ми тримали "дорогу життя" на Бахмут. Там з нами працювали підрозділи Збройних сил України. Ми працювали разом на Бахмутському напрямку, Авдіївському напрямку, під Горлівкою.
Якщо кажемо про Запорізький напрямок, то працювали в районі П'ятихатки, брали участь у бою за Жереб'янки.
Якщо про водні операції кажемо – від Скельки до Енергодара – у нас там було декілька висадок.
На жаль, у ході висадок під Енергодаром ми втратили трьох наших побратимів. Це Регбіст, Малі, Субота. Хлопці проявили себе як справжні герої.
Виконували спеціальне завдання, в ході якого уразили автомобільну техніку противника. На жаль, в полон тоді нам не вдалося нікого взяти.
Згодом у нас було ще декілька висадок. І там вже було без втрат.
Минулого року робили рейд на Нову Каховку, потім на Великий Потьомкінський острів.
На Херсонщині інша специфіка, бо там є острівці, де можна сховатися і маневрувати. Тому в Новій Каховці ми вразили пункт управління противника, дві бойові машини і 12 військовослужбовців ліквідували, одного взяли в полон.
– Яка була мета рейду в Новій Каховці?
– Розвідка і дорозвідка певних вогневих позицій противника. Заміряли, за скільки часу їм підходять резерви. Коли ми вийшли, десь через добу туди уже приїхали ГРУшники і підрозділ "кадирівців".
Але коли мене питають про мету операції, то вона завжди одна – це робота на повернення нашої землі.
Ми повинні робити різні кроки, щоб противник розумів, що ми можемо з'явитися будь-де.
– Ви вже самі почали розповідати про Енергодар. Чи було у вас завдання зайти на ЗАЕС?
– Це був комплекс завдань. Одне із завдань, яке було поставлено, зайти на ЗАЕС і утримувати її. Нам не вдалося.
Від Енергодара до Скель у бік Василівки в нас було десь 7 висадок. Як наслідок, сили, які тоді перекидав противник, щоб іти на Запоріжжя, були змушені розтягнути на берегову зону.
– Тобто ви відтягували сили від Запоріжжя?
– Так. І це було важливо. А потім був так званий "референдум". Від нашої агентурної мережі ми дізналися, де знаходиться їхній штаб у Кам'янці-Дніпровській, де знаходяться бюлетені, листівки і так далі.
Вони очепили квартал і поставили в охорону ГРУшників, ФСБшників. І ми нашими силами та Силами оборони працювали по цьому будинку. ГРУшників і ФСБшників нормально так накрили артилерією.
Там був хаос. Нам вдалося десь на місяць відтягнути заходи окупантів.
– Повертаючись до ЗАЕС. Чому вам не вдалося взяти станцію під контроль?
– Вони з усіх сторін підтягнули свої резерви. І артилерійські установки, і бронетехніку. Коли ворог зрозумів, що ми збираємося проводити заходи, то вони накопичили людей у два-три рази більше, ніж було до того.
– Було кілька спроб заходів на ЗАЕС? Яка головна причина невдачі?
– Хотіли, планували, заходили, відходили, потім з різних сторін заходили. Зрозумійте, це було питання логістики.
Позаду тебе 17 кілометрів і туди нічого не затягнеш із бронетехніки на плавзасобах.
– Який був ризик, що вони зсередини могли підірвати ЗАЕС?
– Такий ризик був, звичайно. Це ж терористи. Що в них там у їхній голові – нікому не відомо було. Але ще раз – 17 кілометрів… Все було складніше, ніж зазвичай на наземних операціях.
"Росіяни не мають чинити тероризм ніде в світі"
– Нещодавно видання "Kyiv Post" опублікувало відео, де, як стверджують журналісти, бійці ГУР "підрозділу Тимура" беруть у полон "вагнерівців" у Судані. Офіційної реакції ГУР з цього приводу не було. Як би ви прокоментували ці події?
– Ми не можемо ні підтвердити, ні спростувати цю інформацію, це по-перше. По-друге, а що вас дивує?
– Мене не те що дивує. Цікаво, що ви робите в Африці?
– Зараз я не про Африку. За все лихо, яке окупанти принесли на нашу землю; за те, що вони зробили з нашими людьми – їм не буде безпечно в жодному куточку світу. Ні в себе в Російській Федерації, ні на окупованих територіях, ні в іншому куточку світу.
– Зі ЗМІ відомо, що "вагнерівці" намагалися в Судані повалити тамтешній уряд. Чому нам важливо, щоб "вагнерівцям" там нічого не вдалося?
– Ви мене зараз прив'язуєте до Африки. Я ж казав, що не підтверджую і не спростовую.
Я так скажу, що в Африці, мені здається, вони роблять те саме лихо для людей, як у нас вдома.
На мою думку, вони не повинні нікуди їздити і не мають чинити тероризм у світі.
"Поки вони з Криму не втекли, ми будемо заходити по морю й по повітрю"
– Ваш підрозділ кілька разів заходив у Крим минулого року, зокрема на мис Тарханкут. Яка була мета цих операцій?
– Ми виконували там спеціальні завдання, які включають в себе виявлення засобів ворога, які можуть нас бачити.
Важливо було фіксувати час, за скільки часу противник до нас намагається наблизитися.
Були окремі агентурні заходи, які теж проводилися. І, звичайно, нанести вогневе ураження. Це важливе завдання – зайти, показати, що поки вони з Криму не втекли, ми будемо заходити по морю, по повітрю, ми будемо йти далі.
Після цих операцій нам стало зручніше працювати з нашою агентурою в Криму. Тому що вони зрозуміли, що ми можемо туди прийти, сісти на плавзасоби і влаштувати там кошмар для противника.
– 4 жовтня у вас зав'язався бій. Із ким конкретно вели бій?
– Це все було на воді, бій у морі. Там був один патрульний катер "Раптор", один катер ФСБ, ну і авіація.
На місці працювало декілька наших спеціальних підрозділів, і ми зробили те, що повинні були зробити. І відійшли без втрат.
– Але пресслужба ГУР інформувала, що 4 жовтня "відбувся бій із російськими окупантами, є багато загиблих і поранених із особового складу загарбників. На жаль, є втрати серед українських захисників".
– Я ж кажу, що там ще працювали деякі наші побратими з інших спецпідрозділів. За всіх хлопців, які потрапили в такі обставини, помста буде неминуча.
Але я зараз за свій підрозділ кажу, в моєму спецпідрозділі – без втрат.
– Чи в ході операції в Криму вам вдалося когось взяти в полон?
– Ні, не вдалося. Розумієте, в чому питання, тоді нікуди було садити полоненого, щоб його забрати в полон.
Для росіян, які наразі в Криму, є порада: просто втекти звідти. Тому що зараз і в полон зможемо брати, і не тільки.
– У вас з'явилася нова техніка?
– У нас багато техніки з'явилося, нам командир надав дуже багато. У нас зараз достатньо плавзасобів і специфічної авіації – це наша розробка. Стільки всього, що їм буде несолодко.
"Росіяни готові на співпрацю з ГУР, тому що відчувають себе там рабами"
– Чи представники вашого підрозділу проводять спецоперації на території РФ?
– Так, проводять, звичайно.
– Якого типу це операції і в чому практична складність у їхній реалізації?
– В залежності від заходів.
Якщо говоримо про диверсійні наші групи, які заходять кудись, щось там виконують, це одна операція. Якщо це там до 10 кілометрів вглиб – це інша операція і складності там інші. А якщо це 10+, то найбільша складність – це, звичайно, вихід.
Треба робити грамотний відхід, грамотно проходити всі рубежі, щоб не показувати, що там хтось був. Тобто на території Російської Федерації відбуваються абсолютно різні операції різної складності.
– В Росії у вас є агентурна мережа?
– Звичайно.
– Чому громадяни Росії йдуть на співпрацю з українськими спецслужбами? Адже це доволі небезпечно в їхній ситуації?
– У кожного мотивація різна. Але одне, що об'єднує їх усіх – вони розуміють, що живуть там у рабстві.
– Як ви потім перевіряєте дані, які вони вам надають?
– Взагалі, якщо кажемо про професіоналізм, то інформація, яка надається, перевіряється з декількох джерел. Все перевіряється неодноразово з різних джерел. Підключається, в тому числі, різна агентура.
– І останнє питання: що у вашій роботі зараз є найважчим?
– Втрата хлопців і поранення тяжкі, коли треба щось казати родичам. Коли втрачаєш хлопців, з якими ти дружив до повномасштабної війни, грав у футбол, тренувався, разом служили. Це саме тяжке.
Роман Кравець, УП
